Рішення

від 18.10.2024 по справі 902/962/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" жовтня 2024 р. Cправа № 902/962/24

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Технополіс" (вул. Хлібна, буд. 19, м. Житомир, 10014)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Меткон Плюс" (вул. Григорія Сковороди (Пушкіна), буд. 4, м. Вінниця, 21100)

про стягнення 96 249,66 грн.

за участю секретаря судового засідання Розгон Н.В.,

представників сторін:

позивача Костишена В.Л. за довіреністю (в режимі відеоконференції);

відповідача Піскова В.В. за довіреністю (в режимі відеоконференції).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла позовна заява № 04-09-1/24 від 04.09.2024 (вх. № 1002/24 від 04.09.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю "Технополіс" з вимогою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Меткон Плюс" про стягнення 36 613,64 грн інфляційних втрат та 7 562,82 грн трьох процентів річних за період 01.09.2021 по 01.09.2024 від несплати заборгованості за рішенням Господарського суду Житомирської області від 25.05.2009 у справі № 8/497.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2024 справу розподілено судді Матвійчуку В.В.

Суд, ухвалою від 05.09.2024 за вказаним позовом відкрив провадження у справі №902/962/24 за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання для розгляду справи по суті на 24.09.2024.

17.09.2024 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшло повідомлення №17-09-6/24 від 17.09.2024 (вх. номер канц. суду 01-34/9199/24 від 17.09.2024) представника позивача - адвоката Костишеної В.Л., за змістом якого остання повідомляє про те, що попередній розрахунок витрат на правову допомогу становить 15 000,00 грн та відповідно заява про ухвалення додаткового рішення буде подана до суду у визначені ГПК України строки.

17.09.2024 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла заява № 17-09-3/24 від 17.09.2024 (вх. номер канц. суду 01-34/9203/24 від 17.09.2024) представника позивача - адвоката Костишеної В.Л. про збільшення розміру позовних вимог.

19.09.2024 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву № б/н від 19.09.2024 (вх. номер канц. суду 01-34/9277/24 від 19.09.2024) представника відповідача Піскової В.В., за змістом якого відповідач позовні вимоги позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат визнає частково, а саме за період з 10.04.2024 (день ухвали про правонаступництво) по 01.09.2024 (день, що передує стягненню боргу). При цьому заперечує щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат до моменту переходу прав та обов`язків ДП "Житомирторф" за рішенням Господарського суду Житомирської області від 25.05.2009 у справі № 8/497.

20.09.2024 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив № 20-09-1/24 від 20.09.2024 (вх. номер канц. суду 01-34/9304/24 від 20.09.2024) представника позивача - адвоката Костишеної В.Л. з наведенням заперечень щодо доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши заяву № 17-09-3/24 від 17.09.2024 (вх. номер канц. суду 01-34/9203/24 від 17.09.2024) представника позивача - адвоката Костишеної В.Л. про збільшення розміру позовних вимог, судом встановлено, що остання відповідає вимогам чинного процесуального законодавства, подана до початку першого судового засідання, а тому прийнята до розгляду як така, що відповідає вимогам п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України.

Таким чином ціна позову, з урахуванням збільшення розміру позовних вимог, склала 96 249,66 грн.

Суд, ухвалою від 24.09.2024 відклав розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження на 17.10.2024.

На визначену судом дату (17.10.2024) представники позивача та відповідача з`явилися в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні 17.10.2024 суд заслухав вступне слово представників позивача та відповідача, провів стадію з`ясування обставин та перевірки їх доказами, повідомив про завершення розгляду справи по суті та вийшов до нарадчої кімнати для постановлення вступної і резолютивної частини судового рішення, повідомивши представників позивача та відповідача про орієнтовний час повернення з нарадчої кімнати.

Після виходу з нарадчої кімнати 18.10.2024 в судове засідання представники сторін не з`явилися, у зв`язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує, що рішенням Господарського суду Житомирської області у справі № 8/497 від 26.05.2009, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Технополіс" задоволено, стягнуто з Державного підприємства "Житомирторф" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технополіс" 83 929,33 грн - основного боргу; 7 257,25 грн - пені; 38 496,06 грн - інфляційних нарахувань; 1 296,82 грн - витрат по сплаті державного мита; 95,16 грн на інформаційно-технічне обслуговування судового процесу.

В подальшому рішенням Господарського суду Житомирської області від 25.07.2017 у справі № 906/465/17 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Технополіс" задоволено частково. Ухвалено стягнуту з Державного підприємства "Житомирторф" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технополіс" 76 310,45 грн - інфляційних та 7 553,64 грн - 3% річних, а також 1 257,96 грн сплаченого судового збору. В решті позову відмовлено.

22.01.2024 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (далі "Продавець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Меткон Плюс" (далі "Правонаступник боржника", "Покупець") укладено Договір купівлі-продажу, відповідно до якого Продавець передав у власність Покупцю (продав) приватизований шляхом продажу на аукціоні в електронній формі об`єкт малої приватизації єдиний майновий комплекс Державного підприємства "Житомирторф" (код ЄДРПОУ 02968154), який розташований за адресою: Житомирська обл., м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 25, а Покупець прийняв у власність (купив) об`єкт приватизації, сплатив ціну його продажу, згідно з розділом 2 Договору, та зобов`язується виконати визначені в Договорі умови.

Позивач зауважує, що в п. 4.1 Договору передбачено, що покупець є правонаступником усіх майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою) і обов`язків ДП "Житомирторф", відповідно до умов цього договору та ст. 28 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", з дня оформлення акта приймання-передачі об`єкта приватизації від продавця до покупця, який підписується сторонами та скріплюється їх печатками (за наявності).

11.04.2024 Господарським судом Житомирської області у справі № 906/465/17 ухвалено, окрім іншого, замінити боржника - Державне підприємство "Житомирторф" на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Меткон Плюс" у виконавчому провадженні з примусового виконання наказу Господарського суду Житомирської області у справі № 906/465/17 від 16.08.2017.

У зв`язку з тим, що відповідачем в повному обсязі погашено основний борг в сумі 83 929,33 грн лише 02.09.2024 позивач звернувся до суду з позовом (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) про стягнення на підставі ст. 625 ЦК України інфляційних втрат в розмірі 78 456,66 грн та 3% річних в розмірі 17 793,00 грн.

Відповідач, у відзиві на позовну заяву, не заперечує щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, саме з 10.04.2024, позаяк, з означеної дати ТОВ "Меткон Плюс" набуло статус боржника в результаті правонаступництва за ухвалою Господарського суду Житомирської області від 09.04.2024 по справі № 8/497.

Проте сторона відповідача, посилаючись на відсутність вини за неналежне виконання договірних зобов`язань, повністю заперечує щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат до моменту правонаступництва.

Позивач заперечує доводи відповідача. При цьому вказує на те, що відповідно до п. 1.1 Договору до складу об`єкта приватизації входять всі види майна, призначені для діяльності підприємства (крім того, що не підлягає приватизації) - будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, борги, а також право на торгівельну марку або інше позначення та інші права, в тому числі активи і пасиви згідно з фінансовою звітністю державного підприємства.

Відповідно до п. 3.1 Договору, передача об`єкта приватизації здійснюється продавцем одночасно з нотаріальним посвідченням цього договору та оформлюється актом приймання-передачі, який підписується сторонами та скріплюється їх печатками.

Позивач зауважує, що у відповідності до п. 4.1 Договору та ст. 28 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", ТОВ "Меткон Плюс" є правонаступником усіх майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою) і обов`язків ДП "Житомирторф", з дня оформлення та підписання акта приймання-передачі об`єкта приватизації від продавця до покупця.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів судом встановлено таке.

26.05.2009 Господарським судом Житомирської області прийнято рішення у справі № 8/497, відповідно до якого позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Технополіс" задоволено, стягнуто з Державного підприємства "Житомирторф" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технополіс" 83 929,33 грн - основного боргу; 7 257,25 грн - пені; 38 496,06 грн - інфляційних нарахувань; 1 296,82 грн - витрат по сплаті державного мита; 95,16 грн на інформаційно-технічне обслуговування судового процесу.

09.06.2009 на виконання рішення Господарського суду Житомирської області від 26.05.2009 у справі № 8/497 видано наказ.

У зв`язку з тим, що відповідач не виконав зазначене вище рішення суду, позивач звернувся до Господарського суду Житомирської області з вимогою про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих згідно ст. 625 ЦК України, за невиконання рішення суду від 26.05.2009 у справі № 8/497, за період з 25.05.2014 по 24.05.2017.

25.07.2017 Господарським судом Житомирської області прийнято рішення у справі № 906/465/17, відповідно до якого позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Технополіс" задоволено частково. Ухвалено стягнуту з Державного підприємства "Житомирторф" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технополіс" 76 310,45 грн - інфляційних та 7 553,64 грн - 3% річних, а також 1 257,96 грн сплаченого судового збору. В решті позову відмовлено.

22.01.2024 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях та Товариством з обмеженою відповідальністю "Меткон Плюс" укладено договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Житомирторф", за результатами електронного аукціону, оформленого протоколом про результати електронного аукціону № SРЕ001-UА-20231211-75198 від 19.12.2023, затвердженого наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях від 26.12.2023 року № 561.

За змістом п. 1.1. цього Договору, Продавець передає у власність Покупцю (продав) приватизований шляхом продажу на аукціоні в електронній формі об`єкт малої приватизації - єдиний майновий комплекс Державного підприємства "Житомирторф" (код за ЄДРПОУ 02968154), який розташований за адресою: Житомирська область, м. Житомир вул. Велика Бердичівська, 25 (двадцять п`ять), (далі - "Об`єкт приватизації"), а Покупець прийняв у власність (купив) Об`єкт приватизації, сплатив ціну його продажу, згідно з Розділом 2 Договору, та зобов`язується виконати визначені в Договорі умови. До складу об`єкта приватизації входять всі види майна, призначені для діяльності підприємства (крім того, що не підлягає приватизації) - будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, борги, а також право на торгівельну марку або інше позначення та інші права, в тому числі активи і пасиви згідно з фінансовою звітністю державного підприємства.

За умовами п. 3.2. Договору право власності на Об`єкт приватизації переходить до Покупця після укладання цього Договору та підписання акта приймання-передачі Об`єкта приватизації, але не раніше дати отримання дозволу Антимонопольного комітету України на концентрацію, якщо отримання такого дозволу вимагається законом.

Згідно п. 4.1 Договору Покупець є правонаступником усіх майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою) і обов`язків ДП "Житомирторф" (код ЄДРПОУ 02968154) відповідно до умов цього Договору та статті 28 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" з дня оформлення акта приймання-передачі Об`єкта приватизації від Продавця до Покупця, який підписується Сторонами та скріплюється їх печатками (за наявності).

09.04.2024 Господарським судом Житомирської області у справі № 8/497 ухвалено замінити сторону боржника у виконавчому провадженні № 52085748 з примусового виконання наказу Господарського суду Житомирської області у справі № 8/497 - Державне підприємство "Житомирторф" на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Меткон Плюс".

11.04.2024 Господарським судом Житомирської області у справі № 906/465/17 ухвалено, окрім іншого, замінити боржника - Державне підприємство "Житомирторф" на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Меткон Плюс" у виконавчому провадженні з примусового виконання наказу Господарського суду Житомирської області у справі № 906/465/17 від 16.08.2017.

03.09.2024 приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області Волковою Є.О. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №75938941 з примусового виконання наказу № 8/497 від 22.10.2013 у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду.

Звертаючись з даним позовом до суду, ТОВ "Технополіс" вказує, що зважаючи на виконання рішення суду у справі № 8/497 лише 02.09.2024, у позивача наявні підстави для нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу за період з 09.08.2017 по 01.09.2024.

З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Суд при вирішенні спору враховує, що правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір поставки.

Частиною 1 статті 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За результатами розгляд справи № 8/479 судом встановлено, що 08 червня 2006 року, 01 жовтня 2007 року та 28 травня 2008 року між Державним підприємством "Житомирторф" (продавець, відповідач) та ТОВ "Технополіс" (покупець, позивач) були укладені Договори поставки № 36, № 44 та № 2, за умовами яких, постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його.

Згідно п.п. 5.2, Договору поставки товарів № 36 від 08.06.2006 і п. 4.2, Договору № 44 від 01.10.2007 покупець здійснює на користь постачальника попередню оплату за кожну окрему партію товару в розмірі 50% її вартості. Решту 50% вартості кожної окремої партії товару покупець оплачує протягом 20 банківських днів з дати поставки.

Відповідно до п. 4.2 Договору поставки № 2 від 28.05.2008 покупець здійснює на користь постачальника попередню оплату за кожну окрему партію товару в розмірі 30% її вартості. Решту вартості кожної окремої партії товару покупець оплачує протягом 20 банківських днів з дати поставки.

На виконання умов договорів поставки позивач перерахував кошти на загальну суму 168 369,00 грн.

Відповідачем свої зобов`язання щодо поставки товару виконано частково, тому в останнього перед позивачем виникла заборгованість за не поставлений товар у сумі 83 929,33 грн.

Крім того, у рішенні від 26.05.2009 у справі № 8/497 суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем пені у розмірі 7 257,25 грн та інфляційних нарахувань у розмірі 38 496,06 грн.

Рішення Господарського суду Житомирської області у справі № 8/497 від 26.05.2009 набрало законної сили 09.06.2009.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи тощо.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Суд враховує, що встановлені рішенням Господарського суду Житомирської області від 26.05.2009 у справі № 8/497 обставини повторного доведення не потребують.

Виходячи зі змісту частини 1 статті 598, статей 599, 600, 604-609 ЦК України саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 цього Кодексу.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.04.2018 року у справі № 908/1394/17 та постанові Верховного Суду від 17.02.2016 у справі № 905/3137/14-908/5775/14, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18.

Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

За змістом статей 524, 533 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 19 червня 2019 року у справі №703/2718/16-ц)

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).

Таким чином, суд зауважує, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц).

Згідно із частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Дана правова позиція висвітлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року в справі № 916/190/18.

Таким чином, суд резюмує, що у разі, коли судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

У даній справі позивачем нараховано 3% річних та інфляційні втрати на суму боргу в розмірі 83 929,33 грн за період з 09.08.2017 (дата набрання законної сили рішення Господарського суду Житомирської області від 25.07.2017 у справі №906/465/17) до 01.09.2024 (день, що передує стягненню боргу).

При цьому суд зважає, що згідно рішення Господарського суду Житомирської області від 25.07.2017 у справі № 906/465/17 стягнуто 3% річних за період з 25.05.2017 по 24.05.2017 та інфляційні втрати за період з червня 2014 року по квітень 2017 року (включно).

Суд враховує, що інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE, судом встановлено, що зазначені нарахування обраховано арифметично вірно. За наведеного, суд дійшов висновку, що вказані вимоги є обґрунтованими, правомірними, а тому підлягають задоволенню.

Суд зауважує, що сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2018 у справі № 922/4544/16, від 26.04.2018 у справі № 910/11857/17, від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 06.11.2018 у справі № 910/9947/15, від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 19.02.2019 у справі № 910/7086/17, від 10.09.2019 у справі № 920/792/18.

Нарахування, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання. Подібний за змістом правовий висновок викладений в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 920/505/22.

Суд враховує, що оскільки заявлені позивачем до стягнення 3% річних та інфляційні нарахування не мають характеру штрафних санкцій, а тому відсутні підстави для застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка передбачає можливість зменшення розміру штрафних санкцій за рішенням суду.

Твердження відповідача, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат можливе лише з 10.04.2024, позаяк ТОВ "Меткон Плюс" набуло статусу боржника після винесення Господарським судом Житомирської області ухвали про заміну сторони правонаступником, суд оцінює критично з огляду на таке.

Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов`язків від однієї особи до іншої. Виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо пов`язане з переходом матеріальних прав між такими особами. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб`єкта права або обов`язку у правовідношенні, коли новий суб`єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов`язки попередника.

Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв`язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.

Як вбачається з матеріалів справи, підстави настання правонаступництва зобов`язань Державного підприємства "Житомирторф" у справі № 8/497 виникли у зв`язку з передачею у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Меткон Плюс" єдиного майнового комплексу відповідача-державного підприємства, приватизації вказаного державного майна, а тому окрім загальних положень цивільного законодавства відповідні правовідносини регулюються Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна", норми якого є спеціальними відносно інших норм права.

Згідно зі ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Унаслідок придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов`язки.

Питання правонаступництва при приватизації державного і комунального майна урегульовані у статті 28 цього Закону, що має назву "Правонаступництво власників".

За змістом ч. 1 ст. 28 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" особи, які придбали державні або комунальні підприємства як єдині майнові комплекси, є правонаступниками їх майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою) і обов`язків відповідно до умов договору між продавцем і покупцем та законодавства України.

Тобто, у разі купівлі у процедурі приватизації єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, покупець такого підприємства стає правонаступником усіх його прав і обов`язків, за винятком права постійного користування земельною ділянкою під об`єктом приватизації. Звідси у таких правовідносинах має місце часткове, а не універсальне правонаступництво.

Аналогічна правова позиція викладені у постанові Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 904/9298/21.

При цьому, передбачене цією нормою правонаступництво хоча і є частковим, оскільки обмежується правом постійного користування земельною ділянкою, проте усі інші майнові права приватизованого підприємства передаються новому власнику в порядку правонаступництва у повному обсязі.

Можливості правонаступництва майнових прав і обов`язків приватизованого підприємства іншою, ніж покупець (новий власник), особою зазначена спеціальна норма Закону не передбачає.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 908/1260/20.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що саме Товариству з обмеженою відповідальністю "Меткон Плюс", як покупцю, проданий єдиний майновий комплекс державного підприємства, яке є боржником у справі № 8/497, а майно, що становить об`єкт приватизації, передане останньому за актом приймання-передачі.

Згідно п. 4.1 Договору Покупець є правонаступником усіх майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою) і обов`язків ДП "Житомирторф" (код ЄДРПОУ 02968154) відповідно до умов цього Договору та статті 28 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" з дня оформлення акта приймання-передачі Об`єкта приватизації від Продавця до Покупця, який підписується Сторонами та скріплюється їх печатками (за наявності).

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" приватизація об`єкта вважається завершеною з моменту його продажу та переходу до покупця права власності або завершення розміщення всіх акцій, передбачених до продажу планом розміщення акцій, і оформлюється наказом відповідного органу приватизації.

Додатково про завершення приватизації підприємства відповідача свідчить наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях № 38 від 23.01.2024.

Отже, наведені обставини справи свідчать про завершення приватизації державного підприємства-відповідача.

Враховуючи встановлені обставини, суд зазначає про те, що у справі № 8/497 заміна боржника у зобов`язанні відбулась внаслідок набуття та переходу до Товариства з обмеженою відповідальністю "Меткон Плюс" права власності на єдиний майновий комплекс відповідача-державного підприємства в процесі приватизації державного майна, що включає як набуття прав (активів) підприємства, так і обов`язків (пасивів) останнього відповідно до Договорів поставки № 36, № 44 та № 20 від 08.06.2006, від 01.10.2007 та від 28.05.2008.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно підставними, а тому підлягають задоволенню, з наведених вище мотивів.

Вирішуючи питання судових витрат суд враховує таке.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір за ставкою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. (підпункт 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір").

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" у 2024 році встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року - 3028 грн.

Позивачем в позовній заяві заявлено позовну вимогу майнового характеру на загальну суму стягнення 96 249,66 грн, розмір судового збору з якої становить 3 028 грн.

При цьому суд зважає, що позовна заява подана 04.09.2024 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд".

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні з позовною заявою до суду Товариством з обмеженою відповідальністю "Технополіс" сплачено судовий збір у загальному розмірі 2 422,40 грн, із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Згідно з п.2 ч. 1ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на наведене, на відповідача покладаються витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 2 422,40 грн.

Окрім того, з урахуванням заявлення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на заяву представника позивача про подання доказів понесених позивачем витрат на правничу допомогу в порядку положень ст. 126 ГПК України, суд дійшов висновку про встановлення 5-ти денного строку для подання відповідних доказів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення, з призначенням судового засідання відповідно до ч. 2 ст. 221 ГПК України.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 221, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Меткон Плюс" (вул. Григорія Сковороди (Пушкіна), буд. 4, м. Вінниця, 21100; код ЄДРПОУ 37536864) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технополіс" (вул. Хлібна, буд. 19, м. Житомир, 10014; код ЄДРПОУ 22064383) 78 456 грн 66 коп інфляційних втрат, 17 793 грн 00 коп - 3% річних та 2 422 грн 40 коп витрат зі сплати судового збору.

Відповідно до ст. 221 ГПК України для вирішення питань про судові витрати на професійну правничу допомогу призначити судове засідання на 07.11.2024 о 12:30 год.

Для подання суду доказів про понесені витрати на професійну правничу допомогу встановити позивачу строк п`ять днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення. Зобов`язати позивача у цей же строк надіслати належним чином завірені копії вказаних доказів відповідачу.

Примірник рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів в ЄСІТС.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 23 жовтня 2024 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи