Ухвала

від 24.10.2024 по справі 703/4973/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/821/391/24 Справа № 703/4973/24 Категорія: ст. 170 КПК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участі секретаря - ОСОБА_5 ,

за участю:

прокурора - ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу Смілянської окружної прокуратури на ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 04 жовтня 2024 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 42024252230000044 від 20 червня 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України,

в с т а н о в и в :

Ухвалою слідчого судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 04 жовтня 2024 року відмовлено у задоволені клопотання прокурора Смілянської окружної прокуратури ОСОБА_6 про накладення арешту на тимчасово вилучене майно в кримінальному провадженні № 42024252230000044, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20.06.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України.

Ухвала мотивована тим, що прокурором не доведено, що вилучене майно відповідає критеріям ст. 98 КПК України, що існують ризики можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Слідчий суддя зазначив, що в клопотанні взагалі відсутні дані про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, не зазначена правова підстава саме такого забезпечення кримінального провадження, не наведені докази факту завдання шкоди та її розміру, як і не зазначені законні власники земельних ділянок, яким завдано значної шкоди самовільним заняттям земельної ділянки.

Крім того, прокурором не встановлені як володільці або власники земельних ділянок, яким завдано значної шкоди, як і відсутні докази самовільного заняття земельних ділянок.

Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді, прокурор ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 04 жовтня 2024 року скасувати, через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.

Постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання, та накласти арешт на сільськогосподарську культуру - кукурудзу, яка знаходиться в приміщенні АДРЕСА_1 в кількості 75 тон, що передана під зберігальну розписку ОСОБА_7 , проживаючому за адресою АДРЕСА_2 та зразки даної культури, які поміщені до 3 окремих паперових конвертів Національною поліцією України та є речовими доказами у даному кримінальному провадженні.

Апеляційна скарга мотивована тим, що 05 вересня 2023 року Верховний Суд в рамках справи № 755/7551/18, провадження № 51-2251км23 досліджував питання щодо підстав та кваліфікуючих ознак для притягнення до кримінальної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво.

Зазначає, що у ході моніторингу даних Національної кадастрової системи України та картографічних матеріалів встановлено, що у порушення вимог ст. 211 ЗК України, невстановленими особами вказані земельні ділянки, які розподілені окремо по 1000 квадратних метрів розроблені та засіяні сільськогосподарськими культурами єдиним масивом з відповідними кадастровими номерами.

Крім цього, вказує, що до клопотання було долучено інформацію головного управління Держгеокадастру у Черкаській області у якій зазначені вищевказані кадастрові номери земельних ділянок та їх власники.

Вважає, що в даному випадку земельна ділянка є об`єктом злочину, який зберіг на собі сліди злочину у вигляді сільськогосподарської культури - кукурудзи незаконно на ній засіяної, транспортні засоби та комбайн вилучені в ході огляду місця події є предметом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 197-1 КК України, а одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення доходи, в даному випадку це стосується самої сільськогосподарської культури - кукурудзи, вилученої в ході проведення огляду місця події.

Тому, на думку скаржника, твердження суду, що матеріали справи не містять будь-яких відомостей про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України помилкові.

Скаржник звертає увагу, що до клопотання про накладення арешту долучено постанову про визнання предметів речовими доказами, протокол огляду в ході якого дане майно було вилучено.

У судовому засіданні апеляційного суду прокурор апеляційну скаргу підтримав, просить її задовольнити.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора на підтримку апеляційної скарги, обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи й дослідивши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положенням Кримінального процесуального кодексу України.

Згідно п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді, зокрема, про арешт майна або відмову у ньому.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні кримінальних правопорушень, зокрема арешт майна.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст. 1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

ЄСПЛ нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст. 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98) (справа «East/West Alliance Limited» проти України). Крім того, згідно п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України слідчий або прокурор зобов`язані звернутися з клопотанням до слідчого судді для проведення експертизи щодо визначення розміру матеріальних збитків, шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяної кримінальним правопорушенням.

Частиною 1 ст. 2 КПК України встановлено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Так, ч. 2 ст. 170 КПК України передбачає, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого повинно бути зазначено правові (законні) підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна.

Вказана норма також узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідної до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відмовляючи в задоволенні клопотання про накладення арешту на зернову культуру - кукурудзу, слідчий суддя, прийшов до висновку, що матеріали клопотання не містять обґрунтування того, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, як накладення арешту на вказане майно, а в клопотанні відсутні дані про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, не зазначена правова підстава саме такого забезпечення кримінального провадження, не наведені докази факту завдання шкоди та її розміру, як і не зазначені законні власники земельних ділянок, яким завдано значної шкоди самовільним заняттям земельної ділянки.

Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що згідно з витягом з ЄРДР 20 червня 2024 року зареєстроване кримінальне провадження № 42024252230000044 з фабули якого вбачається, що прокурором Смілянської місцевої прокуратури самостійно виявлено, що в ході здійснення заходів щодо виявлення кримінальних правопорушень у пріоритетних сферах прокурорської діяльності в порядку, передбаченому ч. 7 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», виявлено факт незаконного використання земельних ділянок невстановленими особами. Так, у ході моніторингу даних Національної кадастрової системи України та картографічних матеріалів відповідно до відкритих даних земельного кадастру України розміщених в мережі Інтернет за посиланням: « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « Google maps » встановлено, що на території м. Сміла, Черкаської області знаходяться земельні ділянки, які відносяться до категорії земель житлової та громадської забудови, цільове призначення яких, для будівництва та обслуговування жилих будинків господарських будівель і споруд. Разом з цим, у ході огляду території на якій розташовані дані земельні ділянки встановлено, що у порушення вимог ст. 211 ЗК України невстановленими особами вказані земельні ділянки розроблені та засіяні сільськогосподарськими культурами єдиним масивом (а.с. 4).

Згідно з протоколом огляду місця події від 02.10.2024, в період часу з 13 год. 30 хв. по 14 год. дізнавачем сектору дізнання ВП № 2 ЧРУП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_8 , за участі понятих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 встановлено, що в приміщенні зерносховища А2, що розташоване на території ФГ «ОСОБА_7» за адресою по АДРЕСА_3 знаходиться насипом зернова сільськогосподарська культура - кукурудза, з якої вилучено зразки даної культури, які поміщені до окремих паперових конвертів Національною поліцією України, а також 75 тонн сільськогосподарської культури кукурудзи (а.с. 11-13).

Відповідно до показів ОСОБА_11 та ОСОБА_7 , 26 вересня 2024 року здійснено збір врожаю зернової сільськогосподарської культури кукурудзи з земельних ділянок, що розташовані в адміністративних межах м. Сміла Черкаської області з площі 30 гектарів на загальну вагу 75 тонн, який перевезено та поміщено до приміщення зерносховища А2, що розташоване на території ФГ «ОСОБА_7» за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 16-18).

Постановою дізнавача сектору дізнання відділу поліції № 2 ЧРУП ГУНП в Черкаській області від 02.10.2024 вилучену сількогосподарську культуру - кукурудзу масою 75 тонн в приміщенні зерносховища А 2, що розташоване на території ФГ «ОСОБА_7» за адресою по АДРЕСА_3 , яку передану під зберігальну розписку ОСОБА_7 , по кримінальному провадженню № 42024252230000044 визнано речовим доказом та вирішено приєднати до матеріалів кримінального провадження (а.с. 14).

З клопотання та доданих до нього матеріалів, встановлено, що у вказаному кримінальному провадженні № 42024252230000044 від 20 червня 2024 року жодній особі не оголошено підозру.

Звертаючись з даним клопотанням, прокурор просить накласти арешт на зернові сільськогосподарські культури, а саме кукурудзу, яку передано на зберігання ОСОБА_7 під розписку.

Разом з тим, при зверненні до слідчого судді із клопотанням про арешт майна, прокурором не надано належних та допустимих доказів на підтвердження, того кому було завдано шкоди внаслідок збирання врожаю кукурудзи на земельних ділянках житлової та громадської забудови.

Крім того, прокурором не зазначено розмір шкоди, яка була завдана.

Прокурором також не доведена необхідність застосування саме такої забезпечувальної мети кримінального провадження заходу, як арешт майна і не доведена наявність ризиків, передбачених ст. 170 КПК України.

Згідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3,4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Аналіз ч. 1 ст. 197-1 КК свідчить про те, що ознаки об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого цією нормою, закріплені в законі за допомогою вказівки на: суспільно небезпечне діяння (самовільне зайняття земельної ділянки); суспільно небезпечні наслідки (значна шкода власникові або законному володільцеві земельної ділянки). Тому злочин, описаний у ч. 1 ст. 197-1 КК, є злочином із матеріальним складом, обов`язковими ознаками якого є діяння, наслідки та причинний зв`язок між діянням та наслідками.

У зв`язку з наведеним та всупереч твердженням прокурора в апеляційній скарзі, колегія суддів звертає увагу на те, що ні відомості Єдиного реєстру досудового розслідування, ні інші додані до клопотання матеріали не містять даних щодо завданої шкоди, а тому слідчим не виконано обов`язкової вимоги п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України щодо наявності обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що стало б обґрунтованою підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Окрім цього, згідно з ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

З врахуванням наведеного вище, слідчий суддя дійшов правильного висновку про необхідність відмови в накладенні арешту на майно, оскільки прокурором не наведено законних підстав для цього, й своє рішення належним чином вмотивував.

Апеляційна скарга не містить правових підстав для скасування судового рішення.

При розгляді клопотання про арешт майна, слідчим суддею дотримані вимоги ч. ч. 2, 4 ст. 173 КПК України та ст. 172 КПК України, зміст ухвали слідчого судді в цілому відповідає вимогам ч. 5 ст. 173 КПК України.

Мотиви прийнятого рішення слідчим суддею викладені в мотивувальній частині ухвали, з чим погоджується і апеляційний суд.

Європейський суд з прав людини, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь та на рішення ЄСПЛ у справі «Новоселецький проти України» (Заява № 47148/99, рішення від 22.02.2005, остаточне рішення від 22.05.2005) Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді обґрунтована та належним чином мотивована і підстав для її скасування, за доводами апеляційної скарги прокурора, не має.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу прокурора Смілянської окружної прокуратури - залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 04 жовтня 2024 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий ОСОБА_2

Судді: ОСОБА_3

ОСОБА_4