Рішення

від 21.10.2024 по справі 910/4983/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.10.2024Справа № 910/4983/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., за участю секретаря судового засідання Баринової О.І., розглянувши за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАТ Олімп» (вул.Заводська, буд.4Д, м.Світловодськ, Олександрійський р-н, Кіровоградська обл., 27500; ідентифікаційний код 36983800)

до Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київприлад» (вул.Гарматна, буд.2, м.Київ, 03680; ідентифікаційний код 14309669)

про стягнення 1 980 829,10 грн

За участі представників:

позивача: Федоров З.Ф.;

відповідача: Васильєва Т.С.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВАТ Олімп» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київприлад» про стягнення 1 980 829,10 грн, з яких 738 158,51 грн пені та 1 242 670,59 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором на поставку (закупівлю) продукції № 3 від 26.06.2023 в частині дотримання строків поставки товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 позовну заяву було залишено без руху, встановлено позивачу строк і спосіб усунення недоліків.

03.05.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків, відповідно до якої виявлені судом недоліки позовної заяви усунуто.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.06.2024, та серед іншого встановлено учасникам справи строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

05.06.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що прострочення поставки товару було зумовлено простроченням внесення позивачем авансового платежу, а також настанням обставин непереборної сили. Відтак, у зв`язку з відсутністю вини відповідача та ненаданням доказів завдання позивачеві збитків простроченням поставки, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову. Крім того у відзиві було заявлено клопотання про передачу справи на розгляду суду, що має допуск до державної таємниці. Вказане клопотання мотивоване тим, що договір № 3 від 26.06.2023 був укладений сторонами на виконання державних контрактів № 403/1/23/41 та № 403/1/23/45, які є державною таємницею і, відповідно, на даний час відповідач позбавлений права і законної можливості посилатися на положення зазначених контрактів у своєму відзиві.

13.06.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він вказує, що несвоєчасне перерахування авансу відбулось через те, що відповідач надав рахунок з невірними реквізитами для перерахування коштів. Також позивач вказує на хибність доводів відповідача про те, що прострочення не завдало йому збитків, оскільки внаслідок прострочення відповідача він порушив свої зобов`язання за контрактом укладеним з Міністерством оборони України й останнє звернулося до відповідача із претензією про сплату штрафних санкцій в розмірі 8 140 816,88 грн, тобто у сумі, що перевищує ціну даного позову.

17.06.2024 від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів.

У підготовче засідання 17.06.2024 з`явився представник відповідача, представник позивача не з`явився, 17.06.2024 від позивача надійшла заява про проведення підготовчого засідання без участі його представника.

У підготовчому засіданні 17.06.2024 судом задоволено клопотання відповідача про долучення доказів до матеріалів справи. Крім того, судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про передачу справи на розгляд суду, що має допуск до державної таємниці, з підстав його необгрунтованості, оскільки одне лише зазначення відповідачем про те, що договір № 3 від 26.06.2023 був укладений сторонами на виконання державних контрактів № 403/1/23/41 та № 403/1/23/45, які є державною таємницею, не свідчить про те, що договір № 3 від 26.06.2023 та матеріали справи містять відомості, що становлять державну таємницю. Судом роз`яснено стороні, що відповідно до ст.1 Закону України "Про державну таємницю" (далі - Закон) віднесення інформації до державної таємниці - процедура прийняття (державним експертом з питань таємниць) рішення про віднесення категорії відомостей або окремих відомостей до державної таємниці з установленням ступеня їх секретності шляхом обгрунтування та визначення можливої шкоди національній безпеці України у разі розголошення цих відомостей, включенням цієї інформації до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, та з опублікуванням цього зводу, змін до нього; гриф секретності - це реквізит матеріального носія секретної інформації, що засвідчує ступінь секретності даної інформації. Судом звернуто увагу представника відповідача на те, що у разі, якщо відповідач має намір долучити до матеріалів справи докази, що містять відомості, що становлять державну таємницю, ним мають бути дотримані вимоги Закону, щодо поводження з відповідними матеріальними носіями секретної інформації.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 22.07.2024.

19.06.2024 від позивача надійшло клопотання про участь у судових засіданнях у цій справі в режимі відеоконференції в приміщенні Господарського суду Кіровоградської області.

28.06.2024 від позивача надійшли заперечення проти клопотання відповідача про долучення доказів.

11.07.2024 від позивача надійшло клопотання про участь у судових засіданнях у цій справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про участь у судових засіданнях у цій справі в режимі відеоконференції в приміщенні Господарського суду Кіровоградської області та задоволено клопотання про участь у судових засіданнях у цій справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

22.07.2024 від відповідача надійшли пояснення на відповідь позивача на відзив, у яких відповідач додатково зазначив, що на терміни поставки позивачу товару вплинуло внесення розробником технічної документації змін до робочо-конструкторської документації щодо удосконалення та покращення характеристик товару, що поставлявся. Крім того відповідач наголошує, що укладенням додаткової угоди № 2 від 28.12.2023 до договору на поставку (закупівлю) продукції № 3 від 26.06.2023 сторони продовжити термін виконання зобов`язань за цим договором до 31.12.2024, що свідчить про відсутність прострочення поставки товару.

У підготовче засідання 22.07.2024 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 22.07.2024 судом було оголошено перерву до 01.08.2024.

30.07.2024 від позивача надійшли додаткові пояснення, у яких він вказує, що прострочення перерахування авансу відбулось з вини саме відповідача; укладенням додаткової угоди № 2 від 28.12.2023 до договору на поставку (закупівлю) продукції № 3 від 26.06.2023 сторони продовжили строк дії договору, а не зобов`язань за ним; відсутні підстави для звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання умов договору.

31.07.2024 від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, що були додані ним до відзиву на позовну заяву, разом із клопотання про поновлення строку на подання цього клопотання.

У підготовче засідання 01.08.2024 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 01.08.2024 судом було поновлено позивачу строк і долучено до матеріалів додаткові докази оголошено перерву до 19.08.2024.

16.08.2024 від відповідача надійшли додаткові пояснення, у яких повторно зазначив про те, що прострочення поставки частини товару вплинуло внесення змін до технічних умов, яким має відповідати товар.

Підготовче засідання, призначене на 19.08.2024, не відбулось у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Капцової Т.П.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2024 сторін було повідомлено про те, що підготовче засідання призначено на 02.09.2024.

У підготовче засідання 02.09.2024 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 02.09.2024 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.10.2024.

05.09.2024 від позивача надійшли додаткові пояснення, у яких викладено уточнений розрахунок штрафних санкцій, які позивач просить стягнути з відповідача.

18.10.2024 від відповідача надійшли додаткові пояснення, у яких викладено узагальнену правову позицію відповідача щодо спору, а також заявлено клопотання про здійснення розгляду справи в закритому судовому засіданні.

У судове засідання 21.10.2024 з`явились представники сторін.

У судовому засіданні 21.10.2024 судом було відмовлено у задоволення клопотання відповідача про здійснення розгляду справи в закритому судовому засіданні, з огляду на те, що матеріали справи не містять матеріальних носіїв інформації, яким надано гриф обмеження доступу «Для службового користування» або «Таємно», тому у суду відсутні підстави вважати, що гласність і відкритість судового процесу створить загрозу національній безпеці України.

Представник позивача надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача, також, надав суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечував з підстав наведених у відзиві та інших заява по суті справи.

У судовому засіданні 21.10.2024 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

26.06.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАТ Олімп» (покупець) та Державним підприємством «Виробниче об`єднання «Київприлад» (постачальник) було укладено договір № 3 на поставку (закупівлю) продукції (далі - Договір), згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві вироби «Гарант-ТЗК-ЄАБА.465 215.001-08» (далі - товар), відповідно до специфікації (додаток № 1 до Договору), яка підписується сторонами та є невід`ємною частиною цього Договору, а покупець - прийняти і оплатити такий товар. Постачання виробів «Гарант-ТЗК» відбувається в рамках Державних контрактів № 403/1/23/41 від 03.04.2023 та № 403/1/23/43 від 03.04.2023, укладених позивачем з Міністерством оборони України.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що постачальник повинен поставити покупцю товар, якість якого відповідає конструкторській документації, технічним умовам (ТУ.У.26.3-34732331-001:2016 ЄАБА.465215.001 ТУ).

Контроль за якістю продукції під час виготовлення та постачання здійснюється військовим представництвом Міністерства оборони України № 2461 у порядку, який визначений постановою Кабінету Міністрів України № 1107 від 21.10.2009 (п. 2.2 Договору).

Ціна Договору, відповідно до п. 3.1, становить 22 973 742,00 грн в тому числі ПДВ 3 828 957,00 грн.

У п 4.1 Договору сторони узгодили такі умови оплати товару:

- аванс в розмірі 80% - липень (до 10 числа) 2023 року від вартості товару, зазначеного в рахунку-фактурі на оплату;

- остаточний розрахунок за поставлений товар здійснюється по факту поставки товару та отриманні коштів від головного замовника.

За умовами п.п. 5.1, 5.4 Договору поставка товару здійснюється на умовах DDP Міжнародних правил тлумачення комерційних термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 року). Завантаження та доставка товару здійснюється за рахунок постачальника у кількості та асортименті, відповідно до специфікації за адресою, що зазначена в п. 5.1 Договору. Датою передачі товару є дата підписання покупцем видаткової накладної в якій зазначається кількість фактично отриманого товару.

Відповідно до п. 7.3 Договору у випадку невчасного виконання постачальником строку поставки товару, він зобов`язується сплатити покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості товару, поставку якого затримано, за кожен день прострочення постачання.

За порушення строків виконання зобов`язань виконавець сплачує пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості продукції (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості (п. 7.9 Договору).

Пунктами 8.1 - 8.3 Договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення Договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, інша небезпечна подія). Сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строк їх дії є довідка, яка видається ТПП України або організацією, на яку Урядом покладені обов`язки по ліквідації таких обставин.

Договір набирає чинності в день підписання його сторонами і діє до 31.12.2024, а з питань поставок товару і розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 10.1 Договору в редакції додаткової угоди № 2 від 28.12.2023 до Договору).

У специфікації № 1, що є додатком № 1 до Договору, сторони узгодили найменування продукції, її кількість і ціну, а також термін поставки конкретних партій продукції. Так, 5 одиниць товару мали бути поставлені у вересні 2023 року, 5 одиниць товару - у жовтні 2023 року, 6 одиниць товару - у листопаді 2023 року та 6 одиниць товару - у грудні 2023 року.

Відповідно до платіжних інструкцій № 1427 від 20.07.2023 та № 1428 від 20.07.2023 позивачем було перераховано на рахунок відповідача 16 708 176,00 грн та 1 670 817,60 грн відповідно.

На виконання умов Договору відповідач поставив, а позивач прийняв 3 од. товару за накладною № 68054 від 20.10.2023, 2 од. товару за накладною № 68055 від 02.11.2023, 3 од. товару за накладною № 68063 від 08.12.2023, 2 од. товару за накладною № 68065 від 15.12.2023, 3 од. товару за накладною № 68073 від 05.01.2024, 3 од. товару за накладною № 68076 від 19.01.2024, 3 од. товару за накладною № 68077 від 02.02.2024, 3 од. товару за накладною № 68079 від 09.02.2024.

Оскільки поставка товару була здійснена із перевищенням строку, визначеного у специфікації № 1 до Договору, позивач звернувся до відповідача із претензією про сплату пені в розмірі 738 158,51 грн та штрафу в розмірі 1 242 670,59 грн.

У відповідь, листом від 25.03.2024, відповідач повідомив, що несвоєчасна поставка товару зумовлена впливом обставин непереборної сили.

З огляду на викладене, оскільки відповідач не сплатив неустойку на вимогу позивача, останній звернувся до суду з цим позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 738 158,51 грн пені та 1 242 670,59 грн штрафу.

Узагальнені доводи відповідача, який заперечує проти задоволення позовних вимог полягають у тому, що прострочення поставки товару виникло через несвоєчасну сплату авансу позивачем, вплив обставин непереборної сили, що засвідчено сертифікатом № 3100-23-4190 та листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 ТПП України, та внесення розробником змін до технічної документації, якій має відповідати товар, що поставляється, на підтвердження чого посилається на листи Державного науково-дослідного інституту технологій кібербезпеки та захисту інформації № 24/02-485 від 09.02.2023, № 24/01-1250 від 24.04.2023, № 24/01-2398 від 29.09.2023 та № 24/01-2451 від 06.10.2023. Крім того, за доводами відповідача, укладенням додаткової угоди № 2 від 28.12.2023 до Договору сторони продовжити термін виконання зобов`язань за ним до 31.12.2024, що свідчить про відсутність прострочення поставки товару.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У специфікації № 1 сторони домовились про поставку товару окремими партіями по 5 од. у вересні, жовтні та по 6 од. у листопаді, грудні 2023 року.

Судом встановлено, що відповідач поставив, а позивач прийняв 3 од. товару за накладною № 68054 від 20.10.2023, 2 од. товару за накладною № 68055 від 02.11.2023, 3 од. товару за накладною № 68063 від 08.12.2023, 2 од. товару за накладною № 68065 від 15.12.2023, 3 од. товару за накладною № 68073 від 05.01.2024, 3 од. товару за накладною № 68076 від 19.01.2024, 3 од. товару за накладною № 68077 від 02.02.2024, 3 од. товару за накладною № 68079 від 09.02.2024, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Отже, поставка товару відповідачем була здійснена із перевищенням встановленого Договором строку.

При цьому суд відхиляє доводи відповідача про те, що укладенням додаткової угоди № 2 від 28.12.2023 до Договору сторони продовжити термін виконання зобов`язань за ним.

Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 щодо змісту понять «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» відзначила таке:

«Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами Цивільного кодексу України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 Цивільного кодексу України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 Цивільного кодексу України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 Цивільного кодексу України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання».

Отже «строк дії договору» та «строк/термін виконання зобов`язання» за своїм юридичним змістом не є тотожними поняттями, та в залежності від умов договору, укладеного сторонами, вони можуть як співпадати між собою, так і бути відмінними один від одного.

З урахуванням викладеного доводи відповідача про те, що укладенням додаткової угоди № 2 від 28.12.2023 до Договору сторони продовжити термін виконання зобов`язань за ним, зокрема термін поставки товару, ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права, оскільки внаслідок укладення додаткової угоди № 2 від 28.12.2023 до Договору було продовжено лише строк дії Договору, а не строк виконання зобов`язання, який визначено у специфікації № 1, що є додатком №1 до Договору.

Також, з урахуванням умов укладеного сторонами Договору, не може вважатись простроченням кредитора несвоєчасна сплата позивачем авансового платежу, адже строк поставки товару не пов`язаний із здійсненням попередньої оплати.

Крім того, несвоєчасна сплата авансу спричинена зазначенням відповідачем у рахунку № 658 від 03.07.2023 помилкових реквізитів, що підтверджується платіжними інструкціями № 37, № 38 від 18.07.2023, згідно з якими кошти попередньої оплати були повернуті позивачу Державною казначейською службою України, що в подальшому зумовило укладення додаткової угоди № 1 від 19.07.2023 до Договору.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 7.3 Договору у випадку невчасного виконання постачальником строку поставки товару, він зобов`язується сплатити покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості товару, поставку якого затримано, за кожен день прострочення постачання.

Крім того, п. 7.9 Договору, який кореспондується з ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, передбачено, що за порушення строків виконання зобов`язань виконавець сплачує пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості продукції (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Суд не може визнати обґрунтованими доводи відповідача про відсутність його вини у простроченні виконання зобов`язання з поставки товару через внесення розробником змін до технічної документації, якій має відповідати товар, що поставляється.

Так, судом враховано, що листами № 24/02-485 від 09.02.2023, № 24/01-1250 від 24.04.2023, № 24/01-2398 від 29.09.2023 та № 24/01-2451 від 06.10.2023 Державний науково-дослідний інститут технологій кібербезпеки та захисту інформації повідомляв відповідача про внесення змін до робочо-конструкторської документації виробу «Гарант-ТЗК» та надавав відповідні альбоми робочо-конструкторської документації.

Однак, сторони у п. 2.1 Договору передбачили, що постачальник повинен поставити покупцю товар, якість якого відповідає саме конструкторській документації, технічним умовам (ТУ.У.26.3-34732331-001:2016 ЄАБА.465215.001 ТУ).

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази внесення змін до технічних умов (ТУ.У.26.3-34732331-001:2016 ЄАБА.465215.001 ТУ) відповідно до ДСТУ - Н 1.3:2015 «Технічні умови України. Настанови щодо розроблення», а також погодження таких змін із позивачем як замовником (споживачем) згідно з розділом 5 ГОСТ 2.114-95 «Єдина система конструкторської документації. Технічні умови».

За доводами відповідача зміни до конструкторської документації спричинили збільшення строку виготовлення товару, однак матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача із пропозицією внесення змін до Договору щодо продовження строку поставки товару у зв`язку з вищенаведеними обставинами, що на думку суду свідчить про те, що зміни до робочо-конструкторської документації виробу «Гарант-ТЗК» не вимагали додаткового часу для їх впровадження.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що дії особи, яка усвідомлює прострочення виконання зобов`язання через дії іншої особи, не вчиняє жодних дій щодо повідомлення кредитора про таке майбутнє прострочення, замовчує такі обставини надаючи відповідь на досудову претензію, а згодом стверджує про те, що своєчасному виконанню перешкоджали дії іншої особи є непослідовними, що свідчить про порушення доктрини «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки).

Так, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 розтлумачено застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини лежить принцип добросовісності користування цивільними правами. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка особи, що не відповідає її попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Відтак, наведені вище твердження відповідача про те, що своєчасній поставці товару завадило внесення змін до конструкторської документації на товар свідчать про порушення доктрини «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), а тому відхиляються судом.

Суд, також, звертає увагу на лист позивача № 14 від 08.01.2024 з якого вбачається, що при вхідному контролі позивачем було виявлено дефект одного із поставлених на виконання умов Договору виробів, у зв`язку з чим висловлено прохання усунути виявлену несправність. У подальшому, листом № 46 від 17.01.2024 позивач звертає увагу відповідача на низку зауважень і недоліків, які виявлені при вхідному контролі та монтажі виробів, що свідчить про наявність дефектів поставлених виробів, усунення яких потребувало певного часу, та, імовірно, і могло бути причиною порушення відповідачем строків поставки.

Згідно з частиною 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Зазначаючи про наявність обставин непереборної сили, які є підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за цим Договором, відповідач залишає поза увагою положення розділу 8 Договору та не надає доказів повідомлення позивача по неможливість виконання своїх договірних зобов`язань, як того вимагають положення пункту 8.2 Договору.

У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України також містить визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

За визначенням, наведеним у пп. 3.1.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженому рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 № 40(3) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об`єктивно впливають на виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. Непереборна сила (форс-мажорна обставина) повинна мати ознаки надзвичайності і невідворотності.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

При цьому, сторона, яка не виконує зобов`язання, повинна довести існування конкретних обставин, які мають непереборний характер і які унеможливили виконання зобов`язання. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Обставини справи свідчать про те, що Торгово-промисловою палатою України відповідачу було видано сертифікат № 3100-23-4190 від 11.10.2023 про форс-мажорні обставини в частині поставки 5 од. товару у період з 10.09.2023 по 02.10.2023.

Також відповідач вважає, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України настали форс-мажорні обставини, які засвідчені Торгово-промисловою палатою України листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16.07.2019 в справі № 917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Судом встановлено, що позивачем враховано двадцятидводенний строк дії обставин непереборної сили, що засвідчені сертифікатом Торгово-промислової палати України № 3100-23-4190 від 11.10.2023. В іншій частині відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за Договором, не доведено існування причинно-наслідкового зв`язку між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором, ураховуючи також і те, що Договір було укладено під час дії правового режиму воєнного стану.

Посилання відповідача на постійні повітряні тривоги, які за доводами відповідача завадили останньому вчасно виготовити та поставити позивачу вироби, суд відхиляє, оскільки Договір укладався сторонами під час дії правового режиму воєнного стану, відповідно при укладенні договору та визначенні його умов, зокрема строків поставки виробів, відповідач повинен був розумно оцінювати не тільки реальні строки виготовлення відповідної продукції, але й обставини, при яких такий договір буде виконуватися.

З огляду на викладене, оскільки неналежне виконання відповідачем зобов`язання за Договором підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, не наведено, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені та штрафу, нарахованих на підставі пунктів 7.3, 7.9 Договору за прострочення виконання зобов`язання, визнаються судом обґрунтованими.

Перевіряючи правильність розрахованих позивачем пені та штрафу, суд дійшов таких висновків.

У специфікації № 1 сторони встановили строк поставки окремих партій товару у кількості по 5 од. у вересні, жовтні та по 6 од. у листопаді, грудні 2023 року.

За приписами частини 1 статті 251, частини 1 статті 252 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Водночас Цивільний кодекс України не містить правил обчислення строку, закінчення якого пов`язано зі спливом місяця, тому встановлений сторонами у специфікації № 1 строк слід обраховувати днями, і останнім днем строку виконання відповідачем зобов`язання щодо поставки окремої партії товару є відповідно останній день місяця, у якому партія товару мала бути поставлена.

Загальні правила обчислення строків визначені у статях 253, 254 Цивільного кодексу України, згідно з якими перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок; якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З урахуванням викладеного, суд виявив у наданому позивачем розрахунку пені помилки, які полягають у нарахуванні пені за несвоєчасну поставку товару у грудні 2023 року з 01.01.2024, тоді як цей день є останнім днем строку виконання зобов`язання, адже 31.12.2023 припало на вихідний день, а також у включенні дня фактичного отримання товару до періоду часу, за який здійснено розрахунок, у той час як згідно з положеннями статей 253, 254 Цивільного кодексу України день фактичного виконання зобов`язання не включається до періоду прострочення (див. постанову Верховного Суду від 26.02.2024 у справі № 910/19787/21).

Судом розраховано суму пені у розмірі:

- 20 885,22 грн за період з 23/10/2023 до 01/11/2023 (2 088 522,00 x 0.1 x 10 : 100);

- 115 912,97 грн за період з 01/11/2023 до 07/12/2023 (3 132 783,00 x 0.1 x 37 : 100);

- 91 894,97 грн за період з 01/11/2023 до 14/12/2023 (2 088 522,00 x 0.1 x 44 : 100);

- 109 647,40 грн за період з 01/12/2023 до 04/01/2024 (3 132 783,00 x 0.1 x 35 : 100);

- 153 506,37 грн за період з 01/12/2023 до 18/01/2024 (3 132 783,00 x 0.1 x 49 : 100);

- 97 116,27 грн за період з 02/01/2024 до 01/02/2024 (3 132 783,00 x 0.1 x 31 : 100);

- 119 045,75 грн за період з 02/01/2024 до 08/02/2024 (3 132 783,00 x 0.1 x 38 : 100).

Таким чином, загальний розмір пені за підрахунком суду, склав 708 008,95 грн.

Як встановлено судом, прострочення відповідачем поставки товару за накладними № 68063 від 08.12.2023, № 68065 від 15.12.2023, № 68073 від 05.01.2024, № 68076 від 19.01.2024, № 68077 від 02.02.2024, № 68079 від 09.02.2024 тривало понад 30 календарних днів, що зумовлює для нього настання правових наслідків у вигляді сплати штрафу в розмірі 7% від вартості не поставленого в строк товару.

Отже обґрунтованим та таким, що підлягає стягненню з відповідача є штраф в розмірі 1 242 670,59 грн.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру неустойки, суд зазначає наступне.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму, потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника в кожному окремому випадку.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).

З наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, а не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних наслідків для нього, як суб`єкта господарської діяльності.

При цьому, згідно з частиною 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, щодо зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін у справі, з урахуванням встановлених обставин справи, та не допускати фактичного звільнення відповідача від їх сплати без належних на те правових підстав.

Відповідач у заяві про зменшення розміру неустойки та у письмових поясненнях посилається на відсутність у позивача збитків, завданих простроченням відповідача, а також на докладання ним значних зусиль для належного виконання своїх договірних зобов`язань, які були порушені через обставини, за які він не відповідає.

Однак, як встановлено судом вище, Договір між позивачем і відповідачем був укладенй на виконання державних контрактів № 403/1/23/43 від 03.04.2023 і № 403/1/23/41 від 03.04.2023. З матеріалів справи вбачається, що Міністерством оборони України вже пред`явлено позивачеві претензію № 220/112237 від 12.04.2024 про сплату 8 140 816,88 грн штрафних санкцій у зв`язку з порушенням строків поставки товару за державним контрактом № 403/1/23/43 від 03.04.2023, а у зв`язку з несвоєчасним виконанням зобов`язань за державним контрактом № 403/1/23/41 від 03.04.2023 пред`явлено позов про стягнення 1 429 850,70 грн пені (справа № 912/1517/24).

За таких підстав, враховуючи, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином, і, згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, суд не може визнати достатнім для зменшення розміру неустойки посилання відповідача на відсутність збитків у позивача. Крім того суд відзначає, що розмір нарахованих позивачем штрафу і пені не є надмірним у порівнянні з ціною Договору та метою його укладення.

Надана відповідачем довідка № 09-10р від 05.06.2024 по заборгованості з заробітної плати та платежів до бюджету ДП «ВО «Київприлад» на 01.05.2024, як доказ перебування відповідача у скрутному матеріальному становищі, не приймається судом до уваги, оскільки містить відомості лише щодо окремих показників фінансово-господарської діяльності на певну дату, відтак не може свідчити про дійсний фінансовий стан відповідача.

Отже, відповідач не надав суду жодного належного доказу та не навів беззаперечних обставин, які могли б свідчити про поважність причин неналежного виконання зобов`язання, винятковість обставин чи невідповідність заявлених позивачем до стягнення сум наслідкам порушення зобов`язання.

Суд наголошує, що зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а є його правом, яке може бути реалізоване судом виключно у виняткових випадках.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру штрафу та пені, нарахованих за прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за Договором.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають пеня в розмірі 708 008,95 грн та штраф в розмірі 1 242 670,59 грн.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в розмірі 29 260,20 грн - на відповідача, в розмірі 452,24 грн - на позивача.

Керуючись статтями 129, 231, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київприлад» (вул.Гарматна, буд.2, м.Київ, 03680; ідентифікаційний код 14309669) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАТ Олімп» (вул.Заводська, буд.4Д, м.Світловодськ, Олександрійський р-н, Кіровоградська обл., 27500; ідентифікаційний код 36983800) пеню в розмірі 708 008 (сімсот вісім тисяч вісім) грн 95 коп., штраф в розмірі 1 242 670 (один мільйон двісті сорок дві тисячі шістсот сімдесят) грн 59 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 29 260 (двадцять дев`ять тисяч двісті шістдесят) грн 20 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23.10.2024.

Суддя Т.П. Капцова