ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
================================================================
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 жовтня 2024 року м. Миколаїв Справа № 915/959/24
Господарський суд Миколаївської області у складі:
судді Л.М. Ільєвої
при секретарі судового засідання І.С. Степановій
за участю представників:
від позивача - Оприсняк Б.Р.,
від відповідача - Сергєєва К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Котляревський елеватор" до Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Роднічок" про стягнення заборгованості в загальній сумі 70913,68 грн., -
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Котляревський елеватор" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Роднічок" про стягнення заборгованості в загальній сумі 70913,68 грн., у т.ч. основного боргу в сумі 60651,89 грн., пені в сумі 7322,97 грн., 3% річних в сумі 795,43 грн. та інфляційних втрат в сумі 2143,39 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на наступне.
01.07.2021 між ТОВ «Котляревський елеватор» як зберігачем та Приватним сільськогосподарським підприємством "Агрофірма "Роднічок" як поклажодавцем укладено договір складського зберігання сільськогосподарської продукції № З-9/0107, відповідно до умов якого поклажодавець передав, а зберігач прийняв на зберігання майно, а саме: горох яровий Оплот (насіннєвий) урожаю 2021 року. Як вказує позивач, станом на 01.02.2022 року на зберіганні знаходилося 728120 кг вказаного товару, а станом на кінець місяця кількість товару на зберіганні склала 644420 кг.
За ствердженням позивача, 01.03.2022 ним було складено та направлено відповідачу акт надання послуг № 62 від 01.03.2022 р. на суму 60651,89 грн. (рахунок на оплату № 62 від 28.02.2022 р. на суму 60651,89 грн.) Вказаний акт не був підписаний з боку відповідача та не повернутий позивачу. З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну позивачем певний час не здійснювалися дії з отримання оригіналу вказаного акту і не вчинялися дії щодо стягнення вказаної заборгованості з відповідача. Після припинення активних бойових дій на території громади та відновлення роботи підприємства, працівниками здійснено аналіз наявності оригіналів первинних документів та стану дебіторської заборгованості поклажодавців, зокрема і відповідача. В ході вказаного аналізу встановлено, що відповідач має заборгованість за зберігання гороху за лютий 2022 року, а також не оформив та не повернув зі своєї сторони акт наданих послуг № 62 від 01.03.2022 р. на суму 60651,89 грн.
13.02.2024 р. позивачем повторно оформлено та направлено відповідачу акт надання послуг № 62 від 01.03.2022 р. на суму 60651,89 грн. (рахунок на оплату № 62 від 28.02.2022 р. на суму 60651,89 грн.). Вказані документи були направлені відповідачу цінним листом з описом вкладення (номер поштового відправлення 5726300008673) та отримано відповідачем 19.02.2024 р.
Наразі позивач посилається на п. 6.7 договору, відповідно до якого факт надання послуг за цим договором підтверджується наданими актами наданих послуг. Зерновий склад направляє акт(и) наданих послуг поклажодавцю електронною поштою (яка вказана в договорі) або поштою, чи надається уповноваженому представнику поклажодавця під розпис або доставляється полклажодавцю будь-яким іншим способом, що свідчить про вручення. В разі направлення акту, поклажодавець повинен підписати та повернути акт протягом 3-х робочих днів з дати отримання. В разі наявності вмотивованих зауважень до акту наданих послуг поклажодавець зобов`язаний повідомити зерновий склад про це в письмовій формі протягом 3-х робочих днів з дати отримання акту наданих послуг. В разі неотримання оформленого (підписаного) акту наданих послуг, або письмових зауважень до нього - акт наданих послуг вважається прийнятим (погодженим) та підписаним поклажодавцем, а послуги такими, що надані належним чином і підлягають оплаті поклажодавцем.
Як стверджує позивач, відповідно до умов договору під час повторного направлення відповідачу акту наданих послуг, який ним отримано 19.02.2024, такий акт наданих послуг повинен був бути підписаним відповідачем (або надані зауваження відповідача) до 22.02.2024 року включно. Враховуючи відсутність будь-яких зауважень відповідача до змісту акту наданих послуг, а також непідписання відповідачем вказаного акту, такий акт наданих послуг вважається прийнятим (погодженим) та підписаним поклажодавцем, а послуги такими, що надані належним чином і підлягають оплаті поклажодавцем.
Також позивач зазначає, що в п. 6.6. договору визначено, що послуги зернового складу повинні бути оплачені поклажодавцем протягом 3-х робочих днів з дня одержання виставленого зерновим складом рахунку, який надсилається поклажодавцю на електронну пошту d.miagkov@inagro.ua, поштою чи надається уповноваженому представнику поклажодавця під розпис або доставляється поклажодавцю будь-яким іншим способом, що свідчить про вручення. Отже, акт наданих послуг № 62 від 01.03.2022 р на суму 60651,89 грн. вважається погодженим сторонами та підлягав оплаті, але станом на сьогодні відповідач так і не виконав свого зобов`язання щодо оплати послуг позивача.
За ствердженням позивача, факт заборгованості зі сплати послуг за актом наданих послуг № 62 від 01.03.2022 року на суму 60651,89 грн. підтверджується, зокрема, актом звірки взаємних розрахунків за період 01.07.2021 - 13.02.2024 за договором складського зберігання № З-9/0107 від 01.07.2021, відповідно до якого станом на 13.02.2024 заборгованість відповідача перед позивачем складала 60651,89 грн. Крім того, довідкою обслуговуючого банку № 70-1-1/967-1 від 07.08.2024 р. підтверджується, що інших оплат, крім тих, що зазначені сторонами в акті звірки, на користь позивача не надходило. Таким чином, заборгованість відповідача за актом наданих послуг № 62 від 01.03.2022 року належним чином підтверджується та складає 60651,89 грн.
Як зазначає позивач, відповідачем проігноровано отримані від позивача документи: акт наданих послуг не підписано та не повернуто позивачу, рахунок залишився не сплачений відповідачем. На неодноразові претензійні вимоги позивача відповідач не реагував, заборгованість не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду із цією позовною заявою.
Крім того, у зв`язку з несвоєчасною оплатою відповідачем суми наданих послуг зберігання позивачем нараховано пеню в сумі 7322,97 грн., 3% річних - 795,43 грн. та інфляційні втрати в розмірі 2 143,39 грн., які заявлено до стягнення.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.08.2024 р. вказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Котляревський елеватор" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/959/24 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 09.09.2024 р. об 11:30.
15.08.2024 р. від представника позивача - Оприсняка Б.Р. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява про участь у судовому засіданні, яке призначене на 09.09.2024 р. о 11:30, та у подальших судових засіданнях у даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх. № 9840/24).
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.08.2024 р. у справі №915/959/24 задоволено клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні, яке призначене на 09.09.2024 р. об 11:30, та в усіх наступних судових засіданнях по даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку ЄСІТС (ВКЗ).
20.08.2024 р. від представника відповідача - Сергеєвої К.О. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 9963/24), в якому відповідач проти заявленого позову заперечує. Так, відповідач зазначає, що за укладеним договором про складське зберігання сільськогосподарської продукції від 01.07.2021 р. № 3-9/0107 ТОВ "Котляревський елеватор" (зерновий склад) в період з 26.07.2021 р. по 30.07.2021 р. прийняло від відповідача (поклажодавець) на зберігання горох яровий Оплот (насіннєвий) в кількості 826660 кг.
Наразі відповідач вказує, що за умовами п. 3.1.1 та 3.1.5 договору зерновий склад зобов`язаний забезпечити кількісне та якісне зберігання гороху протягом строку, зазначеного в п. 8.1 договору - до 30.04.2022 р. Відповідно до п. 3.1.3 договору зерновий склад не пізніше ніж за 7 (сім) календарних днів до закінчення строку зберігання повинен попередити про це поклажодавця та визначити строки витребування гороху. За п. 3.2.5 договору поклажодавець зобов`язаний забрати горох після закінчення строку зберігання. Відповідно до п. 6.6 та 6.7 договору, послуги зернового складу оплачуються на підставі виставленого зерновим складом рахунку та акту наданих послуг, вручення яких повинно бути підтверджено.
Як стверджує відповідач, за інформацією, викладеною в позові, в перший раз рахунок на оплату № 62 від 28.02.2022 р. та акт наданих послуг № 62 від 01.03.2022 р. були направлені йому 01.03.2022 р., але доказів вручення до позову не надано. Позивачем додані до позову квитанції та витяг з сайту Укрпошти про відстеження руху відправлення, які підтверджують, що рахунок на оплату № 62 від 28.02.2022 р. та акт наданих послуг № 62 від 01.03.2022 р. були вручені лише 19.02.2024 р.
Крім того, відповідач зазначає, що в період з 21.02.2022 р. по 23.02.2022 р. поклажодавцю було видано горох у кількості 83700 кг. Крім цього, Елеватор списав відходи гороху ІІІ категорії (мертві) в кількості 98540 кг, тобто, станом на сьогоднішній день, залишок гороху, який належить відповідачу та не переданий йому становить 644420 кг. Так, відповідачем у травні 2023 року був поданий позов до позивача про стягнення збитків у вигляді собівартості гороху у зв`язку із неповерненням його поклажодавцю після закінчення строку зберігання. Тобто, позов подано задовго до дати виставлення поклажодавцем рахунку на оплату та акту наданих послуг, що свідчить про наявність претензій поклажодавця до зернового складу щодо надання послуг.
За ствердженням відповідача, позивач вказує, що не повернув горох, оскільки він згорів внаслідок артобстрілів рф, але відповідач не приймає таке обґрунтування, оскільки наданий акт про пожежу не містить інформації про те, що згорів горох саме відповідача. За затвердженою формою, в акті повинно бути детально описано, що знищено, але в акті вказано лише те, що знищено 650 т гороху, та не вказано якого саме гороху, кому належить горох, тощо. Обсяг знищеного гороху вказаний більший, ніж обсяг гороху, який не повернутий поклажодавцю. На думку відповідача, вказана інформація може свідчити про те, що на складі зберігався горох інших клієнтів позивача. можливо у лютому 2022 року, за який стягується заборгованість, фактично гороху не було в повному обсязі на зерновому складі з 24.02.2022 р.
Також відповідач акцентує увагу на тому, що не отримавши заперечень та підписаного акту протягом 3-х робочих днів, після першої відправки, позивачем не надіслані рахунок на оплату та акт наданих послуг ще раз повторно протягом 2022 р. (в період з 05.03.2022 р. до 26.03.2022 р.), протягом 2023 року, а тільки у 2024 році. Пожежа, внаслідок якої нібито згорів горох, сталась 26.03.2022 року, а рахунок на оплату та акт наданих послуг були надіслані лише 15.02.2024 р. На думку відповідача, рахунок на оплату та акт наданих послуг були надіслані тоді, коли перевірити та підтвердити факт та якість надання послуг неможливо, та після звернення відповідача до суду.
Відповідач вказує, що договором не передбачено строків зобов`язань зернового складу із виставлення рахунків на оплату та оформлення і надсилання поклажодавцю актів наданих послуг, тому, слід керуватися чинним законодавством України та звичаями ділового обороту.
Як стверджує відповідач, господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. В даному випадку акт наданих послуг, рахунок є первинними документами, які оформлені та надіслані іншій стороні через два роки після здійснення господарської операції. Податкова накладна також була зареєстрована 30.05.2022 р., що підтверджується квитанцією про реєстрацію податкової накладної, також після того, як горох згорів і неможна перевірити якість та кількість. Тому на думку відповідача, акт наданих послуг, надісланий зерновим складом поклажодавцю не можна вважати прийнятим (погодженим) та підписаним поклажодавцем, а послуги такими, що надані належним чином і підлягають оплаті поклажодавцем.
Також, із посиланням на ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та постанови Верховного Суду у справах №№ 905/1198/17, 910/1389/18, №916/1727/17 відповідач вказує, що за своєю правовою природою, акт звірки взаємних розрахунків не може вважатися первинним бухгалтерським документом ні за формою ні за змістом, а отже і бути доказом суми заборгованості.
Щодо залишення без відповіді та задоволення претензій позивача від 24.04.2024 р. б/н та від 10.05.2024 р. б/н про сплату заборгованості відповідач зазначає таке. За ствердженням відповідача, 09.05.2024 р. та 13.05.2024 р. він отримав від ТОВ "Рейл Лоджистікс" вимоги ТОВ "Котляревський елеватор" від 24.04.2024 р. б/н та від 10.05.2024 р. б/н про сплату заборгованості та пені перед ТОВ "Рейл Лоджистікс" за договором № 3-9/0107 від 01.07.2021 р. 14.05.2024 р. відповідач направив на адресу позивача відповідь на вказані вимоги про те, що вони не можуть бути виконані, оскільки оформлені неналежним чином.
З посиланням на ст. 222 ГК України, відповідач стверджує, що вказані вимоги не можуть бути виконані, оскільки відповідач не має ніяких договірних відносин з ТОВ "Рейл Лоджистікс", та відповідно заборгованості перед ним. У вимогах не наведено обставин та доказів, розрахунку основного боргу, у описах вкладення вказано, що на адресу ПСП "Агрофірма "Роднічок" надсилаються вимоги із копіями довіреностей ТОВ "Рейл Лоджистікс". Вказані копії довіреності не посвідчені адвокатом, а також не надано посвідчених адвокатом копій свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, найменування отримувача відсутнє, ЄДРПОУ отримувача вказаний 21685166, який є ЄДРПОУ банку, а не позивача. Відтак, на думку відповідача, позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими.
Також 20.08.2024 р. від представника відповідача - Сергеєвої К.О. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшло клопотання (вх. № 9965/24) про відкладення розгляду справи № 915/959/24, оскільки представник відповідача перебуває у відпустці з 02.09.2024 по 09.09.20204 та не зможе приймати участь у судовому засіданні, призначеному на 09.09.2024.
29.08.2024 р. від представника позивача - Оприсняка Б.Р. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла відповідь на відзив (вх. № 10379/24), в якій позивач зазначає, що відзив на позовну заяву не містить належних заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з огляду на таке.
Позивач зазначає, що відповідно до фактичних обставин, які підтверджуються матеріалами справи та не спростовані відповідачем між сторонами існують договірні відносини, які оформлені договором складського зберігання сільськогосподарської продукції № З-9/0107 від 01.07.2021 р. Станом на 01.02.2022 р. на зберіганні знаходилося 728120 кг гороху, що підтверджується розрахунком плати за зберігання, книгою кількісно-якісного обліку зерна та продуктів його переробки за лютий 2022 року. Протягом лютого 2022 року позивачем було повернуто відповідачу, а відповідачем вивезено 83700 кг гороху, що підтверджується журналом реєстрації зважування на автомобільних вагах (видаток) за період 01.02.2022 - 28.02.2022. Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків за період 01.07.2021 - 13.02.2024 за договором складського зберігання № З-9/0107 від 01.07.2021 станом на 13.02.2024 заборгованість відповідача перед позивачем складала 60651,89 грн. Згідно довідки обслуговуючого банку № 70-1-1/967-1 від 07.08.2024 інших оплат, крім тих, що зазначені сторонами в акті звірки, на користь позивача не надходило.
Наразі позивач вважає, що відповідачем жодним чином не спростовано позовних вимог, не надано доказів та не обґрунтовано обставин, які відповідно до закону надають право відповідачу не сплачувати послуги позивача.
Крім того, позивач зауважує, що оскільки відповідачем не повернуто акт наданих послуг № 62 від 01.03.2022 р. та не сплачено послуги зі зберігання за лютий 2022 року, позивачем 13.02.2024 повторно оформлено та направлено відповідачу акт надання послуг № 62 від 01.03.2022 р. на суму 60651,89 грн., рахунок на оплату № 62 від 28.02.2022 р. на суму 60651,89 грн. Вказані документи були направлені відповідачу цінним листом з описом вкладення (номер поштового відправлення 5726300008673) та отримано відповідачем 19.02.2024. Оскільки жодної відповіді (заперечень) на вказаний акт від відповідача не надходило, позивач відповідно до умов договору (п. 6.7. договору) правомірно вважає цей акт таким, що погоджений зі сторони відповідача без зауважень. На думку позивача, посилання відповідача на те, що позивач не направив відповідачу повторно акт наданих послуг та рахунок протягом 2022 та 2023 років є безпідставним, таким що не ґрунтується ні на умовах укладеного договору, ні на нормах чинного законодавства, а тому не впливає на обов`язок відповідача внести плату за зберігання.
Також позивач вказує, що, як вбачається зі складеного сторонами акту звірки, як позивачем так і відповідачем прийнято до бухгалтерського обліку акт наданих послуг № 62 від 01.03.2022 року у сумі 60651,89 грн. саме тією датою, якою його було складено - 01.03.2022 року. В іншому випадку акт звірки зі сторони відповідача або не був би підписаний в редакції позивача, або був би підписаний із зауваженнями відповідача. Відповідачем жодного разу, починаючи з березня 2022 року, не було висловлено жодних заперечень щодо наданого позивачем акту наданих послуг № 62 від 01.03.2022 року, не зазначено причин невиконання своїх зобов`язань зі сплати послуг зберігання тощо.
Позивач, із посиланням на норми Податкового кодексу України, зазначає, що як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, за фактом надання послуг позивачем складено та надано відповідачу податкову накладну № 2 від 01.03.2022 р., яка складена в день складання акту наданих послуг. Відтак, посилання відповідача на те, що податкова накладна була зареєстрована 30.05.2022, на думку позивача не може бути підставою для звільнення відповідача від обов`язку сплачувати плату за зберігання.
Відтак, на думку позивача, відповідно до умов договору дата реєстрації податкової накладної не впливає на обов`язок відповідача сплачувати плату за зберігання. Також позивач стверджує, що відповідач помилково ототожнює поняття складання та реєстрацію податкової накладної, оскільки відповідно до вимог ПК України постачальник товару/послуг зобов`язаний скласти податкову накладну, а реєстрацію складеної постачальником податкової накладної здійснює ДПС України. У зв`язку із впровадженням в Україні воєнного стану ДПС України зареєстровано податкову накладну лише 30.05.2022, про що свідчить квитанція № 1.
Позивач зазначає, що ним до позову долучено акт звірки взаємних розрахунків за період 01.07.2021 - 13.02.2024 рр. за договором складського зберігання № З-9/0107 від 01.07.2021 р., відповідно до якого станом на 13.02.2024 заборгованість відповідача перед позивачем складала 60651,89 грн. Вказаний акт звірки підписаний уповноваженими представниками сторін, а саме: з боку позивача акт підписав директор Микола Рабіненко, а з боку відповідача - бухгалтер Ірина Юдкіна . Акт звірки містить особисті підписи представників сторін та печатки позивача та відповідача. Так, акт звірки взаємних розрахунків не є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", однак, позивач у позові посилався на акт звірки взаємних розрахунків не як на первинний документ, а як на документ, що складений сторонами договору з метою звірки взаємних зобов`язань за договором, тобто як доказ наявності заборгованості між сторонами.
На думку позивача, акт звірки взаєморозрахунків є документом, який фіксує стан фінансових розрахунків між двома контрагентами, включаючи визначення взаємних заборгованостей та виявлення розбіжностей між ними, підписання відповідачем акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, свідчить про визнання такого боргу.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 09.09.2024 р. у справі №915/959/24 розгляд справи відкладено на 23.09.2024 р. о 12:30 з огляду на клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та відсутність заперечень на відповідь на відзив.
У судовому засіданні господарського суду 23.09.2024 судом протокольно оголошено перерву до 07.10.2024 о 14:00 на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України для додаткового дослідження доказів.
01.10.2024 р. від представника позивача - Оприсняка Б.Р. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшли клопотання (вх. №№ 11725/24, 11726/24) про витребування доказів.
02.10.2024 р. від представника відповідача - Сергеєвої К.О. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшли додаткові пояснення (вх. № 11818/24), до яких відповідачем надано для долучення до матеріалів справи № 915/959/24 копії податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2022 р., додатку 1 до податкової декларації з податку на додану вартість та квитанції № 2.
04.10.2024 р. від представника відповідача - Сергеєвої К.О. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшли додаткові пояснення (вх. № 11915/24), згідно з якими відповідач просить зменшити розмір пені на 90 %, обґрунтовуючи це форс-мажорними обставинами. Зокрема, відповідач, із посиланням на норми ГК України та ЦК України, зазначає, що розмір санкцій, неустойки може бути значно зменшений у зв`язку із тим, що невиконання відповідачем зобов`язань за договором пов`язано із (обставинами непереборної сили), нездійснення господарської діяльності внаслідок окупації, розкрадання, тощо (що вплинуло на фінансовий стан відповідача), враховуючи належне своєчасне та в повному обсязі виконання зобов`язань до війни, здійснення відповідачем свого відновлення, розмінування після деокупації території та активних бойових дій, що підтверджується доказами та інформацією в матеріалах справи. Як вказує відповідач, внаслідок військової агресії рф, частина Миколаївської області та вся Херсонська область були в окупації і знаходилися в зоні активних бойових дій або окупації, що підтверджується наказами Мінінтеграції, в т.ч., від 22.12.2022 р. № 309 та іншими, якими затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф. За ствердженням відповідача, його об`єкти перебували в тимчасовій окупації, і були деокуповані лише 11.11.2022 р., були та деякі залишаються в зоні бойових дій. Відповідач втрачав контроль над своїми активами, що підтверджується заявами до Нацполіції про втрату контролю, Витягами з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Режим окупації не дозволяє/не надає можливостей для здійснення будь-якої законної господарської діяльності.
Крім того, із посиланням на лист Миколаївської районної військової адміністрації від 20.06.2022 р. № 481/02-17/21/22 про заборону проведення будь-яких сільськогосподарських робіт на територіях Первомайської та Шевченківської територіальної громад у зв`язку із активними бойовими діями, відповідач зазначає, що станом на сьогоднішній день скасування цієї заборони відсутнє.
Також відповідач зазначає, що 07.10.2022 р. Миколаївська обласна рада прийняла рішення № 9 про наявність в Миколаївській області обставин непереборної сили та перелік суб`єктів господарювання, які постраждали внаслідок обставин непереборної сили (є в вільному доступі на офіційному сайті Миколаївської обласної ради), згідно з яким до переліку суб`єктів господарювання, що постраждали внаслідок обставин непереборної сили включено юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, які є сільськогосподарськими товаровиробниками та місцезнаходження яких за станом на 31.12.2022 р. зареєстровано в межах території Миколаївської області.
Відповідач вказує, що станом на сьогоднішній день частина території Миколаївської та Херсонської областей є забрудненими вибухонебезпечними предметами та замінованими, що підтверджується ДСНС на її офіційному сайті, а також заявою відповідача до Управління з питань цивільного захисту Миколаївської ОДА та Миколаївської ОВА про знешкодження вибухонебезпечних предметів № РД/Вх-00004 від 06.01.2023 р.
За ствердженням відповідача, на час розгляду позову розміновано лише частину площ, отже, форс-мажорні обставини продовжуються, і відповідач не має можливості здійснювати свою господарську діяльність належним чином, оскільки основною діяльністю, згідно інформації з ЄДР, є: вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; допоміжна діяльність у рослинництві; післяурожайна діяльність.
07.10.2024 р. від представника позивача - Оприсняка Б.Р. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшло заперечення на клопотання (вх. № 12001/24), в якому просив залишити без задоволення клопотання відповідача про зменшення пені.
Позивач, із посиланням на норми ГК України та ЦК України, зазначає, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.
Так, позивач вказує, що розмір основної заборгованості відповідача перед позивачем складає 60651,89 грн., а розмір нарахованої пені складає всього 7322,97 грн., що у відсотковому значенні становить всього 12,07 % від суми основного боргу.
При цьому позивач стверджує про умисне невиконання відповідачем зобов`язання, посилаючись на те, що відповідачу неодноразово направляли вимоги про сплату заборгованості, які були отримані відповідачем та залишилися без виконання з його боку. На думку позивача, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач вчиняв залежні від нього дії, спрямовані на належне виконання взятих на себе зобов`язань перед позивачем, а також досудове врегулювання спору.
До того ж позивач вказує, що послуги позивачем надані відповідачу в березні 2022 року, суми ПДВ за відповідним актом наданих послуг відповідачем включено до свого податкового кредиту в травні 2022 року, таким чином, на думку позивача, відповідач не виконує свого зобов`язання вже понад 2 роки, що є безперечно тривалим невиконанням з його боку.
Поряд з наведеними позивач зауважує, що як позивач, так і відповідач знаходяться та ведуть свою господарську діяльність у Миколаївській області, тому воєнні дії, військовий стан та інші обставини, що виникли та тривають в Миколаївській області зокрема та в Україні загалом, однаково впливають як на діяльність відповідача так і на діяльність позивача. Крім того, позивач також суттєво постраждав від збройної агресії російської федерації проти України та, зокрема, від бойових дій в Миколаївській області. У зв`язку із значним руйнуванням будівель та споруд позивача останній навіть вимушений був призупинити свою діяльність. Зокрема, як вбачається з рішення Господарського суду Миколаївської області у від 11.07.2024 у справі № 915/6/24 розмір матеріальних збитків, які завдані військовою агресією Російської Федерації проти України і спричинені пошкодженням та знищенням майна позивача, складає 113058053,00 грн. Відтак, позивач стверджує, що відсутні передумови для зменшення розміру нарахованої пені.
Під час розгляду справи в судовому засіданні 07.10.2024 р. позивачем було заявлено усне клопотання про залишення без розгляду поданих представником до суду 01.10.2024 клопотань про витребування доказів (вх. №№ 11725/24, 11726/24), оскільки відповідачем надано до суду відповідні документи, які позивач просив витребувати. Так, з огляду на вищевказане клопотання представника позивача про витребування доказів судом були залишені без розгляду.
В засіданні суду 07.10.2024 представник позивача підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі, натомість представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
01 липня 2021 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Котляревський елеватор" (зерновий склад) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Агрофірма "Роднічок" (поклажодавець) укладено договір складського зберігання сільськогосподарської продукції №З-9/0107, відповідно до умов якого відповідач як поклажодавець зобов`язаний передати позивачу як зерновому складу сільськогосподарську продукцію: зернові та технічні культури та продукти їх переробки (далі - продукція, зерно), а позивач - зерновий склад зобов`язаний прийняти її на зберігання на умовах, визначених цим договором і в установлений строк повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством. (п. 1.1. договору).
Передана на зберігання продукція залишається власністю поклажодавця протягом усього часу знаходження її на зберіганні у зернового складу (п. 1.3. договору).
Відповідно до п. 2.8. договору продукція передається поклажодавцем на зберігання і приймається зерновим складом за адресою: 57263, Миколаївська область, Вітовський район, с.Шевченкове, вул. Урожайна, 1 (далі - місце зберігання).
Пунктом 3.1.1. договору визначено, що зерновий склад забезпечує кількісне і якісне зберігання продукції, його облік та оформлення відповідно до чинного законодавства.
Зерновий склад зобов`язаний, не пізніше ніж за 7 календарних днів до закінчення строку зберігання продукції, попередити поклажодавця про закінчення його строку і визначити строк витребування продукції та зобов`язаний зберігати продукцію протягом строку, встановленого п. 8.1. даного договору та (п.3.1.3. та п.3.1.5. договору).
Згідно з п. 3.2.5. договору після закінчення строку зберігання продукції поклажодавець зобов`язаний забрати її у зернового складу.
Відповідно до п. 3.1 договору перелік послуг, які надаються зерновим складом, а також їх вартість визначаються в тарифах, що наведені в додатку № 1 до цього договору.
Оплата послуг зернового складу здійснюється поклажодавцем за тарифами, що діють у період отримання відповідної послуги. Оплата послуг зернового складу здійснюється поклажодавцем у грошовій формі шляхом перерахування коштів на рахунок зернового складу або/та, за додатковою згодою сторін, шляхом передачі зерновому складу частини продукції, яка очищена від відходів та побічного продукту та відповідає вимогам державних стандартів України (ДСТУ, ГОСТ) у термін, визначений п. 6.6 договору (п.п. 6.4 та 6.5 договору).
Згідно з п. 6.6 договору послуги зернового складу повинні бути оплачені поклажодавцем протягом 3-х робочих днів з дня одержання виставленого зерновим складом рахунку, який надсилається поклаждавцю на електронну адресу d.miagkov@inagro.ua, поштою чи надається уповноваженому представнику поклажодавця під розпис або доставляється поклажодавцю будь-яким іншим способом, що свідчить про вручення.
У випадку несплати поклажодавцем послуг зернового складу в термін, вказаний в цьому пункті договору, зерновий склад має право на при тримання продукції до повної сплати вартості наданих зерновим складом послуг. У випадку затримки оплати вартості послуг зернового складу більше ніж на 30 календарних днів, зерновий склад, починаючи з 31 дня здійснює нарахування вартості послуг зі зберігання продукції у подвійному розмірі, а поклажодавець зобов`язується сплатити таку вартість послуг.
Відповідно до п. 6.7 договору факт надання послуг за цим договором підтверджується наданими актами наданих послуг. Зерновий склад направляє акт(и) наданих послуг поклажодавцю електронною поштою (яка вказана в договорі) або поштою, чи надається уповноваженому представнику поклажодавця під розпис або доставляється поклажодавцю будь-яким іншим способом, що свідчить про вручення. В разі направлення акту поклажодавець повинен підписати та повернути акт протягом 3 робочих днів з дати отримання. В разі наявності вмотивованих зауважень до акту наданих послуг поклажодавець зобов`язаний повідомити зерновий склад про це в письмовій формі протягом 3 робочих днів з дати отримання акту наданих послуг. В разі неотриманого оформленого (підписаного) акту наданих послуг, або письмових зауважень до нього - акт наданих послуг вважається прийнятим (пошкодженим) та підписаним поклажодавцем, а послуги такими, що надані належним чином і підлягають оплаті поклажодавцем.
Згідно з п. 7.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства. Сторона, яка порушить свої зобов`язання за цим договором або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинна відшкодувати в повному обсязі іншій стороні завдані цим збитки, у тому числі збитки у вигляді упущеної вигоди. Збитки за цим договором стягуються незалежно (окремо) від суми неустойки (штрафів, пені).
Відповідно до п. 8.1. договору строк зберігання продукції до 30.04.2022.
Згідно з п. 9.2 договору останній набирає чинності з дати його укладання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.
В додатку № 1 до договору сторони визначили тарифи по договору.
Також у додатку №2 до договору «Замовлення на виконання робіт по сушінню та очищенню продукції» сторони визначили показники переданої на зберігання сільськогосподарської продукції, роботи по сушінню та очищення якої мав здійснити позивач на замовлення відповідача.
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.
Так, укладений між сторонами по справі у письмовій формі договір зберігання є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.
У відповідності до ч. 1 ст. 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов`язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні" визначено, що зберігання зерна - це комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна.
За змістом ч. 1 ст. 961 Цивільного кодексу України товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.
Зі змісту статті 938 Цивільного кодексу України вбачається, що зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.
Як з`ясовано судом, на виконання умов договору № З-9/0107 від 01.07.2021 р. відповідач передав, а позивач прийняв на зберігання майно, а саме: горох яровий Оплот (насіннєвий) урожаю 2021 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями складських квитанцій ББ №607469, ББ № 607475, ББ № 607480, ББ № 607483, ББ № 607484, зокрема:
- за складською квитанцією № 607469 від 26.07.2021 р. передано на зберігання відповідно до накладної № 495 горох яровий Оплот (насіннєвий) вагою 29800 кг (фізична), вага залікова 25086 кг;
- за складською квитанцією № 607475 від 27.07.2021 р. передано на зберігання відповідно до накладної № 517 горох яровий Оплот (насіннєвий) вагою 266760 кг (фізична), вага залікова 248623 кг;
- за складською квитанцією № 607480 від 28.07.2021 р. передано на зберігання відповідно до накладної № 534 горох яровий Оплот (насіннєвий) вагою 204060 кг (фізична), вага залікова 189762 кг;
- за складською квитанцією № 607483 від 29.07.2021 р. передано на зберігання відповідно до накладної № 554 горох яровий Оплот (насіннєвий) вагою 264460 кг (фізична), вага залікова 226303 кг;
- за складською квитанцією № 607484 від 30.07.2021 р. передано на зберігання відповідно до накладної № 558 горох яровий Оплот (насіннєвий) вагою 61580 кг (фізична), вага залікова 38325 кг.
За ствердженням позивача, в лютому 2022 року на зберіганні у позивача знаходилося майно відповідача - зерно гороху, а саме: з 01.02.2022 по 20.02.2022 - 728120 кг; з 21.02.2022 по 21.02.2022 - 719420 кг; з 22.02.2022 по 22.02.2022 - 682780 кг; з 23.02.2022 по 28.02.2022 - 644420 кг.
Наразі, як вбачається з матеріалів справи, станом на 01.02.2022 р. на зберіганні позивача знаходилося 728120 кг гороху, що підтверджується розрахунком плати за зберігання, книгою кількісно-якісного обліку зерна та продуктів його переробки за лютий 2022 року. Також судом з`ясовано, що протягом лютого 2022 року позивачем було повернуто відповідачу, а відповідачем вивезено 83700 кг гороху, що підтверджується журналом реєстрації зважування на автомобільних вагах (видаток) за період 01.02.2022 - 28.02.2022. При цьому факт повернення відповідачу зерна у вказаній кількості останнім під час розгляду справи не заперечувався.
За умовами п. 6.7 договору факт надання послуг за цим договором підтверджується наданими актами наданих послуг. Зерновий склад направляє акт(и) наданих послуг поклажодавцю електронною поштою (яка вказана в договорі) або поштою, чи надається уповноваженому представнику поклажодавця під розпис або доставляється полклажодавцю будь-яким іншим способом, що свідчить про вручення. В разі направлення акту поклажодавець повинен підписати та повернути акт протягом 3-х робочих днів з дати отримання. В разі наявності вмотивованих зауважень до акту наданих послуг поклажодавець зобов`язаний повідомити зерновий склад про це в письмовій формі протягом 3-х робочих днів з дати отримання акту наданих послуг. В разі неотримання оформленого (підписаного) акту наданих послуг, або письмових зауважень до нього - акт наданих послуг вважається прийнятим (погодженим) та підписаним поклажодавцем, а послуги такими, що надані належним чином і підлягають оплаті поклажодавцем.
Як вказує позивач, на підтвердження факту надання послуг зі зберігання зерна за лютий 2022 року позивачем після звітного періоду було складено та направлено відповідачу акт надання послуг № 62 від 01.03.2022 р. на суму 60651,89 грн. та рахунок на оплату № 62 від 28.02.2022 р. на суму 60651,89 грн. Між тим, в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували направлення позивачем відповідачу у 2022 році за звітним місяцем вказаного акту надання послуг. Також суд зауважує, що хоча спірним договором не передбачено строку для вчинення позивачем дій з виставлення рахунків на оплату та оформлення і надсилання поклажодавцю акту наданих послуг, однак, за загальним правилом, господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.
