Постанова
від 22.10.2024 по справі 911/867/24
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2024 р. Справа № 911/867/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Сітайло Л.Г.

Буравльова С.І.

без повідомлення учасників справи,

розглянувши апеляційні скарги Приватного сільськогосподарського підприємства «Колос»

на рішення Господарського суду Київської області від 17.06.2024 (повне рішення складене 25.06.2024) (суддя - Сокуренко Л.В.)

та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2024 (суддя - Антонова В.М.)

у справі №911/867/24

за позовом Фізичної особи-підприємця Баламут Наталії Геннадіївни

до Приватного сільськогосподарського підприємства «Колос»

про стягнення заборгованості.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року Фізична особа-підприємець Баламут Наталія Геннадіївна звернулася з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства «Колос» про стягнення заборгованості у загальному розмірі 147957,70 грн, з яких: 112245,05 грн - пеня, 12057,20 грн - інфляційні втрати та 23655,45 грн - 10% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконані зобов`язання за договором найму (оренди) сільськогосподарської техніки з екіпажем №12/07/22 від 12.07.2022 в частині своєчасної оплати за надані послуги.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.04.2024 відкрито провадження у справі №911/867/24 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Рішенням Господарського суду Київської області від 17.06.2024 (повне рішення складене 25.06.2024) у справі №911/867/24 позов Фізичної особи-підприємця Баламут Наталії Геннадіївни задоволено повністю.

01.07.2024 до Господарського суду Київської області Фізичною особою-підприємцем Баламут Наталією Геннадіївною подано заяву про ухвалення додаткового рішення та стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн.

Також 05.07.2024 позивачкою подано заяву про поновлення процесуального строку на подання заяви про ухвалення додаткового рішення.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.07.2024 задоволено заяву позивачки про поновлення процесуального строку та прийнято до розгляду заяву про ухвалення додаткового рішення.

Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 15.07.2024 заяву Фізичної особи-підприємця Баламут Наталії Геннадіївни про ухвалення додаткового рішення задоволено частково та стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства «Колос» на користь позивачки витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Київської області від 17.06.2024, відповідач подав апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення частково та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в частині стягнення пені та 10% річних.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено приписи процесуального права.

У поданій апеляційній скарзі відповідач не погоджується з відмовою суду першої інстанції у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені та 10% річних і вказує на те, що суд не врахував інтереси обох сторін та дискримінує відповідача, як іншу сторону правовідносин. Тобто, судом не дотримано розумного балансу між інтересами сторін. Невизнання судом першої інстанції права на зменшення розміру відповідальності призводить до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Окрім цього, за доводами скаржника, не надавши мотивованої оцінки аргументам, викладеним у відзиві на позовну заяву, не дослідивши належним чином обставини справи, не перевіривши їх доказами, не оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, відхиливши всі доводи на спростування поданих позивачкою доказів, порушивши принципи розумності, виваженості та справедливості, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Колос» на рішення Господарського суду Київської області від 17.06.2024 у справі №911/867/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Сітайло Л.Г., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2024 вказану апеляційну скаргу залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків.

До суду 26.07.2024 Приватним сільськогосподарським підприємством «Колос» подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2024 відкрито апеляційне провадження у справі №911/867/24 за вказаною скаргою, розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України, а також встановлено позивачці строк на подання відзиву.

Окрім цього, не погоджуючись з додатковим рішенням від 15.07.2024, Приватне сільськогосподарське підприємство «Колос» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати додаткове рішення в частині стягнення 6000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити у наведеній частині нове рішення, яким задовольнити клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 1000,00 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення додаткового рішення порушено норми процесуального права.

Незгоду з додатковим рішення відповідач аргументує тим, що стягнуті за рішенням витрати у розмірі 6000,00 грн є необґрунтованими, неспівмірними з ціною позову, складністю справи та витраченим часом адвоката, такими, що покладають на відповідача надмірні необґрунтовані витрати і є додатковим фінансовим тягарем та заходом відповідальності.

Відповідно до протоколу передачі апеляційної скарги раніше визначеному складу суду Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2024 апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Колос» на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2024 у справі №911/867/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Сітайло Л.Г., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2024 відкрито апеляційне провадження у справі №911/867/24 за скаргою на додаткове рішення, об`єднано в одне провадження зі скаргою на рішення від 17.06.2024, розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України, а також встановлено позивачці строк на подання відзиву.

19.08.2024 від позивачки надійшов відзив на апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Київської області від 17.06.2024, у якому Фізична особа-підприємець Баламут Наталія Геннадіївна просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. У відзиві позивачка навела попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона очікує понести у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, що становить 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Позивачка також зазначила, що докази понесення таких витрат будуть надані суду впродовж п`яти днів після ухвалення рішення.

21.08.2024 від позивачки надійшов відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення, у якому Фізична особа-підприємець Баламут Наталія Геннадіївна просить залишити її без задоволення, а оскаржуване додаткове рішення - без змін.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Зі встановлених місцевим господарським судом обставин справи убачається, що 12.07.2022 між Фізичною особою-підприємцем Баламут Наталією Геннадіївною (орендодавець) та Приватним сільськогосподарським підприємством «Колос» (орендар) укладений договір найму (оренди) сільськогосподарської техніки з екіпажем №12/07/22, за змістом п. 1.1 якого орендодавець зобов`язується передати орендарю в строкове платне користування сільськогосподарську техніку (далі - техніка) з екіпажем для здійснення сільськогосподарської діяльності орендаря, а орендар зобов`язується прийняти в тимчасове володіння та користування техніку і зобов`язується сплачувати орендодавцю орендну плату.

Відповідно до п. 1.2 вказаного правочину перелік техніки, яка визначена у п. 1.1 договору, та реквізити її екіпажу наведені в додатках до даного договору, які є невід`ємною частиною.

Згідно з п. п. 1.3 та 1.4 договору техніка використовуватиметься орендарем для виконання останнім виключно наступних сільськогосподарських робіт: збирання кормової культури - кукурудзи на силос (далі - кормова культура) на земельних ділянках загальною площею 230 га (далі - погоджена площа земельних угідь (полів)), які знаходяться: Київська обл., Бородянський район, селище міського типу Бородянка (далі - земельні угіддя (поля)). Техніка має використовуватися орендарем за її цільовим призначенням.

Керування технікою здійснюється виключно силами орендодавця, а саме особами, які перебувають у трудових та/або інших цивільних та/або господарських відносинах з орендодавцем (далі - екіпаж). Під час дії даного договору екіпаж не припиняє своїх трудових та/або цивільних та/або господарських відносин з орендодавцем та не вступає в такі відносини з орендарем (п. 1.5 договору).

Відповідно до п. 1.7 договору орендодавець підтверджує, що техніка передається в оренду у стані, придатному для використання за її цільовим призначенням, що він має право володіти, користуватися та розпоряджатися технікою, в тому числі і передавати її в оренду, що техніка не є предметом судового спору, не розпайована, а також що техніка не обтяжена в контексті права передачі її в оренду будь-яким іншим чином, передбаченим законодавством.

У п. 1.8 договору зазначено, що техніка обладнана GPS-трекером, який здійснює GPS-моніторинг пробігу техніки під час перебування техніки в оренді згідно з умовами даного договору. Сторони домовилися, що показники GPS-трекерів, якими обладнана техніка, є пріоритетними при визначенні кількості гектарів земельних угідь (полів), на яких технікою буде зібрана кормова культура, з метою розрахунку розміру орендної плати по даному договору.

Пунктом 2.1 договору сторони узгодили, що приймання-передача техніки в оренду та з оренди здійснюється уповноваженими представниками сторін за актом приймання-передачі.

За змістом п. 2.2 договору техніка повинна бути передана орендодавцем та прийнята орендарем в оренду орієнтовно 25-27.08.2022. Точна дата передачі техніки в оренду узгоджується сторонами до 24.08.2022 включно. У разі, якщо сторони не погодили згідно з ч. 2 цього пункту договору точної дати передачі техніки в оренду, орендодавець має право (і) передати, а орендар зобов`язаний прийняти техніку в оренду в дату, яка зазначена в частині першій цього пункту даного договору, або в період, який починається за 5 (п`ять) календарних днів до такої дати та в будь-який день після такої дати, або (іі) притримати передачу техніки на строк, який орендодавець визначає на свій розсуд, або (ііі) відмовитися від передачі техніки по даному договору - в такому разі даний договір є таким, що припинений з дати такої відмови орендодавця.

Згідно з п. 2.3 договору передача техніки орендарю в оренду та орендодавцю з оренди здійснюється за адресою: Черкаська область, Христинівський район, село Заячківка (далі - місце передачі).

Відповідно до п. 3.1 договору строк оренди становить 9 (дев`ять) календарних днів, який починається з дати передачі техніки в оренду та закінчується в останню дату вказаного строку.

Техніка повинна бути повернута орендарем та прийнята орендодавцем з оренди в останню дату строку оренди, яка визначається згідно з розділом 3 даного договору (п. 2.4 договору).

Відповідно до п. п. 4.1 та 4.2 договору його ціна дорівнює загальному розміру орендної плати, яка буде нарахована по даному договору. Загальний розмір орендної плати по даному договору є розрахунковим та визначається виходячи із загальної кількості гектарів земельних угідь (полів), на якій технікою буде зібрана кормова культура, з розрахунку 1675,00 грн без ПДВ за 1 (один) такий гектар.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що загальний/частковий розмір орендної плати по даному договору сторони фіксують у відповідному акті/актах прийому-передачі послуг з оренди техніки, які складаються відповідно до розділу 6 даного договору.

За змістом п. 4.4 договору орендна плата по даному договору сплачується шляхом перерахування орендарем грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця протягом 3-х (трьох) банківських днів з моменту отримання від орендодавця відповідного рахунку. Орендодавець вправі виставляти орендарю рахунки на оплату частини розміру орендної плати, а орендар зобов`язаний їх оплачувати у строк, який зазначений в першій частині цього пункту договору. За погодженням між сторонами орендодавець має право виставляти рахунки на оплату авансу. Остаточний розрахунок по даному договору проводиться орендарем протягом 3-х (трьох) банківських днів з моменту підписання сторонами акта/актів приймання-передачі послуг з оренди техніки в порядку, який зазначений у розділі 6 цього договору.

Згідно з підп. 4.5.1 та 4.5.2 п. 4.5 договору до 15.07.2022 включно орендар сплачує на користь орендодавця 167500,00 грн без ПДВ, що є орендною платою за використання техніки для збирання кормової культури на перших 100 гектарах земельних угідь (полів) орендаря. Не пізніше ніж за один календарний день до початку використання техніки для збирання кормової культури на кожних наступних 100 гектарах земельних угідь (полів) орендаря він сплачує на користь орендодавця відповідно по 167500,00 грн без ПДВ, що є орендною платою за використання техніки для збирання кормової культури на кожних наступних 100 гектарах земельних угідь (полів) орендаря.

У п. 5.3 договору вказано, що орендар зобов`язаний, зокрема: забезпечити використання техніки під час строку оренди, який зазначений у п. 3.1 даного договору, для здійснення сільськогосподарських робіт на всій площі, яка зазначені в п. 1.3 даного договору; оформляти акти/акт прийому-передачі послуг з оренди техніки згідно з розділом 6 даного договору; оплатити орендну плату згідно з умовами, що передбачені даним договору.

У п. 6.1 договору сторони узгодили, що приймання-передача послуг з оренди техніки оформляється актом/актами прийому-передачі послуг з оренди техніки (далі - акти), які підписуються сторонами.

Відповідно до п. 6.2 договору акти складаються орендодавцем у 2 (двох) примірниках і передаються/направляються орендарю. Орендар зобов`язаний протягом доби, в якій він отримав від орендодавця акти, підписати їх, скріпити своєю печаткою і передати/направити 1 (один) його примірник орендодавцю або надати останньому обґрунтоване заперечення у випадку не підписання акта орендарем. У разі, якщо орендар не вчинить дій, які вказані в частині другій цього пункту договору, то сторони вважають, що вказаний акт є підписаним орендарем і вказані в такому акті послуги з оренди техніки надані орендодавцем в повному обсязі, належним чином та що орендар не має до орендодавця щодо них жодних претензій, а також що розмір орендної плати, який зазначений в такому акті, є погодженим сторонами. Такий акт є підставою для виставлення орендодавцем орендарю остаточного рахунку, який зазначений в частині четвертій п. 4.4 даного договору. В порядку, який визначений цим пунктом договору, орендодавець має право складати акти на щоденній основі та/або за певний обсяг гектарів земельних угідь (полів), на яких технікою буде зібрана кормова культура, та передавати/направляти їх орендарю.

За змістом п. 6.3 договору наявність у орендаря будь-яких претензій щодо частини послуг з оренди техніки не звільняє його від обов`язку своєчасно оплатити іншу частину послуг з оренди техніки, щодо якої у нього не має претензій.

Згідно з п. 7.1 договору останній діє з дати його підписання сторонами і до 30.09.2022 включно, а в частині виконання своїх грошових обов`язків по даному договору до дати їх повного виконання.

Підпунктом 8.2.5 п. 8.2 договору визначено, при порушенні умов розрахунків згідно п. 4.4 даного договору орендар відшкодовує орендодавцю всі завдані, в тому числі третім особам, збитки та додатково сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від неоплаченої вартості орендної плати за кожний день прострочення по день погашення заборгованості включно, збитки завдані інфляцією, а також 10% річних від простроченої суми за кожен день прострочення по день погашення заборгованості включно.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов договору 12.07.2022 позивачка виставила відповідачу рахунок №12/07/22 від 12.07.2022 на суму 167000,00 грн на оплату авансу за оренду техніки по договору найму (оренди) сільськогосподарської техніки з екіпажем №12/07/22 від 12.07.2022.

14.07.2022 відповідач на виконання п. п. 4.5.1 та 4.5.2 договору сплатив на користь позивачки передоплату за оренду техніки згідно рахунку №12/07/22 від 12.07.2022 на суму 167000,00 грн, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням №535 від 14.07.2022.

В матеріалах справи наявний додаток №1 до договору від 09.09.2022, у якому зазначено перелік техніки, що передається в оренду, відповідно до змісту якого орендарю в тимчасове володіння та користування передається один комбайн кормозбиральний CLAAS JAGUAR 850, з корн-крекером, серія, номер свідоцтва про державну реєстрацію НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , вартість техніки 60000,00 дол. США, екіпаж у кількості 1 людини.

Також в матеріалах справи наявне свідоцтво про реєстрацію машини серія НОМЕР_1 , відповідно до якого власником комбайна кормозбирального, реєстраційний номер НОМЕР_2 , марки CLAAS JAGUAR 850, 2002 року випуску є Баламут Наталія Геннадіївна.

09.09.2022 орендодавець передав, а орендар на підставі акта прийому-передачі техніки в оренду №1 прийняв у тимчасове платне користування наступну техніку: один комбайн кормозбиральний CLAAS JAGUAR 850, з корн-крекером, серія, номер свідоцтва про державну реєстрацію НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , вартість техніки 60000,00 дол. США, екіпаж у кількості 1 людини.

У п. 2 акта №1 від 09.09.2022 вказано, що підписанням даного акта сторони свідчать, що стан техніки є придатним для використання за цільовим призначенням, що визначений договором. Вказаний акт підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відтисками печаток без будь-яких зауважень та заперечень.

У подальшому 06.10.2022 позивачкою складено акт №1 прийому-передачі послуг з оренди техніки по договору, відповідно до п. 1 якого сторони підтверджують, що відповідно до умов договору техніка, яка зазначена в п. 1 таблиці даного акта, з 09.09.2022 по 06.10.2022 включно знаходилася в оренді у орендаря.

В п. 2 акта №1 від 06.10.2022 також зазначено, що сторони підтверджують, що відповідно до умов договору технікою в період, який зазначений в п. 1 акта, було оброблено 236 га.

Згідно з п. 3 акта всього орендна плата за період, який зазначений в п. 1 даного акта, становить 395300,00 грн без ПДВ.

Поряд з цим, акт №1 прийому-передачі послуг з оренди техніки по договору від 06.10.2022 підписаний та скріплений лише печаткою позивачки, проте з боку відповідача вказаний акт не підписаний.

06.10.2022 позивачка виставила відповідачу рахунок на сплату орендної плати (остаточний розрахунок) згідно з актом №1 від 06.10.2022 прийому-передачі послуг з оренди техніки на суму 227800,00 грн за оброблені 136 га.

З матеріалів справи вбачається, що 17.10.2022 позивачка направила відповідачу супровідний лист вих. №11-ю від 17.10.2022, до якого додано підписані та скріплені печаткою з боку позивачки два примірники акта прийому-передачі послуг з оренди техніки №1 від 17.10.2022 по договору №12/07/22 та один рахунок №06/10/22 від 06.10.2022. У листі позивачка просила відповідача підписати вказані документи, скріпити їх печаткою та повернути по одному примірнику. Також позивачка просила відповідача оплатити рахунок.

На підтвердження направлення вказаного супровідного листа з документами позивачка долучила до матеріалів справи опис вкладення у цінний лист, поштову накладну та фіскальний чек №1800108723890. Відповідно до наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №1800108723890 зазначене вище поштове відправлення вручене відповідачу 20.10.2022.

Разом з цим, у строк до 21.10.2022 включно відповідач не направив позивачці ні підписаного та скріпленого з його боку печаткою акта №1 від 06.10.2022, ні обґрунтованих заперечень щодо його підписання.

Як зазначає позивачка, враховуючи непідписання відповідачем акта та за умови відсутності обґрунтованих заперечень щодо його підписання, в силу п. 6.2 договору такий акт вважається підписаним з боку відповідача, вказані у ньому послуги є такими, що надані позивачкою належним чином та прийняті відповідачем без зауважень і заперечень, а розмір орендної плати, який зазначений в акті, є погодженим сторонами.

Отже, позивачка вказала на те, що з урахуванням сплаченого відповідачем 14.07.2022 авансу в сумі 167500,00 грн, останній зобов`язаний був здійснити оплату наданих послуг за актом №1 від 06.10.2022 в сумі 277800,00 грн у строк до 26.10.2022 включно. Проте, відповідач зобов`язання з оплати наданих послуг не виконав.

28.10.2022 позивачка направила відповідачу повідомлення вих. №19-ю від 28.10.2022 про наявність простроченої заборгованості в сумі 227800,00 грн, яким повідомила відповідача про те, що станом на дату складення повідомлення останній має прострочену заборгованість в сумі 227800,00 грн по договору згідно з актом прийому-передачі послуг з оренди техніки №1 від 06.10.2022. У повідомленні позивачка просила відповідача погасити прострочену заборгованість в сумі 227800,00 грн.

Проте, як зазначила позивачка, відповідачем проігноровано вказане вище повідомлення та не сплачено заборгованість в сумі 227800,00 грн.

Натомість, відповідач направив позивачці лист вих. №137 від 27.10.2022, у якому зазначив, що Приватним сільськогосподарським підприємством «Колос» було направлено позивачці лист вих. №117 від 06.10.2022 щодо завдання матеріальних збитків підприємству у зв`язку з порушенням термінів поставки кормозбирального комбайна JAGUAR 850 та його несправним станом. Як наслідок, виникло порушення термінів збору урожаю. Відповідач в листі підтвердив отримання рахунку №06/10/22 від 06.10.2022 та акта прийому-передачі послуг з оренди №06/10/22 від 06.10.2022 на суму 277800,00 грн. В листі відповідач зазначив, що у зв`язку із нанесенням йому фінансових збитків відповідач вважає за доцільне суму, яка вказана в рахунку, вирахувати від суми завданих збитків у розмірі 3276000,00 грн.

У подальшому відповідач повторно направив позивачці лист-претензію вих. №140 від 03.11.2022 з аналогічним змістом.

05.11.2022 позивачка у відповідь на зазначені вище листи направила відповідачу претензію вих. №21-ю від 05.11.2022 на суму 250580,00 грн, у якій заперечила щодо вимог відповідача та просила сплатити суму простроченої заборгованості з оплати орендної плати у розмірі 227800,00 грн та штраф по договору №12/07/22 від 12.07.2022 у розмірі 22780,00 грн.

На підтвердження направлення вказаної претензії позивачка долучила до матеріалів справи опис вкладення у цінний лист, поштову накладну та фіскальний чек №1800108671637. Відповідно до наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №1800108671637 зазначене вище поштове відправлення вручене відповідачу 09.11.2022.

Проте, як зазначила позивачка, відповідачем проігноровано претензію та не сплачено суму простроченої заборгованості і штрафу.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором в частині здійснення оплати за оренду техніки, Фізична особа-підприємець Баламут Наталія Геннадіївна звернулася до суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства «Колос» про стягнення 227800,00 грн основної заборгованості та 68340,00 грн штрафу. Позовні вимоги були обґрунтовані порушенням з боку відповідача умов договору №12/07/22 щодо оплати згідно з актом №1 прийому-передачі послуг від 06.10.2022 на суму 395300,00 грн, з урахуванням здійсненої передоплати на суму 167500,00 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.04.2023 у справі №911/2498/22 позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Баламут Наталії Геннадіївни задоволено частково, стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства «Колос» на користь позивачки 227798,33 грн основного боргу та 68339,50 грн штрафу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 у справі №911/2498/22 апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Колос» на рішення Господарського суду Київської області від 10.04.2023 повернуто заявнику.

Відповідно до ч. 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Отже, відповідно до зазначених норм процесуального закону рішення Господарського суду Київської області від 10.04.2023 у справі №911/2498/22 набрало законної сили 11.07.2023.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 24.05.2018 у справі №922/2391/16 та 30.08.2022 у справі №904/1427/21).

Відповідно до висновків щодо застосування ст. 75 ГПК України, викладених у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №914/554/19, преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Важливим видається те, що обставини, встановлені у першій справі, що є преюдиціальною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту. Питання факту це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт - передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації.

Отже, рішення Господарського суду Київської області від 10.04.2023 у справі №911/2498/22, яке набрало законної сили 11.07.2023, має преюдиціальне значення для даної справи, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

У подальшому 12.10.2023 Приватне сільськогосподарське підприємство «Колос» сплатило на користь Фізичної особи-підприємця Баламут Наталії Геннадіївни суму штрафу у розмірі 68339,50 грн, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією.

13.10.2023 Господарський суд Київської області видав наказ на примусове виконання рішення Господарського суду Київської області від 10.04.2023 у справі №911/2498/22, який було пред`явлено до виконання 02.11.2023.

06.11.2023 відповідач частково виконав грошове зобов`язання по договору від 12.07.2022 щодо оплати орендної плати, здійснивши оплату у сумі 27798,33 грн.

06.11.2023 приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №73241289.

07.11.2023 в межах виконавчого провадження з відповідача на користь позивачки стягнуто 36590,38 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 07.11.2023 на суму 35411,59 грн та 1178,79 грн.

10.11.2023 в межах виконавчого провадження з відповідача на користь позивачки стягнуто 167851,69 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 10.11.2023.

Як наслідок, 10.11.2023 виконавче провадження з примусового виконання наказу від 13.10.2023 закінчено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з повним фактичним виконанням, що підтверджується наявною в матеріалах справи постановою про закінчення виконавчого провадження №73241289 від 10.11.2023.

В обґрунтування позовних вимог у даній справі позивачка посилається на те, що рішенням Господарського суду Київської області від 10.04.2023 встановлено наступні обставини та факти, які мають преюдиціальне значення для учасників даної справи, а саме:

- відповідач порушив грошове зобов`язання перед позивачкою згідно договору від 12.07.2022 щодо оплати орендної плати у розмірі 227798,33 грн;

- 26.10.2022 - останній день строку щодо оплати орендної плати у розмірі 227798,33 грн по договору від 12.07.2022;

- 27.10.2022 - початок прострочення грошового зобов`язання з боку відповідача щодо оплати орендної плати у розмірі 227798,33 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка посилається на підп. 8.2.5 п. 8.2 договору, за змістом якого при порушенні умов розрахунків згідно п. 4.4 даного договору орендар відшкодовує орендодавцю всі завдані, в тому числі третіми особами, збитки та додатково сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від неоплаченої вартості орендної плати за кожний день прострочення по день погашення заборгованості включно, збитки завдані інфляцією, а також 10% річних від простроченої суми за кожний день прострочення по день погашення заборгованості включно.

У позовній заяві позивачка також звертає увагу на ту обставину, що сторони в підп. 8.2.5 договору встановили, що пеня нараховується «по день погашення заборгованості включно», тобто нарахування пені припиняється лише фактом погашення заборгованості, а розмір пені встановлено на рівні подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої вартості орендної плати. Також позивачка зазначила, що договором не визначено, що пеня сплачується з урахуванням обмежень, встановлених чинним Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) та Господарським кодексом України (далі - ГК України) щодо максимального розміру пені і загального строку стягнення.

З урахуванням зазначеного вище, а також враховуючи факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором в частині своєчасної сплати орендної плати згідно акта №1 від 06.10.2022, з огляду на те, що відповідач фактично виконав рішення Господарського суду Київської області від 10.04.2023 у справі №911/2498/22 лише 10.11.2023, позивачка просила стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства «Колос» 112245,05 грн пені, 12057,20 грн інфляційних втрат та 23655,45 грн 10% річних за загальний період прострочення з 27.10.2023 по 10.11.2023.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав на те, що умови договору найму (оренди) сільськогосподарської техніки з екіпажем №12/07/22 від 12.07.2022 є несправедливим щодо орендаря, невиправдано обтяжливими, порушують принципи добросовісності та призводять до істотного дисбалансу договірних відносин.

Також відповідач зазначив, що стягнення з нього 10% річних та пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої вартості орендної плати за кожен день прострочення за той самий період не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення.

Насамкінець, відповідач, посилаючись на приписи ст. 551 ЦК України та ч. 1 ст. 233 ГК України, просив відмовити у задоволенні позову в частині стягнення пені та 10% річних з огляду на не доведення позивачкою жодними належними та допустимими доказами того, що порушення зобов`язань за договором завдало їй або іншим учасникам господарських відносин збитків, або ж призвело до безповоротних негативних наслідків. Також, на переконання відповідача, доводи позивачки в позовній заяві зводяться до бажання застосувати до відповідача відповідальність у надмірному розмірі.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, з урахуванням обставин, встановлених у рішенні Господарського суду Київської області від 10.04.2023 у справі №911/2498/22, встановив факт порушення відповідачем взятих на себе грошових зобов`язань та зауважив на тому, що такі зобов`язання не припинилися і тривали до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання.

Окрім цього, судом відхилені доводи відповідача з приводу відмови у задоволенні позову в частині стягнення пені та 10% річних, оскільки останнім не доведено тих обставин, що належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора.

Після ухвалення судового рішення по суті позовних вимог позивачкою було подано заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій остання просила стягнути відповідача 12000,00 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи заяву позивачки та врахувавши клопотання відповідача про зменшення розміру судових витрат, дійшов висновку про необхідність зменшення заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу до 6000,00 грн.

Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо наявності підстав для задоволення заявленого позову, а також щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн та вважає за необхідне зазначити наступне.

Щодо розгляду спору по суті та апеляційної скарги Приватного сільськогосподарського підприємства «Колос» на рішення Господарського суду Київської області від 17.06.2024.

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

За умовами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

За правовою природою укладений між сторонами договір є змішаним договором в містить елементи договору найму (оренди) та договору про надання послуг.

Частиною 1 ст. 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з ч. ч. 1 та 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 ЦК України).

Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтями 525 та 526 ЦК України унормовано, що зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст. ст. 525 та 615 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно додатку №1 до договору від 09.09.2022 орендарю в тимчасове володіння та користування передається один комбайн кормозбиральний CLAAS JAGUAR 850, з корн-крекером, серія, номер свідоцтва про державну реєстрацію НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , вартість техніки 60000,00 дол. США, екіпаж у кількості 1 людини. Власником комбайна є Баламут Наталія Геннадіївна.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на підставі акта прийому-передачі техніки в оренду №1 від 09.09.2022 орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове платне користування наступну техніку: один комбайн кормозбиральний CLAAS JAGUAR 850, з корн-крекером, серія, номер свідоцтва про державну реєстрацію НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , вартість техніки 60000,00 дол. США, екіпаж у кількості 1 людини.

В пункті 2 акта вказано, що підписанням даного акта сторони свідчать, що стан техніки є придатним для використання за цільовим призначенням, що визначений договором. Вказаний акт підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відтисками печаток без будь-яких зауважень та заперечень.

Господарський суд Київської області у своєму рішенні від 10.04.2023 у справі №911/2498/22 встановив, що з наданих позивачкою роздруківок показників GPS-трекерів комбайну кормозбирального CLAAS JAGUAR 850 вбачається, що площа земельних угідь (полів), на яких була зібрана та не зібрана кормова культура, становить 235,999 га, а сааме: 60,511 га площа земельних угідь (полів), на яких була зібрана кормова культура; 175,488 га площа земельних угідь (полів), на яких була зібрана кормова культура (181,594 га площа земельних угідь (полів) на яких збиралась кормова культура мінус земельні ділянки площею 3,061 га та 3,045 га, на яких не було зібрано кормову культуру).

Отже, судом у вказаній справі встановлено, що позивачка належним чином виконала зобов`язання за договором та надала відповідачу у строкове платне користування сільськогосподарську техніку.

Згідно з ч. 1 ст. 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

За таких обставин, право наймача використовувати орендоване майно протягом дії договору найму породжує для наймача обов`язок сплати орендної плати, яка є встановленою договором платою за правомірне користування майном.

За умовами ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до п. 4.2 договору загальний розмір орендної плати є розрахунковим та визначається виходячи із загальної кількості гектар земельних угідь (полів), на яких технікою буде зібрана кормова культура, з розрахунку 1675,00 грн без ПДВ за 1 (один) такий гектар.

Господарський суд Київської області у рішенні від 10.04.2023 у справі №911/2498/22 встановив, що позивачка здійснила заокруглення площі земельних угідь (полів), на яких збиралась кормова культура, з 235,999 га до 236 га, відтак нарахувала орендну плату у розмірі 395300,00 грн. Однак, вірно розрахована орендна плата становить 395298,33 грн (235,999 га * 1675,00 грн).

Як було встановлено вище, 12.07.2022 позивачка виставила відповідачу рахунок №12/07/22 від 12.07.2022 на суму 167000,00 грн на оплату авансу за оренду техніки по договору.

14.07.2022 відповідач на виконання умов договору сплатив на користь позивачки передоплату за оренду техніки згідно рахунку на суму 167000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №535 від 14.07.2022.

Відтак, за зібрану кормову культуру з земельних угідь (полів) площею 235,999 га відповідач був зобов`язаний сплатити орендну плату у розмірі 227798,33 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 06.10.2022 позивачкою складено акт №1 прийому-передачі послуг з оренди техніки по договору, в п. 1 якого сторони підтверджують, що відповідно до умов договору техніка, яка зазначена в п. 1 таблиці даного акта, з 09.09.2022 по 06.10.2022 включно знаходилася в оренді у орендаря.

У п. 2 акта зазначено, що сторони підтверджують, що відповідно до умов договору технікою в період, який зазначений в п. 1 акта, було оброблено 236 га.

Також 06.10.2022 позивачка виставила відповідачу рахунок на оплату орендної плати (остаточний розрахунок) згідно з актом №1 від 06.10.2022 на суму 227800,00 грн за оброблені 136 га.

Акт №1 підписаний та скріплений печаткою позивачки, однак з боку відповідача не підписаний.

Відповідно до п. 6.1 договору прийом-передача послуг з оренди техніки оформляється актом/актами прийому-передачі послуг з оренди техніки, які підписуються сторонами.

У п. 6.2 договору визначено, що акти складаються орендодавцем в 2 (двох) примірниках і передаються/направляються орендарю. Орендар зобов`язаний протягом доби, в якій він отримав від орендодавця акти, підписати їх, скріпити їх своєю печаткою і передати/направити 1 (один) його примірник орендодавцю або надати останньому обґрунтоване заперечення у випадку не підписання акта орендарем. У разі, якщо орендар не вчинить дій, які вказані в частині другій цього пункту даного Договору, то сторони вважають, що вказаний акт є підписаним орендарем, що вказані в такому акті послуги з оренди техніки надані орендодавцем в повному обсязі, належним чином та що орендар не має до орендодавця щодо них жодних претензій, а також що розмір орендної плати, який зазначений в такому акті, є погодженим сторонами. Такий акт є підставою для виставлення орендодавцем орендарю остаточного рахунку, який зазначений в частині четвертій п. 4.4 даного договору.

З матеріалів справи вбачається, що 17.10.2022 позивачка направила відповідачу супровідний лист вих. №11-ю від 17.10.2022 разом з підписаними і скріпленими печаткою двома примірниками акту прийому-передачі послуг з оренди техніки №1 від 17.10.2022 та рахунком №06/10/22 від 06.10.2022. У листі позивачка просила відповідача підписати вказані документи, скріпити їх печаткою зі свого боку та повернути по одному примірнику. Також позивачка просила відповідача оплатити рахунок.

Відповідно до наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №1800108723890, вказаний лист вручений відповідачу 20.10.2022. Заперечень з боку відповідача щодо отримання вказаного вище листа разом з актами та рахунком матеріали справи не містять.

Господарський суд Київської області у своєму рішенні від 10.04.2023 у справі №911/2498/22 встановив, що в матеріалах справи відсутні докази надання відповідачем заперечень проти підписання акту прийому-передачі послуг з оренди техніки протягом доби, як це передбачено п. 6.2 договору, який ним було отримано 20.10.2022. Відтак, у порядку п. 6.2 договору акти вважаються підписаними орендарем в повному обсязі 21.10.2022 і орендар не заявив до орендодавця претензій у встановлений договором строк. Отже, розмір орендної плати, який зазначений в акті, є погодженим сторонами. Враховуючи умови п. 4.4 договору, яким передбачено, що остаточний розрахунок по даному договору проводиться орендарем протягом 3-х банківських днів з моменту підписання сторонами акта/актів приймання-передачі послуг з оренди техніки в порядку, який зазначений в розділі 6 договору, відповідач мав сплатити орендну плату у строк до 26.10.2022, відтак з 27.10.2022 для останнього настало прострочення виконання зобов`язання. Разом з цим, доказів оплати орендної плати відповідач суду не надав.

У справі, що переглядається, місцевим господарським судом встановлено, що 12.10.2023 відповідач сплатив на користь Фізичної особи-підприємця Баламут Наталії Геннадіївни суму штрафу у розмірі 68339,50 грн, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією.

06.11.2023 приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №73241289.

Отже, що станом на 10.11.2023 відповідач сплатив на користь позивачки грошові кошти в загальній сумі 300579,90 грн, з яких 68339,50 грн в рахунок погашення штрафу та 232240,40 грн в рахунок погашення основного боргу.

Таким чином відповідач, фактично, виконав свої зобов`язання за договором найму (оренди) сільськогосподарської техніки в частині сплати орендної плати 10.11.2023.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Пунктом 4.11 договору узгоджено, що всі платежі, які передбачені даним договором, вважаються належним чином сплаченими орендарем з моменту зарахування коштів на банківський рахунок орендодавця.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За приписами ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, з прийняттям рішення про стягнення боргу, яким по суті фіксується обов`язок сторони сплатити кошти, зобов`язання, що виникли на підставі договору та їх прострочення, не припиняються.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №910/5587/19, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, з ухваленням рішення Господарського суду Київської області від 10.04.2023 у справі №911/2498/22 зобов`язання боржника зі сплати заборгованості за договором не припинилося та триває до моменту його фактичного виконання.

Відповідно до ст. ст. 610 та 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватися згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до ч. ч. 1 та 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до підп. 8.2.5 п. 8.2 договору при порушенні умов розрахунків згідно п. 4.4 даного договору орендар відшкодовує орендодавцю всі завдані, в тому числі третім особам, збитки, та додатково сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від неоплаченої вартості орендної плати за кожний день прострочення по день погашення заборгованості включно, збитки завдані інфляцією, а також 10% річних від простроченої суми за кожен день прострочення по день погашення заборгованості включно.

Позивачка за прострочення строків оплати наданих послуг згідно акта прийому-передачі послуг з оренди техніки №1 від 06.10.2022, керуючись підп. 8.2.5 договору, нарахувала та просила стягнути з відповідача пеню в сумі 112245,05 грн, розраховану наступним чином:

- пеня, розрахована на суму боргу в розмірі 27798,33 грн за період з 27.10.2022 до 06.11.2023 в сумі 13623,47 грн;

- пеня, розрахована на суму боргу в розмірі 35411,59 грн за період з 27.10.2022 до 07.11.2023 в сумі 17385,64 грн;

- пеня, розрахована на суму боргу в розмірі 1178,79 грн за період з 27.10.2022 до 07.11.2023 в сумі 578,74 грн;

- пеня, розрахована на суму боргу в розмірі 163409,62 грн за період прострочення до 10.11.2023 в сумі 80657,20 грн.

При дослідженні розрахунку позивачки судом першої інстанції встановлено, що останньою здійснено нарахування пені на прострочену заборгованість з перевищенням шестимісячного терміну, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України та ч. 1 ст. 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. ч. 4 та 6 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто, сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 у справі №910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №916/804/17.

З огляду на наведене, умови ч. 6 ст. 232 ГК України застосовуються, якщо, зокрема, у договорі сторони не погодили та не встановили чіткі межі щодо строку нарахування штрафних санкцій.

Водночас, у підп. 8.2.5 п. 8.2 договору сторони узгодили, що при порушенні умов розрахунків згідно п. 4.4 даного договору орендар відшкодовує орендодавцю всі завдані, в тому числі третім особам, збитки, та додатково сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від неоплаченої вартості орендної плати за кожний день прострочення по день погашення заборгованості включно.

Отже, як вірно зазначено місцевим господарським судом, у підп. 8.2.5 п. 8.2 договору сторонами встановлені інші строки нарахування пені, ніж передбачені ч. 6 ст. 232 ГК України.

Умовами підп. 8.2.5 п. 8.2 договору сторони чітко визначили та погодили момент до якого має бути нарахована пеня, а саме «по день погашення заборгованості включно». Дана подія є чіткою межею, яку можна зафіксувати та встановити.

Як наслідок, здійснивши перевірку розрахунку пені, наданого позивачкою, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що розрахунок є обґрунтованими та арифметично вірним, у зв`язку із чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання, у нього в силу закону виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, а також 3% річних від простроченої суми.

Разом з цим, у підп. 8.2.5 п. 8.2 договору сторони дійшли згоди, що при порушенні умов розрахунків згідно п. 4.4 даного договору орендар відшкодовує орендодавцю всі завдані, в тому числі третім особам, збитки, та додатково сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від неоплаченої вартості орендної плати за кожний день прострочення по день погашення заборгованості включно, збитки завдані інфляцією, а також 10% річних від простроченої суми за кожен день прострочення по день погашення заборгованості включно.

Отже, сторонами узгоджено інший розмір процентів, який підлягає нарахуванню у разі прострочення орендарем грошового зобов`язання.

Позивачка за прострочення строків оплати наданих послуг згідно акта прийому-передачі послуг з оренди техніки №1 від 06.10.2022, керуючись підп. 8.2.5 договору, нарахувала та просила стягнути з відповідача 12057,20 грн інфляційних втрат та 23655,45 грн 10% річних, розрахованих наступним чином:

- інфляційні втрати та 10% річних, розраховані на суму боргу в розмірі 27798,33 грн за період з 27.10.2022 до 06.11.2023, складають 1471,35 грн та 2863,61 грн відповідно;

- інфляційні втрати та 10% річних, розраховані на суму боргу в розмірі 35411,59 грн за період з 27.10.2022 до 07.11.2023, складають 1874,31 грн та 3657,58 грн відповідно;

- інфляційні втрати та 10% річних, розраховані на суму боргу в розмірі 1178,79 грн за період з 27.10.2022 до 07.11.2023, складають 62,39 грн та 121,75 грн відповідно;

- інфляційні втрати та 10% річних, розраховані на суму боргу в розмірі 163409,62 грн за період прострочення до 10.11.2023, складають 8649,15 грн та 17012,51 грн відповідно.

Здійснивши перевірку розрахунків інфляційних втрат та 10% річних, наданих позивачкою, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що розрахунки є обґрунтованими та арифметично вірним, у зв`язку із чим позовні вимоги в наведеній частині підлягають задоволенню.

Як було зазначено вище, відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказував на те, що умови договору найму (оренди) сільськогосподарської техніки з екіпажем №12/07/22 від 12.07.2022 є несправедливим щодо орендаря, невиправдано обтяжливими, порушують принципи добросовісності та призводять до істотного дисбалансу договірних відносин.

Згідно з ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб`єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб`єктивні права за своїм розсудом.

Отже, правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип.

Зміст принципу свободи договору розкривається у ст. 627 ЦК України. Він є однією з фундаментальних засад цивільно-правового принципу диспозитивності, через який суб`єкти цивільного права набувають і здійснюють свої цивільні права вільно на свій розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України).

Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення.

Враховуючи викладене вище, наявність укладеного між сторонами договору свідчить про те, що обидві сторони бажали укласти договори, і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідав внутрішній волі.

Частинами 2 та 3 ст. 180 ГК України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, положеннями ЦК України передбачено, що правочин (договір) (який вчиняється у письмовій формі) повинен бути підписаний сторонами, при цьому у разі вчинення правочину юридичною особою, крім підпису уповноваженої на це особи, - також скріплений печаткою юридичної особи.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, Приватне сільськогосподарське підприємство «Колос» беззастережно схвалило та прийняло умови договору найму (оренди) сільськогосподарської техніки з екіпажем №12/07/22 від 12.07.2022 до виконання та у подальшому на відповідних ухвалених та узгоджених умовах такого правочину підприємством здійснювалося виконання договору, зокрема, шляхом сплати авансового платежу в сумі 167500,00 грн на підставі платіжного доручення №535 від 14.07.2022, підписання додатку №1 від 09.09.2022 та прийняття без зауважень і заперечень техніки в тимчасове користування на підставі акта прийому-передачі техніки в оренду №1 від 09.09.2022.

Отже, оскільки матеріали справи не містять доказів визнання недійсними в судовому порядку окремих пунктів договору як таких, що не відповідають приписам законодавства, наведені доводи відповідача правомірно відхилені судом першої інстанції.

Окрім цього, як було зазначено вище, за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже чинним законодавством України передбачено можливість встановлення сторонами в договорі іншого розміру процентів річних, що не суперечить положенням ст. 625 ЦК України.

З огляду на наведене, підп. 8.2.5 п. 8.2 договору, який передбачає обов`язок орендаря сплатити орендодавцю 10% річних при порушенні умов розрахунків згідно п. 4.4 договору, кореспондується з вимогами ст. 625 ЦК України та не суперечить вказаній статті.

Водночас, підп. 8.2.5 п. 8.2 договору також встановлює, що при порушенні умов розрахунків згідно п. 4.4 даного договору орендар відшкодовує орендодавцю всі завдані, в тому числі третім особам, збитки, та додатково сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від неоплаченої вартості орендної плати за кожний день прострочення по день погашення заборгованості включно.

Отже, сторонами у договорі передбачено як вид договірної відповідальності, що відповідає приписам ст. 549 ЦК України та ч. 6 ст. 231 ГК України, так і відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання відповідно до ст. 625 ЦК України, яка передбачає, у тому числі, можливість встановлення сторонами в договорі іншого розміру процентів річних.

При цьому, сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати)

При цьому, за приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Сторони не позбавлені можливості встановити в договорі умови, за яких як строк нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, так і строк нарахування відсотків річних може бути здійснений за кожен день прострочення до дати фактичного погашення заборгованості включно, що не суперечить чинному законодавству України.

Наведене свідчить про те, що нарахування 10% річних та пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення мають абсолютно різні підстави та способи нарахування.

Наведеним спростовуються заперечення відповідача з приводу того, що стягнення з нього 10% річних та пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої вартості орендної плати за кожен день прострочення за той самий період не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення.

Суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами ч. 4 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін, що і було здійснено судами в даній справі.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання). Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/14.

Зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 01.08.2019 у справі №922/2932/18, 08.10.2019 у справі №922/2930/18, 08.10.2019 у справі №923/142/19 та 09.10.2019 у справі №904/4083/18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. При цьому, у чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Судом першої інстанції враховано, що прострочення зі сплати орендної плати згідно акта №1 від 06.10.2022 мало місце тривалий проміжок часу - з 27.10.2022 до 10.11.2023.

Крім цього, відповідачем не доведено жодними доказами того, що майновий стан останнього та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Також судом враховано, що загальний розмір штрафних санкцій, які позивачка просить суд стягни у даній справі, та враховуючи присуджений до стягнення рішенням Господарського суді Київської області від 10.04.2023 у справі №911/2498/22 розмір штрафу, не перевищує розмір основного зобов`язання за актом прийому-передачі послуг з оренди №1 від 06.10.2022.

Як наслідок, відповідачем не доведено суду ту обставину, що належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірних висновків з приводу відсутності правових підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення сум пені та 10% річних.

У поданій апеляційній скарзі на рішення Господарського суду Київської області від 17.06.2024 відповідач не погоджується з відмовою суду першої інстанції у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені та 10% річних і вказує на те, що суд не врахував інтереси обох сторін та дискримінує відповідача, як іншу сторону правовідносин. Тобто, судом не дотримано розумного балансу між інтересами сторін. Невизнання судом першої інстанції права на зменшення розміру відповідальності призводить до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Окрім цього, за доводами скаржника, не надавши мотивованої оцінки аргументам, викладеним у відзиві на позовну заяву, не дослідивши належним чином обставини справи, не перевіривши їх доказами, не оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, відхиливши всі доводи на спростування поданих позивачем доказів, порушивши принципи розумності, виваженості та справедливості, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Колегія суддів вказує на те, що відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14.02.2024 у справі №910/3015/23, при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):

- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Тобто, при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено. Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.07.2021 у справі №916/878/20.

Так, ст. 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

На переконання колегії суддів, місцевий господарський суд в межах своїх дискреційних повноважень та з дотриманням приписів процесуального закону оцінив у сукупності всі обставини справи і надані сторонами докази та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені і 10% річних.

Як наслідок, доводи апеляційної скарги наведених висновків суду першої інстанції не спростовують.

З рахуванням усього вищезазначеного, оскільки відповідачем не спростовано факту наявності заборгованості за договором, колегія суддів вважає правомірними висновки місцевого господарського суду про задоволення заявленого позову.

Щодо розподілу між сторонами витрат позивачки на професійну правничу допомогу та апеляційної скарги Приватного сільськогосподарського підприємства «Колос» на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2024.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123 ГПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом з тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Суд зазначає, що у розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене у ч. 4 ст. 129 ГПК України.

Разом з тим, у частині 5 наведеної норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, визначені також положеннями ч. ч. 6, 7 та 9 ст. 129 ГПК України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України).

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження понесення позивачкою витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн остання долучила до матеріалів справи копії наступних доказів:

- договору про надання правової допомоги №01/03/24 від 01.03.2024;

- додаткової угоди №1 від 01.03.2024 до вказаного договору;

- свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧК №001232 та ордер серії СА №1078686 від 02.04.2024;

- акта приймання-передачі послуг з надання правової допомоги від 26.06.2024 з описом робіт (наданих послуг), виконаних для надання правової допомоги, на суму 12000,00 грн;

- рахунка-фактури №26/06/24 від 26.06.2024 на суму 12000,00 грн;

- платіжної інструкції №86 від 01.07.2024 про оплату послуг адвоката на суму 12000,00 грн.

У поданому відповідачем клопотанні про зменшення витрат на оплату правничої допомоги до 1000,00 грн останнім зазначено, що витрати позивачки у розмірі 12000,00 грн є неспівмірними із ціною позову та складністю справи, витраченим адвокатом часом на надання послуг, не відповідають критеріям реальності та розумності їх розміру. Зокрема, відповідач вказував на те, що оскільки позовні вимоги у даній справі про стягнення пені, інфляційних втрат та 10% річних ґрунтуються на преюдиціальних фактах, встановлених судом у справі №911/2498/22, у цій справі з боку позивачки не потребувало значних зусиль для доведення позовних вимог або для збирання доказів.

Поряд з цим, вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом у даній справі, судом першої інстанції належним чином надано оцінку вказаним доводам відповідача про неспівмірність заявлених витрат на професійну правничу допомогу та вказано, що витрати у розмірі 12000,00 грн є надто завищеними і неспівмірними з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, зважаючи на складність справи.

Як наслідок, з огляду на характер спірних правовідносин, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин сторін, обсяг і обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачкою документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності і необхідності) та розумності їхнього розміру, враховуючи ціну позову, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про часткову обґрунтованість вимог позивачки про стягнення витрат на правову допомогу, а саме у розмірі 6000,00 грн.

Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача з приводу того, що витрати у розмірі 6000,00 грн є необґрунтованими, неспівмірними з ціною позову, складністю справи та витраченим часом адвоката, такими, що покладають на відповідача надмірні необґрунтовані витрати і є додатковим фінансовим тягарем та заходом відповідальності, колегією суддів відхиляються, як необґрунтовані.

Отже, правомірними та обґрунтованими є висновки суду першої інстанції в частині визначення остаточного розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з Приватного сільськогосподарського підприємства «Колос» на користь позивачки.

Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг та розподіл судових витрат.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 17.06.2024 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2024 у справі №911/867/24 ухвалені з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційні скарги Приватного сільськогосподарського підприємства «Колос» не підлягають задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 17.06.2024 відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.

При цьому, розподіл витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2024 судом не здійснюється, оскільки сплата судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення Законом України «Про судовий збір» не передбачена.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.

Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Приватного сільськогосподарського підприємства «Колос» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 17.06.2024 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2024 у справі №911/867/24 залишити без змін.

3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на скаржника.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді Л.Г. Сітайло

С.І. Буравльов


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	22.10.2024
Оприлюднено	24.10.2024
Номер документу	122467013
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань оренди

Судовий реєстр по справі —911/867/24

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 22.10.2024 по справі 911/867/24ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —911/867/24

Постанова від 22.10.2024

Постанова
від 22.10.2024 по справі 911/867/24
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД