Постанова

від 14.11.2024 по справі 904/6044/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2024 року м.Дніпро Справа № 904/6044/20 (904/4624/22)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кравченко Людмили Петрівни

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2023 (суддя Соловйова А.Є.)

у справі № 904/6044/20 (904/4624/22)

за позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" арбітражного керуючого Огулькової Анни Миколаївни

до Фізичної особи-підприємця Кравченко Людмили Петрівни

про стягнення заборгованості

та

за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Кравченко Людмили Петрівни

до ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" арбітражного керуючого Огулькової Анни Миколаївни

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" арбітражний керуючий Огулькова Анна Миколаївна звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Кравченко Людмили Петрівни про стягнення заборгованості у розмірі 100 000,00 грн.

09.01.2023 Фізичною особою-підприємцем Кравченко Людмилою Петрівною поданий зустрічний позов до ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" арбітражного керуючого Огулькової Анни Миколаївни про визнання недійсним удаваного договору позики, укладеного сторонами для приховання іншого правочину.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2023 у справі №904/6044/20 (904/4624/22) первісний позов задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Кравченко Людмили Петрівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" 100 000,00 грн заборгованості, 2 481,00 грн судового збору.

В задоволенні зустрічного позову Фізичної особи-підприємця Кравченко Людмили Петрівни до ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" арбітражного керуючого Огулькової Анни Миколаївни про визнання недійсним удаваного договору позики, укладеного сторонами для приховання іншого правочину - відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням Фізичною особою-підприємцем Кравченко Людмилою Петрівною подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2023 у справі № 904/6044/20 (904/4624/22) в частині задоволення позовних вимог ТОВ "Нива 2014".

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- суд першої інстанції не врахував, що ФОП Кравченко Л.П. отримала 100 000,00 грн з рахунку ТОВ «НИВА 2014» на підставі фіктивного та удаваного договору № 2012/2017 від 20 грудня 2017 року не в якості надання їй товариством «НИВА 2014» поворотної фінансової допомоги, а в якості повернення їй поворотної фінансової допомоги, раніше наданої нею товариству «НИВА 2014»;

- в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, не врахувавши, що передачу вказаних 100 000,00 грн. у власність ФОП Кравченко Л.П. не доведено, а, навпаки, доведено, що вказану суму ТОВ «НИВА 2014» переказало на рахунок ФОП Кравченко Л.П. для подальшого перерахування на рахунок ТОВ «Контрол Поінт», що ФОП Кравченко Л.П. і зробила впродовж тридцяти хвилин, неправильно витлумачив та безпідставно застосував ст. 1046 ЦК України;

- суд першої інстанції безпідставно не застосував ст.ст. 203, 215, 234 та 235 ЦК України;

- ухвалою від 08 серпня 2023 року (т. 3 а.с. 100-104) Господарський суд Дніпропетровської області відмовив у задоволенні клопотання ФОП Кравченко Л.П. від 31 липня 2023 року, залишивши без розгляду як вказану уточнену зустрічну позовну заяву ФОП Кравченко Л.П. від 30 травня 2023 року, так і додані до неї документи, тобто письмові докази, що мають виключне значення для правильного вирішення справи (т. 3 а.с. 16-60), не виконавши нормативну вказівку Пленуму Верховного Суду України щодо необхідності прийняття судами та дослідження в судових засіданнях несвоєчасно поданих сторонами доказів, що мають виключне значення для правильного вирішення справи.

Також просить постановити та направити на адресу голови Господарського суду Дніпропетровської області окрему ухвалу, в якій поставити питання про ініціювання у встановленому законом порядку притягнення судді Соловйової А.Є до дисциплінарної відповідальності або про достковову атестацію судді Соловйової А.Є. на предмет її відповідності займаній посаді судді господарського суду.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

19.01.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від арбітражного керуючого ліквідатора ТОВ "Нива 2014" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В судовому засіданні 14.11.2024 приймали участь представник відповідача/позивача за зустрічним позовом (апелянта) та арбітражний керуючий Огулькова А.М. (позивач/відповідач за зустрічним позовом).

Представник апелянта підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні вимог.

Арбітражний керуючий ліквідатор ТОВ "Нива 2014" заперечила проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наполягала на необхідності залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення учасників справи, їх представників, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, в ході ліквідаційної процедури ліквідатору стало відомо про те, що ТОВ «Нива 2014» було сплачено з власного банківського рахунку на користь Відповідача - фізичної особи-підприємця Кравченко Людмили Петрівни грошові кошти в сумі 100 000,00 грн (сто тисяч гривень 00 копійок) зворотної фінансової допомоги.

Зазначене підтверджується банківською випискою АТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК" за період з 12.03.2014 по 09.02.2022, яка міститься в матеріалах справи.

20 червня 2022 року ліквідатор звернулася до ФОП Кравченко Людмили Петрівни із запитом вих.№20-06-22/3/02-02, до якого додавався Акт звірки взаєморозрахунків між ТОВ «НИВА 2014» та ФОП Кравченко Л.П. за грудень 2016 року - червень 2022 року.

У запиті зазначалося, що у випадку неотримання відповіді на запит, вважається, що за принципом мовчазної згоди ФОП Кравченко Людмила Петрівна підтверджує заборгованість перед ТОВ "Нива 2014" в сумі 100 000,00 грн зворотної фінансової допомоги. Заборгованість ФОП Кравченко Л.П. перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" підлягає погашенню в семиденний строк з дня отримання цього запиту.

Вказаний запит було направлено ліквідатором ТОВ "Нива 2014" на адресу ФОП Кравченко Л.П. 20.06.2022 поштовим відправленням зі штрихкодовим ідентифікатором №0315077995073 (т. 1 а.с. 150).

Відповідно до п.10 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 № 270, пересилання поштових відправлень, що належать до універсальних послуг поштового зв`язку, у нормативні строки, встановлені Мінінфраструктури.

Пунктами 1, 2 Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 №958, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 за №173/24950, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

Враховуючи викладене, станом на дату звернення з позовом до суду минуло достатньо часу виходячи з встановлених строків для поштового пересилання для отримання відповідачем вказаного запиту та надання відповідної відповіді або заперечення.

Проте, відповідь на запит на адресу ліквідатора ТОВ «НИВА 2014» не надходила, заборгованість у розмірі 100 000,00 грн не погашена.

Звертаючись до суду з первісним позовом позовом, позивач посилається на невиконання відповідачем зобов`язань із повернення зворотної фінансової допомоги та просить суду стягнути з Відповідача суму основного боргу в розмірі 100 000,00 грн, що і є причиною виникнення цього спору.

Натомість відповідачем поданий зустрічний позов про визнання недійсним удаваного договору позики, укладеного сторонами для приховання іншого правочину.

За змістом зустрічної позовної заяви, з 29 грудня 2015 року до 30 квітня 2018 року ОСОБА_1 працювала бухгалтером в ТОВ «НИВА 2014».

Засновниками та власниками Товариства з обмеженою відповідальністю «НИВА 2014» були ОСОБА_2 , який одночасно обіймав посаду директора товариства, та ОСОБА_3 .

01 листопада 2016 року ОСОБА_2 вийшов із складу засновників та був звільнений, ОСОБА_3 залишився єдиним засновником і власником ТОВ «НИВА 2014». Після звільнення ОСОБА_2 , 01.11.2016 посаду директора обійняв ОСОБА_4 .

Позивачка за зустрічним позовом зазначила, що впродовж 2014 року ОСОБА_3 надав товариству в якості зворотної фінансової допомоги свої особисті грошові кошти в сумі 7 524 600 грн, а отримав від товариства впродовж того ж 2014 року в якості повернення раніше наданої зворотної фінансової позики всього 1 091 000,00 грн. Таким чином, на 01 січня 2015 року сальдо становило 6 433 600,00 гри.

ФОП Кравченко Л.П. зазначила, що 20.12.2017 єдиним засновником ТОВ "Нива 2014" ОСОБА_3 було надано вказівку терміново отримати та переказати на його банківський рахунок грошові кошти з банківського рахунку товариства в сумі 100 000,00 грн в рахунок повернення товариством раніше наданої ним зворотної фінансової позики. Сам же ОСОБА_3 отримати в банку вказану суму грошей не міг, оскільки знаходився за місцем свого постійного проживання в місті Дніпро, а обслуговуюче товариство відділення банку, чекова книжка та печатка товариства знаходились в м. Васильків Київської області. На той час директор ТОВ «НИВА 2014» Кириленко О.В. знаходився за межами м. Васильків і не мав можливості поставити свій підпис на чеку про отримання грошей з банківського рахунку товариства, що виключало отримання готівки у вказаній сумі для передачі ОСОБА_3

ОСОБА_1 повідомила суд, що як вихід із ситуації нею було запропоновано директору ОСОБА_4 від імені товариства укласти з Кравченко Л.П. як з фізичною особою - підприємцем удаваний договір про надання ФОП Кравченко Л.П. зворотної фінансової позики в сумі 100 000,00 грн, пояснивши, що в цьому випадку чек не буде потрібен, оскільки банк на підставі доручення товариства вправі переказати безготівкові грошові кошти у вказаній сумі з рахунку ТОВ «НИВА 2014» на рахунок ФОП Кравченко Л.П., а вона зі свого рахунку відразу перекажу гроші на картковий рахунок Лащева В.В.

Кириленко О.В. на пропозицію Кравченко Л.П. погодився і в той же день, між ФОП Кравченко Л.П. та ТОВ "Нива 2014" було укладено договір №2012/2017 про надання ФОП Кравченко Л.П. зворотної фінансової позики в сумі 100 000,00 грн.

На виконання вказаного договору, 21.12.2017 на рахунок Позивача за зустрічним позовом від ТОВ "Нива 2014" надійшло 100 000,00 грн в якості зворотної фінансової допомоги, які одразу ж було передано Лащеву В.В.

У зустрічній позовній заяві Позивач зазначив, що оскаржуваний договір №2012/2017, за яким у справі №904/6044/20(904/4624/22) ліквідатор просить суд стягнути з ФОП Кравченко Л.П. 100 000,00 грн, є удаваним та завідомо фіктивним, оскільки обома сторонами він був укладений без наміру реального створення та настання обумовлених ним правових наслідків.

Задовольняючи первісний позов суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем за первісним позовом допущено невиконання зобов`язань з повернення зворотної фінансової допомоги, а тому позовні вимоги про стягнення з ФОП Кравченко Людмили Петрівни основного боргу в сумі 100 000,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі. При цьому суд не знайшов підстав для застосування до позовної заяви ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" арбітражного керуючого Огулькової Анни Миколаївни строку позовної давності.

Водночас, господарський суд не вбачав підстав для задоволення зустрічних позовних вимог у справі №904/6044/20 (904/4624/23).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" арбітражний керуючий Огулькова Анна Миколаївна звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Кравченко Людмили Петрівни про стягнення заборгованості у розмірі 100 000,00 грн.

В обґрунтування вказаної заяви позивач посилається на те, що в ході ліквідаційної процедури ліквідатору стало відомо, що ТОВ "Нива 2014" сплатило з власного банківського рахунку на користь відповідача - Фізичної особи-підприємця Кравченко Людмили Петрівни грошові кошти в сумі 100 000,00 грн зворотної фінансової допомоги, однак кошти повернуті не були.

В матеріалах справи міститься відзив ФОП Кравченко Людмили Петрівни на позовну заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" арбітражного керуючого Огулькової Анни Миколаївни, в якому Відповідач за первісним позовом заперечує проти задоволення позовних вимог.

09.01.2023 відповідачем поданий зустрічний позов до ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" арбітражного керуючого Огулькової Анни Миколаївни про визнання недійсним удаваного договору позики, укладеного сторонами для приховання іншого правочину.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог позивач за зустрічним позовом зазначає, що договір №2012/2017 від 20.12.2017 про надання поворотної фінансової допомоги, укладений між ТОВ "НИВА 2014" в особі директора Кириленка О.В. та ФОП Кравченко Л.П., не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, його укладено в цілях приховання правочину, направленого на повернення засновнику та власнику ТОВ "НИВА 2014" ОСОБА_3 раніше наданої ним товариству зворотної фінансової допомоги.

В матеріалах справи міститься відзив Відповідача за зустрічним позовом, в якому ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" не погоджується з позовними вимогами Фізичної особи-підприємця Кравченко Л.П., вважає їх не обґрунтованими, безпідставними та такими що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апелянт оскаржує рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2023 у справі № 904/6044/20 (904/4624/22) лише в частині задоволення первісних позовних вимог, відтак апеляційне провадження здійснюється в межах вимог апеляційної скарги і судом не перевіряється законність та обґрунтованість рішення в іншій (неоскаржуваній) частині щодо відмови в задоволенні зустрічного позову.

Предметом доказування у даній справі є обставини укладання договору, передачі грошових коштів, настання строку їх повернення, прострочення, сплив строку позовної давності до пред`явлених вимог.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Згідно ч.ч. 1 та 2 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

За своєю правовою природою до зворотної фінансової допомоги застосовуються положення Цивільного кодексу України щодо позики, які викладені у главі 71 «Позика, кредит, банківський вклад».

Так, відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Матеріалами справи підтверджується факт перерахування ТОВ «Нива 2014» з власного банківського рахунку на користь Відповідача фізичної особи-підприємця Кравченко Людмили Петрівни грошових кошів в сумі 100 000,00 грн (сто тисяч гривень 00 копійок) зворотної фінансової допомоги, про що свідчить наявна в матеріалах справи банківська виписка АТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК" за період з 12.03.2014 по 09.02.2022.

Також, як вбачається з додаткового відзиву на позовну заяву, поданого Відповідачем за первісним позовом, Кравченко Л.П. визнає факт отримання грошових коштів з рахунку ТОВ "НИВА 2014" в сумі 100 000,00 грн, зазначивши наступне: "По суті позивач довів тільки факт отримання мною грошей з рахунку ТОВ "НИВА 2014" в сумі 100 000,00 грн грн, але ж сам по собі факт отримання грошей з банківського рахунку зовсім не свідчить (та ще й при даних обставинах) про спричинення ТОВ "НИВА 2014" збитків чи іншої майнової шкоди..." (т. 1, а.с. 230).

Зауважується, що позиція Відповідача за первісним позовом зводиться до того, що Кравченко Л.П. отримувала від ТОВ «Нива 2014» грошові кошти в позику не для себе, а для подальшої передачі їх колишньому засновнику цього підприємства - Лащеву В.В.

Водночас, колегія суддів відхиляє такі твердження як необґрунтовані з огляду на те, що у призначенні платежів було зазначено саме здійснення банківського переказу - як «зворотна фінансова позика згідно договору № 2012/2017 від 20.12.2017 року без ПДВ» на користь ФОП Кравченко Л.П.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 198 ГК України платежі за грошовими зобов`язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

В свою чергу, за приписами ч. 1-3 ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Відповідачем доказів передачі/запозичення Лащеву В.В. грошових коштів, що були отримані нею від ТОВ «Нива 2014», суду не надано.

Суд приймає до уваги, що ч. 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків (ч. 2 ст. 87 ГПК України).

Зокрема, за положеннями абз. 2 ч .1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Також, абз. 2 ч. 1 ст. 1051 ЦК України визначає, що якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Слід зауважити, що заява свідка є доказом, який за умови дотримання вимог процесуального закону щодо її форми, підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами у справі відповідно до статті 86 ГПК України (висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 911/1382/18).

Отже, показання свідків оцінюються судом в сукупності з іншими доказами поданими у справі. Проте, з матеріалів справи вбачається, що належних та допустимих доказів на спростовування викладених позивачем обставин щодо цілей отримання грошових коштів, відповідачем не надано.

Необхідно також зазначити, що у даній справі, всі обставини, які входять до предмета доказування відповідно до вимог законодавства встановлюються на підставі правочинів та первинних документів (договорів, банківської виписки тощо), а не показань свідків.

ОСОБА_1 не надано суду документальних доказів існування договірних відносин з ОСОБА_3 , який за змістом встановлених судом обставин, підтверджених відповідними доказами, мав реальну можливість отримання грошей безпосередньо від Товариства самостійно.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 2-879/13 зауважено на тому, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс (див. також пункт 43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).

Натомість стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

ЄСПЛ у рішенні від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України" зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням вищевказаного стандарту доказування, твердження ОСОБА_1 , а також Кириленка О.В., які містяться в заяві свідка, що Відповідач отримала грошові кошти з метою передачі Лащеву В.В., не підтверджується іншими доказами наявними у справі, з чим погоджується апеляційний суд.

Судом також обґрунтовано встановлено, що Кравченко Л.П. займала посаду головного бухгалтера ТОВ «Нива 2014».

Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

При чому цей Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює, що він поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності.

Згідно ч. 2 ст. 3 цього Закону бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Як передбачено ч. 6 ст. 8 Закону керівник підприємства зобов`язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Кириленко О.В., який є колишнім керівником ТОВ «НИВА 2014», є відповідальним за ведення бухгалтерського обліку на ТОВ "НИВА 2014" на підставі ч. 3 та ч. 6 ст. 8 цього Закону.

Відповідно ж до ч. 1 ст. 8 Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

Таким чином, відомості про проведені фінансові операції ТОВ «НИВА 2014» згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» мають відображатися у належним чином складених первинних документах, відповідальність за це несе керівник підприємства. А отже, цей самий керівник не може давати показання про обставини, які в силу Закону встановлюються на підставі первинних документів підприємства.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зокрема, стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Судом встановлено, що строк, визначений статтею 1049 Цивільного кодексу України, станом на дату звернення з позовною заявою, сплив.

Враховуючи викладене, оскільки матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем за первісним позовом зобов`язань з повернення зворотної фінансової допомоги, позовні вимоги про стягнення з ФОП Кравченко Людмили Петрівни основного боргу в сумі 100 000,00 грн обґрунтовано задоволені судом.

Водночас, апелянт вказує на те, що «в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, не врахувавши, що передачу вказаних 100 000,00 грн. у власність ФОП Кравченко Л.П. не доведено, а, навпаки, доведено, що вказану суму ТОВ «НИВА 2014» переказало на рахунок ФОП Кравченко Л.П. для подальшого перерахування на рахунок ТОВ «Контрол Поінт», що ФОП Кравченко Л.П. і зробила впродовж тридцяти хвилин, неправильно витлумачив та безпідставно застосував ст. 1046 ЦК України».

Необхідно зазначити, що здійснені в подальшому ФОП Кравченко Л.П. фінансові операції з отриманою сумою позики не впливають на правозастосування норми ст. 1046 ЦК України, адже отримавши грошові кошти від ТОВ «НИВА 2014» за платіжним дорученням № 292 в сумі 100 000,00 грн в якості зворотної нецільової позики, остання могла розпорядитися такими на власний розсуд будь-яким чином у будь-який момент. Перерахування коштів іншій юридичній особі впродовж 30 хвилин після їх отримання свідчить лише про відсутність обмежень на розпорядження позичальником цими коштами.

Також, скаржник стверджує, що «суд першої інстанції не врахував, що ФОП Кравченко Л.П. отримала 100 000,00 грн з рахунку ТОВ «НИВА 2014» на підставі фіктивного та удаваного договору № 2012/2017 від 20 грудня 2017 року не в якості надання їй товариством «НИВА 2014» поворотної фінансової допомоги, а в якості повернення їй поворотної фінансової допомоги, раніше наданої нею товариству «НИВА 2014»».

Щодо цього колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що оцінка доводів ФОП Кравченко Л.П. щодо фіктивності та удаваності договору № 2012/2017 від 20 грудня 2017 року надавалася судом в рамках відповідного позову про визнання його недійсним у межах справи №904/6044/20 (904/4717/23).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2023 у справі №904/6044/20 (904/4717/23) в задоволенні позову відмовлено.

ФОП Кравченко Л.П. оскаржила вказане рішення в апеляційному порядку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позов Фізичної особи-підприємця Кравченко Людмили Петрівни до ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" арбітражного керуючого Огулькової Анни Миколаївни у справі №904/6044/20 (904/4717/23) був обгрунтований тим, що що договір №2012/2017 від 20.12.2017 про надання поворотної фінансової допомоги, укладений між ТОВ "НИВА 2014" в особі директора Кириленка О.В. та ФОП Кравченко Л.П., не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, його укладено в цілях приховання правочину, направленого на повернення засновнику та власнику ТОВ "НИВА 2014" ОСОБА_3 раніше наданої ним товариству зворотної фінансової допомоги.

Суд дійшов висновку, що Позивачкою не доведено удаваність оспорюваного правочину, як і не надано належних доказів на підтвердження цього.

Разом з тим, у межах даної справи №904/6044/20(904/4624/22) 09.01.2023 Відповідачем поданий зустрічний позов до ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" арбітражного керуючого Огулькової Анни Миколаївни про визнання недійсним удаваного договору позики, укладеного сторонами для приховання іншого правочину.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог позивач за зустрічним позовом зазначає, що договір №2012/2017 від 20.12.2017 про надання поворотної фінансової допомоги, укладений між ТОВ "НИВА 2014" в особі директора Кириленка О.В. та ФОП Кравченко Л.П., не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, його укладено в цілях приховання правочину, направленого на повернення засновнику та власнику ТОВ "НИВА 2014" ОСОБА_3 раніше наданої ним товариству зворотної фінансової допомоги.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2023 прийнято зустрічну позовну заяву Фізичної особи-підприємця Кравченко Людмили Петрівни до ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" арбітражного керуючого Огулькової Анни Миколаївни про визнання недійсним удаваного договору позики, укладеного сторонами для приховання іншого правочину до спільного розгляду з первісним позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" арбітражного керуючого Огулькової Анни Миколаївни до Фізичної особи-підприємця Кравченко Людмили Петрівни про стягнення заборгованості у розмірі 100 000,00 грн.

30.05.2023 Відповідачем була подана Уточнена зустрічна позовна заява про визнання удаваним та недійсним договору позики №2012/2017 від 20.12.2017, укладеного сторонами для приховання іншого правочину.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2023 залишено без розгляду уточнену зустрічну позовну заяву Відповідача від 30.05.2023 разом з додатками.

Судом зазначено, що «звертаючись 09.01.2023 з зустрічною позовною заявою про визнання недійсним удаваного договору позики, відповідач підставою позову визначила той факт, що згідно з договором позики №2012/2017 від 20.12.2017 вона отримала грошові кошти у сумі 100 000,00 грн не в свою власність, а для передачі власнику товариства Лащеву В.В. в рахунок повернення раніше наданої Лащевим В.В. товариству ТОВ "НИВА 2014" зворотної фінансової позики, і використала вказані 100 000,00 грн не своїх корисливих інтересах, а в повному обсязі переказала їх ОСОБА_3 , на підтвердження чого до зустрічної позовної заяви була долучена, зокрема, нотаріально посвідчена заява свідка ОСОБА_4 від 03.01.2023, який був попереджений нотаріусом зі змістом ст. 384 Кримінального кодексу України щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань».

В той же час, як вбачається з уточненої зустрічної заяви від 30.05.2023, підставою позовних вимог за зустрічним позовом відповідач визначає той факт що згідно з договором позики №2012/2017 від 20.12.2017 вона отримала грошові кошти у сумі 100 000,00 грн не в свою власність, а для повернення поворотної фінансової допомоги, отриманої відповідачкою 12.12.2017 в ТОВ "Контрол Поїнт" на підставі договору №12/12-17 від 12.12.2017 в сумі 100 000,00 грн. Вказану поворотну фінансову допомогу відповідачка отримала в ТОВ "Контрол Поїнт" на прохання єдиного на той час власника ТОВ "НИВА 2014" Лащева В.В., який використав її повністю в своїх інтересах з ціллю збереження в своїй власності престижного автомобіля.

З наведеного вище вбачається, що уточнена зустрічна позовна заява містила зміну підстав позову, якими відповідач обґрунтовував свої зустрічні позовні вимоги, а наведені ФОП Кравченко Л.П. взаємовиключні обставини щодо дійсних мотивів отримання грошових коштів від ТОВ "Нива 2014" обгрунтовано викликають сумнів у їх достовірності.

При цьому колегія суддів зазначає, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2023 у справі №904/6044/20 (904/4624/22), зокрема, в задоволенні зустрічного позову Фізичної особи-підприємця Кравченко Людмили Петрівни до ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" арбітражного керуючого Огулькової Анни Миколаївни про визнання недійсним удаваного договору позики, укладеного сторонами для приховання іншого правочину - відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням Фізичною особою-підприємцем Кравченко Людмилою Петрівною подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2023 у справі № 904/6044/20 (904/4624/22) в частині задоволення позовних вимог ТОВ "Нива 2014".

Тобто рішення в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання недійсним договору позики №2012/2017 від 20.12.2017 сторонами не оскаржується, відповідно, враховуючи приписи ч. 1 ст. 269 ГПК України не є предметом даного апеляційного провадження і не переглядається в частині мотивів та висновків щодо оцінки оспорюваного правочину.

За наведених вище обставин судом відхиляються також доводи апелянта про те, що «суд першої інстанції безпідставно не застосував ст.ст. 203, 215, 234 та 235 ЦК України».

Щодо аргументів апеляційної скарги про те, що ухвалою від 08 серпня 2023 року (т. 3 а.с. 100-104) Господарський суд Дніпропетровської області відмовив у задоволенні клопотання ФОП Кравченко Л.П. від 31 липня 2023 року, залишивши без розгляду як вказану уточнену зустрічну позовну заяву ФОП Кравченко Л.П. від 30 травня 2023 року, так і додані до неї документи, тобто письмові докази, що мають виключне значення для правильного вирішення справи (т. 3 а.с. 16-60), не виконавши нормативну вказівку Пленуму Верховного Суду України щодо необхідності прийняття судами та дослідження в судових засіданнях несвоєчасно поданих сторонами доказів, що мають виключне значення для правильного вирішення справи, судом зауважується, що вказані документи були подані як додатки до уточненої зустрічної позовної заяви, яка була залишена без розгляду.

Окремого клопотання про їх долучення саме як письмових доказів до матеріалів справи ФОП Кравченко Л.П. не заявлялось.

При цьому варто наголосити, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч.ч. 1-3 ст. 80 ГПК України).

Підготовче провадження у даній справі було закрито ухвалою суду від 21.02.2023 та в судовому засіданні 20.03.2023 суд розпочав розгляд справи по суті, тоді як з уточненою зустрічною позовною заявою Відповідач звернувся до суду 30.05.2023, до якої долучив відповідні документи, тобто більше, ніж через три місяці після закриття провадження у справі, не навівши належних доводів щодо поважності пропуску процесуального строку для їх подання.

Посилання скаржника на неврахування судом абзацу 4 пункту 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 12 «Про практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на те, що роз`яснення Пленуму Верховного суду України, Вищих спеціалізованих судів України, мають рекомендаційний характер щодо застосування судами законодавства при здійсненні ними правосуддя і не породжують прав та обов`язків для учасників процесу.

Так само Постанови Пленуму не є нормативно-правовими актами або правовими актами індивідуальної дії, не є актами, ухваленими при здійсненні владних управлінських функцій, не породжують певних правових наслідків та не мають обов`язкового характеру для учасників судового процесу.

Не є такі постанови й джерелом прав в розумінні норм процесуального закону.

До того ж, процесуальне законодавство динамічно розвивалося та зазнало суттєвих змін з прийняттям Закону 2147-VIII від 15.12.2017, в той час як Пленум Верховного Суду України надавав рекомендації щодо застосування норм права, які діяли на той час без урахування актуальних на сьогодні змін, зокрема, в частині здійснення судового процесу.

Більше того, як вже було зазначено, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2023 у справі №904/6044/20 (904/4624/22) в частині вирішення зустрічних позовних вимог про визнання недійсним договору позики №2012/2017 від 20.12.2017 сторонами не оскаржується, а вказані апелянтом обставини стосуються саме залишення судом без розгляду зустрічної позовної заяви з додатками (письмовими доказами).

Як передбачено ч.ч. 1-2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

При цьому згідно ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Положення до ч. 2 та 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (правовий висновок, наведений в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14).

Апеляційний суд зауважує, що виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції. В той же час, процесуальне законодавство допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак, є неприйнятною ситуація, коли сторона просить долучити до матеріалів справи нові докази лише з підстав її необізнаності щодо необхідності подання усіх наявних в неї доказів чи її суб`єктивної позиції щодо недоречності їх подання, як власне і нездійснення інших заходів щодо їх долучення до справи. Тим більше не може вважатися поважною причиною те, що суд не вимагав подання певних доказів, оскільки господарський процес побудований на принципах диспозитивності та змагальності сторін, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а тому останні повинні добросовісно користуватися процесуальними правами та надавати суду усі наявні у них докази, якими обґрунтовуються їх вимоги та заперечення, разом із першими заявами по суті справи.

Колегією суддів зважає, що прийняття судом до розгляду несвоєчасно поданих доказів без поважних на те причин, а лише через неналежну підготовку сторони щодо судового розгляду справи, порушує імперативні норми Господарського процесуального кодексу України та унеможливлює дотримання принципу рівності учасників справи і неупередженості суду.

До того ж, як передбачено ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, (яким відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів), яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15 та від 14.01.2020 у справі № 925/1082/18).

Згідно ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до правового висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (правова позиція Верховного Суду, наведена у постанові від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19).

Так, апелянтом не обґрунтовано належним чином неможливість подання до суду першої інстанції в межах процесуальних строків доказів (т. 3 а.с. 60), що свідчить про відсутність об`єктивних перешкод для вчинення відповідної процесуальної дії на певному етапі та винятковість такого випадку.

А зважаючи на межі апеляційного перегляду рішення тільки в частині задоволення первісного позову, не є аргументованою необхідність подання доказів на підтвердження обставин, які не є предметом апеляційного провадження, з огляду на що у задоволенні клопотання про долучення доказів суд відмовити.

Судом також встановлено, що ФОП Кравченко Л.П. заявлено про застосування строків позовної давності.

В обґрунтування вказаної заяви Відповідач за первісним позовом посилається на те, що від дня отримання ФОП Кравченко Л.П. грошових коштів 17 грудня 2017 року, до дня пред`явлення позовних вимог минуло п`ять років. Таким чином, станом на дату звернення позивача за первісним позовом до суду (06.12.2022) трирічний строк, встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України сплив. Отже, строк позовної давності закінчився 17.12.2020.

Водночас, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Договором позики №2012/2017 від 20.12.2017 встановлено строк повернення позики до 20.03.2018, відтак перебіг позовної давності розпочинається з наступного дня після закінчення цього строку.

Так, Європейський Суд з прав людини наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

У застосуванні наведених вище положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Отже, закінчення строку позовної давності для звернення до суду з позовними вимогами про стягнення з ФОП Кравченко Л.П. на користь ТОВ «НИВА 2014» припадало на 20.03.2021.

Поряд з цим апеляційний суд враховує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (із змінами і доповненнями внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №383 дію карантину продовжено до 30 червня 2023 року.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19 розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

У пункті 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ перелічені всі статті Цивільного кодексу України, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19.

Подібний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 679/1136/21 та від 19.04.2023 у справі № 199/782/21.

Відповідно, оскільки судом встановлено, що строк позовної давності станом на день подання позовної заяви не закінчився у зв`язку з його продовженням, вимоги про стягнення з ФОП Кравченко Л.П. 100 000,00 грн неповернутої позики, строк позовної давності щодо яких позивачем не пропущений, є підставними та правомірно задоволені судом.

Щодо клопотання апелянта про постановлення окремої ухвали, колегія суддів зазначає, що окрема ухвала суду - це процесуальне судове рішення, якою суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону і причини та умови, що сприяли вчиненню порушення.

Отже, підставою для постановлення окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення.

Відтак, окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час судового розгляду встановлено склад правопорушення.

Якщо суд не встановив такого порушення, підстав для окремої ухвали немає.

Згідно ч. 5 ст. 246 ГПК України, в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги якого порушено, і в чому саме полягає порушення.

Апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до ст. 246 ГПК України не встановлено процесуального обов`язку суду постановляти окрему ухвалу. Постановлення окремої ухвали є правом суду у разі встановлення судом підстав для окремої ухвали.

Вирішення питання про постановлення окремої ухвали віднесено на розсуд суду, та здійснюється ним з урахуванням, зокрема, значущості та/або системного характеру допущених порушень, а також нагального характеру необхідності їх усунення для дієвого відновлення прав особи.

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими ГПК України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 910/18796/19.

Тобто, окрема ухвала є способом реагування суду на випадки виявлення під час судового розгляду порушення законності з боку, в тому числі суду нижчої інстанції, які яне можуть бути усунені ним самостійно при вирішенні господарського спору по суті з використанням передбачених процесуальним кодексом засобів.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що окрема ухвала суду є одним із інструментів механізму стримувань і противаг, превенції вчинення порушень закону, які господарський суд не може самостійно усунути шляхом вжиття належних заходів, що розумно вимагаються у даній конкретній ситуації, зокрема, у спосіб виправлення «судової помилки».

При цьому незгода з ухваленим судовим рішенням не є підставою для постановлення окремої ухвали, а наявність стверджуваних заявником порушень є саме підставою для оскарження судового акту в апеляційному/касаційному порядку.

Апеляційним судом не встановлено правових підстав для постановлення окремої ухвали, а обставини, на які посилається скаржник, були предметом розгляду Центральним апеляційним господарським судом і не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду справи.

За таких умов, клопотання про постановлення окремої ухвали належить залишити без задоволення.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення первісного позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та їх нормативним регулюванням.

Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2023 у справі № 904/6044/20 (904/4624/22) в оскаржуваній частині.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кравченко Людмили Петрівни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2023 у справі №904/6044/20 (904/4624/22) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2023 у справі №904/6044/20 (904/4624/22) залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Фізичну особу-підприємця Кравченко Людмилу Петрівну.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 17.12.2024

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя А.Є. Чередко