Постанова

від 15.10.2024 по справі 910/13952/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/13952/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратової І.Д. - головуючої, суддів - Баранця О.М., Губенко Н.М.,

за участю секретаря судового засідання - Омельчук А.В.,

за участю представників учасників справи:

позивача - Мартинюк Є.В. (в порядку самопредставництва),

відповідача - Бабенко А.М. (адвокат), Цісар Г.І. (адвокат),

третьої особи - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк»

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Ягічева Н.І.)

від 17.01.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Майданевич А.Г., судді - Коротун О.М., Сулім В.В.)

від 29.04.2024

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк»

до Акціонерного товариства «Українська залізниця»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державне підприємство «Донецька залізниця»

про стягнення 260 864 340,67 грн.

Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1. У жовтні 2023 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - позивач, Банк, скаржник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - відповідач, АТ «Українська залізниця», Залізниця), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державне підприємство «Донецька залізниця» (далі - ДП «Донецька залізниця», третя особа), про стягнення 260 864 340, 67 грн.

2. Позов обґрунтовано тим, що позивач на підставі біржових контрактів № 682092, 682093, 682094 придбав облігації, випущені згідно з Проспектом емісії облігацій Державного підприємства «Донецька залізниця», проте останній не виконав зобов`язання щодо виплати відсоткового доходу у розмірі 38 097 510, 00 грн, додаткового доходу HEDGE за цінними паперами у розмірі 11 487 680, 50 грн та номінальної вартості облігацій у розмірі 169 775 000, 00 грн, у зв`язку з чим виникла вказана заборгованість, яку позивач просить суд стягнути з відповідача, як правонаступника Державного підприємства «Донецька залізниця», відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», а також 41 504 150, 17 грн 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

3. Відповідач у суді першої інстанції подав заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності, відповідно до якої вказував, що позов щодо погашення заборгованості за облігаціями серії «G» та «J» мав бути пред`явленим не пізніше 26.12.2019, а за облігаціями серії «N» не пізніше 13.01.2020. Отже, у даній справі пропущена позовна давність більше, ніж на 3,5 роки від моменту її спливу. Також відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечував та вказував на сплив позовної давності, а також виникнення між сторонами правовідносин, які трансформувалися у натуральне зобов`язання. При цьому зазначав, що стягнення 3% річних є акцесорним. Крім того, стягнення 3% річних та інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

4. Згідно з пунктом 3.1 Проспекту емісії облігацій Державного підприємства «Донецька залізниця» (далі - Проспект емісії), начальником «Донецької залізниці» прийнято Рішення про відкрите (публічне) розміщення Іменних відсоткових забезпечених облігацій наказом від 27.08.2013 №782/Н, зі змінами і доповненнями, внесеними наказом від 03.12.2013 № 1183/Н. Погоджено з Міністерством інфраструктури України (лист від 28.10.2013 № 12127/45/10-13), Міністерством фінансів України (лист від 06.12.2013 № 31-12110-19.10/35673), Міністерством економічного розвитку і торгівлі України (лист від 20.11.2013 № 3111-11/40891-07). Облігації розміщуються дванадцятьма серіями: F, G , Н, І, J, К, L, М, N, О, Р,Q.

5. Відповідно до Проспекту емісії облігацій ДП «Донецька залізниця», зареєстрованого Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (далі - Проспект емісії), здійснено випуск іменних, відсоткових, забезпечених облігацій серії F, G, Н, І, J, К, L, М, N, О, Р, Q у бездокументарній формі в кількості 580 000 штук номінальною вартістю облігації 1 000,00 грн, загальною номінальною вартістю випуску облігацій 580 000 000,00 грн (пункт 3.2 Проспекту емісії).

6. Згідно з порядком розміщення облігацій, передбаченого пунктом 3.8 Проспекту емісії, укладення договорів з першими власниками облігацій здійснювалось за місцезнаходженням наступних організаторів торгівлі (бірж):

1) Публічне акціонерне товариство «Фондова біржа ПФТС», місцезнаходження: Україна, 01601, м. Київ, вул. Шовковична, буд. 42/44.

2) Публічне акціонерне товариство «Фондова біржа «Перспектива», місцезнаходження Україна, 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, буд. 30.

7. Відповідно до біржового звіту ПАТ «Фондова біржа ПФТС», 27.08.2014 позивачем, як покупцем, та державним підприємством «Донецька залізниця», як продавцем, укладено наступні біржові контракти:

- № 682092, предметом якого були облігації підприємств, іменні відсоткові, емітент ДП «Донецька залізниця», серії «G» у кількості 40 000 штук, номінальною вартістю цінного паперу - 1 000,00 грн, загальною сумою біржового контракту - 41 003 200, 00 грн, датою погашення облігацій - 23.12.2016;

- № 682093, предметом якого були облігації підприємств, іменні відсоткові, емітент ДП «Донецька залізниця», серії «J» у кількості 90 000 штук, номінальною вартістю цінного паперу - 1 000,00 грн, загальною сумою біржового контракту - 902 707 200, 00 грн, датою погашення облігацій - 23.12.2016;

- № 682094, предметом якого були облігації підприємств, іменні відсоткові, емітент ДП «Донецька залізниця», серії «N» у кількості 90 000 штук, номінальною вартістю цінного паперу - 1 000,00 грн, загальною сумою біржового контракту - 40 868 000, 00 грн, датою погашення облігацій - 09.01.2017.

8. На виконання біржових контрактів №№ 682092, 682093 та 682094, 07.07.2014 позивач перерахував на користь ДП «Донецька залізниця» грошові кошти за облігації, що підтверджується: платіжним дорученням від 27.08.2014 № 4 про перерахування 41 203 200, 00 грн за облігації Донецька залізниця (серії G) згідно з договором від 27.08.2014 №ДД-830/14; платіжним дорученням від 27.08.2014 № 5 про перерахування 92 707 200, 00 грн за облігації Донецька залізниця (серії J) згідно з договором від 27.08.2014 №ДД-831/14; платіжним дорученням від 27.08.2014 № 6 про перерахування 40 868 000,00 грн за облігації Донецька залізниця (серії N) згідно договору від 27.08.2014 №ДД-832/14.

9. Придбання позивачем облігацій ДП «Донецька залізниця» серій G, J, N підтверджується виписками про стан рахунку позивача в цінних паперах, копії яких наявні в матеріалах справи.

10. Порядок виплати відсоткового доходу за придбаними облігаціями ДП «Донецька залізниця» визначено пунктом 3.11 Проспекту емісії, відповідно до якого виплати відсоткового доходу за облігаціями здійснюються в національній валюті України (гривні) Емітентом шляхом перерахування належної суми на рахунок ПАТ «НДУ», відкритий в ПАТ «Розрахунковий центр», після чого належні кошти перераховуються на рахунки депозитарних установ, для подальшого перерахування на рахунки власників облігацій, на підставі реєстру власників цінних паперів, складеного депозитарієм на кінець операційного дня, що передує даті початку виплати відсоткового доходу по облігаціях, та наданого на дату початку виплати відсоткового доходу.

11. Крім вищезазначеного відсоткового доходу, облігації забезпечують виплату додаткового доходу HEDGE - частину відсоткового доходу, яка виплачується у разі її додатного значення у день виплати Емітентом відсоткового доходу за четвертий, восьмий та дванадцятий відсотковий період відповідно.

12. Відповідно до пункту 3.12 Проспекту емісії, погашення облігацій F,G, Н, І, J, К, L, М, N, О, Р, Q здійснюється в національній валюті Україні (гривні) Емітентом шляхом перерахування належної суми на рахунок ПАТ «НДУ», відкритий в ПАТ «Розрахунковий центр», після чого належні кошти перераховуються на рахунки депозитарних установ, для подальшого перерахування на рахунки власників облігацій, на підставі реєстру власників цінних паперів, складеного депозитарієм на кінець операційного дня, що передує даті початку погашення облігацій, та наданого ПАТ «НДУ» на дату початку погашення облігацій та наданого ПАТ «НДУ» на дату початку погашення облігацій.

13. Згідно з Проспектом емісії облігацій, визначені наступні строки погашення облігацій, якими володів позивач: Серія. Дата початку погашення. Дата закінчення "G" 23.12.2016; 25.12.2016 "J" 23.12.2016; 25.12.2016 "N" 09.01.2017; 11. 01.2017. При погашенні облігацій Емітент виплачує номінальну вартість облігацій та одночасно виплачує відсотковий дохід за останній відсотковий період. Погашення облігацій здійснюється в національній валюті України - гривні. Емітент зобов`язується вчинити всі необхідні дії для зарахування облігацій на власний рахунок.

14. Так, станом на час розгляду справи позивач є власником іменних відсоткових облігацій серії «G» у кількості 39 925 штук загальною номінальною вартістю 39 925 000,00 грн, серії «J» у кількості 89 925 штук загальною номінальною вартістю 89 925 000,00 грн, серії «N» у кількості 39 925 штук загальною номінальною вартістю 39 925 000,00 грн, емітентом яких є ДП «Донецька залізниця».

15. Разом з тим, як вказував позивач, Емітентом ДП «Донецька залізниця» не виконано передбачене Проспектом емісії зобов`язання щодо виплати позивачу відсоткового доходу за облігаціями за 8-12 відсоткові періоди, виплати додаткового доходу HEDGE - частини відсоткового доходу, яка виплачується у разі її додатного значення у день виплати Емітентом відсоткового доходу за 5-12 відсоткові періоди відповідно, а також не здійснено виплату номінальної вартості облігацій.

16. Як вказував позивач, станом на поточну дату заборгованість за облігаціями серій G, J, N складає:

-прострочена заборгованість за номінальною вартістю цінних паперів станом на 01.07.2023 року - 169 775 000,00 грн;

- прострочена заборгованість зі сплати відсоткового (купонного) доходу за цінними паперами станом на 01.07.2023 року - 38 097 510,00 грн;

- заборгованість зі сплати додаткового доходу HEDGE за цінними паперами станом на 01.07.2023 року - 11 487 680,50 грн;

Загальна заборгованість станом на 01.07.2023 року - 219 360 190,50 грн.

17. Позивач стверджував, що облігації не могли бути пред`явлені позивачем до погашення до Центрального депозитарію оскільки ДП «Донецька залізниця» не здійснено дій передбачених Положенням (не було надано Центральному депозитарію розпорядження про проведення погашення).

18. Верховною Радою України прийнято Закон України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» № 4442-УІ від 23.02.2012, який визначає правові, економічні та організаційні особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі (далі - Товариство), управління і розпорядження його майном та спрямований на забезпечення економічної безпеки і захисту інтересів держави.

19. Відповідно до частини шостої статті 2 Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» АТ «Українська залізниця» є правонаступником усіх прав та обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту. Оприлюднення затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку підприємств залізничного транспорту, на базі яких утворюється Товариство, є офіційним повідомленням для кредиторів про припинення таких суб`єктів господарювання.

20. На виконання Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» було утворено АТ «Українська залізниця» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1.

21. Згідно із додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України № 200 від 25.06.2014 у переліку підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворюється АТ «Українська залізниця» зазначено Державне підприємство «Донецька залізниця».

22. Пунктом 1 наказу Державної адміністрації залізничного транспорту України від 30.11.2015 № 512-Ц/од «Про деякі питання щодо реорганізації підприємств, установ залізничного транспорту» визначено, що датою закінчення господарської діяльності Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниці) і підприємств та установ залізничного транспорту, які реорганізуються шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200, є 30.11.2015.

23. Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, АТ «Українська залізниця» є правонаступником усіх прав та обов`язків ДП «Донецька залізниця».

24. У пункті 1.2. Статуту АТ «Українська залізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 «Питання акціонерного товариства «Українська залізниця» вказано, що Товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту.

25. 12.04.2016 з метою позасудового врегулювання питання погашення заборгованості за облігаціями до AT «Українська залізниця» направлено претензію вих. № 14131/3886/2016 з вимогою сплатити відсотковий (купонний) дохід за облігаціями серії G та J за 8 та 9 відсотковий період та додатковий дохід HEDGE за 5-8 відсотковий період.

26. Також до AT «Українська залізниця» направлено претензію вих. №14131/4392/2016 від 25.04.2016 з вимогою сплатити відсотковий (купонний) дохід за облігаціями серії N за 8 та 9 відсотковий період та додатковий дохід HEDGE за 9 відсотковий період.

27. AT «Українська залізниця» надало відповідь на претензію від 17.05.2016 за змістом якої останнє зазначило про відсутність підстав для сплати заборгованості з огляду на те, що AT «Українська залізниця» не стало правонаступником ДП «Донецька залізниця».

28. Також до AT «Українська залізниця» направлено вимогу від 04.02.2022 вих. № 110/4929/2022 про сплату заборгованості за облігаціями, яка не виконана останнім.

29. Крім того, позивач зазначав про те, що відповідно до пункту 5 договору про внесення змін та доповнень №8 від 28.04.2023 до Кредитного договору про надання кредиту у формі відновлювальної кредитної лінії № 31-К/16-VIP від 27.12.2016, укладеного Банком та AT «Українська залізниця», AT «Українська залізниця» зобов`язалось протягом 30 - ти банківських днів після завершення правового режиму воєнного стану провести перемовини щодо заборгованості ДП «Донецька залізниця» по облігаціям перед позивачем.

30. Звертаюсь до суду з цим позовом, Банк зазначав про невиконання відповідачем, який є правонаступником третьої особи, зобов`язань щодо виплати відсоткового доходу у розмірі 38 097 510, 00 грн, додаткового доходу HEDGE за цінними паперами у розмірі 11 487 680, 50 грн та номінальної вартості облігацій у розмірі 169 775 000, 00 грн, яку позивач просить суд стягнути на свою користь, а також 41 504 150, 17 грн 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

31. В свою чергу відповідачем подана заява про застосування наслідків пропуску позовної давності, що, на його думку, є підставою для відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

32. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 позов задоволено частково, стягнуто з Залізниці на користь Банку 18 023 791,90 грн 3% річних та 64 937,99 грн витрат зі сплати судового збору. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

33. Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення відсоткового доходу у розмірі 38 097 510, 00 грн, додаткового доходу HEDGE за цінними паперами у розмірі 11 487 680, 50 грн та номінальної вартості облігацій у розмірі 169 775 000,00 грн, натомість відмовив у задоволенні позову в цій частині, застосувавши наслідки пропуску позовної давності, яка була заявлена відповідачем. Суд виходив з того, що граничним строком погашення облігацій серії «G» та «J» є 25.12.2016, серії «N» є 11.01.2017, тому, відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України, позов щодо погашення заборгованості за облігаціями серії «G» та «J» мав бути пред`явленим не пізніше 26.12.2019, а за облігаціями серії «N» не пізніше 13.01.2020. Суд зазначив, що позивач не був позбавлений права звернутися до відповідача з позовом про стягнення заборгованості ДП «Донецька залізниця», як до правонаступника поручителів, в межах строку позовної давності. Водночас суд першої інстанції, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17, дійшов висновку, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, не є додатковими вимогами, в розумінні статті 266 цього Кодексу, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат; стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову, тому дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню 3 % річних у сумі 18 023 791,87 грн (за облігації серії «G» за період з 05.09.2020 по 01.06.2023 на загальну суму 4 256 185,59 грн; за облігації серії «J» за період з 05.09.2020 по 01.06.2023 на загальну суму 9 586 411,75 грн, за облігації серії «N» за період з 05.09.2020 по 01.06.2023 на загальну суму 4 181 194,53 грн).

34. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 апеляційну скаргу Банку залишено без задоволення, апеляційну скаргу Залізниці задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення 3% річних у розмірі 18 023 791, 87 грн та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.

35. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення відсоткового доходу у розмірі 38 097 510, 00 грн, додаткового доходу HEDGE за цінними паперами у розмірі 11 487 680, 50 грн та номінальної вартості облігацій у розмірі 169 775 000, 00 грн та застосування позовної давності до вказаних вимог за заявою відповідача. При цьому Суд зазначив, що позивач не вживав належних заходів, спрямованих на захист своїх інтересів в межах строку позовної давності, а тому його твердження про існування об`єктивних підстав, які унеможливлювали звернення до суду в межах строку позовної давності є необґрунтованими та безпідставними. Натомість суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правові підстави для часткового задоволення позовних вимог у частині 3 % річних, вказані у рішенні суду першої інстанції, є помилковими, оскільки зобов`язання 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного, відповідно й вимога про сплату річних процентів є додатковою до основної вимоги, і тому пропуск позовної давності за основною вимогою є підставою для відмови у стягненні похідних вимог. Апеляційний господарський суд врахував правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 03.04.2019 у справі № 756/9094/15, від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19, від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 03.10.2023 у справі № 366/203/21 та зазначив, що суд першої інстанції безпідставно застував до спірних відносин висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17, оскільки вони сформовані щодо тих правовідносин, коли на момент звернення із вимогами щодо виплат, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язання за основною вимогою підлягали виконанню (за рішенням суду, що не виконано, тощо).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та викладені у відзиві на касаційну скаргу

36. 31.05.2024 Банк подав до Верховного Суду через систему «Електронний суд» касаційну скаргу (з урахуванням заяви про усунення недоліків), в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити постанову про задоволення позову повністю - стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 260 864 340, 67 грн. Також скаржник просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

37. Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник визначив пункти 1 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України ( далі - ГПК України) .

