Постанова

від 17.10.2024 по справі 925/181/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 925/181/20(925/411/21)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковського О.В. - головуючого, Білоуса В.В., Погребняка В.Я.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Селена" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Голінного А.М.

на рішення Господарського суду Черкаської області (суддя С.С. Боровик) від 06.09.2023

та постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий -Поляков Б.М., судді: Шаптала Є.Ю., Остапенко О.М.) від 29.04.2024

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Манеж"

про перегляд рішення Господарського суду Черкаської області від 31.08.2022 за нововиявленими обставинами

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Селена" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Голінного А.М.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Манеж"

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Селена-Фемелі Резорт"

про стягнення 117 000 грн 00 коп.

у справі за заявою Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Селена"

про визнання банкрутом.

1. Короткий зміст вимог

1.1. 03.03.2020 Господарський суд Черкаської області ухвалив порушити за заявою Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Селена" (далі - Боржник) в загальному порядку відповідно до норм Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) тощо.

07.07.2020 Господарський суд Черкаської області постановив визнати Боржника банкрутом та відкрити ліквідаційну процедуру, а ліквідатором призначити арбітражного керуючого Голінного А.М.

1.2. 25.03.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Селена" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Голінного А.М. (далі - Позивач) подало позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Манеж" (далі - Відповідач) про стягнення з Відповідача на користь Позивача 117 000 грн 00 коп. заборгованості з орендної плати.

1.3. Позов обґрунтований заборгованістю Відповідача з орендної плати за користування рекламними конструкціями (5-ма рекламними носіями площею 5,4 квадратних метрів, далі - Майно), що виникла за період як до, так і після припинення дії з 06.01.2021 (з урахуванням пролонгації) укладеного між сторонами 27.12.2016 договору № 271216 оренди рекламних конструкцій (далі - Договір оренди), тоді як Відповідач не повернув Позивачу та продовжує користуватись орендованим майном. Також Позивач вказав на наявність у нього копій Договору оренди, акту від 06.01.2017 прийому-передачі орендованого майна, Додатку № 1 до Договору оренди, що були направлені Відповідачем.

1.4. 29.04.2021 Господарський суд Черкаської області ухвалив залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Селена-Фемелі Резорт" (далі - Третя особа).

1.5. 31.08.2022 Господарський суд Черкаської області ухвалив рішення (залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 та постановою Верховного Суду від 17.01.2023) про часткове задоволення позову: стягнення з Відповідача на користь Позивача 108 000 грн 00 коп.; із відмовою у позові в іншій його частині.

1.6. 17.04.2023 Відповідач подав заяву про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Черкаської області від 31.08.2022, його скасування та ухвалення нового рішення - про відмову в задоволенні позову.

1.7. Заява обґрунтована отриманням Відповідачем після 03.04.2023 від ліквідатора Боржника відомостей про неотримання Боржником після продажу ним Третій особі цілісного майнового комплексу дозволів та згоди нового власника територій, на якій розміщене орендоване Майно, на розміщення та доступ до такого майна, що свідчить про те, що Відповідач за відсутності такої згоди був позбавлений можливості користуватись орендованим майном з січня 2018 року (коли Позивач продав Третій особі земельну ділянку, на якій було розташоване орендоване майно) через обставини, за які Відповідач як орендар не відповідає, оскільки отримання Позивачем зазначеної згоди та забезпечення Відповідачу вільного проходу та доступу до рекламних носіїв на чужій території є обов`язком Позивача, якого він не виконав, що є підставою для звільнення Відповідача від сплати орендних платежів за правилами частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

2. Короткий зміст рішень судів першої і апеляційної інстанцій

2.1. 06.09.2023 Господарський суд Черкаської області ухвалив рішення (залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024) про задоволення заяви Відповідача про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Черкаської області від 31.08.2022, скасування цього рішення та ухвалення нового - про відмову в позові.

2.2. Судові рішення мотивовані наявністю підстав для скасування за новоявленими обставинами рішення місцевого суду (про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості з орендної плати) та для ухвалення нового рішення - про відмову в позові, оскільки з урахуванням висновку Верховного Суду в постанові, ухваленій за результатами касаційного провадження з перегляду ухваленого в цій справі рішення місцевого суду, про те, що зовнішня реклама розміщується на територіях за згодою власників цих територій, Відповідач не знав про обставини відсутності дозволу Третьої особи як нового власника території, де було розташоване орендоване майно, на доступ Відповідачу до цього майна, Позивач не надав доказів, які б могли підтвердити, що в період з 23.01.2018 до 06.01.2021 орендоване майно могло бути використане Відповідачем як орендарем, тоді як отримання дозволу щодо надання вільного проходу та доступу до орендованого майна на території, що стала належати новому власникові (Третій особі) є обов`язком Позивача як орендодавця, що в сукупності вказує на наявність підстав для звільнення Відповідача від орендної плати за весь наведений період, протягом якого він не міг використати орендоване майно.

При цьому суди виходили з того, що Відповідач надав більш вірогідні докази того, що в період з 23.01.2018 по 06.01.2021 орендоване майно не могло бути використане орендарем через обставини, за які орендар не відповідав, а саме відсутність дозволу Третьої особи як власника земельної ділянки на розташування та розміщення на їх території зовнішньої реклами та відсутність дозволу цього ж власника на вільний прохід та доступ Відповідача до рекламних носіїв.

3. Встановлені судами обставини

3.1. 27.12.2016 між Боржником та Відповідачем підписано Договір оренди рекламних конструкцій № 271216, згідно з яким: орендодавець передає, а орендар приймає в орендне користування рекламні носії (Майно), що належать орендодавцеві на праві приватної власності (п.1.1.); майно, що передається в оренду, складається: рекламні носії 5 (п`ять) одиниць, розташовані за адресою: Черкаська область, Черкаський район, с. Свидівок, вул. Дахнівська,21; загальною площею 5,4 метрів квадратних (п.1.2.); передача майна в орендне користування здійснюється на підставі акту прийому-передачі, який являється невід`ємною частиною даного договору (п.1.3.); орендоване майно передається в оренду для розміщення рекламної продукції орендаря (п.1.4.); термін оренди складає 1 (один) рік з моменту підписання акту прийому-передачі майна (п.2.1.); орендар має право заходити на територію розміщення рекламних носіїв для обслуговування реклами (п.3.2.2.); орендодавець зобов`язаний надавати доступ на територію розміщення рекламних носіїв, які орендуються згідно умов даного договору (п.3.3.3.); розмір орендної плати за майно, що орендується становить 3000,00 (три тисячі) грн. на місяць в т.ч. ПДВ (п.4.1.); орендна плата сплачується щомісячно в безготівковому порядку на банківський рахунок орендодавця до 10-го числа поточного місяця (п.4.2.).

3.2. В постанові Верховного Суду від 18.01.2022 у цій справі було зроблено висновок про неодноразове поновлення/продовження з 06.01.2018 річного терміну оренди Майна за Договором оренди на той самий річний термін та на тих самих умовах до 06.01.2021, коли ліквідатор Позивача від імені орендодавця висловив, за правилами статті 764 ЦК України (частини четвертої статті 284 Господарського кодексу України), заперечення щодо поновлення/продовження Договору оренди на новий строк та повідомив про це Відповідача (3.12).

3.3. В період дії Договору оренди, а саме - 23.01.2018 між Боржником та Третьою особою було укладено низку договорів купівлі-продажу нерухомості, в тому числі, земельних ділянок за адресою: Черкаська область, Черкаський район, с. Свидівок, вул. Дахнівська, 21, на яких розміщені рекламні конструкції, що були предметом оренди.

3.4. В постанові Верховного Суду від 17.01.2023 у цій справі було зроблено висновок, що реалізація земельної ділянки, на якій були розташовані сітілайти, за відсутності доказів їх передачі окремо або у складі розташованого на проданій земельній ділянці ЦМК, не доводить перехід права власності на ці об`єкти до нового власника в результаті продажу. При цьому вказано, що положеннями частини першої статті 16 Закону України "Про рекламу", згідно з якими зовнішня реклама (що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг) на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).

3.5. Подаючи заяву про перегляд справи за нововиявленими обставинами, Відповідач долучив до матеріалів справи такий письмовий доказ як клопотання/заяву ліквідатора від 03.04.2023, в якому на вимогу суду у справі № 925/181/20 (925/256/23) вказано, що за весь час виконання повноважень ліквідатора Боржника дозвіл власника (Третьої особи) земельної ділянки (що розташована за адресою: Черкаська область, Черкаський район, с. Свидівок, вул. Дахнівська, 21, площею 3,6894 га, кадастровий номер 7124986000:04:007:0066) на розташування та розміщення на їх території зовнішньої реклами в кількості п`яти одиниць (сіті-лайт двосторонній світловий розміром 1,2 м х 1,8 м), а також дозвіл цього власника на вільний прохід та доступ Відповідача до рекламних носіїв в кількості п`яти одиниць (сіті-лайт двосторонній світловий розміром 1,2 м х 1,8 м) за Договором оренди, що розташовані земельній ділянці Третьої особи, не були здобуті.

3.6. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 27.06.2023 у цій справі витребувано у Боржника документи:

1) які підтверджують отримання дозволу власника земельної ділянки Третьої особи, де розташоване орендоване майно в кількості п`яти одиниць (сіті-лайт двосторонній світловий розміром 1,2 м х 1,8 м) на розташування носіїв на їх території та розміщення зовнішньої реклами;

2) які підтверджують отримання дозволу власника земельної ділянки Третьої особи, де розташоване орендоване майно в кількості п`яти одиниць (сіті-лайт двосторонній світловий розміром 1,2 м х 1,8 м) на вільний прохід та доступ Відповідачу до рекламних носіїв за Договором оренди.

3.7. Ліквідатор Боржника витребуваних документів суду не надав, а надіслав пояснення, в якому зазначив, що за весь час виконання повноважень ліквідатора у справі дозвіл власника земельної ділянки на розташування та розміщення на території зовнішньої реклами, дозвіл на вільний прохід та доступ Відповідачу до рекламних носіїв не були здобуті.

3.8. Позивач не надав доказів отримання згоди власника земельної ділянки (Третьої особи) на розміщення орендованих Відповідачем спеціальних конструкцій рекламоносіїв на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: Черкаська область, Черкаський район, с. Свидівок, вул. Дахнівська, 21, площею 3,6894 га, кадастровий номер 7124986000:04:007:0066, в період з 23.01.2018 по 06.01.2021.

Позивач не надав доказів на підтвердження надання доступу на територію розміщення рекламних носіїв в період з 23.01.2018 до 06.01.2021.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1. 16.05.2024 Позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 та рішення Господарського суду Черкаської області від 06.09.2023 та ухвалити нове рішення, яким заяву Відповідача про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Черкаської області від 31.08.2022 залишити без задоволення.

5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5.1. Згідно з аргументами Позивача в касаційній скарзі підставою для касаційного оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій суду є положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки ці суди застосували норми статті 762 ЦК України, яка не підлягає застосуванню при перегляді судових рішень у цій справі за нововиявленими обставинами, а також порушили положення статті 320 ГПК України, тоді як відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень статті 320 ГПК України на предмет того, чи є нововиявленою обставиною, а також доказом відсутності дозволів та доказом невикористання наймачем майна через обставини, за які він не відповідає (стаття 762 ЦК України), що були отримані після ухвалення судового рішення у цій справі, а саме отримане в іншій справі № 925/181/20 (925/256/23) клопотання/заява від 03.04.2023 ліквідатора Боржника про те, що в процесі здійснення ліквідаційної процедури Боржника ним як наймодавцем не було здобуто дозволу власника земельної ділянки на розташування та розміщення на їх території зовнішньої реклами та дозволу власника земельної ділянки на вільний прохід та доступ наймача (Відповідача) до рекламних носіїв.

5.2. Підставою для касаційного оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій суду також є положення пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази, а саме зазначене клопотання/заяву ліквідатора Боржника від 03.04.2023, а також суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі вказаної заяви/клопотання ліквідатора Боржника, що є недопустимим доказом (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

5.3. Крім цього підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі був зазначений підпункт "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, оскільки скаржник відповідно до цього Кодексу позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями, при розгляді іншої справи № 925/181/20(925/256/23) за позовом Відповідача до Позивача про встановлення відсутнім права на стягнення орендної плати за тим самим Договором оренди, нарахованої за той же період з 23.01.2018 до 05.01.2021, що і в розглядуваній справі.

