Постанова

від 09.10.2024 по справі 554/9404/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/9404/22 Номер провадження 22-ц/814/1231/24Головуючий у 1-й інстанції Шевська О.І. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючий суддя: Триголов В.М.

Судді: Дорош А.І., Обідіна О.І.

Секретар: Старчик Є.В.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу за апеляційною скаргою Національного військово-медичного клінічного центра «Головний військовий клінічний госпіталь» на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 28 червня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до районного суду з даним позовом. Зазначав, що 24.03.2023 року Національним військово-медичним клінічним центром «Головний військовий клінічний госпіталь» внесено зміни до підпункту 1.2.3. пункту 1.2 наказу від 01.03.2022 року №29 про увільнення згідно частини третьої ст. 119 Кодексу законів про працю України ОСОБА_1 , лікаря анестезіолога відділення реанімації та інтенсивної терапії (для хірургічних хворих) клініки невідкладної медичної допомоги, інтенсивної терапії, анестезіології та детоксикації наступним чином:

Звільнити ОСОБА_1 лікаря анестезіолога відділення реанімації та інтенсивної терапії (для хірургічних хворих) клініки невідкладної медичної допомоги, інтенсивної терапії, анестезіології та детоксикації, 02.03.2022 року у зв`язку з призовом на військову службу у Збройних Силах України, пункт 3 ст.36 КЗпП України та виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2 календарні дні із розрахунку 35 календарних днів.

Вказував, що оскаржуваний наказ прийнятий з грубим порушенням норм законодавства про працю. Просив суд, скасувати вищенаведений наказ, поновити позивача на посаді лікаря анестезіолога відділення реанімації та інтенсивної терапії (для хірургічних хворих) клініки невідкладної медичної допомоги, інтенсивної терапії, анестезіології та детоксикації та стягнути з відповідача на свою користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 02.03.2022 року по дату постановлення судового рішення.

Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 28 червня 2023 року позов ОСОБА_1 до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу- задоволено.

Скасовано п.7 Наказу Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» №40 про внесення змін до підпункту 1.2.3. пункту 1.2 наказу 01.03.2022 №29 про увільнення згідно частини третьої ст.119 КЗпП України ОСОБА_1 , лікаря анестезіолога відділення реанімації та інтенсивної терапії (для хірургічних хворих) клініки невідкладної медичної допомоги, інтенсивної терапії, анестезіології, реанімації та детоксикації та звільнення ОСОБА_1 , лікаря анестезіолога відділення реанімації та інтенсивної терапії (для хірургічних хворих) клініки невідкладної медичної допомоги, інтенсивної терапії, анестезіології, реанімації та детоксикації, 02.03.2022 року у зв`язку з призовом на військову службу у Збройних Силах України, п.3 ст.36 КЗпП України та виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2 календарні дні із розрахунку 35 календарних днів. Таб.№3239.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря анестезіолога відділення реанімації та інтенсивної терапії (для хірургічних хворих) клініки невідкладної медичної допомоги, інтенсивної терапії, анестезіології, реанімації в Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь» .

Стягнуто з Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» середній заробіток за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 за період з 02.03.2022 року по 28.06.2023 року з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів.

Рішення оскаржив Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь», в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове.

Вважає, що районним судом при ухваленні рішення не враховано те, що позивачем згідно зі ст. 20 та 23 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та наказу начальника Національного військово-медичного клінічного центра «Головний військовий клінічний госпіталь» від 03.03.2022 року №14-РС укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу до закінчення воєнного стану та термін необхідний для прийняття рішення щодо подальшого проходження військової служби, прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу під час загальної мобілізації та призначено на посаду ординатора відділення реанімації та інтенсивної терапії (для хірургічних хворих) клініки невідкладної медичної допомоги, інтенсивної терапії анастезіології, реанімації та детоксикації, ВОС-9014003, з 03 березня 2022 року зараховано до списків особового складу центру на всі види забезпечення та зазначено, вважати такими, що 03 березня 2022 року приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Зазначають, що підставою до звільнення за пунктом 3 ст. 36 КЗпП України були такі документи: іменний список ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.03.2022 року, рапорт ОСОБА_1 про прийняття справ та посади від 03.03.2022 року, витяг із наказу начальника центру від 03.03.2022 року №66 про укладення контракту на посадах осіб офіцерського складу.

Судом першоїінстанціївстановлено,що 24.03.2023 року Національним військово-медичним клінічним центром «Головний військовий клінічний госпіталь» за підписом начальника видано наказ №40, відповідно до п.7 якого було прийнято рішення внести до підпункту 1.2.3. пункту 1.2 наказу від 01.03.2022 року №29 про увільнення згідно частини третьої ст. 119 Кодексу законів про працю України ОСОБА_1 , лікаря анестезіолога відділення реанімації та інтенсивної терапії (для хірургічних хворих) клініки невідкладної медичної допомоги, інтенсивної терапії, анестезіології та детоксикації наступні зміни: Звільнити ОСОБА_1 лікаря анестезіолога відділення реанімації та інтенсивної терапії (для хірургічних хворих) клініки невідкладної медичної допомоги, інтенсивної терапії, анестезіології та детоксикації, 02.03.2022 року у зв`язку з призовом на військову службу у Збройних Силах України, пункт 3 ст.36 КЗпП України та виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2 календарні дні із розрахунку 35 календарних днів

Районний суд, задовольняючи позовні вимоги, рішення мотивував тим, що позивач був звільнений з порушенням законодавства про працю, натомість відповідачем не спростовано твердження сторони позивача щодо незаконності звільнення та оскаржуваного наказу, які знайшли своє обґрунтоване підтвердження матеріалами судової справи у їх сукупності та взаємному зв`язку.

Щодо задоволення позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд керувався положеннями ст. 235 КЗпП України.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до частини першоїстатті 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно достатті 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з пунктом 1 частини першоїстатті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

Відповідно до запису трудової книжки ОСОБА_1 від 02.03.2022 , позивача звільнено за угодою сторін .

Натомість , 24.03.2023року Національним військово-медичним клінічним центром «Головний військовий клінічний госпіталь» за підписом начальника ОСОБА_2 видано наказ №40, відповідно до п.7 якого було прийнято рішення внести до підпункту 1.2.3. пункту 1.2 наказу від 01.03.2022 року №29 про увільнення згідно частини третьоїст. 119 Кодексу законів про працю України ОСОБА_1 , лікаря анестезіолога відділення реанімації та інтенсивної терапії (для хірургічних хворих) клініки невідкладної медичної допомоги, інтенсивної терапії, анестезіології та детоксикації наступні зміни: Звільнити ОСОБА_1 , лікаря анестезіолога відділення реанімації та інтенсивної терапії (для хірургічних хворих) клініки невідкладної медичної допомоги, інтенсивної терапії, анестезіології та детоксикації, 02.03.2022 року у зв`язку з призовом на військову службу у Збройних Силах України, пункт 3ст.36 КЗпП Українита виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2 календарні дні із розрахунку 35 календарних днів

Відповідно до п. 3 ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до ч.3 та 4 ст.119 цього Кодексу.

В частині 2 ст.119 КЗпП України зазначено, за працівниками, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

На час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку (ч.1 ст.119 КЗпП України).

Частиною другоюстатті 15 Закону № 2232-XIIвизначено, що громадяни призовного віку в добровільному порядку можуть бути прийняті на військову службу за контрактом на умовах, передбаченихчастиною першоюстатті 20 цього Закону, та в порядку, визначеному положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з частиною другоюстатті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертоюстатті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті51, частиною п`ятою статті53, частиною третьою статті57, частиною п`ятою статті61 Закону України «Про освіту».

Відповідно достатті 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»(у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зУказом Президента України від 17 березня 2014 року № 303про часткову мобілізацію, затвердженимЗаконом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII, в Україні почав діяти особливий період.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17, провадження № 11-609апп19).

Відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Як вірно вказано судом першої інстанції , звільнити працівника , який вступив на військову службу без його згоди неможливо. Підставою для звільнення за вкзаних обставин є заява працівника, у якій останній сам зазначить , що підставою звільнення є «проходженя військової служби у особливий період»

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першоїстатті 36 КЗпП Українизастосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору. Пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першоїстатті 36 КЗпП Українине передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

У постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 404/3049/15-ц (провадження № 6-1269цс16) Верховний Суд України вказав на те, що, розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першоїстатті 36 КЗпП України(за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 04 листопада 2019 року у справі № 761/19141/16-ц (провадження № 61-26651св18), від 23 грудня 2019 року у справі № 233/1563/18 (провадження № 61-47560св18), від 24 березня 2020 року у справі № 553/629/18 (провадження № 61-48739св18).

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першоїстатті 36 КЗпП Україниможуть бути укладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першоїстатті 36 КЗпП Україниі раніше домовлена дата звільнення.

Проте, скаржником не долучено до матеріалів справи жодних доказів ,які б свідчили про написання позивачем відповідної заяви про звільнення , зокрема і з зазначенням , що підставою звільнення є «проходженя військової служби у особливий період».

Відповідно дост. 235 КзПП Україниу разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимогЗакону України "Про запобігання корупції"іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За таких обставин , обгрунтованим є висновок суду першої інстанції про задовлення позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування п.7 Наказу Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» №40 про внесення змін до підпункту 1.2.3. пункту 1.2 наказу 01.03.2022 №29та щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді. Відповідачем не доведено правомірності звільнення ОСОБА_1 за п.3 ст.36 КЗпП України.

Апеляційний суд зауважує, що законодавство на яке посилається відповідач , як на обгрутованість звільнення позивача, а саме ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2136-ІХ та ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» що набрав чинності 19.07.2022 , набрали законної сили пізніше у часі , а ніж відбулося звільнення ОСОБА_1 , а відтак вказані норми законодавства не свідчать про правомірність дій Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» при звільненні ОСОБА_1 .

Згідно ч. 2ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З урахуванням вимог трудового законодавства , місцевий суд прийшов до правильного висновку про задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 02.03.2022 по 28.06.2023 , оскільки відповідачем не доведено правомірності звільнення позивача , та відповідності дій Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» нормам законодавства , що діяли на час звільнення ОСОБА_1 .

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог є законними і обгрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Наведене свідчить, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦІК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374,375 , 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Національного військово-медичного клінічного центра «Головний військовий клінічний госпіталь» - залишити без задовлення.

Рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 28 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя : В.М. Триголов

Судді: А.І.Дорош

О.І. Обідіна