Рішення

від 02.10.2024 по справі 472/1255/23

ВЕСЕЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 472/1255/23

Провадження №2/472/84/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2024 року селище Веселинове

Миколаївської області

Веселинівський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді - Орленко Л.О.,

з участю секретаря

судового засідання - Чорної О.В., ОСОБА_1 ,

представника позивачів - адвоката Зотікова С.Є.,

(в режимі відеоконференції),

представника відповідача - адвоката Губської Ю.О.,

представника відповідача

Веселинівської селищної ради - Стаднічука А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду№ 3у селищіВеселинове Миколаївської області цивільну справуу порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Веселинівська машинно-технологічна станція", Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, про визнання права спільної часткової власності в порядку спадкування, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

14грудня 2023року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Веселинівська машинно-технологічна станція", Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, про визнання права власності в порядку спадкування, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, визнання недійсною державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (дівоче прізвище ОСОБА_5 , змінено на ОСОБА_6 у зв`язку з реєстрацією шлюбу з гр. ОСОБА_7 01.09.1990 року, про що є відмітка в паспорті) є спадкоємцями першої черги за законом після смерті батька ОСОБА_8 згідно зі ст. 1261 Цивільного кодексу (далі ЦК) України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . На день відкриття спадщини вони проживали разом з ним в АДРЕСА_1 , а тому позивачі вважаються такими, що прийняли спадщину.

15.08.1999 року батькові позивачів ОСОБА_8 в порядку розпаювання земель колишнього КСП «Зоряний» Миколаївською сільською радою народних депутатів був виданий державний акт на право приватної власності на землю серії ІМК № 021122, який зареєстрований за № 26 в Книзі реєстрації записів державних актів на право приватної власності на землю, на дві земельних ділянки на території Миколаївської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області (нині Веселинівська територіальна громада Вознесенського району Миколаївської області) загальною площею 5,86 га, в тому числі земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 5,22 га та земельна ділянка № НОМЕР_2 площею 0,64 га.

Так, ОСОБА_8 зазначений під № 84 (418) як власник земельної ділянки площею 5,22 га у реєстрі власників земельних ділянок технічної документації по передачі в натурі земельних часток (паїв) членам підприємства та пенсіонерам із їх числа в приватну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель колективної власності КСП «Зоряний» в межах території Миколаївської сільської ради Веселинівського району, на плані з технічної документації цю земельну ділянку площею 5,22 га позначено під цим же номером 84 (418).

27.11.1999 року між ОСОБА_8 та Закритим акціонерним товариством «Веселинівська машинно-технологічна станція» (далі Веселинівська МТС) укладено договір оренди землі, посвідчений державним нотаріусом Веселинівської державної нотаріальної контори Болгарчук О.Ф. за реєстровим № 1220, відповідно до якого ОСОБА_8 передав ЗАТ «Веселинівська МТС» земельну ділянку площею 5,22 га в оренду строком на 10 років, тобто до 27.11.2009 року.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підп-риємців та громадських формувань юридичну особу ЗАТ «Веселинівська МТС» було припинено 14.04.2011 року внаслідок реорганізації у Товариство з обмеженою відповідальністю «Веселинівська машинно-технологічна станція» (ТОВ «Веселинівська МТС») яке має той же код юридичної особи 25379682 та є правонаступником ЗАТ «Веселинівська МТС».

08.03.2005 ОСОБА_8 помер, а його спадкоємці ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по закінченню строку оренди землі 27.11.2009 року не витребували земельну ділянку у ЗАТ «Веселинівська МТС», вона залишилась у фактичному володінні та користуванні ЗАТ «Веселинівська МТС», а з 14.04.2011 року і до цього часу перебуває у фактичному володінні та користуванні ТОВ «Веселинівська МТС».

Згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 17.10.2023 року належна ОСОБА_2 згідно з цим Державним актом земельна ділянка розташована на земельній ділянці з кадастровим № 4821782500:03:000:0030, відомості про неї внесені до Державного земельного кадастру на підставі заяви ТОВ «Веселинівська машинно-технологічна станція» та розробленої документації із землеустрою, в результаті чого уточнено площу земельної ділянки з 5,22 га до 5,2234 га.

У вересні 2023 року позивачі звернулись за оформленням спадщини до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Кучерової Г.А., якою 19.09.2023 року заведено спадкову справу № 56/2023. Нотаріус листом від 04.10.2023 року «щодо надання роз`яснення» повідомила, що позивачам як спадкоємцям неможливо видати свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку з кадастровим № 4821782500:03:000:0030, оскільки право власності на дану земельну ділянку зареєстровано не за спадкодавцем ОСОБА_8 , а за іншою особою на підставі рішення Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області № 27 від 18.04.2023 року.

В той же час позивачам стало відомо, що Веселинівським районним судом Миколаївської області розглядається справа № 472/816/23 за позовом ОСОБА_4 до ТОВ «Веселинівська МТС» про витребування земельної ділянки, яка є об`єктом спадщини після смерті ОСОБА_8 , та що в Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на дану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_4 .

Також позивачам стало відомо, що згідно з рішенням Веселинівської селищної ради від 18.04.2023 року № 28 ТОВ «Веселинівська МТС» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель сільськогосподарського виробництва, ненаданих у власність чи користування в межах території Миколаївської сільської ради (Веселинівська ТГ) Миколаївської області, та надано земельну ділянку загальною площею 5,2234 га з кадастровим № 4821782500:03:000:0030 в оренду ТОВ «Веселинівська МТС» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; 01.05.2023 року між ТОВ «Веселинівська МТС» та Веселинівською селищною радою укладений договір оренди землі строком на 7 років, тобто до 30.04.2030 року.

15 лютого 2024 року представник позивачів - адвокат Зотіков С.Є. подав до суду заяву про зміну предмета позову, в якій остаточно сформулював позовні вимоги позивачів, а саме просить суд:

- Визнати за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 право спільної часткової власності, з частками по 1/2 кожному, на земельну ділянку площею 5,2234 га, кадастровий номер 4821782500:03:000:0030, в порядку спадкування після смерті їх батька ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та витребувати дану земельну ділянку на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з чужого незаконного володіння у ОСОБА_4 .

- Усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 5,2234 га, кадастровий номер 4821782500:03:000:0030, шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Веселинівська машинно-технологічна станція" передати цю земельну ділянку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

В судовому засіданні12.06.2024 року позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

В судовому засіданні представник позивачів - адвокат Зотіков С.Є. позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві, зокрема зазначив, що позивачі прийняли спащину після смерті свого батька, а отже їм в порядку спадкування належить спірна земельна ділянка. Однак, дана земельна ділянка зареєстрована за відповідачем ОСОБА_4 , що порушує права позивачів як спадкоємців, а тому просить захистити їх права та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судове засідання відповідач ОСОБА_4 не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, але забезпечив участь в судовому засіданні свого представника - адвоката Губської Ю.О., яка з урахуванням відзиву на позовну заяву, зокрема зазначила, що відповідач ОСОБА_4 набув право власності на спірну земельну ділянку у встановленому законом порядку, не порушуючи нічиїх прав та законних інтересів, діючи добросовісно, покладаючись на компетенцію органів державної влади та органів місцевого самоврядування - Веселинівської селищної ради. Таким чином, просила відмовити в задоволенні позовних вимог в зв`язку із тим, що відповідач ОСОБА_4 є доросовісним набувачем спірної земельної ділянки, а тому він не знав і не міг знати про те, що дана земельна ділянка може перебувати у власності інших осіб, а тому не має нести відповідальність за допущені Веселинівською селищною радою помилки.

В судовому засіданні представник відповідача Веселинівської селищної ради - Стаднічук А.І. вказав, що у селищної ради не було інформації про наявність державного акта на спірну земельну ділянку, однак якщо буде встановлено, що спадкова земельна ділянка і земельна ділянка, яка передана ОСОБА_4 одна і та сама земельна ділянка, то селищна рада не має заперечень проти задоволення позовних вимог.

В судове засідання представник відповідача ТОВ "Веселинівська машинно-технологічна станція" - адвокат Скалов С.Ю. не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. 08.02.2024 року надав до суду заяву про розгляд справи без участі представника відповідача, зазначивши, що заперечень проти позову не мають.

Заслухавши вступне слово позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , представника позивача - адвоката Зотікова С.Є., представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Губської Ю.О., представника відповідача Веселинівської селищної ради - Стаднічука А.І., дослідивши матеріали справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, суд дійшов наступного висновку.

