Постанова

від 23.10.2024 по справі 205/1329/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9381/24 Справа № 205/1329/22 Суддя у 1-й інстанції - Басова Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Космачевської Т.В.,

суддів: Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

за участю секретаря судового засідання Паромової О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 серпня 2024 року про відмову у задоволенні заяви Акціонерного товариства «Українська залізниця» про поворот виконання рішення суду в цивільній справі номер 205/1329/22 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Всеукраїнська професійна спілка «Спілка залізничників України», про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2024 року до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська звернулось АТ «Українська залізниця» із заявою про поворот виконання рішення суду в цивільній справі номер 205/1329/22 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Всеукраїнська професійна спілка «Спілка залізничників України», про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якій просило суд стягнути в порядку повороту виконання рішення суду з ОСОБА_1 на користь АТ «Українська залізниця» грошові кошти у розмірі 40235,70 грн, безпідставно стягнуті на її користь постановою Дніпровського апеляційного суду від 23.03.2023 року у цивільній справі №2051328/21.

Заява обґрунтована тим, що заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.08.2022 року у задоволені позову ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, поновлення на робочому місці, стягнення заробітної плати за час вимушеного простою - відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23.03.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.08.2022 року скасовано, та ухвалено нове, яким позов задоволено частково.

Постановою Верховного Суду від 24.04.2024 року касаційну скаргу АТ «Українська залізниця» задоволено. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23.03.2023 року скасовано, залишено без змін заочне рішення Ленінського районного суд м. Дніпропетровська від 23.08.2022 року.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23.03.2023 року АТ «Українська залізниця» виконано добровільно, а саме платіжними інструкціями від 24.04.2024 року №227643, №227644, №227642 на користь ОСОБА_1 добровільно сплачено судовий збір 893.16+74.43, +3994.41 = 4962.00 грн платіжною інструкцією від 25.04.2024 року №228078 сплачено на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи в сумі 28395,33 грн. Виплативши ОСОБА_1 вищезазначені кошти у загальній сумі 33357,33 грн на виконання податкового законодавства України АТ «Українська залізниця» платіжною інструкцією від 25.04.2023 року №228124 здійснило виплату ПДФО від середньої заробітної плати ОСОБА_1 в сумі 6349,26 грн, а платіжною інструкцією №228132 від 25.04.2024 року здійснило виплату військового збору з середньої заробітної плати ОСОБА_1 в сумі 529,11 грн. Таким чином, загальна сума щодо порядку повороту виконання рішення суду підлягає стягненню з ОСОБА_1 40235,70 грн.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 серпня 2024 року в задоволенні заяви представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» про поворот виконання рішення суду по справі № 205/1329/22 відмовлено.

Із вказаним судовим рішенням не погодилось АТ «Українська залізниця», подало апеляційну скаргу, в якій просило апеляційний суд скасувати ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 серпня 2024 року та ухвалити нове судове рішення у справі, яким заяву Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про поворот виконання рішення суду у справі № 205/1329/22 - задовольнити.

Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржуване судове рішення незаконним, таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У правовому висновку Верховного Суду України від 11.11.2015 року у справі №6-2159цс15 зазначено, що згідно зі ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Частиною 1 ст. 9 ЦК України кореспондується зі ст. 4 КЗпП України щодо застосування ЦКУ до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

В даному випадку позивачка ОСОБА_1 набула майно (грошові кошти) з підстав, які згодом були припинені постановою Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №205/1329/22.

У заяві про поворот рішення, крім вимоги про стягнення безпідставно отриманої заробітної плати, міститься також три інші вимоги: 1) про стягнення безпідставно отриманого судового збору у розмірі 4962,00 грн; 2) про стягнення сплаченого за ОСОБА_1 військового збору у розмірі 529,11 грн; 3) ПДФО з середньої заробітної плати ОСОБА_1 в сумі 6349,26 грн. Зазначені вимоги жодним чином не стосуються вимоги про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин. В мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції не міститься аргументації щодо підстав відмови у задоволенні заяви про поворот рішення в частині стягнення: судового збору, ПДФО, військового збору.

Таким чином, ухваливши оскаржувану ухвалу про відмову у задоволенні заяви про поворот рішення, судом першої інстанції не розглянуто три з чотирьох заявлених вимог, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення судом апеляційної інстанції нового судового рішення у цій справі.

Від Всеукраїнської професійної спілки «Спілка залізничників України» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому третя особа просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Спірне питання ґрунтується на процесуально-правових відносинах, пов`язаних з наслідками скасування судового акту, а не на матеріально-правових відносинах, що виникають у зв`язку із вчиненням позивачкою цивільного делікту. Оскільки скаржник неправильно кваліфікував природу правових відносин, він помилково дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з позивачки грошових коштів, присуджених на її користь за постановою апеляційного суду.

Вирішуючи питання за заявою скаржника, місцевий суд керувався переліком підстав, з якими норми процесуального права пов`язують можливість повернення набутого за судовим рішенням у разі його скасування чи втрати ним чинності, а саме, ст. 445 ЦПК України, в якій ч. 1 передбачає, що у справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається. Винятком, з цього правила, як зазначається у цій статті, є обґрунтування судового рішення на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача, чого під час провадження у першій інстанції не було встановлено. Тому суд першої інстанцій правильно резюмував, що заява необґрунтована.

Стосовно відсутності мотивів суду щодо відмови у задоволенні заяви в частині стягнення судового збору, ПДФО та військового збору, то це не вплинуло на справедливість провадження в цілому і, враховуючи юридичне підґрунтя доводів, покладених в основу цих вимог, суд не зобов`язаний був надавати оцінку відповідним аргументами за правилом, передбаченим п. 3 ч. 4 ст. 265 ЦПК України, з огляду на їхню явну необґрунтованість.

Від інших учасників справи відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції представник відповідача АТ «Українська залізниця» Осоненко Ю.О. доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

В судовомузасіданні апеляційногосуду врежимі відеоконференціїпредставник третьоїособи ВПС«Спілка залізничниківУкраїни» адвокатМицавка Ю.Ю.просив відмовитив задоволенні апеляційної скарги, судове рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, судове рішення суду першої інстанції залишити без змін

Заслухавши суддю доповідача, учасників справи та їх представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно доч.1ст.367ЦПК Українисуд апеляційноїінстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтями 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.08.2022 року у задоволені позову ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, поновлення на робочому місці, стягнення заробітної плати за час вимушеного простою - відмовлено (а.с. 41-47, том 1).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23.03.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.08.2022 року скасовано, та ухвалено нове, яким позов задоволено частково (а.с. 111-134, том 1).

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.04.2024 року касаційну скаргу АТ «Українська залізниця» задоволено. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23.03.2023 року скасовано, залишено без змін заочне рішення Ленінського районного суд м. Дніпропетровська від 23.08.2022 року (а.с. 84-112, том 2).

З платіжнихінструкцій від24.04.2024року №227643,№227644,№227642 вбачається,що АТ«Українська залізниця» сплачено на користь ОСОБА_1 судовий збір у загальному розмірі 4962,00 грн (893,16 грн+74,43 грн +3994,41 грн) (а.с. 132,133,135, том 2).

Згідно з платіжною інструкцією від 25.04.2024 року № 228078 АТ «Українська залізниця» сплачено на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи в сумі 28395,33 грн (а.с. 137).

Відповідно до платіжних інструкцій від 25.04.2023 року №228124 та №228132 АТ «Українська залізниця» здійснила виплату ПДФО від середньої заробітної плати ОСОБА_1 в сумі 6349,26 грн та виплату військового збору з середньої заробітної плати ОСОБА_1 в сумі 529,11 грн.(а.с. 136,134).

Відмовляючи у задоволенні вимог заяви про поворот виконання рішення, суд першої інстанції виходив з її необґрунтованості та безпідставності.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У статті 15 ЦК України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частин 5, 6, 9, 10 ст. 444 ЦПК України питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони.

До заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним або приватним виконавцем.

Якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої - третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Заява про поворот виконання може бути подана протягом одного року з дня ухвалення відповідного рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції або з дня ухвалення рішення при новому розгляді справи. Така заява розглядається у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника у двадцятиденний строк з дня надходження заяви, проте їх неявка не перешкоджає її розгляду.

Конституційний суд України у своєму рішенні від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011 зазначив, що поворот виконання рішення це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна, оскільки правова підстава для набуття майна відпала.

Поворот виконання це спосіб захисту прав боржника, який полягає у поверненні йому стягувачем всього одержаного за скасованим рішенням.

Поворот виконання можливий, у разі якщо: а) позивач одержав від відповідача в порядку виконання рішення майно або грошові кошти; б) виконане рішення скасовано судом чи змінено із задоволенням позовних вимог в меншому розмірі.

За змістом наведених норм закону поворот виконання скасованого рішення суду допускається у разі його фактичного виконання і ухвалення судом нового рішення у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 445 ЦПК України у справах, зокрема, про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.

Згідно з положеннями ст. 239 КЗпП України у разі скасування виконаних судових рішень про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання допускається лише тоді, коли скасоване рішення ґрунтувалося на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.

Тобто, діючим законодавством України чітко передбачено лише два виняткові випадки, за наявності яких допускається поворот виконання судового рішення: 1) коли рішення суду ґрунтувалося на підроблених документах; 2) коли рішення суду ґрунтувалося на завідомо неправдивих відомостях позивача.

Судом встановлено, що заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.08.2022 року у задоволені позову ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, поновлення на робочому місці, стягнення заробітної плати за час вимушеного простою відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23.03.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.08.2022 року скасовано, та ухвалено нове, яким позов задоволено частково. Визнано незаконним наказ №1953 від 08.12.2021 року Структурного підрозділу «Дніпровська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» про відсторонення ОСОБА_1 від роботи 09.12.2021 року. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи за період з 09.12.2021 року по 28.02.2022 року в розмірі 35273,70 грн., з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць в розмірі 11903,48 грн. з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів, стягнуто судові витрати у розмірі 4962,00 грн.

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.04.2024 року касаційну скаргу АТ «Українська залізниця» задоволено. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23.03.2023 року скасовано, залишено без змін заочне рішення Ленінського районного суд м. Дніпропетровська від 23.08.2022 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка зверталася до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Середній заробіток за ч. 2 ст. 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло в працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що скасоване рішення ґрунтувалось на повідомлених позивачкою неправдивих відомостях або поданих нею підроблених документах.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що сам по собі факт скасування постанови суду у вказаній справі, яким стягнуті спірні кошти у вигляді середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не є підставою для прийняття рішення про поворот виконання рішення суду.

Довід апеляційної скарги про відсутність у суду першої інстанції аргументації щодо підстав відмови у задоволенні заяви про поворот рішення в частині стягнення судового збору, ПДФО, військового збору, апеляційний суд відхиляє як безпідставний, оскільки зазначені грошові кошти не набувались позивачкою, а були сплачені відповідачем на виконання вимог ЦПК України та Податкового кодексу України, отже відносно них поворот виконання рішення не застосовується.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки учасників справи, обставини справи, перевірив їх доводи і заперечення, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.

Підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення, ухвалу Ленінського районногосуду м.Дніпропетровська від22серпня 2024року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

Повне судове рішення складено 24 жовтня 2024 року.

Суддя: