Ухвала

від 18.10.2024 по справі 0308/5439/12

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 0308/5439/12

Провадження № 4-с/161/77/24

У Х В А Л А

18 жовтня 2024 року Суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області Рудська С.М., вивчивши скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» на дії Головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Арсенюк О.В., заінтересована особа: ОСОБА_1 -

в с т а н о в и л а:

15.10.2024 року заявник ТзОВ «Брайт Інвестмент» звернулося до суду з вищевказаною скаргою, в якій просить суд: визнати протиправними дії Головного державного виконавця ВДВС у м. Луцьку ЗМУ Міністерства юстиції Арсенюк О.В. (далі державний виконавець) з приводу винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 49807095 від 29.12.2021 року (далі постанова); визнати протиправною та скасувати постанову; скасувати постанову про заміну сторони виконавчого провадження від 11.11.2020 року, винесену у виконавчому провадженні № 49807095; зобов`язати ВДВС у м. Луцьку ЗМУ Міністерства юстиції відновити виконавче провадження № 49807095; замінити стягувача у виконавчому провадженні № 49807095 із ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника ТзОВ «Брайт Інвестмент».

Вирішуючи питання про прийняття даної скарги до розгляду, суддя приходить до наступних висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У ч. 1 ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судовий контроль за виконанням судових рішень, розгляд яких здійснювався за правилами цивільного судочинства, регламентований Розділом VII ЦПК України.

Згідно ч.1ст.447,ч.1ст.448ЦПК Українисторони виконавчогопровадження маютьправо звернутисядо судуіз скаргою,якщо вважають,що рішенням,дією абобездіяльністю державноговиконавця чиіншої посадовоїособи органудержавної виконавчоїслужби абоприватного виконавцяпід часвиконання судовогорішення,ухваленого відповіднодо цьогоКодексу,порушено їхніправа чисвободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Зі змісту вищевказаних норм чинного законодавства слідує, що зі скаргою на дії посадової особи органу державної виконавчої служби в порядку цивільного судочинства може звернутися виключно сторона виконавчого провадження.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЗУ «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.

Пунктом 5 ст. 15 ЗУ «Про виконавче провадження», передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов`язкові тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Відповідно до ст. 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.

Тобто, заміна сторони виконавчого провадження здійснюється виключно в судовому порядку.

Разом з тим, на даний час не існує жодного судового рішення, яким би здійснено заміну стягувача у виконавчому провадженні № 49807095 на ТзОВ «Брайт Інвестмент».

Зі змісту скарги ТзОВ «Брайт Інвестмент», а також долучених до неї документів, слідує, що заявник не був та не є стороною виконавчого провадження № 49807095, а тому його вимоги не можуть бути розглянутими за правилами цивільної юрисдикції.

За вимогами ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» ЄСПЛ указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії» Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін «суд, встановлений законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом», у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи особистого немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Отже критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересіву цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносинах, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства, а по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (ст. 19 ЦПК України).

Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (ст. 19 КАС України).

Частиною 2. ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця особами, які не є сторонами відповідного виконавчого провадження, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

З огляду на наведене, заявлені вимоги ТзОВ «Брайт Інвестмент» щодо визнання протиправними дій державного виконавця неправомірними та зобов`язання вчинити дії, заявлені у межах здійснення виконавчого провадження № 49807095, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Згідно абз.2-3п.13,абз.2п.17Постанови ПленумуВССУ зрозгляду цивільнихта кримінальнихсправ «Про практикурозгляду судамискарг нарішення,дії абобездіяльність державноговиконавця чиіншої посадовоїособи державноївиконавчої службипід часвиконання судовихрішень уцивільних справах»№ 6від 07.02.2014року якщоскарга заформою ізмістом невідповідає такимвимогам,то застосовуютьсяположення ст.121ЦПК України(Залишенняпозовної заявибез руху,повернення заяви).У разівідсутності спеціальноїнорми щодовирішення певнихпитань,що виникаютьпри розглядіскарг нарішення,дії абобездіяльність посадовихосіб державноївиконавчої служби,при розглядітаких скаргмають застосовуватисяположення ЦПК,якими врегульованоаналогічні питання,зокрема,ст.122ЦПК України(відкриттяпровадження усправі).Справи заскаргами нарішення,дії абобездіяльність державноговиконавця чипосадової особидержавної виконавчоїслужби розглядаютьсясудом зазагальними правиламиЦПК зособливостями встановленими ст. 386 ЦПК України (розгляд скарги).

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 122 ЦПК України (в редакції ЦПК, чинній на дату ухвалення Постанови Пленуму) суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Аналогічне положення закріплене у п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України (в чинній редакції) згідно якого суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

На підставі викладеного, суд вважає необхідним відмовити у прийнятті до провадження скарги ТзОВ «Брайт Інвестмент» на дії Головного державного виконавця ВДВС у м. Луцьку ЗМУ Міністерства юстиції Арсенюк О.В. на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України та роз`яснити скаржнику про право звернутися з цим спором в порядку адміністративного судочинства до Волинського окружного адміністративного суду.

У даній скарзі заявник також ставить питання про заміну сторони виконавчого провадження.

Як роз`яснено у п. 20 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» № 6 від 07.02.2014 року, у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути лише рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

З огляду на наведене, вимога про заміну сторони виконавчого провадження не підлягає розгляду в порядку судового контролю за виконанням судових рішень.

Вищевказані вимоги підлягають розгляду в порядку Розділу VI ЦПК України (процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), а їх розгляд регламентований ст. 442 ЦПК України (заміна сторони виконавчого провадження).

У зв`язку з цим, суд роз`яснює право ТзОВ «Брайт Інвестмент» на звернення до суду із вимогами про заміна сторони виконавчого провадження (заміну сторони стягувача) в порядку Розділу VI ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 352-354, 447-450 ЦПК України, суд

У Х В А Л И Л А:

У прийнятті до провадження скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» на дії Головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Арсенюк О.В., заінтересована особа: ОСОБА_1 відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, а у разі складення ухвали відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України з дня складення ухвали в повному обсязі.

У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на ухвалу суду. У разі подання апеляційної скарги, ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст ухвали складений 18 жовтня 2024 року.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області С.М. Рудська