Постанова

від 16.10.2024 по справі 904/6044/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/6044/20 (904/4625/22)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М., Пєскова В.Г.,

за участі секретаря: Купрейчук С.П.,

за участі представників судового засідання відповідно протоколу судового засідання від 16.10.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2024

у справі № 904/6044/20 (904/4625/22)

за позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" арбітражного керуючого Огулькової Анни Миколаївни

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Агріі Україна" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА 2014".

2. Постановою суду від 11.05.2021 припинено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю «НИВА 2014» (49074, м. Дніпро, пр. Слобожанський, 111А, кв.51, код ЄДРПОУ 39121721). Визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «НИВА 2014» банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру у справі, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Огулькову Анну Миколаївну

3. В ході ліквідаційної процедури ліквідатору стало відомо про те, що ТОВ «Нива 2014» було сплачено з власного банківського рахунку на користь Відповідача - ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1 458 069,00 грн (один мільйон чотириста п`ятдесят вісім тисяч шістдесят дев`ять гривень 00 копійок) зворотної фінансової допомоги.

4. Зазначене підтверджується банківською випискою АТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК" за період з 12.03.2014 по 09.02.2022, яка міститься в матеріалах справи. Кошти повернуті не були.

5. 20 червня 2022 року ліквідатор звернулася до ОСОБА_1 із запитом вих.№20-06-22/2/02-02, до якого додавався Акт звірки взаєморозрахунків між ТОВ «НИВА 2014» та ОСОБА_1 за липень 2016 року - червень 2022 року.

6. У запиті зазначалося, що у випадку неотримання відповіді на запит, вважається, що за принципом мовчазної згоди ОСОБА_1 підтверджує заборгованість перед ТОВ "Нива 2014" в сумі 1 458 069,00 грн зворотної фінансової допомоги. Заборгованість ОСОБА_1 перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" підлягає погашенню в семиденний строк з дня отримання цього запиту.

7. Вказаний запит було направлено ліквідатором ТОВ "Нива 2014" на адресу ОСОБА_1 20.06.2022 поштовим відправленням зі штрихкодовим ідентифікатором №0315077995081.

8. Проте, відповідь на запит на адресу ліквідатора ТОВ «НИВА 2014» не надходила, заборгованість у розмірі 1 458 069,00 грн не погашена.

9. Ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" арбітражний керуючий Огулькова Анна Миколаївна звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 1458069,00 грн.

10. Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилається на невиконання відповідачем зобов`язань із повернення зворотної фінансової допомоги та просить суду стягнути з Відповідача вказану суму основного боргу, що і є причиною виникнення цього спору.

11. Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що: справа №904/6044/20(904/4625/22) за позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" арбітражного керуючого Огулькової Анни Миколаївни до ОСОБА_1 , не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства; грошові кошти в сумі 1 458 069,00 грн отримані Відповідачем не для власної вигоди, а для подальшої передачі власнику товариства ОСОБА_2 , що підтверджується заявами свідків: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

12. Крім того, в матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності до позовних вимог ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

13. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.09.2023 у справі №904/6044/20 (904/4625/22) позовну заяву задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" 1 458 069,00 грн заборгованості, 21 872,00 грн судового збору.

13.1. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем допущено невиконання зобов`язань з повернення зворотної фінансової допомоги, а тому позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 основного боргу в сумі 1 458 069,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

14. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2024 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.09.2023 у справі №904/6044/20(904/4625/22) змінено, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Нива 2014" 449 569,00 грн заборгованості, 6 743,53 грн судового збору за подання позовної заяви. В решті вимог відмовлено.

14.1. Суд апеляційної інстанцій виходив з того, що ОСОБА_1 набула від ТОВ «Нива 2014» грошові кошти в розмірі 1 458 069,00 грн поза договірних відносин без достатньої правової підстави, а тому зобов`язана повернути їх позивачу, що узгоджується з приписами ст. 1212 ЦК України.

Водночас апеляційним господарським судом застосовано наслідки спливу позовної давності щодо частини заявлених вимог, про які заявлено відповідачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15. До Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій заявлено вимогу, зокрема, про прийняття рішення щодо відмови у задоволенні позову ТОВ "НИВА 2014" у повному обсязі.

15.1. На виконання приписів пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України скаржниця посилається на пункти 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України та зазначає, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові неправильно застосовано ст. 1212 ЦК України, ч. 2 ст. 224, ч. 1 ст. 225, ч.ч. 1 та 5 ст. 139 ГК України, порушено передбачені п. 5 ст. 2, ст. 14, ч. 3 ст. 46, ч. 5 ст. 269 ГПК України норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконної постанови, порушено передбачені п. 12 ч. 1 ст. 20 та п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України норми процесуального права, що також призвело до ухвалення незаконної постанови, порушено передбачені п.п. "б" та "в" ч. 3 ст. 282 ГПК України норми процесуального права, залишивши без дослідження та оцінки ряд доказів.

Зазначає, що висновок Верховного Суду щодо застосування ст. 1212 ЦК України, застосування п. 5 ст. 2, ст. 14, ч. 3 ст. 46, ч. 5 ст. 269 ГПК України та застосування п. 12 ч. 1 ст. 20 та п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України у подібних правовідносинах відсутній.

Вказує, що суд не дослідив наявні у справі докази та не дав їм оцінки, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України).

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

16. ТОВ "Нива 2014" подано відзив на касаційну скаргу з проханням постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Провадження у Верховному Суді

17. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/6044/20 (904/4625/22) визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М., Пєскова В.Г., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2024.

18. Ухвалою Верховного Суду від 02.09.2024, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2024 у справі №904/6044/20 (904/4625/22).

Призначено до розгляду касаційну скаргу ОСОБА_1 у справі №904/6044/20 (904/4625/22) на 16 жовтня 2024 року о 12:30 год. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань №330.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

19. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржувану постанову апеляційного господарського суду слід залишити без змін, з огляду на таке.

20. Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

21. Предметом касаційного розгляду у цій справі є правомірність винесених попередніми судовими інстанціями рішень щодо наявності або відсутності правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" 1 458 069,00 грн, а також наявності/відсутності між сторонами договірних правовідносин, передачі грошових коштів, настання строку їх повернення, сплив строку позовної давності до пред`явлених вимог.

22. У ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

23. У відповідності до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

24. Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

25. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

26. Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

27. Згідно ч.ч. 1 та 2 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

28. Судами встановлено факт перерахування протягом 2016-2018 років ТОВ «Нива 2014» з власного банківського рахунку на користь Відповідача - ОСОБА_1 грошових кошів в сумі 1 458 069,00 зворотної фінансової допомоги, про що свідчить наявна в матеріалах справи банківська виписка

29. Позиція відповідача зводиться до того, що ОСОБА_1 отримувала від ТОВ «Нива 2014» грошові кошти в позику не для себе, а для подальшої передачі їх колишньому засновнику цього підприємства - ОСОБА_2 , проте доказів передачі/запозичення ОСОБА_2 грошових коштів, що були отримані нею від ТОВ «Нива 2014», суду не надано.

30. Апеляційним господарським судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази укладення між сторонами договору зворотної фінансової допомоги / позики.

31. Згідно ст.ст. 1046, 1047 ЦК України (тут і надалі в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

32. До того ж, відповідно до вимог ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

33. При цьому за приписами ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

34. Договір є укладеним тільки в тому випадку, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору та про умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

35. Виходячи з аналізу змісту ст. 1046 ЦК України істотними умовами договору позики є: розмір позики, тобто грошова сума або кількість предметів, які позикодавець тимчасово передає у власність позичальника; порядок передачі та повернення позики; строк позики, тобто визначений або невизначений проміжок часу, на який надається позика; порядок (процедура) передачі та повернення позики, тобто порядок надходження предмету позики у власність позичальника та порядок повернення предмета позики у власність позикодавця.

36. Судом другої інстанції встановлено, що матеріали справи не містять доказів узгодження сторонами розміру позики, строку її надання, порядку передачі та повернення позики, які будь-яких інших умов, на яких вона надається.

37. Також, судом другої інстанції встановлено, що в наданій позивачем банківській виписці не вказано реквізитів (номеру та дати укладеного між ТОВ «Нива 2014» та ОСОБА_1 договору про надання зворотної фінансової допомоги), на підставі якого відповідачу надавалась позика (т. 1, а.с. 65, 67, 84, 86, 117 та ін.), як власне графа призначення платежу не містить посилання на договір як такий взагалі (за винятком фінансової операції за 21 грудня 2017 року, де ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець отримала з рахунку ТОВ «НИВА 2014» зворотну фінансову позику в сумі 100 000,00 грн на підставі укладеного нею з ТОВ «НИВА 2014» договору № 2012/2017 від 20.12.2017 року (т. 1, а.с. 126), спір за якою не є предметом розгляду даної справи)

38. Враховуючи встановлені судом другої інстанції обставини справи, суд касаційної інстанції погоджується із висновками апеляційного господарського суду про відсутність між сторонами цього спору договірних відносин за спірною сумою в 1 458 069,00 грн.

39. Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

40. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

41. Передбачений інститутом кондикції вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

42. Отже предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (подібні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (провадження №14-32цс19)).

43. Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

44. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

45. Основна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

46. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

47. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

48. Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).

49. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).

50. Як вбачається з матеріалів справи, суди попередніх інстанцій дійшли протилежних висновків щодо існування між сторонами договірних (зобов`язальних) відносин та відповідно наявності підстав для застосування норм статті 1212 ЦК України.

51. Колегія суддів погоджується із висновками суду другої інстанції про те що ОСОБА_1 набула від ТОВ «Нива 2014» грошові кошти в розмірі 1 458 069,00 грн поза договірних відносин без достатньої правової підстави, а тому зобов`язана повернути їх позивачу, що узгоджується з приписами ст. 1212 ЦК України.

52. Застосування апеляційним господарським судом ст. 1212 ЦК України до спірних правовідносин відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, відповідно до якої у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

53. Разом з тим, судом другої інстанції встановлено, що відповідач заявила про застосування наслідків спливу строків позовної давності до заявлених до неї вимог шляхом подання до суду письмової заяви про це.

54. В обґрунтування вказаної заяви Відповідач посилається на те, що від дня отримання ОСОБА_1 грошових коштів 23 грудня 2016 року, до дня пред`явлення позовних вимог минуло майже шість років; від дня отримання грошових коштів 27.12.2017 до дня пред`явлення позовних вимог минуло майже п`ять років і від дня отримання грошових коштів 23.04.2018 до дня пред`явлення позовних вимог минуло майже чотири роки.

55. Таким чином, станом на дату звернення позивача з відповідним позовом до суду (08.12.2022) трирічний строк, встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України сплив.

56. Так, Європейський Суд з прав людини наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

57. Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

58. Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

59. Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

60. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

61. Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

62. За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

63. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 відступила від правових висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду від 02.02.2021 у справі № 330/2142/16-ц та постановах Касаційного господарського суду від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 17.08.2021 у справі № 913/371/20 та від 27.03.2019 у справі № 905/1313/18 щодо моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна на підставі статті 1212 ЦК України, визначивши, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала.

64. Суд апеляційної інстанції правильно відхилив посилання позивача на те, що зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна має бути виконане особою протягом 7 днів з дня направлення / отримання нею вимоги про виконання такого зобов`язання відповідно до статті 530 ЦК України та на те, що позовна давність розпочала свій перебіг 24.07.2022, тобто через 30 днів від того дня, коли ОСОБА_1 отримала письмову вимогу про повернення грошових коштів - згідно тренінгу поштового відправлення 23.06.2022, відповідно 30 днів закінчилися 23.07.2022.

65. Апеляційний господарський суд зробив правильні висновки, що ОСОБА_1 отримувала гроші від ТОВ «НИВА 2014» частинами, а тому й перебіг позовної давності повинен обліковуватися окремо за кожним траншем в день його вчинення.

66. Так, суд другої інстанції встановив, що перший транш на суму 25 000,00 грн. було вчинено 11 липня 2016 року (т. 1, а.с. 39), а тому перебіг позовної давності почався 12 липня 2016 року і закінчився 11 липня 2019 року.

-Другий транш на суму 524 500,00 грн. було вчинено 09 грудня 2016 року (т. 1, а.с. 65), а тому перебіг позовної давності почався 10 грудня 2016 року і закінчився 09 грудня 2019 року.

-Третій транш на суму 459 000,00 грн. було вчинено 23 грудня 2016 року (т. 1, а.с. 67), а тому перебіг позовної давності почався 24 грудня 2016 року і закінчився 23 грудня 2019 року.

67. Апеляційний господарський суд врахував, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №383 дію карантину продовжено до 30 червня 2023 року.

68. Апеляційний господарський суд встановив, що за вказаними трьома траншами відбулося отримання відповідачем грошових коштів на загальну суму 1 008 500,00 грн. (25 000,00+524 500,00+459 000,00), а трирічний строк позовної давності, про застосування якого заявлено ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 196-200), закінчився до 02 квітня 2020 року, тобто задовго до дня набрання чинності Законом України № 540-ІХ, яким було подовжено строк позовної давності на період пандемії COVID 19 в Україні.

69. Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні особи (позивача) до суду за захистом порушеного права у спорі, стороною якого є боржник, що розглядається у межах справи про банкрутство, суди мають виходити з їх об`єктивного, а не суб`єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об`єктивної перешкоди для боржника своєчасно звернутися за захистом порушеного права (пункт 112 постанови Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 911/3091/21).

70. З огляду на положення ст. 13 ЦК України («Межі здійснення цивільних прав») суд має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (право на позов) і до моменту звернення з позовом, зважати на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання (надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо).

71. Суд апеляційної інстанції встановив, що в запереченнях проти задоволення заяви ОСОБА_5 про застосування строків позовної давності Позивач зазначив, що бездіяльність колишніх директорів ТОВ "Нива 2014" ОСОБА_4 та ОСОБА_6 щодо стягнення дебіторської заборгованості зробила для ТОВ "Нива 2014" своєчасне пред`явлення позову неможливим.

Відхиляючи доводи щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, апеляційний господарський суд зазначив, що обставини відкриття провадження у справі про банкрутство та призначення арбітражного керуючого самі по собі (за відсутності інших обставин) не можуть розглядатися судами як виняток, свідчити про об`єктивність перешкоди для заявника звернутися до суду за захистом порушеного права у межах позовної давності, і, відповідно, бути поважною причиною пропуску цього строку, що відповідає правовому висновку, викладеному судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 11.02.2020 у справі №10/5026/995/2012, а також в пункті 114 постанови Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 911/3091/21.

72. Слід погодитись із висновками суду другої інстанції про те, що у справі, що розглядається, призначення ліквідатора та обставини її необізнаності щодо порушеного права боржника, не може вважатися поважною причиною пропуску позовної давності для звернення з відповідною заявою.

73. Суд другої інстанції при цьому врахував, що впродовж більш як шести років (з липня 2016 року до грудня 2022 року) ТОВ «НИВА 2014» позову до ОСОБА_1 не заявляло. При цьому позивачем не доведено обставин неправомірної бездіяльності колишніх директорів ТОВ "Нива 2014" ОСОБА_4 та ОСОБА_6 щодо стягнення дебіторської заборгованості, а саме що своєчасне пред`явлення позову стало неможливим через їх протиправну поведінку, а не було наслідком об`єктивних обставин, як-то відсутність на рахунках достатніх коштів для сплати судового збору тощо.

74. Відповідно, оскільки апеляційним господарським судом встановлено, що строк позовної давності для звернення до суду з позовними вимогами про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «НИВА 2014» безпідставно набутих грошових коштів в сумі 1 008 500,00 грн станом на день подання позовної заяви закінчився, а відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності, за умов відсутності визнаних судом поважними причин його пропуску, наявні підстави для відмови у задоволенні вимог в цій частині позову.

75. Зважаючи на встановлені обставини, висновки про правомірність визнання суми позовних вимог- 449 569,00 грн, яка отримувалася відповідачем частинами після 02 квітня 2017 року, відповідно строк позовної давності щодо яких позивачем не пропущений, є правильними.

76. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

77. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

78. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

79. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

80. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

81. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків апеляційного господарського суду, у зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги.

Розподіл судових витрат

82. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2024 у справі №904/6044/20 (904/4625/22) залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді К.М. Огороднік

В.Г. Пєсков