Ухвала

від 06.11.2024 по справі 204/3992/23

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Єдиний унікальний номер судової справи 204/3992/23

Номер провадження 1-кп/201/325/2024

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська у складі:

Головуючого - судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

захисників обвинуваченого ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

розглянувши клопотання прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_3 про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, подане на стадії судового розгляду обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному 23 травня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22017040000000032 за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дебальцеве, Донецької області, громадянина України, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111, ч.3 ст.27 ч.1 ст.258-3, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.2 ст.258-5, ч.1 ст.366, ч.3 ст.209 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 23 травня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22017040000000032 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України.

Під час судового розгляду прокурором ОСОБА_3 подане клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, яке стороною обвинувачення вручене учасникам судового провадження.

В обґрунтуваннядоводівклопотанняпрокурор ОСОБА_3 посилався на те, що ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України, звертаючи особливу увагу суду на конкретні обставини інкримінованих злочинів та їх специфіку, що вчинені у сфері національної безпеки та пов`язані із державною зрадою під час воєнного стану.

Тож усвідомлюючи тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання ОСОБА_6 винним, з метою уникнення кримінальної відповідальності, останній може переховуватись від суду.

При цьому, прокурор зауважив, що вказаний ризик активовано наявністю воєнного стану в державі, з огляду на категорію інкримінованих ОСОБА_6 злочинів може справдитись шляхом переходу обвинуваченого на непідконтрольну українській державі територію або на територію РФ, в інтересах якої він здійснював в Україні протиправну діяльність.

Окрім цього, на переконання прокурора, є доцільним продовжити застосований до ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та запобігання спробам продовжити вчинення інкримінованих злочинів або вчинити інше кримінальне правопорушення.

Такий ризик обумовлений специфікою інкримінованих ОСОБА_6 злочинів та воєнним станом у державі, зокрема, останній обвинувачується у вчиненні злочинів, які за своїми часовими параметрами мають триваючий характер, у тому числі, 2 епізоди державної зради, що вказує на систематичність, тотожність і однотипність виконуваних дій обвинуваченим в контексті алгоритму його протиправної діяльності, що вказує на схильність ОСОБА_6 до вчинення злочинів такої категорії із застосуванням гаджетів.

Доводячи існування заявлених у клопотанні ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, прокурор зауважує про те, що ризиком є дія, яка може вчинятись з високим ступенем ймовірності.

Окремо, прокурор посилався на положення ч. 6 ст. 176 КПК України, яка передбачає, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.

Також прокурор з огляду на положення абз. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України, зважаючи на пред`явлене ОСОБА_6 обвинувачення, просив не визначати розмір застави.

За наведених обставин, прокурор вважав, що інші менш суворі запобіжні заходи не зможуть запобігти уникненню зазначених у клопотанні ризиків, а тому просив продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб без визначення розміру застави.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримав подане ним клопотання, просив його задовольнити та продовжити ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення розміру застави з підстав, викладених у клопотанні.

В обґрунтування своїх доводів зазначив, що наведені у клопотанні ризики, визнані доведеними у попередніх судових рішеннях, які неодноразово переглядалися апеляційною інстанцією та залишені без змін, не зменшилися та продовжують існувати.

Так, ризик можливих спроб обвинуваченого переховуватися від суду обумовлений тяжкістю покарання, яке може бути призначене у разі визнання ОСОБА_6 винуватим та специфікою. Цей ризик є актуальним з огляду на воєнний стан в державі, при цьому, ОСОБА_6 є особою призовного віку, має специфічну освіту, певні зв`язки із представниками РФ та займався діяльністю, пов`язаною з обороноздатністю держави. Тому цей ризик може справдитися шляхом переходу обвинуваченого на непідконтрольну Україні територію або територію РФ.

Тим більше, на даний час цей ризик не зменшився, а навіть збільшився з огляду на процесуальну поведінку ОСОБА_6 , зокрема, негативні та образливі висловлювання у бік прокурора та правоохоронних органів, сперечання та порушення порядку судового засідання, заяви про небажання бути присутнім у залі судового засідання виключно під час розгляду клопотання сторони обвинувачення про продовження запобіжного заходу тощо. Проте законодавцем не передбачено такого права обвинуваченого обирати на свій розсуд саме ті судові засідання, в яких він бажає бути присутнім, а в яких ні, тому, з огляду на таку процесуальну поведінку ОСОБА_6 інший більш м`який запобіжний захід не зможе забезпечити його належну процесуальну поведінку та запобігти наявним ризикам.

Ризик можливих спроб обвинуваченого продовжити вчинити інкриміновані злочини або ж вчинити інше кримінальне правопорушення також продовжує існувати та обумовлений специфікою інкримінованих ОСОБА_6 злочинів та воєнним станом у державі, зокрема, останній обвинувачується у вчиненні злочинів, які за своїми часовими параметрами мають триваючий характер, у тому числі, 2 епізоди державної зради, що вказує на систематичність, тотожність і однотипність виконуваних дій обвинуваченим в контексті алгоритму його протиправної діяльності, що вказує на схильність ОСОБА_6 до вчинення злочинів такої категорії із застосуванням гаджетів.

Тож, не дивлячись на те, що обвинувачений ОСОБА_6 вже два роки утримується під вартою, ризики з плином часу не зменшилися, а навпаки збільшилися, в тому числі, з огляду на процесуальну поведінку як сторони захисту, так і обвинуваченого, яка спрямована на затягування розгляду справи.

В цьому аспекті зауважив на тому, що у справі нічого не змінилося, оскільки сторона захисту не дає можливості слухати справу, досліджувати докази та надати їм правову оцінку.

Просив задовольнити подане ним клопотання та продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, та, з огляду на положення ч. 6 ст. 176 КПК України, без визначення розміру застави.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_5 , по-перше, не погодився із доводами прокурора, наведеними в обґрунтування збільшення заявлених ризиків, посилаючись на відсутність таких мотивів у змісті поданого ним клопотання. По-друге, зазначив, що збільшення ризиків у даному випадку, є неможливим, оскільки його підзахисний вже більше двох років утримується під вартою та обмежений у будь-яких діях, тож таке посилання прокурора є безпідставним.

Стосовно аргументів прокурора щодо залишення без змін апеляційною інстанцією попередніх судових рішень про продовження строку дії запобіжного заходу, зауважив, що такі доводи є некоректними, оскільки неможливо застосовувати преюдицію.

Як у попередніх своїх виступах, так і тепер, захисник ОСОБА_5 зауважив, що при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слід виходити з наявності обґрунтованої підозри. В даному випадку, підозра це наявність фактів та певної інформації стосовно того, що особа вчинила кримінальне правопорушення. Щодо наявності фактів та обставин, викладених прокурором у клопотанні, стверджував, що навіть з досліджених на цьому етапі письмових доказів сторони обвинувачення вбачається, що вони не відповідають диспозиції інкримінованих статей та певним обставинам.

Щодо тверджень прокурора про позицію сторони захисту та поведінку їх підзахисного, які нібито зацікавлені та гальмують процес, зауважив, що саме стороною обвинувачення не було завчасно вручене клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. У таких обставинах, що склалися, сторона захисту лише скористалася своїм правом, визначеним законом для підготовки до розгляду такого клопотання, тож судове засідання фактично було зірване з вини прокурора.

Стосовно заявлених стороною обвинувачення ризиків зауважив наступне.

При наданні оцінки ризикам посилався на рішення Конституційного Суду України № 1-28\2017 від 23.11.2017 року, яке застосовується, як судами першої, так і апеляційної інстанцій, при обранні та продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В наведеному рішенні йдеться про те, що прокурор зобов`язаний довести, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти існуючим ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого. При цьому, прокурор має навести конкретні спроби та намагання обвинуваченого вчинити певні дії, спрямовані на переховування від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення тощо, а також довести існуючі ризики таких спроб не зменшилися або залишилися на тому ж рівні. Проте, на переконання захисника, прокурор не дотримався приписів рішення КСУ та не навів у своєму клопотанні конкретних спроб (намірів) його підзахисного вчинити певні дії.

Окрім цього, захисник ОСОБА_5 посилався на практику ЕС стосовно того, що ризики мають бути не абстрактними, вони повинні нести конкретний характер та відповідати наданим прокурором доказам. Проте, прокурором не надано жодних доказів в обґрунтування існування заявлених ризиків, зміст клопотання не змінювався та є ідентичним попереднім клопотанням.

Тож, за наведених ним підстав просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора, застосувати до його підзахисного ОСОБА_6 альтернативний запобіжний захід заставу із застосуванням електронного засобу контролю та покладенням обов`язку не покидати м. Дніпро.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_4 підтримав правову позицію захисника ОСОБА_5 та зазначив, що зміст клопотання прокурора повністю дублює зміст попередніх. При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою кожного разу судом має бути переглянута наявність заявлених ризиків, проаналізовані ті обставини, на які посилається прокурор, і якими доказами він це доводить. Проте, стороною обвинувачення не додано до клопотання жодних додатків, а наявність ризиків обґрунтована одними і тими ж обставинами та словами, тобто дублюється ті клопотання, які подавалися прокурором упродовж 2024 року.

Вкотре зауважив на практиці Європейського суду відповідно до якої з часом проведеним під вартою ризик втечі значно зменшується, а нового обґрунтування на підтвердження існування цього ризику прокурором не наведено.

Тим більше, за сукупністю того часу, який його підзахисний провів під вартою, за сукупністю обставин щодо його незаконного тримання під вартою з моменту затримання до березня 2023 року під час досудового розслідування, сторона захисту вважає, що ризики можливих спроб ОСОБА_6 переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення є мінімальними.

Тому, на переконання захисника ОСОБА_7 , існують інші способи запобігти цим ризикам, зокрема, застава, носіння електронного браслету тощо. Просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора з підстав його необґрунтованості та застосувати альтернативний запобіжний захід у вигляді електронного засобу контролю.

Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав позицію своїх захисників та зауважив, що з самого початку кримінального переслідування йому постійно погрожують тим, що він загниє у тюрмі.

Стверджував, що вони не затягують процес, а навпаки намагаються використовувати всі можливі засоби захисту. Тим більше, саме він перебуває за гратами та втрачає здоров`я.

Вислухавши думки учасників судового провадження, дослідивши доводи прокурора про продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд приходить до наступного.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

На стадії судового розгляду прокурором ОСОБА_3 подане клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, без визначення розміру застави.

Так, надаючи оцінку доводам сторони обвинувачення, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Як слідує з положень ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Частина 2 ст. 331 КПК України регламентує, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 199 КПК України розгляд клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали здійснюється за правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Статтею 176КПКУкраїни передбачений перелік запобіжних заходів, одним з яких є й такий запобіжний захід, як тримання під вартою.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам (ч. 1 ст. 177 КПК України).

Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.

Окремо суд зазначає, що ч. 6 ст. 176 КПК України встановлено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.

Згідно зі ст. 177 КПК Україниметою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Окрім того,статтею 178 КПК Українипри вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених уст. 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставінаданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, в тому числі й вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання винуватим, вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого, міцність його соціальних зав`язків, наявність постійного місця роботи, навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання раніше застосованих запобіжних заходів та інше.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати здійсненню судового провадження розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

Згідно до вимог ч. 5 ст. 199 КПК України слідчий суддя, суд зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Так, відповідно до ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2023 року до обвинуваченого ОСОБА_6 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, до 21.07.2023 року, без визначення розміру застави, який був в подальшому був неодноразово продовжений.

При вирішенніклопотання прокурорапро продовженнязапобіжного заходуу виглядітримання підвартою, з огляду на вимоги ч. 4 ст. 199, ч. 2 ст. 177 КПК України, суд має виходити з наявності обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також продовження існування ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Так, ОСОБА_6 висунуте обвинувачення у вчиненні тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України, тобто у державній зраді, нанесенні шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, наданні представнику іноземної держави (РФ) допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, у фінансуванні тероризму, наданні активів терористичній організації «ДНР» з метою їх використання для будь-яких цілей вказаної терористичної організації, вчинені за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, в організації сприяння діяльності терористичної організації «ДНР», у службовому підробленні офіційних документів, у легалізації (відмиванні) майна, одержаного злочинним шляхом в особливо великому розмірі, за обставин, детально викладених в обвинувальному акті, що надійшов до суду.

Розглядаючи доводи прокурора про доцільність продовження ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про щовже неодноразовозазначалося упопередніх судовихрішеннях, суд не вирішуючи наперед питання щодо доведеності чи недоведеності винності обвинуваченого в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, вважає, що, в даному випадку, є обов`язкова умова conditionsinequanon правомірності затримання, а саме обґрунтована підозра, що обвинувачений вчинив злочини, що, на думку суду, підтверджується скеруванням до суду обвинувального акту.

Отже, у даному випадку, клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вирішується на стадії судового розгляду, тобто на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання припинила існувати і на заміну їй було висунуте обвинувачення.

Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акту шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.

Тим більше, станом на момент розгляду клопотання стороною обвинувачення не зменшений обсяг попередньо висунутого обвинувачення, тож в цьому контексті, мотиви суду є аналогічними тим, що викладені у попередніх судових рішеннях.

Таким чином, при вирішенні питання про необхідність застосування запобіжного заходу на стадії судового провадження вирішальним є питання наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Оцінюючи продовженняіснуваннянаведенихпрокурором ризиків, суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення у повній мірі доведена висока ступінь ймовірності можливих спроб обвинуваченого ОСОБА_6 переховуватися від суду, продовжити вчинення інкримінованих злочинів або ж вчинити інше кримінальне правопорушення, виходячи з наступного.

Так, серед іншого, ОСОБА_6 висунуто обвинувачення у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, передбачених ч. 1 ст. 111 КК України, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі найнижча межа від восьми років до найвищої межі - п`ятнадцяти років з конфіскацією майна, що вже само по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватися від суду.

Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Тож, суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини про те, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

При цьому, суд зважає на фактичні обставини та характер інкримінованих ОСОБА_6 злочинів, які свідчать про підвищену суспільну небезпеку, зокрема, останній згідно висунутого обвинувачення протягом тривалого періоду часу продовжував вчиняти кримінальні правопорушення, які ставляться йому у провину, а також, виконуючи завдання представників спецслужб Російської Федерації, забезпечував погіршення умов обороноздатності держави України від нападу країни агресора, шляхом передачі останнім інформації щодо нових військових розробок оборонної здатності держави.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено воєнний стан, а отже, в умовах, що існують в державі, викликаних безпрецедентною військовоюагресієюРосійської Федерації проти України, у обвинуваченого ОСОБА_6 збільшуються можливості для ухилення від суду, оскільки здійснення належного контролю за поведінкою обвинуваченого з об`єктивних причин значно знижується.

Окрім того, як зазначалося у попередніх судових рішеннях, під час судового провадження обвинувачений у своїх виступах та доводах підтверджував, що має паспорти Російської Федерації, певні зв`язки та знайомих на цій території, неодноразово виїжджав до РФ, що, у сукупності із обставинами інкримінованих злочинів, дає суду достатні підстави вважати, що ОСОБА_6 з метою уникнути покарання за інкриміновані злочини може вдатися до дій щодо виїзду до непідконтрольних територій України та в подальшому переховуватися на території Російської Федерації.

Тим більше,обвинувачений ОСОБА_6 неодноразово посилавсяна пропозиціїщодо йогообміну доРосійської Федерації,від якихвін відмовився,про щоподав окремуписьмову заяву,втім,такі обставини,з оглядуна інкримінованіостанньому злочини, можуть свідчити про певну зацікавленість відповідних російських спецслужб.

При цьому, оцінюючи вищевказані обставини, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Тож, не беручи до уваги виключно саму по собі тяжкість покарання, яке може загрожувати обвинуваченому у разі визнання винуватим, суд виходить з сукупності встановлених обставин, наведених у цьому рішенні, які дають суду достатні підстави дійти висновку про наявність реального ризику можливих спроб обвинуваченого переховуватися від суду, який продовжує існувати дотепер.

Перевіряючи продовження існування передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризику можливих спроб обвинуваченого продовжити вчинення інкримінованих злочинів або ж вчинити інше кримінальне правопорушення, насамперед, суд зважає на суть пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення, зокрема, останньому згідно обвинувального акту інкримінується протягом тривалого часу спілкування та передача відомостей щодо можливої обороноздатності держави Україна працівникам спецслужб Російської Федерації, здійснення відрахувань податків на користь держави агресора з отриманих доходів від підприємницької діяльності на окупованій державою агресором території тощо.

Тож ОСОБА_6 будучи на волі, маючи доступ до мережі Інтернет та мобільних додатків, з високою ймовірністю може вчинити або ж продовжити вчиняти аналогічні дії задля підтримання країни агресора у безпрецедентній воєнній агресії, спрямованій на повалення конституційного ладу України, захвату та знищення як територій України, так і її населення.

Більш того, на підтвердження продовження існування цього ризику свідчать і ті обставини, що відносно ОСОБА_6 є кримінальне провадження за його обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 358 КК України, в межах якого застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, які дають суду достатні підстави вважати, що обвинувачений може бути особою, схильною до вчинення протиправних дій, що безумовно характеризує його не з позитивної сторони, про що вже зазначалося у попередньому судовому рішенні.

При цьому, судом враховуються і дані про особу обвинуваченого, який до арешту був керівником працюючого підприємства, має постійне місце проживання та неповнолітніх дітей, раніше не судимий, які безумовно заслуговують на увагу, проте жодним чином не нівелюють та суттєво не зменшують встановлені судом ризики, а тому не можуть слугувати підставою для застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою.

Тим більше, ці обставини існували і на момент вчинення інкримінованих ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, втім, жодним чином не виступили стримуючим фактором у поведінці обвинуваченого.

При цьому, суд зауважує на тому, що наведені вище обставини, як і попередньо висунуте прокурором обвинувачення, станом на момент цього розгляду не змінилися, тож у цьому контексті, і мотиви суду є аналогічними тим, що наведені у попередніх судових рішеннях.

Оцінюючи можливістьзастосування дообвинуваченого іншогобільш м`якогозапобіжного заходуз метоюзапобігання встановленимризикам, суд, насамперед, враховує серйозність обвинувачення, його характер та конкретні обставини, зокрема те, що ОСОБА_6 ставиться у провину, що протягом тривалого часу він спілкувався з представниками іноземної держави та передавав їм відповідні відомості, здійснював фінансування дій країни агресора, а тому з великою ймовірністю може вчиняти аналогічні дії в подальшому. Саме така оцінка стосується перспективних фактів, тож суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м`які запобіжні заходи, не зможуть запобігти визначеним ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.

Висновки суду про те, що застосування до ОСОБА_6 більш м`якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, буде недостатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та для запобігання реалізації ним встановлених ризиків, ґрунтуються на сукупності встановлених обставин, наведених у цьому рішенні, з урахуванням відомостей про особу обвинуваченого.

При цьому, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення дієвості кримінального провадження, тобто досягнення його завдань, до яких, зокрема, відноситься швидкий судовий розгляд кримінального провадження, чого можливо досягнути лише за умов нівелювання ризиків кримінального провадження, втім, застосування більш м`яких запобіжних заходів може відтермінувати можливість його виконання, що, з урахуванням особистості обвинуваченого ОСОБА_6 , створює ймовірну можливість вчинення ним позапроцесуальних дій.

В цьому контексті суд зважає на процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 упродовж судового провадження, який неодноразово порушував порядок судового засідання, демонстрував зневажливе ставлення, як до головуючого судді, так і судової системи в цілому, не зважаючи на безліч зауважень, попереджень та роз`яснень положень ст. 330 КПК України, звертався до суду у непередбаченій законом формі (за ім`ям та по-батькові), звинувачував в утриманні його під вартою за вказівками керівництва СБУ, неодноразово зауважував на тому, що навмисно буде порушувати порядок судового засідання задля видалення його з зали судового засідання, адже він не бажає приймати участь у цьому «цирку», а також постійно допускає образливі висловлювання у бік прокурора, внаслідок чого неодноразово був видалений з зали судового засідання.

Втім, суд констатує, що після застосування передбачених ст. 330 КПК України заходів до порушника судового засідання, процесуальна поведінка ОСОБА_6 не змінилася і останній продовжує допускати порушення порядку судового засідання, що є тими обставинами, які у своїй сукупності свідчать про деструктивну поведінку останнього, направлену на затягування судового розгляду та незаінтересованість у здійсненні судового провадження у розумні строки.

Така поведінка обвинуваченого супроводжується поданням, як ним безпосередньо, так і його захисниками, безпідставних заяв про відвід головуючого судді (10), прокурора (4), секретаря судового засідання (2), які здебільшого подаються перед розглядом клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу або перед дослідженням доказів.

Тим більше, обвинувачений ОСОБА_6 неодноразово, переважно перед розглядом клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою звертався до суду із категоричними заявами про небажання бути присутнім виключно під час розгляду цього клопотання, мотивуючи тим, що виступ прокурора та «сміття», яке той підтримує, ображає його честь та гідність.

З огляду на положення ст. 321 КПК України, участь обвинуваченого у судовому провадженні є обов`язковою.

В цьому контексті суд зауважує на тому, що законодавцем у ст. 42 КПК України не передбачене право обвинуваченого обирати на свій розсуд судові засідання, в яких він бажає бути присутнім, а в яких ні, навіть, якщо за його суб`єктивним сприйняттям, факт подання прокурором такого клопотання, є для нього образливим.

Тим більше, відповідно до вимог ч. 7 ст. 42 КПК України обвинувачений має обов`язки, в тому числі, прибути за викликом до суду та підкорятися законним вимогам та розпорядженням суду.

Зважаючи на те, що відносно обвинуваченого ОСОБА_6 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, його участь у розгляді справи забезпечується судом шляхом конвоювання до зали судового засідання у визначені за узгодженим з учасниками судового провадження графіком дні.

Тож, вимога обвинуваченого ОСОБА_6 про видалення його з зали судового засідання та небажання бути присутнім під час розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону, адже останній зобов`язаний прибувати за кожним викликом до суду та бути присутнім під час розгляду справи, незалежно від своїх бажань.

З огляду на наведене, суд констатує, що навіть такий запобіжний захід, як тримання під вартою, у даному випадку, виявляється не здатним забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого під час судового розгляду та запобігти існуючим ризикам, а тому інші більш м`які запобіжні заходи не будуть дієвими і не забезпечать виконання завдань кримінального провадження.

Тим більше, характер та фактичні обставини інкримінованих обвинуваченому злочинів безумовно свідчать про підвищену суспільну небезпеку, а наявність висунутого ОСОБА_6 обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.111, ч. 3 ст.27 ч. 1 ст.258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5 КК України, з огляду на положення ч. 6 ст. 176 КПК України, за наявності ризиків, передбачених у статті 177 КПК України, не передбачає застосування іншого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.

Відповідно до частини шостої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями109-114-2,258-258-6,260,261,437-442Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених устатті 177цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначенийпунктом 5частини першої цієї статті.

Отже, з урахуванням сукупності встановлених обставин, зокрема, наявності обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.111, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України, тяжкості покарання, що загрожує останньому, у разі визнання його винуватим, характеру кожного обвинувачення та обставин інкримінованих злочинів, їх підвищеної суспільної небезпеки, особи обвинуваченого та його деструктивної процесуальної поведінки, суд дійшов до висновку, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не буде достатнім і не зможе запобігти існуючим ризикам та забезпечити виконання ОСОБА_6 покладених на нього процесуальних обов`язків, що виправдовує застосування найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Оцінюючи доводи сторони захисту, наведені під час розгляду клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд зазначає наступне.

Твердження захисника ОСОБА_5 про необґрунтованість підозри та невідповідність фактів та інформації стосовно того, що їх підзахисний вчинив злочини, диспозиції інкримінованих статей та певним обставинам, що вбачається з досліджених на цьому етапі письмових доказів сторони обвинувачення, є такими, що не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.

У цьому контексті, суд зазначає, що клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вирішується на стадії судового розгляду, тобто на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання припинила існувати і на заміну їй було висунуте обвинувачення.

Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акту шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.

При цьому, суд зауважує на тому, що під час судового розгляду суд має дослідити, як докази сторони обвинувачення, так і докази сторони захисту, після чого надати їм правову оцінку у їх сукупності під час знаходження у нарадчій кімнаті.

Тож, надання відповідної правової оцінки окремим доказам, вилученим із загальної сукупності матеріалів досудового розслідування, під час судового розгляду є неприпустимим.

Таким чином, при вирішенні питання про необхідність продовження застосування запобіжного заходу на стадії судового розгляду вирішальним є питання наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, існування яких в даному випадку було беззаперечно встановлено.

Також знаведених уцьому рішеннімотивів судвідкидає доводи сторони захисту щодо недоведеності заявлених прокурором ризиків можливих спроб обвинуваченого переховуватися від суду, продовжити вчинення інкримінованих злочинів або ж вчинити інше кримінальне правопорушення, а також зменшення цих ризиків з плином часу.

Доводи сторони захисту стосовно не доведення прокурором, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти існуючим ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, суд відхиляє з наведених у цьому рішенні мотивів та з огляду на процесуальну поведінку обвинуваченого.

Разом із цим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях підкреслив, що суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в даній справі, були вивчені і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи «Ван де Хурк проти Нідерландів», §61, «Болдеа проти Румунії», §30, «Морейра Феррейра проти Португалії», § 84).

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що в даному кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, тому судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства, також зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції».

При цьому, у конвенційній судовій практиці вироблено чотири основні прийнятні причини для тримання особи під вартою до винесення вироку: ризик того, що особа не з`явиться до суду, ризик того, що обвинувачений, у разі звільнення, вчинить дії, які перешкоджатимуть відправленню правосуддя, або вчинить нові злочини, або порушить громадський порядок (п. 94. Рішення ЄСПЛ «Пірузян проти Вірменії», п. 119. Рішення ЄСПЛ «Трипедуш проти Республіки Молдова»).

Тож, продовження існування встановлених судом обставин у їх сукупності, виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, що відповідає і є співмірним тяжкості і характеру діянь, які інкримінуються останньому, та застосування більш м`якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою не буде ефективним і не сприятиме своєчасному розгляду кримінального провадження, а також не забезпечить виконання обвинуваченими покладених на них процесуальних обов`язків.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що клопотання прокурора ОСОБА_3 є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, обвинуваченому ОСОБА_6 слід продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 04 січня 2025 року включно.

Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

Отже, вирішуючи питання щодо можливості застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, про що клопотала сторона захисту, суд, з огляду на вимоги ч. 4 ст. 183 КПК України, зважаючи на те, що ОСОБА_6 обвинувачується, в тому числі, і у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111, ч.3 ст.27 ч.1 ст.258-3, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.2 ст.258-5 КК України, які пов`язані із державною зрадою, організацією сприяння діяльності терористичної організації «ДНР» та фінансуванням тероризму та безумовно мають підвищену суспільну небезпеку, приходить до однозначного висновку про неможливість, у даному випадку, визначати розмір застави обвинуваченому.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 31, 32, 174, 176-178, 183, 194, 196, 331, 369-372 КПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_3 про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити.

Застосований до ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою продовжити на строк 60 (шістдесят) днів до 04 січня 2025 року включно.

Встановити, що датою закінчення дії цієї ухвали щодо тримання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою є 04 січня 2025 року включно.

Ухвала щодо продовження запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з моменту її проголошення, а особою, що тримається під вартою - протягом того ж строку з моменту отримання нею її копії.

Визначити час проголошення повного тексту ухвали о 17 годині 50 хвилин 11 листопада 2024 року.

Суддя: ОСОБА_1