Ухвала

від 23.10.2024 по справі 703/4973/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/821/390/24 Справа № 703/4973/24 Категорія: ст.171 КПК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючоїОСОБА_2 суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4 секретар учасники справи прокурор ОСОБА_5 ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Смілянської окружної прокуратури на ухвалу слідчого судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 03 жовтня 2024 року про відмову в накладенні арешту на майно,

в с т а н о в и в:

Прокурор Смілянської окружної прокуратури ОСОБА_7 звернувся до суду з клопотанням про накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження № 42024252230000044 від 20 червня 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України.

Просив суднакласти арештна камазоранжевого кольоруд.н.з. НОМЕР_1 ,причіп самоскидзеленого кольоруд.н.з. НОМЕР_2 ,в якому знаходиться зерно сільськогосподарської культури-кукурудза, власником яких, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, є ОСОБА_8 та комбайн д.н.з. НОМЕР_3 , без права відчуження на майно.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 03 жовтня 2024 року відмовлено в задоволенні клопотання.

Ухвала слідчого судді мотивована тим, що прокурором не доведено, що вилучене майно відповідає критеріям ст. 98 КПК України, що існують ризики можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

В клопотанні відсутні дані про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, не зазначена правова підстава саме такого забезпечення кримінального провадження, не наведені докази факту завдання шкоди та її розміру, вага, об`єм вилученого зерна кукурудзи в причепі слідчим не визнана, прокурором в клопотанні не зазначена, як і не зазначені законні власники земельних ділянок, яким завдано значної шкоди самовільним заняттям земельної ділянки.

Не погодившись з ухвалою слідчого судді, прокурор подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді від 03.10.2024 року та постановити нову ухвалу якою задовольнити клопотання прокурора про арешт майна.

Зазначає, що ухвала суду є незаконною та підлягає скасуванню через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність висновків суду, викладених в ухвалі, фактичним обставинам кримінального провадження.

Твердження слідчого судді, що матеріали клопотання не містять будь-яких відомостей про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України є помилковими, оскільки вибірковим дослідженням Державного реєстру нерухомого майна по зеленим ділянкам, які перелічені у клопотанні, встановлено відсутність у них даних про відчуження чи передачу в оренду вказаних ділянок ОСОБА_9 .

У даному випадку земельна ділянка є об`єктом злочину, який зберіг на собі сліди злочину у вигляді сільськогосподарської культури кукурудзи незаконно на ній засіяної; транспортні засоби та комбайн вилучені в ході огляду місця події є предметом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 197-1 КК України, оскільки ним незаконно оброблялися земельні ділянки, які не перебувають у власності чи у користуванні ОСОБА_9 ; одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення є доходами від них, в даному випадку це стосується самої сільськогосподарської культури кукурудзи вилученої в ході огляду місця події.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимогст. 370 цього Кодексусудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положенням Кримінального процесуального кодексу України.

Згідно п. 9 ч. 1ст.309КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді, зокрема, про арешт майна або відмову у ньому.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбаченіст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні кримінальних правопорушень, зокремаарешт майна.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу доЄвропейської конвенції з прав людинизабороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

ЄСПЛ нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98) (справа «East/West Alliance Limited» проти України).

Так, згідност. 171 КПК Україниу клопотанні слідчого повинно бути зазначено правові (законні) підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна.

Вказана норма також узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідної до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до ч. 2ст. 170 КПК Україниарешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним устатті 98цього Кодексу.

Відповідно дост. 98 КПК Україниречовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відмовляючи в задоволенні клопотання прокурора про арешт майна, слідчий суддя прийшов до висновку, що матеріали клопотання не містять відомостей про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, відсутнє обґрунтування того, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, як накладення арешту на вказані транспортні засоби та інше майно.

Також слідчий суддя зазначив, що в клопотанні відсутні дані про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, не зазначена правова підстава саме такого забезпечення кримінального провадження, не наведені докази факту завдання шкоди та її розміру, вага, об`єм вилученого зерна кукурудзи в причепі слідчим не визнана, прокурором в клопотанні не зазначена, як і не зазначені законні власники земельних ділянок, яким завдано значної шкоди самовільним заняттям земельної ділянки.

Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, досудовим розслідуванням встановлено, що на території м. Сміла Черкаської області знаходяться земельні ділянки, які відносяться до категорії земель житлової та громадської забудови, однак, в порушення вимог ст. 211 Земельного кодексу України, розроблені та засіяні невстановленими особами сільськогосподарськими культурами.

В ході огляду місця події, проведеного 25.09.2024 року, в період часу з 20 год. 10 хв. по 20 год. 50 хв., дізнавачем сектору дізнання відділу поліції №2 ЧРУП ГУНП в Черкаській області, в адміністративних межах м. Сміла Черкаської області, вилучено автомобіль камаз оранжевого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , власником якого, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 є ОСОБА_8 , причіп самоскид зеленого кольору д.н.з. НОМЕР_2 , власником якого, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 є ОСОБА_8 проживаючий АДРЕСА_1 , в якому знаходиться зерно сільськогосподарської культури кукурудза та комбайн згідно свідоцтва про реєстрацію машини серії НОМЕР_6 марки Claas TUCANO 470 д.н.з. НОМЕР_3 . Вказані транспортні засоби передані під зберігальну розписку ОСОБА_9 .

Постановою дізнавача СД відділу поліції № 2 ЧРУП ГУНП в Черкаській області від 26.09.2024 року вилучений камаз оранжевого кольору д.н.з. НОМЕР_1 , причіп самоскид зеленого кольору д.н.з. НОМЕР_2 , в якому знаходиться зерно сільськогосподарської культури кукурудза, та комбайн д.н.з. НОМЕР_3 , які передані під зберігальну розписку ОСОБА_9 , по кримінальному провадженню №42024252230000044, визнано речовими доказами.

Згідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3,4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

У клопотанні прокурор вказує на необхідність збереження речових доказів, оскільки майно є предметом вчинення даного кримінального проступку, може бути набутим в результаті вчинення кримінального проступку та могло зберегти на собі сліди його вчинення.

Разом з тим, клопотання прокурора зводиться до формального перелічення правових підстав для застосування такого заходу, без належного обґрунтування, доведення такої необхідності.

Згідно зіст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, окрім іншого, правову підставу для арешту майна та можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні у разі арешту майна з підстав, передбачених п. 1 ч. 2ст. 170 КПК України.

Прокурором як під час розгляду клопотання слідчим суддею, так і під час апеляційного розгляду не було доведено наявність підстав та необхідність арешту майна, не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів, а тому колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про відмову в задоволенні клопотання про арешт майна.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що стандарт доказування при розгляді клопотання про арешт майна передбачає, крім доведення передбачених КПК України підстав для такого арешту, також доведення слідчим та прокурором існування фактів чи інформації, які б переконали стороннього об`єктивного спостерігача, що могло бути вчинено конкретний злочин.

Прокурором не надано належних та допустимих доказів, на підставі яких суд мав би прийти до переконання, що такий ступінь втручання держави у права та свободи власника майна відповідає потребам досудового розслідування і при вказаних обставинах не порушує справедливого балансу між інтересами власника майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Слідчий суддя під час розгляду клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на вищевказане майно.

Колегія суддів вважає, що слідчий суддя врахувавши положення КПК України, які регулюють питання арешту майна, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні клопотання про накладення арешту на майно.

Доводи, що викладені в апеляційній скарзі висновків слідчого судді не спростовують і не дають підстав вважати, що під час розгляду клопотання про накладення арешту на майно, слідчим суддею були порушені вимоги закону, які б давали підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд прийшов до висновку, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 171, 392,404,405,419,422 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу прокурора Смілянської окружної прокуратури залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 03 жовтня 2024 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: