Постанова

від 16.10.2024 по справі 127/2523/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/2523/23

Провадження № 22-ц/801/1718/2024

Категорія: 39

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко А. В.

Доповідач:Рибчинський В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 рокуСправа № 127/2523/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

судді-доповідача Рибчинського В.П.,

суддів Оніщука В.В., Медвецького С.К.,

секретаря судового засідання Луцишина О.П., представника позивача адвоката Красномовець Н.П., розглянувши у відкритомусудовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 30 травня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики та 3 % річних,

в с т а н о в и в:

До Погребищенського районного суду Вінницької області надійшов позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики та 3 % річних.

В обґрунтування позову вказано, що між позивачем ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено ряд договорів позики, зокрема:

-21.12.2019, відповідно до якого позивач передав відповідачу грошову позику в розмірі 900000 грн 00 коп.;

-22.12.2019, згідно з яким позивач передав відповідачу грошові кошти в розмірі 150 000 грн 00 коп.;

-22.12.2019, відповідно до якого позивач передав відповідачу грошову позику в розмірі 50 000 грн 00 коп.;

-23.12.2019, відповідно до якого позивач передав відповідачу грошову позику в розмірі 40 000 грн 00 коп.;

-24.12.2019, згідно з яким позивач передав відповідачу грошові кошти в розмірі 240 000 грн 00 коп.

Оригінали розписок написані та власноручно підписані відповідачем ОСОБА_1 .

Однак, відповідач свої зобов`язання не виконав та кошти позивачу не повернув.

30.11.2022 позивачем на адресу відповідача направлено Вимогу, відповідно до якої позивач просив повернути йому борг, однак вказана вимога залишена без відповіді.

Відтак позивач змушений звернутися до суду з позовом про стягнення боргу за договорами позики у розмірі 1380000 грн 00 коп. Крім несплаченої суми боргу, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних, що становлять 5330 грн 95 коп.

Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 30 травня 2024 року позовні вимоги задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договорами позики у розмірі 1385330 грн 95 коп., який складається з наступного: борг за договорами позики - 1380000 грн 00 коп.; 3% річних 5330 грн 95 коп.

Стягнено витрати по оплаті судового збору у розмірі 13420 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що він не приймав вказані кошти, договорів позики з позивачем не укладав, розписок не писав.

Звертає увагу, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.

Також вказує, що з нього було безпідставно стягнуто 3 % річних під час дії воєнного стану, що суперечить п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Разом з тим, на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився,про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка учасників справи, які належним чином повідомленні про місце, час та дату судового засідання, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що вона підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам рішення суду першої інстанції відповідає не повністю.

Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження укладення договорів позики з ОСОБА_1 позивач подав оригінали розписок від 21.12.2019, 22.12.2019 (2 розписки), 23.12.2019, 24.12.2019.

З аналізу змістів вказаних розписок встановлено, що ОСОБА_1 взяв у борг у ОСОБА_2 гроші в загальній сумі 1 380 000 грн 00 коп., зокрема:

- за розпискою від 21.12.2019 - 900 000 грн 00 коп.;

- за розпискою від 22.12.2019 - 150 000 грн 00 коп.;

- за розпискою від 22.12.2019 - 50 000 грн 00 коп.;

- за розпискою від 23.12.2019- 40 000 грн 00 коп.;

-за розпискоювід 24.12.2019-240000грн 00коп.

Відповідач не погоджується із заявленими позивачем вимогами та стверджує, що коштів у ОСОБА_2 не брав.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що розписки від 21.12.2019, 22.12.2019 (2 розписки), 23.12.2019, 24.12.2019 підтверджують укладення договорів позики між сторонами у справі, за яким ОСОБА_1 отримав у позику гроші у сумі 1 380 000 грн. 00 коп. та зобов`язався повернути ОСОБА_2 .

Таким чином, суд вважав, що кошти у сумі 1 380 000 грн 00 коп. є простроченою сумою заборгованості, від яких також повинні визначатися 3% річних у відповідності до положень ст. 625 ЦК України.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень статі 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022року у справі № 206/6401/18 (провадження № 61-9197св21) зазначено, що: «на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18)».

У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015року у справі № 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

На підтвердження укладення договорів позики з ОСОБА_1 позивач подав оригінали розписок від 21.12.2019, 22.12.2019 (2 розписки), 23.12.2019, 24.12.2019

З аналізу змістів вказаних розписок встановлено, що ОСОБА_1 взяв у борг у ОСОБА_2 гроші в загальній сумі 1 380 000 грн. 00 коп.

Водночас, ОСОБА_1 наголошує, що він не приймав вказані кошти, договорів позики з позивачем не укладав, розписок не писав.

За клопотанням відповідача судом першої інстанції призначалася комплексна судова експертиза. При цьому, незважаючи на клопотання експерта про надання зразків почерку, необхідних для проведення експертизи, зазначені зразки стороною відповідача так і не були надані, а відповідач жодного разу за весь час розгляду справи до суду не з`явився, що унеможливило проведення експертизи.

Відповідно до ст. 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про визнання факту, для з`ясування якого експертиза була призначена, а саме: факт виконання відповідачем рукописного тексту та підпису у розписках від 21.12.2019, 22.12.2019 (2 розписки), 23.12.2019, 24.12.2019 та факт відповідності часу виконання рукописних текстів датам, що вказані у розписках.

Відтак, апеляційний суд вважає доведеним факт існування між сторонами договірних правовідносин.

Доказів належного виконання зобов`язань відповідачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано, а також не доведено підтвердження обставин, на які він посилається в заявах по суті як на підставу своїх заперечень.

Враховуючи, що позичальник своїх зобов`язань із повернення суми позики не виконав, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми боргу за договором позики в розмірі 1380000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушення зобов`язання, його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом ( ч.1 ст.612 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15 березня 2022 року N 2120-IX (набрав чинності 17 березня 2022 року) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 такого змісту: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, пунктом 2 частини 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 2120-IX передбачено, що цей Закон застосовується до відносин за прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, що виникли у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

З огляду на вказані положення, суд першої інстанції дійшов невірного висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення 3 % річних обрахованих за період з листопада 2022 року по січень 2023 року, тобто у період дії воєнного стану.

Отже, нарахування 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України не підлягають стягненню з відповідача.

Суд апеляційної інстанції вважає таке нарахування безпідставним, а позовну вимогу щодо нарахування такої суми, такою що не підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі наведеного і керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 30 травня 2024 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 3% річних від простроченого боргу за договорами позики в розмірі 5330 грн 95 коп і ухвалити нове, яким позовні вимоги в цій частині залишити без задоволення.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та виготовлено 16 жовтня 2024 року.

Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський

Судді: В.В. Оніщук

С.К. Медвецький