Постанова

від 21.10.2024 по справі 127/11572/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/11572/23

Провадження № 22-ц/801/1952/2024

Категорія: 77

Головуючий у суді 1-ї інстанції Борисюк І. Е.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2024 рокуСправа № 127/11572/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Копаничук С. Г., Медвецького С. К.,

з участю секретаря судового засідання Литвина С. С.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі Державне підприємство «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації», Міністерство економіки України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами адвоката Федчук Тетяни Мирославівни в інтересах Державного підприємства «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» та адвоката Арустамян Анаїт Едвардівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Вінницького міськогосуду Вінницькоїобласті від 09 липня 2024 року, ухвалене у складі судді Борисюк І. Е. у залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ДП «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» та Міністерства економіки України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_2 , про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та премій.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 02 серпня 2010 року ОСОБА_1 працював на посаді генерального директора Державного підприємства «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації».

24 березня 2023 року позивача було звільнено з роботи на підставі наказу № 19-п від 03 березня 2023 року у зв`язку із закінченням дії контракту. Однак, станом на 24 березня 2023 року та в подальшомудо 06 квітня 2023 року трудові відносини між сторонами фактично тривали і жодна із сторін не вимагала їх припинення. Станом на 24 березня 2023 року самого ОСОБА_1 про звільнення у зв`язку припиненням строку дії контракту не повідомлено, а станом на 25 березня 2023 року Міністерством економіки України на посаду керівника ДП «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» жодної особи не було призначено, тому ОСОБА_1 продовжив виконувати свої трудові обов`язки керівника в повному обсязі. ОСОБА_1 здійснювалось керівництво підприємством, організовувалось його виробничо-господарську, соціально-побутову та іншу діяльність, забезпечувалось виконання інших завдань, передбачених законодавством, Статутом підприємства та контрактом.

06 квітня 2023 року в адміністративну будівлю ДП «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» прибув ОСОБА_2 , який повідомив про призначення його в.о. генерального директора ДП «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» до призначення керівника цього підприємства в установленому законом порядку або до прийняття рішення про виконання обов`язків іншою особою.

07 квітня 2023 року у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було відображено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, 07 квітня 2023 року 08:27:13, 1001741070018002095, а саме : «Зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи. Зміна фізичних осіб або зміну відомостей про фізичних осіб платників податків, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо». Зокрема, з 07 квітня 2023 року керівником ДП «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» вже визначений ОСОБА_2 .

Листом від 10 квітня 2023 року № 329/004 «Щодо надання інформації» ОСОБА_1 повідомлено, що відповідно до наказу Мінекономіки від 03 березня 2023 року № 19-П «Про звільнення ОСОБА_1 », позивача було звільнено з посади генерального директора ДП «Вінницястандартмерологія» у зв`язку із закінченням строку дії контракту 24 березня 2023 року. Одночасно надано копії платіжних доручень щодо виплати суми заробітної плати та компенсації невикористаних днів щорічної відпустки.

Таким чином, про існування наказу Мінекономіки від 03 березня 2023 року № 19-П позивач дізнався лише із листа від 10 квітня 2023 року № 329/004, а самого наказу до цього часу не отримував.

Станом на день подання позовної заяви до суду з боку Міністерства економіки України у жоден спосіб не повідомлено про припинення трудових відносин та звільнення самого ОСОБА_1 із займаної посади, не ознайомлено з наказом про звільнення, відповідний запис до трудової книжки не внесено, остаточний розрахунок належних виплат не проведено.

На думку позивача, оскільки заперечень з боку Міністерства економіки України стосовно продовження ним виконання своїх трудових обов`язків не надходило, останнє не вимагало і до цього часу не вимагає їх припинення, то в силу приписів ст. 391КЗпП України, контракт, як різновид трудового договору, № 13 від 25 березня 2019 є продовженим на невизначений строк. Оскільки позивач фактично продовжував виконувати свої трудові обов`язки, то у нього виникло право на отримання заробітної плати за виконання своїх трудових обов`язків. Крім того, позивач, внаслідок незаконного призначення на посаду в.о. генерального директора ОСОБА_2 , оскільки цю посаду обіймав позивач, враховуючи, що станом на 04 квітня 2023 року контракт із ним був продовжений, позбавлений можливості виконувати свої трудові обов`язки і перебуває у вимушеному прогулі з вини відповідача, у зв`язку із чим позивач вказує на виникнення у нього права на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до п. 3.1. контракту № 13 від 25 березня 2019 року за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, генеральному директору нараховується заробітна плата за рахунок частки доходу, одержаного підприємством у результаті його господарської діяльності виходячи з установлених йому: посадового окладу і фактично відпрацьованого часу; премії за підсумками роботи за квартал за виконання умов і диференційованих показників, установлених розпорядчими документами Мінекономрозвитку; премій за результатами роботи за рік за виконання умов і диференційованих показників, установлених додатком 2 до цього контракту відповідно до розпорядчих документів Мінекономрозвитку. Випадки коли премія за підсумками роботи за рік генеральному директору не нараховується чітко визначені контрактом. Позивачем вказано, що ним було виконано умови і диференційовані показники за підсумками роботи за 2020-2022 роки, а відтак у Мінекономіки виникає обов`язок виплатити йому премію.

Із посиланням на викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати контракт № 13 від 25 березня 2019 року між ОСОБА_1 та Міністерством економічного розвитку і торгівлі України укладеним на невизначений строк;

- скасувати наказ Міністерства економіки України від 03 березня 2023 року № 19-п «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді генерального директора Державного підприємства «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації»;

- скасувати наказ Міністерства економіки України від 04 квітня 2023 року № 24-п «Про призначення ОСОБА_2 »;

- стягнути з Державного підприємства «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» заробітну плату ОСОБА_1 за період з 25 березня 2023 року по 06 квітня 2023 року;

- стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 07 квітня 2023 року по дату ухвалення судового рішення;

- визнати право ОСОБА_1 на виплату премії за підсумками роботи за 2020, 2021 і 2022 роки за виконання умов і диференційованих показників, установлених контрактом № 13 від 25 березня 2019 року, укладеним між ОСОБА_1 та Міністерством економічного розвитку і торгівлі України;

- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного підприємства «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» премії за підсумками роботи за 2020 рік в розмірі 351 436, 08 гривень, за 2021 рік в розмірі 375 398, 40 гривень і за 2022 рік в розмірі 364 216, 32 гривень.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 липня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 13 542,50 грн.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 11 липня 2024 року було виправлено описку у вказаному рішенні, а саме: у другому абзаці резолютивної частини рішення суду від 09.07.2024 замість суми стягнутих з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» витрат на професійну правничу допомогу «13 542, 50 гривень» зазначено вважати правильним «15 000, 00 гривень».

Суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив, що підстав для визнання звільнення незаконним встановлено не було, тому задоволеними не можуть бути й похідні вимоги, які перебувають у безпосередньому матеріально-правовому зв`язку між собою - про поновлення позивача на посаді генерального директора Державного підприємства «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Також у ході розгляду справи судом не встановлено підстав для скасування наказу Міністерства економіки України від 04.04.2023 № 24-п «Про призначення ОСОБА_2 », а тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Крім того, судом зроблено висновок, що позивач не набув права на виплату річних премій за підсумками роботи за 2020, 2021 і 2022 роки.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким судовим рішенням, сторони подали апеляційні скарги.

Представник ОСОБА_1 адвокат Арустамян А. Е. просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник ДП «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» адвокат Федчук Т. М. просила змінити рішення у частині розподілу судових витрат, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ДП «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» 25000 грн судових витрат, понесених на правничу допомогу у суді першої інстанції. Також просила стягнути з ОСОБА_1 понесені відповідачем витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 10000 грн.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 12 серпня 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Оніщук В. В., судді: Медвецький С. К., Рибчинський В. П.

Ухвалами Вінницького апеляційного суду від 15 серпня 2024 року апеляційну скаргу адвоката Арустамян А. Е. в інтересах ОСОБА_1 залишено без руху, відкрито провадження за апеляційною скаргою ДП «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації».

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 серпня 2024 року строк на усунення недоліків апеляційної скарги адвоката Арустамян А. Е. в інтересах ОСОБА_1 було продовжено.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 27 серпня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою адвоката Арустамян А. Е. в інтересах ОСОБА_1 , надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 11 вересня 2024 року суддю ОСОБА_3 замінено на суддю ОСОБА_4 .

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 12 вересня 2024 року справу призначено до розгляду на 10 жовтня 2024 року о 10 год. 00 хв.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року строк розгляду апеляційної скарги продовжено на п`ятнадцять днів, у розгляді справи оголошено перерву до 21.10.2024 року о 10 год. 15 хв.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали апеляційні скарги

Доводи апеляційної скарги адвоката Арустамян А. Е. в інтересах позивача зводяться до доводів позовної заяви.

Також зазначено, що після 24 березня 2023 року ОСОБА_1 продовжував виконувати свої трудові обов`язки, натомість відповідач Міністерство економіки України не висував вимоги про їх припинення. Презумпція можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав поширюється не тільки на позивача, але і на Міністерство економіки України, яке в період з 24 березня 2023 року по 06 квітня 2023 року як орган, уповноважений на управління підприємством було зобов`язано забезпечити реалізацію своїх прав через генерального директора, було зобов`язано бути обізнаним про відсутність на підприємстві іншого керівника, ніж апелянт, а також було зобов`язано забезпечити діяльність державного підприємства. Проте, жодної вимоги щодо припинення виконання позивачем обов`язків керівника Міністерство економіки України не висловило.

На думку сторони позивача, суд першої інстанції, абсолютно правильно визначивши правову природу річної премії ОСОБА_1 , передбаченої умовами укладеного контракту, не надав жодної правової оцінки незаконності такої відмови і взагалі, рішення суду не містить зазначення таких підстав. Зокрема, судом не враховано, що за наявності всіх передбачених контрактом і Положенням про умови, критерії, диференційовані показники та розміри преміювання керівників підприємств, заснованих на державній власності, та об`єднань державних підприємств, що належать до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України підстав Міністерство економіки України зобов`язано нарахувати і виплатити апелянту премію. Сам факт не погодження такої премії свідчить про незаконну бездіяльність Міністерства економіки України, проте не може бути підставою для позбавлення ОСОБА_1 права на отримання премії, додаткової заробітної плати.

Представник ДП «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» адвокат Федчук Т. М. у апеляційній скарзі зазначила, що судом першої інстанції без належного обґрунтування було зменшено відшкодування на користь ДП «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» витрат на правничу допомогу до 15 000 грн. У матеріалах справи відсутнє обґрунтування клопотання сторони позивача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу представник Міністерства економіки України просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Представник ДП «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» у своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а власну апеляційну скаргу задовольнити повністю.

Від решти учасників справ відзиви на апеляційні скарги не надходили.

В судовому засіданні представники позивача власну апеляційну скаргу підтримали з посиланням на викладені у ній підстави, щодо задоволення апеляційної скарги ДП «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» заперечували.

Представник ДП «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» в судовому засіданні власну апеляційну скаргу підтримала з посиланням на викладені у ній підстави, щодо задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечувала.

Представник Міністерства економіки України в судовому засіданні, проведеному за його участю в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу ДП «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» підтримав, щодо задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечував.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, при цьому ним подано заяву про розгляд справи у його відсутність.

Фактичні обставини, встановлені судом

02.08.2010 між Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики і ОСОБА_1 було укладено контракт № 11 про призначення його на посаду генерального директора Державного підприємства «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» і одночасно за посадою головним державним інспектором Вінницької області з державного нагляду за якістю продукції, додержанням стандартів, норм і правил та державного метрологічного нагляду строком з 02.08.2010 по 02.08.2015. (т. 1 а.с. 41-47)

24.07.2015 між Міністерством економічного розвитку і торгівлі України та ОСОБА_1 було укладено контракт № 19 про призначення його на посаду генерального директора Державного підприємства «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» строком з 03.08.2015 по 03.08.2018. (т. 1 а.с. 9-18)

Додатковою угодою № 1 від 17.07.2017 до вищевказаного контракту, п. 6.1. розділу 6 цього контракту викладено у новій редакції, тим самим змінено строк дії контракту. Так, у новій редакції контракту він діє з 03.08.2015 по 03.08.2020. (а.с. 13-14)

25.03.2019 між Міністерством економічного розвитку і торгівлі України та ОСОБА_1 було укладено контракт № 13 про призначення його на посаду генерального директора Державного підприємства «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» строком з 25.03.2019 по 24.03.2023. (т. 1 а.с. 26-40)

Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 43-п від 25.03.2019 було продовжено трудові правовідносини із ОСОБА_1 шляхом припинення контракту № 19 від 24.07.2015 і переукладенням з ним контракту (підстава: контракт № 13 від 25.03.2019). (т. 4 а.с. 6)

У вересні 2019 року постановою Верховної Ради України Міністерство економічного розвитку і торгівлі України перейменовано у Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, а у травні 2021 року останнє постановою Кабінету Міністрів України перейменовано у Міністерство економіки України.

03.03.2023 Міністерством економіки України було видано наказ № 19-п про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Державного підприємства «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» 24.03.2023 у зв`язку із закінченням строку дії контракту № 13 від 25.03.2019. (т. 1 а.с. 179).

