Ухвала

від 16.10.2024 по справі 204/3992/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/3210/24 Справа № 204/3992/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 року м.Кривий Ріг

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

секретар ОСОБА_5

за участю прокурора ОСОБА_6 ,

захисників ОСОБА_7

ОСОБА_8

обвинуваченого ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали контрольного провадження за апеляційними скаргами захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 вересня 2024 року, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_9 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111, ч.3 ст.27 ч.1 ст.258-3, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.2 ст.258-5, ч.1 ст.366, ч.3 ст.209 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 вересня 2024 року продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_9 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111, ч.3 ст.27 ч.1 ст.258-3, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.2 ст.258-5, ч.1 ст.366, ч.3 ст.209 КК України.

Мотивуючи вказане рішення, суд зазначив, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, передбачених ч.1 ст. 111, ч.3 ст. 209, ч.3 ст. 27 ч.1 ст. 258-3, ч.3 ст. 27 ч.2 ст. 28 ч.2 ст. 258-5 КК України, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років з конфіскацією майна, а також, що ризики, які були підставою для обрання запобіжного заходу, не зникли та не змінились під час розгляду клопотання. Вік та стан здоров`я обвинуваченого дозволяють застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Суд вважає, з урахуванням викладеного та особи обвинуваченого, що інші, більш м`які запобіжні заходи, є недостатніми для запобігання ризикам, встановленим ст.177 Кримінального процесуального кодексу України.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали суду, ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу про відмову прокурору у задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Вважає, що строк на апеляційне оскарження ним пропущено з поважних причин, оскільки повний текст ухвали стороні захисту було надіслано в системі «Електронний суд» 23.09.2024 року, що унеможливило подання апеляційної скарги у встановлений законом строк.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою, постановленою з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, за неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Звертає увагу на порушення судом права обвинуваченого на професійну правничу допомогу, передбачене ст. 59 Конституції України, оскільки розгляд клопотання прокурора розпочато без участі всього складу захисників, які про судове засідання 19.09.2024 року у встановлений чинним КПК України спосіб не повідомлялися.

Вважає помилковим висновок суду щодо існування ризику переховування від суду, оскільки він ґрунтується виключно на тяжкості кримінальних правопорушень, у вчиненні яких сторона обвинувачення підозрює ОСОБА_9 , а також на тих обставинах, що на даний час в Україні введено військовий стан. Відзначає ту обставину, що досудове розслідування у кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 258-5 КК України здійснювалось у період з 23.05.2017 року по 13.07.2018 року та було закрито у зв`язку із встановленою відсутністю ознак кримінального правопорушення, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. У вказаний період досудового розслідування ОСОБА_9 неодноразово виїздив за межі України та повертався назад. Зазначені обставини, на його думку, доводять відсутність обґрунтованого припущення щодо можливості втечі ОСОБА_9 .

Звертає увагу, що ОСОБА_9 за основним місцем роботи - ТОВ «Р.Б.К. Атлантіс Груп» позитивно характеризується, його було нагороджено заохочувальною відзнакою Головного управління розвідки МО України «Вогнепальна зброя», що свідчить про високу ступінь морально-ділових якостей. Обвинувачений є автором книги «Синдикат», директором Міжнародної громадської організації «АКАДЕМІЯ БЕЗПЕКИ ВІДКРИТОГО СУСПІЛЬСТВА», що свідчить про активну громадську позицію в сфері безпеки суспільства. ОСОБА_9 має на вихованні неповнолітню дитину - ОСОБА_10 , 2011 року народження, що свідчить про наявність сімейних зв`язків.

Відзначає, що ОСОБА_9 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, що не дає мотивованого припущення про можливість вчинення нового кримінального правопорушення.

Судом не була надана оцінка кількості часу проведеного ОСОБА_9 під вартою з одних і тих самих підстав, які є незмінними з моменту обрання запобіжного заходу, а також можливості застосування іншого запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, в контексті ризику вчинення нових кримінальних правопорушень та фактичними обставинами інкримінованих кримінальних правопорушень.

Наголошує, що під час судового розгляду стороною обвинувачення не було доведено належним чином необхідність та доцільність тримання під вартою ОСОБА_9 , а судом, всупереч вимогам КПК України та усталеній практиці ЄСПЛ, не досліджено доводи та докази сторони захисту.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_11 просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали суду, ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити прокурору у задоволенні клопотання та обрати ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді застави з обов`язковим носінням електронного засобу контролю із покладанням на ОСОБА_9 обов`язку не покидати межі м. Дніпра без дозволу суду та/або прокурора.

Вважає, що строк на апеляційне оскарження ним пропущено з незалежних від нього причин, оскільки копію повного тексту ним отримано в останній день процесуального строку, що об`єктивно унеможливило підготувати та подати у встановлений законом строк обґрунтовану та вмотивовану апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що під час розгляду клопотання сторони обвинувачення судом грубо порушені норми процесуального права, а саме розпочато розгляд клопотання за відсутності захисника, який не був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду кримінального провадження, що призвело до порушення права ОСОБА_9 на захист.

Звертає увагу, що суд під час розгляду вийшов за межі клопотання, оскільки воно не містить посилання на підтвердження ризиків, які полягають на наявності на розгляді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні злочину в складі злочинної організації, а також стосовно поведінки сторони захисту.

Вважає, що суд безпідставно прирівняв факт звернення прокурора з обвинувальним актом до доведення наявності обґрунтованої підозри як підстави для застосування запобіжного заходу, чим порушено конституційні основні засади судочинства - забезпечення доведеності вини.

Зазначає, що клопотання прокурора за змістом не відповідає вимогам КПК України, оскільки зміст викладених у ньому фактичних обставин суперечить правовій кваліфікації КК України.

Наголошує на безпідставності висновків суду щодо оцінки процесуальної поведінки захисників та підзахисного, оскільки заявляючи вмотивовані відводи головуючому та секретарю, він у встановлений законом спосіб реалізовував своє право на підставах, визначених нормами КПК України. Поведінка його підзахисного обумовлена неналежною поведінкою сторони досудового розслідування з початку його незаконного затримання та проведення всіх процесуальних дій з порушенням прав ОСОБА_9 .

На його думку, імовірність справдження зазначених у клопотанні ризиків можливо нівелювати застосуванням до ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді застави з обов`язком носіння електронного засобу контролю із визначенням обов`язку не покидати межі міста Дніпра без дозволу суду, що буде дійсним балансом між забезпеченням кримінального провадження та дотриманням прав його підзахисного.

Заслухавши суддю доповідача, доводи учасників судового процесу, дослідивши матеріали контрольного провадження, колегія суддів доходить наступного.

Відповідно до ч. 5 ст. 394 КПК України ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором.

Згідно вимог ст. 12 КПК України кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення або інакше позбавлено свободи, повинен бути в найкоротший строк доставлений до слідчого судді для вирішення питання про законність та обґрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та подальшого тримання. Таким чином, законність та обґрунтованість обмеження права на свободу та особисту недоторканність має бути перевірена судом у найкоротший строк.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, визначених у п. 1-5 частини 1 вказаної статті.

Підставами застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Хоча зміст поняття «достатні підстави» не має чіткого законодавчого визначення, аналіз кримінального судочинства свідчить про те, що такими підставами є передбачувана небезпека вчинення обвинуваченим протиправних дій, зазначених у ч. 1 ст. 177 КПК України, та дозволять суду на основі закону та внутрішнього переконання зробити висновок про необхідність обрання запобіжного заходу.

У кримінальному судочинстві поняття ризиків передбачає як тактичні ризики, так і конкретні небажані для кримінального провадження наслідки поведінки підозрюваних та обвинувачених.

Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою є заходом забезпечення кримінального провадження, тобто заходом кримінального процесуального примусу, оскільки такий захід дає можливість виявляти та зберігати докази, запобігти прогнозованій протиправній поведінці чи унеможливити ухилення від слідства та суду обвинуваченого. Такий превентивний та забезпечувальний захід спрямований на недопущення можливої протидії з боку обвинуваченого провадженню у кримінальній справі, та є ефективним засобом коригування його неправомірної поведінки.

Обмежуючи конституційні права обвинуваченого у вчиненні злочину, запобіжні заходи виконують позитивну роль, реалізуючи у кримінальному процесі матеріально-правовий принцип крайньої необхідності: завдання меншої шкоди, щоб запобігти більшій шкоді.

Згідно з практикою Європейського Суду, зокрема рішенням у складі Великої палати у справі «Labitav.Italy» від 06.04.2000 р., тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.

Як встановлено з наданих судом першої інстанції матеріалів, ОСОБА_9 обвинувачується у наданні активів терористичній організації «ДНР» з метою їх використання для будь яких цілей вказаної терористичної організації, вчинене за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів; організації сприяння діяльності терористичної організації «ДНР»; внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей; легалізації (відмиванні) майна, одержаного злочинним шляхом, а також у державній зраді.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_9 продовжений під час судового провадження в суді першої інстанції на 60 днів до 17.11.2024 року включно.

Клопотання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого прокурор мотивував тим, що не перестали існувати ризики, передбачені п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, що стало підставою для продовження строку обраного запобіжного заходу.

Вирішуючи питання про продовження строку застосування запобіжного заходу, суд першої інстанції дослідив обставини, з якими закон пов`язує можливість подальшого тримання ОСОБА_9 під вартою, та дійшов висновку про існування тих, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали. Судом встановлено, що процесуальні ризики, передбачені: п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшились і виправдовують тримання обвинуваченого під вартою.

Згідно з практикою Європейського Суду, зокрема рішенням у складі Великої палати у справі «Labitav.Italy» від 06.04.2000 р., тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у своєму рішенні від 26.07.2001 р. у справі «Ілійков проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

На думку суду апеляційної інстанції, ризик переховування обвинуваченого від суду є підтвердженим, оскільки тяжкість ймовірного покарання можна вважати істотним фактором на підтвердження цього ризику. При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у § 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000р, у рішенні ЄСПЛ «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia № 71362/01 від 21.07.2003), суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду.

Апеляційний суд наголошує, що вирішуючи питання необхідності продовження запобіжного заходу, слід виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не лише права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як потерпілого, так і суспільства в цілому.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості та законності застосованого до ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, колегія суддів враховує, що він обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, за які, в разі визнання доведеності вини, йому може бути призначено покарання від восьми до п`ятнадцяти років позбавлення волі з конфіскацією майна, обвинувачений може переховуватися від суду з метою уникнення покарання, можливість вчинення іншого кримінального правопорушення.

З урахуванням цього, колегія суддів зазначає, що на теперішній час застосування більш м`якого запобіжного заходу не буде гарантувати виконання ОСОБА_9 своїх процесуальних обов`язків.

Можливість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою передбачають вимоги 183 КПК України. Вік та стан здоров`я обвинуваченого дозволяє застосувати до нього запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Відповідно до вимог п. «е» ч. 1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод (Рим, 1950 року) міра запобіжного заходу у вигляді взяття під варту обирається підозрюваному, обвинуваченому судом при наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ним правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню ним правопорушення чи його втечі після його вчинення, що вказана особа може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків та інших учасників кримінального провадження, перешкоджати провадженню іншим чином, а також вчиняти інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Тяжкість, характер та обставини інкримінованих злочинів свідчить про вагомість заявлених ризиків, які дійсно на теперішній час не зменшились, і яким не здатні запобігти більш м`які запобіжні заходи ніж тримання під вартою.

Тривалість судового розгляду, в даному випадку, не спростовує необхідність продовження обраного запобіжного заходу та викликана складністю кримінального провадження, великим обсягом обвинувачення та доказів, що належить дослідити, що саме по собі не утворює підстав для звільнення з під варти та не свідчить про неможливість подальшого застосування даного виду запобіжного заходу.

Слід зауважити, що відсутність, на даний час, фактів втечі обвинуваченого жодним чином не свідчить про неможливість вчинення ним цих дій в подальшому. Фактично, належна процесуальна поведінка обвинуваченого зумовлена дієвістю обраного запобіжного заходу.

Судова колегія не вбачає в діях суду першої інстанції порушень кримінального процесуального законодавства, які б вплинули на законність прийнятого рішення про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_9 .

Висновок суду першої інстанції щодо законності підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який, посилаючись на практику застосування ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях Кудла проти Польщі та МакКей проти Сполученого Королівства констатував, що основною метою ст. 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Проте, безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо невизначення альтернативного виду запобіжного заходу - застави, оскільки згідно з вимогами ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

З огляду на обставини провадження та підвищену суспільну небезпеку злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_9 , колегія суддів вважає, що запобіжний захід у вигляді застави не буде здатен забезпечити належну процесуальну поведінку останнього.

Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого будь-якого альтернативного запобіжного заходу, колегія суддів зазначає, що наразі «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинуваченого під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.

Апеляційний суд звертає увагу, що при вирішенні питання про необхідність продовження застосування запобіжного заходу у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції вирішальним є питання наявності ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, продовження існування яких в даному випадку було беззаперечно встановлено.

Фактичні обставини та зміст обвинувачення у кримінальному провадженні не є предметом розгляду у справах даної категорії.

Доводи апеляційної скарги про наявність сімейних зв`язків, достатньої кількості ділових зв`язків, активної суспільної діяльності, нерухомого майна, корпоративних прав, місця роботи не виключають наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Доводи апеляційної скарги щодо упередженості судді ОСОБА_1 , на думку колегії суддів, зводяться до незгоди з процесуальними діями головуючої та ухваленим судом рішенням щодо продовження ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

У разі наявності підстав, кримінальний процесуальний закон визначає спеціальний порядок відводу судді, на незастосування або неправильне застосування якого сторона захисту не вказує.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про продовження застосування стосовно ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки обмеження його права на свободу в даному випадку є виправданим та необхідним, через неможливість в жодний інший спосіб запобігти його втечі та забезпечити належне виконання ним своїх процесуальних обов`язків.

Таким чином, перевіривши ухвалу суду в межах апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що підстави для її скасування відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404 - 407, 422-1 КПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Поновити захисникам ОСОБА_7 , ОСОБА_8 строк на апеляційне оскарження ухвали.

Апеляційні скарги захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 вересня 2024 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_9 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

Судді