Постанова

від 22.10.2024 по справі 757/41431/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у суді першої інстанції: Ільєва Т.Г.

Єдиний унікальний номер справи № 757/41431/20-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/824/8190/2024

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 жовтня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мережко М.В.,

суддів: Поліщук Н.В, Соколової В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційними скаргами товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса 32», ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 січня 2024 року та за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса 32» на додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 лютого 2024 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса 32» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

встановив:

У вересні 2020 року позивач ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса 32» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що Товариство надає послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, виробництво та постачання теплової енергії у житловому будинку АДРЕСА_1 .

Відповідач є власником квартири в даному комплексі за АДРЕСА_3,в секції (будинку) 32-Б, загальною площею 52,70 кв.м.

Так, 02 січня 2008 року сторони уклали договір АДРЕСА_3 про надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання житлового будинку та прибудинкової території.

Позивач свої обов`язки за договором виконує належним чином, в той час як відповідач свої обов`язки не пізніше 15 числа кожного місяця вносити оплату на рахунок Товариства в повному обсязі не виконує, однак проживає, користується та отримує в повному обсязі відповідні житлово-комунальні послуги, у зв`язку з чим станом на 01 липня 2020 року утворилась заборгованість в сумі 37 489,82 грн. (основний борг).

У зв`язку з тим, що відповідач вчасно не виконує свої зобов`язання, наявні підстави для стягнення з нього зазначеного боргу з урахування інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України.

Ухвалою судді від 02 листопада 2020 року у справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Після чого, 08 квітня 2021 року судом було проведено судове засідання, за результатами якого було ухвалено заочне рішення у цивільній справі № 757/41431/20-ц, яким позовні вимоги було задоволено.

Ухвалою суду від 28 листопада 2023 року заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 квітня 2021 року по справі №757/41431/20-ц було скасовано та позовну заяву призначено до розгляду.

В подальшому, 26 грудня 2023 року відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували здійснення позивачем у спірний період господарської діяльності з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій та факт обслуговування позивачем у спірний період житлового будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в рамках Договору за період з грудня 2013 року по липень 2020 року у сумі 37489,82 гривень є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Так, звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги, позивач подав розрахунок заборгованості, який не містить виду та об`єму послуг, включених до розрахунку заборгованості і детального розрахунку вартості цих послуг.

Порядок розрахунків за Договором, укладеним між позивачем та відповідачем, врегульований статтею 3 Договору.

Зокрема, згідно пункту 3.2. Договору АДРЕСА_3 про надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання житлового будинку та прибудинкової території від 02.01.2008 року, вартість послуг, розраховується щомісяця згідно даних фактичного споживання, та діючого кошторису цін (тарифів), розрахункової частки участі Власника (Відповідача у справі) у витратах на утримання житлового будинку та прибудинкової території, які наведені в Додатку №1 до Договору.

Згідно пункту 10 частини 1 статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники зобов`язані своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.

Однак матеріали справи не містять даних про вид та об`єм фактично спожитих відповідачем у спірний період житлово-комунальних послуг та їх вартість.

З урахуванням того, що в матеріалах справи немає доказів, які підтверджують факт надання позивачем у спірний період житлово-комунальних послуг відповідачу, їх вид, об`єм та вартість, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за житлово- комунальні послуги за період з грудня 2013 року по липень 2020 року у сумі 37 489, 82 гривень, є необґрунтованими.

Також, відповідач вважає, що позивачем не підтверджено обставин, щодо стягнення з відповідача сплати боргу з урахуванням інфляції та 3% річних, оскільки на умовах підпункту 3.1. Договору, відповідач взяв на себе зобов`язання по оплаті наданих позивачем житлово-комунальних послуг, зазначених в місячних ринках. В матеріалах справи відсутні місячні рахунки за період з грудня 2013 року по липень 2020 року та докази їх виставлення позивачем.

Відсутність в матеріалах справи доказів визначення позивачем вартості фактично наданих відповідачу позивачем послуг у місячних рахунках та доведення їх до відома вказує на відсутність факту прострочення грошового зобов`язання по сплаті житлово- комунальних послуг за спірний період та відсутність у позивача права вимагати стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Крім того, позивач не має права нараховувати 3% річних та інфляційні втрати (частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України) на вимоги щодо яких спливла позовна давність. Така правова позиція Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду викладена у постанові від 06.03.2019 р. у справі №757/44680/15-ц (провадження №61- 32171сво18).

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті вартості житлово-комунальних послуг за період з грудня 2013 року з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в сумі 49 748, 24 гривень є необґрунтованими, адже, виходять за межі строку позовної давності та не підтверджені доказами про надання позивачем у спірний період житлово-комунальних послуг на суму, визначену позивачем у розрахунку заборгованості.

З врахуванням зазначеного, відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Окрім цього, відповідачем до відзиву було додано заяву про застосування строків давності, в якій останній просив суд:

- застосувати до позовних вимог про стягнення заборгованості за житлово -комунальні послуги за період з грудня 2013 по серпень 2017 року у розмірі 20849, 05, стягнення інфляційних втрат за порушення грошового зобов`язання по сплаті житлово-комунальних послуг за період з грудня 2013 по серпень 2017 року у розмірі 5 664,66 грн., стягнення 3% річних за порушення грошового зобов`язання по сплаті житлово -комунальних послуг за період з грудня 2013 по серпень 2017 року у розмірі 3 044,22 грн., що разом в сумі складає 29 557,93 грн. позовну давність та на даній підставі відмовити в частині зазначених вимог.

05.01.2024 представником позивача було подано відповідь на відзив, в якому зазначено, що позивач у період виникнення заборгованості з січня 2014 року по липень 2020 року надавав фізичним та юридичних особам житлово-комунальні послуги, послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, виробництво та постачання теплової енергії, гарячої води у житловому будинку у складі окремих житлових секцій з підземною автостоянкою і вбудованими приміщеннями соціальної сфери за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач свої обов`язки, направлені на здійснення обслуговування та поточний ремонт житлового будинку, приміщень будинку, забезпечення роботи технічного обладнання та інженерних мереж, комунікацій відповідно до технічних вимог законодавства, відповідних підзаконних актів, забезпечення надання належної якості комунальних та інших послуг власникам житлових, нежитлових та інших споруд будинку, в тому числі і відповідачу, виконував своєчасно та належним чином, в той час, як відповідач свій обов`язок - не пізніше 20 числа кожного місяця вносити оплату на рахунок Товариства в повному обсязі - виконував частково. Всього за вказаний період у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 37489,82 грн.

Таким чином, представник позивача вказує, що твердження відповідача про те, що позивачем не виставлялись відповідачу рахунки за житлово-комунальні послуги, спростовується здійсненими оплатами відповідача за виставленими позивачем щомісячними рахунками на оплату за житлово-комунальні послуги.

Також зазначено, що відповідач на протязі багатьох років частково оплачував надані йому позивачем-ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32» комунальні послуги, послуги з утримання будинку та прибудинкової території, надані послуги з постачання гарячої та холодної води. При цьому, окрім оплати чергових платежів він здійснював також погашення заборгованості минулих періодів.

Так, за червень 2017 року відповідачу було нараховано за житлово-комунальні послуги 201,73 грн., а сплачено було відповідачем в липні 2017 року три платежі на загальну суму 582,17 грн. (06.07.2017 року - на суму 201,73 грн., 06.07.2017 року - на суму 297,82 грн. та 13.07.2017 року - на суму 82,62 грн.), що свідчить про часткове погашення боргів минулого періоду.

Таким чином, дії відповідача з часткової оплаті наданих йому позивачем житлово-комунальних послуг та з часткового погашення основного бору, свідчать про те, що перебіг позовної давності було перервано 13 липня 2017 року (дата платежу від 13 липня 2017року на суму 82,62 грн.).

Окрім цього, зазначено, що відповідач без заперечень частково сплачував за надані йому комунальні послуги та послуги з утримання житлового будинку та прибудинкової території, що підтверджується, зокрема, наявними в матеріалах справи копіями квитанцій з оплати комунальних послуг. Це також підтверджує, що відповідач визнає та не заперечує факт отримання ним комунальних послуг та наявності у нього заборгованості за отримані послуги.

Таким чином, твердження відповідача про те, що відсутність у виконавця послуг в ЄДР виду діяльності за КВЕД, яку він збирається здійснити, свідчить про те, що він на має жодного відношення до здійснення певного виду діяльності, суперечить законодавству та фактичним обставинам.

Також зазначено, що беручи до уваги судову практику в постанові Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року по справі №757/6725/21-ц по аналогічній справі за позовом ТОВ «ЖЕП «ЩОРСА,32» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, посилання відповідача на те, що останній має оплачувати за житлово-комунальні послуги за тарифами, визначеними договором № НОМЕР_2 від 02.01.2008 року, є необґрунтованими, а відсутність домовленості сторін про зміну тарифів, при тому, що такі тарифи змінювались відповідно до рішень органів місцевого самоврядування, не звільняє власника від сплати комунальних послуг, які належним чином надавались позивачем за новими тарифами та у повному обсязі використовувались відповідачем.

Твердження відповідача про те, що спірна квартира не підключена до системи опалення не відповідає дійсності, не підтверджено жодним доказом та спростовується матеріалами справи.

З врахуванням зазначеного, представник позивача просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32», заборгованість в розмірі 37 489, 82 грн. основного боргу, витрат від інфляційних процесів - 6 998,87 грн., 5 259, 55 грн. - 3% річних, що разом становить 49 748, 24 грн. та стягнути судові витрати.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 січня 2024 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса 32» заборгованість у розмірі 20 190 (двадцять тисяч сто дев`яносто) грн. 31 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса 32» витрати по сплаті судового збору в сумі 891 (вісім тисяч дев'яносто одна) грн. 65 коп.

В іншій частині вимог - відмовлено.

Додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 лютого 2024 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення - задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 11 408 грн. 64 коп.

В іншій частині вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог, позивач ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 січня 2024 року скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача заборгованість за житлово-комунальні послуги: 20 849, 05 грн основного боргу, 5664,66 грн. втрат від інфляційних процесів, 3044,22 грн. 3% річних та судові витрати.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції порушив вимоги ч. 1 ст. 141,ст. 263, пунктів 2 та 3 ч. 4 ст. 265ПК України, ст. ст. 261, 264 ЦК України, пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», пункт 35 Правил користування приміщеннями житлових будинків і при будинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року N?572, пункту 10 частини першої 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Зазначає, що відповідач протягом багатьох років частково оплачував надані йому позивачем ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32» комунальні послуги, послуги з утримання будинку та прибудинкової території, надані послуги з постачання гарячої та холодної води. При цьому, окрім оплати чергових платежів він здійснював також погашення заборгованості минулих періодів.

Звертає увагу, що за червень 2017 року відповідачу було нараховано за житлово-комунальні послуги 201,73 грн., а сплачено було відповідачем в липні 2017 року три платежі на загальну суму 582,17 грн. (06.07.2017 року - на суму 201,73 грн., 06.07.2017 року - на суму 297,82 грн. та 13.07.2017 року - на суму 82,62 грн.), що свідчить про часткове погашення боргів минулого періоду. Вказане підтверджується наявною в матеріалах справи Довідкою про нарахування та сплату послуг за утримання житла та комунальних послуг за період січень 2014 р. - липень 2020 р по ОСОБА_1 АДРЕСА_2 , підписаною директором та головним бухгалтером позивача, про те, що за відповідачем обліковується заборгованість за житлово-комунальні послуги на загальну суму 37489,82 грн.

Наголошує, що вказаний доказ не був досліджений судом першої інстанції, внаслідок чого оскаржуване рішення є необґрунтованим та ухваленим з порушенням вимог ст. 263 ЦПК України.

Вказує, що відповідач, подавши заяву про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, визнає, що права позивача по даній справі є порушеними.

Таким чином, дії відповідача з часткової оплаті наданих йому позивачем житлово-комунальних послуг та з часткового погашення основного бору, свідчать про те, що перебіг позовної давності було перервано 13 липня 2017 року (дата платежу від 13.07.2017р. на суму 82,62 грн.).

Зазначає, що суд першої інстанції припустився неповного дослідження всіх обставин справи і дійшов помилкового висновку про те, що перебіг позовної давності не було перервано вчиненням відповідачем дій з часткового погашення заборгованості минулих періодів. Тим самим, суд першої інстанції порушив вимоги ст. 263 ЦПК України, ст.ст. 261, 264 ЦК України, пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні приміщеннями Житлових послуги», пункт 35 Правил користування будинків і при будинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року №572, пункту 10 частини першої 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Вважає рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 січня 2024 року в частині застосування позовної давності і відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 20849,05 грн., 5664,66 грн. втрат від інфляційних процесів та 3044,22 грн. трьох відсотків річних, а також часткового покладення на відповідача судових витрат, є незаконним та необґрунтованим, ухваленим за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права, висновки суду, наведені у рішенні не відповідають обставинам справи.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача заборгованості за період з вересня 2017 року по липень 2017 року ОСОБА_1 подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Печерськогорайонного суду м. Києва від 17 січня 2024 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 20 190 (двадцять тисяч сто дев?яносто) гривень 31 копійка, а також витрат по сплаті судового збору в сумі 891 (вісім тисяч дев?яносто одна) гривня 65 копійок та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» у стягненні з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги, у повному обсязі та стягнути з ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» витрати відповідача на судовий збір та витрати на правову допомогу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що висновки суду першої інстанції про здійснення позивачем у період з січня 2014 року по липень 2020 року обслуговування та поточного ремонту житлового будинку АДРЕСА_1 , приміщень цього будинку, забезпечення роботи технічного обладнання та інженерних споруд не підкріплені первинними документами, які підтверджують здійснення позивачем у період з січня 2014 року по липень 2020 року своєчасного та у повному обсязі обслуговування та поточного ремонту житлового будинку АДРЕСА_1 , приміщень цього будинку, забезпечення роботи технічного обладнання та інженерних споруд та понесення позивачем витрат на утримання житлового будинку АДРЕСА_1 у період з січня 2014 року по липень 2020 року.

Зазначає, що суд першої інстанції порушив процесуальні норми частини 9 статті 83 Цивільного процесуального кодексу України, виклавши у мотивувальній частині свого судового рішення мотиви позивача, викладені у відзиві на відповідь, адже відповідь на відзив з додатками не надсилалась на адресу відповідача.

Стверджує, що суд першої інстанції не мотивував підстави прийняття від позивача доказів, якими він обґрунтовує свій позов на стадії подання відповіді на відзив, тоді як частиною 2 статті 83 Цивільного процесуального кодексу України подання цих доказів передбачено на стадії подання позову. Відсутність в оскаржуваному судовому рішенні мотивів прийняття від позивача доказів на стадії подання позивачем відповіді на відзив є свідченням відсутності виняткових випадків, внаслідок яких позивач був позбавлений можливості надати ці докази до суду першої інстанції разом із позовом з причин, що об?єктивно не залежали від нього.

Наголошує, що суд першої інстанції неправомірно звільнив позивача від обов?язку довести доказами, як факт надання мені у спірний період житлово-комунальних послуг по обслуговуванню житлового будинку АДРЕСА_1 , так і об?єм наданих позивачем мені у спірний період житлово-комунальних послуг по обслуговуванню житлового будинку АДРЕСА_1 , оскільки свої висновки побудував на обставинах, викладених в процесуальних документах, складених позивачем, без перевірки цих обставин, доказами.

Звертає увагу, що висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, оскільки судом першої інстанції не встановлені фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення цієї справи; встановлені судом першої інстанції обставини, які мають значення для розгляду цієї справи є недоведеними.

Суд першої інстанції не включив до предмета доказування перевірку обставин, які мають істотне значення для розгляду цієї справи.

Вважає, що стягнення судом першої інстанції з відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги без встановлення факту надання позивачем у спірний період житлово-комунальних послуг в об?ємі, визначеному у розрахунку, без перевірки обґрунтованості розрахунку заборгованості за житлово-комунальні послуги є необґрунтованим та незаконним через неповне з?ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

Не погоджуючись із вказаним додатковим рішенням суду першої інстанції позивач ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 лютого 2024 року в частині стягнення з ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» судових витрат у розмірі 11 408 грн. 64 коп. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви відповідача від 05 лютого 2024 року про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції постановив оскаржуване рішення, не зазначивши з якої саме поважної причини відповідач пропустив строк, встановлений ч. 8 ст. 141 ЦПК України, а також якими саме доказами підтверджується поважність причин пропуску строку для подання доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу, які би свідчили про об?єктивну неможливість виконати вимоги процесуального закону в установлений строк.

Вказує, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що «відповідач при подачі відзиву на позов заявляє, що докази понесених судових витрат буде надано в строк згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що в судовому засіданні сторона відповідача була відсутня, приходжу до висновку, що строк на подачу доказів на підтвердження понесених судових витрат не пропущено.»

Вважає, що наведена в оскаржуваному рішенні причина пропуску строку для подання доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу відсутність відповідача в судовому засіданні) є неповажною, оскільки, як зазначено в рішенні Печерського районного суду м. Києва від 17 січня 2024 року «відповідач в судове засідання не з?явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення судових повісток та розміщенням оголошення на сайті Печерського районного суду м. Києва.»

Стверджує, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів понесення відповідачем витрат на правничу допомогу саме в тому розмірі, який зазначений в його заяві від 05 лютого 2024 року. Тому в цій частині оскаржуване рішення ґрунтується на припущеннях, що є порушенням вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України.

Наголошує, що стягнувши з позивача витрати на правничу допомогу, розмір яких визначений всупереч умовам договору про надання правничої допомоги №46/23-п від 01 травня 2023 року, суд першої інстанції порушив вимоги ст.ст. 77, 78, 81, 89, 137 ЦПК України, ч. 8. ст. 141 ЦПК України.

Вважає, що оскаржуване рішення в частині стягнення з ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» судових витрат у розмірі 11 408 грн. 64 коп. є незаконним та необґрунтованим, ухваленим за неповного з?ясування обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм процесуального права, висновки суду, наведені у рішенні не відповідають обставинам справи.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача не скористався.

Від ОСОБА_1 надійшли відзиви на апеляційні скарги ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32». У відзивах вказує, що апеляційні скарги ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» на рішення та на додаткове рішення є безпідставними, просить відмовити у їх задоволенні.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України (у редакції на дату подання апеляційних скарг) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, втрат від інфляційних процесів та 3% річних у розмірі 49 748,24 грн.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 січня 2024 року підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_1 рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 січня 2024 року залишенню без задоволення та апеляційна скарга ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» на додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 лютого 2024 року залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості, яка виникла до грудня 2013 року по серпень 2017 року, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк позовної давності щодо цих вимог.

Однак, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем комунальної послуги є суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору, а споживачем - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Відповідно до пункту 1частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Частиною 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», редакція якого діяла до 9 грудня 2017 року, та частиною 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року визначено, що споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Поняття виробника та постачальника комунальних послуг також визначено Положенням про порядок розрахунків за комунальні послуги між виробниками (постачальниками), виконавцями і споживачами послуг водопостачання, водовідведення і теплопостачання в умовах використання засобів обліку споживання води і теплової енергії в житловому фонді та підвищення економічної зацікавленості споживачів у їх встановленні за власні кошти, затвердженим наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року N 55, відповідно до якого виробниками (постачальниками) холодної і гарячої води та теплової енергії є підприємства і організації, які за договорами надають виконавцям та споживачам комунальні послуги; виконавцями послуг є підприємства або організації, які безпосередньо надають комунальні послуги споживачам (житлово-експлуатаційні та інші організації). У деяких випадках виробники (постачальники) послуг можуть бути і виконавцями послуг (наприклад, для власників приватних будинків), а споживач - це фізична або юридична особа, що користується комунальними послугами.

Зазначені норми законодавства чітко визначають, що виконавцями житлово-комунальних послуг є підприємства або організації, які безпосередньо надають житлово-комунальні послуги споживачам.

Судом встановлено, що предметом діяльності ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» є надання житлово-комунальних послуг фізичним та юридичним особам з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, виробництво та постачання теплової енергії у житловому будинку у складі окремих житлових секцій з підземною автостоянкою і вбудованими приміщеннями соціальної сфери за адресою: АДРЕСА_1 .

Одна з квартир даного житлового комплексу, за АДРЕСА_3, в секції (будинку) 32-Б загальною площею 52.70 кв. м., на праві приватної власності належить ОСОБА_1 , на підставі Свідоцтва про право власності від 23 травня 2007 року, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), на підставі Наказу від 07 травня 2007 р. №778-С/КІ.

Так, 02 січня 2008 року між ТОВ «Житлово-експлуатаційним підприємством «Щорса, 32» з однієї сторони та ОСОБА_1 з іншої сторони було укладено Договір НОМЕР_3 «Про надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання житлового будинку та прибудинкової території».

Незважаючи на те, що ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32» свої обов`язки, направлені на здійснення обслуговування та поточний ремонт житлового будинку, приміщень будинку, забезпечення роботи технічного обладнання та інженерних мереж, комунікацій відповідно до технічних вимог законодавства, відповідних підзаконних актів, забезпечення надання належної якості комунальних та інших послуг власникам житлових, нежитлових та інших споруд будинку, в тім числі й ОСОБА_1 виконувало та виконує своєчасно та в повному обсязі, ОСОБА_1 свої обов`язки щодо не пізніше 15 числа наступного місяця вносити оплату на рахунок Житлово-експлуатаційного підприємства не виконує в повному обсязі.

Тобто, користуючись усіма зручностями-наявними комунальними послугами, відповідач по справі відмовлявся приймати участь в утриманні будинку, його приміщень, прибудинкової території, оплати отриманих комунальних послуг.

Тому станом на 01 липня 2020 року відповідач має загальну заборгованість основного боргу за отримані послуги перед Позивачем на загальну суму 37 489, 82 грн.

Відтак, користуючись діючим законодавством та вищезазначеним одночасно з вимогою про стягнення наявного основного боргу даним позовом позивач просить суд стягнути одночасно з відповідача зокрема інфляційні збитки та 3% річних.

З врахуванням зазначеного, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь 6 998, 87 грн. втрат від інфляційних процесів, 5 259, 55 грн. 3% річних, а всього 49 748, 24 грн.

Відповідно до загальних умов виконання зобов`язання, встановлених ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинне виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань.

Згідно із ч. 1ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до положення статті 322 Цивільного кодексу України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 360 ЦК України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 10 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», співвласники зобов`язані своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.

Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Відповідно до п.5,6, 13 ст. ЗУ «Про житлово-комунальні послуги»:житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги;споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Законом України «Про житлово-комунальні послуги» врегульовані права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, якими є власник, споживач, виконавець та виробник, серед яких обов`язком виконавця є надання послуг вчасно та відповідної якості, згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладання із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за недотримання умов його виконання, згідно з типовим договором. Правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, а його обов`язком - оплатити житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 20 цього Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України по справі 20 квітня 2016 року по справі 221/515/15-а.

Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг, в тому числі і оновленого додатку №1 до договору щодо зміни тарифів, сама по собі не може бути підставою для звільнення відповідача, як споживача від оплати житлово-комунальних послуг, за діючими, на момент надання таких послуг, тарифами.

Така позиція суду кореспондується з висновком Верховного суду України викладеним у постанові від 30 жовтня 2013 року по справі 6-59цс13.

Отже, неузгодження між сторонами умов та тарифів в додатку № 1 до укладеного договору, свідчить про неналежне виконання сторонами свого обов`язку, щодо укладення договору про надання житлово-комунальних послуг та його складових. Відсутність домовленості сторін про зміну тарифів, при тому, що такі тарифи змінювались відповідно до рішень органів місцевого самоврядування, не звільняє власника від сплати комунальних послуг, які належним чином надавались позивачем за новими тарифами та у повному обсязі використовувались відповідачем.

З врахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо наявності заборгованості відповідача перед позивачем.

Проте, Київський апеляційний суд не погоджується з періодом стягнення та розміром заборгованості виходячи з наступного.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим, суд не врахував, що відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS - CоV - 2" на всій території України встановлено карантин з 12.03.2020 до 22.05.2020, дія якого постановами Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641 (з урахуванням змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України від 26.08.2020 № 760, від 13.10.2020 № 956), від 09.12.2020 № 1236 продовжена до 30.06.2021.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, п. п. 18, 20, 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМ України від 21 липня 2005 № 630, споживач зобов`язаний оплачувати комунальні послуги у встановлені строки. Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настав за розрахунковим.

Відповідно до п. 1 ч. 1 та п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 № 2189-VIII праву споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів кореспондує обов`язок оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього ж Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

З урахуванням п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року.

За таких обставин помилковим є висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення заборгованості за період з березня 2017 року по вересень 2017 року, оскільки розмір цієї заборгованості підтверджується належними та допустимими доказами, а строк позовної давності щодо цих вимог не сплив.

Відповідач вказану заборгованість не спростував, доказів повної чи часткової сплати заборгованості суду не надав.

Київський апеляційний суд приходить до висновку, що заборгованість з відповідача на користь позивача підлягає стягненню за період з березня 2017 року по вересень 2020 року.

Таким чином розмір заборгованості відповідача становить 23 155, 87 гривень, з яких: 18 420,93 гривень - основна сума боргу, 2017,50 гривень - інфляційні втрати, 2717,44 гривень - 3% річних.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок же доведення цих обставин лежить на позивачеві.

За таких обставин колегія суддів вважає, що позивачем доведено вказану суму заборгованості належними та допустимими доказами у зазначеному позивачем розмірі і тому в цій частині позов підлягає задоволенню.

Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 січня 2024 року підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні в частині визначення заборгованості.

Інші доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

Суд також враховує, що у Висновку № 11 (2008) Консультативної ради Європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого, звертається увага на те, що виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція), зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом пяти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Судові витрати на правничу допомогу це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов`язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони.

Частиною 3 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, на користь якої ухвалене рішення, за рахунок іншої сторони. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі відмови в позові - на позивача.

На підтвердження розміру понесених ОСОБА_1 витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, в матеріалах справи містяться: копії акт приймання-передачі наданих послуг.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в п.48 постанови №10 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться документально підтверджені витрати відповідача на правову допомогу, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення вказаних витрат із позивача на користь відповідача.

Тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції мав достатньо доказів для стягнення витрат на правову допомогу під час ухвалення судового рішення та співмірно визначив розмір витрат на правову допомогу.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване додаткове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 374, 376 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 січня 2024 року - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса 32» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 січня 2024 року - задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 січня 2024 року змінити в частині визначення розміру заборгованості.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса 32» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги у період з березня 2017 року по вересень 2020 року у розмірі23 155, 87 гривень, з яких: 18 420,93 гривень - основна сума боргу, 2017,50 гривень - інфляційні втрати, 2717,44 гривень - 3% річних.

В іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 січня 2024 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса 32» на додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 лютого 2024 року - залишити без задоволення.

Додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 лютого 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.

Реквізити сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса 32», адреса: 01133, м. Київ, вул. Є. Коновальця, 32-А, прим. 96, код ЄДРПОУ 32492922.

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_3 , РНКОПП НОМЕР_1 .

Головуючий: М.В. Мережко

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова