Рішення

від 14.10.2024 по справі 910/14479/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.10.2024Справа № 910/14479/23 (910/5869/24)

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Гран Комплект» (ідентифікаційний код 44367761)доТовариства з обмеженою відповідальністю «Спецтранс Груп» (ідентифікаційний код 43519045)третя особаарбітражний керуючий Реверук Петро Костянтинович простягнення коштів в межах справи №910/14479/23 за заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Євразія» (ідентифікаційний код: 40492654)доТовариства з обмеженою відповідальністю «Гран Комплект» (ідентифікаційний код: 44367761)проБанкрутство

Суддя Омельченко Л.В.

За участю секретаря Олійника Б.М.

Особи, які беруть участь у справі:

від позивача - адвокат Коханій Т.В. (ордер серії АІ № 1280681 від 10.05.2024);

від відповідача - адвокат Цирулевська М.В. (ордер серії АА № 1463359 від 09.07.2024);

від третьої особи - не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Євразія» (ідентифікаційний код: 40492654) про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Гран Комплект» (ідентифікаційний код: 44367761).

13.05.2024 ТОВ «Гран Комплект» звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ «Спецтранс Груп» про стягнення коштів у загальному розмірі 2 305 509,83 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не було належним чином виконано взяті на себе згідно договору поставки № 1708/21-1 від 17.08.2021 грошові зобов`язання по оплаті поставленої позивачем продукції, залишок заборгованості по оплаті якої становить 799 518,50 грн. Також позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 799 047,51 грн, 3% річних у розмірі 84 604,79 грн,, інфляційні втрати у розмірі 412 435,33 грн та 209 903,70 грн штрафу, нараховані за періоди прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань.

Ухвалою суду від 27.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/14479/23 (910/5869/24) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гран Комплект» (ідентифікаційний код 44367761) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтранс Груп» (ідентифікаційний код: 43519045), про стягнення коштів у межах справи № 910/14479/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Гран Комплект» (ідентифікаційний код 44367761); постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; залучено до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача арбітражного керуючого Реверука Петра Костянтиновича (свідоцтво № 783 від 08.04.2013); роз`яснено учасникам справи, що відповідно до частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач може подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву; встановлено відповідачу строк - п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання до суду відзиву на позовну заяву, оформленого відповідно до вимог статті 165 Господарського процесуального кодексу України, а також всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову; забезпечити надіслання (надання) позивачу копії відзиву та доданих до нього документів одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду; попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, якщо докази не можуть бути подані разом з відзивом з об`єктивних причин, відповідач повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частини 3, 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України); встановлено позивачу строк - протягом 5-ти днів з дня отримання відзиву на позов (якщо такий буде поданий) - для подання суду: відповіді на відзив на позов в порядку статті 166 Господарського процесуального кодексу України, а також доказів направлення відповіді на відзив відповідачу; встановлено відповідачу строк - протягом 5-ти днів з дня отримання відповіді на відзив для подачі до суду (якщо такі будуть): заперечень на відповідь на відзив та доказів направлення заперечень на відповідь на відзив позивачу; встановлено третій особі строк - протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подачі до суду з дотриманням приписів статтей 165-168 Господарського процесуального кодексу України письмових пояснень щодо предмета спору, доказів направлення пояснень з доданими до них документами на адресу інших учасників справи; постановлено, що інші учасники справи мають право подати відповідь на письмові пояснення третьої особи (якщо така буде), яка має бути подана завчасно, до початку розгляду справи по суті; звернуто увагу сторін на положення статей 74, 80, 81 Господарського процесуального кодексу України щодо порядку подання доказів, наслідків неподання їх та доказів їх направлення іншим учасникам справи, а також щодо порядку витребування доказів; попереджено сторін, що відповідно до частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом; звернуто увагу сторін на те, що копії письмових доказів, які подаються повинні бути оформлені у відповідності до вимог частини 4 статті 91 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5.27 Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації (Вимоги до оформлення документів ДСТУ 4163-2003); попереджено сторін, що при невиконанні процесуальних обов`язків, зокрема, ухиленні від вчинення дій, покладених судом на сторону, до них можуть бути застосовані заходи процесуального примусу у вигляді штрафу відповідно до статті 135 Господарського процесуального кодексу України.

10.06.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтранс Груп» надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про розгляд справи № 910/14479/23 (910/5869/24) за правилами загального позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін.

Ухвалою суду від 19.06.2024 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтранс Груп» про перехід до розгляду справи у загальному позовному провадженні; постановлено здійснити перехід до розгляду справи № 910/14479/23 (910/5869/24) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гран Комплект» (ідентифікаційний код 44367761) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтранс Груп» (ідентифікаційний код: 43519045), про стягнення коштів за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання; призначено проведення підготовчого засідання у справі призначити на 26.08.2024.

У судове засідання 26.08.2024 з`явилася представник відповідача Цирулевська М.В. Позивач та третя особа у судове засідання не прибули, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, з будь-якими клопотаннями до суду не зверталися. Представник відповідача Цирулевська М.В. вважала за можливе відкласти розгляд справи у підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою суду від 26.08.2024 відкладено розгляд справи у підготовчому судовому засіданні на 17.09.2024 об 11:30; здійснено виклик у судове засідання учасників справи.

У засідання 17.09.2024 з`явились представник позивача Коханій Т.В. та представник відповідача Цирулевська М.В. Представник позивача Коханій Т.В. зазначила, що просить суд надати додатковий час для долучення доказів до матеріалів справи. Представник відповідача заперечувала стосовно заявленого клопотання, звернула увагу на пропущені процесуальні строки подання відповіді на відзив.

Ухвалою суду від 17.09.2024 враховуючи необхідність часу позивачу для надання додаткових документів відкладено розгляд справи у підготовчому судовому засіданні на 01.10.2024.

26.09.2024 від ТОВ «Гран Комплект» надійшло клопотання про поновлення строків на та долучення доказів.

01.10.2024 від ТОВ «Спецтранс Груп» надійшли заперечення на клопотання про поновлення строків та доручення доказів.

У судове засідання 01.10.2024 з`явилися представники сторін. Судом первісно поставлено на обговорення клопотання ТОВ «Гран комплект» про доручення доказів. Представник позивача клопотання підтримав та просив задовольнити з огляду на викладені обґрунтування поважності пропуску строків (початок повномасштабної військової агресії; вивезення документації; призив відповідальної особи); представник відповідача заперечував стосовно заявленого клопотання.

Частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

У подальшому такий строк воєнний стан неодноразово продовжувався і триває по сьогодні.

Суд зазначає, що навіть в умовах воєнного стану конституційне право людини на судовий захист не може бути обмеженим.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

Отже, враховуючи дію воєнного стану та наслідки початку повномасштабної військової агресії для позивача, що обґрунтовано наведені в клопотання про поновлення строку та доручення доказів, суд дійшов висновку про поважність причин пропуску строку на подання доказів (тим паче, що на фактичне здійснення відповідних поставок, реквізитів видаткових накладних, що підтверджують їх здійснення, вказувалось первісно у позові, а необхідність у фізичному наданні таких накладних обумовлена виключно поведінкою відповідача щодо заперечень у їх реальності), у зв`язку з чим такий строк підлягає поновленню, а відповідні докази - долученню до матеріалів справи.

У судовому засіданні 01.10.2024 суд за згодою сторін перейшов до розгляду справи по суті. Представник позивача надав усні пояснення по суті позовних вимог, просив позов задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача надав усні та письмові пояснення по справі, заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гран Комплект» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецтранс Груп» (покупець) було укладено договір поставки № 2510/21-1 (надалі - Договір), у відповідності до п. 1.1 якого постачальник зобов`язався поставити покупцю в порядку та на умовах, визначених цим Договором щебінь, пісок тощо (далі - продукція), а покупець зобов`язався приймати продукцію та оплачувати її на умовах цього договору.

Відповідно до п. п. 1.2, 1.3 Договору кількісні характеристики, а також асортимент продукції визначаються заявками покупця і закріплюються у відповідних видаткових накладних або у специфікаціях (за домовленістю сторін), які є невід`ємною частиною цього договору. Загальна кількість продукції, яка поставляється згідно з умовами цього договору, визначається після припинення дії цього договору на підставі відповідних видаткових накладних.

Згідно із п. 2.5 Договору розрахунки між сторонами здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах 100% (сто відсоткової) попередньої оплати.

У відповідності до п. 3.1 Договору поставка товару здійснюється на підставі попередніх заявок покупця. Покупець направляє постачальник заяву на поставку партії товару. У заявці вказується найменування, номенклатура, обсяги (кількість) товару, вантажоодержувач, його реквізити, кінцевий пункт доставки (станція призначення) товару, а також інші дані, необхідні для оформлення товаросупровідних документів. Заявка направляється постачальнику у письмовій формі (електронною поштою або засобами факсимільного зв`язку) не пізніше, ніж за 7 (сім) робочих днів до бажаної дати відвантаження товару постачальником.

Положеннями п. п. 3.3, 3.4 Договору встановлено, що товар постачається на умовах СРТ - станція покупця. Датою поставки товару вважається дата відвантаження товару, тобто дата відмітки на залізничній накладній (квитанції) про прийом вантажу (товару) до перевезення станцією відправлення.

У відповідності до п. 3.7 Договору право власності на продукцію і ризик випадкової загибелі продукції переходить від постачальника до покупця з моменту передачі продукції покупцеві відповідно до умов поставки, зазначених в п. 3.3 цього договору.

Згідно із п. 5.6 Договору у випадку несвоєчасної сплати грошових коштів за цим договором покупцю нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Розмір пені обчислюється від суми заборгованості за кожен день прострочення (включаючи день оплати) до повного розрахунку. У разі прострочення оплати понад 30 (тридцять) календарних днів покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 20 (двадцяти) % від суми заборгованості.

Пунктом 6.1 Договору встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2022, а в частині грошових зобов`язань - до їх повного виконання сторонами.

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору у період його дії, протягом грудня 2021 року - лютого 2022 року, позивачем було постановлено, а відповідачем прийнято, товар на загальну суму 1 772 274,00 грн, про що між сторонами було складено та підписано з проставлення відтисків печаток видаткові накладні № 154 від 16.12.2021, № 106 від 09.02.2022, № 127 від 12.02.2022, № 132 від 13.02.2022 та № 185 від 21.02.2022.

У період з 01.12.2021 по 22.12.2023 відповідачем було перераховано на користь позивача грошові кошти у загальному розмірі 972 755,50 грн в якості оплати отриманої за Договором продукції.

Відтак, позивач зазначає, що розмір заборгованості за поставлену згідно Договору продукцію становить 799 518,50 грн. Також вказує, що внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання по оплаті поставленої продукції у відповідача існує зобов`язання по сплаті пені у розмірі 799 047,51 грн, 3% річних у розмірі 84 604,79 грн, інфляційних втрат у розмірі 412 435,33 грн та штрафу у розмірі 209 903,70 грн.

Вказані обставини підтверджуються наступними доказами:

- копією договору поставки № 2510/21-1 від 25.10.2021;

- копіями видаткових накладних № 154 від 16.12.2021, № 106 від 09.02.2022, № 127 від 12.02.2022, № 132 від 13.02.2022 та № 185 від 21.02.2022;

- копією акту звірки взаємних розрахунків за період січень 2021 року - квітень 2024 року між ТОВ «Гран Комплект» і ТОВ «Спецтранс Груп», підписаного з боку ТОВ «Гран Комплект»;

- розрахунками пені, 3% річних, інфляційних втрат та штрафу, здійсненими ТОВ «Гран Комплект».

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Визначеними судом доказами (зокрема, накладними та актом звірки) підтверджується поставка позивачем на користь відповідача та прийняття останнім продукції за Договором на загальну суму 1 772 274,00 грн.

Факт отримання продукції на визначену суму не спростовано представником відповідача в судовому засіданні.

В аспекті наведеного суд уважає недобросовісним посилання ТОВ «Спецтранс Груп» на те, що позивачем не долучено до матеріалів справи документів, які б підтверджували факт поставки товару, адже первісно про всі п`ять поставок було зазначено в матеріалах поданого позову, а в послідуючому підтверджено видатковими накладними, підписаними з боку ТОВ «Спецтранс Груп», що очевидно було відомо відповідачу, однак відсутність первісно копій двох накладних в матеріалах поданої позовної заяви було використано задля маніпулювання в якості уникнення обов`язку із виконання своїх грошових зобов`язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Щодо посилання відповідача на те, що умовами п. 2.5 Договору було погоджено необхідність здійснення 100% попередню оплату, чого в межах спірних правовідносин дотримано не було, а відтак, обрахунок строку виконання грошового зобов`язання по оплаті поставленої продукції не настав суд відзначає наступне.

З аналізу норм статей 526, 530, 610, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України вбачається, що на підставі договору поставки у покупця виникає обов`язок оплатити продавцеві повну ціну переданого товару у строк (термін), зокрема, встановлений договором, якому відповідає право продавця вимагати таку оплату та сплату процентів за користування чужими грошовими коштами, а також сплату неустойки у разі прострочення покупця.

У силу положень частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України обов`язок покупця з оплати товару виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Отже, покупець зобов`язаний розрахуватися з продавцем (постачальником) за придбаний (поставлений) товар з моменту його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар.

Така правова позиція застосована у постанові Верховного Суду 20.02.2018 у справі № 905/102/17, який зазначив, що: «відповідно до частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживати правом в інших формах. Отже, сторона договору поставки, яка прийняла поставлений товар на виконання такого договору, не повідомивши протилежну сторону про прийняття товару на відповідальне зберігання, не вправі відмовитись від виконання зобов`язань з розрахунку за отриманий товар, незважаючи на те, що умовами договору поставки передбачалась 100% передоплата товару, оскільки протилежне матиме наслідки зловживання правом з боку одержувача товару.».

Отже, посилання відповідача на ненастання строку виконання ним взятого на себе за Договором грошового зобов`язання по оплаті поставленої позивачем продукції в силу того, що умовами правочину було передбачено проведення 100% передоплати, в силу наведених висновків Верховного Суду є нічим іншим як проявом недобросовісної поведінки в аспекті ухилення від наслідків своєї поведінки щодо не оплати отриманої продукції, адже доказів відмови від прийняття неоплаченої попередньо продукції матеріали справи не містять.

Відтак, в межах спірних правовідносин обов`язок відповідача по оплаті отриманої від позивача за Договором продукції мав бути виконаний з моменту її отримання згідно видаткових накладних № 154 від 16.12.2021, № 106 від 09.02.2022, № 127 від 12.02.2022, № 132 від 13.02.2022 та № 185 від 21.02.2022.

З матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що отримана за вказаними видатковими накладним продукція була оплачена частково на суму 972 755,50 грн, у зв`язку з чим розмір заборгованості становить 799 518,50 грн, доказів погашення якого не надано.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що відповідач обов`язку по сплаті коштів у визначений Договором та Законом строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Суд звертає увагу на те, що важка економічна та соціальна ситуація в країні, спричинена активними військовими діями, в рівній мірі має негативний влив на діяльність сторін, в той час як відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Принципи підприємницької діяльності визначено ст. 44 Господарського кодексу України, а саме: підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тотожні приписи містяться в ст. 617 Цивільного кодексу України.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе за Договором грошових зобов`язань, існування правових підстав для звільнення від відповідальності за допущення чого ним не доведено.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши у відповідності до зазначених норм наведені позивачем розрахунки заявлених до стягнення сум пені, 3% річних, інфляційних втрат та штрафу суд приходить до висновку про їх арифметичну вірність, а тому визначені в позові суми є обґрунтованими та підтвердженими.

Посилання відповідача на те, що розрахунок пені було здійснено позивачем з порушенням приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України судом відхиляється з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У той же час, положеннями п. 5.6 Договору сторонами було погоджено, що нарахування пені припиняється повним розрахунком, що свідчить про відступлення від загального правила, унормованого вказаною статтею, що не заборонено.

Більш того, відповідно до п. 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Так, постановою Кабінетом Міністрів України № 211 від 11.03.2020 по всій території України було введено карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), дія якого закінчилась 30.06.2023 (згідно постанови Кабінету Міністрів України № 383 від 25.04.2023).

Отже, за будь-яких обставин, строки нарахування пені, які встановлені у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, були продовженими до закінчення дії карантину - до 30.06.2023, а відповідачем невірно ототожнено строки позовної давності з строками нарахування пені у своїх твердженнях, викладених у відзиві на позов.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 «Докази та доказування» Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, а саме: змінено назву статті 79 такого Кодексу з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») Суд наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Отже, враховуючи, що позивач, реалізуючи свої права у визначений процесуальним законодавством спосіб подав до суду власні розрахунки, які при їх перевірці вказують на їх арифметичну вірність, а надані відповідачем контррозрахунки не можуть бути прийняті до уваги з огляду на їх здійснення з невірним визначенням строку виконання грошового зобов`язання по оплаті поставленої продукції за Договором в межах спірних правовідносин та із застосуванням положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України без урахуванням приписів п. 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, то суд дійшов висновку, що розмір заявлених до стягнення сум штрафних санкцій та передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України нарахувань належним чином підтверджений.

Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись наведеними нормами процесуального закону, суд приходить до висновку, що відповідачем не спростовано наявності його обов`язку по сплаті на користь позивача основного боргу у розмірі 799 518,50 грн, пені у розмірі 799 047,51 грн, 3% річних у розмірі 84 604,79 грн, інфляційних втрат у розмірі 412 435,33 грн та штрафу у розмірі 209 903,70 грн., нарахованих позивачем за прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань згідно умов Договору та положень чинного законодавства України.

Поряд з цим, статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом наведених норм зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе її зменшення.

З аналізу положень статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України передбачено право суду на зменшення неустойки (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18, 27.04.2018 у справі № 908/1394/17 та від 22.01.2019 у справі № 905/305/18.

Відтак у суду відсутні правові підстави для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат.

Натомість, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

При цьому, вирішуючи таке питання суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов`язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Передбачене статтею 233 Господарського кодексу України та статтею 551 Цивільного кодексу України право суду на зменшення пені може бути реалізоване судом у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19.

З огляду на всі фактичні обставини справи та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру пені та штрафу, адже сукупний розмір нарахованої неустойки є більшим за розмір основного боргу, а початок повномасштабної військової агресії, впливає як на діяльність відповідача, так і на діяльність позивача в рівній мірі, тому справедливим буде зменшити заявлену до стягнення неустойку на 50%, що відповідає принципам рівності та справедливості.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 799 518,50 грн, пені в розмірі 399 523,76 грн, 3% річних у розмірі 84 604,79 грн, інфляційних втрат у розмірі 412 435,33 грн та штрафу за прострочену оплату понад 30 днів у розмірі 104 951,85 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Отже, судовий збір, який оплачений позивачем за подання даного позову до Господарського суду міста Києва (у розмірі 34 582,64 грн), покладається на відповідача з огляду те, що спір у даній справі виник у зв`язку з неправильними діями Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтранс Груп».

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін, позиція суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення формулювання рішень.

Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства та ст.ст. 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Гран Комплект» (ідентифікаційний код 44367761) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтранс Груп» (ідентифікаційний код 43519045) про стягнення коштів - задовольнити.

2. Зменшити розмір нарахованої відповідачу пені в сумі 799 047,51 грн на 50 % до 399 523,76 грн.

3. Зменшити розмір нарахованих відповідачу штрафних санкцій в сумі 209 903,70 грн на 50 % до 104 951,85 грн.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтранс Груп» (81227, Львівська обл., Перемишлянський р-н, с. Вільховець; код ЄДРПОУ 43519045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гран Комплект» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 30/32, офіс 206В; код ЄДРПОУ 44367761) грошові кошти у розмірі 1 801 034,23 грн, що складаються з суми основного боргу у розмірі 799 518,50 грн; пені в розмірі 399 523,76 грн; 3% річних у розмірі 84 604,79 грн; інфляційних втрат у розмірі 412 435,33 грн та штрафу за прострочену оплату понад 30 днів у розмірі 104 951,85 грн.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтранс Груп» (81227, Львівська обл., Перемишлянський р-н, с. Вільховець; код ЄДРПОУ 43519045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гран Комплект» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 30/32, офіс 206В; код ЄДРПОУ 44367761) судовий збір у сумі 34 582,65 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи протягом двадцяти днів з дня його проголошення до або через відповідні суди. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст складено 21.10.2024.

Суддя Л.В. Омельченко