Ухвала

від 17.10.2024 по справі 820/4867/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 820/4867/16

адміністративне провадження № К/990/38323/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамет-Харків" до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Керамет-Харків" звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (яке замінено Верховним Судом на правонаступника - Головне управління ДПС у Харківській області), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 13 червня 2016 року№0000651402, №0000681304, №0000691304.

Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 31 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року, позовні вимоги задовольнив повністю.

Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження, в подальшому справу передав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, який постановою від 15 червня 2024 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управлінням ДФС у Харківській області від 13 червня 2016 року № 0000691304; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управлінням ДФС у Харківській області від 13 червня 2016 року № 0000651402 в частині визначення податку на прибуток приватних підприємств у сумі 12 981 593,50 грн, з яких основний платіж у сумі 12 335 920,00 грн та штраф у сумі 645 673,50 грн; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управлінням ДФС у Харківській області від 13 червня 2016 року № 0000681304 з податку на доходи фізичних осіб в частині визначення податкового зобов`язання в сумі 12 936 553,48 грн, штрафних санкцій у сумі 9 691 924,73 грн та пені в сумі 4 159 901,03 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Ухвалюючи рішення в частині задоволення позовних вимого, суди першої та апеляційної інстанцій вказали, що:

належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності реальності господарських операцій із придбання металобрухту у фізичних осіб відповідач до суду не надав. Придбання металобрухту у фізичних осіб оформлювався відповідними актами, які надавались під час проведення перевірки. Посилання відповідача на пояснення фізичних осіб, протоколи допиту свідків та витягу з ЄРДР щодо кримінального провадження суд відхилив, оскільки кримінальне провадження закрите. З мотивувальної частини постанови про закриття кримінального провадження слідує, що опитувані в рамках досудового розслідування кримінального провадження особи підтвердили здавання побутового металобрухту позивачу. Також судом взято до уваги акти приймання вторинної сировини (металобрухту) (для фізичних осіб), які за висновком контролюючого органу складені відповідно до ліцензійних умов провадження господарської діяльності з заготівлі, переробки, металургійної переробки металобрухту кольорових і чорних металів, затверджених наказом Міністерства економічного розвитку та торгівлі України від 31.10.2011 № 183 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 листопада 2011 р. за № 1321/20059, та банківські виписки які свідчать про перерахування грошових коштів на карткові рахунки громадян - згідно заяв фізичних осіб постачальників.

позивач приймав у фізичних осіб саме побутовий металобрухт. В актах зазначені дані про документ, що пред`являвся відповідною особою, та опис предмету правочину. У графі «опис» в кожному акті зазначено «побутовий», що є описом металобрухту. Отже до відповідних операцій, здійснених позивачем, застосовуються приписи підпункту 165.1.25 пункту 165.1 статті 165 ПК України. Таким чином необґрунтованими та недоведеними відповідачем належними доказами висновку про порушення позивачем підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.2 пункту 164.1, підпункту 164.2.2, 164.2.20 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, пп. «а» пунку 176.2 статті 176 ПК України та, як наслідок, правомірності прийняття податкового повідомлення рішення, яким донараховано податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 26 791 114,65 грн;

- за аналогічних обставин, враховуючи недоведення факту порушення позивачем вимог податкового законодавства та безпідставність доводів контролюючого органу про заниження ТОВ «Керамет-Харків» податку на доходи фізичних осіб, незаконним та необґрунтованим є податкове повідомлення-рішення про донарахування позивачу грошових зобов`язань з військового збору;

- правомірним є формування позивачем витрат, які пов`язані з ремонтом та поліпшенням основних засобів, оскільки до складу витрат ТОВ «Керамет-Харків» віднесено витрати на поліпшення основних засобів у 2013 році в загальному розмірі 370577,00 грн (не перевищує 10 %), а залишок у сумі 306225,0 грн враховано у збільшення об`єктів основних засобів, зокрема, адміністративних та виробничих, що відповідає приписам податкового законодавства;

8 жовтня 2024 року через систему "Електронний суд" до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року, у якій скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволених позовних вимог, ухваливши в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні відмовити, а в іншій частині оскаржувані судові рішення залишити без змін. та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання скаржником вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Якщо касаційна скарга подається на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Отже, системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

При цьому, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 2 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:

- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України);

- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).

Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).

Також обов`язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України.

Як убачається зі змісту поданої у цій справі касаційної скарги, Головне управління ДПС у Харківській області, спростовує висновки судів щодо фактичного здійснення операцій з відповідними фізичними особами.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій частині позовних вимог скаржник посилається, зокрема, на положення пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України - необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Обґрунтовуючи означену підставу касаційного оскарження, контролюючий орган зазначає, що апеляційний суд помилково застосував наступні, викладені у постановах Верховного Суду:

- щодо наявності кримінального провадження, що перебуває у правоохоронних органів, що здійснюють його розслідування за фактом фіктивного підприємництва, та може мати юридично-правове значення, але не виключно, у випадку наявності вироку суду у кримінальному провадженні, ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанови суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, як такі, що є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (постанови від 5 червня 2018 року у справі №809/1139/17, від 27 березня 2018 року у справі №816/809/17, від 15 травня 2018 року у справі №822/2348/16);

- порушення кримінального провадження або проведення певних слідчих дій (арешт майна, отримання тимчасового доступу до документів) в рамках такого кримінального провадження, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, проведених між позивачем та фізичними особами (постанови від постановах Верховного Суду від 4 лютого 2020 року у справі № 2а-5188/11/1379, від 27 січня 2020 року у справі № 2040/5325/18, від 22 січня 2020 року у справі № 1740/2174/18, від 19 вересня 2019 року у справі № 820/9977/13-а, від 27 березня 2018 року у справі №816/809/17, від 28 серпня 2018 року у справі №810/2880/16).

Надалі в касаційній скарзі скаржник все стверджує про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 5 червня 2018 року у справі №809/1139/17.

Разом з тим, такі доводи скаржника суперечать правовому змісту пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, який визначає підставу для касаційного оскарження саме відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, оскільки обов`язкових умов у їх взаємозв`язку, передбачених для оскарження судових рішень у касаційному порядку на цій підставі скаржник не наводить.

Норма пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України регламентує, що особа, яка звертається з касаційною скаргою, повинна обґрунтувати необхідність відступу від висновку Верховного Суду застосованого судом апеляційної інстанції. Про це прямо вказано і в абзаці 3 пункту 4 частини другої статті 330 КАС України.

Так, у випадку посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, останньому необхідно зазначити конкретну норму права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити та вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу.

Відкриття касаційного провадження на цій підставі можливе у тому випадку, коли скаржник доведе, що висновок, який викладений у постанові Верховного Суду, не відповідає правильному тлумаченню і застосуванню конкретної норми. Обов`язковою умовою для цього є подібність умов її застосування з огляду на конкретні обставини справи та позиції сторін у справі. Тобто, висновок, який викладено у постанові Верховного Суду, і висновок, який, на переконання заявника, має бути здійснений за результатами відступу від правової позиції, повинен стосуватися одних і тих самих норм права (їх сукупності) в ідентичних редакціях.

У контексті до наведеного суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).

Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.

Натомість, цитуючи окреме виділенням пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не зазначає обов`язкових умов у взаємозв`язку, передбачених КАС України при оскарженні судових рішень на цій підставі, а саме у тексті касаційної скарги відповідач не вказує від якого саме висновку Верховного Суду застосованого судом апеляційної інстанції у спірному судовому рішенні слід відступити, не вказує конкретну норму права, від висновку щодо застосування якої слід відступити, не зазначає обґрунтування необхідності відступлення від висновку Верховного Суду та чому, на переконання скаржника, норми права застосовано неправильно. Також скаржник не вказує, який висновок він вважає правильним.

Касаційна скарга побудована на цитуванні норм законодавства й незгоді з наданою судами першої та апеляційної інстанцій правовою оцінкою встановленим обставинам і дослідженим доказам, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, які передбачені пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

Верховний Суд також звертає увагу, більшість доводів касаційної скарги в аспекті відсутності фактичного здійснення операцій між позивачем та відповідними фізичними особами, зводиться до недослідження судами наявних у матеріалах справи доказів або надання неправильної, як на думку скаржника, їм оцінки, що у свою чергу пов`язано з порушенням норм процесуального права, які відповідно до частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень/рішення і направлення справи на новий розгляд. Проте такі доводи можуть бути прийнятними виключно за умови висновку про обґрунтованість підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Невстановлення судами обставин справи від яких, як вважає скаржник, залежить правильність вирішення спору, знаходиться у площині дослідження та оцінки судом доказів у справі, що може бути підставою касаційного оскарження, виключно передбаченою пунктом 4 частини четвертої статті 328 та відповідним пунктом частини другої статті 353 КАС України, що, скаржником, у свою чергу, не реалізовано.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Суд касаційної інстанції не вправі переоцінювати докази у справі, а лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині висновку щодо формування позивачем витрат, які пов`язані з ремонтом та поліпшенням основних засобів, скаржник вказує пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

При цьому стверджує, що Верховний Суд має сформувати правовий висновок, відповідно до якого підприємство відповідно до пункту 146.12 статті 146ПК України має право включати до витрат витрати на поліпшення основних засобів у розмірі, що не перевищує 10% сукупної балансової вартості основних засобів, а сума перевищення має відноситися на збільшення вартості основних засобів.

Разом з тим, як вказали суди попередніх інстанцій у цій справі балансова вартість основних засобів на початок звітного 2013 року склала 3705772 грн, сума фактичних витрат, понесених ТОВ «Керамет-Харків» у 2013 році на ремонт (поліпшення) основних засобів, склала 676802,00 грн. До складу витрат ТОВ «Керамет-Харків» віднесло витрати на поліпшення основних засобів у 2013 році у загальному розмірі 370577,00 грн, а залишок у сумі 306225,00 грн врахувало у збільшення об`єктів основних засобів, зокрема, адміністративних та виробничих, що відповідає приписам податкового законодавства, що вбачається з додатку до декларації.

Зміст цих обставин, незгоду з якими відповідач не висловив у визначний процесуальним законом спосіб, та наведених у касаційній скарзі тверджень по цьому епізоду не дає правових підстав вважати, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій суперечитиме тому висновку, який просить сформувати відповідач.

Абстрактне без відповідного правового обґрунтування зазначення доводів про неправильне обчислення допустимого ліміту витрат на поліпшення основних засобів та включення їх до витрат не утворює підстав для того, аби вважати обґрунтованими зазначену у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження - пункт 3 частини четвертої статі 328 КАС України.

Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Доводи, зазначені у повторній касаційній скарзістосуються переважно неповного з`ясування судами обставин, що мають суттєве значення для справи.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить належного викладення підстав (підстави) касаційного оскарження.

Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамет-Харків" до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, про скасування податкових повідомлень-рішень повернути особі, яка її подала.

Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя Н.Є. Блажівська