Постанова

від 09.10.2024 по справі 922/1655/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року м. Харків Справа № 922/1655/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Білоусова Я.О.,

суддя Слободін М.М.,

за участю секретаря судового засідання Бєлкіної О.М.,

представників сторін:

прокурор Сірик В.В., службове посвідчення №072943 від 01.03.2023,

1-го позивача Подобайло Т.О. на підставі посадової інструкції, наказу №03-09/109-ос від 22.12.2014, наказу №05-06/56-к від 13.08.2020, положення про відділ судової роботи управління з вирішення судових спорів та правового забезпечення земельних питань Юридичного департаменту Харківської обласної державної адміністрації,

2-го позивача Тимкович І.О., виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, довіреність від 12.09.2024,

1-го відповідача не з`явився,

2-го відповідача Набока О.О. на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АА №1476659 від 16.08.2024, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1834 від 18.06.2013,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду, у режимі відеоконференції, апеляційну скаргу Релігійної громади (парафії) Свято-Покровської Харківської єпархії Української Православної Церкви (вх.№2005Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 19.07.2024, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Пономаренко Т.О., дата складання повного тексту рішення - 30.07.2024, у справі №922/1655/24

за позовом Харківської обласної прокуратури, м. Харків, в інтересах держави, в особі 1) Харківської обласної військової адміністрації, м. Харків, 2) Міністерства культури та інформаційної політики України, м. Київ,

до 1) Краснокутської селищної ради Богодухівсього району Харківської області, Харківська обл., Богодухівський р-н, смт Краснокутськ, 2) Релігійної громади (парафії) Свято-Покровської Харківської єпархії Української Православної Церкви, Харківська обл., Богодухівський р-н, с. Пархомівка,

про визнання незаконним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Харківська обласна прокуратура в інтересах держави, в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації та Міністерства культури та інформаційної політики України звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Краснокутської селищної ради Богодухівсього району Харківської області та Релігійної громади (парафії) Свято-Покровської Харківської єпархії Української Православної Церкви, в якій просить суд:

- усунути перешкоди у здійсненні державою користування та розпорядження майном - пам`яткою архітектури національного значення "Покровська церква", шляхом визнання незаконним та скасування рішення виконаного комітету Пархомівської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 03.06.2009 №35 "Про оформлення права власності на нежитлову будівлю: Свято-Покровський храм, що входить до комплексу будівель та споруд в селі Пархомівка, вул. Кооперативна, 16";

- усунути перешкоди у здійсненні державою користування та розпорядження майном - пам`яткою архітектури національного значення "Покровська церква", шляхом визнання недійсним та скасування свідоцтва серії ЯЯЯ № 287209 про право власності на нерухоме майно комплекс нежитлових будівель та споруд (Свято-Покровський храм, Б-1, 24, 00кв.м; сарай В; убиральня Г; колодязь, 1; ворота 2; ворота 3, хвіртка 4, хвіртка 5; огорожа 6), розташованих за адресою Харківська обл., Богодухівський р-н, с. Пархомівка, вул. Кооперативна, 16, яке видане 03.06.2009 Пархомівською сільською радою на підставі рішення виконавчого комітету Пархомівської сільської ради від 03.06.2009 №35;

- стягнути з відповідачів судові витрати.

Позов обґрунтовано порушенням інтересів держави та протиправним вибуттям з державної власності нежитлової будівлі пам`ятки культурної спадщини національного значення "Покровської церкви", розташованої в с. Пархомівка Богодухівського району Харківської області.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.07.2024 позов Харківської обласної прокуратура в інтересах держави, в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації та Міністерства культури та інформаційної політики України, до Краснокутської селищної ради Богодухівсього району Харківської області та Релігійної громади (парафії) Свято-Покровської Харківської єпархії Української Православної Церкви про визнання незаконним та скасування рішення задоволено; усунуто перешкоди у здійсненні державою користування та розпорядження майном - пам`яткою архітектури національного значення "Покровська церква" шляхом визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Пархомівської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 03.06.2009 №35 "Про оформлення права власності на нежитлову будівлю: Свято-Покровський храм, що входить до комплексу будівель та споруд в селі Пархомівка, вул. Кооперативна, 16"; усунуто перешкоди у здійсненні державою користування та розпорядження майном - пам`яткою архітектури національного значення "Покровська церква", шляхом визнання недійсним та скасування свідоцтва серії ЯЯЯ №287209 про право власності на нерухоме майно: комплекс нежитлових будівель та споруд (Свято-Покровський храм, Б-1, 24, 00кв.м; сарай В; убиральня Г; колодязь, 1; ворота 2; ворота 3, хвіртка 4, хвіртка 5; огорожа 6), розташованих за адресою Харківська обл., Богодухівський р-н, с. Пархомівка, вул. Кооперативна, 16, яке видане 03.06.2009 Пархомівською сільською радою на підставі рішення виконавчого комітету Пархомівської сільської ради від 03.06.2009 №35.

Стягнуто з Краснокутської селищної ради Богодухівсього району Харківської області та Релігійної громади (парафії) Свято-Покровської Харківської єпархії Української Православної Церкви на користь Харківської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 056, 00грн.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що право колективної власності на нежитлову будівлю: Свято-Покровський храм, що входить до комплексу будівель та споруд, розташованих в селі Пархомівка, вул. Кооперативна, 16 у Релігійної громади (парафії) Свято-Покровської Харківської єпархії Української Православної Церкви не виникло, а отже рішення від 03.06.2009 №35 виконавчого комітету Пархомівської сільської ради Краснокутського району Харківської області "Про оформлення права власності на нежитлову будівлю: Свято-Покровський храм, що входить до комплексу будівель та споруд в селі Пархомівка, вул. Кооперативна, 16", яким вирішено оформити право власності відповідача 2 на спірну нежитлову будівлю не ґрунтується на законі та є безпідставним.

Суд першої інстанції встановив, що спірне майно є державною власністю, відноситься до архітектурної пам`ятки національного значення, є обмежено оборотоздатним об`єктом, що з урахуванням Цивільного кодексу України та законодавства, що регулює сферу охорони культурної спадщини, унеможливлює перебування спірного майна у колективній власності.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду від 19.07.2024, Релігійна громада (парафія) Свято-Покровської Харківської єпархії Української Православної Церкви звернулася до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 19.07.2024 у справі №922/1655/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю; також апелянт просить розподілити судові витрати.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що прокурор не довів підстав для звернення з даним позовом до суду.

Апелянт вважає, що прокурор звернувся з пропуском строку позовної давності у спірних правовідносинах, зокрема з 13.12.2015, коли набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" розпочався перебіг позовної давності, яка спливла у 2018 році.

Крім того, на думку апелянта, прокурор обрав невірний спосіб захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у позові. Апелянт вважає, що належним способом захисту порушеного права є віндикаційний позов: витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Релігійної громади (парафії) Свято-Покровської Харківської єпархії Української Православної Церкви на рішення Господарського суду Харківської області від 19.07.2024 у справі №922/1655/24; встановлено учасникам справи строк до 23.09.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання апелянту; встановлено учасникам справи строк до 23.09.2024 для подання заяв і клопотань; призначено справу до розгляду на "09" жовтня 2024 р. о 10:00год.

03.09.2024 від Харківської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, зазначає, що прокурор набув право на представництво та звернення до суду за захистом інтересів держави, оскільки відповідні суб`єкти владних повноважень хоч і усвідомлювали порушення інтересів держави та мали відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертались.

Як зазначає прокурор, оскільки на спірний об`єкт нерухомого майна не може виникнути право колективної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавлення власника володіння; належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов.

Прокурор просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 19.07.2024 без змін.

20.09.2024 від Харківської обласної військової адміністрації надійшов відзив на апеляційну скаргу, зазначає, що держава є належним власником культових будівель і майна; спірне нерухоме майно з огляду на приналежність до пам`яток архітектури національного значення державної форми власності має особливий режим використання та відчуження.

Також просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 19.07.2024 без змін.

20.09.2024 від Міністерства культури та стратегічних комунікацій України (перейменовано постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2024 №1028) надійшов відзив на апеляційну скаргу, зазначає, що оскаржувані рішення та свідоцтво видані сільською радою після набрання чинності Законом України "Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації", тобто, після визнання спірного майна таким, що не може перебувати в іншій формі власності, крім державної.

2-ий позивач вважає, що прокурор вірно обрав спосіб захисту порушеного права та довів підстави для представництва у даній справі.

З огляду на викладене, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 19.07.2024 без змін.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 заяву Міністерства культури та стратегічних комунікацій України про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено; постановлено судове засідання, призначене на "09" жовтня 2024 о 10:00 годині, провести в режимі відеоконференції з представником Міністерства культури та стратегічних комунікацій України.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 заяву представника Релігійної громади (парафії) Свято-Покровської Харківської єпархії Української Православної Церкви - адвоката Набока О.О. про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено; постановлено судове засідання, призначене на "09" жовтня 2024 о 10:00 годині, провести в режимі відеоконференції з представником Релігійної громади (парафії) Свято-Покровської Харківської єпархії Української Православної Церкви - адвокатом Набока О.О.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 09.10.2024, яке відбулось в режимі відеоконференеції, представник апелянта оголосила доводи апеляційної скарги, просить скаргу задовольнити.

Прокурор проти доводів апеляційної скарги заперечує, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 19.07.2024 без змін.

Представники позивачів також проти апеляційної скарги заперечують, просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 19.07.2024 без змін.

Представник 1-го відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча 1-ий відповідач був належним чином завчасно повідомлений про час, дату та місце судового засідання.

Враховуючи зазначене, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги, прокурор та представники апелянта та позивачів висловили доводи та вимоги щодо апеляційної скарги, а неявка у судове засідання представника 1-го відповідача, належним чином повідомленого про час, дату та місце судового засідання не перешкоджає розгляду скарги, про що учасники справи були повідомлені ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2024, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, а також доводи прокурора, позивачів, викладених у відзивах на апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні прокурора, представників апелянта та позивачів, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як встановлено місцевим господарським судом, за адресою по вул. Кооперативній, 16 у с. Пархомівка Богодухівського району Харківської області розташована пам`ятка архітектури національного значення - "Покровська церква", яку взято на державний облік згідно Постанови Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 №970 "Про впорядкування справи обліку та охорони пам`ятників архітектури на території Української РСР", охоронний номер 711 у Списку пам`ятників архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави.

Покровська церква у селі Пархомівка була зведена коштом вдови графа І. Подгорічані Варварою (Шидловською) за проектом Харківського губернського архітектора П. Ярославського у 1808-1809 роках у стилі класицизму.

У минулому церква входила до складу графського маєтку Підгорічані.

Згідно з історичними даними, перший дерев`яний храм у цій місцевості було засновано ще на початку XVIII ст., пізніше на його місці у 1769 році звели вже інший дерев`яний храм, на місці якого у 1808-1809 роках вже збудували Покровську церкву, яка і збереглася до наших днів.

У своєму архітектурному вирішенні ця мурована церква - одноверха, тридільна, оштукатурена, хрестоподібна у плані будівля. Її спорудження відбувалося під безпосереднім керівництвом племінника автора проекту - Василя Ярославського. Східна і західна гілки є значно довшими, ніж північна та південна. Центральна частина перекрита напівсферичним куполом на круглому барабані з великими вікнами, гілки - напівциркульними склепіннями на підпружних арках. Просторові гілки хреста завершуються трикутними фронтонами, західний фронтон розділяє люкарна. Стіни розчленовані плоскими арковими нішами, де встановлені віконні та дверні отвори. Головний західний вхід декорований трикутним сандриком, підпертим пілонами. Особливістю храму є наявність двох дзвіниць, які розміщені по поздовжній осі над східною і західною гілками. Фахівці стверджують, що така особливість - це своєрідна інтерпретація триверхого храму, відгомін українського народного зодчества XVII ст. Оригінальність інтер`єру полягає у наявності хорів у трьох гілках будівлі. Над головним входом зберігся живопис.

Розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 28.06.1993 №493 відповідно до вимог статей 14, 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та Указу Президента України від 04.03.1992 "Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна", зареєстровано статут Свято-Покровської релігійної громади Української православної церкви та зобов`язано Управління архітектури облдержадміністрації до 15.07.1993 передати в безоплатне безстрокове користування релігійній громаді Української православної церкви культову споруду - пам`ятку архітектури Покровську церкву, охоронний номер 711, в с. Пархомівка Краснокутського району Харківської області та проектно-кошторисну документацію по її реставрації.

Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 21.05.2009 у справі №2-224/2009 визнано за Релігійною громадою (парафією) Свято-Покровської Харківської єпархії Української Православної Церкви право колективної власності на нежитлову будівлю Свято-Покровського храму та господарські будівлі біля нього, що знаходяться на вул. Кооперативній, 16 в с. Пархомівка Краснокутського району Харківської області.

