Постанова

від 14.11.2024 по справі 904/6044/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2024 року м.Дніпро Справа № 904/6044/20 (904/4717/23)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кравченко Людмили Петрівни

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2023 (суддя Соловйова А.Є.)

у справі № 904/6044/20 (904/4717/23)

за позовом Фізичної особи-підприємця Кравченко Людмили Петрівни

до ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" арбітражного керуючого Огулькової Анни Миколаївни

про визнання недійсним договору позики

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Кравченко Людмила Петрівна звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" арбітражного керуючого Огулькової Анни Миколаївни про визнання недійсним договору позики № 2012/2017 від 20.12.2017.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2023 у справі №904/6044/20 (904/4717/23) в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням Кравченко Людмилою Петрівною подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2023 у справі № 904/6044/20 (904/4717/23) та прийняте нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- суд першої інстанції не встановив наявність хоч би в однієї із сторін оскаржуваного договору наміру на реальне настання обумовлених договором правових наслідків, тобто не встановила як наявності у ТОВ «НИВА 2014» наміру на реальну передачу 100 000,00 грн. у власність ФОПа Кравченко Л.П. в якості зворотної позики, так і наявності у ФОП Кравченко Л.П. наміру на реальне отримання від ТОВ «НИВА 2014» 100 000,00 грн. в якості зворотної позики. Відтак, оскаржуваний договір відповідно до ч. 1 ст. 215, ч. 5 ст. 203 та ст. 234 ЦК України є фіктивном, а тому визнається судом недійсним.

- суд першої інстанції залишив без уваги та оцінки вказані банківські документи, додані до позовної заяви ФОП Кравченко Л.П. (т. 1 а.с. 15-63) як такі, що свідчать не на користь ТОВ «НИВА 2014» та АК Огулькової А.М.;

- при вирішенні позову ФОП Кравченко Л.П. по суті суд першої інстанції незаконно та безпідставно не застосував припис ст. 1046 ЦК України, натомість безпідставно послався на припис статті 1047 ЦК України;

- при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції залишив без уваги та оцінки очевидні факти, що в черговий раз підтверджують як відсутність у сторін договору про надання зворотної фінансової позики № 2012/2017 від 20 грудня 2017 року спрямованості та наміру не реальне настання обумовлених договором правових наслідків, так і відсутність надходження вказаної позики у власність ФОП Кравченко Л.П., а саме співпадання в часі та розмірі (сумі) факту надання позивачці позики товариством «Контрол Поінт» з фактом закінчення строку на остаточну оплату в такому ж розмірі (сумі) вказаного автомобіля ОСОБА_1 ;

- вказані в оскаржуваному рішенні обставини, на підставі яких суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову ФОП Кравченко А.Є., жодним чином не доводять дійсності оскаржуваного договору позики № 1220/2017 від 12 грудня 2017 року та не спростовують його удаваності.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

25.12.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від арбітражного керуючого ліквідатора ТОВ "Нива 2014" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В судовому засіданні 14.11.2024 приймали участь представник позивача (апелянта) та арбітражний керуючий Огулькова А.М.

Представник відповідача (апелянта) підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Арбітражний керуючий ліквідатор ТОВ "Нива 2014" заперечила проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наполягала на необхідності залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення учасників справи, їх представників, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, з 29 грудня 2015 року до 30 квітня 2018 року ОСОБА_2 (надалі - Позивач) працювала бухгалтером в ТОВ «НИВА 2014» (надалі - Відповідач).

Засновниками та власниками Товариства з обмеженою відповідальністю «НИВА 2014» були ОСОБА_3 , який одночасно обіймав посаду директора товариства, та ОСОБА_1 .

01 листопада 2016 року ОСОБА_3 вийшов із складу засновників та був звільнений, ОСОБА_1 залишився єдиним засновником і власником ТОВ «НИВА 2014» на період звільнення ОСОБА_2

02 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський банк розвитку" (далі - ПАТ "ВБР") було укладено кредитний договір №IKAPUG.81951.009 про надання ОСОБА_1 на строк до 01.04.2018 кредиту в сумі 515400,00 грн на придбання автомобіля марки AUDI A8, 2011 року випуску.

10.01.2014 ОСОБА_1 на отримані кредитні кошти в сумі 515 400,00 грн був придбаний легковий автомобіль марки LAND ROVER, моделі RANGE ROVER, 2010 року випуску.

Додатковою угодою №1 від 13.01.2014 до кредитного договору №IKAPUG.81951.009 від 02.04.2013 ПАТ "ВБР" та ОСОБА_1 внесли зміни до пунктів 1.7 та 2.2 кредитного договору та вказали, що кредит у вказаній сумі видано ОСОБА_1 на придбання автомобіля марки LAND ROVER, моделі RANGE ROVER, 2010 року випуску, а також зазначили, що для забезпечення своєчасного повернення кредиту ОСОБА_1 передає в заставу ПАТ "ВБР" придбаний ним автомобіль марки LAND ROVER.

На виконання вказаної додаткової угоди 13 січня 2014 року ПАТ «ВБР» та ОСОБА_1 уклали договір застави рухомого майна № ZXA019500.81951.012 згідно якого, в цілях забезпечення виконання ним вказаного кредитного договору, ОСОБА_1 передав ПАТ «ВБР» у заставу належний йому на праві власності автомобіль марки LAND ROVER.

Зазначений вище договір застави від 13.01.2014 посвідчено приватним нотаріусом Львівського нотаріального міського округу Герилів М.Р. та зареєстровано в реєстрі за номером 62.

В зв`язку з порушенням ОСОБА_1 графіку погашення кредиту в 2017 році ПАТ «ВБР» виставило право вимоги до ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором №IKAPUG.81951.009 та укладеним з ціллю забезпечення його виконання вказаним договором застави рухомого майна від 13 січня 2014 року на прилюдні торги за лотом № Q 82517515577. Основним претендентом на придбання вказаного права вимоги було Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арбо фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Арбо фінанс»), яке, в свою чергу, мало намір на подальшу реалізацію придбаного права вимоги шляхом звернення стягнення на вказаний автомобіль та його продаж відповідно до Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Позивач зазначив, що дізнавшись про вказаний намір ТОВ «ФК «Арбо фінанс» реалізувати автомобіль, ОСОБА_1 просив ОСОБА_3 укласти з ТОВ «ФК «Арбо фінанс» договір про відступлення йому ( ОСОБА_3 ) на платній основі в повному обсязі права вимоги за вказаним кредитним договором та укладеним з ціллю забезпечення його виконання договором застави рухомого майна.

Так, 02 жовтня 2017 року між ОСОБА_3 та ТОВ «ФК «Арбо фінанс» на прилюдних торгах за лотом № Q 82517515577 було укладено договір №09/09-1 про відступлення права вимоги за кредитним договором, згідно пункту 1 якого сторони зобов`язались в строк до 18.12.2017 включно укласти договір про відступлення права вимоги, яке було придбано ТОВ «ФК «Арбо фінанс» на прилюдних торгах за лотом № Q 82517515577 за кредитним договором №IKAPUG.81951.009 від 02.04.2013 укладеним між ПАТ "ВБР" та ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 2.2.1, 2.2.2, 2.2.3 та 2.2.4 вказаного попереднього договору ТОВ «ФК «Арбо фінанс» погодилось передати, а ОСОБА_3 погодився прийняти та оплатити вказане в пункті 1 цього договору право вимоги за загальною ціною 109 145,33 грн, в тому числі перший гарантійний внесок в сумі 1000,00 грн. ОСОБА_3 зобов`язався оплатити до 04 жовтня 2017 року включно; другий гарантійний внесок в сумі 9 503,45 грн зобов`язався оплатити до 19 жовтня 2017 року включно і остаточну вартість вказаного права вимоги в сумі 98 641,88 грн ОСОБА_3 зобов`язався оплатити на банківський рахунок ТОВ «ФК «Арбо фінанс» до 13 грудня 2017 року включно з призначенням платежу "Остаточна оплата згідно попереднього договору №09/09-1 від 02.10.2017 року. Без ПДВ".

Позивач зазначила, що Відповідно до вказаного попереднього договору ОСОБА_1 своєчасно сплатив від імені ОСОБА_3 на рахунок ТОВ «ФК «Арбо фінанс» два гарантійні внески в сумах відповідно 1000,00 грн та 9 503,45 грн, а безпосередньо перед настанням терміну остаточної оплати (13 грудня 2017 року) ні в ОСОБА_1 , ні на рахунку ТОВ «НИВА 2014» не виявилось необхідної для оплати грошової суми (98 641,88 грн) у зв`язку з чим ОСОБА_1 дав вказівку Кравченко Л.П. отримати від ТОВ "Контрол Поінт" в якості поворотної фінансової допомоги 100 000,00 грн та відразу перерахувати з вказаної суми 98 641,88 грн на рахунок ТОВ «ФК «Арбо фінанс» в якості остаточної оплати згідно договору №09/09-1 від 02.10.2017.

ОСОБА_2 вважає, що між нею та ОСОБА_1 було укладено усний договір позики згідно якого було надано ОСОБА_4 зворотну фінансову допомогу строком на 10 днів.

12.12.2017 між ФОП Кравченко Л.П. та ТОВ "Поінт Контрол" було укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги №12/12-17.

На виконання вказаного вище договору, ФОП Кравченко Л.П. 12.12.2017 отримала від ТОВ "Поінт Контрол" на свій банківський рахунок в АТ "УКРСИББАНК" 100 000,00 грн з призначенням платежу "Зворотна фінансова допомога згідно договору №12/12-17 від 12.12.2017. Без ПДВ".

На підтвердження вказаних обставин Позивачем додано до позовної заяви наступні документи:

- завірену начальником відділення №776 АТ «УКРСИББАНК» (м. Васильків) Чернецькою О.В. виписку про рух грошей на рахунку ТОВ «Контрол Поінт» в грудні 2017 року, згідно якої 12 грудня 2017 року вказане товариство перерахувало на рахунок ФОП Кравченко Л.П. в АТ «УКРСИББАНК» 100 000,00 грн в якості зворотної фінансової позики;

- завірену начальником відділення №776 АТ «УКРСИББАНК» (м. Васильків) Чернецькою О.В. копію платіжного доручення ТОВ "Контрол Поінт" № 355 від 12 грудня 2017 року про перерахування на рахунок ФОП Кравченко Л.П. в АТ «УКРСИББАНК» зворотної фінансової позики в сумі 100 000,00 грн;

- довідку АТ «УКРСИББАНК» від 12 травня 2023 року за № 59-1-14/33-159, згідно якої 12 грудня 2017 року на рахунок ФОП Кравченко Л.П. в АТ «УКРСИББАНК» надійшло 100 000,00 грн;

- довідку АТ «УКРСИББАНК» від 12 травня 2023 року за № НОМЕР_1 , згідно якої рахунок ФОП Кравченко Л.П. закрито 31 травня 2021 року.

Позивач запевнила, що 12.12.2017, з рахунку ФОП Кравченко Л.П. в АТ «УКРСИББАНК» було перераховано на рахунок ТОВ «ФК «Арбо фінанс» 98 641,88 грн з призначенням платежу "Остаточна оплата згідно попереднього договору №09/09-1 від 02.10.2017. Без ПДВ. Платник Науменко Олександр Анатолійович".