5.4. Поряд з викладеним скаржник зауважив, що суди не врахували ознаки та правила визначення обставин нововиявленими з відмежуванням їх від нового доказу (як підтвердження факту), а також не врахували, що Відповідач не надав суду доказів на підтвердження наявності перешкод у його вільному доступі до території Третьої особи, на якій знаходяться орендовані Відповідачем рекламні носії, для розміщення на них зовнішньої реклами, а факт належності на праві власності Третій особі відповідної земельної ділянки, не означає відсутність у Відповідача можливості вільного доступу до цих рекламних носіїв для розміщення на них зовнішньої реклами, тоді як за наявності протилежних фактів (перешкод у вільному доступі Відповідача до території та рекламних носіїв) відповідні обставини могли бути відомі заявникові на час розгляду справи.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

6.1. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечує аргументи, викладені в касаційній скарзі, з підстав, що загалом аналогічні мотивам в оскаржуваних судових рішеннях, наголошуючи на тому, що касаційна скарга виходить за межі касаційного провадження, оскільки: (1) заявник не довів наявність жодної з підстав для касаційного оскарження, передбачених статтею 287 ГПК України, що виключає законні межі перегляду; (2) заявник не вказав ні норму права, ні висновки, ні подібність, які могли б визначити межі касаційного провадження згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а лише послався на відповідну норму; (3) скаржник просить не сформувати практику застосування норми, що до якої відсутній висновок Верховного Суду, а просить сформувати висновок виключно щодо оцінки доказів у цій конкретній справі, що не відповідає такій підставі для касаційного оскарження, що визначена в пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України; (4) скаржник вказує не на не дослідження доказів, а на те, що докази були досліджені "неналежним чином", вказує на недопустимість доказів, отриманих на виконання ухвали суду про витребування документів, що спростовує їх недопустимість, що не відповідає положенням пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України; (5) скаржник посилається на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, який передбачає направлення справи на новий розгляд, в той час як прохальній частині скаржник просить прийняти нове рішення, що не відповідає зазначеним приписам та є підтвердженням відсутності підстав для касаційного оскарження згідно з пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України.

7. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Щодо критеріїв нововиявлених обставин

7.1. Згідно з частиною першою статті 320 ГПК України рішення, постанови та ухвали господарського суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності, якими закінчено розгляд справи, а також ухвали у справах про банкрутство (неплатоспроможність), які підлягають оскарженню у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Передбачений нормами глави 3 Розділу IV ГПК України перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами є окремою процесуальною формою судового процесу, яка визначається юридичною природою цих обставин та має свої особливості.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 320 ГПК України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

7.2. На підставі вказаної норми Відповідач звернувся із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами ухваленого у цій справі рішення Господарського суду Черкаської області від 31.08.2022 про часткове задоволення позову: стягнення з Відповідача на користь Позивача 108 000 грн 00 коп. заборгованості з орендної плати за Договором оренди; із відмовою у позові в іншій його частині (пункти 1.7-1.8).

7.3. Щодо загальних правил перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами з підстав, зазначених в пункті 1 частини другої статті 320 ГПК України, Суд зазначає про таке.

Нововиявлені обставини за своєю правовою природою є матеріально-правовими фактами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство.

Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, їх існування на час розгляду справи; по-друге, те, що ці обставини не були та не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність цих обставин для розгляду справи (тобто, коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).

За відсутності принаймні однієї з цих ознак обставини не можуть вважатися нововиявленими та, відповідно, бути підставою для перегляду прийнятого у справі судового рішення.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 03.04.2018 у справі № 910/6052/16 та від 07.08.2018 у справі № 915/1708/14 та від 19.05.2020 у справі № 910/19793/14, від 14.07.2020 у справі Б8/065-12.

7.4. Сталість наведеної правової позиції Верховного Суду підтверджується послідовно викладеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від 27.05.2020 у справі № 802/2196/17-а, відповідно до якої нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, та породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх урахування судового рішення. До нововиявлених обставин належать факти об`єктивної дійсності, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного розв`язання спору.

Крім цього, необхідними ознаками нововиявлених обставин є: 1) існування цих обставин під час розгляду та вирішення справи й ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява; 2) на час розгляду справи ці обставини об`єктивно не могли бути відомі ні заявникові, ні суду; 3) істотність цих обставин для розгляду справи (внаслідок урахування цих обставин суд міг би прийняти інше рішення, ніж те, що було прийняте).

7.5. Водночас законодавець також визначив, що не є нововиявленими обставинами. Так положеннями частини четвертої статті 320 ГПК України передбачено, що не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

7.6. Велика Палата Верховного Суду та Верховний Суд також у постановах послідовно сформулювали правові висновки, що не є нововиявленими обставинами, зокрема:

- не належать до нововиявлених нові обставини, які виникли або змінилися після ухвалення судом рішення, новий доказ або нове обґрунтування позовних вимог чи заперечень проти позову; не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювали суди під час розгляду справи (пункт 6.38 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 9901/819/18 від 14.04.2021, а також подібні правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 752/4995/17, постанові Верховного Суду від 12.04.2022 у справі № 904/3923/20);

- не є нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці доказів, які вже оцінив суд у процесі розгляду справи; крім того, судове рішення не можна переглядати у зв`язку з нововиявленими обставинами у разі, якщо обставини, передбачені частиною другою статті 423 ЦПК України, відсутні, а також якщо обставини, визначені частиною другою статті 423 ЦПК України, були або могли бути відомі заявникові на час розгляду справи (пункти 27-28 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 127/10129/17 від 22.01.2019);

- не можуть бути визнані нововиявленими обставинами викладені в іншій справі висновки суду щодо обставин справи (оцінка доказів), юридична оцінка обставин справи в іншій справі та правові підстави рішення суду або його мотиви на предмет застосування норм права в іншій справі; не вважаються нововиявленими обставинами нові докази, виявлені після постановлення рішення суду, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах (правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.08.2019 у справі №920/1077/16, від 15.01.2020 у справі №916/24/17);

- обставини, які виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, касаційній скарзі або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, не можуть визнаватися нововиявленими; до того ж не вважається нововиявленими обставини зміна правової позиції суду в інших подібних справах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 802/2196/17-а);

- не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі; обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими (постанова Великої Палати Верховного Суду від 9.06. 2022 у справі № 9901/230/20).

Посилаючись на наведені висновки, Суд виходить з того, що частина четверта статті 423 ЦПК України, частина четверта статті 361 КАС України є аналогічними за змістом із частиною четвертою статті 320 ГПК України, відтак, зазначені правові висновки щодо того, що не може вважатися нововиявленими обставинами, є релевантними до цієї справи.

7.7. Суд також вважає за необхідне відзначити, що зазначені концептуальні підходи щодо процедури поновлення розгляду справи за нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження узгоджуються з практикою усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ процедура поновлення розгляду справи за нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження для виправлення помилок правосуддя як така, не суперечить положенням Конвенції за умови відсутності зловживання (рішення ЄСПЛ від 06.12.2005 у справі "Попов проти Молдови" № 2).

Однак, при цьому ЄСПЛ наголошує, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, потрібно тлумачити в світлі Преамбули до Конвенції, яка проголошує принцип верховенства права як частину спільної спадщини держав-учасниць. Одним з аспектів принципу верховенства права є принцип правової певності, який, окрім іншого, передбачає, що якщо суд ухвалив остаточне рішення по суті спору, таке рішення не може бути піддане перегляду (рішення ЄСПЛ від 28.10.1999 у справі "Брумареску проти Румунії"). Цей принцип встановлює, що жодна сторона не вправі ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише задля нового судового розгляду й нового рішення по суті. Перегляд судового рішення не повинен бути замаскованою апеляційною процедурою, а саме лише існування двох позицій щодо способу вирішення спору не є підставою для повторного судового розгляду. Відхилення від цього принципу допустимі лише за наявності виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 24.06.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.06.2011 у справі "Желтяков проти України").

Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні, а також те, що цей доказ є вирішальним (пункти 27-34 рішення ЄСПЛ від 18.11.2004 у справі "Правєдная проти Росії").

7.8. Відтак, узагальнюючи наведене, Суд виходить з того, що:

(1) перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами є особливим видом провадження, в якому, на відміну від перегляду судового рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження, підставою перегляду не є недоліки розгляду справи судом (незаконність та/або необґрунтованість судового рішення, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники судового розгляду не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду дані про неї;

(2) метою перегляду справи за нововиявленими обставинами є не ревізія судових рішень або усунення судових помилок, а лиш перегляд уже розглянутої справи з урахуванням обставин, про існування яких стало відомо після ухвалення судового рішення;

(3) законодавство не містить визначення категорії "нововиявлені обставини", проте за своєю юридичною суттю нововиявлені обставини - це юридичні факти (фактичні обставини) справи, які мають істотне значення для вирішення справи по суті, існували в період первинного провадження і ухвалення судового акта, але не були і не могли бути відомі ні сторонам, ні третім особам, їхнім представникам, іншим учасникам процесу, ні суду, за умови виконання ними всіх вимог закону для об`єктивного, повного і всебічного розгляду справи та ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення;

Наведені висновки ґрунтуються, як на вище окреслених правових позиціях, так і на правових позиціях, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.02.2021 у справі № 826/20239/16, від 08.09.2022 у справі № 9901/400/20.

Суд наголошує, що прийняття заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами не означає обов`язкового скасування чи зміни рішення, що переглядається. Результат перегляду повинен випливати з оцінки доказів, зібраних у справі, і встановлення господарським судом на основі цієї оцінки наявності або відсутності нововиявлених обставин, визначення їх істотності для правильного вирішення спору.

7.9. Крім цього Суд зауважує, що дослідження обставин і перевірка доказів про наявність нововиявлених обставин у розумінні положень процесуального законодавства не може мати наслідком нової правової оцінки обставин, які вже були предметом дослідження судів при вирішенні спору по суті, та кваліфікації таких обставин як нововиявлених.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 05.09.2024 у cправі № 904/2828/22 (пункт 31).

7.10. За змістом заяви Відповідача (пункти 1.6-1.7), ураховуючи також зміст оскаржуваних судових рішень, підставою для перегляду та скасування за нововиявленими обставинами судового рішення у цій справі (про часткове задоволення вимог Позивача про стягнення Відповідача заборгованості з орендної плати) стали обставини, про які, як стверджує Відповідач, він дізнався та які ним були виявлені на підставі наданих Позивачем доказів в іншій справі (№ 925/181/20(925/256/23) за позовом Відповідача до Позивача про встановлення відсутнім права на стягнення орендної плати за Договором оренди). Цим доказом є подане у справі № 925/181/20(925/256/23) клопотання/заява від 03.04.2023 ліквідатора Боржника про те, що в процесі здійснення ліквідаційної процедури Боржника ним як наймодавцем за Договором оренди після відчуження земельної ділянки з розташованим на ній орендованим майном не було здобуто дозволу нового власника земельної ділянки на розташування та розміщення на їх території зовнішньої реклами та дозволу цього ж власника на вільний прохід та доступ наймача (Відповідача) до рекламних носіїв (пункт 3.5).

З урахуванням зазначених обставин та виходячи з положень частини шостої статті 762 ЦК України Відповідач вважає, що він звільняється від сплати орендної плати за заявлений Позивачем у цій справі період.

7.11. За приписами частини шостої статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Застосування саме цієї норми стало правовою підставою для ухвалення за нововиявленими обставинами нового рішення у цій справі - про відмову в позові.

Щодо застосування частини шостої статті 762 ЦК України та щодо наведених аргументів Відповідача (пункт 7.10) Суд зазначає про таке.

7.12. Аргументи Відповідача про неможливість наймодавця (Боржника) забезпечити Відповідачу доступ до орендованого майна через відчуження на користь Третьої особи такого майна разом із земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване, раніше вже були заявлені Відповідачем у цій справі. Однак такі аргументи Відповідач заявляв у цій справі без посилання на положення частини шостої статті 762 ЦК України та не з підстав бездіяльності Боржника з отримання ним від Третьої особи як нового власника земельної ділянки відповідного дозволу, а з інших підстав - через утверджувану Відповідачем об`єктивну неможливість Позивача на розміщення зовнішньої реклами на території внаслідок переходу права власності на неї від Боржника до Третьої особи: аркуш 5 апеляційної скарги на рішення від 31.08.2022 (том 5-Б аркуш 2), аркуш 5 на звороті касаційної скарги на постанову апеляційного суду від 14.11.2022 та рішення від 31.08.2022 (том 5-Б аркуш 102 на звороті).

При цьому наведені аргументи у відповідній редакції Відповідача вже були предметом розгляду та оцінки судом при ухваленні судових рішень у цій справі (пункти 5.3 та 7.13 постанови Верховного Суду від 17.01.2023), тобто були предметом розгляду та оцінки судом до того, як були зазначені Відповідачем в заяві про перегляд рішення місцевого суду у цій справі за нововиявленими обставинами з посиланням на положення частини шостої статті 762 ЦК України, що виключає їх врахування саме як нововиявленої обставин у цій справі у розумінні пункту 1 частини другої статті 320 ГПК України (пункти 7.6, 7.9).

7.13. Крім цього Суд зазначає, що Відповідач, посилаючись на зазначені положення ЦК України, заявив нові аргументи - неотримання Боржником дозволу Третьої особи (як нового власника земельної ділянки, на якій розташоване орендоване майно), на вільний прохід та доступ наймача (Відповідача) до рекламних носіїв, що відповідно вимагає і відповідні нові докази. При цьому Суд зауважує на неправильному тлумаченні та застосуванні Відповідачем положень частини шостої статті 762 ЦК України в контексті розподілу тягаря доказування у спірних правовідносинах.

7.14. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 наведено висновок, відповідно до якого норма частини шостої статті 762 ЦК України визначає як підставу звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відсутність у частині шостій статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

7.15. Верховний Суд у постановах від 22.05.2019 у справі № 914/1248/18, від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17 також виклав правовий висновок про те, що для застосування частини шостої статті 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.

7.16. Тож за наведеного висновку щодо розподілу тягаря доказування обставин, за яких наймач звільняється від плати за користування орендованим майном за правилами частини шостої статті 762 ЦК України (пункт 7.14), Відповідач у відповідних аргументах помиляється у застосуванні цієї норми, яка у спірних правовідносинах вимагає не доказів отримання Боржником дозволу від Третьої особи на вільний прохід та доступ для наймача (Відповідача) до рекламних носіїв, а доказів об`єктивної неможливості /заборони Відповідачу користуватись цими рекламними носіями, зокрема, через відмову Третьої особи у доступі Відповідачу до орендованого майна, тягар доведення яких у спірних правовідносинах покладений на Відповідача як наймача за Договором оренди. При цьому Суд наголошує на відмінності обставин, коли орендар за об`єктивних причин не міг користуватись орендованим майном від обставин, коли він не користувався цим майном, однак і не повертав майно орендодавцю (власнику).

7.17. Щодо правил доведення обставин неможливості Відповідача мати доступ та користуватись орендованим ним майном Суд зазначає про таке.

У разі об`єктивної неможливості використання наймачем орендованого майна ці обставини перш за все стають та мають бути відомими наймачу, як безпосередньому користувачу орендованого майна - у спірних правовідносинах Відповідачу, на якого задля звільнення від сплати орендної плати Позивачу за правилами частини шостої статті 762 ЦК України і покладається обов`язок перш за все заявити про такі обставини орендодавцю (Позивачу) та довести їх, зокрема шляхом запитування відповідних доказів, зокрема і від Третьої особи.

Між тим Відповідач заявив відповідні аргументи у цій справі лише при зверненні із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, що свідчить про доповнення своїх заперечень проти позову новим аргументом, а також спростовує аргументи Відповідача про неможливість бути обізнаним щодо відсутності відповідного дозволу та запитати підтвердження цього до отримання відповідного доказу, наданого Позивачем у справі № 925/181/20(925/256/23), та за запитом суду у цій справі при здійсненні провадження за нововиявленими обставинами (пункти 3.5-3.7).

До того ж Суд враховує, що аргументи Відповідача в апеляційній скарзі на рішення від 31.08.2022 (том 5-Б аркуш 2), та в касаційній скарзі на постанову апеляційного суду від 14.11.2022 та рішення від 31.08.2022 (том 5-Б аркуш 102 на звороті) про інші договірні правовідносини Відповідача з Третьою особою (з наданням відповідних доказів у справі, фото тощо), за яких у Відповідача були відсутні підстави для продовження договору оренду саме з Боржником, вказують на протилежне, а саме на факт збереження у Відповідача доступу до орендованих у Боржника за Договором оренди сітілайтів.

7.18. Отже, попри об`єктивну можливість та процесуальне право Відповідача визначати матеріально-правові підстави та аргументи, за яких він заперечує заявлені до нього позовні вимоги у цій справі, зокрема із посиланням на частину шосту статті 762 ЦК України, а відповідно і об`єктивну можливість та процесуальне право Відповідача запитати як у Позивача, так і у Третьої особи відповідні докази (а саме відомості щодо надання або відмову у наданні Третьою особою Відповідачу як наймачу у спірний період вільного проходу та доступу до рекламних носіїв), відповідний аргумент та матеріально-правова підстава між тим не були заявлені Відповідачем раніше у цій справі і відповідні докази не були ним ні надані, ні запитані від Позивача або Третьої особи. А тому за суб`єктивних обставин, що залежали винятково від волі та розсуду Відповідача, зазначений аргумент не був ним заявлений у цій справі та не став предметом розгляду та оцінки судами, що виключає його врахування саме як нововиявленої обставини у цій справі у розумінні пункту 1 частини другої статті 320 ГПК України (пункт 7.6).

7.19. Між тим суди попередніх інстанцій наведеного не врахували та дійшли помилкового висновку про те, що наведені Відповідачем як нововиявлені обставини бездіяльності Боржника як наймодавця у здобутті дозволу нового власника земельної ділянки (Третьої особи) на розташування та розміщення на її території зовнішньої реклами та дозволу цього власника земельної ділянки на вільний прохід та доступ наймача (Відповідача) до рекламних носіїв, є нововиявленими у розумінні пункту 1 частини другої статті 320 ГПК України.

Тому суд першої інстанції ухвалив неправомірне рішення, яке безпідставно підтримано та залишено без змін апеляційним судом, щодо наявності підстав для перегляду та скасування за новоявленими обставинами ухваленого у цій справі рішення місцевого суду про часткове задоволення позову та стягнення відповідної суми орендної плати, а також для прийняття нового рішення - про відмову в позові.

Дійшовши цього висновку, Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника (пункти 5.1-5.4) та відхиляє протилежні аргументи Відповідача (пункт 6.1), які до того ж зводяться не стільки до заперечення аргументів Позивача, як до заперечення підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі за скаргою Позивача, оцінка яких здійснена касаційним судом згідно із ухвалою від 17.06.2024 у цій справі про відкриття касаційного провадження за скаргою Позивача.

7.20. З огляду на викладене та наведені висновки про відсутність сукупності всіх ознак, що надають зазначеним заявником обставинам статусу нововиявлених у цій справі, ураховуючи положення пункту 3 частини першої статті 308, статті 311 ГПК України, оскаржувані постанова апеляційного суду та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення - про відмову Відповідачу у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Черкаської області від 31.08.2022 та про залишення цього рішення в силі.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Селена" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Голінного А.М. задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 та рішення Господарського суду Черкаської області від 06.09.2023 у справі № 925/181/20 (925/411/21) скасувати.

3. Ухвалити нове рішення: відмовити в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Манеж" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Черкаської області від 31.08.2022 у справі № 925/181/20 (925/411/21), а рішення Господарського суду Черкаської області від 31.08.2022 у справі № 925/181/20 (925/411/21) залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. В. Васьковський

Судді В. В. Білоус В. Я. Погребняк