Постанова

від 24.10.2024 по справі 915/624/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/624/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Діброви Г.І.

секретар судового засідання Шаповал А.В.

за участю представників сторін у справі:

Від АТ «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» - Касьянов М.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.08.2024, суддя суду першої інстанції Адаховська В.С., м. Миколаїв, повний текст рішення складено 09.08.2024

по справі №915/624/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Еталон-Прилад»

до відповідача: Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Південноукраїнська атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про: стягнення 336 904,90 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

08.12.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Еталон-Прилад» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № б/н від 24.11.2022 (вх. № 6174/22) про стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Южноукраїнська атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» заборгованості в сумі 336 904,90 грн, яка складається з: 275 040,00 грн - основного боргу за договором на постачання товару № 53-123-01-21-07277 від 16.11.2021, 6 194,05 грн - 3% річних, 55 670,85 грн - інфляційних нарахувань, а також інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, у тому числі судовий збір у сумі 5 053,56 грн.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором на постачання товару № 53-123-01-21-07277 від 16.11.2021.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.08.2024 позов задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Південноукраїнська атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Еталон-Прилад» заборгованість у розмірі 336 633,63 грн, яка складається з: 275 040,00 грн - основного боргу, 5 922,78 грн - 3% річних та 55 670,85 грн - інфляційних втрат, а також 5049,50 грн - судового збору; відмовлено в задоволенні решти позовних вимог.

Задовольняючи позов в частині стягнення основного боргу, суд першої інстанції виходив з того, що з матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що останній, всупереч умовам Договору та приписам чинного законодавства, своєчасно та в повному обсязі не сплатив вартість поставленого товару, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість в загальному розмірі 275 040,00 грн.

Частково задовольняючи позов в частині стягнення відсотків річних, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем була допущена арифметична помилка під час розрахунку відсотків річних.

Крім того, суд першої інстанції вказав, що є обґрунтованими вимоги про стягнення інфляційних втрат, оскільки відповідачем було прострочено оплату основного боргу.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.08.2024 по справі №915/624/22.

Апелянт оскаржує вказане рішення суду першої інстанції в частині стягнення 5 922,78 грн 3% річних.

Відповідач зауважив, що ринок електричної енергії України перебуває в кризовому стані. Накопичена заборгованість поставила під загрозу стабільну безпечну роботу ДП НАЕК Енергоатом та виконання ним своїх зобов`язань перед державою, працівниками, кредиторами, у тому числі державними банками, та контрагентами. У зв`язку із значним зростанням простроченої заборгованості ДП Гарантований покупець перед ДП НАЕК Енергоатом та суттєвим зменшенням обсягу відпущеної електроенергії, виникла фінансова криза неплатежів.

Також відповідач вважає, що проблема неплатежів за відпущену електроенергію стала загальносуспільним явищем, у зв`язку з чим Указом президента України від 22.09.2020 року №40612020 Про невідкладні заходи щодо стабілізації ситуації в енергетичній сфері та подальшого розвитку ядерної енергетики Кабінету Міністрів України було приписано ужити вичерпних заходів, спрямованих на погашення заборгованості, що утворилася перед виробниками електричної енергії державного сектору економіки внаслідок виконання ними спеціальних обов`язків учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії; та забезпечити недопущення виникнення такої заборгованості в подальшому.

У зв`язку з викладеним, відповідач вважає, що його вина, як підстава для відповідальності, відсутня.

Апелянт також просить врахувати, що (1) втрата Відповідачем значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, (2) покладання на Відповідача в умовах воєнного положення додаткового фінансового тягаря у вигляді спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу і (3) необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС (Рівненської, Хмельницької, Південноукраїнської) є надзвичайними обставинами, які перешкодили Відповідачу своєчасно виконати свої зобов`язання.

На думку апелянта, враховуючи зазначене, стягнення з АТ «НАЕК «Енергоатом» відсотків річних у значному розмірі, може підірвати можливості виконання стратегічним підприємством своїх пріоритетних для безпеки держави завдань - підтримання безпечної експлуатації атомних енергоблоків та виконання соціально важливої державної місії, а саме забезпечення доступності електричної енергії для споживачів.

Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.08.2024 у справі № 915/624/22 частково та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «НВП ЕТАЛОН-ПРИЛАД» до АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії ВП ПАЕС в частині стягнення 3% річних в розмірі 5 922,78 грн., залишити без задоволення.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №915/624/22 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді Поліщук Л.В., Діброва Г.І. що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2024.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №915/624/22 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.08.2024 по справі №915/624/22 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Миколаївської області невідкладно надіслати матеріали справи №915/624/22 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № №915/624/24.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.08.2024 по справі №915/624/22; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 10.10.2024; призначено справу №915/624/22 до розгляду на 24.10.2024 о 12:30; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, зал судових засідань № 7, 3-ій поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.

24.10.2024 у судовому засіданні прийняв участь представник АТ «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» - Касьянов М.Г.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлявся належним чином.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.09.2024, якою призначено справу №915/624/22 до розгляду на 24.10.2024 о 12:30, була отримана в електронному кабінеті Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Еталон-Прилад» - 24.09.2024.

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 24.10.2024, не визнавалась апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.08.2024 по справі №915/624/22, до суду не повідомлялося.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.08.2024 по справі №915/624/22 по суті, не дивлячись на відсутність представника позивача, повідомленого про судове засідання належним чином. Відсутність зазначеного представника у даному випадку не повинно заважати здійсненню правосуддя.

Фактичні обставини, встановлені судом.

16.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково виробниче підприємство «Еталон-Прилад» (постачальник) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Южноукраїнська атомна електрична станція» (покупець) було укладено договір на постачання товару №53-123-01-21-07277 (далі Договір), у відповідності до умов якого постачальник зобов`язується передати покупцю, а покупець приймає на себе зобов`язання прийняти і оплатити товар код CPV38340000-0 по ДК 021:2015- прилади для вимірювання величин (Мультиметр) (далі товар), у кількості, асортименті і цінам, зазначеним у Специфікації №1 (Додаток до Договору №1), що є невід`ємною частиною цього Договору. Рік виготовлення товару не раніше 2020 року (п. 1.1 Договору).

У відповідності до п. 1.3 Договору, місцем виконання цього договору, у тому числі (але не виключно) місцем постачання, виконання грошових зобов`язань, місцем нарахування та сплати штрафних санкцій, виконання будь-яких зобов`язань, пов`язаних з якістю та комплектністю, є місто Южноукраїнськ.

Відповідно до п. 2.1 Договору, загальна вартість товару є твердою та складає: разом 229200,00 грн без ПДВ, крім того ПДВ 20%: 45840,00 грн. Всього з ПДВ 275040,00 грн.

Згідно п. 2.2 Договору, за цим договором оплата відбувається протягом 45 робочих днів після постачання товару згідно Специфікації №1 (Додаток до Договору №1) та виконання постачальником умов п.п. 3.2, 6.1 цього Договору. Пеня за несвоєчасну оплату не нараховується.

Відповідно до п. 3.1 Договору, постачання здійснюється з дати публікації Договору в системі ProZorro, але не пізніше 30.11.2021, на умовах DDP м.Южноукраїнськ, Миколаївська область, Южноукраїнське відділення ВП Складське господарство відповідно до Правил Інкотермс-2010, з обов`язковою присутністю представника постачальника.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що з товаром постачальник надає покупцю: - видаткову накладну (в трьох примірниках) з відображенням коду товару згідно з УКТ ЗЕД по позиційно; - електронну податкову накладну, оформлену та зареєстровану в ЄРПН у встановленому чинним законодавством порядку в електронній формі з дотриманням вимог законів України Про електронні документи та електронний документообіг та Про довірчі послуги у строки, визначені для реєстрації податкової накладної в ЄРПН; - документ, підтверджуючий якість товару (згідно ТС.0.0011.2216).

Згідно з п. 3.3 Договору, датою постачання є дата отримання товару на складі вантажоодержувача з відміткою в накладній на відвантаження товару.

У відповідності до п. 6.1 Договору, приймання товару по кількості і якості здійснюється відповідно до Інструкцій №П-6 Про порядок приймання продукції по кількості і №П-7 Про порядок приймання продукції по якості, та відповідно до вимог Стандарту державного підприємства НАЕК Енергоатом: Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції АЕС СОУ НАЕК 038:2021 (даний Стандарт є загальнодоступним в електронному вигляді і знаходиться на офіційному сайті ДП НАЕК Енергоатом в розділі Стандарти НАЕК Енергоатом за адресою: http://www.energoatom.com.ua/ua/about-6/company_standards-82).

Згідно п.п. 12.1.1 та 12.1.2 п. 12.1 Договору покупець зобов`язаний: - своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари; - приймати поставлені товари згідно розділу 6.

Постачальник має право, зокрема, своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлені товари (п. 12.4.1 Договору).

У відповідності до п. 13.1 Договору, договір вступає в силу з моменту підпису обома сторонами, та скріплення печаткою з боку покупця і діє до 31.12.2022 включно, а в частині виконання сторонами гарантійних зобов`язань до повного їх виконання. Продовження строку дії Договору можливе до його закінчення, шляхом укладення відповідної Додаткової угоди. Закінчення терміну дії цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії терміну цього Договору та виконання діючих зобов`язань (п. 13.2. Договору).

Договір підписаний та скріплений печатками сторін.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та відповідачем було складено та підписано Специфікацію № 1 на суму 275040,00 грн з ПДВ (Додаток 1 до Договору), відповідно до якої визначено: найменування, тип; технічні характеристики, ГОСТ, ТУ, ДСТУ; код товару згідно з УКТ ЗЕД; виробник; од. вим; кількість; ціна, грн без ПДВ; сума, грн без ПДВ, а саме Мультиметр цифровий М3500А в кількості 6 шт.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивачем (постачальником) поставлено відповідачу (покупцю) товар на загальну суму 275040,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи, підписаною сторонами видатковою накладною №РН-0000845 від 29.11.2021 на суму 275040,00 грн.

Невиконання відповідачем обов`язку за Договором в частині здійснення оплати за поставлений товар мало наслідком виникнення заборгованості та нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат, що і стало підставою для звернення до суду з позовом.

Відповідно до наказу ДП НАЕК «Енергоатом» № 01-228-н від 21.04.2022 року «Про зміну найменування ВП «Южно-Українська АЕС» з метою приведення найменування ВП «Южно-Українська АЕС» у відповідність із вимогами стандартів державної мови та правил українського правопису, з урахуванням службової записки виконавчої дирекції з правового забезпечення від 14.04.2022 № 01-142/10сл наказано перейменувати «Відокремлений підрозділ «Южно-Українська АЕС» державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на «Відокремлений підрозділ «Південноукраїнська АЕС» державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом» без зміни функцій, організаційної структури, штатного розпису та чисельності працівників відокремленого підрозділу.

Пунктом 2 вищевказаного наказу покладено на ВП ПАЕС відповідальність за ведення та супроводження усіх виробничих, організаційно-розпорядчих, договірних, дозвільних тощо документів ВП ЮУАЕС.

Наказ оприлюднено на офіційному вебсайті ДП НАЕК «Енергоатом» https://www.energoatom.com.ua/, а інформація щодо зміни найменування відокремленого підрозділу внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У даному випадку, рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.08.2024 у справі № 915/624/22 оскаржується виключно в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних в розмірі 5 922,78 грн.

Таким чином, колегія суддів переглядає рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.08.2024 у справі № 915/624/22 виключно в частині позовних вимог про стягнення 3 % річних. В іншій частині оскаржуване рішення не переглядається.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір № 53-123-01-21-07277 від 16.11.2021 є договором поставки.

Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Отже, договір № 53-123-01-21-07277 від 16.11.2021 став підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 2.2 Договору, оплата відбувається протягом 45 робочих днів після постачання товару згідно Специфікації №1 та виконання постачальником умов п.п. 3.2, 6.1 цього Договору.

Як вбачається з витягу з Єдиного реєстру податкових накладних №33, податкова накладна від 29.11.2021 на суму ПДВ 45840,00 грн зареєстрована в ЄРПН 14.12.2021.

З наданого відповідачем ярлику на придатну продукцію № 2-2898 від 15.12.2021 вбачається, що вхідний контроль товару по накладній №PH-0000845 від 29.11.2021 було здійснено 15.12.2021.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 1 ст. 251 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ч. 1 ст. 253 ЦК України).

Враховуючи встановлене, суд приходить до висновку, що за видатковою накладною №PH-0000845 від 29.11.2021 датою, з якої починається відлік строку оплати товару є 15.12.2021, а відповідно, гранична дата, до якої товар мав бути оплачений відповідачем, є 21.02.2022 включно.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з 22.02.2022 у відповідача виникло прострочення виконання грошового зобов`язання на суму основного боргу 275040,00 грн.

З матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що останній, всупереч умовам Договору та приписам чинного законодавства, своєчасно та в повному обсязі не сплатив вартість поставленого товару, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість в загальному розмірі 275040,00 грн.

Колегія суддів також зазначає, що невиконання грошового зобов`язання правильно кваліфіковане судом першої інстанції як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Колегія суддів погоджується з посиланням суду першої інстанції на те, що позивачем у позовній заяві невірно визначено граничний термін оплати за умовами Договору, тому і не вірно нараховані 3% річних та інфляційні втрати.

Так, позивач у позовній заяві на підставі ст. 625 ЦК України нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних, нарахованих на суму основного боргу за період з 09.02.2022 по 10.11.2022 у загальному розмірі 6194,05 грн.

В той же час, як було встановлено вище, першим днем прострочення виконання грошового зобов`язання за договором № 53-123-01-21-07277 від 16.11.2021 припадає саме на 22.02.2022, таким чином право нарахування відсотків річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України виникає саме з 22.02.2022.

Колегія суддів перевірила здійснений судом першої інстанції перерахунок 3% річних за період з 22.02.2022 по 10.11.2022 та встановила, що він є обгрунтованим та арифметично правильним, тому розмір 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача, становлять 5 922,78 грн.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на дію форс-мажорних обставин, які виникли в зв`язку з розпочатою 24.02.2022 військовою агресією російської федерації проти України, та введенням на території України воєнного стану, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин, обов`язок доведення факту своєчасності здійснення оплати за поставлений товар закон покладає на покупця (в даному випадку на відповідача у справі).

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з положеннями ст. 218 ГК України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Як вбачається зі змісту умов Договору, відповідач мав здійснити оплату протягом 45 робочих днів після постачання товару, тобто як встановлено судом з 22.02.2022 у відповідача виникло прострочення виконання грошового зобов`язання на суму основного боргу 275040,00 грн, а отже, на час виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання, обставини, які за доводами відповідача унеможливили своєчасне виконання зобов`язання, не існували.

За викладених вище обставин, колегія суддів суд відхиляє доводи відповідача з посиланням на те, що прострочення виконання зобов`язання з оплати за отриманий товар сталося внаслідок дії форс-мажорних обставин.

Суд апеляційної інстанції зазначає про безпідставність доводів скаржника щодо того, що скрутне матеріальне становище його підприємства, яке не залежить від нього, а від інших державних підприємств, які не сплачують йому борги, є в даному випадку виключною підставою для звільнення відповідача від відповідальності, зважаючи на таке.

Так, укладаючи договір, що є підставою позову, сторони чітко, на власний розсуд, погодили умови проведення розрахунків за послуги і не ставили їх в залежність від інших обставин, при цьому спірний правочин за своїми умовами не передбачає проведення відповідачем розрахунків лише за наявності відповідного фінансування.

Відтак, зважаючи на вимоги ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України та принципи свободи договору, у даному випадку, відповідач не може бути звільнений від відповідальності за неможливість виконання ним грошового договірного зобов`язання.

У ст. 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Проте, ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України визначено, що відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику цього суду як джерело права.

У рішеннях Європейського Суду з прав людини від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 рішень відповідно).

Відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов`язку виконати господарські зобов`язання. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 30.03.2020 у справі № 910/3011/19, від 03.04.2018 у справі №908/1076/17.

Крім того, посилання скаржника на факт перебування ринку електричної енергії України в кризовому стані, колегією суддів також до уваги не приймається з огляду на вимоги ст. 42 Господарського кодексу України, яка визначає, що підприємництво є самостійною господарською діяльністю, яка здійснюється на власний ризик, відтак сам по собі основний вид господарської діяльності відповідача у вигляді виробництва електроенергії жодним чином не свідчить про наявність правових підстав взагалі для звільнення останнього від відповідальності за порушення саме грошових зобов`язань за нормами ст.625 Цивільного кодексу України.

Також, відповідачем не подано суду жодних доказів на підтвердження вжиття усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правової підстави для звільнення відповідача від відповідальності за порушення взятого на себе зобов`язання у зв`язку з відсутністю вини, оскільки вказані обставини не доведені належними та допустимими доказами у справі.

Доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки апеляційного господарського суду.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.08.2024 по справі №915/624/22, за результатами його апеляційного перегляду, колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.08.2024 по справі №915/624/22 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.08.2024 по справі №915/624/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.08.2024 по справі №915/624/22 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 28.10.2024.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

Г.І. Діброва