На підтвердження вказаної дії, Позивачем додано до позовної заяви:

- завірену начальником відділення №776 АТ «УКРСИББАНК» (м. Васильків) Чернецькою О.В. копію платіжного доручення банку № 1 від 12 грудня 2017 року про перерахування з мого рахунку ФОП Кравченко Л.П. в АТ «УКРСИББАНК» на рахунок ТОВ «ФК «Арбо фінанс» 98 641,88 грн;

- довідку АТ «УКРСИББАНК» від 12 травня 2023 року № 59-1-14/33-159, згідно якої 12 грудня 2017 року з рахунку ФОП Кравченко Л.П. в АТ «УКРСИББАНК» було здійснено платіж в сумі 98 641,88 грн;

- копію технічного паспорта на автомобіль марки LAND ROVER, моделі RANGE ROVER, 2010 року випуску з реєстраційним номером НОМЕР_2 , згідно якого власником вказаного автомобіля був і залишається ОСОБА_1 , що, на думку позивача, було б неможливо в разі невиконання ОСОБА_3 умов попереднього договору № 09/09-1 від 02.10.2017 року щодо порядку та строків викупу права вимоги за вказаним кредитним договором.

19 грудня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скульською Т.А. посвідчено та зареєстровано в реєстрі за номером 3979 договір про відступлення ПАТ «ВБР» на користь ТОВ «ФК «Арбо фінанс» права вимоги за укладеними ПАТ «ВБР» з ОСОБА_1 договором про надання кредиту від 02 квітня 2013 року та договором про заставу рухомого майна від 13 січня 2014 року.

Таким чином, згідно вказаного договору з 19 грудня 2017 року ТОВ «ФК «Арбо фінанс» стало новим заставодержателем вказаного автомобіля марки LAND ROVER, моделі RANGE ROVER, 2010 року випуску.

19 грудня 2017 року, ОСОБА_3 уклав з ТОВ «ФК «Арбо фінанс» договір № 47 про відступлення йому ( ОСОБА_3 ) на платній основі в повному обсязі як права вимоги за вказаним кредитним договором від 02 квітня 2013 року, так і права вимоги за договором застави рухомого майна, укладеним ОСОБА_1 для забезпечення виконання вказаного кредитного договору 13 січня 2014 року договору.

Згідно пункту 4.1 вказаного договору № 47 ОСОБА_3 за 109 145,33 гр. фактично викупив у ТОВ «ФК «Арбо фінанс» вказаний автомобіль. Відповідно до пункту 4.2 договору ОСОБА_3 повністю сплатив кошти у вказаній сумі.

19 грудня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скульською Т.А. посвідчено та зареєстровано в реєстрі за номером 3980 договір про відступлення права вимоги за укладеним 13 січня 2014 року ПАТ «ВБР» з ОСОБА_1 договором застави рухомого майна № 2ХА019500.81951.012, згідно якого ТОВ «ФК «Арбо фінанс» передало ОСОБА_3 всі права заставодержателя за вказаним договором застави рухомого майна.

19 грудня 2017 року приватний нотаріус Скульська Т.А. у встановленому законом порядку шляхом заміни обтяжувача внесла зміни до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, зареєструвавши ОСОБА_3 як нового та єдиного обтяжувала вказаного автомобіля та виключивши з числа обтяжувачів вказаного автомобіля первісного обтяжувана ТОВ «ФК «Арбо фінанс» (копія витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 54380870 додається).

Таким чином, з 19 грудня 2017 року ОСОБА_3 став новим заставодержателем вказаного автомобіля, а юридичним власником автомобіля (згідно технічного паспорту) залишився ОСОБА_1

20.12.2017 між ФОП Кравченко Л.П. та ТОВ "Нива 2014" було укладено договір №2012/2017 про надання ФОП Кравченко Л.П. зворотної фінансової позики в сумі 100 000,00 грн.

На виконання вказаного договору 21.12.2017 на рахунок Позивача в АТ КБ "ПРИВАТБАНК" від ТОВ "Нива 2014" надійшло 100 000,00 грн в якості зворотної фінансової допомоги, які в той же день було перераховано на рахунок ТОВ "Контрол Поінт" в якості повернення зворотної фінансової допомоги згідно договору №12/12-2017 від 12.12.2017.

Так, в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" в Господарському суді Дніпропетровської області відкрито провадження у справі №904/6044/20(904/4624/22) за заявою ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" арбітражного керуючого Огулькової Анни Миколаївни до Фізичної особи-підприємця Кравченко Людмили Петрівни про стягнення заборгованості у розмірі 100 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог у справі №904/6044/20(904/4624/22), ліквідатором зазначено, що ТОВ "Нива 2014" на підставі Договору №2012/2017 сплатило з власного банківського рахунку на користь Фізичної особи-підприємця Кравченко Людмили Петрівни грошові кошти в сумі 100 000,00 грн, однак кошти повернуті не були.

У дійсній позовній заяві Позивач зазначив, що оскаржуваний договір №2012/2017, за яким у справі №904/6044/20(904/4624/22) ліквідатор просить суд стягнути з ФОП Кравченко Л.П. 100 000,00 грн, є удаваним та завідомо фіктивним, оскільки обома сторонами він був укладений без наміру реального створення та настання обумовлених ним правових наслідків.

Позивач вважає, що оскаржуваний договір було укладено з метою приховання ТОВ "Нива 2014" укладеного з ФОП Кравченко Л.П. усного договору про надання останньою на 10 календарних днів позики в сумі 100 000,00 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що твердження Кравченко Л.П. про удаваність спірного договору позики ґрунтується на припущеннях, а позовні вимоги є необгрунтованими та не підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Фізична особа-підприємець Кравченко Людмила Петрівна звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" арбітражного керуючого Огулькової Анни Миколаївни про визнання недійсним договору позики №2012/2017 від 20.12.2017.

Ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" заперечив проти задоволення позову, не погодившись з позовними вимогами Фізичної особи-підприємця Кравченко Л.П., вважає їх не обґрунтованими, безпідставними та такими що не підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Як передбачено ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 742/1913/15, від 21.08.2019 у справі №303/292/17, від 30.03.2020 у справі № 524/3188/17 та підтримані у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі №346/2238/15.

Тлумачення змісту статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц.

Таким чином, удаваний правочин вчинюється для прикриття іншого правочину, внаслідок чого в наявності два правочини - прихований і удаваний - такий, що прикриває перший правочин.

Так, позивач стверджує, що перед настанням терміну остаточної оплати (до 13 грудня 2017 року) грошових коштів в сумі 98 641,88 грн на рахунок ТОВ "ФК "Арбо фінанс", зокрема, на рахунку ТОВ "Нива 2014" не виявилося необхідної для оплати грошової суми.

В той же час, Позивачем не надано доказів відсутності, станом на дату оплати (13 грудня 2017 року), на рахунку ТОВ "Нива 2014" грошових коштів.

Також, в матеріалах справи наявна виписка по рахунку ТОВ "Нива 2014" відкритого в АТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК" за період з 12.03.2014 по 09.02.2022, з якої вбачається, що 13.12.2017 ТОВ "Нива 2014" отримала від ТОВ "Сонячний" 250 000,00 грн зворотної фінансової допомоги згідно договору б/н від 27.11.2017, що спростовує твердження позивача про відсутність коштів на рахунку ТОВ "Нива 2014" спростовується вище викладеним.

Щодо посилань Позивачки на укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 усного договору позики, слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом встановлено, що пунктом 5 підрозділу 1 розділу XX Податкового кодексу України неоподатковуваний мінімум доходів громадян визначений в сумі 17,00 грн.

Як вбачається з позовної заяви, сума, яку ОСОБА_2 надала ОСОБА_1 за усним договором позики, а саме 100 000,00 грн перевищує допустимий законом розмір позики для укладення її усній формі.

Отже, як правильно зауважив господарський суд, договір мав бути укладений в письмовій формі.

Проте, доказів укладення договору позики в письмовій формі Позивачка не надала.

Згідно з положеннями частин 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів, зокрема: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Так, судом встановлено, що: 1) оскаржуваний договір позики №2012/2017 від 20.12.2017 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" та Фізичною особою-підприємцем Кравченко Людмилою Петрівною; 2) вказаним договором визначена сума позики, а саме 100 000,00 грн; 3) визначений порядок надання/повернення позики; 4) строк повернення позики до 20.03.2018.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Таким чином, сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов.

Твердження позивачки, що оскаржуваний договір позики було укладено без наміру реального створення та настання обумовлених ним правових наслідків, а виключно з ціллю приховання виконання ТОВ "Нива 2014" укладеного з Кравченко Л.П. 12.12.2017 усного договору про надання ОСОБА_1 позики в сумі 100 000,00 на 10 календарних днів є сумнівним, зокрема, через те, що строк повернення позики був встановлений саме до 20.03.2018.

В свою чергу, колегія суддів зауважує, що удаваний правочин, на відміну від прихованого, сторонами не виконується. Відповідні права і обов`язки сторонами не реалізуються. Сторони правочину виконують тільки ті обов`язки та реалізують ті права, що випливають із прихованого правочину.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17 зроблено висновки про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний.

Натомість Договір позики виконувався, про що свідчить факт перерахування ФОП Кравченко Л.П. обумовленої суми грошових коштів.

При цьому перерахування коштів з банківського рахунка ТОВ «Нива 2014» на банківський рахунок ФОП «Кравченко Л.П.» вказує на те, що майно у формі грошових коштів було передано останній у власність, а тому спірний договір не може бути кваліфікований і як фіктивний, адже принаймні одна сторона цього правочину прагнула настання певних правових наслідків.

Більше того, отримавши грошові кошти на свій рахунок Позивачка не вчиняла жодних дій щодо їх негайного повернення та не зверталася до ТОВ «Нива 2014» та обслуговуючого банку із заявою про безпідставне зарахування грошового переказу чи допущену помилку у призначенні здійсненого платежу.

Варто наголосити, що належних доказів того, що воля сторін за Договором була спрямована на приховування іншого правочину, як цього вимагають приписи ст. 235 ЦК України, Позивачкою не надано.

Наведеним спростовуються доводи апелянта про те, що «суд першої інстанції не встановив наявність хоч би в однієї із сторін оскаржуваного договору наміру на реальне настання обумовлених договором правових наслідків, тобто не встановила як наявності у ТОВ «НИВА 2014» наміру на реальну передачу 100 000,00 грн. у власність ФОПа Кравченко Л.П. в якості зворотної позики, так і наявності у ФОП Кравченко Л.П. наміру на реальне отримання від ТОВ «НИВА 2014» 100 000,00 грн. в якості зворотної позики. Відтак, оскаржуваний договір відповідно до ч. 1 ст. 215, ч. 5 ст. 203 та ст. 234 ЦК України є фіктивним, а тому визнається судом недійсним».

Скаржник також зазначає, що «при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції залишив без уваги та оцінки очевидні факти, що в черговий раз підтверджують як відсутність у сторін договору про надання зворотної фінансової позики № 2012/2017 від 20 грудня 2017 року спрямованості та наміру не реальне настання обумовлених договором правових наслідків, так і відутність надходження вказаної позики у власність ФОП Кравченко Л.П., а саме співпадання в часі та розмірі (сумі) факту надання позивачці позики товариством «Контрол Поінт» з фактом закінчення строку на остаточну оплату в такому ж розмірі (сумі) вказаного автомобіля ОСОБА_1 ».

Проте наведені вище встановлені судом обставини безпосередньо свідчать про те, що надання зворотної фінансової позики за договором № 2012/2017 від 20 грудня 2017 року здійснювалося саме на користь ФОП Кравченко Л.П., призвело до обумовлених договором правових наслідків, зокрема, до надходження коштів на рахунок Позивачки.

Щодо тверджень про те, що Кравченко Л.П. отримувала від ТОВ «Нива 2014» грошові кошти в позику не для себе, а для подальшої передачі їх колишньому засновнику цього підприємства - Лащеву В.В, то слід зазначити, що згідно ч. 1 ст. 198 ГК України платежі за грошовими зобов`язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.

За призначенням платежу було вказано саме перерахування грошових коштів як «зворотна фінансова позика згідно договору № 2012/2017 від 20.12.2017 року без ПДВ» на користь ФОП Кравченко Л.П.

До того ж, законодавством України не передбачено право засновника давати працівнику товариства обов`язкові до виконання вказівки.

Аргументи апеляційної скарги про те, що «суд першої інстанції залишив без уваги та оцінки вказані банківські документи, додані до позовної заяви ФОП Кравченко Л.П. (т. 1 а.с. 15-63) як такі, що свідчать не на користь ТОВ «НИВА 2014» та АК Огулькової А.М.», то необхідно зауважити, що такі стосуються руху коштів по рахунку ТОВ «Контрол Поінт», яке не є стороною оспорюваного правочину та учасником даної справи. Щодо виписки по рахунку ФОП Кравченко Л.П. за період з 01 до 31 грудня 2017 року, то здійснені нею фінансові операції не впливають на кваліфікацію оспорюваного правочину як удаваного, адже отримавши грошові кошти від ТОВ «НИВА 2014» за платіжним дорученням № 292 в сумі 100 000,00 грн в якості зворотної нецільової позики, остання могла розпорядитися такими на власний розсуд будь-яким чином у будь-який момент.

Апеляційний суд також відхиляє посилання апелянта на те, що «при вирішенні позову ФОП Кравченко Л.П. по суті суд першої інстанції незаконно та безпідставно не застосував припис ст. 1046 ЦК України, натомість безпідставно послався на припис статті 1047 ЦК України», як необгрунтовані, оскільки позивачка неправильно трактує правову норму передбачену ст. 1046 ЦК України про визначення договору позики, акцентуючи на слові «власність», яка власне передбачає вільне розпорядження коштами позичальником. Перерахування коштів іншій юридичній особі впродовж 30 хвилин після їх отримання свідчить лише про те, що немає ніяких обмежень щодо того, як позичальник розпоряджатиметься цими коштами і в який час та кому їх відправить або виконає з ними інші дії.

Усім вищенаведеним спростовуються доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Окремо варто зупинитись на тому, що змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права. У постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 2-879/13 зауважено на тому, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс (див. також пункт 43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 та від 16.02.2021 у справі № 927/645/19 (пункт 7.44).

Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

ЄСПЛ у рішенні від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України" зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням вищевказаного стандарту доказування, твердження Кравченко Л.П., що вона отримувала грошові кошти насправді з метою передачі Лащеву В.В., є менш вірогідними, аніж дійсне перерахування таких саме як зворотна фінансова позика ФОП Кравченко Л.П.

Скаржником не переконано суд у зворотньому та не доведено суду удаваність оспорюваного правочину, як і не надано належних доказів на підтвердження цього.

При цьому судом також враховується, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (висновок викладений у постановах об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17, від 27.01.2020 у справі №761/26815/17, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20).

У позовній заяві Позивачкою не зазначено, які її право та/або інтерес порушено оспорюваним правочином та яким чином обраний нею спосіб захисту щодо визнання недійсним договору, призведе до їх захисту чи відновлення.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та їх нормативним регулюванням.

Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2023 у справі №904/6044/20 (904/4717/23).

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кравченко Людмили Петрівни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2023 у справі №904/6044/20 (904/4717/23) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2023 у справі №904/6044/20 (904/4717/23) залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Фізичну особу-підприємця Кравченко Людмилу Петрівну.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 17.12.2024

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя А.Є. Чередко