В обґрунтування прийнятого рішення судом зазначено, що нежитлова будівля Свято-Покровського храму з господарськими будівлями, розташована за адресою по вул. Кооперативній, 16 у с. Пархомівка Краснокутського району, передана в безстрокове користування релігійній громаді у 1994 році керівником Харківської обласної державної адміністрації на виконання Указу Президента України від 4 березня 1992 року "Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна" і Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

Також зазначено, що оскільки культова споруда Покровської церкви може бути передана у власність релігійній громаді, державні органи не мають заперечень проти передачі цього приміщення, при цьому, остання відкрита і безперервно володіє будівлями храму і з цього приводу до неї ніхто не має претензій, будівля церкви потребує постійного догляду і підтримки її в належному стані, в ремонті, реставрації, суд ухвалив рішення про задоволення позову.

У подальшому, виконавчим комітетом Пархомівської сільської ради Краснокутського району Харківської області за результатами розгляду заяви представника релігійної громади (парафії) Свято-Покровської Харківської єпархії Української Православної Церкви Марусяка М.Я., прийнято рішення від 03.06.2009 №35, яким оформлено право колективної власності на нежитлову будівлю: Свято-Покровський храм, що входить до комплексу будівель та споруд, розташованих в селі Пархомівка, вул. Кооперативна, 16 за релігійною громадою (парафією) Свято-Покровської Харківської єпархії Української Православної Церкви.

На підставі вказаного рішення 03.06.2009 Пархомівською сільською радою видане релігійній громаді (парафії) Свято-Покровської Харківської єпархії УПЦ свідоцтво про право власності серії ЯЯЯ №287209.

Відомості про право колективної власності релігійної громади (парафії) Свято-Покровської Харківської єпархії УПЦ на комплекс Свято-Покровського храму, нежитлових будівель та споруд по вул. Кооперативній, 16 в с. Пархомівка Краснокутського району Харківської області занесено до Реєстру прав власності на нерухоме майно 09.06.2009 (реєстраційний номер майна: 27456013).

Постановою Харківського апеляційного суду від 20.02.2024 у справі №2-224/2009 апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури задоволено частково, рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 21.05.2009 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким закрито провадження у справі за позовом Свято-Покровської релігійної громади.

Водночас, Харківською обласною прокуратурою під час виконання рішення суду та опрацювання інформації, розміщеної в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що право колективної власності на комплекс нежитлових будівель та споруд за адресою: Харківська область, Богодухівський район, с. Пархомівка, вул. Кооперативна, 16 зареєстровано 09.06.2009 за Релігійною громадою (парафією) Свято-Покровської Харківської єпархії Української Православної Церкви на підставі свідоцтва про права власності ЯЯЯ 287209 від 03.06.2009, виданого Пархомівською сільською радою.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про прокуратуру, прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

На прокуратуру покладаються такі функції: зокрема, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 4 цієї статті, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" дійшов висновку, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

За твердженнями прокурора, охорона об`єктів культурної спадщини становлять значний суспільний інтерес, оскільки це є важливим напрямком політики держави. Збереження пам`яток культурної спадщини для прийдешніх поколінь беззаперечно становить суспільний інтерес та інтереси держави.

Як зазначив прокурор, у вказаних правовідносинах прийняття незаконного рішення органами місцевого самоврядування та подальша реєстрація права колективної власності за релігійною громадою (парафією) свідчить про завдання шкоди інтересам держави, яка полягає в порушенні відповідачами майнових прав держави як власника об`єкта культурної спадщини національного значення.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про охорону культурної спадщини пам`ятка - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Відповідно до пункту 3 Розділу X Прикінцевих положень Закону України Про охорону культурної спадщини об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української PCP Про охорону і використання пам`яток історії та культури, визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Згідно з вимогами Закону України Про охорону культурної спадщини, до спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать, зокрема, обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Відповідно до статті 1 Закону України Про місцеві державні адміністрації, виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.

Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за збереженням і раціональним використанням державного майна, охороною пам`яток історії та культури (стаття 16 Закону України Про місцеві державні адміністрації).

Частиною 1 статті 18 Закону України Про охорону культурної спадщини визначено, що об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками (за винятком пам`яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

З огляду на викладене, вбачається, що питання здійснення контролю за пам`яткою належить до компетенції Харківської обласної військової адміністрації.

Пунктом 20 частини 2 статті 5 Закону України Про охорону культурної спадщини передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини належить погодження відчуження або передачі пам`яток національного значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління.

Окрім цього, нормами частини 1 статті 18 Закону України Про охорону культурної спадщини визначено, що об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками (за винятком пам`яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 №885 (у редакції, що діяла на момент звернення прокурором з позовом), Міністерство культури та інформаційної політики України (далі - Мінкульт) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міністерство культури та інформаційної політики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури, державної мовної політики, популяризації України у світі, державного іномовлення, інформаційного суверенітету України (у частині повноважень з управління цілісними майновими комплексами державного підприємства Мультимедійна платформа іномовлення України та Українського національного інформаційного агентства Укрінформ) та інформаційної безпеки, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах відновлення та збереження національної пам`яті, мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей.

З огляду на викладене вбачається, що питання здійснення контролю за пам`яткою належало на момент звернення прокурором з позовом до компетенції вищевказаного органу охорони культурної спадщини, а саме Міністерства культури та інформаційної політики України (на даний час Міністерства культури та стратегічних комунікацій України).

Враховуючи викладене, прокурором вірно визначено Харківську обласну військову адміністрацію та Міністерство культури та інформаційної політики України як органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, відтак, є належними позивачами у справі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 дійшла таких висновків:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: - відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; - орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави

Як стверджує Харківська обласна прокуратура, у даному випадку Харківська обласна військова адміністрація та Міністерство культури та інформаційної політики України як органи, уповноважені державою на захист їх інтересів у спірних правовідносинах, такого захисту не здійснюють.

З метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави та дотримання порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, листами Харківської обласної прокуратури від 21.03.2024 та від 26.03.2024 №15/4-4415-24 звернуто увагу Харківської обласної військової адміністрації та Міністерства культури та інформаційної політики України на порушення інтересів держави та витребувано інформацію про заплановані, вжиті заходи, спрямовані на захист указаних інтересів держави.

З відповіді Харківської обласної військової адміністрації (лист від 12.04.2024 №01-66/2997 щодо надання інформації для здійснення захисту інтересів держави) вбачається, що після обізнаності про порушення інтересів держави та необхідності вжиття заходів, спрямованих на захист інтересів держави, остання не звернулася до суду з відповідною позовною заявою у порядку, визначеному законодавством України та інтереси держави залишаються порушеними.

З листа Міністерства культури та інформаційної політики України від 08.04.2024 №06/15/3091-24 на адресу Харківської обласної прокуратури зазначено, що Міністерство культури та інформаційної політики України підтримує вжиття обласною прокуратурою відповідних заходів представницького, шляхом звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Водночас з указаного листа вбачається відсутність будь-яких самостійно вжитих чи запланованих Міністерства культури та інформаційної політики України заходів щодо відновлення порушених інтересів держави у судовому порядку.

Як зазначає прокурор, факт незвернення до суду позивачів з відповідним позовом свідчить про те, що указані органи державної влади не виконують своїх повноважень щодо захисту інтересів держави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 висловила правову позицію про те, сам факт не звернення до суду уповноваженого органу з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави (територіальної громади), свідчить про те, що вказані органи неналежно виконують свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави, та звернення до суду з таким позовом.

Відтак, судова колегія відхиляє доводи апелянта, що прокурор не довів підстав для звернення з даним позовом до суду, оскільки у спірних правовідносинах прокурор обґрунтовував нездійснення відповідними органами своїх повноважень із захисту інтересів держави, тобто, навів підставу для представництва інтересів держави.

Щодо суті спору судова колегія зазначає таке.

Статтею 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" визначено, що релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.

Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.

Культова будівля і майно, що є державною власністю, може передаватися у почергове користування двом або більше релігійним громадам за їх взаємною згодою. При відсутності такої згоди державний орган визначає порядок користування культовою будівлею і майном шляхом укладення з кожною громадою окремого договору.

Місцевим господарським судом встановлено, що за адресою по вул. Кооперативній, 16 у с. Пархомівка Богодухівського району Харківської області розташована пам`ятка архітектури національного значення - "Покровська церква", яку взято на державний облік згідно Постанови Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 №970 "Про впорядкування справи обліку та охорони пам`ятників архітектури на території Української РСР", охоронний номер 711 у Списку пам`ятників архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави.

До введення в дію Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" 23.04.1991 все майно церковних і релігійних громад в Україні було визнано державною власністю згідно зі статтею 366 Адміністративного кодексу Української СРР 1927 року.

Зазначене законодавство не було визначено нечинним з дня його прийняття, тобто, таким, що не породило правових наслідків.

Тому держава в особі органів, передбачених в статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", є належним власником культових будівель і майна.

Державні органи мають право володіти, користуватися і розпоряджатися цими будівлями і майном, а також вчиняти щодо цих майнових об`єктів будь-які дії, що не суперечать закону.

Слід звернути увагу на те, що втрата Адміністративним кодексом Української СРР 1927 року чинності (відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР №807-XI від 21.08.1985 "Про визнання деяких законодавчих актів Української РСР такими, що втратили чинність у зв`язку з введенням у дію Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення") на час виникнення спірних відносин сторін у справі не усуває юридичних наслідків виконання приписів цього Кодексу в період його чинності. Це стосується, зокрема, і наслідків виконання припису статті 366 названого законодавчого акта щодо визнання культових будівель і майна державою власністю.

Така правова позиція викладена, зокрема і Верховним Судом у постановах від 05.06.2019 у справі №922/1669/18, від 19.02.2020 у справі №910/3044/18 зі схожих правовідносин.

Відповідно до пункту 3 Указу Президента України №125/92 від 04.03.1992 "Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна" Раді Міністрів Кримської АРСР, виконавчим комітетам обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів постановлено протягом 1992 - 1993 років здійснити передачу релігійним громадам у власність чи безоплатне користування культових будівель, що використовуються не за призначенням.

Указом Президента України №279/2002 від 21.03.2002 "Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій" постановлено розробити до 1 вересня 2002 року перспективний план заходів, спрямованих на відновлення порушених прав церков і релігійних організацій, зокрема на повернення їм колишніх культових будівель, іншого церковного майна (в тому числі приміщень), що перебувають у державній власності і використовуються не за призначенням та рекомендовано органам місцевого самоврядування вжити заходів з відновлення порушених прав церков і релігійних організацій, зокрема, щодо повернення їм колишніх культових будівель, іншого церковного майна (в тому числі приміщень), що перебувають у комунальній власності і використовуються не за призначенням.

Як зазначено вище, виконавчим комітетом Пархомівської сільської ради Краснокутського району Харківської області за результатами розгляду заяви представника релігійної громади (парафії) Свято-Покровської Харківської єпархії Української Православної Церкви Марусяка М.Я., прийнято рішення від 03.06.2009 №35, яким оформлено право колективної власності на нежитлову будівлю: Свято-Покровський храм, що входить до комплексу будівель та споруд, розташованих в селі Пархомівка, вул. Кооперативна, 16 за релігійною громадою (парафією) Свято-Покровської Харківської єпархії Української Православної Церкви.

На підставі вказаного рішення 03.06.2009 Пархомівською сільською радою видано релігійній громаді (парафії) Свято-Покровської Харківської єпархії УПЦ свідоцтво про право власності серії ЯЯЯ №287209.

Відомості про право колективної власності релігійної громади (парафії) Свято-Покровської Харківської єпархії УПЦ на комплекс Свято-Покровського храму, нежитлових будівель та споруд по вул. Кооперативній, 16 в с. Пархомівка Краснокутського району Харківської області занесено до Реєстру прав власності на нерухоме майно 09.06.2009 (реєстраційний номер майна: 27456013).

Судова колегія зазначає, що статтею 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції, чинній на момент відчуження спірного майна) імперативно визначено суб`єктів права власності на пам`ятки. Зокрема, пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності.

Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом.

Згідно вимог статті 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції, чинній на момент відчуження спірного майна), об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками (за винятком пам`яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Порядок надання погоджень встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Пам`ятка може бути приватизована лише за умови укладення майбутнім власником з відповідним органом охорони культурної спадщини попереднього договору про укладення в майбутньому охоронного договору на пам`ятку (її частину) з викладенням його істотних умов, у тому числі щодо цільового використання пам`ятки, робіт, які майбутній власник зобов`язується провести на пам`ятці з метою утримання її в належному стані.

Перелік пам`яток, які не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України.

Пам`ятка національного значення, що перебуває у державній чи комунальній власності і потребує спеціального режиму охорони, може надаватися у користування за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам`яткою, за винятком наймача державної або комунальної квартири (будинку), забороняється передавати цю пам`ятку у володіння, користування чи управління іншій особі.

Законом України "Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації" було затверджено Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.

Згідно Переліку пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, який діяв на час відчуження спірного майна, встановлено, що Покровська церква, розташована в селі Пархомівка Краснокутського району, охоронний номер 711, належить до пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.

Відтак, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що майно - нежитлова будівля Свято-Покровський храм, що входить до комплексу будівель та споруд, розташованих в селі Пархомівка, вул. Кооперативна, 16, є загальнодержавною власністю, зміна форми власності, в тому числі шляхом передачі його у власність Релігійної громади (парафії) Свято-Покровської Харківської єпархії Української Православної Церкви, за відсутності рішення (волевиявлення) уповноважених органів, є протиправним.

При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, за часів існування Української Радянської Соціалістичної Республіки майно, якими були наділені державні підприємства та організації, належало до державної власності. Отже, спірна будівля до моменту проголошення незалежності України належала до загальнодержавної власності.

Відповідно до пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", повернення у власність чи передачу у безоплатне користування релігійним громадам культових будівель і майна має відбуватись з урахуванням прав релігійних громад, яким належали ці будівлі і майно на момент їх переходу у власність держави.

Проте, Релігійна громада (парафія) Свято-Покровської Харківської єпархії Української Православної Церкви, як релігійна організація була створена та зареєстрована як юридична особа 28.06.1993, тобто вже після набуття чинності Законом України "Про свободу совісті і релігійні організації", що відбулось 06.06.1991.

За таких обставин, підстави для застосування статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та передачі приміщення Покровської церкви у власність Релігійної громади (парафії) Свято-Покровської Харківської єпархії Української Православної Церкви відсутні.

При цьому, докази належності спірного майна до особистої чи колективної власності, колгоспно-кооперативної власності або власності профспілкових та інших громадських організацій, у матеріалах справи відсутні.

За змістом статті 20 Закону України "Про власність", суб`єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об`єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об`єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.

У статті 21 Закону України "Про власність" (на момент виникнення спірних правовідносин втратив чинність на підставі Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Цивільного кодексу України №997-V від 27.04.2007) було передбачено, що право колективної власності виникає на підставі: добровільного об`єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об`єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

Отже, право колективної власності на нежитлову будівлю: Свято-Покровський храм, що входить до комплексу будівель та споруд, розташованих в селі Пархомівка, вул. Кооперативна, 16 у релігійної громади (парафії) Свято-Покровської Харківської єпархії Української Православної Церкви не виникло, а отже рішення від 03.06.2009 №35 виконавчий комітет Пархомівської сільської ради Краснокутського району Харківської області "Про оформлення права власності на нежитлову будівлю: Свято-Покровський храм, що входить до комплексу будівель та споруд в селі Пархомівка, вул. Кооперативна, 16", яким вирішено оформити право власності відповідача 2 на спірну нежитлову будівлю є безпідставним.

До того ж, і судове рішення, яким було визнано за Релігійною громадою (парафією) Свято-Покровської Харківської єпархії Української Православної Церкви право колективної власності на нежитлову будівлю Свято-Покровського храму та господарські будівлі біля нього, що знаходяться на вул. Кооперативній, 16 в с. Пархомівка Краснокутського району Харківської області, було скасовано.

З огляду на вищезазначене, спірне майно, яке набула у колективну власність Релігійна громада (парафія) Свято-Покровської Харківської єпархії Української Православної Церкви, є державною власністю, відноситься до архітектурної пам`ятки національного значення, що з урахуванням Цивільного кодексу України та законодавства, що регулює сферу охорони культурної спадщини, унеможливлює перебування спірного майна у колективній власності.

Щодо обраного прокурором способу захисту порушеного права, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Судова колегія зазначає, що негаторний позов розглядається у вітчизняній цивілістиці як класичний речовий спосіб захисту права власності (речовий позов, actio in rem).

З цих причин він може бути пред`явлений для захисту абсолютного суб`єктивного цивільного права в абсолютному речовому правовідношенні, коли власник-позивач та правопорушник-відповідач не перебувають між собою у договірних чи в інших зобов`язальних правовідносинах, або ж такі правовідносини між ними не стосуються вчиненого порушення права власності.

Речове право захищається за допомогою негаторного позову, якщо вчинене особою порушення такого права в принципі було можливим для будь-якої особи з кола зобов`язаних за відповідним абсолютним цивільним правовідношенням (тобто фактично - з необмеженого кола осіб) і не створює саме по собі зобов`язального правовідношення.

Вказане відображається в правових висновках Великої Палати Верховного Суду. У постанові від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, зокрема, встановлено, що позов власника майна про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов) відповідає способу захисту, визначеному у пункті 3 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, - припинення дії, яка порушує право.

Цей спосіб захисту пов`язаний зі вчиненням іншою особою незаконних дій, спрямованих на порушення права, належного особі. Однієї з умов застосування негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин.

Відтак, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що на підставі статті 391 Цивільного кодексу України у спірних правовідносинах належним способом захисту порушеного права держави є позов про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів.

Безпідставними є доводи апелянта, що належним способом захисту порушеного права є віндикаційний позов.

Верховний Суд, розглядаючи справи у спорах, пов`язаних із протиправним переходом у приватну власність об`єктів з обмеженою оборотоздатністю дотримується правової позиції, що належним способом захисту права в подібних спорах є пред`явлення негаторного позову про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном.

Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні роз`яснено, що у постанові від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що позовну вимогу про зобов`язання повернути об`єкт права державної власності слід розглядати як негаторний позов (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, пункт 97 постанови від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц).

Власник майна може вимагати усунення порушення його права власності, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути об`єкт (абзац 5 пункт 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц).

Висновки Великої Палати Верховного Суду аналогічного змісту також викладені у постановах від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц.

З урахуванням правових позицій Великої Палати Верховного Суду у вказаних справах, якщо набуття приватної (колективної) власності на майно є неможливим, то і володіння є неможливим.

Отже, ні наявність державної реєстрації права власності за порушником, ні фізичне зайняття (утримання) ним майна не приводять до заволодіння порушником таким майном.

Таким чином, як зайняття майна, так і наявність державної реєстрації права власності на це майно за порушником з порушенням вимог закону необхідно розглядати як не пов`язане з володінням порушення права власності держави, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов.

З огляду на правовий режим спірного майна та законодавчі обмеження щодо його обороту, у даному спорі прокурором вірно пред`явлено негаторний позов відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України.

Враховуючи правову природу спірних правовідносин, які за своїм характером є негаторними, і оскільки нежитлова будівля Покровської церкви (Свято-Покровський храм, що входить до комплексу будівель та споруд в селі Пархомівка, вул. Кооперативна, 16) продовжує значитися зареєстрованою на праві колективної власності за 2-им відповідачем, порушення прав її законного володільця - держави на реалізацію усіх правомочностей власника триває, суд відхиляє заяву 2-го відповідача про застосування до спірних правовідносин позовної давності.

На пред`явлення негаторного позову не поширюються строки позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення.

Відтак, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта, що прокурор звернувся з пропуском строку позовної давності у спірних правовідносинах

Судова колегія зазначає, що апеляційна скарга 2-го відповідача є доволі об`ємною, яка була детально досліджена судом апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга містить багато повторень; тлумачень норм цивільного права, які не є спірними під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення; цитувань висновків Верховного Суду щодо спірних правовідносин, які в тому числі, свідчать про правомірну та обґрунтовану позицію суду першої інстанції зі спірних правовідносин, або таких висновків Верховного Суду, що стосуються певних теоретичних питань.

Посилань на правові позиції Верховного Суду, висновки яких протирічили б висновкам суду першої інстанції у даній справі, апелянтом як в апеляційній скарзі, так і в судовому засіданні, зокрема, викладені у постанові Верховного Суду від 04.09.2024 у справі №925/1107/23, на яку посилався представник апелянта, не наведено.

В цілому доводи апеляційної скарги зводяться до питань щодо непідтвердження прокурором права на звернення до суду, невірного обрання прокурором способу захисту порушеного права та незастосування судом першої інстанції позовної давності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному рішення, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відтак, з огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин, що мають значення для справи, та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, прийнятого з дотриманням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу Релігійної громади (парафії) Свято-Покровської Харківської єпархії Української Православної Церкви слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 19.07.2024 у справі №922/1655/24 без змін.

Керуючись статтями 256, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Релігійної громади (парафії) Свято-Покровської Харківської єпархії Української Православної Церкви залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 19.07.2024 у справі №922/1655/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття; порядок і строки оскарження постанови передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 21.10.2024.

Головуючий суддя Л.М. Здоровко

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя М.М. Слободін