Ухвала

від 22.10.2024 по справі 160/6763/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 160/6763/20

адміністративне провадження № К/990/38653/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу Дніпровського міського голови Філатова Бориса Альбертовича на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року у справі №160/6763/20 за позовом ОСОБА_2 до Дніпровського міського голови Філатова Бориса Альбертовича про визнання протиправним та скасування розпорядження,-

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся 22 червня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Дніпровського міського голови Філатова Бориса Альбертовича (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправним і скасувати розпорядження Дніпровського міського голови Філатова Б.А. від 29 травня 2020 року № 3-29/5-рк "Про оголошення догани ОСОБА_2 ".

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.09.2020 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Дніпровського міського голови Філатова Б.А. від 29.05.2020 року №3-29/5-рк "Про оголошення догани ОСОБА_2 "

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 23 листопада 2023 року постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року скасовано і справу направлено на новий розгляд до Третього апеляційного адміністративного суду.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.09.2020 року залишено без змін.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження рішень, вказує, що судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11 грудня 2018 року у справі №810/1224/17 щодо застосування статей 147, 148 КЗпП України.

Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Зі змісту рішень судів попередніх інстанцій, оприлюднених в Єдиному державному реєстрі судових рішень слідує, що спір у цій справі виник у зв`язку з притягненням позивача, як посадової особи органу місцевого самоврядування, до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що до дисциплінарної відповідальності позивача притягнуто за межами строків, встановлених у статті 148 КЗпП України строків (не пізніше місяця з дня виявлення проступку), дисциплінарні проступки, за які на позивача накладено стягнення, були виявлені у 2015 році. Суди попередніх інстанцій указали, що у матеріалах справи відсутні докази вчинення позивачем конкретних негативних дій (бездіяльності), якими завдано або могло бути завдано шкоди, зокрема, інтересам територіальної громади міста внаслідок вибуття земельних ділянок з комунальної власності.

Водночас посилання скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо обчислення строку притягнення особи до дисциплінарної відповідальності, які викладені у постанові від 11 грудня 2018 року у справі №810/1224/17 не можуть бути застосовані, оскільки виходять із інших правовідносин та обставин справи. Так, у справі 810/1224/17 визначальним було встановлення момент початку перебігу строку для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у виді догани, за неналежне виконання службових обов`язків, встановлених органом аудиту ДСА, котрий обчислюється з моменту, коли керівник державної служби дізнався або мав дізнатися про вчинення дисциплінарного проступку, а саме отримання звіту за результатами проведення позапланового аудиту відповідності та фінансового аудиту ДСА.

Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

На обґрунтування загальних підстав касаційного оскарження судового рішення скаржник також посилається на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування законодавства в сфері архівної діяльності Закону України "Про Національний архівний фонд та архівні установи" (статті 6, 22, 23, 29, 42) у взаємозв`язку з реалізацією завдань та повноважень визначених Правилами організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, які затвердженні наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року № 1000/5, зареєстровані в Міністерстві юстиції України від 22 червня 2015 року за № 736/27181 (далі - Правила № 1000/5).

Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.

Суди попередніх інстанцій при вирішенні спірних правовідносин у вказаній справі не застосовували Закон України "Про Національний архівний фонд та архівні установи" (статті 6, 22, 23, 29, 42), Правила № 1000/5 та відповідно оцінку вказаним нормам в оскаржуваних судових рішеннях не надавали, а відтак посилання скаржника не необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм є необґрунтованими.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Скаржник підставою касаційного оскарження судових рішень також зазначає, пункту 4 частини 4 статті 328 КАС України вказуючи, що суди не дослідили зібрані у справі докази.

Частиною другою статті 353 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо зокрема:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.

У відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини 2 статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 4 частини 4 статті 328 КАС України, в частині не дослідження доказів.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.

Крім того, за правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Пункт 20 статті 4 КАС України надає визначення терміну адміністративна справа незначної складності - як адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Своєю чергою, за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Згідно з приписами Закону України "Про запобігання корупції" до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, зокрема віднесено особи, посади яких частиною першою статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" віднесені до першої - третьої категорій посад в органах місцевого самоврядування.

Із оскаржуваних судових рішень слідує, що позивач перебував на посаді начальника архівного управління Дніпропетровської міської ради.

За приписами частини першої статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" вказана посада відноситься до 6 категорії посад в органах місцевого самоврядування, отже позивач не відноситься до осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Отже, ця справа за критерієм, встановленим пунктом 6 частини шостої статті 12 КАС України, є справою незначної складності.

За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішень судів попередніх інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах "а"-"в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.

Водночас скаржником у касаційній скарзі не наведено жодного з випадків, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, за наявності яких оскаржувані судові рішення у малозначній справі можуть бути переглянуті в касаційному порядку.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Дніпровського міського голови Філатова Бориса Альбертовича на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року у справі №160/6763/20 за позовом ОСОБА_2 до Дніпровського міського голови Філатова Бориса Альбертовича про визнання протиправним та скасування розпорядження - повернути скаржнику.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.

Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Роз`яснити заявнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

СуддяЛ.О. Єресько