Постанова

від 24.10.2024 по справі 539/375/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 539/375/24 Номер провадження 22-ц/814/2988/24Головуючий у 1-й інстанції Мирошникова О.Ш. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Панченка О.О.,

суддів Дорош А.І., Пікуля В.П.

при секретарі: Філоненко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою директора ТОВ Агрофірма «Зоря-Агро» С. Порощай на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30.05.2024 року ухвалене у складі головуючого судді Мирошникової О.Ш., повний текст судового рішення виготовлено 03.06.2024

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Зоря-Агро» про стягнення заборгованості з заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку

В С Т А Н О В И В :

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Зміст позовних вимог

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ Агрофірма «Зоря-Агро» про стягнення заборгованості зі сплати заробітної плати за період з серпня 2023 року по 03.10.2023 у розмірі 4679,54 грн, компенсації за невикористану відпустку тривалістю 147 днів за період з 17.08.2017 по 03.10.2023 у розмірі 13371,12 грн, середнього заробітку за час затримки розрахунку, який станом на 30.01.2024 складав 12099,09 грн. та судових витрат.

Позовна заява мотивована тим, що вона працювала у відповідача з 17.08.2017 на посаді менеджера із зовнішньоекономічної діяльності за сумісництвом, проте 01.11.2023 отримала поштою наказ про звільнення її з роботи 03.10.2023 з причини прогулу за період 16.08.2023 по 03.10.2023. В цей період позивач продовжувала виконувати трудові обов`язки, знаходячись не за юридичною адресою відповідача, а в іншому приміщенні на іншому підприємствіТОВ «Фрукти Полтавщини».

Зазначала, що в день звільнення відповідач не виплатив їй належні суми при звільненні та не надав письмове повідомлення про нараховані суми при звільненні ні у день звільнення, ні на її запит, тому просила суд стягнути з відповідача вищевказані кошти.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30.05.2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми «Зоря-Агро» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 12850,56 гривень (дванадцять тисяч вісімсот п`ятдесят гривень 56 копійок) без врахування податків і обов`язкових платежів.

Стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 04.10.2023р. по 30.01.2024р. у сумі 7585,40 гривень (сім тисяч п`ятсот вісімдесят п`ять гривень 40 копійок).

Відмовлено в задоволенні частини позовних вимог про стягнення заборгованості з заробітної плати у сумі 4679,54 гривень, грошової компенсації за невикористану відпустку у сумі 520,56 гривень та середнього заробітку у сумі 4514,59 гривень.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми «Зоря-Агро» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 820,95 гривень (вісімсот двадцять гривень 40 копійок).

Рішення мотивовано тим, що відповідач в порушеннявимог статті 116 КЗпП Українине провів виплати всіх належних позивачу сум при в день її звільнення 03.10.2023 та в послідуючі дні. В свою чергу відповідач не надав суду доказів сплати позивачу в день її звільнення компенсації за всі дні невикористаної відпустки в сумі 12850,56 грн.

Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги

Не погодившись з таким вирішенням спору, директор ТОВ Агрофірма «Зоря-Агро» С. Порощай подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин у справі, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.10.2023 по 30.01.2024 у сумі 7585,40 грн., вважає що висновки суду щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні прийняті без належного врахування фактичних обставин справи та застосування правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Відповідно до частини 1 статті 367Цивільного процесуальногокодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів приходить до наступного висновку.

Встановлені обставини справи

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 17.08.2017 була прийнята на роботу в ТОВ Агрофірму «Зоря-Агро» за сумісництвом на посаду менеджера із зовнішньо-економічної діяльності на умовах неповного робочого дня з оплатою праці пропорційною до відпрацьованого часу 0,25 від 5320 грн окладу за наказом № 95 від 16.08.2017 (а. с. 131).

30.08.2023 інженер з ОП ОСОБА_2 надав на ім`я директора ТОВ АФ «Зоря-Агро» ОСОБА_3 доповідну записку про відсутність на роботі позивача з 16.08.2023. Про причину відсутності на роботі позивач не попереджала (а. с. 73).

30.08.2023 за наказом директора № 1/3008 на ТОВ АФ «Зоря-Агро», з метою проведення службового розслідування щодо відсутності працівників на роботі, була створена комісія (а. с. 73зворот).

30.08.2023, 31.08.2023, 01.09.2023, 18.09.2023, 19.09.2023, 29.09.2023, 02.10.2023 комісія склала акти про відсутність на роботі позивача та причини її відсутності (а. с. 73а- 76).

30.08.2023, 31.08.2023, 01.09.2023, 18.09.2023, 19.09.2023, 29.09.2023 комісія направляла позивачу вимоги з`явитися на роботу або повідомити про причини відсутності її на робочому місці (а. с. 76зворот79).

Згідно табелю обліку використання робочого часу ТОВ АФ «Зоря-Агро», позивач була відсутня на робочому місці через прогули: у серпні 2023 року12 днів / 24 години; у вересні 2023 року21 день/ 42 години, у жовтні 2023 року2 дні/ 4 години (а. с. 79зворот82).

03.10.2023 директор ТОВ Агрофірма «Зоря-Агро» звільнив позивача з займаної посади через відсутність її на роботі та відсутність інформації про причини відсутності, наказ № 53 від 03.10.2023 (а. с. 18).

24.01.2024 позивач направила відповідачу заяву про надання розрахунку нарахованих їй сум при звільненні відповідно достатті 116 КЗпП України, яку відповідач отримав 13.02.2024 (а. с. 133зворот, 137).

За розрахунком відповідача при звільненні № 3А000000017 від 03.10.2023, розмір середньоденної заробітної плати позивача становив 89,24 грн, а розмір компенсації позивачу за невикористану відпустку 12850,56 грн (а. с. 82зворот).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , місцевий суд виходив з того, що оскільки позивач не виконувала роботу в період з 16.08.2023 р. по 03.10.2023 р. без поважних причин, то за виключенням інших виплат у відповідача в спірний період був відсутній обов`язок нараховувати та виплачувати заробітну плату за цей період.

Колегія суддів вважає такий висновок місцевого суду вірним з наступних підстав.

Застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини

Згідно з частиною 1 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Параграф 1 глави 5 ЦПК України містить основні положення про докази, зокрема частиною 1 статті 76ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Положення частини 5 статті 43 Конституції України гарантують громадянам захист від незаконного звільнення.

Статтею 5-1 КЗпП України встановлено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Матеріалами справи підтверджується те, що ОСОБА_1 17.08.2017 прийнята на роботу в ТОВ Агрофірму «Зоря-Агро» за сумісництвом на посаду менеджера із зовнішньо-економічної діяльності на умовах неповного робочого дня з оплатою праці пропорційною до відпрацьованого часу 0,25 від 5320 грн окладу за наказом № 95 від 16.08.2017.

03.10.2023 директор ТОВ Агрофірма «Зоря-Агро» звільнив позивача з займаної посади через відсутність на роботі та відсутність інформації про причини відсутності, наказ № 53 від 03.10.2023.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

У Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зроблено правовий висновок про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин). Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, передбачено, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Враховувавши викладене, колегія суддів зазначає, що оскільки відповідач не сплатив всі належні позивачу суми при звільненні, з відповідача на користь позивача на підставістатті 117 КЗпП Українипідлягав стягненню середній заробіток за час затримки за період з 04.10.2023 по 30.01.2024.

Таким чином, час затримки з 04.10.2023 по 30.01.2024 становив 85 днів, які складаються з: 20 робочих днів у жовтні 2023 року, 22 робочих днів у листопаді 2023 року, 21 робочого дня у грудні 2023 року, 22 робочих днів у січні 2024 року. Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 89,24 грн.(а.с.82 зворот).

З огляду на викладене розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 04.10.2023 по 30.01.2024 складає: 85 днів х 89,24 = 7585,40 грн.

Колегія суддів зазначає, що посилання апелянта на ту обставину, що висновки суду першої інстанції щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні прийняті без належного врахування фактичних обставин справи та застосування правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц не знайшло свого підтвердження з огляду на те, що критеріємзменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України було те, що позивач у вказаній справі звернувся до суду з позовом у квітні 2015 року, тобто зі спливом більш ніж шести років після звільнення з роботи, яке мало місце 16 лютого 2009 року.

З огляду на викладене колегією суддів не встановлено підстав для зменшення розміру середнього заробітку з урахуванням правового висновку викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вищевикладене,підстав длязадоволення апеляційноїскарги тазміни рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30.05.2024 року у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.10.2023 р. по 30.01.2024 р. у сумі 7585,40 грн. колегія суддів не вбачає.

Суд недопустив порушеньматеріального абопроцесуального закону,які моглиб бутипідставою дляскасування рішеннясуду.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до пункту 1 частини 1статті 374 ЦПК Україниза наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

За правилами частини 1 статті 141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Зоря-Агро» на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 1231,40 грн.

Керуючись ст.ст.367, п.1 ч.1 ст.374,ст.ст.375,382 ЦПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу директора ТОВ Агрофірма «Зоря-Агро» С. Порощай залишити без задоволення.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 травня 2024 року - залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Зоря-Агро» на користь держави судовий збір у сумі 1231,40 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 жовтня 2024 року.

Головуючий О.О. Панченко

Судді А.І.Дорош

В.П. Пікуль