Постанова

від 15.10.2024 по справі 904/6386/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/6386/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратової І. Д. - головуючої, суддів: Баранця О. М., Губенко Н. М.,

за участю секретаря судового засідання - Омельчук А. В.,

за участю представників:

позивача (відповідача за зустрічним позовом) - Пучки В. А. (адвоката),

відповідача (позивача за зустрічним позовом) - Григор`євої К. Є. (адвоката),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ Трейдінг"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2024

(суддя Манько Г. В.)

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.06.2024

(головуючий Верхогляд Т. А., судді: Парусніков Ю. Б., Іванов О. Г.)

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ Трейдінг"

про стягнення 381 696 грн,

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ Трейдінг"

до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

про стягнення 1 296 579,78 грн.

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2023 року Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" (далі - Укрнафта, позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ Трейдінг" (далі - Товариство, відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом) про стягнення 381 696 грн штрафу внаслідок неналежного виконання останнім умов договору купівлі-продажу від 30.11.2021 № 09/03/2029-МТР щодо поставки товару у визначений договором строк - 02.02.2022, адже частину товару поставлено з порушенням строків, а частину взагалі не поставлено.

2. Товариство зі свого боку у зустрічному позові просило стягнути з Укрнафти 1 133 160 грн основного боргу, 119 273,11 грн інфляційних втрат та 3 % річних у сумі 44 146,67 грн, посилаючись на неналежне виконання Укрнафтою умов названого вище договору стосовно оплати вартості поставленого їй товару, яка мала бути зроблена до 11.09.2022 включно з огляду на те, що 12.08.2022 Товариство повністю поставило товар Укрнафті на суму 2 087 400 грн, погоджену у листуванні між сторонами 20.10.2022.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 30.11.2021 Товариство як продавець і Укрнафта як покупець уклали договір купівлі-продажу № 09/03/2029-МТР товару, асортимент, кількість, якість, вартість та інші характеристики якого визначені у додатках до договору.

4. Згідно з додатком № 1 до договору загальна вартість товару 3 816 960 грн, 25 % цієї суми сплачується як передплата, решта - по факту поставки всього товару протягом 30 календарних днів; термін поставки - протягом 50 календарних днів з моменту передплати.

5. Датою постачання товару вважається дата передачі його покупцю у місці призначення без зауважень по кількості, комплектності та якості, якщо інше не встановлено додатками до договору та/або додатковими угодами. Факт передачі товару підтверджується підписаною сторонами без зауважень видатковою накладною та/або відповідним актом приймання-передачі товару. Право власності на товар переходить від продавця до покупця з дати підписання покупцем без зауважень видаткової накладної та/або акту приймання-передачі товару (пункт 5.3 договору).

6. У пункті 6.9 договору сторони домовилися про те, що за порушення строку поставки товару, його приналежностей та/або документів, у тому числі викликане виявленням нестачі або постачанням товару, який не відповідає якості та комплектності, що обумовило необхідність заміни або додаткового постачання товару у порядку, визначеному пунктами 5.12, 5.13 договору, продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 7 %, а в разі прострочення термінів поставки на 30 і більше календарних днів - у розмірі 10 % від вартості невчасно поставленого товару.

7. Ніякі зміни, доповнення до цього договору або будь-які угоди, пов`язані з цим договором, не будуть дійсними до того часу, доки вони не будуть складені в письмовій формі українською мовою та належним чином підписані сторонами. Усі зміни та доповнення до цього договору, виконані відповідно до умов, визначених у договорі, складають його невід`ємні частини (пункти 12.2, 12.3 договору).

8. 14.12.2021 Укрнафта перерахувало Товариству за шини 954 240 грн як аванс, тоді як Товариство поставило Укрнафті товар на суму 2 087 400 грн лише 12.08.2022. Решту товару на суму 1 729 560 грн продавець не поставив.

9. У зв`язку з порушенням Товариством строку поставки товару більше ніж на 30 календарних днів, Укрнафта заявило вимоги про стягнення штрафу, тоді як Товариство вимагає оплати вартості поставленого товару.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

10. 20.02.2024 Господарський суд Дніпропетровської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.06.2024, про часткове задоволення первісного позову шляхом стягнення з Товариства на користь Укрнафти штрафу у розмірі 319 074 грн та відмову у стягненні іншої частини штрафу, тоді як у задоволенні зустрічного позову відмовив повністю.

11. Задовольняючи частково первісні позовні вимоги, суди послалися на те, що товар на суму 2 087 400 грн поставлений з порушенням обумовленого договором строку (протягом 50 календарних днів з моменту передплати, а саме - 02.02.2022), що стало підставою для нарахування штрафу у розмірі 7 % відповідно до пункту 6.9 названого договору, а товар на суму 1 729 560 грн взагалі не поставлений, що стало підставою для нарахування штрафу 10 % відповідно до пункту 6.9 договору.

12. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди зазначили про безпідставність Товариства вимагати від Укрнафти оплати, адже відповідно до умов додатку № 1 до договору строк оплати настає лише у момент поставки товару повністю на суму 3 816 960 грн, тоді як товар поставлений 12.08.2022 на меншу суму лише на 2 087 400 грн, тобто частково. Крім того, врахували, що сторони не змінювали у визначений пунктом 12.2 договору спосіб умови щодо порядку оплати та обсягу поставки, позаяк додаткова угода про це не була підписана.

Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

13. Товариство оскаржило ці судові рішення і в касаційній скарзі просить їх скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову повністю.

14. На обґрунтування підстав касаційного оскарження цих судових рішень послалося на пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). На його переконання, присудивши до стягнення з нього неустойку, суди неправильно застосували норми:

- статті 549, пункту 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини другої статті 193, частини першої статті 216, статті 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) без урахування висновку щодо їх застосування, викладеного у постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, про те, що: "поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них", тоді як звертає увагу на наявність у матеріалах справи листів Товариства, в яких відображена його попередня поведінка;

- частини першої статті 692 ЦК України без урахування висновку щодо її застосування, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.03.2017 у справі № 911/4620/15 та у справі № 910/26931/15, про те, що: "строк виконання грошового зобов`язання, який випливає із правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою статті 692 ЦК України і не може ставитися у залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою, заявленою в порядку частини другої статті 530 ЦК України; сторонами у договорі поставки не встановлено строк оплати товару, оскільки пункт договору щодо оплати поставленого товару один раз на тиждень за проданий товар суперечить приписам статті 692 ЦК України щодо оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; за обставин, якщо товар не було реалізовано протягом 30 календарних днів з моменту поставки і покупець не повернув цей товар, останній, набувши право власності на товар, зобов`язаний його оплатити".

15. Крім того, стверджуючи про неправильне застосування судами попередніх інстанцій частин другої та третьої статті 188 ГК України, частини першої статті 651 ЦК України у взаємозв`язку з частиною другою статті 638, частини першої статті 641 ЦК України та частин першої-третьої статті 181 ГК України, Товариство вважає, що існує необхідність у формуванні Верховним Судом висновку: "чи вважається, що сторони досягли згоди щодо внесення змін до договору якщо пропозиція однієї сторони (оферта) містила непідписані примірники додаткової угоди, але була прийнята другою стороною, при цьому сторони здійснили дії, що підтверджують згоду на укладення цієї угоди".

16. Товариство наполягає на тому, що поставка товару на адресу Укрнафти відбулася з простроченням за відсутності вини Товариства унаслідок неправомірних дій третіх осіб. Звернуло увагу на домовленість сторін про зменшення кількості необхідного до поставки товару, що, на думку Товариства, погоджено сторонами у листуванні, позаяк воно неодноразово повідомляло Укрнафту про неможливість поставки частини шин.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

17. Укрнафта у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, стверджуючи про нерелевантність висновків Верховного Суду, викладених у названих скаржником справах №№ 147/66/17 та 911/4620/15, оскільки правовідносини у них не є подібними з цією справою. При цьому звертає увагу на те, що постанови Верховного Суду у справі № 910/26931/15, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі в обґрунтування зазначених доводів, не існує. На його переконання, відсутня також необхідність у формуванні висновку Верховного Суду, викладеного скаржником, зважаючи на домовленість сторін, викладену у пункті 12.2 названого вище договору, про можливість унесення змін і доповнень до договору лише у письмовій формі, чим спростовуються посилання скаржника щодо погодження сторонами поставки товару у меншій кількості, адже листування, на яке він посилається, може свідчити лише про наміри сторін унести зміни до договору.

Позиція Верховного Суду

18. Спір між сторонами виник унаслідок неналежно виконання договору купівлі-продажу щодо своєчасної поставки й оплати товару. Укрнафта за несвоєчасну поставку товару просить притягнути Товариство до відповідальності у вигляді стягнення з нього штрафу, обумовленого сторонами у пункті 6.9 названого договору, тоді як Товариство вимагає від Укрнафти оплати вартості поставленого товару, нарахувавши при цьому інфляційні втрати та 3 % річних за прострочення цієї оплати.

19. Аргументом Укрнафти є те, що Товариство в обумовлений договором строк поставки (протягом 50 календарних днів з моменту передплати, яка здійснена 14.12.2021) не поставило повністю товар на суму 3 816 960 грн, поставивши його 12.08.2022 лише на суму 2 087 400 грн, решта товару на суму 1 729 560 грн не поставлена продавцем. Не вважає, що нею прострочено оплату вартості частини поставленого їй товару, оскільки за домовленості сторін у договорі такий обов`язок у неї настає лише після поставки товару повністю.

20. Товариство зі свого боку наполягає на простроченні Укрнафтою строків оплати вартості товару, оскільки вважає, що товар поставлений ним повністю на суму 2 087 400 грн, позаяк у листуванні між сторонами міститься домовленість про зменшення кількості необхідного до поставки товару, відповідно воно вважає, що повністю виконало своє зобов`язання з поставки Укрнафті товару.

21. Суди попередніх інстанцій виснували про порушення Товариством обумовленого договором строку поставки, адже повністю товар не поставлений, спростувавши доводи останнього про погодження сторонами поставки товару у меншій кількості. Відповідно з урахуванням того, що умови додатку № 1 до договору пов`язують настання строку остаточної оплати саме з моментом його повної поставки, визнали передчасними вимоги Товариства про настання строку оплати поставленого товару. Зважаючи на домовленість сторін у пункті 12.2 договору про внесення будь-яких змін до нього лише у письмовій формі, спростували посилання Товариства про таку домовленість у листуванні.

22. Натомість скаржник стверджує про неправильне застосування судами норм матеріального права, наполягаючи на необхідності у формуванні Верховним Судом висновку, про що йдеться у пункті 15 цієї постанови.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України

23. Колегія суддів звертає увагу на те, що зміст пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України свідчить, що ця процесуальна норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

24. Стаття 181 ГК України зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1206-VII від 15.04.2014; в редакції Закону № 738-IX від 19.06.2020, передбачає, що господарський договір укладається в порядку, встановленому ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

25. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду (частини друга та третя статті 188 ГК України).

26. Частина друга статті 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

27. Частина перша статті 641 цього ж Кодексу передбачає, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

28. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 651 ЦК України).

29. Як зазначалося раніше, у пунктах 12.2, 12.3 договору сторони домовилися, що ніякі зміни, доповнення до цього договору або будь-які угоди, пов`язані з цим договором, не будуть дійсними до тих пір, доки вони не будуть складені в письмовій формі українською мовою та належним чином підписані сторонами Усі зміни та доповнення до цього договору, виконані відповідно до умов, визначених у договорі, складають його невід`ємні частини.

30. У такий спосіб сторони обумовили, що будь-які зміни вносяться лише у письмовій формі, тоді як додаткових угод про внесення змін до договору, зокрема, щодо кількості товару, який поставляється, не уклали. Тому суди виснували про обов`язок Товариства здійснити поставку товару у кількості, визначеній у додатку № 1 до договору.

31. Зважаючи на те, що однією із засад цивільного судочинства є свобода договору, а у пунктах 12.2, 12.3 договору міститься домовленість сторін про можливість внесення змін до нього лише у письмовій формі і вони не визнані недійсними, колегія суддів не вважає за необхідне формувати висновок щодо досягнення сторонами згоди на зменшення кількості необхідного до поставки товару у спосіб листування, адже, як правильно звернув увагу апеляційний господарський суд, зміни до договору про це сторони не внесли.

32. Тому у контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами обставин справи, здійсненої ними оцінки доказів, зокрема, щодо недотримання сторонами письмової форми внесення змін до договору, обумовленої ними у пунктах 12.2, 12.3, колегія суддів погоджується із висновками судів про обґрунтованість первісних позовних вимог, адже мало місце прострочення продавцем термінів поставки товару, та відмову у задоволенні зустрічного позову, позаяк на визначену сторонами суму товар повністю Укрнафті не поставлений, що, у силу домовленості сторін, не спричинило настання її обов`язку по сплаті його вартості.

33. Додатково слід зазначити, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками господарських судів попередніх інстанцій, до необхідності встановлення інших обставин, ніж встановлені судами, та стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, а отже, з огляду на встановлені апеляційним судом фактичні обставини справи та мотиви для задоволення і відмови у позовів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для формування правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування наведених скаржником норм права у правовідносинах, що склалися у цій справі.

34. Саме лише прагнення скаржника здійснити переоцінку наявних у матеріалах справи доказів і перевірку обставин цієї справи з урахуванням його власних висновків щодо поданих доказів не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішеннях, оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

35. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

36. Як зазначалося раніше, Товариство також аргументувало касаційну скаргу також пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, вважаючи, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14.12.2021 року у справі № 147/66/17, від 15.03.2017 у справі № 911/4620/15 та у справі № 910/26931/15.

37. За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

38. Для касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення з цієї підстави наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

39. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження, як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні правовідносини.

40. Процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

41. У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини" та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

42. Верховний Суд неодноразово наголошував, що підставою для касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

43. Проаналізувавши обставини правовідносин у цій справі та у справах, на постанови в яких посилається скаржник, шляхом співставлення їх суб`єктів, об`єктів та юридичного змісту, колегія суддів дійшла висновку, що правовідносини у справах не є подібними.

44. Так, у справі, що розглядається, спір виник щодо обов`язку продавця сплатити штраф за несвоєчасну поставку товару, тоді як останній вважає, що строк поставки не порушений, адже сторони шляхом листування погодили зменшення кількості необхідного до поставки товару, і відповідно він зі свого боку вважає, що покупець порушив терміни оплати товару. Товариство звертає увагу на попередню поведінку Укрнафти у листах, розцінюючи її як згоду на зменшення кількості необхідного до поставки товару і вважає безпідставними позовні вимоги про стягнення штрафу за недопоставку товару.

45. Однак постанови, на які послався скаржник у касаційній скарзі, прийняті за відсутності таких обставин.

46. У справі № 911/4620/15 вирішувався спір про стягнення боргу з покупця за поставлений товар, а також у цій же справі розглядався зустрічний позов про зобов`язання забрати поставлений за договором нереалізований товар, адже договором передбачено таке право покупця повернути товар продавцеві у разі його нереалізації протягом 30 календарних днів. Утім відповідач після отримання претензії не забрав нереалізований товар. Місцевий господарський суд позов про стягнення коштів задовольнив, тоді як у зустрічному позові відмовив. Апеляційний господарський суд і Вищий господарський суд України скасували це рішення суду першої інстанції й ухвалили нове про відмову у задоволенні обох позовів. Натомість Верховний Суд України скасував постанови Вищого господарського суду України та апеляційного господарського суду і направив справу на розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначивши, що нереалізація товару протягом 30 днів з моменту поставки та невчинення покупцем (відповідачем) зі спливом указаного строку передбачених договором дій щодо повернення товару постачальникові тягне за собою обов`язок покупця оплатити товар. Оскільки відповідач не реалізував своє право на повернення товару в обумовлений договором строк, його обов`язок щодо оплати товару не виконаний повністю, то Верховний Суд України погодився з позивачем про стягнення грошових коштів, зазначивши про помилковість висновків судів апеляційної і касаційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення первісного позову.

47. Натомість у справі, що розглядається, термін настання оплати за товар сторони обумовили з поставкою усієї кількості товару і домовленості про меншу кількість товару у передбачений пунктами 12.2, 12.3 договору спосіб сторони не досягли. Товар повністю не поставлений, що спричинило нарахування Укрнафтою штрафу за порушення термінів поставки, і не зумовило настання строку оплати його вартості.

48. Отже, висновки Верховного Суду України, зроблені у справі № 911/4620/15, не є релевантними до правовідносин у цій справі, адже вони сформульовані у правовідносинах, неподібних із правовідносинами у справі, що розглядається.

49. Що ж до постанови у справі № 147/66/17, то вона прийнята у правовідносинах про відшкодування страховиком шкоди у межах страхових виплат, а не в подібних правовідносинах, тому правові висновки, викладені у цьому судовому рішенні, не є релевантними до спірних правовідносин у справі, що розглядається.

50. Стосовно постанови у справі № 910/26931/15, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі в обґрунтування своїх доводів, то, як вже зазначав Верховний Суд в ухвалі про відкриття касаційного провадження від 08.08.2024 та на що звернула увагу Укрнафта у відзиві на касаційну скаргу, такої постанови Верховного Суду не існує.

51. В Єдиному державному реєстрі судових рішень наявна постанова від 21.06.2016 у справі № 910/26931/15 з предметом спору про стягнення боргу за договором поставки саме Вищого господарського суду України, тоді як чинне законодавство передбачає необхідність урахування судами правових висновків, які містяться у постановах лише Верховного Суду, і на висновки, викладені у постановах Вищого господарського суду України, цей припис не поширюється.

52. Зважаючи на те, що передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстава касаційного оскарження не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства у частині цієї підстави згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 цього ж Кодексу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

53. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

54. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

55. Згідно з вимогами статті 309 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Судові витрати

56. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки суд закриває касаційне провадження за касаційною скаргою у частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої цієї ж статті, касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ Трейдінг" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.06.2024 у справі № 904/6386/23 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. В іншій частині касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ Трейдінг" залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча І. Кондратова

Судді О. Баранець

Н. Губенко