Проте, як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, за фактом надання послуг позивачем складено та надано відповідачу податкову накладну № 2 від 01.03.2022 р., що датована днем складання акту наданих послуг. Як з`ясовано судом, вказана податкова накладна була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 30.05.2022.
Надаючи оцінку наведеним обставинам, суд виходить з такого.
У разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту відповідної господарської операції, у даному випадку - надання послуг зі зберігання, сторони не позбавлені права доводити вказаний факт іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення такої операції.
Частинами першою та другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (ч. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній у період здійснення спірних послуг).
За приписами частин третьої, восьмої статті 19 ГК України, обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу).
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.
Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17.
Також згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03 червня 2022 року у справі № 922/2115/19 податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.
Водночас надані відповідачем до суду копії податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2022 р., додатку 1 до податкової декларації з податку на додану вартість та квитанції № 2 на підтвердження відображення господарських операцій з надання послуг зберігання у своїй податковій звітності свідчать про вчинення останнім юридично значимих дій по оформленню податкового кредиту на суму ПДВ, що зазначена у податковій накладній № 2 від 01.03.2022 р. та акті наданих послуг зберігання № 62 від 01.03.2022 р. на суму 60651,89 грн.
У такому разі податкова накладна, виписана позивачем як стороною спірного договору - постачальником послуг зберігання на користь відповідача, є належним і допустимим доказом факту прийняття відповідачем від позивача послуг зі зберіганню зерна на спірну суму, оскільки відповідач відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з позивачем як контрагентом за спірним договором зберігання.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Отже, прийняття відповідачем наданих позивачем послуг зі зберігання зерна є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити вказані послуги відповідно до умов договору та чинного законодавства.
Згідно положень ч. 1 ст. 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
За умовами п. 6.6 договору відповідач як поклажодавець проводить оплату послуг зернового складу протягом 3-х робочих днів з дня одержання виставленого зерновим складом рахунку, який надсилається поклаждавцю на електронну адресу d.miagkov@inagro.ua, поштою чи надається уповноваженому представнику поклажодавця під розпис або доставляється поклажодавцю будь-яким іншим способом, що свідчить про вручення.
При цьому суд зауважує, що саме від моменту виставлення рахунку у відповідача виникає зобов`язання щодо оплати послуг зберігання, оскільки інше у спірних правовідносинах не передбачено ані договором, ані положеннями ЦК України.
Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Згідно ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).
В даному випадку положення ч. 1 ст. 946 ЦК України наділяли сторін на власний розсуд врегулювати порядок оплати за договором, і сторони, встановивши відповідні умови в п. 6.6 договору, повинні дотримуватися цього порядку.
Як свідчать матеріали справи, позивачем 13.02.2024 було направлено відповідачу акт надання послуг № 62 від 01.03.2022 р. на суму 60651,89 грн. та рахунок на оплату № 62 від 28.02.2022 р. на суму 60651,89 грн. цінним листом з описом вкладення (номер поштового відправлення 5726300008673), який було отримано відповідачем 19.02.2024 р.
Згідно приписів ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Враховуючи те, що зобов`язання відповідача по оплаті послуг зберігання визначено вказівкою на подію, а саме виставлення позивачем рахунку, що було здійснено останнім, відповідно суд вважає, що відповідач мав оплатити вартість наданих у лютому 2022 року послуг зберігання зерна протягом 3-х робочих днів від дати отримання рахунку, тобто не пізніше 22.02.2024 року.
Однак, як встановлено судом, відповідачем не була сплачена вартість наданих послуг зберігання на спірну суму 60651,89 грн., у зв`язку з чим суд погоджується з доводами позивача про існування у відповідача заборгованості у вказаному розмірі, який також зафіксовано в акті звірки взаємних розрахунків між сторонами за період 01.07.2021-13.02.2024, який підписано уповноваженими представниками обох сторін.
При цьому слід зазначити, що наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, докази, які б підтверджували факт повної оплати відповідачем за надані послуги або неможливості виконання цього зобов`язання з поважних причин в матеріалах справи відсутні. Адже, частиною першою, третьою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, якими в силу ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, які мають значення для вирішення справи.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 60651,89 грн. заборгованості за послуги зі складського зберігання сільськогосподарської продукції, які надані позивачем у лютому 2022 року.
Щодо вимог позивача про стягнення нарахованої пені в сумі 7322,97 грн. суд зазначає наступне.
Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем вартості отриманих послуг) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Разом з тим з огляду на те, що відповідач свої зобов`язання в частині оплати наданих послуг зі зберігання не виконав у встановлений договором строк, а саме до 22.02.2024, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, починаючи з 23.02.2024, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.
Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
В п. 7.2 договору сторони погодили, що у разі несвоєчасної сплати поклажодавцем наданих зерновим складом послуг поклажодавець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день порушення виконання зобов`язань. Сплата неустойки не звільняє сторони від виконання договірних зобов`язань.
При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов`язання за договором складського зберігання сільськогосподарської продукції № З-9/0107 від 01.07.2021 р. щодо здійснення оплати наданих послуг зі зберігання зерна, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню на існуючу суму боргу в розмірі 60651,89 грн. за період з 23.02.2024 р. по 31.07.2024 р., що становить 7322,97 грн. Так, дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що вказаний розрахунок пені був здійснений позивачем правильно з урахуванням подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у вказаний період.
Поряд з цим, відповідачем 04.10.2024 р. у додаткових поясненнях у справі (вх. № 11915/24) заявлено клопотання про зменшення розміру пені, відповідно до якого відповідач просить суд застосувати ч. 3 ст. 551 ЦКУ та ст. 233 ГКУ, зменшивши розмір пені на 90%.
Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.
Згідно із приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Неустойка має подвійну правову природу - є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.
Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під іншими учасниками господарських відносин слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.
У постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21 викладено висновок про те, що частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням положень статті 3 Цивільного кодексу України щодо загальних засад цивільного законодавства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови якщо її розмір значно перевищує розмір збитків.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Правовий аналіз зазначених статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми неустойки пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам справи. Так, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені, штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені, штрафу.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).
Верховний Суд у постанові від 29.05.2023 у справі № 904/907/22 дійшов висновку, що норма частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: 1) якщо він значно перевищує розмір збитків, 2) наявність інших обставин, які мають істотне значення. Водночас, тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
Конституцій суд України у рішенні від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21).
Також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 викладені, зокрема, такі висновки:
- розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;
- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання;
- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;
- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;
- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);
- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;
- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Отже, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках. Також чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань передбачених ст. 230 ЦК України санкцій за порушення грошового зобов`язання є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань.
Відтак, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (п. 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 року у справі № 905/1409/21).
Господарський суд наголошує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
З урахуванням конкретних обставин даної справи, які мають юридичне значення, господарський суд враховує:
- відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору;
- відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання;
- правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- невиконання відповідачем зобов`язань за договором пов`язано із форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), а саме нездійснення господарської діяльності внаслідок окупації, розкрадання.
Таким чином, дослідивши заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру пені, перевіривши всі доводи, які містяться в ньому, а також приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору складського зберігання сільськогосподарської продукції № З-9/0107 від 01.07.2021 р., господарський суд, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, та виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, вважає справедливим та таким, що цілком відповідає принципу верховенства права, можливе зменшення розміру пені на 50% від розрахованої позивачем. Між тим, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. На думку суду, стягнення з відповідача такої суми пені компенсує негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем строку оплати за отримані послуги за договором складського зберігання сільськогосподарської продукції № З-9/0107 від 01.07.2021 р., стягнення ж з відповідача пені у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання.
Отже, з відповідача підлягає стягненню пеня за зберігання сільськогосподарської продукції у розмірі 3661,48 грн.
Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
В п. 7.2 договору передбачено, що у разі несвоєчасної сплати поклажодавцем наданих зерновим складом послуг у термін, визначений п. 6.6 даного договору, поклажодавець несе відповідальність, встановлену ст. 625 Цивільного кодексу України.
За частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що умовами спірного договору зберігання не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов`язання у гривневому вираженні.
Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем строків оплати наданих послуг, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних в сумі 795,43 грн. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних на існуючу суму боргу в розмірі 60651,89 грн. за період з 23.02.2024 р. по 31.07.2024 р., судом встановлено, що вказаний розрахунок 3% річних був здійснений позивачем вірно на відповідну суму боргу, також вказаний розрахунок відповідачем не оспорювався. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних за порушення строків оплати наданих послуг в сумі 795,43 грн.
Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
Згідно роз`яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.
Враховуючи викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань на існуючу суму боргу в розмірі 60651,89 грн. за період з 23.02.2024 р. по 31.07.2024 р., що складають 2143,39 грн., та встановлено, що вказані інфляційні нарахування були здійснені позивачем вірно на відповідну суму боргу, також вказаний розрахунок відповідачем не оспорювався. Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 2143,39 грн. відповідно.
При цьому суд зауважує, що при наданні оцінки доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Наразі в контексті наведеного суд не вбачає необхідності надавати оцінку решті доводів сторін, оскільки така оцінка не впливає на вказані вище висновки суду щодо існування у відповідача спірної заборгованості перед позивачем.
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ст. 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов`язку в натурі.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Так, у постанові від 29.06.2021 р. у справі № 910/2842/20 Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацом 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі. Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов`язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо виконання договору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019р. по справі №910/16744/17 вказала, що такий спосіб захисту як примусове виконання обов`язку в натурі застосовується у зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов`язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов`язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов`язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.
Таким чином, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Котляревський елеватор" обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим підлягають частковому задоволенню з урахуванням зменшення розміру нарахованої пені.
У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача, виходячи з заявленої до стягнення суми заборгованості, та без урахування зменшеного розміру нарахованої пені, в сумі 2422,40 грн.
Керуючись ст.ст. 129,232,236-238,240,241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В И Р І Ш И В :
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Котляревський елеватор" до Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Роднічок" про стягнення заборгованості в загальній сумі 70913,68грн. задовольнити частково.
2. СТЯГНУТИ з Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Роднічок" (57262, Миколаївська область, Миколаївський район, с. Миколаївське, вул. Івана Франка, 13А; код ЄДРПОУ 19292651; e-mail:info@inagro.ua) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Котляревський елеватор" (57263, Миколаївська область, Миколаївський район, с. Шевченкове, вул. Урожайна, 1, e-mail: kotl.elevator@gmail.com; код ЄДРПОУ 40092359) основний борг у сумі 60651/шістдесят тисяч шістсот п`ятдесят одну/грн. 89 коп., пеню в сумі 3661/три тисячі шістсот шістдесят одну/грн. 48 коп., 3% річних в сумі 795/сімсот дев`яносто п`ять/грн. 43 коп., інфляційні втрати в сумі 2143/дві тисячі сто сорок три/грн. 39 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2422/дві тисячі чотириста двадцять дві/грн. 40 коп.
3. В задоволенні решти частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Котляревський елеватор" відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано 21.10.2024 року у зв`язку з участю головуючого у підготовці суддів місцевих господарських судів НШСУ у період з 14.10.2024 року по 18.10.2024 року.
Суддя Л.М. Ільєва
Суд | Господарський суд Миколаївської області |
Дата ухвалення рішення | 07.10.2024 |
Оприлюднено | 24.10.2024 |
Номер документу | 122498103 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань зберігання |
Господарське
Господарський суд Миколаївської області
Ільєва Л. М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні