Постанова

від 09.10.2024 по справі 283/760/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 283/760/21

провадження № 61-12832св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Коростенська окружна прокуратура Житомирської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, Малинської міської ради Житомирської області, Державної архітектурно-будівельної інспекції України,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 09 грудня 2022 року в складі судді Тимошенка А. О. та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 червня 2023 року в складі колегії суддів Талько О. Б., Шевчук А. М., Коломієць О. С. у справі за позовом Коростенської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, Малинської міської ради Житомирської області, Державної архітектурно-будівельної інспекції України до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про витребування земельної ділянки та знесення самовільно збудованих споруд,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року прокурор Коростишівської місцевої прокуратури Житомирської області, правонаступником якої є Коростенська окружна прокуратура Житомирської області, звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Житомирській області), Малинської міської ради Житомирської області, Державної архітектурно-будівельної інспекції України до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки та знесення самовільно збудованих споруд.

В обґрунтування своїх вимог прокурор зазначав, що на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 26 лютого 2019 року, останній набув у власність комплекс будівель і споруд АДРЕСА_1 . Згідно з договором вказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці площею 0,6 га, кадастровий номер 1823486800:04:000:0110. Попереднім власником цієї земельної ділянки був ОСОБА_2 , який на підставі договору купівлі-продажу від 26 лютого 2019 року продав її ОСОБА_1 .

Під час проведення перевірки встановлено, що комплекс будівель фактично розташований не лише на земельній ділянці з кадастровим номером 1823486800:04:000:0110, а частково накладається на земельну ділянку лісогосподарського призначення з кадастровим номером 1823486800:04:000:0108, яка перебуває у постійному користуванні Державного підприємства «Малинський лісгосп АПК» (далі - ДП «Малинський лісгосп АПК»).

Прокурор зазначав, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься інформація про те, що належний відповідачеві комплекс будівель розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 1823486800:04:000:0128. Підставою виникнення права власності на вказане нерухоме майно зазначено рішення Пиріжківської сільської ради Малинського району Житомирської області (далі - Пирижківська сільська рада) від 07 квітня 2016 року № 13 та державний акт про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1823486800:04:000:0128, виданий Пиріжківською сільською радою 25 вересня 2001 року.

Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні стало відомо, що у відділі Малинського району ГУ Держгеокадастру у Житомирській області інформація про надання довідки про присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, яка належала ОСОБА_3 , відсутня, а земельна ділянка з кадастровим номером 1823486800:04:000:0128 належить ОСОБА_4 . Крім того, в архіві Малинської районної адміністрації документи Пиріжківської сільської ради від 07 квітня 2016 року за № 13 про присвоєння поштової адреси комплексу будівель і споруд, які належали ОСОБА_3 , відсутні.

Прокурор стверджував, що земельна ділянка з кадастровим номером 1823486800:04:000:0128 фактично розташована в с. Баранівка Малинського району Житомирської області, була сформована 13 жовтня 2020 року й ОСОБА_3 у встановленому законом порядку у власність не виділялася.

Отже, ОСОБА_3 не був власником земельної ділянки 1823486800:04:000:0128, на якій, як зазначено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, розташований спірний комплекс будівель і споруд № НОМЕР_1 .

Також прокурор зазначав, що ОСОБА_2 на підставі державного акта серії ЖТ від 26 грудня 1997 року, який виданий Пиріжківською сільською радою на підставі рішення 17 сесії 22 скликання від 16 грудня 1997 року, належала земельна ділянка площею 0,6 га, кадастровий номер 1823486800:04:000:0110, яка розташована поблизу с. Пиріжки Коростенського району Житомирської області і призначена для ведення особистого селянського господарства. Однак у 1997 році Пиріжківська сільська рада провела лише одну сесію - 8 сесію 22 скликання від 27 липня 1997 року, на якій питання про передання у власність земельної ділянки ОСОБА_2 не розглядалося.

Допитані під час досудового розслідування ОСОБА_5 (голова Пиріжківської сільської ради) та ОСОБА_6 (інженер-землевпорядник) не підтвердили факт оформлення права власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_2 .

Відповідно до висновку експерта від 10 грудня 2019 року № 1/3-356 за результатами проведення комплексної почеркознавчої та технічної експертиз документів у кримінальному провадженні підпис від імені ОСОБА_5 у державному акті про право власності на земельну ділянку, виданому на ім`я ОСОБА_2 , виконаний не ОСОБА_5 , а іншою особою.

Наведені обставини свідчать про те, що ОСОБА_2 не набув законного права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1823486800:04:000:0110, отже, не мав правових підстав продавати її за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 .

У зв`язку з чим прокурор вважав, що державні акти на право приватної власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 1823486800:04:000:0128 та 1823486800:04:000:0110 є підробленими, отже, ОСОБА_1 без достатніх правових підстав набув у власність вказаний комплекс будівель та земельну ділянку, на якій розташоване зазначене нерухоме майно.

Крім того, прокурор зазначав, що на адресу Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області повідомлення про початок будівельних робіт та декларація про готовність до експлуатації комплексу будівель і споруд № НОМЕР_1 , площею 867,3 кв. м, не направлялися.

Посилаючись на зазначене, позивач просив суд:

- витребувати у ОСОБА_1 на користь держави в особі Малинської міської ради земельну ділянку із кадастровим номером 1823486800:04:000:0110, площею 0,6000 га, яка розташована поблизу с. Пиріжки Малинського району Житомирської області та призначена для ведення особистого селянського господарства;

- зобов`язати ОСОБА_1 відновити становище, яке існувало до порушення права у використанні земельної ділянки з кадастровим номером 1823486800:04:000:0110, площею 0,6000 га, шляхом знесення розташованих на ній самовільно збудованих споруд.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 09 грудня 2022 року Малинський районний суд Житомирської області у задоволенні позовних вимог прокурора відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що прокурор не надав належних та допустимих доказів, що спірне нерухоме майно розташоване на землях лісового фонду й земельна ділянка з кадастровим номером 1823486800:04:000:0110 була передана у власність ОСОБА_2 з порушенням вимог законодавства.

Суд не взяв до уваги висновок експерта, який зроблений під час здійснення кримінального провадження від 21 вересня 2018 року № 12018060080000593, оскільки вказане кримінальне провадження не закінчене та у ньому відсутні висновки, які суд повинен врахувати під час ухвалення рішення відповідно до статті 82 ЦПК України. Крім того, суд урахував, що комплексна почеркознавча експертиза та технічна експертиза документів призначені з порушенням наказу Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень».

Також суд не взяв до уваги надані позивачем листи, адресовані прокуратурі, а також листи прокуратури, направлені до відповідних державних органів щодо надання інформації стосовно спірної земельної ділянки, оскільки в цих документах лише зазначена певна інформація, яка потребує перевірки або ж ґрунтується на доказах, що були у розпорядженні прокуратури, але не були надані до суду під час вирішення цього спору.

Також суд вважав, що позовні вимоги прокурора ґрунтуються на доведенні ним недійсності державного акта на право власності на землю серії ЖТ від 26 грудня 1997 року, який виданий ОСОБА_2 , хоча вимога про визнання його недійсним не заявлялася. За таких обставин позов повинен бути пред?явлений і до ОСОБА_2 , оскільки рішення суду вплине і на його права та обов`язки стосовно ОСОБА_1 .

Вирішуючи вимоги про знесення самовільно збудованих споруд, суд вважав, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем земельної ділянки з кадастровим номером 1823486800:04:000:0110 та комплексу будівель і споруд, які на ній розміщені, оскільки не брав участі в оформленні земельної ділянки та не здійснював будівельні роботи на ній. Він набув спірне нерухоме майно на підставі договорів купівлі-продажу. Крім того, прокурор не надав суду належних і допустимих доказів, що нежитлові будівлі, які розташовані на земельній ділянці із кадастровим номером 1823486800:04:000:0110, збудовані внаслідок істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил.

Житомирський апеляційний суд постановою від 27 червня 2023 року апеляційну скаргу Житомирської обласної прокуратури залишив без задоволення, а рішення Малинського районного суду Житомирської області від 09 грудня 2022 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що прокурор не надав належних та допустимих доказів, що спірне нерухоме майно розташоване на землях лісового фонду й земельна ділянка з кадастровим номером 1823486800:04:000:0110 була передана у власність ОСОБА_2 з порушенням вимог законодавства. Крім того, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що кримінальне провадження, в межах якого була проведена зазначена експертиза, не закінчене, й не надано доказів того, що у цьому провадженні зроблені остаточні висновки, які суд зобов`язаний враховувати під час вирішення цього спору.

Однак, апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позов не підлягає задоволенню ще й з тих підстав, що прокурор не заявив вимогу про визнання недійсним державного акта про право власності на спірну земельну ділянку, виданого на ім`я ОСОБА_2 , зазначивши про те, що для витребування спірної земельної ділянки оспорювання державного акта на право власності на землю не є ефективним способом захисту права власника. Оскільки вказані висновки суду першої інстанції не призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю позовних вимог, то апеляційний суд не вбачав підстав для його скасування.

Також суд апеляційної інстанції вважав, що за відсутності належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 без достатніх правових підстав набув право власності на спірну земельну ділянку, визнання Малинською міською радою позовних вимог не може бути достатньою підставою для їх задоволення.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

25 вересня 2023 року заступник керівника Житомирської обласної прокуратури засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Малинського районного суду Житомирської області від 09 грудня 2022 року і постанову Житомирського апеляційного суду від 27 червня 2023 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявник як на підстави касаційного оскарження посилається на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права. Вказує, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання позивача від 26 червня 2023 року про дослідження доказів, щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Вважав, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що подані прокурором докази в суді апеляційної інстанції є новими доказами, які прокурор не подав до суду першої інстанції без об`єктивних причин.

Також Житомирська обласна прокуратура звертається з вказаною касаційною скаргою, у тому числі, у зв`язку з необхідністю формування Верховним Судом правового висновку щодо застосування частини третьої статті 367 ЦПК України під час вирішення питання апеляційною інстанцією щодо долучення до матеріалів справи доказів, на які позивач посилається у позовній заяві, зазначає їх у переліку додатків до позовної заяви, разом із цим вони відсутні у матеріалах справи, при цьому позовну заяву суд першої інстанції на підставі статті 185 ЦПК України без руху не залишав, акти про відсутність документів, перелічених у додатках до позовної заяви, уповноважені працівники суду при під час прийняття позовної заяви не складали.

Зазначає, що прокурор в обґрунтування своїх позовних вимог та наведених обставин неодноразово посилався на долучені до позовної заяви додатки у заявах по суті спору, наданих поясненнях та в апеляційній скарзі.

Однак суди першої та апеляційної інстанцій ухилилися від виконання обов`язку дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, що забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого судового рішення, проігнорували відсутність у судовій справі документів, які долучено як докази до позовної заяви.

Про ту обставину, що долучені до позовної заяви докази, перелічені у позовній заяві, втрачені з матеріалів справи, прокурору стало відомо під час розгляду його апеляційної скарги. Після встановлення обставин щодо втрати судом першої інстанції частини доданих до позовної заяви доказів прокурор ініціював питання про їх повторне приєднання до матеріалів справи, яке було відхилено апеляційним судом з мотивів, що вказані докази не були предметом дослідження в суді першої інстанції.

Однак всупереч нормам процесуального права суд апеляційної інстанції не врахував, що такі докази можуть мати виключне значення для правильного вирішення справи та були подані разом з позовом, однак не досліджені судом першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від прокурора.

Таким чином, позивач вважає, що суди не встановили усіх фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірили доводів та не дослідили належним чином надані сторонами докази і дійшли передчасних висновків про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У листопаді 2023 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_7 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що викладені в ній доводи є безпідставними та не впливають на правильність вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій, висновки яких вважає законними та обґрунтованими, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

У листопаді 2023 року Малинська міська рада Житомирської області подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому підтримує доводи позивача, викладені у його скарзі, та просить задовольнити касаційну скаргу в повному обсязі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою від 11 жовтня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Малинського районного суду Житомирської області.

У жовтні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою від 02 жовтня 2024 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 на праві власності належали нежитлові будівлі, загальною площею 867,3 кв. м, які розташовані на території Пиріжківської сільської ради, комплекс будівель і споруд № НОМЕР_1 . До складу цього комплексу входить: баня площею 93,8 кв. м, гостьовий будинок площею 119,1 кв. м, будинок пасічника площею 22,8 кв. м, гостьовий будинок площею 90,9 кв. м, вольєр площею 389,2 кв. м, погріб площею 26,5 кв. м, сарай площею 74,7 кв. м, сарай площею 50,3 кв. м.

Вказаний комплекс будівель і споруд розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 1823486800:04:000:0128, яка призначена для ведення підсобного сільського господарства. Дата державної реєстрації - 14 квітня 2016 року. Підстава виникнення права власності: рішення Пиріжківської сільської ради від 07 квітня 2016 року; довідка ТОВ «Малинське бюро технічної інвентаризації» від 13 квітня 2016 року № 15; державний акт на земельну ділянку ЖТ, виданий Пиріжківською сільською радою 25 вересня 2001 року (т. 1, а. с. 38-40).

26 лютого 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу, на підставі якого ОСОБА_3 продав ОСОБА_1 спірні нежитлові будівлі. Однак у договорі зазначено, що вказані нежитлові будівлі розташовані на земельній ділянці площею 0,6000 га, кадастровий номер 1823486800:04:000:0110 (т. 1, а. с. 32, 33).

Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1823486800:04:000:0110, призначену для ведення особистого селянського господарства, зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю, виданого Пиріжківською сільською радою 26 грудня 1997 року на підставі рішення 17 сесії 22 скликання від 16 грудня 1997 року (т. 1, а. с. 35, 36).

26 лютого 2019 року представник ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,6000 га, кадастровий номер 1823486800:04:000:0110, яка розташована за адресою: Житомирська область, Малинський район, Пиріжківська сільська рада. Цього ж дня відповідну інформацію про зміну власника земельної ділянки внесено до Державного земельного кадастру (т. 1, а. с. 34-37).

Матеріали справи також свідчать, що земельна ділянка з кадастровим номером 1823486800:04:000:0128, на якій, як зазначено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, розташований спірний комплекс будівель і споруд, належить на праві приватної власності ОСОБА_4 . Вказана обставина підтверджується інформацією з Державного земельного кадастру. При цьому дата державної реєстрації зазначена 13 жовтня 2020 року.

На підтвердження тієї обставини, що вказаний комплекс будівель і споруд частково розташований на земельній ділянці лісогосподарського призначення, прокурор надав суду листи в. о. начальника ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 17 квітня 2018 року та 31 липня 2018 року, у яких зазначено, що за результатами обстеження встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1823486800:04:000:0108, розташована за межами населеного пункту на території Пиріжківської сільської ради, перебуває на праві постійного користування у ДП «Малинський лісгосп АПК». Частина цієї земельної ділянки, орієнтовною площею 1,0 га, використовується для розміщення будинків з каліброваного брусу та як господарський двір (тримання собак та свійських тварин). Оскільки неможливо встановити осіб, які використовують цю земельну ділянку, ГУ Держгеокадастру у Житомирській області направило клопотання до Головного управління Національної поліції в Житомирській області для встановлення осіб, що фактично використовують цю земельну ділянку.

Листом від 15 лютого 2019 року в. о. начальника ГУ Держгеокадастру у Житомирській області повідомив Коростишівську місцеву прокуратуру, що під час перевірки встановлено, що на земельній ділянці площею 0,0867 га, лісогосподарського призначення, державної форми власності, яка розташована за межами населеного пункту, на території Пиріжківської сільської ради, розміщенні нежитлові будівлі (баня, два гостьові будинки, будинок пасічника, вольєр, погріб та два сараї), що згідно з Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14 квітня 2016 року № 14253383 належать ОСОБА_3 . Однак право користування земельною ділянкою, на якій розташоване зазначене нерухоме майно, не оформлене.

До позовної заяви також долучено протокол огляду місця події, складений у межах кримінального провадження 09 вересня 2020 року, відповідно до якого слідчий Малинського ВП Коростишівського ВП ГУНП в Житомирській області провів огляд земельної ділянки з кадастровим номером 1823486800:04:000:0110.

До позовної заяви також долучені листи в. о. керівника Коростишівської місцевої прокуратури, адресовані начальнику ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, голові Малинської міської ради, в. о. голови Державної архітектурно-будівельної інспекції України, у яких зазначено про те, що згідно з архівною довідкою Малинської районної державної адміністрації від 05 березня 2019 року документи Пиріжківської сільської ради (рішення, сесії, рішення виконкомів та розпорядження сільського голови) щодо передання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки із кадастровим номером 1823486800:04:000:0110, відсутні. Окрім того, на вказаній земельній ділянці самочинно побудовані приміщення.

Також позивач надав суду копію висновку експерта за наслідками проведеної у кримінальному провадженні комплексної судової почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документів від 10 грудня 2019 року № 1/3-356 (т. 1, а. с. 42-47, 142-153).

Відповідно до зазначеного висновку:

- підпис від імені ОСОБА_5 в графі «підпис» на другій сторінці акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ЖТ, виданого ОСОБА_2 , ймовірно, виконаний не ОСОБА_5 , а іншою особою;

- підпис від імені ОСОБА_6 у графі «підпис» на третій сторінці акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ЖТ, виданого ОСОБА_2 , ймовірно, виконаний не ОСОБА_6 , а іншою особою;

- рукописний запис « ОСОБА_6 » у графі «прізвище» на третій сторінці акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ЖТ, виданого ОСОБА_2 , ймовірно, виконаний не ОСОБА_6 , а іншою особою;

- відбиток круглої печатки Пиріжківської сільської ради на другій сторінці акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ЖТ, виданого ОСОБА_2 , нанесений не печаткою Пиріжківської сільської ради, експериментальні зразки якої надані на дослідження.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема, є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (відповідно до частин першої, другої та третьої статті 12 ЦПК України). Останнє кореспондує частині першій статті 81 ЦПК України.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених ЦПК України (згідно із частинами першою та другою статті 13 ЦПК України).

Згідно із частиною другою статті 43 ЦПК України учасники справи, зокрема, зобов`язані: 1) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи (пункт 2); 2) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (пункт 4).

За введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом (частина четверта статті 43 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (частина перша та пункт 1 частини другої статті 76 ЦПК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частини друга та третя статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 80 ЦПК України).

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених ЦПК України (згідно із частиною сьомою статті 81 ЦПК України).

Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду (відповідно до частин першої, третьої, шостої статті 84 ЦПК України).

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (частини друга та третя статті 83 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення (частини перша та друга статті 229 ЦПК України).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п`ята статті 263 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини перша та друга статті 367 ЦПК України).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта статті 367 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також у тих випадках, якщо судове рішення оскаржується, зокрема з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 1); або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3).

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, керувався тим, що прокурор не надав належних та допустимих доказів, що спірне нерухоме майно розташоване на землях лісового фонду й земельна ділянка з кадастровим номером 1823486800:04:000:0110 була передана у власність ОСОБА_2 з порушенням вимог законодавства.

Суди, розглядаючи справу, надали оцінку лише таким доказам, які були надані позивачем, як:

- листи в. о. начальника ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 17 квітня 2018 року та 31 липня 2018 року;

- лист в. о. начальника ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 15 лютого 2019 року;

- протокол огляду місця події, складений у межах кримінального провадження 09 вересня 2020 року;

- висновок експерта за наслідками проведеної у кримінальному провадженні комплексної судової почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документів від 10 грудня 2019 року № 1/3-356.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, а саме з позовної заяви, звертаючись до суду з цим позовом, як на підтвердження своїх вимог прокурор, зокрема, посилався на такі докази:

- архівну довідку Малинської РДА від 05 березня 2019 року;

- подання Малинського районного відділу ДВС ГТУЮ у Житомирській області від 20 вересня 2018 року № 13769/7.10-30;

- лист ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 25 лютого 2019 року № 10-6-0.221-1320/2-19;

- копію рішення Пиріжківської сільської ради;

- копії довідок про присвоєння кадастрового номера земельним ділянкам;

- копію державного акта серії ЖТ, виданого Пиріжківською сільською радою.

Вказані письмові докази зазначені в переліку додатків до позовної заяви.

Як вбачається з матеріалів справи, вказані докази відсутні в матеріалах справи. Приймаючи позовну заяву до розгляду та відкриваючи провадження у справі, суд першої інстанції не залишав її без руху на підставі статті 185 ЦПК України та уповноважені працівники суду під час прийняття позовної заяви не склали акт про відсутність документів, перелічених у додатках до позовної заяви.

Крім того, розглядаючи справу, суд першої інстанції жодної оцінки вказаним доказам не надавав, не навів мотивів їх прийняття чи відхилення. Також рішення суду не містить висновків про ненадання позивачем зазначених доказів чи ухилення позивачем від їх надання.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм процесуального права уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні клопотання Житомирської обласної прокуратури про долучення зазначених доказів до матеріалів справи.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з такою відмовою суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, такими: 1) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування; 2) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин (не залежних від нього) не міг надати їх до суду; 3) суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи; 4) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу

в дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання суду для нього становило певні труднощі тощо); 5) наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень.

Зазначене підтверджується численною, сталою й незмінною практикою Верховного Суду (різних юрисдикцій) з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (постанови Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 140/1322/22; від 18 червня 2020 року у справі № 909/965/16, від 16 червня 2021 року у справі № 915/2222/19, від 01 липня 2021 року у справі № 46/603, від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, від 31 липня 2019 року у справі № 753/11963/15, від 14 грудня 2022 року у справі № 521/574/22 та інші).

Відповідно до пунктів 2, 3 частини четвертої статті 265, пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині рішення суду зазначаються: докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не належить до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Не взявши до уваги посилання позивача у заявах по суті спору, наданих поясненнях та в апеляційній скарзі в обґрунтування своїх позовних вимог та наведених обставин на долучені ним до позовної заяви додатки, а також на доводи позивача про подання ним доказів на підтвердження своїх позовних вимог до суду першої інстанції, відсутність у матеріалах справи зазначених доказів, відсутність відповідного акта, складеного уповноваженими особами суду, відсутність ухвали суду про залишення позовної заяви без руху на підставі статті 185 ЦПК України, суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання прокурора від 23 червня 2023 року про дослідження доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Суд апеляційної інстанцій ухилився від виконання обов`язку дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, що забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого судового рішення, проігнорував відсутність у судовій справі документів, які долучено як докази до позовної заяви.

Отже, невстановлення апеляційним судом фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, зумовило передчасний висновок про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а тому доводи заявника касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження.

Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

За наведених обставин постанова апеляційного суду не може вважатися законною і обґрунтованою, а тому оскаржуване судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції

на новий розгляд.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 409 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

На підставі здійсненої оцінки аргументів учасників справи, висновків судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд дійшов висновку про необхідність частково задовольнити касаційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури, скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 27 червня 2023 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, належним чином дослідити усі докази у справі та встановити обставини справи, надати їм належну оцінку відповідно до вимог ЦПК України, дотримуючись основних засад (принципів) цивільного судочинства, зокрема рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Прийняти в межах наданих доказів на їх підставі судове рішення, яке відповідає вимогам статті 263 ЦПК України. Здійснити розподіл судових витрат.

Щодо судових витрат

Оскільки Верховний Суд передає справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат не здійснюється на цьому етапі, а має бути здійснений за результатами апеляційного перегляду відповідного судового рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 27 червня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Пророк

І. М. Фаловська