38. В обґрунтування підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми частини другої статті 625 ЦК України, і не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19, Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 3-1522гс16, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17, Верховного Суду від 23.02.2023 у справі № 911/3025/21, від 10.04.2024 у справі № 725/3779/21, щодо можливості стягнення 3 % річних незалежно від обставин пропуску позовної давності за основною вимогою.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми частини п`ятої статті 267 ЦК України, і відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування цієї норми права в ситуації правової невизначеності, а саме, чи може бути визнана як поважна обставина пропуску позивачем строку позовної давності у разі зміни судової практики, зумовленої відступленням Верховним Судом від попередніх висновків з питань застосування норм права та вирішенням виключних правових проблем.

39. 26.08.2024 Залізниця подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційне провадження за касаційною скаргою Банку в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України - закрити, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України - залишити без задоволення; постанову апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову - залишити без змін.

40. Відзив на касаційну скаргу обґрунтовано таким:

- доводи позивача щодо неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, перелічених у касаційній скарзі, вважає безпідставними, оскільки справи, на які здійснює посилання скаржник, не є подібними до справи, яка переглядається, відповідно є підстави для закриття в цій частині касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України;

- стверджує, що позивачем пропущена позовна давність, оскільки минуло більш ніж 3 роки від моменту прийняття Великою Палатою постанови зі справи № 910/5953/17. Крім того вважає, що у постанові зі справи № 910/5953/17 Велика Палата не визначала нового правонаступника, а лише підтвердила правильність застосування норм, які регулюють спірні правовідносини, а також підтвердила правонаступництво не з моменту її прийняття, а з моменту реєстрації ПАТ «Українська залізниця», тобто, з 21.10.2015. Отже, доводи позивача стосовно поважності пропуску позовної давності, а саме з моменту прийняття постанови Великої Палати від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17 (в якій сформовано висновок щодо правонаступництва АТ «Українська залізниця») є недоведеними;

- зазначає, що на момент виникнення заборгованості і до моменту спливу позовної давності позивач міг звернутися до ДП «Донецька залізниця» з позовом (в межах позовної давності), разом з тим відсутні докази, що позивач вживав заходи спрямовані на захист свого порушеного права;

- позивач міг, на підставі статей 52,334 ГПК України, а також з урахуванням постанови Великої Палати у справі № 910/5953/17, здійснити заміну боржника у виконавчому провадженні з ДП «Донецька залізниця» на АТ «Українська залізниця», як правонаступника боржника;

- твердження позивача про те, що зміна судової практики є підставою для поновлення пропущеного строку, є помилковим та спростовується судовою практикою у постановах від 22.07.2020 у справі № 1.380.2019.001042 та від 29.04.2020 у справі № 560/1942/19;

- посилання скаржника на те, що 3% річних не є додатковими та акцесорними, є помилковими та спростовується сталою судовою практикою Верховного Суду. Вказує на те, що позивачем здійснено нарахування 3% річних на основну заборгованість щодо якої пропущена позовна давність, тобто, річні розраховані на натуральне зобов`язання.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство

41. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

42. Так, скаржник у доводах касаційної скарги зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми частини другої статті 625 ЦК України, і не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19, Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 3-1522гс16, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17, Верховного Суду від 23.02.2023 у справі № 911/3025/21, від 10.04.2024 у справі № 725/3779/21, щодо можливості стягнення 3 % річних незалежно від обставин пропуску позовної давності за основною вимогою.

43. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

44. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

45. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

46. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

47. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

48. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема, пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

49. Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

50. Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у перелічених вище постановах Верховного Суду з огляду на таке.

51. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц навела висновок про те, що правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин між сторонами цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2009 році зобов`язання відповідачів сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання 21.04.2015 (дата останнього платежу з погашення боргу). Тому кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до 21.04.2015. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому 21.04.2015 (дата остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням) і є датою, коли зобов`язання відповідачів перед банком за кредитним договором припинилося. У зв`язку з цим, Велика Палата Верховного Суду визнала помилковим висновок колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про те, що перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, спливає через три роки після дати набрання законної сили судовим рішенням про стягнення кредитної заборгованості.

У справі, яка переглядається, апеляційний господарський суд, скасовуючи в цій частині рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову вказав, що позовна давність на стягнення основного зобов`язання пропущена, тобто, правовідносини між сторонами трансформувались у натуральне, а кредитор у натуральному зобов`язанні не має права нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Таким чином, у справі № 127/15672/16-ц не існувало натурального зобов`язання, як у справі, що розглядається, відповідно, правовідносини у справі № 127/15672/16-ц та справі № 910/13952/23 не є подібними.