04.04.2023 наказом Міністерства економіки України № 24-п на посаду в.о. генерального директора Державного підприємства «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» було призначено ОСОБА_2 до призначення керівника цього підприємства в установленому законодавством порядку або про прийняття рішення про виконання обов`язків іншою особою. (т. 1 а.с. 178).

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Статтею 23 КЗпП України встановлено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, пологах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Згідно зі статтею 391КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23 КЗпП України, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Відповідно до статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Закон України від 21 вересня 2006 року № 185-V «Про управління об`єктами державної власності» містить посилання на те, що з керівниками державних підприємств укладаються контракти.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» затверджено Положення про порядок укладання контакту з керівниками підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу (далі - Положення).

Згідно з пунктами 2, 3 Положення (у редакції, чинній на дату укладення контракту) відповідно до статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» наймання на роботу керівника підприємства, що є у державній власності, здійснюється шляхом укладення з ним контракту. Контакт може бути укладений на термін від 1 до 5 років.

Як зазначалося, 25 березня 2019 року між Міністерством економічного розвитку і торгівлі України та ОСОБА_1 було укладено контракт № 13 про призначення його на посаду генерального директора Державного підприємства «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» строком з 25 березня 2019 року по 24 березня 2023 року (п. 6.1).

Отже, трудові відносини, які виникли між ОСОБА_1 як генеральним директором ДП «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації на підставі укладеного строкового трудового договору, не можуть бути встановлені на невизначений термін, оскільки чинним законодавством передбачено укладення з директором державного підприємства виключно строкового трудового договору, який у разі закінчення строку його дії підлягає обов`язковому переукладенню.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Верховний Суд у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 344/3868/16-ц (провадження № 61-4193св18) та від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/13007/19 (провадження № 3630св20) дійшов правового висновку про те, що положення статті 391КЗпП України не застосовуються до правовідносин з керівниками підприємств, які виникли на підставі укладених з ними строкових контрактів.

Якщо сторони при переукладенні контракту серед підстав його розірвання вказали закінчення строку, враховуючи, що працівник належним чином інформований про умови укладеного договору, контракт розглядається як встановлене законом виключення з правила частини другої статті 391КЗпП України, висновку про що дійшов Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2022 року у справі № 727/4112/18 (провадження № 61-10201св21).

Верховний Суд у постанові від 21 липня 2022 року у справі № 487/1448/20 (провадження № 61-10512св21) вказав, що «контракт від 02 лютого 2009 року, у якому передбачено термін дії, строк дії якого неодноразово продовжувався, не вважається таким, що укладений на невизначений строк, оскільки згідно з пунктом 5.6 цього контракту передбачено, що за два місяці до закінчення строку дії контракту за згодою сторін його може бути продовжено або укладено на новий строк».

У свою чергу умовами укладеного між ОСОБА_1 та ДП «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» контракту (п. 5.5) передбачено, що за два місяці до закінчення терміну дії контракту він може бути за згодою сторін продовжений або укладений на новий чи інший термін.

Міністерство економіки України не погодилося на продовження з позивачем трудових відносин, тому строковий трудовий договір з ним не набув ознак безстрокового.

За таких обставин та з підстав, передбачених вказаними нормами матеріального права, правильним, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування розпорядження про звільнення з роботи позивача, оскільки Міністерство економіки України відмовилось від укладення контракту з ним на новий строк. Робота позивача на посаді генерального директора ДП «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» на підставі контракту, строк дії якого закінчився, не є обов`язковою умовою та підставою для укладення нового контракту на новий строк, з огляду на дискреційні повноваження Міністерства економіки України щодо укладення контрактів з керівниками державних підприємств, і відмова Міністерства економіки України від укладення нового контракту з відповідним керівником є підставою для звільнення найманого працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (статті 77, 81 ЦПК України).

Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що йому не було відомо про прийняття на роботу саме за строковим трудовим договором. Він за власним волевиявленням уклав із відповідачем трудовий договір з визначеним строком дії, підписавши його.

Також матеріали справи не містять підтвердження, що протягом дії трудового договору позивач оскаржував його умови з підстав порушення його трудових прав, просив визнати недійсним трудовий договір або окремі його пункти та ініціював внесення змін та доповнень до положень трудового договору, що свідчить про погодження позивача з умовами цього договору, зокрема щодо його строковості.

Оскільки при укладенні контракту серед підстав його розірвання сторони у п. 5.2 вказали закінчення строку та, враховуючи, що працівник належним чином інформований про умови укладеного договору, зокрема, щодо терміну його дії, погодився з ними, то у роботодавця не виникає обов`язок повідомляти працівника за строковим договором за два місяця про зміну істотних умов праці.

Таким чином, оскільки звільнення позивача проведено з дотриманням вимог трудового законодавства і умов укладеного між сторонами трудового договору, суд першої інстанції дійшов повністю обґрунтованого висновку, що право позивача на працю відповідачі не порушили, у зв`язку з чим правових підстав для поновлення його на роботі немає.

Колегія суддів повністю погоджується із висновками місцевого суду про необґрунтованість доводів сторони позивача, що після закінчення строку дії контракту № 13 від 25 березня 2019 року із позивачем були продовжені фактичні трудові відносини, адже Міністерство економіки України, видавши наказ № 19-п від 03 березня 2023 року,висловило своє волевиявлення не продовжувати трудовий контракт з позивачем, про що, як було встановлено судом, позивачу було достеменно відомо.

Окрім того, як вбачається із статутуДП «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації», генеральний директор здійснює керівництво підприємством виключно в разі укладення із ним контрактуі, відповідно, лише до покладених на нього завдань.

Відтак, з огляду взаємопов`язаність підстави для задоволення позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25 березня 2023 року по 06 квітня 2023 року відсутні.

Щодо позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 премій за 2020-2022 роки апеляційний суд зазначає таке.

Премії виплачуються працівникові як заохочувальна, а також як обов`язкова складова частини заробітної плати (виробнича премія).

Питання преміювання практично не входить до сфери державного регулювання оплати праці, постаючи як предмет локальної (положення про преміювання, інші локальні акти) та договірної (колективні договори та угоди, конкретні трудові договори) регламентації.

Будучи складовими структури заробітної плати, заохочувальні та виробничі премії відрізняються за підставами нарахування й виплати.

У тому разі, якщо премія виплачується як заохочення за плідну працю або інші досягнення працівника в роботі, тоді її нарахування і виплата повністю залежить від оцінки праці та волі роботодавця.

Заохочувальна виплата у виді премії може застосовуватися роботодавцем до працівника, а може і не застосовуватися, і тому за своєю правовою природою заохочувальна премія не є гарантованою для працівника і може йому не нараховуватися роботодавцем.

У тому ж випадку, якщо премія є фактично додатковою заробітною платою, тобто складовою оплати праці, розмір якої визначається роботодавцем на підставі певних критеріїв, визначених законом або трудовим договором (контрактом), тоді виплата такої премії не залежить виключно від волі роботодавця, оскільки він є пов`язаним умовами трудового договору або нормативно-правовим актом, який регулює питання оплати праці працівника на підприємстві (в організації).

Для надання правової визначеності і прогнозованості дій учасників трудових відносин умови нарахування і виплати виробничої премії визначаються заздалегідь. Тобто під час укладення трудового договору (контракту) працівник і роботодавець досягають угоди про умови отримання виробничої премії за встановленими показниками преміювання. Досягнення угоди між працівником і роботодавцем щодо показників виплати виробничої премії свідчить про те, що останній взяв на себе зобов`язання нарахувати і виплатити таку премію працівникові, якщо той виконає виробничі завдання і функції відповідно до умов трудового договору (контракту). Принциповим у питанні виплати виробничої премії є її розмір, який прямо залежить від конкретних результатів праці працівника, які оцінюються відповідно до раніше визначених показників преміювання.

Премія, яка відповідно до умов трудового договору (контракту) пов`язана з виконанням виробничих завдань і функцій працівника та має заздалегідь обумовлені працівником і роботодавцем критерії (показники) преміювання, є обов`язковою виплатою, розмір якої залежить від конкретних результатів роботи працівника.

Судом встановлено, що сторони погодили особливі умови та порядок оплати праці, врегулювавши ці питання в контракті № 13, укладеному із позивачем 25.03.2019. Роботодавець зобов`язався виплачувати заробітну плату позивачеві у розмірі та на умовах, визначених у цьому контракті (розділ 3 контракту). За умовами трудового контракту заробітна плата (трудова винагорода) позивача складається з посадового окладу та щоквартальних і річної премій (п. 3.1 контракту).

Аналіз змісту п. 3.1 контракту № 13 від 25.03.2019 дає підстави для висновку, що виплата премій за трудовим контрактом є обов`язковою, крім випадків, коли роботодавець не встановить існування підстав, передбачених цим контрактом, для не нарахування та невиплати таких премій.

Тож премії, передбачені у п. 3.1 контракту, є преміями, пов`язаними з виконанням виробничих завдань і функцій, і в розумінні ч. 2 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» є елементом додаткової заробітної плати, адже відрізняються регулярністю нарахування та виплати з можливістю їх зменшення чи не нарахування лише за певних умов.

На контракт, як особливу форму трудового договору, поширюються норми законодавчих, інших нормативно-правових актів, які стосуються трудового договору, в тому числі принцип обов`язковості умов укладеного договору для його сторін. Зміни та доповнення до контракту вносяться тільки за домовленістю сторін, складеною у письмовій формі.

У спірних правовідносинах, зокрема річна премія, не є винагородою, що має разовий характер і застосовується як захід заохочення працівника на підставі ст. ст. 140, 143-146 КЗпП України. За своєю правовою природою встановлена контрактом з позивачем річна премія передбачена системою оплати праці та є складовою структури заробітної плати, закріпленої у ст. 2 Закону України «Про оплату праці», а саме додаткової заробітної плати.

Виплата премій як заходу заохочення є правом роботодавця, вона не може мати обов`язкового характеру, тобто не може бути передбачена контрактом як обов`язок роботодавця.

Натомість виплата премій, передбачених системою оплатою праці, що є складовою структури заробітної плати, є обов`язком роботодавця, передбаченим укладеним з працівником контрактом.

Водночас річна премія, передбачена контрактом, про яку йдеться у спірних правовідносинах, як і інші премії, передбачені системою оплати праці, не нараховуються і не виплачуються автоматично, їх виплата залежить від результатів праці працівника, а саме досягнення умов і показників преміювання, визначених у додатку 2 до контракту.(т. 1 а.с. 34, 36, 38зв.-39)

В ході розгляду справи судом встановлено, що прийняття рішення щодо преміювання позивача, належить до виключної компетенції Міністерства економіки України.

З додатків 2 до контракту № 13 від 25.03.2019, які у відповідності до додаткових угод до цього контракту викладались у новій редакції, вбачається, що умови та розміри виплати річної премії визначаються нормативно-розпорядчими документами Міністерства.

Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 17.07.2017 № 1024, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 04.10.2017 за № 1229/31097, затверджено Положення про умови, критерії, диференційовані показники та розміри преміювання керівників підприємств, заснованих на державній власності, та об`єднань державних підприємств, що належать до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, яким визначено умови, критерії, диференційовані показники та механізм визначення розміру преміювання керівників цих підприємств (надалі - Положення).

Пунктом 5 Положення визначено, що розмір премії керівника підприємства за відповідний період установлюється за виконання умов, диференційованих показників преміювання керівників підприємств за підсумками роботи за квартал і рік згідно здодатками 1і2до цього Положення, що в свою чергу узгоджується із умовами контракту№ 13 від 25.03.2019.

Розмір премії розраховується на підставі бухгалтерської та статистичної звітності, а також інших офіційних вільно простежуваних даних за відповідний період (п. 12 Положення).

Керівник підприємства за результатами відповідних звітних періодів у терміни, передбачені для подання фінансової звітності, надає Мінекономрозвитку звіт про виконання умов та диференційованих показників преміювання за квартал і рік згідно здодатками 3і4до цього Положення (п. 13 Положення).

Премія за підсумками роботи за рік нараховується за погодженням з Мінекономрозвитку (п. 14 Положення).

Максимальний розмір премії за підсумками роботи за рік не може перевищувати розміру 24 посадових окладів керівника підприємства. У разі наявності заборгованості підприємства з виплати заробітної плати у відповідному квартальному або річному звітному періоді розмір премії за такий період не може перевищувати 20 відсотків максимально дозволеного розміру премії згідно з цим Положенням (п. 7 і п. 15 Положення).

Пунктом 17 Положення визначено, що премія за підсумками роботи за рік керівнику підприємства не нараховується в разі:

-наявності узгоджених штрафних санкцій до підприємства з боку контролюючих органів за період перебування на посаді;

-незабезпечення виконання вимог законодавства з питань охорони праці, протипожежної безпеки та дотримання режиму секретності;

-невиконання керівником підприємства умов контракту;

-отримання чистого збитку, крім випадків, коли керівнику підприємства встановлено коефіцієнт ефективності у вигляді зниження рівня збитковості суб`єкта господарювання;

-збільшення розміру заборгованості підприємства з виплати заробітної плати у звітному періоді, за який нараховується премія, порівняно з попереднім звітним періодом;

-несвоєчасної сплати податків, зборів та інших обов`язкових платежів,

що в свою чергу узгоджується із умовами контракту№ 13 від 25.03.2019.

Таким чином, для нарахування річних премій, що є предметом спору у даній справі, необхідно погодження Міністерства економіки України.

Як вбачається з умов контракту, рішення про виплату премії приймає Міністерство економіки України на підставі виконаних працівником умов і досягнутих показників преміювання.

Таким чином, при встановленні досягнутих результатів праці (умов і диференційованих показників преміювання, які визначені додатком 2 до контракту № 13 від 25.03.2019) виплата річної премії роботодавцем є обов`язковою. В свою чергу, в разі недосягнення встановлених показників преміювання, така премія не виплачуються або зменшуються в розмірі (за наявності підстав), і це не може розглядатися як порушення роботодавцем умов контракту з позивачем.

Встановлення наявності умов нарахування керівнику премії за рік, що залежить від результатів його праці, а саме досягнення умов і показників преміювання, визначення розміру такої премії і погодження її нарахування законодавством та положеннями цього контракту визначено як дискреційні повноваження Міністерства економіки України.

В ході розгляду справи судом встановлено відмову Міністерства економіки України у погодженні нарахування і виплати ОСОБА_1 річних премій за 2020, 2022 роки на підставі п. 3.1. контракту № 13 від 25.03.2019.

Так, щодо преміювання за 2020 рік, До Мінекономіки надходили листи ДП «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» від 25 лютого 2021 № 142/006 (а. с. 130, том 1) щодо преміювання керівника за підсумками роботи за 2020 рік (звіт про виконання умов та диференційованих показників преміювання керівника підприємства), від 10 лютого 2022 № 109/006 (зворот а. с. 125, том 1) та від 16 лютого 2022 № 251/006 (зворот а. с. 131, том 1) щодо надання інформації про прийняте рішення стосовно преміювання керівника підприємства.

Відповідно до пункту 17 Положення премія за підсумками роботи за рік керівнику підприємства не нараховується в разі невиконання керівником підприємства умов контракту.

Департаментом внутрішнього аудиту Мінекономіки було проведено плановий внутрішній аудит діяльності ДІ «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» за період з 01 січня 2019 по 31 грудня 2020 року. Відповідно до аудиторського звіту від 22 лютого 2021 № 2501-03/02 (а. с. 22-63, том 2) за результатами аудиту виявлено факти недотримання ДП «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» вимог законодавства, зокрема перевищення граничних сум витрат на придбання матеріальних цінностей і утримання мобільних телефонів, недотримання вимог антикорупційного законодавства та окремі порушення Статуту підприємства та Контракту.

Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 не було вжито всіх необхідних заходів та дій, що передбачені відповідними нормативними актами для прийняття Міністерством рішення щодо погодження його преміювання за 2020 рік, більше того, в роботі ДП «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2020 року були виявлені недоліки та порушення, тому позовні вимоги позивача про стягнення премії за 2020 рік є необґрунтованими.

Щодо преміювання ОСОБА_1 за 2022 рік. До Мінекономіки надходив лист Підприємства від 21.02.2023 № 180/006 (а. с. 133, том 1) щодо нарахування премії генеральному директору ДП «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» ОСОБА_1 за підсумками роботи за 2022 рік.

Відповідно до пункту 12 Положення, розмір премії розраховуються на підставі бухгалтерської та статистичної звітності, а також інших офіційних вільно простежуваних даних за відповідний період.

Фінансова звітність підприємства, складена в усіх суттєвих аспектах Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, підлягає обов`язковому аудиту відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та надається Міністерству з аудиторським звітом, що проводиться суб`єктами аудиторської діяльності на підставах та в порядку, передбачених Законом України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність».

Ураховуючи викладене, матеріали щодо преміювання керівника підприємства за підсумками роботи за рік розглядаються лише при надходженні фінансової звітності за відповідний рік разом з аудиторським висновком, про що було повідомлено підприємство листом від 18.05.2022 № 2821-03/25513-08 (а. с. 21, том 2).

Зважаючи на те, що звіт незалежного аудитора щодо фінансової звітності ДП «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» за 2022 рік до Міністерства не надходив, підстав для розгляду питання щодо нарахування ОСОБА_1 премії за підсумками роботи за 2022 рік не було.

Водночас щодо преміювання позивача за 2021 рік апеляційний суд зазначає таке.

Як вказує Міністерство економіки України у відзиві на позовну заяву, ним було отримано лист ДП «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» від 23 лютого 2022 року № 311/006 (а. с. 21, том 1) щодо нарахування премії генеральному директору ДП «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» ОСОБА_1 за підсумками роботи за 2021 рік. Звіт про виконання умов та диференційованих показників преміювання за 2021 рік генерального директора ДП «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» Міністерством опрацьовано та, зважаючи на введення в Україні воєнного стану у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, погіршенням фінансового стану державних підприємств, рішення щодо виплати премій керівникам суб`єктів господарювання, що належать до сфери управління Мінекономіки, не приймалось.

Водночас, як зазначалося, відповідно до п. 7, 15 Положення максимальний розмір премії за підсумками роботи за рік не може перевищувати розміру 24 посадових окладів керівника підприємства. У разі наявності заборгованості підприємства з виплати заробітної плати у відповідному квартальному або річному звітному періоді розмір премії за такий період не може перевищувати 20 відсотків максимально дозволеного розміру премії згідно з цим Положенням.

Викладене дає підстави для висновку про те, що розмір річної премії розраховується Міністерством індивідуально із урахуванням відповідних показників роботи керівника державного підприємства.

ОСОБА_1 , звертаючись із позовом, просив суд стягнути премію за підсумками роботи за 2021 рік у розмірі 375398,40 грн, однак суд позбавлений можливості встановити чи такий розмір премії підлягає нарахуванню та виплаті, оскільки це належить виключно до компетенції Міністерства економіки України. При цьому ОСОБА_1 не заявляв позовних вимог про зобов`язання відповідача вчинити відповідні дії, а тому вимога про стягнення на користь позивача річної премії за підсумками роботи за 2021 рік у заявленому розмірі не може бути задоволена.

Щодо оскарження ДП «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» рішення суду першої інстанції у частині розподілу судових витрат на правничу допомогу колегія суддів зазначає таке.

Однією з основних засад цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 270 ЦПК України).

Частиною восьмоюстатті 141 ЦПК Українивизначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У ч. 3ст. 137 ЦПК Українизазначено, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19 (провадження №61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц (провадження №61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18 (провадження №61-44217св18).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 №23рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Із матеріалів справи вбачається, що інтереси ДП «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» під час розгляду справи у суді першої інстанції представляла адвокат Федчук Т. М.

На підтвердження розміру понесених витрат адвокат Федчук Т. М. надала договір б/н, предметом якого є надання юридичних послуг у справі № 127/11572/23, на підставі якого було видано ордер. (а. с. 174, том 1; а. с. 128, том 3), акт/звіт виконаних робіт, відповідно до якого розмір гонорару є фіксованим та становить 25000 грн (а. с. 129, том 3), платіжні інструкції від 26 квітня 2023 року, 12 травня 2023 року, 19 червня 2023 року (а. с. 126-127, том 3) про сплату ДП «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» гонорару адвокату у розмірі 25000 грн.

За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6ст. 137 ЦПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостоїстатті 137 ЦПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертоїстатті 137 ЦПК Українисуду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Як видно із матеріалів справи, стороною позивача заявлений розмір витрат на правничу допомогу заперечувався у зв`язку із його неспівмірністю із наданими адвокатом послугами.

Врахувавши такі заперечення суд першої інстанції зменшив розмір витрат, які підлягають стягненню з позивача на користь ДП «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» до 15 000 грн.

Колегія суддів повністю погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи зважаючи на її складність. Оцінка дій представника ДП «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації», вказує на їх невідповідність критеріям обґрунтованості, розумності та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 3 ст. 141 ЦПК України з огляду на те, що такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребували вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є занадто значними.

При цьому апеляційний суд також враховує, що позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та виплату премій стосуються насамперед іншого відповідача Міністерства економіки України, оскільки задоволення таких вимог входить саме до його повноважень.

А отже, враховуючи викладене, керуючись у тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності розміру судових витрат на правничу допомогу, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що стягнення з ОСОБА_1 на користь ДП «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» 15000 грн понесених ним витрат на правничу допомогу, є достатнім, обґрунтованим та підтвердженим належними та допустимими доказами.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, доводи апеляційних скарг не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанціїбез змін як законне та обґрунтоване.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, судові витрати у зв`язку із переглядом рішення місцевого суду у суді апеляційної інстанції слід залишити за ОСОБА_1 .

У апеляційній скарзі адвокат Федчук Т. М. в інтересах ДП «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» та у відзиві на апеляційну скаргу сторони позивача заявляла вимогу про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 10000 грн, при цьому у поясненнях зазначила, що відповідні докази будуть подані додатково у встановленому законом порядку, тому вказане питання буде вирішуватися при надходженні відповідної заяви.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційні скарги адвоката Федчук Тетяни Мирославівни в інтересах Державного підприємства «Вінницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» та адвоката Арустамян Анаїт Едвардівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міськогосуду Вінницькоїобласті від 09 липня 2024 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, залишити за ним.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повна постанова складена 25 жовтня 2024 року.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді С. Г. Копаничук

С. К. Медвецький