Постанова

від 22.10.2024 по справі 522/8325/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5143/24

Справа № 522/8325/20

Головуючий у першій інстанції Науменко А. В.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач),

судді Назарова М.В., Карташов О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

представник позивача - ОСОБА_2

відповідач - ОСОБА_3

представник відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 18 березня 2024 року, постановлена у складі судді Науменко А.В., у приміщенні того ж суду,

у цивільний справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог Київська державна нотаріальна контора у місті Одеса про визнання заповіту недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст рішення суду

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18 березня 2024 року клопотання позивача про призначення посмертної комплексної комісійної психолого-психіатричної експертизи у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог Київська державна нотаріальна контора у місті Одеса про визнання заповіту недійсним- задоволено частково.

Призначено по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог Київська державна нотаріальна контора у місті Одеса про визнання заповіту недійсним посмертну судово-психіатричну експертизу на вирішення якої поставлено частину питання, що запропоновані позивачем.

Суд першої інстанції зазначив, що в обґрунтування проведення саме посмертної комплексної комісійної судової медико-психолого-психіатричної експертизи позивачем надано до суду Постанови Верховного Суду України від 18.09.2023 року у справі № 337/3351/20, 10.02.2023 року у справі № 334/15246/18, 20.01.2021 року у справі № 375/1294/17, 24.05.2023 року у справі № 285/2961/21.

Однак проаналізувавши та ретельно дослідивши вказані постанови Верховного Суду України суд першої інстанції прийшов до висновку, що позиція позивача щодо необхідності проведення саме комісійної комплексної судово медико-психолого-психіатричної експертизи є хибною.

Враховуючи усталену судову практику при розгляді аналогічних справ, суд призначив по справі посмертну судово-психіатричну експертизу на вирішення якої поставити наступні питання:

1.Чи страждав ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , хронічним, стійким психічним розладом, або тимчасовим функціональним розладом психіки із порушенням фізіологічних процесів в організмі, або інших хворобливих явищ, під час укладання, та підписання заповіту від 05.03.2020 року?

2.Чи був ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , здатен під час укладання, та підписання заповіту від 05.03.2020 року, за своїм психічним станом, усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними?

Решта питань запропоновані стороною позивача відносяться до судової посмертної психологічної експертизи та не входять в предмет доказування по вказаній справі, а тому в задоволенні решти питань зазначених у клопотанні суд відмовляє.

Також суд вказує, що позивачем не обґрунтовано підстав призначення судової експертизи у Державній установі «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» спільно з Київським міським клінічним бюро судово-медичної експертизи, а тому суд призначає проведення експертизи доручити судовим експертам Одеської Філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» (вул. Академіка Воробйова, 9, м. Одеса).

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись з таким рішенням, адвокат Ткач О.С. подала апеляційну скаргу до Одеського апеляційного суду. В поданій апеляційній скарзі просить ухвалу Приморського районного суду м. Одеса від 18.03.2024 - скасувати, та постановити нову ухвалу, якою призначити по справі №522/8325/20 посмертну комісійну комплексну судову медико-психолого-психіатричну експертизу за участю лікаря-онколога та лікаря невропатолога на вирішення якої поставити перелічені запитання.

Проведення експертизи доручити Державній установі «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 103а; тел. 097- 1351034; електронна адреса: https://cmhmda.org.ua/) спільно з Київським міським клінічним бюро судово-медичної експертизи (04112 м. Київ, вул. Оранжерейна, 7).

Зазначити Державну установу «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 103а; тел. 097-1351034; електронна адреса: https://cmhmda.org.ua/) головною (провідною) установою при проведенні посмертної комісійної комплексної судової медико-психолого-психіатричної експертизи у справі №522/8325/20 за участю лікаря-онколога, лікаря невропатолога та психолога.

В обґрунтування апеляційної скарги, апелянт зазначив, що з вказаною ухвалою не згоден, вважає її необґрунтованою та такою, що не відповідає Європейській Конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод, Конституції України, нормам Цивільного процесуального кодексу України.

Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що твердження апелянта є хибним, однак не вказав в чому саме полягає хибність цієї позиції.

Апеляційний суд, скасував попередню ухвалу Приморського районного суду м. Одеса про призначення експертизи саме тому, що ця ухвала не містила мотивів, за якими суд дійшов висновку про необхідність саме часткового задоволення клопотання позивача.

Оскаржувана ухвала від 18.03.2024 року, на жаль, також не містить мотивів, за якими суд задовольнив клопотання частково.

Суд першої інстанції виклав в ухвалі лише мотиви призначення судової-психіатричної експертизи, однак не виклав жодного мотиву, чому ним не призначена саме посмертна комісійна комплексна судова медико-психолого- психіатрична експертиза, тобто не виклав мотиви безпідставності проведення дослідження медичної документації, а також психологічного стану спадкодавця з урахуванням, обставин, в яких він знаходився на день складання заповіту.

Немотивована відмова у задоволенні клопотання позивача грубо порушує cт. 6, Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ст. 1 Протоколу №12 до Конвенції.

Вказує, що в останній редакції позовної заяви позивач послався на дві окремі підстави для визнання недійсним заповіту:

1)Складення заповітуособою,яка нерозуміла значеннясвоїх дій(ст.225ЦК України).Для цьогоу позивачабули підстави:онкологічне захворюванняна 4стадії, інформація про галюцинації, інтоксикація організму заповідача у наслідок розпаду пухлини в період складення спірного заповіту.

2)Складення заповіту особою, волевиявлення якого не було вільним і не відповідало його волі (ст.1257 ЦК України).

При цьому, обґрунтовуючи другу підставу, позивач посилався на те, що волевиявлення заповідача не було вільним не тому, що він мав психічні розлади, а тому, що він знаходився у чужому приватному будинку «Бабушкін дім», в безпорадному вразливому становищі, без медичної допомоги, без надання паліативної допомоги, без надання сильнодіючих обезболюючих засобів, під повним контролем та у повній залежності від особи, на користь якої було складено заповіт.

Саме знаходження у вказаних несприятливих умовах та важкому стані, повна залежність від особи, на користь якої було складено заповіт, мало, на переконання позивача, негативний вплив на волевиявлення заповідача, робило його не вільним та таким, що не відповідає дійсній волі заповідача.

Позивач вважає, що ст.1257ЦКУкраїни застосовується до всіх випадків (факторів, способів) впливу на волевиявлення заповідача, тому за певних обставин для відповіді на питання, чи мала психічно здорова особа вільне волевиявлення, необхідні спеціальні знання психолога.

Крім того, оскільки для психологічного дослідження суттєве значення мають висновки медичної експертизи про усі діагнози та течію захворювань, позивач просив провести саме комплексну експертизу.

Однак суд, в порушення ст. 260, 263 ЦПК України, не виклав мотиви, за яких він відмовив у задоволенні клопотання у частині проведення саме комплексної експертизи, не виклав в ухвала обґрунтування чому психологічна та медична експертизи не є належним доказом у цій справі.

На вимогу суду позивач надав, а суд долучив до матеріалів справи практику Верховного Суду, з якої вбачається, що у спорах про визнання заповіту недійсним можна проводити комплексні медико-психолого-психіатричні експертизи.

Крім того, позивач надав суду низку наукових статей, статей фахівців у галузі психіатрії та психології, в яких обґрунтовується законність та доцільність призначення саме комплексних медико-психолого-психіатричних експертиз, або психолого-психіатричних експертиз.

Однак суд, пославшись на усталену практику, призначив судову психіатричну експертизу.

Слід зазначити, що дійсно, існує усталена практика проведення саме судових психіатричних експертиз, якщо позивач посилається лише на те, що заповідач не міг розуміти своїх дій (ст.225 ЦК України).

Однак позивач у цій справі посилався також на інші обставини та інші підстави, а саме на те, що воля заповідача (відносно якого існує презумпція дієздатності) не була вільною внаслідок знаходження його в уразливому становищі (тяжкої хвороби, відсутності медичної, в тому числі поліативної допомоги, позбавлення можливості приймати сильнодіючі знеболюючі препарати, знаходження у чужому приватному будинку під контролем особи, на користь якої було складено заповіт).

Суд не послався на правові позиції Верховного Суду щодо необґрунтованості клопотань позивачів про проведення комплексної медико-психолого-психіатричні експертизи.

У справах, на постанови у яких послався позивач, а також суд, навпаки, призначалися комплексної медико-психолого-психіатричні експертизи (справа №520/1175/16-ц; справа №6-9цс 12; справа №520/1175/16-ц; справа №6-1531/цс 16).

Позиція учасників у справі.

Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, представник відповідача надав відзив на апеляційну скаргу, в якій просить залишити без задоволення апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ткач Олени Сергіївни, а ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 18 березня 2024 року - без змін.

В обґрунтуваннявідзиву зазначає,щоапелянт вказує, що в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції виклав лише мотиви призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, однак не виклав жодного мотиву непризначення у справі посмертної комісійної комплексної судової медико-психолого-психіатричної експертизи.

В своїй уточненій позовній заяві ОСОБА_1 посилається на частину 1 статті 225 та частину 2 статті 1257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), на підставі яких, як він вважає, спірний заповіт має бути визнано недійсним.

Як в письмових поясненнях від 27.12.2023, так і в обґрунтуванні апеляційної скарги, адвокат Ткач О.С. посилається на те, що стаття 1257 ЦК України є спеціальною нормою, яка визначає вади волі, як більш ширше явище, ніж це визначено у статті 225 ЦК України.

Проте, такий висновок є помилковим.

