Ухвала

від 17.10.2024 по справі 161/2947/24

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/2947/24 Провадження №11-кп/802/444/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1 Доповідач: ОСОБА_2

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд в складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участюсекретаря ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника адвоката ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали кримінального провадження № 12023030580003769 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 квітня 2024 року щодо нього,

В С Т А Н О В И В:

Вказаним вироком суду ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець Волинської області, Ківерцівського району, с. Жидичин, громадян України, з середньою освітою, одружений, має на утриманні 3 неповнолітніх дітей, не працює, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ., раніше не судимий,

засуджений за ч.2 ст.286-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 6 років.

Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту залишено без змін до набрання вироком законної сили. Строк відбуття покарання ухвалено рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

Вироком вирішено питання речових доказів, судових витрат та цивільного позову.

Згідно з вироком суду ОСОБА_8 визнаний винним та засуджений за те, що він 09.12.2023, близько 23 год 10 хв, у м. Луцьку, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем марки «Volkswagen Golf 1J» реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 та рухаючись ним автодорогою проспекту Соборності у напрямку до проспекту Молоді у місті Луцьку, яка у вказаному напрямку має три смуги руху, з яких крайня права смуга призначена руху маршрутних транспортних засобів та визначена дорожніми знаками 5.11 ПДР (смуга для руху маршрутних транспортних засобів) та горизонтальною дорожньою розміткою 1.27 ПДР (смуга для руху маршрутних транспортних засобів), наближаючись до регульованого пішохідного переходу, який розташований поблизу будинку АДРЕСА_3 , та на якому щойно засвітилося зелене світло, проявив безпечність, був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, не придав значення тому, що транспортні засоби, які стояли у середній та лівій смугах перед розміткою «зебра» не відновлюють рух, не зменшив швидкості та не зупинився позаду них, а з`їхав на крайню праву смугу, яка призначена для руху маршрутних транспортних засобів, де продовжив рух, виконуючи випередження автомобілів, які стояли, при цьому не дав дорогу пішоходу ОСОБА_10 , який закінчував перехід проїзної частини по регульованому пішохідному переході, у результаті чого допустив наїзд на останнього.

Унаслідок порушення Правил дорожнього руху водій ОСОБА_8 спричинив потерпілому ОСОБА_10 тілесне ушкодження у вигляді політравми: закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку, закритої травми живота з травматичним розривом печінки, внутрішньочеревної кровотечі, перелому правої плечової кістки та сідничної кістки тазу справа, забійних саден обличчя та передньої черевної стінки, які за ступенем тяжкості належать до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.

У прямомупричинному зв`язкуз виникненнямданої дорожньо-транспортноїпригоди танаслідками,що настали,перебуває грубепорушення водієм ОСОБА_8 Правил дорожньогоруху,які затвердженіпостановою КабінетуМіністрів України№ 1306від 10.10.2001,а саме: п. 2.3. б); п. 12.3.; п. 17.1.; п. 18.2.

В поданійапеляційній скарзі ОСОБА_8 , не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікацію своїх дій, вважає вирок суду в частині призначеного покарання необґрунтованим. Посилається на те, що дані про його особу істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, а також вказують на достатність обґрунтованих підстав для застосування положень ч.1 ст.69 КК України. Вказує на те, що судом не врахована думка потерпілого, який не наполягав на призначенні суворого покарання. Просить вирок суду в частині призначення покарання змінити та призначити покарання із застосуванням вимог ст.69 КК України.

Заслухавши доповідача, який виклав зміст оскаржуваного вироку суду першої інстанції, основні доводи апеляційної скарги, обвинуваченого та його захисника, які апеляційну скаргу підтримали та просили застосувати щодо ОСОБА_8 положення ст.69 КК України, прокурора, яка апеляційну скаргу заперечувала та просила вирок суду залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до положень ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Оскільки кваліфікація дій ОСОБА_8 за ч.2 ст.286-1 КК України, правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_8 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, учасниками судового розгляду не оспорюється, у зв`язку з чим відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, підстави для перегляду вироку, в цій частині відсутні.

Доводи сторониобвинуваченого вчастині пом`якшенняпокарання апеляційний суд вважає слушними.

Вирішуючи питання про правильність застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Положеннями частини 2 статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ч.1 ст.65 КК України, суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК України; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

А згідно правил ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Визначені цією нормою Кодексу загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства. Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

З огляду на ці положення кримінального закону при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті (частині статті) Особливої частини КК України, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов`язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.

Згідно ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

При цьому під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

З огляду на ці положення кримінального закону при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті (частині статті) Особливої частини КК України, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов`язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.

Згідно роз`яснень, викладених у п.2 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», вирішуючи питання про вид і розмір покарання в кожному конкретному випадку, суд повинен визначати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, виходячи із сукупності всіх обставин вчинення злочину (форми вини, мотивів, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, ступеня участі кожного із співучасників у вчиненні злочину та ін.).

За змістом ч.1 ст.69 КК України при наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Тлумачення цієї норми свідчить, що така надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.

Відповідно до положень ч.1 ст.66 КК України, при призначенні покарання обставинами, які його пом`якшують, визнаються в тому числі щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди.

Як вбачається з оскаржуваного вироку, до обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , місцевим судом віднесено щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування шкоди частково, з чим погоджується і апеляційний суд.

Відповідно до положень ч.2 ст.66 КК України, при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

Крім того, ОСОБА_8 на утриманні має трьох неповнолітніх дітей, що стверджується свідоцтвом про народження від 05 травня 2019 року, 24 квітня 2017 року, 03 вересня 2014 року (а.к.п.67-69).

Також, обвинувачений під час розгляду справи місцевим судом вину визнав повністю, у вчиненому розкаявся, дав визнавальні показання з приводу обставин викладених в обвинувальному акті, у зв`язку з чим розгляд справи було проведено в порядку, визначеному ч.3 ст.349 КПК України.

Таким чином, під час розгляду кримінального провадження апеляційним судом встановлено декілька відомих обставин, яких не можна знехтувати при призначенні обвинуваченому покарання та які належить визнати такими, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , а саме: притягнення до кримінальної відповідальності вперше, наявність на утриманні трьох неповнолітніх дітей та встановлення істини в суді.

Так, обвинувачений ОСОБА_8 в місцевому і в апеляційному судах вину свою визнав повністю, щиро розкаявся, висловив жаль з приводу вчиненого кримінального правопорушення, просив суворо не карати, в подальшому зобов`язується дотримуватися бездоганної поведінки, кримінальне провадження місцевим судом розглянуто в порядку, визначеному ч.3 ст.349 КПК України.

Тому, на підставі ч.1 ст.66 КК України слід визнати обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування шкоди частково, притягнення до кримінальної відповідальності вперше, наявність на утриманні трьох неповнолітніх дітей та сприяння встановленню істини в суді.

Обставин, які обтяжує покарання ОСОБА_8 , судом не встановлено.

Під час розгляду справи апеляційним судом обвинувачений ОСОБА_8 вину визнав повністю, щиро розкаявся, просив зменшити покарання.

Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_8 встановлено, що він, раніше не судимий, вину визнав повністю, має постійне місце проживання, одружений, в установах міста на обліку не перебуває, є волонтером ГО «Луцька міська організація спілки воїнів АТО Волині» з 24 лютого 2022 року, де характеризується з позитивної сторони, за місцем проживання також характеризується позитивно.

Крім того, апеляційним судом при призначенні покарання враховуються й інші обставини, що впливають на ступінь відповідальності, а саме: необережну форму вини, в скоєному розкаявся, матеріальну шкоду потерпілому відшкодував частково.

Враховуючи наявність обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування шкоди частково, притягнення до кримінальної відповідальності вперше, наявність на утриманні трьох неповнолітніх дітей та сприяння встановленню істини в суді, беручи до уваги особу винного, який вину визнав повністю, одружений, має постійне місце проживання, за яким характеризується виключно позитивно, раніше не судимий, в установах міста на обліку не перебуває, є волонтером ГО «Луцька міська організація спілки воїнів АТО Волині» з 24 лютого 2022 року, де характеризується з позитивної сторони, апеляційний суд приходить до переконання про можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 положень ст.69 КК України, а саме визначити ОСОБА_8 основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.2 ст.286-1 КК України, і зменшити розмір покарання обвинуваченому ОСОБА_8 за ч.2 ст.286-1 КК України до 2 (двох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 6 (шість) років.

Також апеляційним судом враховано і позицію потерпілого, який не наполягав на призначенні суворого покарання в місцевому суді.

При цьому суд апеляційної інстанції відмічає, що позиція потерпілого в суді не є обов`язковою для суду, натомість враховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст.65 КК України, і не має над ними юридичної переваги.

Конституційний Суд України у своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.Справедливе застосування норм права є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».

Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.

На думку апеляційного суду, визначене ОСОБА_8 покарання на підставі ст.69 КК України у виді позбавлення волі, яке слід відбувати реально, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 6 років повністю відповідатиме вимогам ст.ст.50, 65 КК України та у даному випадку буде досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб`єктів кримінально-правових відносин.

Крім того, призначене обвинуваченому ОСОБА_8 покарання,на переконання суду апеляційної інстанції, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, а також не є надто суворим чи м`яким.

В силу приписів п.2 ч.1 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити його.

Відповідно до положень ч.1 ст.408 КПК, суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі пом`якшення призначеного покарання, а також в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становище обвинуваченого.

З урахуванням вищенаведених обставин та положень кримінального процесуального закону вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8 підлягає зміні в частині призначеного покарання.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити.

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 квітня 2024 року щодо ОСОБА_8 в частині призначеного покарання змінити.

На підставі ст.69 КК України зменшити призначене ОСОБА_8 покарання за ч.2 ст.286-1 КК України до 2 (двох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 6 (шість) років.

В решті вирок суду залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий

Судді: