Постанова

від 23.10.2024 по справі 2-126/11

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи: 2-126/11

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/13868/2024

Головуючий у суді першої інстанції: Матійчук Г.О.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Немировської О.В.

суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.,

секретар - Черняк Д.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заінтересована особа: Публічне акціонерне товариство «Терра Банк»,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 16 травня 2024 року,

встановив:

у квітні 2024 року скаржник звернувся до суду із скаргою, у якій просив скасувати арешт на все майно, що належить скаржнику, накладений постановою від 10 лютого 2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, посилаючись на те, що ще у червні 2014 року виконавчий документ було повернуто стягувачеві ПАТ «Терра Банк». Зазначав, що 15 травня 2019 року ПАТ «Терра Банк» було ліквідовано, виконавчі дії не вчиняються, а наявність арешту порушує його права.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 16 травня 2024 року у задоволенні скарги було відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою, представник скаржника подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким скаргу задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, вважає ухвалу незаконною та необґрунтованою.

В судове засідання учасники справи не з`явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином.

Від представника скаржника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності скаржника.

За таких обставин та керуючись положеннями ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи та їхніх представників.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, прийнятого за відсутності учасників справи в судовому засіданні, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 вказував, що 10 лютого 2014 року в межах здійснення виконавчих дій у виконавчому провадженні НОМЕР_1 державним виконавцем було прийнято постанову про накладення арешту на його майно, на підставі якої до Державного реєстру речових прав на нерухому майно було внесено запис про обтяження. Зазначав, що 24 червня 2014 року виконавчий лист було повернуто стягувачу і в подальшому виконавчі дії не проводились. 15 травня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис про державну реєстрацію припинення ПАТ «Терра Банк», який був стягувачем за вказаним виконавчим листом. Враховуючи те, що стягувача було ліквідовано без правонаступників і заміна стягувача не проводилась, підстави для продовження дії накладеного арешту відсутні.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 16 травня 2024 року у задоволенні скарги було відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що повернення виконавчого документу стягувачу не є підставою для закінчення виконавчого провадження, а тому і підстави для зняття арешту з майна боржника відсутні. Однак, з таким висновком суду колегія суддів погодитись не може з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 11 лютого 2014 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно на підставі постанови про арешт майна боржника у виконавчому провадженні НОМЕР_1 було внесено запис про обтяження майна ОСОБА_1 .

На примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження № НОМЕР_2, яке було відкрито 21 травня 2012року, з примусового виконання виконавчого листа № 2-125/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Терра Банк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 12 757 044,17 гривень, оплати судового збору в розмірі 1 700 гривень та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 гривень.

У межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 23 липня 2015 року була прийнята постанова про арешт майна боржника ОСОБА_1 та оголошено заборону на його відчуження.

Постановою від 31 грудня 2015 року виконавчий лист № 1-125/11 повернуто ПАТ «Терра Банк» на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

З копії листа Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ), матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_2 знищено (а.с.11-12).

15 травня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №10701110044044222 про державну реєстрацію припинення ПАТ «Терра Банк» як юридичної особи.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19).

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

У разі відсутності матеріалів відкритого виконавчого провадження орган державної виконавчої служби у разі звернення особи зі скаргою має обґрунтувати правомірність тривалого перебування майна особи під арештом та забороною відчуження, а тому звернення з вимогою, зокрема, щодо оскарження рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України буде ефективним способом захисту.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 01 лютого 2023 року № 206/2832/21 (провадження № 61-10757св22).

Не може бути підставою для відмови в задоволенні скарги саме по собі посилання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ) та суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі на те, що повернення виконавчого документу не є закінченням виконавчого провадження, а тому не може бути підставою для знаття арешту.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, на момент виникнення спірних правовідносин були врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» (№ 606-XIV).

Відповідно до п.4 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції станом на час вирішення питання про накладення арешту та повернення виконавчого листа) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути вернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Частиною 2 вказаної статті визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 22 вказаного Закону виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Доказів про те, що після повернення виконавчого документу стягувачу він повторно пред`явив у встановлений законом строк виконавчий лист до виконання, матеріали справи не містять.

Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника визначено у ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» (№ 606-XIV). Так, частиною 1 вказаної статті визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Частиною 1 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» (№ 606-XIV) встановлено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт майна в межах виконавчого провадження за своєю суттю є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів боржника в інтересах забезпечення ефективного захисту прав стягувача та реалізації актів правосуддя.

Отже, арешт майна як спосіб забезпечення реального виконання рішення передбачає накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.

В даному випадку судом встановлено, що виконавчий документ було повернуто стягувачеві у червні 2014 року, повторно виконавчий документ до виконання не пред`являвся, а стягувача ПАТ «Терра Банк» припинено як юридичну особу у 15 травня 2019 року. За таких обставин продовження дії заборони відчуження майна боржника призводить до порушення його прав та суперечить меті накладення арешту у виконавчому провадженні.

Вказані обставини судом першої інстанції до уваги взяті не були.

Положеннями ст. 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, судом першої інстанції було постановлено ухвалу про відмову у задоволенні скарги із порушенням норм процесуального права за неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції скасувати, постановити нове судове рішення про задоволення вимог скарги.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 16 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заінтересована особа: Публічне акціонерне товариство «Терра Банк» задовольнити.

Скасувати арешт майна, що належить ОСОБА_1 , накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: ВП НОМЕР_2, виданий 10 лютого 2014 року, видавник: Магда Світлана Григорівна , Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві (номер запису про обтяження 4628376 (спеціальний розділ), зареєстрований 11 лютого 2014 року).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді