Постанова

від 17.12.2007 по справі 4/420

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/420

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

          "17" грудня 2007 р.       Справа №  4/420

Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І. за участю секретаря  Волоткевича  А.В. розглянув справу № 4/ 420  за адміністративним позовом: Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Кіровоград  

до відповідача:   Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкопмаркбудсервіс", м. Кіровоград     

про стягнення 5987,26 грн.  

                                         Представники:

від позивача - Поліщук О.М. , довіреність № 04-04/20  від 11.01.07 ;

від відповідача - Лукашів О.В. , довіреність № б/н  від 10.12.07 ;

час  прийняття постанови   12:45

Дослідивши матеріали справи,  факти та  відповідні  їм   правовідносини  між сторонами  спору,  господарський суд,-

                                            ВСТАНОВИВ :

Позивач  обґрунтовує свої вимоги  наступним  чином.       

Статтями 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів  в Україні"  із змінами, внесеними Законом України № 2606-111 від 05.07.2001року « Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який вступив  в дію 01.08.2001(в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від  05.07.2001 року , підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів  затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 2-5 вищезазначеного Порядку, підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду за своїм місцезнаходженням і щороку, не пізніше 1 лютого подають до відділень звіт про зайнятість  та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом.

Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленого нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в  Україні” сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції самостійно,  15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства , відкриті в установах Національного банку чи в установах комерційних банків.

Суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Позивач наполягає  на  тому, що згідно зі звіту „Про зайнятість та  працевлаштування інвалідів”, наданого відповідачем до відділення  Фонду, на підприємстві відповідача повинно працювати 2  інваліди, але було працевлаштовано лише   одну  особу,  яка мала  статус  інваліда на  час, що не може бути  зарахований для  звільнення від сплати  штрафних санкцій за  непрацевлаштування  інвалідів.

Таким чином, на думку позивача, відповідачем не створено    1 робоче місце  для працевлаштування  інвалідів і виходячи з середньорічної заробітної плати в розмірі  5642 грн. 50 коп.,  сума штрафних санкцій складає :  5642 грн. 50 коп.

Письмовий   відзив  на  позовні вимоги відповідач  суду  надав, позовні вимоги заперечив повністю, оскільки  вважає, що   працевлаштування на вакантну посаду   одного працівника, який  працював   у 2006 році  4  місяці   на посаді  вартівника  є підставою для ненараховування  штрафних санкцій. На думку відповідача   Звіт  “Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за  2006 рік від 30.01.2007 року  був   складений до затвердження   Кабінетом Міністрів  України Постанови  №70 від 31.01.2007 року  , яка була оприлюднена в газету “Урядовий  кур'єр” №33  від  21.02.2007 року.  Працевлаштування  не  є  обов'язком  відповідача  згідно до ст.18 Закону України   “Про основи соціальної захищеності  інвалідів  в Україні”. Позивач у позові необґрунтовано посилається на  дані Звіту за  2006 рік  щодо   середньооблікової  кількості   штатних працівників 40 осіб, в той час  коли  при проведенні перевірки  працівниками позивача    встановлено, що    середньооблікова  кількість   штатних працівників  складає   44 особи., а  середньорічна  заробітна плата відповідно   5145 грн.  45 коп. Крім  того, виходячи з розміру  штрафних санкцій  позивачем  невірно  нараховано суму пені. При  заявлені  позову не враховано, що відповідачем   22.11.2007 року   проведено  оплату   штрафних санкцій згідно до платіжного доручення №4572 на суму   5145 грн. 45 коп.

Дослідивши  письмові  докази  по справі,  проаналізувавши   нормативні   документи, які  регулюють   спірні  правовідносини,  викладені в  позові   доводи  позивача  щодо обґрунтування  своєї позиції  та  доводи відповідача  щодо спростування   доводів позивача,  господарський  суд вважає, що  позовні вимоги  підлягають  до часткового  задоволення  з наступних підстав:

Як  обґрунтовано  посилається  позивач  в заявленому  позові,  статтями 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів"  із змінами, внесеними Законом України № 2606-111 від 05.07.2001року « Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який вступив  в дію 01.08.2001(в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від  05.07.2001 року , підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів  затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 2-5 вищезазначеного Порядку, підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду за своїм місцезнаходженням і щороку, не пізніше 1 лютого подають до відділень звіт про зайнятість  та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом.

Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленого нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в  Україні” сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції самостійно,  15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства , відкриті в установах Національного банку чи в установах комерційних банків.

Суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Таким чином,  відповідач повинен був перерахувати штрафні санкції за 2006  рік у розмірі  10290 грн. 90 коп.   самостійно до  15.04.2007 року  згідно до звіту про зайнятість та  працевлаштування інвалідів  за 2006 рік.

Однак,  у  визначений   термін  відповідач  направив позивачу   звіт ,  приведені в якому дані не  відповідали  дійсності, що слугувало причиною для  проведення перевірки   працівниками   позивача  із залученням   працівників  КРУ в Кіровоградській  області.

Згідно до акту  перевірки  від  26.09.2007 року    порівняльним аналізом    даних, що значаться  у звіті   наданому   відповідачем  позивачу   31.01.2007 року та встановленим в результаті перевірки виявлено невідповідності    показників  “Середньооблікова кількість  штатних працівників облікового складу осіб”- згідно до звіту  40, а  фактично  44,; середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до законодавства встановлена інвалідність:  згідно до звіту-1, а  фактично  -нуль, Фонд оплати праці штатних працівників, тис. грн., з одним десятковим знаком: згідно до звіту  225,7, а фактично  226,4,; середньорічна заробітна плата   штатного працівника: за звітом 5642 грн., а фактично 5145 грн. 45 коп.; та сума коштів   адміністративно- господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів  : по звіту- 5642  грн, а  фактично-  10290 грн. 90 коп.

З викладеними в акті  від   26.09.2007 року висновками  керівник  відповідача та  головний  бухгалтер  частково  не погодились, однак   не оскаржили його  на предмет скасування. Натомість,  штрафні  санкції за невиконання нормативу по працевлаштуванню  1  особи- працівника, який має статус  інваліда у  визначеній  перевіряючими сумі  5145 грн. 45  коп.  перерахували   22.11.2007 року   на  розрахунковий  рахунок  позивача.

Натомість,  як вбачається із  акту  перевірки  від  26.09.2007 року  щодо  правильності  складання  Звіту  про зайнятість і  працевлаштування  інвалідів за 2006 рік  відповідач  повинен був  зазначити   кількість   інвалідів-штатних  працівників, які  повинні працювати на робочих місцях створених  відповідно  до вимог ст.19 Закону  України “Про основи соціальної  захищеності інвалідів в Україні” в кількості  2 осіб та   визнати, що на  підприємстві зовсім  не  працювали працівники, яким відповідно  до законодавства  встановлена  інвалідність  і  самостійно  обрахувати   суму  адміністративно- господарських санкцій  в розмірі  10290 грн. 90 коп.

Лише такий звіт судом може розцінюватись як  узгоджене   відповідачем зобов'язання перед позивачем про   необхідність  оплати   штрафних  санкцій  за нестворені  2  робочі   місця   в  2006 році виходячи з   середньооблікової кількості  штатних працівників   44 особи.

Будь-яких  доказів  про вжиття  заходів  для  створення  робочих  місць  інвалідам  та їх працевлаштування  відповідач    суду не  надав.

Позивачем правильно проведено розрахунок заборгованості  відповідача за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів в  2006 році   на суму   10290 грн. 90 коп.

Господарським судом при цьому враховується, що відповідачем частково погашено заборгованість  суми основного боргу, тому на час розгляду справи основний борг   штрафних санкцій складає  5145 грн. 45  коп.

Крім того,  відповідно до Порядку  нарахування пені та її  сплати, затвердженого Міністерством праці та соціальної політики України  №223 від  15.05.2007 року порушення строку сплати адміністративно- господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, розмір якої обчислюється виходячи із 120 відсотків   річних облікової ставки Національного банку України, що діє на момент подання позовної заяви. Таким, чином до стягнення підлягає пеня в розмірі 344 грн.76 коп. за період з 16.04. по  05.11.2007 року  включно. Господарським судом при цьому приймається до уваги, що фактично розмір пені повинен проводитись з суми  фактичної заборгованості  в сумі   10290 грн. 90 коп., але враховуючи заявлений  до стягнення розмір пені    344 грн. 76 коп., господарський суд не вбачає  підстав для  виходу за межі позовних вимог, а  клопотання позивача  щодо збільшення розміру пені відсутнє. Сплата  відповідачем    часткової заборгованості 21.11.2007 року  не впливає на розмір нарахованої до стягнення пені, оскільки перебуває за межами  заявленого відповідачем строку для нарахування  до стягнення пені (з 16.04. по  05.11.2007 року  включно).

За таких обставин відповідач повинен сплатити   5145 грн. 45  коп.  заборгованості з відрахувань цільових коштів на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та  пеню за несвоєчасну сплату штрафних санкцій  в розмірі  344 грн. 76 коп.

Крім того, господарським  судом  не приймається  до уваги  та  розцінюється  як  необґрунтоване   заперечення  відповідача  щодо виконання ним  нормативу  по працевлаштуванню інвалідів, оскільки   працевлаштування  інваліда   на  частину  спірного періоду не є підставою для   звільнення від сплати  штрафних санкцій за  весь  спірний  період.  Законодавство не передбачає  можливості  зменшення  суми  штрафних санкцій   пропорційно до часу, коли   фактично було виконано  вимоги закону про створення робочих місць та працевлаштування на ці  робочі  місця  інвалідів.

Натомість,  відповідно до  ч.  1  ст.  230 Господарського кодексу України    штрафними санкціями визначаються господарські санкції у  вигляді  грошової  суми  (неустойка,  штраф,  пеня),  яку  учасник  господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення  ним  правил   здійснення   господарської  діяльності,  невиконання  або  неналежного виконання господарського зобов'язання.

Однак, господарським судом  достовірно встановлено, що  протягом  8 місяців  2006 року відповідачем не створено 1 робоче місце  для працевлаштування  інвалідів  та не було фактично введено  це  робоче  місце   шляхом  працевлаштування інваліда, не подано  відповідачем доказів  про внесення змін  до штатного розкладу  підприємства,  не  було створено (пристосовано) робоче місце робітника для осіб з обмеженими фізичними  можливостями. Крім того, про створення робочих місць для працевлаштування інваліда відповідачем  не  було    повідомлено    управління    праці  та  соціального захисту  населення Кіровоградського міськвиконкому, Кіровського  чи Ленінського в м.Кіровограді райвиконкому, Кіровоградський міськрайонний центр зайнятості , Кіровоградську   громадську   організацію   інвалідів   та  Кіровоградське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів.

Господарським судом також враховується, що відповідачем не виконувались вимоги  наказу Державного комітету статистики № 244 від 06.07.1998 р.,  яким затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)", що повинен подаватись підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості. За повідомленням Кіровоградського  міськрайонного  центру зайнятості   №03-2580  від  21.11.2007 року  відповідач   не направляв  центру  інформацію про потребу в інвалідах і звіти  про наявність вільних робочих місць для  інвалідів  в 2006 році.

З наведеного слід зробити висновок, що на підприємство хоч і не покладається обов'язок працевлаштовувати інвалідів, але покладається обов'язок створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

Господарський  суд, проаналізувавши   дані звіту  про  фінансові  результати роботи за  2006 рік враховує, що підприємство мало валовий  прибуток, за рахунок якого могло створити робоче місце для  працевлаштування  інваліда, або   оплатити   штрафні  санкції.

Натомість  згідно  до приписів  ст. 20 Закону № 875 визначено, що сплату штрафних санкцій підприємства(об'єднання),установи і організації проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів); у разі відсутності коштів штрафних санкцій можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому законом.

Закон № 875 не ставить обов'язок щодо сплати штрафних санкцій в  залежність від наявності чи відсутності прибутку.

Таку правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України від 14.06.2005 зі справи № 6/324 та від 21.06.2005 зі справи № 1/255.

Крім того, господарський суд прийшов до переконання про необхідність розглянути  спір  по суті в порядку  Кодексу адміністративного судочинства України враховуючи наступне.

Висновок про правомірність вимог позивача суд  також робить на підставі системного аналізу  отриманих доказів по справі. Так судом   встановлено, що  відповідно до середньо облікової чисельності штатних працівників ( 44 особи) відповідач у 2006 році мав створити 2 робочі місця  для працевлаштування інвалідів,    фактично створив  та працевлаштував  на створені  робочі  місця  лише  одного інвалідів у  відповідності  до встановленого законом нормативу  на  строк 4 місяці.

За приписом  ст. 218  Господарського  кодексу  України  підставою господарсько-правової  відповідальності учасника  господарських  відносин є  вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник   господарських  відносин відповідає за невиконання  або  неналежне виконання господарського зобов'язання чи  порушення  правил  здійснення   господарської  діяльності, якщо не  доведе,  що  ним вжито   усіх  залежних  від  нього заходів для  недопущення  господарського  правопорушення.

Враховуючи,  що  відповідачем  не  надано  доказів  вжиття  ним  вичерпних  заходів для  недопущення  правопорушення  та  не  спростовано   надані  позивачем   докази  про наявність  правопорушення, господарський  суд дійшов  до висновку,  що  позовні вимоги  підлягають  до  повного   задоволення.

Виходячи  з припису пункту першого Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів ( далі Положення) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 року № 314, зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.02 року № 19, робоче місце інваліда – це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві, в установі та організації, не залежно від форм власності та господарювання, де створенні необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. 3). Підприємства  повинні розробляти заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включати їх до колективного договору ( п.5). Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача відповідно до встановленого нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення, та відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Відповідач не створив робочі місця для інвалідів і повинен нести відповідальність за ст. 20 Закону.

За ст. 19 Закону керівники підприємств, установ і організацій, не залежно від форм власності і господарювання у разі не забезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку. А в разі коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.

Крім того, при вирішенні спору  господарським судом враховується, що  обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Однак, господарським судом  достовірно встановлено, що  протягом  2006 року відповідачем не створено 2 робочі місця  для працевлаштування  інвалідів та не було фактично введено ці робочі місця шляхом  працевлаштування інвалідів: одного протягом всього  2006 року, а іншого в період з   01.05 по  30.12.2006 року, оскільки   відповідачем  не  подано  доказів  про внесення  змін  до штатного розкладу  підприємства,  не  було створено (пристосовано) робоче місце робітника для осіб з обмеженими фізичними  можливостями.

Поряд з цим,   Законом України  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової   реабілітації інвалідів  який  набрав  чинності  з 01.01.2006 року  і  фактично  діяв в період виникнення  спірних правовідносин,   встановлено  наступне.

2. У  Законі  України  "Про  основи  соціальної   захищеності  інвалідів в Україні"  1) частину другу статті 1 викласти в такій редакції: "Центральні і  місцеві  органи  виконавчої  влади  та  органи  місцевого  самоврядування,  підприємства,  установи  і організації (незалежно від форм власності і господарювання,  виду діяльності і  галузевої належності),  їх філії,  відділення,  представництва, що ведуть  окремий  облік  результатів  фінансової  та   господарської   діяльності,  банки та інші фінансові установи,  фізичні особи, які   використовують найману працю,  а  також  представництва  іноземних  юридичних   осіб  (у  тому  числі  міжнародних  організацій),  які   використовують працю найманих працівників - громадян України, якщо   інше  не  передбачено  міжнародними  договорами України,  згода на  обов'язковість яких  надана  Верховною  Радою  України,  залучають  представників  громадських  організацій  інвалідів  до  підготовки   рішень, що стосуються інтересів інвалідів";

5) статті 19 і 20 викласти в такій редакції:

"Стаття 19.  Для підприємств,  установ,  організацій,  у тому  числі підприємств,  організацій громадських організацій інвалідів,  фізичних  осіб,  які використовують найману працю,  установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків    середньооблікової   чисельності   штатних  працівників облікового складу за рік,  а якщо працює від 8  до  25  осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи,    організації,    у    тому    числі  підприємства,  організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які  використовують  найману  працю,  самостійно розраховують  кількість   робочих місць   для   працевлаштування   інвалідів  відповідно до нормативу,  встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують  працевлаштування  інвалідів.   При   розрахунках   кількість   робочих  місць  округлюється  до  цілого значення.    Підприємства, установи,    організації,    у    тому    числі   підприємства, організації  громадських  організацій  інвалідів,  фізичні  особи,  які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих  місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць  у  кількості,  визначеній   згідно з частиною першою цієї статті,  вважається працевлаштування  підприємством,   установою,    організацією,   у   тому числі підприємством,  організацією  громадських  організацій  інвалідів,  фізичною особою,  яка   використовує найману працю,  інвалідів,  для   яких це місце роботи є основним.

До виконання   підприємствами,   установами, організаціями,   фізичними особами,  які   використовують  найману  працю,  нормативу  робочих  місць,  визначеного згідно з частиною першою цієї статті,  може   бути   зараховано   забезпечення   роботою   інвалідів   на   підприємствах,  в  організаціях  громадських організацій інвалідів  шляхом   створення   господарських    об'єднань    підприємствами,  установами,  організаціями,  фізичними особами, які використовують найману  працю,  та  підприємствами,   організаціями   громадських  організацій інвалідів з метою координації виробничої,  наукової та  іншої діяльності для вирішення спільних економічних та  соціальних   завдань.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому  числі   підприємств,   організацій   громадських   організацій  інвалідів, фізичні  особи,  які  використовують   найману   працю,   у   разі незабезпечення    виконання    нормативів    робочих   місць   для  працевлаштування інвалідів,  неподання Фонду  соціального  захисту  інвалідів  звіту  про  зайнятість  та  працевлаштування  інвалідів  несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Норматив робочих  місць,  призначених  для   працевлаштування    інвалідів,  порядок  його  встановлення  визначаються виключно цим  Законом.  Якщо іншими законами  встановлюються  нормативи  робочих  місць,  призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення,   відмінні   від   зазначених   у   цьому    Законі,   застосовуються положення цього Закону.

Стаття 20.  Підприємства, установи, організації, у тому числі   підприємства,  організації  громадських  організацій   інвалідів,  фізичні    особи, які використовують   найману працю,   де середньооблікова  чисельність  працюючих  інвалідів   менша,   ніж   установлено  нормативом,  передбаченим  статтею  19  цього Закону,  щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські   санкції,   сума   яких визначається  в  розмірі  середньої  річної  заробітної  плати  на   відповідному  підприємстві,  установі,  організації,  у тому числі    підприємстві,  організації  громадських   організацій   інвалідів, фізичної  особи,  яка використовує найману працю,  за кожне робоче   місце,  призначене для  працевлаштування  інваліда  і  не  зайняте   інвалідом.  Для підприємств,  установ,  організацій,  у тому числі    підприємств,  організацій   громадських   організацій   інвалідів,   фізичних   осіб,   на  яких  працює  від  8  до  15  осіб,  розмір  адміністративно-господарських санкцій за робоче місце,  призначене   для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається   в  розмірі  половини  середньої   річної   заробітної плати   на   відповідному підприємстві,  в установі,  організації, у тому числі   підприємстві,  організації громадських  організацій  інвалідів,  у фізичної особи, яка використовує найману працю.   

Порушення термінів сплати    адміністративно-господарських   санкцій  тягне  за  собою  нарахування  пені.  Пеня   обчислюється  виходячи  з  120  відсотків  річних облікової ставки Національного  банку України,  що діяла на момент сплати,  нарахованої  на  повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій  і   пені   підприємства,  установи,  організації,  у тому числі підприємства,  організації громадських організацій інвалідів,  фізичні особи, які   використовують найману працю,  проводять відповідно до  закону  за   рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати   всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються  та   сплачуються  підприємствами,  установами,  організаціями,  у  тому  числі  підприємствами,   організаціями   громадських   організацій інвалідів,  фізичними  особами,  зазначеними в частині першій цієї  статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося  порушення  нормативу,  встановленого частиною   першою статті 19 цього  Закону.  При  цьому  до  правовідносин  із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим  Законом,  не  застосовуються строки,  визначені   статтею   250  Господарського кодексу України .

У разі  несплати  адміністративно-господарських  санкцій  або  пені чи неможливості їх сплати за рішенням господарського суду  їх  стягнення  в  примусовому  порядку  може  бути  звернено на майно підприємства,  установи,  організації,  у тому числі підприємства,  організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка  використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього   Закону,  вирішуються  Фондом  соціального  захисту інвалідів або в  судовому порядку.   Фонд соціального захисту  інвалідів,  його  відділення  мають  право  захищати  свої  права  та законні інтереси,  у тому числі в   суді".

Господарський  суд не приймає до уваги та  розцінює як  необґрунтоване  пояснення відповідача  про відсутність в його діях  складу  правопорушення, пов'язаного з невиконанням  передбаченого законом  нормативу  по  працевлаштуванню інвалідів з посиланням  на те, що  1 особа,  яка мала  статус інваліда,  працювала  на підприємстві 4 місяці в 2006 році, оскільки  таке пояснення повністю  спростовується передбаченим   Інструкцією  зі статистики   кількості працівників затвердженої  Наказом  Державного комітету  статистики України  №286 від  28.09.2005 року та зареєстрованим в Міністерстві  юстиції  України   30.11.2005 року за №1442/11722  порядком   розрахунку кількості працівників в еквіваленті  повної  зайнятості. Згідно до проведеного розрахунку на підставі  п.3.2.5 вказаної  Інструкції    коефіцієнт зайнятості   працівника, який  працював на виробництві  відповідача   4 місяці  становить    0,33  та при округленні   результату   за звичайними правилами арифметики   проводиться   округлення цифри поступово   справа  наліво: якщо остання значуща  цифра більше  “4”, то вона   відкидається, якщо- більше “6”, найблища  від неї ліворуч  значуща  цифра збільшується на  одиницю. Якщо   остання значуща цифра “5”, найблища ліворуч  від неї цифра збільшується на одиницю, якщо вона парна, а непарна залишається без змін (правило парної цифри).  Отже,   коефіцієнт зайнятості  працівника на підприємстві  відповідача після 4-х місяців працевлаштування становить при заокругленні  до цілого числа  -0.

Крім того, господарський  суд  не погоджується з поясненням відповідача про те, що   Звіт  про зайнятість та працевлаштування  інвалідів за  2006 рік складався   30.01.2007 року   та  наданий  позивачу   31.01.2007 року (а.с.6)  відповідно до   Постанови Кабінету  Міністрів України  від 31 січня 2007 р. № 70  "Про реалізацію статей 19 і 20   Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", оскільки  вказаним   нормативним актом    затверджено    Порядок реєстрації   підприємств,   установ,  організацій  та  фізичних осіб, що використовують найману працю; Порядок подання підприємствами,  установами, організаціями та фізичними  особами,  що  використовують найману працю,  звітів про   зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації,  необхідної  для організації їх працевлаштування; Порядок зарахування     кількості     робочих    місць    для   працевлаштування інвалідів до  нормативу  таких  робочих  місць  у господарських  об'єднаннях,  до  складу  яких входять підприємства   громадських організацій інвалідів; Порядок сплати підприємствами,  установами,  організаціями та   фізичними   особами,   що   використовують   найману  працю,  суми   адміністративно-господарських  санкцій  та  пені  за   невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів; Порядок використання  суми адміністративно-господарських  санкцій  та  пені  за  невиконання  нормативу  робочих  місць  для  працевлаштування інвалідів, що надійшли до державного бюджету; Порядок проведення  перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю та  визнано   такими, що втратили чинність постанови Кабінету Міністрів України згідно з переліком, що додається,  а  саме:

1. Постанова Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995  р.  N 314     ( 314-95-п )  "Про   організацію   робочих  місць  та  працевлаштування інвалідів" (ЗП України, 1995 р., N 7, ст. 181).

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р.  N 1767       ( 1767-2001-п ) "Про  затвердження  Порядку  сплати  підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних  санкцій   до   відділень   Фонду  соціального  захисту  інвалідів,  акумуляції,  обліку та використання цих коштів" (Офіційний  вісник   України, 2001 р., N 52, ст. 2375).

3. Постанова  Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 р.  N 19 ( 19-2002-п )   "Про  внесення  змін  до  постанови  Кабінету   Міністрів  України  від 3 травня 1995 р.  N 314" (Офіційний вісник України, 2002 р., N 2, ст. 67).

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 червня 2004 р.  N 813    ( 813-2004-п )  "Про  внесення  змін  до  Порядку  сплати  підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних  санкцій   до   відділень   Фонду  соціального  захисту  інвалідів,  акумуляції,  обліку та використання цих коштів" (Офіційний  вісник  України, 2004 р., N 26, ст. 1697).

5. Пункт 1 змін,  що вносяться до постанов Кабінету Міністрів  України, затверджених постановою Кабінету  Міністрів  України  від  16 грудня  2004  р.  N  1686    ( 1686-2004-п )  (Офіційний вісник  України, 2004 р., N 51, ст. 3336).  Однак, на час  виникнення спірних правовідносин  вказані нормативні акти  були чинними і  тому   на  їх підставі   позивачем   обґрунтовано заявлено вимоги  і   їх застосовано судом  при вирішенні спору.

Крім того, господарським судом враховується, що  відповідачем  проводилась певна робота по  створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів  в  2006 році, зокрема  наказом  №1-і від  10.01.2006 року затверджено  Інструкцію  про  робоче  місце інваліда, розроблено та  затверджено посадову Інструкцію №14   вартівника, розроблено та затверджено Інструкцію  про робоче місце інваліда (наказ №10-і від  10.01.2006 року). Фактично вказане  робоче місце  було створене  та введено в  роботу  шляхом працевлаштування на ньому  інваліда, який працював на підприємстві  всього 4 місяці, що не є достатнім  для зарахування   факту працевлаштування   у  відповідності до вимог  Інструкції  зі статистики.

Фонд соціального  захисту  інвалідів відповідно до покладених  чинним законодавством України на нього завдань  здійснює  контроль  за   виконанням   суб'єктами  господарювання  чотирьохвідсоткового  нормативу  робочих   місць,   призначених   для   працевлаштування  інвалідів,  в  тому  числі  шляхом  стягнення  в  судовому порядку  адміністративно-господарських санкцій за невиконання  ними  такого  нормативу  в розмірі середньорічної заробітної плати працівника за  кожне незайняте робоче місце  інвалідам  згідно  ст.  ст.  19,  20  Закону  України  "Про  основи  соціальної  захищеності інвалідів в  Україні" .

Господарським судом також враховується, що відповідачем не виконувались вимоги  наказу Державного комітету статистики № 244 від 06.07.1998 р.,  яким затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)", що повинен подаватись підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості.

З наведеного слід зробити висновок, що на підприємство хоч і не покладається обов'язок працевлаштовувати інвалідів, але покладається обов'язок створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

Проаналізувавши   результати  перевірки підприємства  відповідача з питань дотримання вимог   закону   щодо  створення робочих місць для  працевлаштування інвалідів, господарський  суд прийшов до переконання, що фактично   відповідно до нормативу у відповідача повинні працювати  2 інваліди, тобто кількість яких зазначено у звіті.

На підприємстві середньооблікова чисельність штатних  працівників в 2006 році становила   44 особи. Відповідно до ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша  ніж     встановлено     нормативом,  передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують  відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно - господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і незайняте інвалідом.

Крім того,  господарський  суд прийшов до переконання про необхідність розглянути  спір  по суті в порядку  Кодексу адміністративного судочинства України враховуючи наступне. Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні  ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Визначення поняття "справа адміністративної юрисдикції" наведено у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства,  в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у  яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого  (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

Поняття "суб'єкт владних повноважень" визначено у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України - це  органи державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Відтак необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, причому ці функції повинні здійснюватися відповідним суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.94,160, 162,163,167, 186, п.6 Прикінцевих та  перехідних  положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд –

                                      П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний  позов  задовольнити   частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкопмаркбудсервіс", м. Кіровоград вул. Луначарського, 30А (р/р26005415458001, МФО 323583, код 23695298) заборгованість  по   сплаті   адміністративно- господарських санкцій в розмірі 5145 грн. 45 коп. за невиконання нормативу по працевлаштуванню інвалідів  в 2006 році,  пеню в розмірі   344 грн. 76 коп. за  несвоєчасне   перерахування   адміністративно- господарських санкцій на користь  Кіровоградського обласного відділення Фонду  соціального захисту  інвалідів м.Кіровоград  вул. 50 років  Жовтня, 7а  (р/р 31211230500002 ВДК в м.Кіровограді управління державного  казначейства в  Кіровоградській  області,  МФО 823016, код 24144695).

Сторони мають право оскаржити   в  апеляційному  порядку постанову в   порядку і строки  відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства  України.  Про  апеляційне  оскарження   рішення   суду     першої  інстанції спочатку   подається заява. Обґрунтування мотивів   оскарження і вимоги до суду апеляційної  інстанції викладаються в   апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та  апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через   суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної  скарги одночасно надсилається особою,   яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне     оскарження   постанови  суду   першої   інстанції  подається  протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному  обсязі відповідно до статті 160 цього Кодекс - з дня   складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти  днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути  подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,   якщо скарга  подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи    апеляційна скарга, подані після закінчення  строків,   встановлених цією   статтею,   залишаються   без   розгляду,   якщо   суд   апеляційної   інстанції  за  заявою   особи,   яка  їх   подала,   не   знайде   підстав  для  поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова   набирає   законної   сили   відповідно   до   ст.   254   Кодексу   адміністративного судочинства України. Постанова суду першої інстанції набирає  законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано  заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк,  встановлений цим Кодексом, постанова  суду  першої  інстанції набирає законної сили  після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо  його  не  скасовано,   набирає  законної сили   після   закінчення  апеляційного розгляду   справи.   Якщо   строк   апеляційного   оскарження   буде   поновлено,   то  вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова   виготовлена в повному обсязі   17  грудня     2007 року.

           Суддя

  Ю. І. Хилько