Рішення

від 08.10.2024 по справі 910/6067/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.10.2024Справа № 910/6067/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні вантажівки"

до 1) Київської обласної військової адміністрації;

2) Київської митниці

про стягнення 4 060 000,00 грн.

Суддя Борисенко І. І.

Секретар судового засідання Шилін Є. О.

представники учасників справи: згідно протоколу судового засідання

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Сучасні вантажівки" (далі - ТОВ "Сучасні вантажівки", позивач) до Київської обласної військової адміністрації (далі - КОВА, відповідач-1) та Київської митниці (далі - Київська митниця, відповідач-2) про стягнення шкоди у сумі 4 060 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неправомірного вилучення Київською митницею 4 тракторів, а саме - 1) трактора колісного Беларус-892.2, шасі/VIN НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_6, рік виготовлення 2022, 2) трактора колісного Беларус-892.2, шасі/VIN НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_7, рік виготовлення 2022, 3) трактора колісного Беларус-892.2 шасі/VIN НОМЕР_3 , номер двигуна НОМЕР_9, рік виготовлення 2022, 4) трактора колісного Беларус-892.2, шасі/VIN НОМЕР_4 номер двигуна НОМЕР_8, рік виготовлення 2022, та безоплатною передачею їх Військовій частині НОМЕР_5 відповідно до наказів КОВА, позивачу відповідно до ст. 1173 ЦК України було завдано шкоду у розмірі вартості цих тракторів, яка має бути стягнута у судовому порядку.

У позові ТОВ "Сучасні вантажівки" просило стягнути з Державного бюджету України шкоду у сумі 4 060 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2024 за вказаним позовом було відкрите провадження, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.

25.06.2024, відповідач-2 - Київська митниця надав відзив, у якому проти позову заперечив, зазначив, що митнецею правомірно та з дотриманням порядку, визначеного законом, для задоволення потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, передала Військовій частині НОМЕР_5 відповідно до наказів КОВА транспортні засоби (4 трактори). Отже, на думку відповідача-2, позивач передчасно, у судовому порядку, просить стягнути компенсацію за примусово відчужене майно. Також вказав про необґрунтованість розміру заявленої до стягнення шкоди.

27.06.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, а 02.07.2024 - від відповідача-2 заперечення на відповідь на відзив, у яких сторони заперечили проти доводів один одного, підтримали власну позицію по суті справи.

05.07.2024 представник позивача подав клопотання про надання додаткових доказів, а саме - копію рішення Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2024 у справі № 320/7072/23, розглянувши яке суд долучив вказаний доказ до матеріалів справи.

11.07.2024 від відповідача-2 надійшли письмові пояснення, у яких Київська митниця вказала, що термін зберігання тракторів закінчився 01.04.2024, тому ці транспортні засоби перебували на позабалансовому рахунку та знаходились на складі митниці. Отже, відповідач-2, керуючись Порядком обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держав, і розпорядження ним, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1998 № 1340, враховуючи, що власник або уповноважена ним особа не звернулись до митниці за вказаними транспортними засобами до закінчення строків, передав їх КОВА.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 підготовче провадження у справі було закрите, розгляд справи призначено по суті.

25.09.2024 представник позивача подав клопотання про надання додаткових доказів, а саме - другу сторінку доповнення № 8 від 16.12.2021 до контракту № 112/00236091/2000010-03 від 16.01.2020. Розглянувши вказане клопотання, суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 08.10.2024 його задовольнив та долучив до матеріалів справи наданий позивачем доказ.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2024 було відмовлено у клопотанні про зупинення провадження у справі № 910/6067/24 з підстав, викладених у цій заяві.

У судовому засіданні під час розгляду справи по суті представники позивача заявлені позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.

Представник відповідача-2 проти позову заперечив, з підстав, викладених у відзиві на позов та додаткових поясненнях, просили відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача-1 у судове засідання не з`явився, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи у його відсутність не надав. У минулому судовому засіданні проти позову заперечив, просив відмовити у задоволенні позову.

За наслідком дослідження матеріалів справи, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.

У судовому засідання 08 жовтня 2024 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16.01.2020 між ТОВ "Сучасні вантажівки" (покупець) та ВАТ "Мінський тракторний завод" (покупець) був укладений контракт № 112/00236091/200010-3 (далі - контракт), відповідно до якого продавець зобов`язується продати, а покупець прийняти трактори "Беларус" відповідно до кількості, номенклатури та за ціною згідно специфікації № 1, що є невід`ємною частиною контракта (п. 2.1).

Відповідно до п. 2.1 контракта місцем поставки транспортних засобів є склад МТЗ-EXW відповідно до правил Інкотермс-2010 за умови 100 % попередньої оплати (п. 3.3 контракту).

Згідно з п. 2.4 контракту, в редакції додатку № 10 від 04.03.2022, пунктом розвантаження товару є митно-ліцензійний склад ADAMPOL S.A./AO Адамполь.Poland.Municipality of Terespol, 21-540 Malaszewicze Male, ul. Celna 21.

Додатком № 8 від 06.12.2021 до контракту сторони погодили: кількість тракторів - 675 штук; термін відвантаження товару - протягом 150 днів від дати отримання 100 % передоплати на розрахунковий рахунок продавця; термін дії контракту - з моменту дії даного контракту обома сторонами і до 31.01.2023.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вказаного контракту, у грудні 2021 позивач оплатив на рахунок ВАТ "Мінський тракторний завод" партію тракторів у сумі 858 542 221,00 рос. рублів, що підтверджується платіжними дорученнями № 000287626 від 09.12.2021, № 000287693 від 10.12.2021, № 000287815 від 13.12.2021, № 000288986 від 28.12.2021.

15.03.2022 трактори були доставлені на територію Республіки Польща, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною № 168813, а 06.12.2022 відповідно до CMR від 06.12.2022 - на територію України.

З матеріалів справи вбачається, що 08.12.2022 експедитором - ТОВ "ТД Гермес 2021" відповідно до укладеного з ТОВ "Сучасні вантажівки" договору транспортного експедирування № 1/250722 від 25.07.2022, заявки № 13 від 02.12.2022, було ввезено на територію України до Митного посту "Західний" 4 одиниці тракторів білоруського походження за ідентифікаційними номерами (VIN): Y4R900Z05N1102287, Y4R900Z05N1102405, Y4R900Z05N1102391, Y4R900Z05N1102269, що підтверджується сертифікатом походження товару (форма СТ-1) № BYUA2101094801, паспортами 80-0000010 ПС, 245-0000100ПС.

08.12.2022 уповноваженою особою позивача - ТОВ "Велес Брок" до відділу митного оформлення митного поста "Західний" була подана електронна митна декларація № 22UA100100045182U5, а також форма МД-6 (доповнення до вказаної митної декларації).

Проте, 15.12.2022 позивач отримав картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100100/2022/001180, відповідно до якого було відмовлено у митному оформленні (випуску) товарів у зв`язку з тим, що відповідно до ст. 256 Митного кодексу України, Закону України "Про санкції", Указу Президента України від 19.10.2022 № 726/2022 "Про рішення РНБОУ від 19.10.2022 "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» введено санкції відносно ВАТ "Мінський тракторний завод". Також зазначено, що митне оформлення та випуск у вільний обіг продукції ВАТ "Мінський тракторний завод" неможливе, у зв`язку з повним припиненням торгівельних операцій з цим товариством.

15.12.2022 ТОВ "Сучасні вантажівки" направило Мінфіну України лист про надання роз`яснення щодо відсутності правових підстав у забороні ввезення товару (транспортних засобів), які належать позивачу на праві власності на митну територію України.

У відповідь на вказану вимогу, Мінфін України листом від 29.12.2022 повідомило позивача, що консультації з питань практичного застосування окремих норм законодавства України з питань митної справи надаються митними органами.

Також 22.12.2022 ТОВ "Сучасні вантажівки" подало скаргу до Київської митниці на картку № UA 100100/2022/001180 про відмову у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

11.01.2023 позивачем було отримане рішення щодо розгляду скарги (вих. № 7.8-4/28.5/8.19/311 від 05.01.2023), відповідно до якого у митному оформленні товару позивача було відмовлено у зв`язку з тим, що відповідно до Положення про митні декларації, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 № 450, митний орган, який здійснює митне оформлення, випуск, пропуск товарів через митний кордон України, перевіряє наявність діючих санкцій, застосованих до осіб згідно із законами України, та вживає заходів у межах визначених законодавством України з питань митної справи повноважень, зокрема, приймає рішення про відмову в митному оформленні, випуску, пропуску товарів через митний кордон України або їх оформлення відповідно до цього Положення.

25.01.2023 позивач звернувся до Державної митної служби України зі скаргою на картку відмови Київської митниці у прийнятті митної декларації. У відповідь на яку, Держмитною службою України листом від 27.01.2023 вказану скаргу було залишено без розгляду, як таку, що подана з порушенням строку.

За результатами розгляду повторної скарги позивача, Держмитною службою України було прийняте рішення від 28.02.2023, яким скаргу на рішення Київської митниці було залишено без розгляду, з огляду на прийняття Київською митницею обґрунтованого рішення про відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

У подальшому, 04.04.2024 Київською митницею листом № 7.8-5/21-03/6/5987 був направлений КОВА перелік майна, що перебуває на позабалансовому рахунку та знаходиться на складі митниці.

30.04.2024 КОВА листами повідомила Київську митницю та В/Ч А 3571, що відповідно до Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затвердженого постановою Кабміну від 25.08.1998 № 1340, з метою виконання службово-бойових завдань протидії збройної агресії російської федерації проти України, прийнято рішення про передачу майна для потреб оборони та національної безпеки, яке перебуває на позабалансовому рахунку та знаходиться на складі Київської митниці, про яке останньою було повідомлено листом № 7.8-5/21-03/6/5987 від 04.04.2024. Разом з вказаними листами був направлений наказ КОВА № 407 від 30.04.2024 та наказ № 406 від 30.04.2024, відповідно до яких КОВА було вирішено передати В/Ч НОМЕР_5 для потреб оборони національної безпеки майно, яке перебуває на позабалансовому рахунку та знаходиться на складі Київської митниці, згідно додатку, а саме - 1) трактор колісний Беларус-892.2, шасі/VIN НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_6 , рік виготовлення 2022, 2) трактор колісний Беларус-892.2, шасі/VIN НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_7 , рік виготовлення 2022, 3) трактор колісний Беларус-892.2 шасі/VIN НОМЕР_3 , номер двигуна НОМЕР_9, рік виготовлення 2022, 4) трактор колісний Беларус-892.2, шасі/VIN НОМЕР_4 номер двигуна НОМЕР_8 , рік виготовлення 2022.

03.05.2024 Київською митницею було передане, а В/Ч НОМЕР_5 було отримане зазначені трактори у кількості 4 одиниць загальною вартістю 3 042 044,64 грн., що підтверджується актами приймання-передавання майна № 59/10000/24 від 03.05.2024 та № 60/10000/24 від 03.05.2024.

Звертаючись з даним позовом, позивач вказує, що внаслідок неправомірного вилучення Київською митницею 4 тракторів, та безоплатною передачею їх Військовій частині НОМЕР_5 відповідно до наказів КОВА, позивачу було завдано шкоду у розмірі ринкової вартості цих тракторів у сумі 4 060 000,00 грн., яка має бути відшкодована у порядку ст. 1173 ЦК України.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.

У статті 56 Конституції України унормовано, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Пунктом 8 частини 2 статті 16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ст. 225 ГК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів відшкодовується на підставі статті 1173 ЦК України.

Стаття 1173 ЦК України є спеціальною і передбачає певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Неправомірність рішення і дій або бездіяльності органу державної влади може підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиціальне значення для справи про відшкодування шкоди.

Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного суду в постанові від 12.03.2019 № 920/715/17/12-199гс18 з якої вбачається, що ст. 1173 ЦК України є спеціальною і передбачає певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Відтак, для відшкодування шкоди за правилами ст. 1173 ЦК України необхідно довести такі факти:

а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо особа, яка заподіяла шкоду, не була уповноважена на такі дії;

б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті 1173 ЦК України завдана шкода відшкодовується в повному обсязі;

в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки особи, яка заподіяла шкоду.

Наявність сукупності всіх вищезазначених умов є обов`язковою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

При цьому причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише в результаті неправомірної поведінки відповідача, і є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки тієї особи, яка заподіяла шкоду.

Таким чином, необхідною підставою для притягнення органу (його посадової/службової особи) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

При цьому, саме на позивача покладається обов`язок довести обґрунтованість своїх вимог, зокрема, наявність шкоди, протиправність поведінки того, хто заподіяв шкоду, та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою, і для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння матеріальної шкоди позивачеві необхідно довести наявність усієї сукупності вищезазначених ознак складу цивільного правопорушення, які необхідні для відшкодування шкоди в порядку статті 1173 ЦК України, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності. Аналогічна позиція викладена Верховним судом у постанові від 23.12.2019 у справі № 914/1221/17.

Частиною 1, 2 статті 511 Митного кодексу України передбачено, що товари - це безпосередні предмети порушення митних правил та відповідні документи, необхідні як докази у справі про порушення митних правил, можуть тимчасово вилучатися. Документи, які перебувають в електронному вигляді, вилучаються разом з відповідними носіями. У разі виявлення порушень митних правил, передбачених частиною шостою статті 470, частиною третьою статті 471, статтями 472, 473, 476, частиною шостою статті 481, статтями 482-484 цього Кодексу, тимчасове вилучення товарів, у тому числі транспортних засобів особистого користування, транспортних засобів комерційного призначення, які підлягають конфіскації відповідно до цих статей, а також відповідних документів є обов`язковим.

Згідно ст. 238 Митного кодексу України, обов`язковій передачі органу доходів і зборів для зберігання підлягають:

1) товари, не пропущені під час ввезення на митну територію України внаслідок установлених законодавством заборон чи обмежень на їх ввезення в Україну або транзит через територію України і не вивезені з території України у день їх ввезення;

2) товари, що ввозяться громадянами на митну територію України і підлягають оподаткуванню митними платежами, якщо вони не сплачені;

3) товари, які до закінчення встановлених статтею 204 цього Кодексу строків тимчасового зберігання під митним контролем на складах тимчасового зберігання, складах організацій - отримувачів гуманітарної допомоги, митних складах не були задекларовані власником або уповноваженою ним особою до відповідного митного режиму або такі, що декларувалися, але щодо яких після закінчення строків зберігання під митним контролем двічі надавалася відмова у митному оформленні в порядку, встановленому цим Кодексом;

4) товари, граничний строк перебування яких під митним контролем на території зони митного контролю закінчився;

5) товари, транспортні засоби комерційного призначення, які перебувають під митним контролем і за якими власник або уповноважена ним особа не звернулися до закінчення граничних строків, встановлених статтею 199 цього Кодексу;

6) товари, заявлені у режим відмови на користь держави відповідно до глави 26 цього Кодексу;

7) товари, які були виявлені (знайдені) під час здійснення митного контролю в зонах митного контролю та/або у транспортних засобах, що перетинають митний кордон України, і власник яких невідомий;

8) зразки товарів і техніко-технологічна документація, взяті митними органами для проведення класифікації товарів відповідно до статті 356 цього Кодексу;

9) зразки товарів та документація, одержані митними органами під час здійснення верифікації сертифікатів і декларацій про походження товару відповідно до статті 45 цього Кодексу;

10) проби та зразки товарів, необхідні для проведення експертизи у справах про порушення митних правил, взяті відповідно до статті 517 цього Кодексу.

Товари, які підлягають обов`язковій передачі для зберігання митному органу (крім валютних цінностей, а також дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння), зберігаються на складах митних органів (ч.2 ст. 238 Митного кодексу України).

В силу ч. 5 ст. 238 Митного кодексу України крім товарів, зазначених у частині першій цієї статті, на складах митних органів можуть зберігатися:

1) товари, що знаходяться на тимчасовому зберіганні під митним контролем відповідно до глави 29 цього Кодексу; 2) товари, транспортні засоби комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, якщо їх митне оформлення не може бути завершено у день пред`явлення митному органу, а також в інших випадках на прохання власників таких товарів, транспортних засобів або уповноважених ними осіб; 3) товари, що вивозяться за межі митної території України та після закінчення митного оформлення зберігаються під митним контролем до фактичного їх вивезення; 4) товари, які перебувають у митному режимі транзиту відповідно до статті 90 цього Кодексу; 5) товари, які перебувають у митному режимі митного складу відповідно до статті 121 цього Кодексу; 6) товари, транспортні засоби комерційного призначення, вилучені відповідно до статті 511 цього Кодексу; 7) товари, доставлені перевізником до митного органу призначення відповідно до пункту 4 частини першої статті 191 цього Кодексу; 8) товари, митне оформлення яких призупинено відповідно до статей 399, 400 і 401-1 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 239 МК України під складами органів доходів і зборів розуміються складські приміщення, резервуари, криті та відкриті майданчики, холодильні чи морозильні камери, які належать органам доходів і зборів або використовуються ними і спеціально обладнані для зберігання товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Товари, заявлені у різні митні режими, повинні зберігатися на складах органів доходів і зборів окремо, з дотриманням порядку, встановленого цим Кодексом для відповідних митних режимів.

Прийняття органами доходів і зборів товарів, транспортних засобів комерційного призначення для зберігання на складах цих органів може здійснюватися із заповненням уніфікованої митної квитанції, форма та порядок застосування якої затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Порядок роботи складу митного органу визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Товари, які через свої властивості не можуть зберігатися на складі органу доходів і зборів, за рішенням керівника органу доходів і зборів або особи, яка виконує його обов`язки, можуть передаватися органами доходів і зборів на зберігання підприємствам, на складах яких створено необхідні умови для належного зберігання таких товарів. Для цілей цього Кодексу таке зберігання вважається зберіганням на складі митного органу.

Відповідно до ч. 6 ст. 239 МК України митні органи несуть передбачену законом відповідальність за втрату або пошкодження товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що зберігаються ними.

Відповідно до п. 1.5 Порядку роботи складу митниці ДФС, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 627 (далі - Порядок № 627), митниця несе передбачену законом відповідальність за втрату або пошкодження товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що зберігаються нею.

На складах митниці можуть зберігатися товари, транспортні засоби комерційного призначення, тимчасово вилучені відповідно до статті 511 Кодексу (пп. 4.2.7. п 4.2. Порядку № 627).

Судом встановлено, що транспортні засоби, а саме: 1) трактор колісний Беларус-892.2, шасі/VIN НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_6, рік виготовлення 2022, 2) трактор колісний Беларус-892.2, шасі/VIN НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_7, рік виготовлення 2022, 3) трактор колісний Беларус-892.2 шасі/VIN НОМЕР_3 , номер двигуна НОМЕР_9, рік виготовлення 2022, 4) трактор колісний Беларус-892.2, шасі/VIN НОМЕР_4 номер двигуна НОМЕР_8 , рік виготовлення 2022, були передані головним державним інспектором ВМО 1 "Західний", головному інспектору Київської митниці відповідно до акту приймання-передачі від 23.01.2023.

Тобто, Київська митниця є відповідальною за збереження транспортних засобів позивача та несе передбачену законом відповідальність за їх втрату або пошкодження.

Проте, як вже було встановлено судом, наказом КОВА № 407 від 30.04.2024 та наказом № 406 від 30.04.2024 було вирішено передати В/Ч НОМЕР_5 зазначені транспортні засоби, що знаходяться на складі Київської митниці. У подальшому, трактори VIN Y4R900Z05N1102269, Y4R900Z05N1102391, Y4R900Z05N1102287, Y4R900Z05N1102405, Київською митницею були передані В/Ч А 3571 відповідно до актів приймання-передавання майна № 59/10000/24 від 03.05.2024 та № 60/10000/24 від 03.05.2024.

Судом прийнято до уваги, що 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05:30 год. 24.02.2022 строком на 30 діб.

Законом України від 24.02.2022 "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" був затверджений Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

В подальшому, строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався відповідними указами Президента України, які затверджувалися Верховною Радою України.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 8 , ст. 23 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучати майно державних підприємств, державних господарських об`єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видавати про це відповідні документи встановленого зразка.

Примусове відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, в умовах правового режиму воєнного стану, якщо не було здійснено попереднє повне відшкодування вартості такого майна, тягне за собою наступне повне відшкодування його вартості в порядку, визначеному законом.

Спеціальний закон України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" визначає механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану. Відповідно до статей 3 та 4 цього Закону, примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості.

У разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості.

Вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану здійснюється без відшкодування вартості такого майна.

Примусове відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті (щодо місцевостей, на території яких ведуться бойові дії).

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" про примусове відчуження або вилучення майна складається акт. Бланк акта про примусове відчуження або вилучення майна (далі - акт) виготовляється за єдиним зразком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. В акті зазначаються: 1) назва військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження або вилучення майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення; 2) відомості про власника (власників) майна: для юридичних осіб - повне найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код; для фізичних осіб - прізвище, ім`я, по батькові, постійне місце проживання та ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів, крім осіб, які з релігійних або інших переконань відмовилися від ідентифікаційного номера, про що мають відповідну відмітку у паспорті; 3) відомості про документ, що встановлює право власності на майно (у разі наявності); 4) опис майна, достатній для його ідентифікації. Для нерухомого майна - відомості про місцезнаходження (адреса), для рухомого майна (наземні, водні та повітряні транспортні засоби) - відомості про реєстраційний номер транспортного засобу, марку, модель, номер шасі, рік випуску та інші реєстраційні дані; 5) сума виплачених коштів (у разі попереднього повного відшкодування вартості майна).

Акт підписується власником майна або його законним представником і уповноваженими особами військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення, і скріплюється печатками військового командування та/або зазначених органів (ч. 2 ст. 7 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану ".

Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" право державної власності на майно виникає з дати підписання акта.

Як вбачається зі змісту актів № 59/10000/24 від 03.05.2024 та № 60/10000/24 від 03.05.2024, Київською митницею 4 транспортні засоби (трактори) були безоплатно передані В/Ч НОМЕР_5 . Проте, така передача відбувалась без повідомлення та згоди власника (позивача) цих транспортних засобів, а з матеріалів справи не вбачається, що позивач був позбавлений права власності на спірні трактори, або ці трактори були конфісковані у позивача за рішенням суду.

При цьому, до вказаної передачі (03.05.2024), Київська митниця була достеменно обізнана, що позивач оскаржує рішення митниці про відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 15.12.2022р. № ИА100100/2022/001180, враховуючи отримання скарг позивача на це рішення митниці, а також листа позивача від 19.04.2024 у відповідь на лист відповідача-2 № 7.8-5/21-03/13/6481 від 11.04.2024.

Отже, посилання відповідача-2 на Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затверджений постановою Кабміну України від 16.09.2022 № 1043 (далі - Порядок від 16.09.2022 № 1043), як на підставу вилучення майна без згоди власника, зокрема, що позивач не звертався за тракторами, що зберігаються на складі митниці протягом 90 днів, є безпідставними.

Тим більше, що відповідно до ст. 242 МК України товари, що зберігаються на складах митних органів під митним контролем, можуть бути видані їх власникам або уповноваженим ними особам, а також особам, до яких протягом строку зберігання перейшло право власності на ці товари або право володіння ними, лише після митного оформлення зазначених товарів, відшкодування витрат митних органів на їх зберігання та сплати відповідних митних платежів.

Також відповідно ч. 3 п. 20 Порядку від 16.09.2022 № 1043 інформація про наявність майна, яка надсилається до обласної військової адміністрації повинна містити відомості про найменування, первинний документ, статус (підстава переходу у власність держави).

Відтак, пункт 20 вказаного Порядку не передбачає, що будь-яке майно, яке зберігається на складі митниці понад 90 днів, автоматично стає державним і держава автоматично отримує право ним розпоряджатися. Законодавство визначає процедуру, якої має дотриматися держава в особі її уповноважених органів, для вилучення такого майна за наявності для цього достатніх підстав, оформлення його у державну власність та подальшого розпорядження (безоплатної чи оплатної передачі).

Проте, відповідачі здійснили фактичне вилучення належного позивачу майна (4 одиниць тракторів) та подальше їм розпорядження без зміни його правового статусу, але вже від імені держави.

Щодо посилання представників відповідачів на військовий стан в країні, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Суд звертає увагу на те, що право на судовий захист не підлягає обмеженню.

Крім того, положеннями п. 2 Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 було зобов`язано військове командування та інші органи виконавчої влади запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Суд зауважує, що на території України, внаслідок збройної агресії російської федерації було запроваджено саме правовий режим, за яким не передбачено можливість саме органам державної влади, іншим суб`єктам владних повноважень, діяти на власний розсуд, з порушенням вимог чинного законодавства. Вказана позиція викладена Північно-Західним апеляційним господарським судом у постанові від 15.01.2024 у справі № 906/368/23.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Статтею 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що суди діють під час воєнного стану та саме суди повинні захищати порушені/невизнані інтереси, права чи обов`язки осіб, порушених/невизнаних в тому числі внаслідок неправомірних рішень, дій чи бездіяльності державних органів.

Також, суд враховує, що статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до ч. 4 ст. статті 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

На думку ЄСПЛ, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "C.G. та інші проти Болгарії" (C. G. and Others v. Bulgaria, заява №1365/07, § 39), "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996 (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" від 11.04.2013 (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).

В положеннях пункту 53 Рішення по справі "Сичов проти України" (справа за заявою № 4773/02), Європейський суд з прав людини зазначає, що держава несе відповідальність за недотримання своїх обов`язків, передбачених положеннями статті 1 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, щодо забезпечення збереження, закріплених цією Конвенцією та Протоколом № 1 до неї, прав та свобод на національному рівні для кожного, хто знаходиться під їх юрисдикцією.

Крім того, майно позивача (транспортні засоби) у встановлений законом спосіб та порядок не було конфісковано та знаходилося на зберіганні Київської митниці.

В подальшому, майно позивача вибуло з його володіння унаслідок порушення встановленої законом процедури, через незаконні дії Київської митниці щодо передачі такого майна іншій особі, всупереч законодавчо закріпленого обов`язку із збереження тимчасово вилученого майна.

Отже, суд доходить висновку про порушення права позивача на мирне володіння майном (тракторів).

Відтак, неналежне зберігання відповідачем-2 4 одиниць тракторів та безпідставна передача їх Київською митницею військовій частині на підставі наказів КОВА (відповідача-1), сформованих відповідно до наданої інформації відповідача-2, свідчить про протиправні дії обох відповідачів.

Такі протиправні дії відповідачів, як вже встановив суд, мали наслідком фактичне позбавлення позивача права власності на 4 одиниці тракторів, що свідчить про наявність складу цивільного правопорушення. Вказане є підставою для відповідальності відповідачів у вигляді відшкодування шкоди в порядку ст. 1173 ЦК України, заподіяної позивачу.

При цьому, як вже зазначалось, згідно з приписами ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

На думку суду позивач вправі, при зверненні до суду за захистом свого порушеного права, вибрати спосіб захисту: або стягувати збитки у розмірі вартості транспортних засобів; або ставити питання про їх повернення.

Суд зважає на те, що з огляду на тривалий проміжок часу, який минув з дня вилучення транспортних засобів, їх експлуатацію, позивач, на власний розсуд вибрав спосіб захисту (стягнення шкоди у розмірі ринкової вартості тракторів), який відповідає характеру спірних правовідносин та відновить його порушене право.

Щодо розміру шкоди, суд зазначає наступне.

Так, станом на дату подачі митної декларації № 22UA100100045182U5 митною вартістю 4 тракторів було зазначено 3 042 044,64 грн.

Проте, оскільки транспортні засоби мають імпортне походження, вартість майна має визначатись з урахуванням його ринкової вартості, що станом на 23.09.2023, враховуючи укладені позивачем договори купівлі-продажу аналогічних тракторів, становить 1 015 000,00 грн. за 1 одиницю. Відтак, сумарна ринкова вартість 4 тракторів становить 4 060 000,00 грн. (1 015 000,00 грн. * 4).

З огляду на викладене, вимоги ТОВ "Сучасні вантажівки" по стягнення шкоди у вказаній сумі є обґрунтованими.

Також судом враховано, що відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно з положеннями статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до наведених вище положень ЦК України, та відповідачем у справі є Держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17.

Отже, враховуючи, що саме на Державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є Держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

При цьому, необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, стаття 238 ГПК України не встановлює, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення. Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16.

Таким чином, оскільки у спірних правовідносинах відповідальною є Держава, то заподіяна шкода у сумі 4 060 000,00 грн. стягується з Державного бюджету України.

За таких обставин, позовні вимоги ТОВ "Сучасні вантажівки" підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат, суд відзначає наступне.

У відповідності до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у разі задоволення позову стосовно двох відповідачів витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони порівну.

Судовий збір згідно з ч.ч. 1, 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Ставки судового збору визначені у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за заяву про вжиття заходів та забезпечення позову - 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 прожитковий мінімум на одну особу для працездатних осіб становить 3 028,00 грн.

Таким чином, позивач за вимоги про стягнення 4 060 000,00 грн. повинен був сплатити судовий збір у розмірі 60 900,00 грн., проте, відповідно Закону України "Про судовий збір" був звільнений від сплати судового збору.

З огляду на вказане, враховуючи задоволення позовних вимог, то судовий збір у розмірі 60 900,00 грн. слід стягнути з відповідача-1 та відповідача-2 на користь Державного бюджету України в рівних частинах з кожного (по 30 450,00 грн.).

На підставі викладеного, керуючись ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні вантажівки" задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні вантажівки" (01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 14/1, кім. 513, ідентифікаційний код 36085246) шкоду у сумі 4 060 000 (чотири мільйона шістдесят) грн. 00 коп.

Стягнути з Київської обласної військової адміністрації (01196, м. Київ, площа Лесі Українки, 1, ідентифікаційний код 000225336) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 30 450 (тридцять тисяч чотириста п`ятдесят) грн. 00 коп.

Стягнути з Київської митниці (03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8 А, ідентифікаційний код 43997555) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 30 450 (тридцять тисяч чотириста п`ятдесят) грн. 00 коп.

Накази видати відповідно до ст. 327 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили в порядку в порядку встановленому в ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене та підписане 18 жовтня 2024

Суддя Борисенко І. І.