Рішення

від 21.10.2024 по справі 41/50

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.10.2024Справа № 41/50

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» (01011, м. Київ, вул. Рибальська, буд. 13; ідентифікаційний код: 32826328)

до Житлово-будівельного кооперативу «Автотранспортник» (03194, м. Київ, бульвар Кольцова, буд. 22; ідентифікаційний код: 23377753)

про стягнення 514994,34 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

22.01.2009 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» з вимогами до Житлово-будівельного кооперативу «Автотранспортник» про стягнення 514994,34 грн, з яких 394708,98 грн основного боргу, 18052,44 грн 3% річних та 102232,92 грн інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №81-0301 від 01.07.1999 не у повному обсязі оплатив спожиту теплову енергію, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 394708,98 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 18052,44 грн 3% річних та 102232,92 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2009 порушено провадження у справі №41/50.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2009 зупинено провадження у справі №41/50 до вирішення пов`язаної з нею справи №8/131.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 поновлено провадження у справі №41/50, замінено позивача у справі його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг», постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

07.10.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

При цьому, про розгляд Господарським судом міста Києва справи №41/50 відповідач повідомлявся належним чином шляхом надсилання ухвали суду до електронного кабінету відповідача, що підтверджується інформацією з бази «Діловодство спеціалізованого суду».

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Згідно з ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За таких обставин, відповідач вважається належним чином повідомлений про розгляд Господарським судом міста Києва справи №41/50.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.07.1999 між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (найменування якої було змінено з 01.01.2019 на Акціонерне товариство «Київенерго», а з 09.08.2019 - на Акціонерне товариство «К.Енерго») - енергопостачальна організація та Житлово-будівельним кооперативом «Автотранспортник» - абонент був укладений Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №81-0301, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених цим договором (п. 1.1 Договору №81-0301 від 01.07.1999).

Відповідно до п. 2.2.1 Договору №81-0301 від 01.07.1999 енергопостачальна організація зобов`язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору.

Абонент зобов`язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії (п. 2.3.1 Договору №81-0301 від 01.07.1999).

Згідно з п. 4 Додатку №1 до Договору №81-0301 від 01.07.1999 дата зняття абонентом показників приладів обліку по 25 число поточного місяця: надання звіту в РВТ №4 не пізніше 28 числа. При відсутності звіту розрахунок виконується згідно максимальних договірних навантажень.

Відповідно до Додатку №3 до Договору №81-0301 від 01.07.1999 (тарифи на теплову енергію) розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами, затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 47 від 15.01.1999 за кожну відпущену гігакалорію (1 Гкал/грн) без урахування ПДВ.

Обов`язок зі своєчасної сплати абонентом вартості спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатках № 3, 4, передбачений також п. 2.3.2 Договору №81-0301 від 01.07.1999.

Пунктом 8.1 Договору №81-0301 від 01.07.1999 визначено, що вказаний договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.1999. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 8.4 Договору №81-0301 від 01.07.1999).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №81-0301 від 01.07.1999 не у повному обсязі оплатив спожиту теплову енергію, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 394708,98 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 18052,44 грн 3% річних та 102232,92 грн інфляційних втрат.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, враховуючи наступні обставини.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного договору, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.

Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Нормами частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до норм частини 6 та частини 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно зі статтею 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб`єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Як вбачається з матеріалів справи, у грудні 2005 року на умовах Договору №81-0301 від 01.07.1999 відповідачем було спожито теплову енергію обсягом 199,40000 Гкал для потреб опалення та 110,36000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у січні 2006 року - теплову енергію обсягом 235,30000 Гкал для потреб опалення та 110,360000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у лютому 2006 року - теплову енергію обсягом 232,10000 Гкал для потреб опалення та 99,68000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у березні 2006 року - теплову енергію обсягом 209,50000 Гкал для потреб опалення та 110,360000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у квітні 2006 року - теплову енергію обсягом 90,20000 Гкал для потреб опалення та 74,76000Гкал для потреб гарячого водопостачання, у травні 2006 року - теплову енергію обсягом 51,00300 Гкал для потреб опалення та 10,680 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у червні 2006 року - теплову енергію обсягом 76,01186 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у липні 2006 року - теплову енергію обсягом 61,76057 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у серпні 2006 року - теплову енергію обсягом 58,74245 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у вересні 2006 року - теплову енергію обсягом 77,21640 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у жовтні 2006 року - теплову енергію обсягом 75,19676 Гкал для потреб опалення та 11,360000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у листопаді 2006 року - теплову енергію обсягом 149,82800 Гкал для потреб опалення та 106,80000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у грудні 2006 року - теплову енергію обсягом 27,90000 Гкал для потреб опалення та 110,3600 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у січні 2007 року - теплову енергію обсягом 181,94000 Гкал для потреб опалення та 110,36000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у лютому 2007 року - теплову енергію обсягом 273,92200 Гкал для потреб опалення та 99,68000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у березні 2007 року - теплову енергію обсягом 180,23400 Гкал для потреб опалення та 88,28800 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у квітні 2007 року - теплову енергію обсягом 84,64500 Гкал для потреб опалення та 85,44000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у травні 2007 року - теплову енергію обсягом 81,49892 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у червні 2007 року - теплову енергію обсягом 53,73766 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у липні 2007 року - теплову енергію обсягом 31,85613 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у серпні 2007 року - теплову енергію обсягом 55,11166 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у вересні 2007 року - теплову енергію обсягом 80,18429 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у жовтні 2007 року - теплову енергію обсягом 93,59839 Гкал для потреб опалення та 110,36000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у листопаді 2007 року - теплову енергію обсягом 165,40000 Гкал для потреб опалення та 96,12000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у грудні 2007 року - теплову енергію обсягом 202,09400 Гкал для потреб опалення та 110,36000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у січні 2008 року - теплову енергію обсягом 234,23400 Гкал для потреб опалення та 110,36000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у лютому 2008 року - теплову енергію обсягом 209,43800 Гкал для потреб опалення та 103,24000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у березні 2008 року - теплову енергію обсягом 159,68800 Гкал для потреб опалення та 110,36000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у квітні 2008 року - теплову енергію обсягом 104,96100 Гкал для потреб опалення та 85,44000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у травні 2008 року - теплову енергію обсягом 82,81889 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у червні 2008 року - теплову енергію обсягом 55,31950 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у липні 2008 року - теплову енергію обсягом 26,55037 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у серпні 2008 року - теплову енергію обсягом 52,53787 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у вересні 2008 року - теплову енергію обсягом 83,95268 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у жовтні 2008 року - теплову енергію обсягом 33,02700 Гкал для потреб опалення та 110,36000 Гкал для потреб гарячого водопостачання, у листопаді 2008 року - теплову енергію обсягом 147,75000 Гкал для потреб опалення та 85,44000 Гкал для потреб гарячого водопостачання.

Вказана інформація відображене в облікових картках та відомостях обліку споживання теплової енергії за спірний період (складені відповідачем), які визнаються судом належними та допустимими доказами на підтвердження обсягів спожитої відповідачем теплової енергії (копії долучені позивачем до позовної заяви).

Як вбачається з матеріалів справи, за грудень 2005 року позивачем при зверненні з даним позовом до суду було нараховано відповідачу до сплати грошову суму у розмірі 20228,57 грн, за січень 2006 року - 22572,98 грн, за лютий 2006 року - 21666,56 грн., за березень 2006 року - 20888,14 грн, за квітень 2006 року - 10772,54 грн, за травень 2006 року - 4028,15 грн, за червень 2006 року - 4963,88 грн, за липень 2006 року - 4033,21 грн, за серпень 2006 року - 3836,11 грн, за вересень 2006 року - 5042,54 грн, за жовтень 2006 року - 12117,60 грн, за листопад 2006 року - 16758,84 грн, за грудень 2006 року - 37980,60 грн, за січень 2007 року - 41734,57 грн, за лютий 2007 року - 26265,80 грн, за березень 2007 року - 30428,46 грн, за квітень 2007 року - 19284,72 грн, за травень 2007 року - 9255,67 грн, за червень 2007 року - 5868,76 грн, за липень 2007 року - 3605,99 грн, за серпень 2007 року - 6238,42 грн, за вересень 2007 року - 9076,54 грн, за жовтень 2007 року - 23087,27 грн, за листопад 2007 року - 29603,02 грн, за грудень 2007 року - 35368,55 грн, за січень 208 року - 39006,66 грн, за лютий 2008 року - 35393,90 грн, за березень 2008 року - 30568,36 грн, за квітень 2008 року - 21552,64 грн, за травень 2008 року - 9374,77 грн, за червень 2008 року - 6261,95 грн, за липень 2008 року - 3005,40 грн, за серпень 2008 року - 5947,08 грн, за вересень 2008 року - 9503,11 грн, за жовтень 2008 року - 16230,84 грн, за листопад 2008 року - 26396,17 грн, що разом становить 627948,37 грн.

Позивачем долучено до матеріалів справи довідку про тарифи, які застосовувались позивачем при нарахуванні плати за спожиту теплове енергію, відповідно до якої позивачем були застосовані тарифи, встановлені розпорядженнями КМДА №1245 від 20.06.2022 (№2249 від 10.12.2004), №1575 від 30.10.2006 (№1786 від 15.12.2006), №142 від 12.02.2007, №643 від 30.05.2007.

В судовому засіданні 27.02.2009 судом було встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва №8/131 від 24.01.2008 визнано протиправними та скасовано розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.05.2007 №640, від 30.05.2007 №641, від 30.05.2007 №642, від 30.05.2007 №643.

Зазначена постанова залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.01.2009 у справі №22-а 14381/08.

Проте постанова Окружного адміністративного суду від 24.01.2008 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 09.01.2009 оскаржені до Вищого адміністративного суду України, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2009 було зупинено провадження у справі №41/50 до вирішення іншої пов`язаної з нею справи №8/131.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України №К-2608/09 від 02.07.2009 року касаційні скарги Київської міської державної адміністрації та АЕК «Київенерго» задоволено частково; касаційну скаргу ЗАТ «Енергогенеруюча компанія «ДАРтеплоцентраль» задоволено; постанову Окружного адміністративного суду міста Києва №8/131 від 24.01.2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду №22-а-14381/08 від 09.01.2009 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 28.07.2010 у справі №2а-673/2010 провадження у справі за адміністративним позовом ОСББ «Престиж» до Київської міської державної адміністрації,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору АЕК «Київенерго» про визнання протиправними та скасування розпоряджень КМДА закрито.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2010 у справі №2а-673/10 апеляційні скарги ЖБК «Буревісник-3», ЖБК «Ремонтник», ЖБК «Суднобудівник-18», ЖБК «Алмазний», ОСББ «Мотор», ВАТ «Універсам № 14» на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 28.07.2010 у справі №2а-673/2010 задоволено частково; ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 28.07.2010 у справі № 2а-673/2010 скасовано як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлено справу для продовження розгляду.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27.04.2011 у справі №2а-376/2011 залишено без розгляду адміністративний позов ОСББ «Престиж» до Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору АЕК «Київенерго», про визнання протиправними та скасування розпоряджень.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста Києва як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Відповідно до статей 140, 143 та 144 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, що здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування; територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи управляють майном, що є в територіальній власності, вирішують інші питання, віднесені законом до їх компетенції; вирішуючи питання місцевого значення, органи місцевого самоврядування в межах визначених законом повноважень приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

При цьому виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції органу державної влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

У рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 2003 року №21-рп/2003 зазначено, що КМДА є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.

Відтак, з аналізу наведених актів вбачається, що реалізуючи надані Конституцією та законодавством України повноваження у галузі господарських відносин, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи зобов`язані діяти виключно в межах наданих їм повноважень та в інтересах її територіальної громади, дотримуючись приписів законодавства України у своїй діяльності.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази.

Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов`язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Порядок набрання чинності нормативно-правовими актами, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, до яких віднесені державні адміністрації, визначено п.3 Указу Президента України від 03.10.1992 №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», відповідно до якого вказані нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Пунктом 2 вказаного Указу передбачено, що державна реєстрація здійснюється в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731.

Положенням встановлений обов`язок міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю своєчасно подавати на державну реєстрацію нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян та не допускати випадків направлення на виконання нормативно-правових актів, що не пройшли державну реєстрацію.

Відповідно до пп. 1, 2 Положення, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколам до неї, міжнародних договорам, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийняті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

Враховуючи наведене, розпорядження Київської міської державної адміністрації підлягають обов`язковій державній реєстрації.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі №21-246а 11.

Судом встановлено, що постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 30.09.2014 у справі №761/8760/14-а (№2-а/761/220/2014), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015, визнано незаконними і нечинними з моменту прийняття розпорядження Київської міської державної адміністрації: №640 від 30 травня 2007 року «Про погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води»; №641 від 30 травня 2007 року «Про впорядкування розмірів тарифів на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій та внесення змін до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 19.05.2000 №748»; №642 від 30 травня 2007 року «Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води»; №643 від 30 травня 2007 року «Про затвердження тарифів на теплову енергію».

Згідно з постановою Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі №21/246а11 визнано вірними висновки судів апеляційної та касаційної інстанції про скасування розпоряджень КМДА №№640, 642, 643 від 30.05.07 як таких, що не пройшли державної реєстрації та прийняті з порушенням вимог статті 58 Конституції України.

В період між прийняттям розпорядження №1245 та розпорядження №643 КМДА було прийнято три розпорядження щодо встановлення тарифів, а саме: розпорядження №1575 від 30.10.2006, №1786 від 15.12.2006 та №142 від 12.02.2007.

При цьому, впродовж 2003-2010 років Київська міська державна адміністрація не здійснювала державну реєстрацію своїх розпоряджень щодо встановлення/погодження тарифів на житлово-комунальні послуги в Київському міському управлінні юстиції.

Отже, враховуючи правові позиції Верховного Суду України у справі №21- 246а11 та Шевченківського районного суду міста Києва у справах №761/8760/14-а та №2а-118/11, можна вважати, що оскаржувані розпорядження не набули чинності, а їх застосування є неправомірним, в зв`язку з чим розпорядження Київської міської державної адміністрації було визнано незаконними і нечинними з моменту їх прийняття.

Таким, чином, оскільки Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 №1245 (зареєстровано в Київському міському управлінні юстиції 27.06.2002 за №46/429), було останнім зареєстрованим в Київському міському управлінні юстиції розпорядженням щодо тарифів на виробництво теплової енергії основними теплопостачальними підприємствами міста Києва, саме встановлені ним тарифи підлягають застосуванню при визначення вартості спожитої відповідачем у спірному періоді теплової енергії.

Здійснивши перерахунок вартості спожитої відповідачем у період з грудня 2005 року по листопад 2008 року на умовах Договору №81-0301 від 01.07.1999 теплової енергії за тарифами, які були встановлені Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 №1245 (зареєстровано в Київському міському управлінні юстиції 27.06.2002 за №46/429) - 54,42 грн (без ПДВ), суд дійшов висновку, що за вказаний період відповідачем було спожито теплову енергію на суму 415819,39 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 2 Додатку №4 до Договору №81-0301 від 01.07.1999 (порядок розрахунків за теплову енергію) абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділі теплозбуту №4 табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РВТ) та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Сплату за вказаними у пункті 2 цього додатку документами абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця (пункт 3 Додатку №4 до договору).

Як вбачається з розрахунку заборгованості, долученого позивачем до матеріалів справи, за спірний період відповідачем були сплачені грошові кошти у загальному розмірі 233239,39 грн, у зв`язку з чим заборгованість Житлово-будівельного кооперативу «Автотранспортник» за Договором №81-0301 від 01.07.1999 (за період з грудня 2005 року по листопад 2008 року) становить 182580,00 грн.

Доказів сплати грошових коштів у розмірі 182580,00 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Житлово-будівельного кооперативу «Автотранспортник» за Договором №81-0301 від 01.07.1999 (за період з грудня 2005 року по листопад 2008 року) у сумі 182580,00 грн підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» в частині стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «Автотранспортник» суми основного боргу у розмірі 394708,98 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 182580,00 грн.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Подаючи до суду письмові пояснення 07.10.2024, позивач пропустив строк для подання заяви про зменшення розміру позовних вимог, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави приймати подані позивачем письмові пояснення як заяву про зменшення розміру позовних вимог. При цьому, позивачем не подано клопотання про поновлення строку для вчинення вище вказаної процесуальної дії.

Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 18052,44 грн та інфляційні втрати у розмірі 102232,92 грн.

Суд зазначає, що відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо їх необґрунтованості, у зв`язку з чим власні розрахунки з урахуванням тарифу за теплову енергію, встановленого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 №1245 (зареєстровано в Київському міському управлінні юстиції 27.06.2002 за №46/429), та дійшов висновку, що обґрунтованим розміром 3% річних та інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача, є 11023,09 грн 3% річних та 59146,03 грн інфляційних втрат.

При цьому, суд зазначає, що частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За частиною першою статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

За правилом статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У п. 43 постанови від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, у п. 7.53 постанови від 09.02.2021 у справі №520/17342/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що інфляційні втрати та 3% річні нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання, а тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю.

Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

При відступленні права вимоги не відбувається припинення або зміна зобов`язання, а лише змінюється кредитор у відповідному зобов`язанні.

Отже, в розумінні вимог ст. 514 Цивільного кодексу України до позивача перейшли усі права, які мав первісний кредитор до боржника на момент переходу прав вимоги, в тому числі і акцесорні (3% річних та інфляційні втрати).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2023 у справі №910/3304/23.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, суд зазначає, що обов`язок сплатити судовий збір (державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також витрати на правову допомогу адвоката не є за своє суттю цивільним чи господарським зобов`язанням, і включається до складу судових витрат, а не до предмету і ціни позову (саме які виникають з цивільних та господарських правовідносин), і, відповідно, їх процесуальний розподіл судом за результатами вирішення господарського спору між сторонами процесу в межах «позивач-відповідач» не є виникненням саме господарського чи цивільного зобов`язання в межах «кредитор-боржник».

При цьому, ст. 512 Цивільного кодексу України передбачає заміну кредитора саме у цивільному або господарському зобов`язанні.

Заміна кредитора у зобов`язанні, як і саме зобов`язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов`язані з виконанням судового рішення, в тому числі, щодо стягнення/відшкодування судового збору чи адвокатських витрат, характеру цивільно-правових не мають.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №910/9549/15.

Зважаючи на викладені обставини, позивач як новий кредитор не набув прав вимоги щодо стягнення з відповідача державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Автотранспортник» (03194, м. Київ, бульвар Кольцова, буд. 22; ідентифікаційний код: 23377753) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» (01011, м. Київ, вул. Рибальська, буд. 13; ідентифікаційний код: 32826328) суму основного боргу у розмірі 182580 (сто вісімдесят дві тисячі п`ятсот вісімдесят) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 11023 (одинадцять тисяч двадцять три) грн 09 коп. та інфляційні втрати у розмірі 59146 (п`ятдесят дев`ять тисяч сто сорок шість) грн 03 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Спичак