52. У справі № 911/3025/21, на яку також здійснюю своє посилання скаржник, предметом спору є стягнення суми заборгованості, а також нарахованої пені, інфляційних втрат та 3% річних. Верховний Суд скасовуючи постанову апеляційного господарського суду та залишаючи рішення суду першої інстанції в силі, дійшов висновку про те, що відсутні підстави для застосування наслідків пропуску позовної давності, оскільки остання не пропущена позивачем. Крім того в зазначеній справі між сторонами також не існувало натуральне зобов`язання, відповідно справа № 911/3025/21 не є подібною зі справою, що переглядається.

53. У справі № 420/2411/19 Великою Платою сформульовано правові висновки щодо застосування приписів статті 625 ЦК України до відносин про стягнення інфляційних втрат, спричинених тривалим невиконанням ухваленого судом судового рішення.

Верховний Суд зазначає, що справи № 910/13952/23 та № 420/2411/19 не є подібними за предметом спору (стягнення 3% річних та інфляційних втрат), підставою позову (тривале невиконання Казначейством ухваленого судового рішення) та нормативно-правовим регулюванням правовідносин (застосування статті 625 ЦК України та приписів Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»), у контексті змістового критерію.

54. Суд також відхиляє аргументи скаржника, викладені з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 та в постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16 (провадження № 3-1522гс16), а саме на висновок щодо непоширення правил статті 266 ЦК України на виплати, передбачені частиною другою статті 625 цього Кодексу, які не є додатковими в розумінні статті 266 ЦК України, у зв`язку з чим Суд зазначає про таке.

Верховний Суд, пославшись в постанові від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 на висновок Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16 (провадження № 3-1522гс16), процитував його як такий: «Верховний Суд України у постанові від 26.04.2017 у справі № 3-1522гс16 зробив висновок, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову». Водночас, як вбачається зі змісту постанови від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17, Верховний Суд, вирішуючи спір за вимогами щодо стягнення виплат, нарахованих згідно зі статтею 625 ЦК України, виходив з обставин переривання позовної давності за вимогами щодо основного боргу та врахував наведений висновок Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16 (провадження № 3-1522гс16) щодо правил обчислення позовної давності за вимогами про стягнення грошових коштів за виплатами, передбаченими статтею 625 ЦК України - до моменту фактичного виконання зобов`язання, що обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Отже, висновки в постанові Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 та в постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16 (провадження № 3-1522гс16) сформульовані щодо тих правовідносин, коли на момент звернення із вимогами щодо виплат, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, зобов`язання за основною вимогою підлягали виконанню (за рішенням суду, що не виконано тощо).

При цьому Суд зауважує, що у справі № 922/4099/17 не встановлювались обставини спливу позовної давності за основною вимогою. Таким чином справи № 922/4099/17 та № 918/329/16 (провадження № 3-1522гс16) не є подібними зі справою, яка переглядається.

55. Не приймається також посилання скаржника на неврахування висновку, викладеного у справі № 725/3779/21, оскільки в зазначеній справі також не існувало натурального зобов`язання, як у справі, що розглядається, що в свою чергу свідчить про неподібність правовідносин у них.

56. З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення (в частині відмови у задоволенні позову) прийняті без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у перелічених скаржником постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.

Доводи касаційної скарги фактично спонукають суд касаційної інстанції на переоцінку вже встановлених судами попередніх судових інстанцій обставин, а суд касаційної інстанції в силу положення частини другої статті 300 ГПК України не наділений такими повноваженнями.

Тобто наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

57. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/13952/23 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

Щодо оскарження рішення судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

58. Позивач у доводах касаційної скарги стверджує про відсутність висновку Верховного Суду про застосування частини п`ятої статті 267 ЦК України в умовах зміни судової практики.

59. Позивач заявив про визнання поважними причини пропуску позовної давності, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №910/5953/17, в якій сформовано висновки щодо правонаступництва АТ «Укрзалізниця». Інших обставин щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач не наводив.

60. В свою чергу, відповідачем подана заява про застосування наслідків пропуску позовної давності, в якій останній просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що оскільки позивачем пропущена позовна давність щодо основного зобов`язання, тому правовідносини між сторонами трансформувались у натуральне зобов`язання, відповідно пропуск позовної давності за основною вимогою є підставою для відмови у стягненні похідної вимоги щодо 3% річних.

61. Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що зміна судової практики (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №910/5953/17) Верховного Суду не може розглядатися, як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду з позовом Такі висновки, викладені у постановах від 22.07.2020 у справі № 1.380.2019.001042 та від 29.04.2020 у справі № 560/1942/19.

62. У справі, що розглядається, суди попередніх судових інстанцій, в частині вимог про стягнення основного зобов`язання, дійшли висновку про їх обґрунтованість, разом з тим застосували до цих вимог позовну давність за заявою відповідача.

При цьому суди вказали, що:

- у постанові від 16.06.2020 Велика Палата Верховного Суду у справі №910/5953/17 не визначала нового правонаступника, а лише підтвердила правильність застосування норм, що регулюють спірні правовідносини; до того ж, навіть на момент прийняття постанови Великою Палатою Верховного Суду строк позовної давності уже був пропущений позивачем;

- оскільки заборгованість, що є предметом судового розгляду у даній справі виникла за результатами діяльності ДП «Донецька залізниця» на дату закінчення строку погашення облігацій, передбаченого Проспектом емісії, в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань був відсутній запис про припинення боржника -ДП «Донецька залізниця», тому позивач не був позбавлений можливості звернутися з позовом про стягнення заборгованості за облігаціями до ДП «Донецька залізниця» з урахуванням судової практики, яка існувала на той момент;

- прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови від 16.06.2020 у справі №910/5953/17 не невілювало б право позивача на судовий захист шляхом звернення з позовом до ДП «Донецька залізниця», як і не позбавило права, надалі, на підставі статей 52,334 ГПК України здійснити заміну сторони у судовому процесі або боржника у виконавчому провадженні з ДП «Донецька залізниця» на АТ «Українська залізниця», як правонаступника відповідача або боржника;

- позивач не надав доказів на підтвердження того, що він намагався реалізувати захист свого порушеного права шляхом звернення до суду з позовом щодо стягнення заборгованості за облігаціями з ДП «Донецька залізниця» та/або поручителів за договором поруки від 27.08.2013 №Д/НФ-131538/НЮ чи їх правонаступника;

- позивач не вживав належних заходів, спрямованих на захист своїх інтересів в межах строку позовної давності, а тому твердження позивача про існування об`єктивних підстав, які унеможливлювали звернення до суду в межах строку позовної давності є необґрунтованими та безпідставними.

63. Верховний Суд погоджується із висновками судів про відсутність підстав визнавати поважними причини пропуску згаданого строку.

З огляду на вищевикладені обставини, Суд вважає правомірним висновки судів попередніх судових інстанцій про відмову у задоволенні позову в частині вимог щодо стягнення відсоткового доходу у розмірі 38 097 510, 00 грн, додаткового доходу HEDGE за цінними паперами у розмірі 11 487 680, 50 грн та номінальної вартості облігацій у розмірі 169 775 000, 00 грн та застосування позовної давності до вказаних вимог за заявою відповідача.

64. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи в цій частині фактично зводяться до незгоди з висновками суду попередніх інстанцій щодо оцінки доводів позивача щодо поважності пропуску позовної давності, до переоцінки яких, в силу меж перегляду справи в суді касаційної інстанції, Верховний Суд вдаватись не може.

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування судових рішень попередніх інстанцій з такої підстави.

Щодо правильності застосування приписів статті 625 ЦК України.

65. Так, скаржник у доводах касаційної скарги вказує на можливість стягнення 3% річних незалежно від обставин пропуску позовної давності за основним зобов`язанням. При цьому стверджує, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

66. Стосовно наведених доводів касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.

67. З матеріалів справи вбачається, що 3% річних нараховані позивачем на основну заборгованість щодо якої пропущена позовна давність, тобто 3% річних розраховані на натуральне зобов`язання.

68. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

69. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (статті 257, 261 Цивільного кодексу України).

70. Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, але за умови, що про її застосування заявлено стороною у спорі до ухвалення судом рішення (частина 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

71. При цьому в силу статті 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

72. Нарахування 3% річних врегульовано статтею 625 ЦК України, згідно з якою боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

73. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (зокрема постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).

74. За змістом частини 2 статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання (зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №903/2718/16-ц, від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

75. Верховний Суд у постанові від 17.11.2020 у справі №904/6892/17 виснував, що інфляційні втрати, 3% річних випливають з основного зобов`язання та є додатковими зобов`язаннями, які поділяють долю основного зобов`язання (основного боргу), позаяк втрата права на судовий захист щодо основної вимоги має наслідком втрату права на судовий захист і щодо додаткових позовних вимог.

76. Водночас Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 і від 03.10.2023 у справі №366/203/21, від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19 виснувала, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання, тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

77. Верховний Суд також зауважував, що стягнення інфляційних втрат і 3% річних, нарахованих на зобов`язання, щодо якого спливла позовна давність, по суті нівелює наслідки спливу позовної давності на таке зобов`язання та дозволяє кредитору обійти їх попри вимоги статті 267 Цивільного кодексу України. Адже в разі задоволення таких вимог складається нерозумна ситуація, коли зі спливом позовної давності та неможливістю захисту відповідної вимоги про стягнення заборгованості кредитор зберігає можливість постійно заявляти вимоги про стягнення нарахованих на таку вимогу інфляційних втрат і 3% річних, що означає по суті виконання вимоги, щодо якої пропущено позовну давність, без можливості боржнику уникнути переслідування після закінчення встановленого законом строку (такий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29.01.2024 у справі №924/159/14(924/502/23), від 15.03.2024 у справі № 912/921/23 та постанові від 23.11.2022 у справі №285/3536/20).

78. Крім того, у постановах від 23.11.2022 у справі №285/3536/20 і від 18.03.2020 у справі №442/398/15-ц Верховний Суд зауважив, що натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (оскільки боржник заявив про застосування позовної давності та вона застосована судом), але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати 3% річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.03.2019 у справі №757/44680/15-ц).

79. Зважаючи на викладене, оскільки згідно з наведеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду до акцесорних зобов`язань віднесено, зокрема, зобов`язання зі сплати 3% річних, правильним є висновок апеляційного господарського суду в цій справі про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення передбачених частиною другою статті 625 ЦК України нарахувань, здійснених саме на основне зобов`язання, позовна давність щодо якого спливла.

80. Відповідно, безпідставним є аргументи позивача про те, що закінчення позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Отже, доводи скаржника в цій частині не знайшли свого підтвердження, а рішення апеляційного господарського суду в цій частині є законним та обґрунтованим.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

81. Крім того у касаційний скарзі позивачем, з посиланням на частину 5 статті 302 ГПК України, зазначено, що наявні правові підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки є неузгодженість у застосуванні приписів частини другої статті 625 ЦК України (за натуральним зобов`язанням) та різне тлумачення правової природи таких сум на рівні Великої Палати, з метою визначення єдиного підходу до зазначеного питання та задля забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосувчої практики в подібній категорії справи.

Відповідно до частини 5 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Водночас, лише за наявності умов, визначених наведеним положенням, справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №909/1191/21).

Оскільки критеріїв виключної правової проблеми процесуальне законодавство не містить, Велика Палата Верховного Суду напрацювала та послідовно застосовує критерії при вирішенні питання, чи містить справа, яка передається їй на розгляд, виключну правову проблему. У низці ухвал (від 10.07.2019 у справі №431/5643/16-ц, від 28.04.2020 у справі №357/13182/18, від 23.06.2020 у справі №910/8130/17, від 09.07.2020 у справі №610/1065/18, від 15.09.2020 у справі №910/32643/15, від 13.10.2020 у справі №640/17296/19, від 23.10.2020 у справі №906/677/19, від 14.04.2021 у справі №757/50105/19, від 22.04.2021 у справі №640/6432/19, від 28.04.2021 у справі №916/1977/20, від 18.05.2021 у справі №758/733/18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.

Так, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 02.09.2021 у справі №910/11820/20 визначила, що для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати кілька з наведених ознак, зокрема: справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права; встановлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист; існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми; існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, зокрема: - немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому; наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах тощо.

При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і трапляється в невизначеній (значній) кількості справ, у разі якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів.

Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

82. З урахуванням зазначеного, а також, зважаючи на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, від 03.10.2023 у справі №366/203/21, від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19, а також постановах Верховного Суду від 17.11.2020 у справі №904/6892/17, від 15.03.2024 у справі № 912/921/23, Верховний Суд констатує, що не вбачає обґрунтованих підстав для задоволення клопотання позивача про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

83. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у цій постанові.

84. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

85. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

86. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

87. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою у справі з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 цієї статті, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції (в оскаржуваній частині) та постанову апеляційного господарського суду - без змін, як такі, що ухвалені із додержанням норм права.

Розподіл судових витрат

88. Судовий збір, сплачений скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 5 статті 296, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити в задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» про передачу справи № 910/13952/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

2. Закрити касаційне провадження у справі № 910/13952/23 за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

3. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

4. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 (в оскаржуваній частині) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 у справі № 910/13952/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча І. Кондратова

Судді О. Баранець

Н. Губенко