Ухвала

від 03.12.2024 по справі 204/3992/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/3551/24 Справа № 204/3992/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів cудової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого, судді - доповідача ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

секретаря судового засідання ОСОБА_5

за участю:

прокурора ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

обвинуваченого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2024 року про продовження тримання під вартою

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.111, ч.3 ст.27 ч.1 ст.258-3, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.2 ст.258-5, ч.1 ст.366, ч.3 ст.209 КК України,-

В с т а н о в и л а:

Оскаржуваною ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2024 року продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111, ч.3 ст.27 ч.1 ст.258-3, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.2 ст.258-5, ч.1 ст.366, ч.3 ст.209 КК України.

Мотивуючи вказане рішення, суд зазначив, що ОСОБА_8 висунуте обвинувачення, в тому числі, у вчиненні низки тяжких та особливо тяжких злочинів, за які законом передбачено покарання у вигляді довготривалого позбавлення волі, найнижча межа - від восьми років, найвища межа - п`ятнадцять років, з конфіскацією майна, що вже само по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватися від суду.

При цьому, суд зважив на фактичні обставини та характер інкримінованих ОСОБА_8 злочинів, які свідчать про підвищену суспільну небезпеку, зокрема, останній згідно висунутого обвинувачення протягом тривалого періоду часу продовжував вчиняти кримінальні правопорушення, які ставляться йому у провину, а також, виконуючи завдання представників спецслужб рф, забезпечував погіршення умов обороноздатності держави України від нападу країни агресора, шляхом передачі останнім інформації щодо нових військових розробок оборонної здатності держави.

Судом враховано, що обвинувачений у своїх виступах та доводах підтверджував, що має паспорти рф, певні зв`язки та знайомих на цій території, неодноразово виїжджав до рф, що, у свою чергу, дає суду достатні підстави вважати, що ОСОБА_8 з метою уникнути покарання за інкриміновані злочини може вдатися до дій щодо виїзду до непідконтрольних територій України та в подальшому переховуватися на території рф.

На переконання суду першої інстанції, ризик можливих спроб обвинуваченого переховуватися від суду з плином часу не зменшився та з огляду на процесуальну поведінку ОСОБА_8 навіть збільшився.

Суд першої інстанції врахував характер та фактичні обставини інкримінованих обвинуваченому злочинів, які свідчать про підвищену суспільну небезпеку його особи, а наявність висунутого ОСОБА_8 обвинувачення у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень, з огляду на положення ч. 6 ст. 176 КПК та за наявності ризиків, передбачених у статті 177 КПК, не дає підстав для застосування іншого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду, відмовити в задоволенні клопотання прокурора та обрати альтернативний запобіжний захід у вигляді застави з носінням електронного засобу контролю, із покладенням на ОСОБА_8 обов`язку не покидати межі міста Дніпро без дозволу суду та/або прокурора.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник посилається на недотримання судом вимог ст. 184, 199 КПК відповідно до яких до клопотання додаються копії матеріалів якими прокурор його обґрунтовує.

Вказує на те, що прокурором у клопотанні викладені фактичні обставини, які суперечать правовій кваліфікації дій ОСОБА_8 , оскільки не відповідають диспозиціям інкримінованих останньому злочинів.

Зазначає про необгрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_8 інкримінованих злочинів та окремо відносно кожного із цих кримінальних правопорушень наводить міркування щодо відсутності у діях обвинуваченого ознак його складу та недоведеності винуватості.

Посилається на безпідставність висновків суду про наявність і вагомість ризиків, передбачених ст. 177 КПК, внаслідок яких неможливо застосувати альтернативний запобіжний захід.

Зазначає, що ОСОБА_8 має міцні соціальні зв`язки, неповнолітніх дітей, раніше не судимий, є керівником працюючого підприємства, у зв`язку з чим вважає, що ризики, заявлені прокурором, мають низьку вірогідність реалізації, а підстави для продовження строку тримання під вартою відсутні.

Окрім цього, захисник вказує на помилковість оцінки, наданої судом процесуальній позиції сторони захисту, та звертає увагу на перебування ОСОБА_8 під вартою близько трьох років.

Заслухавши суддю-доповідача; дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що остання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, згідно із ч. 1 ст. 183 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою є винятковим і застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язані встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий або прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних засобів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно із вимогами ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою окрім відомостей, зазначених у ст. 184 КПК України, має містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився, або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції при продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання ОСОБА_8 під вартою цих вимог закону дотримався.

Як вбачається з наданих матеріалів, у провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська перебуває кримінальне провадження № 22017040000000032 щодо ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111, ч.3 ст.27 ч.1 ст.258-3, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.2 ст.258-5, ч.1 ст.366, ч.3 ст.209 КК України, судовий розгляд якого триває.

06 листопада 2024 року прокурором подано клопотання про продовження строку тримання цього обвинуваченого під вартою, в якому зазначено, що встановлені ризики та суспільна небезпека особи ОСОБА_8 не відпали і продовжують існувати. Враховуючи, що судовий розгляд за обвинувальним актом не завершено, з метою забезпечення виконання обвинуваченим його процесуальних обов`язків, виникла необхідність у продовженні строків тримання під вартою.

Оскаржуваною ухвалою суду від 06.11.2024 року клопотання прокурора задоволене, строк тримання обвинуваченого під вартою продовжено до 04.01.2025 року включно.

Перевіривши з урахуванням доводів апеляційної скарги представлені матеріали, колегія суддів дійшла висновку про доведеність викладених в клопотанні обставин, які зумовили продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання ОСОБА_8 під вартою.

Вказане узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, який неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Враховуючи викладене, висновки суду про те, що у цій конкретній справі суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинуваченого та саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, а менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, є обґрунтованими.

Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.2004 р. у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», для вирішення питання про обрання запобіжного заходу факти, що викликають підозру, не обов`язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред`явлення обвинувачення, а згідно рішення Європейського суду з прав людини від 30.08.1998 р. у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства» наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об`єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин. Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 14.03.1984 у справі «Феррарі-Браво проти Італії», зазначено, що не можна ставити питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки це є завданням слідства, сприяти якому і має тримання під вартою.

Як вбачається з наданих матеріалів, небезпідставність обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень достатньою для застосування запобіжного заходу мірою підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, які в своїй сукупності вказують на вірогідну причетність останнього до інкримінованого кримінального правопорушення, а відтак обвинувачення не є очевидно необгрунтованим, а остаточна оцінка йому має бути надана судом при ухваленні остаточного рішення у справі в порядку ч. 1 ст. 369 КПК України.

Необхідно зазначити, що на даному етапі провадження суд не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх допустимості і достатності для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчинені кримінальних правопорушень. Суд на підставі сукупності отриманих доказів повинен визначити лише, чи є причетність особи до вчинення злочину вірогідною та достатньою для продовження запобіжного заходу. Зважаючи на це, доводи апеляційної скарги щодо необгрунтованості та недоведеності обвинувачення, а також відсутності у діях ОСОБА_8 складу інкримінованих кримінальних правопорушень, колегія суддів вважає такими, що не спростовують правильності оскаржуваної ухвали суду, та в цілому передчасними.

Аналізуючи апеляційні доводи щодо можливості застосування до ОСОБА_8 альтернативної застави, суд апеляційної інстанції зважає на те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 27 - ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28 - ч. 2 ст. 258-5, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК КК, тобто у державній зраді, нанесенні шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, наданні представнику іноземної держави (рф) допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, у фінансуванні тероризму, наданні активів терористичній організації «ДНР» з метою їх використання для будь-яких цілей вказаної терористичної організації, вчинені за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, в організації сприяння діяльності терористичної організації «ДНР», у службовому підробленні офіційних документів, у легалізації (відмиванні) майна, одержаного злочинним шляхом в особливо великому розмірі, найтяжчі з яких, за ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 258-3 КК, відносяться до особливо тяжких злочинів за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до п`ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої, що відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК, є матеріально-правовою підставою для вирішення питання про застосування та/або продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Апеляційний суд вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про продовження існування ризиків, передбачених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, і такі висновки суду є належним чином мотивованими.

Так, суд першої інстанції правильно врахував, що тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винуватими у вчиненні злочинів, безумовно не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте як за національним законодавством (п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК), так і за практикою Європейського суду з прав людини, є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування (справа «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року).

Також колегія суддів зважає на характер інкримінованих ОСОБА_8 злочинів, які свідчать про підвищену суспільну небезпеку його особи, зокрема на те, що останній, згідно з твердженням сторони обвинувачення, яке наразі прокурор підтримує в суді, протягом тривалого періоду часу продовжував вчиняти кримінальні правопорушення, які ставляться йому у провину, а також, виконуючи завдання представників спецслужб російської федерації, забезпечував погіршення умов обороноздатності держави України від нападу країни агресора, шляхом передачі останнім інформації щодо нових військових розробок оборонної здатності держави.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено воєнний стан, а отже, в умовах, що існують в державі, викликаних безпрецедентною військовою агресією російської федерації проти України, у обвинуваченого ОСОБА_8 збільшуються можливості для ухилення від суду, оскільки здійснення належного контролю за поведінкою обвинуваченого з об`єктивних причин значно знижується.

Окрім того, суд першої інстанції обґрунтовано врахував, і це встановлено попередніми судовими рішеннями, що час підготовчого провадження обвинувачений у своїх виступах та доводах підтверджував, що має паспорти російської федерації, певні зв`язки та знайомих на цій території, неодноразово виїжджав до рф, що, у свою чергу, давало суду достатні підстави вважати, що ОСОБА_8 з метою уникнути покарання за інкриміновані злочини може вдатися до дій щодо виїзду до непідконтрольних територій України та в подальшому переховуватися на території російської федерації.

З огляду на вищевикладене, у цьому кримінальному провадженні тяжкість висунутого обвинувачення не є вирішальною обставиною для висновку суду про наявність реального ризику можливих спроб обвинуваченого переховуватися від суду, втім є вагомим чинником.

Висновки суду першої інстанції щодо існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК, колегія суддів також вважає обґрунтованими і мотивованими з огляду на те, що ОСОБА_8 , перебуваючи на волі, маючи доступ до мережі Інтернет та мобільних додатків, з високою ймовірністю може вчинити або ж продовжити вчиняти аналогічні дії задля підтримання країни агресора у безпрецедентній воєнній агресії, спрямованій на повалення конституційного ладу України, захвату та знищення як територій України, так і її населення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано продовжив запобіжний захід у вигляді тримання під вартою зважаючи на продовження існування та особливу вагомість ризиків, передбачених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, а тому законних підстав для скасування ухвали і прийняття нової, відповідно до викладених в апеляційній скарзі доводів захисника, апеляційний суд не вбачає.

Судом першої інстанції розглянуто питання про можливість застосування до обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу і апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду про те, що на даний час достатнім та необхідним є саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Тривалість судового розгляду та тримання ОСОБА_8 під вартою, на які посилається апелянт, в даному випадку не спростовують необхідність продовження обраного запобіжного заходу, а викликані складністю кримінального провадження, великим обсягом доказів, що належить дослідити, і самі по собі не утворюють підстав для звільнення обвинуваченого з-під варти та не свідчать про неможливість або недоцільність подальшого застосування даного виду запобіжного заходу.

Разом із тим, колегія суддів звертає увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків кримінального провадження та якнайшвидшого вирішення по суті пред`явленого ОСОБА_8 обвинувачення.

Посилання захисника про позитивні характеристики обвинуваченого та міцні соціальні зв`язки останнього були предметом оцінки судом першої інстанції, враховані ним та приймаються до уваги апеляційним судом, проте вони самі по собі не спростовують і не зменшують ризики, які стали підставою для застосування та продовження відносно ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Колегія суддів вважає за необхідне додатково зазначити, що апеляційні доводи не містять нових істотних для справи відомостей та в цілому зводяться до переоцінки обставин справи та відомостей про особу обвинуваченого, яким, на переконання колегії суддів, в оскаржуваній ухвалі надана належна оцінка.

Будь-яких істотних порушень кримінального процесуального закону при постановленні зазначеної ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому, за наслідками апеляційного розгляду колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 183, 194, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2024 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111, ч.3 ст.27 ч.1 ст.258-3, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.2 ст.258-5, ч.1 ст.366, ч.3 ст.209 КК України, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4