Постанова

від 25.10.2024 по справі 190/867/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 190/867/22

провадження № 61-15554св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником Пипою Альоною Олегівною , на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 05 січня 2023 року у складі судді Фирси Ю. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору позики із заставним застереженням, договору застави удаваними правочинами та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником земельної ділянки площею 18,0400 га, кадастровий номер 1224581700:01:004:0063, що розташована на території Зорянської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області.

ОСОБА_2 , як і він, займається сільськогосподарською діяльністю, тому, маючи намір придбати у власність належну йому земельну ділянку домовився з ним, що він продасть належну йому земельну ділянку.

Проте, оскільки на той час діяв мораторій на відчуження земельної ділянки, нотаріусом було відмовлено у посвідченні договору купівлі-продажу належної йому земельної ділянки. У зв`язку із чим вони домовились передати майно і гроші із наступним переоформленням права власності у майбутньому, а наразі оформити продаж земельної ділянки шляхом укладення договору позики.

01 жовтня 2020 року між ним, як позичальником, та ОСОБА_2 , як кредитором, був укладений договір позики із заставним забезпеченням № 0110-1/20, згідно з яким позикодавець зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у розмірі 39 770 доларів США, що еквівалентно 1 131 456,5 грн, які були передані позикодавцем та отримані позичальником в момент підписання договору.

З метою забезпечення виконання зобов`язань з повернення суми позики він передав у заставу належну йому земельну ділянку площею 18,0400 га, кадастровий номер 1224581700:01:004:0063, що розташована на території Зорянської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області.

Крім того, 02 жовтня 2020 року до договору позики із заставним забезпеченням між ними була укладена додаткова угода № 01, відповідно до умов якої сторони вирішили доповнити розділ I основного договору, а саме визначили, що позичальник може не повертати позику якщо укладе з позикодавцем договір купівлі-продажу нерухомого майна, предметом якого є земельна ділянка площею 18,0400 га, кадастровий номер 1224581700:01:004:0063, що розташована на території Зорянської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області та з того часу зобов`язання, передбачене договором позики із заставним забезпеченням від 01 жовтня 2020 року, вважається припиненим.

01 жовтня 2020 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір застави, за умовами якого заставодержатель має право у випадку невиконання заставодавцем зобов`язань за договором одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

У той самий день, ним на підтвердження продажу земельної ділянки, розрахунку за продане ним нерухоме майно, була написана власноручна розписка, за якою ОСОБА_2 передав йому грошові кошти у рахунок купівлі-продажу землі у сумі 39 770 доларів США, тобто насправді було укладено договір купвлі-продажу земельної ділянки.

Він отримав кошти за продану землю, а ОСОБА_2 була передана земельна ділянка разом з правовстановлюючими документами.

Наразі договір купівлі-продажу оформити неможливо, оскільки щодо належної земельної ділянки існують обтяження, у зв`язку із чим відповідач звернувся до суду з позовом про стягнення з нього заборгованості за договором позики.

Проте, він ніколи не брав кошти у позику у відповідача та отримав вказані кошти за отриману ним земельну ділянку.

Фактично зазначеним договором приховувалася угода купівлі-продажу земельної ділянки.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: визнати договір позики із заставним забезпеченням від 01 жовтня 2020 року № 0110-1/20 із змінами, внесеними на підставі додаткової угоди від 02 жовтня 2020 року № 01, договір застави від 01 жовтня 2020 року № 01, що укладені між ним та ОСОБА_2 удаваними правочинами; застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину шляхом зобов`язання ОСОБА_2 повернути йому земельну ділянку площею 18,0400 га, кадастровий номер 1224581700:01:004:0063, що розташована на території Зорянської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області та Державний акт на земельну ділянку кадастровий номер 1224581700:01:004:0063, площею 18,0400 га, що розташована на території Зорянської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 05 січня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що позивач не довів обґрунтованості своїх позовних вимог, а саме того, що ОСОБА_2 , укладаючи спірні правочини з ним, мав на меті укласти договір купівлі земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2023 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Пипа А. О., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і, залежно від установлених результатів, робити відповідні правові висновки. Посилається на відповідні правові позиції Верховного Суду.

Суди попередніх інстанцій належно не врахували, що метою укладення спірних правочинів сторонами був продаж земельної ділянки, відносно якої вони не могли укласти договір купівлі-продажу, через дію відповідного мораторію. Не було належно досліджені умови спірних правочинів та їм не була надана належна правова оцінка.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_1., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними й не впливають на правильність оскаржуваних судових рішень, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2023 року у складі колегії суддів: ОСОБА_4 (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

14 грудня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 квітня 2024 року справу передано судді-доповідачу ОСОБА_5., у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_4 .

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 жовтня 2024 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А., у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_5 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах: Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 171/1447/18, Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, судове рішення ухвалено з порушенням пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Пипи А. О., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 638 ЦК Українивизначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Крім того, покупець може домовитись з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат.

Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).

У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Такі висновки застосування норм матеріального права викладено у постановах Верховного Суду України: від 14 листоапада 2012 року у справі № 6-133цс12, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16, які у подальшому підтримані у постановах Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 742/1913/15-ц (провадження № 61-13992св18), від 21 серпня 2019 року у справі № 303/292/17 (провадження № 61-12404св18), від 30 березня 2020 року у справі № 524/3188/17 (провадження № 61-822св20) та Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц (провадження № 61-14680сво20).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 18,040 га, кадастровий номер 1224581700:01:004:0063, що розташована на території Зорянської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області.

01 жовтня 2020 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір позики із заставним забезпеченням № 0110-1/20, згідно з яким позичальник у порядку і на умовах визначених даним договором зобов`язується надати позичальнику предмет позики (грошові кошти) у розмірі визначеному цим договором, а останній зобов`язується прийняти позику і повернути названу позику позикодавцеві у визначений цим договором строк.

Згідно з копії розписки від 01 жовтня 2020 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 кошти у розмірі 39 700 доларів США у рахунок оплати за землю, що розташована на території Зорянської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області, площею 18,040 га, кадастровий номер 1224581700:01:004:0063 та зобов`язувався після зняття мораторію на продаж сільськогосподарських земель у місячний термін переоформити вказану вище земельну ділянку на ОСОБА_2 . У випадку невиконання умов договору зобов`язувався компенсувати отримані ним кошти у подвійному розмірі.

02 жовтня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 01 до договору позики із заставним забезпеченням від 01 жовтня 2020 року, згідно з якою сторони доповнили розділ I основного договору, а саме визначили, що позичальник може не повертати позику, якщо укладе з позикодавцем договір купівлі-продажу нерухомого майна, предметом якого є земельна ділянка площею 18,0400 га, кадастровий номер 1224581700:01:004:0063, що розташована на території Зорянської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області та з того часу зобов`язання, передбачене договором позики із заставним забезпеченням вважається припиненим.

Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши правову оцінку зібраним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 . Не довів обґрунтованості своїх позовних вимог, зокрема те, що ОСОБА_2 укладаючи спірний правочин мав волю саме на укладення договору купівлі-продажу між ним та ОСОБА_1 з метою придбання належної останньому земельної ділянки.

Факт того, що між сторонами існували окремі домовленості про продаж земельної ділянки після скасування відповідного мораторію, сам по собі не може спростовувати факт укладення між ними іншого правочину - договору позики, та не вказує на удаваність такого.

Доводи касаційної скарги з посилання на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц про те, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і, залежно від установлених результатів, робити відповідні правові висновки, не заслуговують на увагу, оскільки предметом спору у цій справі є не стягнення заборгованості за договором позики, а визнання правочинів удаваними, що має інший алгоритм доказування, наведений вище.

Інші доводи касаційної скарги, зокрема, про неврахування судами попередніх інстанцій, що метою укладення спірних правочинів сторонами був продаж земельної ділянки, відносно якої вони не могли укласти договір купівлі-продажу, через дію відповідного мораторію, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та встановленим судам обставинам, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником Пипою Альоною Олегівною , залишити без задоволення.

Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 05 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. Ю. Гулейков

Д. Д. Луспеник