Положення частини 2 статті 1257 ЦК України не є самостійною нормою, на підставі якої суд може визнати заповіт недійсним, а є бланкетною та має відсильний характер до положень статей 225 та 231 ЦК України.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про призначення у справі саме посмертної судово-психіатричної експертизи.

Явка сторін

Сторони зявились до судового розгляду та надали суду свої пояснення.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 26.05.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту ОСОБА_5 складеного на ім`я ОСОБА_3 та посвідченого державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у м. Одеса Сальніковою З.В., який в подальшому уточнював (т.2, а.с. 157-162).

У статті 1233 ЦК України зазначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першоютретьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України.

За вимогами частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.) на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент укладення угоди особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину необхідно робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи могла в конкретний момент вчинення правочину особа розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Отже, для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України: від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12, від 28 вересня 2016 року № 6-1531цс16, та постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року № 61-5896св18, від 18.09.2019 року у справі № 520/1175/16-ц.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 103 ЦПК України, для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає у справі експертизу.

Відповідно до ч.4,5 ст.103 ЦПК України питання, з яких має бути проведена експертиза, визначаються судом. Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов`язаний мотивувати таке відхилення або зміну.

Таким чином, враховуючи усталену судову практику при розгляді аналогічних справ, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції та вбачає за необхідне призначити по справі посмертну судово-психіатричну експертизу на вирішення якої поставити наступні питання:

1.Чи страждав ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , хронічним, стійким психічним розладом, або тимчасовим функціональним розладом психіки із порушенням фізіологічних процесів в організмі, або інших хворобливих явищ, під час укладання, та підписання заповіту від 05.03.2020 року?

2.Чи був ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , здатен під час укладання, та підписання заповіту від 05.03.2020 року, за своїм психічним станом, усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними?

Решта питань запропоновані стороною позивача відносяться до судової посмертної психологічної експертизи та не входять в предмет доказування по вказаній справі, а тому в задоволенні решти питань зазначених у клопотанні суд відмовляє.

Також судова колегія погоджується з висновком ь, що позивачем не обґрунтовано підстав призначення судової експертизи у Державній установі «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» спільно з Київським міським клінічним бюро судово-медичної експертизи, а тому суд призначає проведення експертизи доручити судовим експертам Одеської Філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» (вул. Академіка Воробйова, 9, м. Одеса).

Колегія судді погоджується з висновками суду першої інстанції, який правильно вважав, що по справі є доцільними призначити саме судову посмертну судово-психіатричну експертизу, з урахуванням сталої практики Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довела обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала. Не зазначила практику Верховного Суду в обгрунтування своєї позиції.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що необхідність призначення саме посмертно судово-психіатричної експертизи для з`ясування обставин, що мають значення для справи, оскільки встановлення цих обставин потребує спеціальних знань та не може бути з`ясовано в іншій спосіб. При винесенні судового рішення судова колегія враховує процесуальну поведінку сторони апелянта в суді першої інстанції яка призводить до затягування експертного дослідження (т.3,4,5).

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо переліку питань визначених для проведення експертизи, які необхідні для з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи та безпосередньо пов`язані з предметом спору.

Проаналізувавши та ретельно дослідивши вказані постанови Верховного Суду, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про хибність позиції позивача щодо необхідності проведення саме комісійної комплексної судово медико-психолого- психіатричної експертизи з огляду на те, що у вказаних справах проводились посмертні судово-психіатричні експертизи.

Цілком безпідставними та надуманими є ствердження апелянта про допущення судом першої інстанції обмеження позивача у праві надання доказів, дискримінації позивача, порушення права позивача захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами, створення перешкод у наданні доказів, не сприянні позивачу в реалізації ним прав та ін.

Призначення у справі посмертної саме судово-психіатричної експертизи відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 29.02.2012 у справі № 6-9цс12, від 20.06.2018 у справі № 161/17119/16-ц, від 12.09.2018 у справі № 522/25597/13-ц, від 18.09.2019 у справі № 311/3823/15, від 19.02.2020 у справі № 372/1862/17 та відповідає усталеній судовій практиці розгляду спорів про визнання недійсними заповітів.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в призначенні комісійної комплексної судової медико-психолого - психіатричної експертизи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки такі доводи зводяться до тлумачення норм чинного законодавства на власний розсуд, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції, при тому що такі вимоги виходять за межі предмету доведення відповідно позовних вимог.

Подана апеляційна скарга зводиться до висловлення незгоди з прийнятою ухвалою, доводи апелянта є неспроможними та не спростовують висновки й доводи ухвали Приморського районного суду м, Одеси від 18 березня 2024 року, апелянтом не доведено порушення судом норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваного рішення, а відтак - апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, доводи апеляційної скарги її не спростовують, ухвалу винесено у відповідності до вимог процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду залишити без змін.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 18 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 жовтня 2024 року.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді О.Ю. Карташов

М.В.Назарова