Постанова

від 09.10.2024 по справі 357/8138/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 357/8138/16 Головуючий у І інстанції Цуранов А.Ю.

Провадження №22-ц/824/12076/2024 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 жовтня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,

за участі секретаря Доброванової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Київської міської ради на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 серпня 2016 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Райліт» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору товариство з обмеженою відповідальністю «Інвізі Торг» про визнання права власності на нежитлові приміщення,

УСТАНОВИВ:

25 липня 2016 року позивач звернувся до суду з даним позовом, який обґрунтував тим, що 04 березня 2014 року та 11 червня 2014 року між ТОВ «Райліт» та ТОВ «Інвізі Торг» були укладені інвестиційні договори № 1 та № 2, відповідно до умов яких останній здійснив реконструкцію належних позивачу нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 36,3 кв.м, внаслідок якої площа забудови збільшилась до 108,1 кв.м., а також за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 82,5 кв.м, внаслідок реконструкції площа збільшилась до 210,3 кв.м.

В позовній заяві зазначено, що між ТОВ «Райліт» та ОСОБА_1 була досягнута домовленість на здійснення процедури реєстрації права власності на вказане нерухоме майно та на ім`я відповідача була видана відповідна довіреність.

Оскільки, відповідач взятих на себе зобов`язань в частині введення вказаних реконструйованих об`єктів в експлуатацію не виконав, що призвело до порушення майнових прав позивача на належні йому на праві приватної власності об`єкти будівництва, позивач просив визнати за ТОВ «Райліт» право приватної власності на групу нежитлових приміщень № 1 в «літ. Б» під влаштування магазину, загальною площею 108,1 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (код об`єкта 1230.3, категорія складності - ІІ), визнати за ТОВ «Райліт» право приватної власності на нежитлове приміщення, загальною площею 210,3 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .

Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської областівід 10 серпня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано за ТОВ «Райліт» право власності на групу нежитлових приміщень № 1 в «літ. Б» під влаштування магазину, загальною площею 108,1 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (код об`єкта 1230.3, категорія складності - ІІ). В решті позовних вимог відмовлено.

У травні 2024 року з апеляційною скаргою на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 серпня 2016 року звернулась Київська міська рада, в особі представника О.Друцької, як особа, яка не брала участі у справі, але вважає, що оскардуваним судовим рішенням вирішено питання про права, свободи та інтереси Київської міської ради. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішеннясуду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що на момент розгляду справи спірний об`єкт нерухомого майна належав до комунальної власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.

Відповідно до рішення Київської міської ради від 27 грудня 2001 року №208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва» сміттєзбірник на проспекті Маяковського, 4 А було віднесено до комунальної власності територіальної громади Деснянського району міста Києва.

Рішенням Київської міської ради від 02.12.2010 №284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва», на підставі даних інвентаризації, проведеної районними у місті Києві державними адміністраціями, затверджено перелік об`єктів права комунальної власності територіальної громади м. Києва, до якого було включено сміттєзбірник площею 108, 7 кв.м. на АДРЕСА_3 .

Згідно з розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 №1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві» зазначене нерухоме майно передане до сфери управління Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації.

Відповідно до розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 30 січня 2015 року №48 «Про закріплення на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія обслуговування житлового фонду Деснянського району міста Києва» майна» споруда (сміттєзбірник), загальною площею 108,7 кв.м на проспекті Маяковського Володимира, закріплена на праві господарського відання за вказаним комунальним підприємством.

Київській міській раді з листа Деснянської окружної прокуратури міста Києва від 05.04.2024 №57-3030вих-24 стало відомо, що заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.08.2016 року у справі №357/8138/16-ц визнано право власності на групу нежитлових приміщень №1 в літ. «Б» під влаштування магазину, загальною площею 108,1 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Райліт».

22.09.2016 року на підставі вказаного судового рішення проведено державну реєстрацію права власності ТОВ «Райліт» на групу нежитлових приміщень №1 в літ. «Б» під влаштування магазину, загальною площею 108,1 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

В подальшому, 11.10.2017 право власності на нежитлову будівлю літ. «Б» загальною площею 108,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 є, під влаштування магазину зареєстровано за ТОВ «Райліт Трейдінг» на підставі: заочного рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, акту приймання-передачі до статутного капіталу ТОВ «Райліт Трейдінг» від 16.03.2017, протоколу Загальних зборів №9 від 15.03.2017 ТОВ «Райліт», наказу Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 14.11.2019 № 1459 «Про присвоєння поштової адресу об`єкту нерухомості у м. Києві».

Скаржник також зазначає, що ТОВ «Райліт» звертався до господарського суду міста Києва з вимогою до Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 108,1 кв.м., об`єктом права спільної часткової власності Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю "Райліт"; визнання за Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією право власності на 34/100 частин нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 108,1 кв.м.; визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю "Райліт" право власності на 66/100 частин нежитлового приміщення що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 108,1 кв.м.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14 січня 2015 року у справі №910/7990/14 за позовом ТОВ «Райліт» до Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, третьої особи: КП «Житлорембудсервіс» про визнання права власності було відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, Київська міська рада, в особі представника О. Друцької, вважає, що підстав для задоволення позову немає, оскільки ТОВ «Райліт» ніколи не був власником нерухомого майна, а саме:нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 .

Відзивів на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходило.

Відповідно до ч. 3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

При апеляційному розгляді справи представник Київської міської ради -Юрченко Ю.В. підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про відмову в задоволенні позову з підстав та мотивів, зазначених в апеляційній скарзі.

Інші належним чином повідомлені учасники справи не з`явились.

09.10.2024 року Київським апеляційним судом отримано клопотання представника позивача, ТОВ «Райліт», адвоката Коваленка С.В. про відкладення розгляду справи, яке останній направив на електронну адресу апеляційного суду 08.10.2024 року о 21 год. 23 хв.

В клопотанні представник позивача, як на поважну причину неявки у судове засідання, посилається на те, що договір про надання правової допомоги ТОВ «Райліт» укладено з ним, як адвокатом, лише 08.10.2024 року, що унеможливило завчасне ознайомлення адвоката з матеріалами справи та підготовку до участі у судовому засіданні.

Надаючи оцінку зазначеним в клопотанні обставинам, колегія суддів апеляційного суду вважає їх такими, що не свідчать про поважність причин неявки представника позивача у судове засідання та про наявність підстав для відкладення розгляду справи, оскільки копію ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі від 31.05.2024 року разом із матеріалами апеляційної скарги позивачем ТОВ «Райліт» отримано 06.06.2024 року, що підтверджується Звітом про направлення вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с. 119). Крім того, копію апеляційної скарги з додатками представник ТОВ «Райліт» адвокат Тихоненко Н.М. отримала нарочно 08.07.2024 року, що підтверджується розпискою (а.с. 129).

Таким чином, позивач був завчасно повідомлений про перегляд даної справи судом апеляційної інстанції, ознайомлений зі змістом апеляційної скарги та мав достатній обсяг часу (понад 3 місяці) для укладення договору про надання правової допомоги для забезпечення представництва інтересів товариства у суді апеляційної інстанції, однак зробив це лише 08.10.2024 року.

З огляду на вказане, клопотання адвоката Коваленка С.В. про відкладення судового засідання апеляційний суд розглядає як необґрунтоване та таке, що спрямоване на затягування розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника скаржника, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.8 ч.3 ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

З аналізу наведеної статті вбачається, що особи, які не брали участь у справі, мають право на апеляційне оскарження лише за умови, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

За правилом ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині введення об`єкта будівництва в експлуатацію, враховуючи фактичне виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за інвестиційним договором № 1, за даними обставинами справи, порушує майнові права ТОВ «Райліт», як власника нерухомого майна.

З таким висновком суду першої інстанції судова колегія не погоджується, з огляду на таке.

З матеріалів справ вбачається, що Відповідно до рішення Київської міської ради від 27 грудня 2001 року №208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва» сміттєзбірник на проспекті Маяковського, 4 А було віднесено до комунальної власності територіальної громади Деснянського району міста Києва.

Рішенням Київської міської ради від 02.12.2010 №284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва», на підставі даних інвентаризації, проведеної районними у місті Києві державними адміністраціями, затверджено перелік об`єктів права комунальної власності територіальної громади м. Києва, до якого було включено сміттєзбірник площею 108, 7 кв.м. на АДРЕСА_3 .

Згідно з розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 №1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві» зазначене нерухоме майно передане до сфери управління Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації.

Відповідно до розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 30 січня 2015 року №48 «Про закріплення на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія обслуговування житлового фонду Деснянського району міста Києва» майна» споруда (сміттєзбірник), загальною площею 108,7 кв.м на проспекті Маяковського Володимира, закріплена на праві господарського відання за вказаним комунальним підприємством.

Київській міській раді з листа Деснянської окружної прокуратури міста Києва від 05.04.2024 №57-3030вих-24 стало відомо, що заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.08.2016 року у справі №357/8138/16-ц визнано право власності на групу нежитлових приміщень №1 в літ. «Б» під влаштування магазину, загальною площею 108,1 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Райліт».

22.09.2016 року на підставі вказаного судового рішення проведено державну реєстрацію права власності ТОВ «Райліт» на групу нежитлових приміщень №1 в літ. «Б» під влаштування магазину, загальною площею 108,1 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

В подальшому, 11.10.2017 право власності на нежитлову будівлю літ. «Б» загальною площею 108,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 є, під влаштування магазину зареєстровано за ТОВ «Райліт Трейдінг» на підставі: заочного рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, акту приймання-передачі до статутного капіталу ТОВ «Райліт Трейдінг» від 16.03.2017, протоколу Загальних зборів №9 від 15.03.2017 ТОВ «Райліт», наказу Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 14.11.2019 № 1459 «Про присвоєння поштової адресу об`єкту нерухомості у м. Києві».

Як вбачається з зі змісту рішення Господарського суду міста Києва від 14 січня 2015 року у справі №910/7990/14 у квітні 2014 року ТОВ «Райліт» звертався до господарського суду міста Києва з вимогою до Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 108,1 кв.м., об`єктом права спільної часткової власності Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю "Райліт"; визнання за Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією право власності на 34/100 частин нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 108,1 кв.м.; визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю "Райліт" право власності на 66/100 частин нежитлового приміщення що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 108,1 кв.м.

Господарським судом міста Києва у справі №910/7990/14 встановлено наступні фактичні обставини.

20 травня 2003 року між КП «Житлорембудсервіс» та ТОВ «Райліт» був укладений договір №0707 оренди комунальної власності та надання комунальних послуг, відповідно до умов якого орендодавець на підставі розпорядження Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації від 20.05.2003 року №5111 передав, а орендар прийняв в оренду нежитлове приміщення (будівлю, споруду) за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 36,3 кв.м., в т.ч. на 1 поверсі - 36,3 кв.м. для розміщення магазину-кафетерію.

Вказане приміщення було передано орендарю за актом приймання-передачі.

01 січня 2010 року між Комунальним підприємством «Житлорембудсервіс» та ТОВ «Райліт» був укладений договір №0707 про передачу майна комунальної власності територіальної громади Деснянського району міста Києва в оренду, відповідно до умов якого орендодавець на підставі розпорядження Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації від 31 грудня 2009 року №1229 передав а орендар прийняв в оренду нежитлове приміщення (будівлю, споруду) за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 103,80 кв.м., для магазину по продажу продтоварів з реалізацією горілчаних виробів - 20,00 кв.м, для складу - 83,80 кв.м.

25 грудня 2003 року між позивачем як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-проектно-виробниче підприємство «Мітро» як підрядником укладено договір підряду № 78, відповідно до якого замовник доручає, а підрядник зобов`язується виконати у відповідності до умов даного договору будівельні роботи, а саме реконструкцію з прибудовою до орендованого приміщення за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до акту прийому-передачі виконаних робіт від 09 квітня 2004 року позивач прийняв та розрахувався, а підрядник виконав будівельні роботи на суму 273 500,00 грн.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 15 грудня 2014 року №1038, що була проведена на підставі ухвали господарського суду міста Києва від 30 липня 2014 року по справі №910/7990/14, ринкова вартість нежитлового приміщення, за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 36,30 кв.м. до проведення ТОВ «Райліт» добудови та реконструкції з переплануванням становить 769 905,00 грн. Ринкова вартість нежитлового приміщення, за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 108,10 кв.м. після проведення ТОВ «Райліт» добудови та реконструкції з переплануванням становить 2 289 990 грн. Поліпшення виконані ТОВ «Райліт» в орендованому приміщенні за адресою: м. Київ, пр. Маяковського, 4-А, загальною площею 108,10 кв.м. є невід`ємними. Фактична вартість робіт та матеріалів, які понесені ТОВ «Райліт» при проведенні добудови та реконструкції з переплануванням орендованого приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 108,10 кв.м. в 2003 році становила 273 500,00 грн.

Звертаючись до господарського суду із вказаним позовом, ТОВ «Райліт» посилався на те, що в процесі поліпшень наданого йому в оренду приміщення було утворено новий об`єкт нерухомого майна, внаслідок чого на підставі ч. 4 ст. 778 Цивільного кодексу України та ч.4 ст. 23 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна»існують підстави для визнання за ним права власності на 66,38/100 частин нежилого приміщення, загальною площею 108,10 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , пропорційно до частки здійснених ним витрат (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14 січня 2015 року у справі №910/7990/14, яке набрало законної сили, у позові ТОВ «Райліт» відмовлено повністю.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) вказано, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У рішеннях Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», від 28 жовтня 1999 року в справі за заявою № 28342/95 «Brumarescu v. Romania» (Брумареску проти Румунії) констатовано існування усталеної практики щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа «Брумареску проти Румунії», пункт 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до остаточного рішення суду.

Зокрема, судом у справі №910/7990/14 було встановлено обставини, які є преюдиціальними для суду при розгляді даної справи № 357/8138/16, а саме, що власником нежитлово приміщення (будівлі, споруди) за адресою: м. Київ, пр. Маяковського, 4-А, загальною площею 36,3 кв.м є територіальна громада Деснянського району міста Києва.

Звертаючись до суду з даним позовом, ТОВ «Райліт» посилався на те, що між позивачем та ТОВ «ІНВІЗІ ТОРГ» був укладений інвестиційний договір №1 від 04 березня 2014 року нежитлового приміщення, загальною площею 36,30 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності позивачу.

Згідно з п. 1.2. Договору будівництво (реконструкція) об`єкту передбачає добудову нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 36,3 кв.м., при якій загальна площа забудови збільшується до 108,1 кв. м.

Пунктом 3.1. Договору визначено, що вартість фінансування будівництва (реконструкції) за Договором складає 273 500,00 грн.

Сторони цим пунктом підтверджують, що на момент підписання цього Договору сума, визначена в п. 3.1. Договору, повністю сплачена Інвестором. Будь- яких претензій матеріального характеру у Забудовника до Інвестора немає (п. 3.2. Договору).

Забудовник, відповідно до умов договору, внаслідок здійснення реконструкції об`єкту, який належать позивачеві на праві власності, збільшив загальну площу до 108,1 кв.м.

Реєстрацію права власності на нерухоме майно мав здійснити відповідач по справі - ОСОБА_1 , який діє на підставі довіреності від 12 квітня 2016 року.

В матеріалах справи наявна копія свідоцтва про право власності від 15 березня 2011 року серія НОМЕР_1 на нежитлове приміщення, загальною площею 36,30 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке видано Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу від 03.03.2001 № 277-С/ГК.

Однак, із листа-повідомлення Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 01 серпня 2024 року № 056-4177 вбачається, що свідоцтво про право власності від 15 березня 2011 року серії НОМЕР_1 на нежитлове приміщення, загальною площею 36,30 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 не видавалось.

Як роз`яснив Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17, справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства. Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин. Доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.

З наведених обставин справи вбачається, що ТОВ «Райліт» на момент звернення до суду першої інстанції не був власником нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 36,30 кв.м, а будівельні роботи на об`єкті нерухомого майна були прийняті в 2004 році, як встановлено рішенням Господарського суду м. Києва від 14 січня 2015 року, а не в 2014 році, як стверджував позивач у своїй позовній заяві.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, Київська міська рада посилалась на те, що оскаржуване рішення порушує її права та інтереси, оскільки спірне нежитлове приміщення, на яке за ТОВ «Райліт» визнано право власності, знаходяться у власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Відповідно до ч.1 ст.352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Таким чином, наведеною нормою передбачено право осіб, які не брали участі у справі, подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, але при дотриманні певних умов.

Тобто, особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку, передбаченому ст. 352 ЦПК України, повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести свій правовий зв`язок зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування такого критерію, як вирішення судом питання про її право, інтерес та/або обов`язок, як елементів змісту матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір. Такий зв`язок повинен бути безпосереднім, а не ймовірним та опосередкований іншими правовідносинами.

Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та/або обов`язків цієї особи (тобто, судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник) або міститься судження про права та/чи обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про залучення такої особи у якості третьої особи та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду (постанова Верховного Суду від 11.07.2018 у справі №911/2635/17).

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги Київської міської ради, що оскаржуване рішення порушує її права та інтереси, а саме: право власності на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги про визнання права власності на нежитлові приміщення, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим в порушення вимог, передбачених ст. ст. 12 і 13 ЦПК України вирішив питання про права та обов`язки осіб не залучених до участі у справі.

Відповідно до положень пункту 4 частини 3 статті 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду позов ТОВ «Райліт» не знайшов свого підтвердження, так якТОВ «Райліт» ніколи не був власником нерухомого майна, а саме: нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , апеляційний суд відмовляє у його задоволенні, як у недоведеному та необґрунтованому.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення поданої апеляційної скарги, а також враховуючи, що апелянт сплатив за подачу апеляційної скарги судовий збір у розмірі 6153 (шість тисяч сто п`ятдесят три) гривні 75 коп, то вказані судові витрати підлягають до стягнення з позивача на користь Київської міської ради.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Київської міської ради задовольнити.

Заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 серпня 2016 року скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення.

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Райліт» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору товариство з обмеженою відповідальністю «Інвізі Торг» про визнання права власності на нежитлові приміщення - відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Райліт» (ЄДРПОУ 31065115, адреса:02222, м. Київ, вул. Архітектора Ніколаєва, 7) на користь Київської міської ради (ЄДРПОУ: 22883141, адреса: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36) понесені витрати по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги в розмірі 6153 (шість тисяч сто п`ятдесят три) гривні 75 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 11 жовтня 2024 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Голуб С.А.

Слюсар Т.А.