Фактичні обставинисправи,встановлені судом:

- 15.08.1999 року батькові позивачів ОСОБА_8 в порядку розпаювання земель колишнього КСП «Зоряний» Миколаївською сільською радою народних депутатів був виданий державний акт на право приватної власності на землю серії ІМК № 021122, зареєстрований в Книзі реєстрації записів державних актів на право приватної власності на землю за № 26, на дві земельних ділянки на території Миколаївської сільської ради Веселинівського району (нині Веселинівська селищна рада Вознесенського району Миколаївської області) загальною площею 5,86 га, в тому числі земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 5,22 га та земельна ділянка № НОМЕР_2 площею 0,64 га, що підтверджується копією державного акта та відповіддю ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області (т. 1 а.с. 17-19);

- 27.11.1999 року ОСОБА_8 передав земельну ділянку ЗАТ «Веселинівська машинно-технологічна» (14.04.2011 реорганізовано у ТОВ «Веселинівська машинно-технологічна станція») за договором оренди землі, посвідченого нотаріусом за реєстровим № 1220, строком на 10 років, що підтверджується копією вказаного договору оренди (т. 1 а.с. 20-21);

- ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер та відкрилася спадщина на його майно, в тому числі на земельну ділянку площею 5,22 га, що підтверджуєтсья копією свідоцтва про смерть серії (т. 1 а.с. 14);

- 18.04.2023 року Веселинівська селищна рада прийняла рішення № 27, яким затвердила технічну документацію з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, із земель сільськогосподарського виробництва, ненаданих у власність чи користування в межах території Миколаївської сільської ради, передала земельну ділянку у власність ОСОБА_4 на земельний пай розміром 6,93 умовних кадастрових гектари (який належав йому згідно з свідоцтвом про право на спадщину від 20.12.2021 року № 656), що підтверджується копією вказаного рішення (т. 1 а.с. 27), та інфомарцією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- 18.04.2023 року Веселинівська селищна рада також прийняла рішення № 28, яким затверджено технічну документацію з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, із земель сільськогосподарського виробництва, не наданих у власність чи користування в межах території Миколаївської сільської ради, та передано земельну ділянку в оренду ТОВ «Веселинівська МТС», з яким 01.05.2023 року селищною радою укладено договір оренди землі строком на 7 років, що підтверджується копією вказаного рішення (т. 1 а.с. 28-29) та копією договору оренди (т. 1 а.с. 29-31), та інфомарцією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- 26.05.2023 року право власності на вказану земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_4 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень 67765081, що підтверджується інфомарцією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- спірна земельна ділянка не визнавалась судом відумерлою спадщиною в порядку ст. 1277 ЦК України, що підтверджується листом Веселинівської селищної ради від 22.12.2023 року (т. 1 а.с. 99);

- позивачі, які є дітьми ОСОБА_8 , на час його смерті проживали разом з ним у селі Урсолівка Веселинівського району (наразі включений до новоутвореного внаслідок адміністративно-територіальної реформи Вознесенського району) АДРЕСА_1 , що підтверджується: свідоцтвом про смерть ОСОБА_8 , відмітками у паспортах позивачів, витягом з реєстру територіальної громади від 13.09.2023 року, поясненнями позивачів в судовому засіданні 12.06.2024 року, та матеріалами спадкової справи (т. 1 а.с. 193-209);

- в 2023 році позивачі звернулися до приватного нотаріуса Кучерової Г.А. за оформленням спадщини, якою 19.09.2023 року заведено спадкову справу № 56/2023; нотаріус листом від 04.10.2023 повідомила, що не може видати позивачам свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку, оскільки право власності на неї зареєстровано за іншою особою на підставі рішення Веселинівської селищної ради № 27 від 18.04.2023 (т. 1 а.с. 193-209);

- матеріалами спадкової справи № 56/2023 підтверджується, що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прийняли спадщину після смерті свого батька ОСОБА_8 , та інших спадкоємців померлого ОСОБА_8 , окрім позивачів, немає (т. 1 а.с. 193-209);

- Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області підтвердило що земельна ділянка, належна ОСОБА_8 згідно з державним актом на право приватної власності на землю ІМК № 021122, розташована на земельній ділянці з кадастровим № 4821782500:03:000:0030, відомості про яку були внесені до Державного земельного кадастру за заявою ТОВ «Веселинівська МТС» та розробленої документації із землеустрою, в результаті чого було уточнено площу земельної ділянки з 5,22 га до 5,2234 га, тобто, Держгеокадастр підтвердив, що це одна і та сама земельна ділянка, що підтверджується листом ГУ Держгеокадастру від 17.10.2023 року № 29-14-0.120-3589/2-23 (т. 1 а.с. 17);

- вказана вище інформація також підтверджується листом Веселинівської селищної ради від 18.06.2024 року, відповідно до якого, земельна ділянка з кадастровим номером 4821782500:03:000:0030, яка надана у власність ОСОБА_4 рішенням Веселинівської селищної ради від 18.04.2023 року № 27, є тією самою земельною ділянкою, що вказана в графічному матеріалі технічної документації щодо розпаювання земель колишнього КСП «Зоряний», як належна ОСОБА_8 , площею 5,22 га, позначена у списку пайовиків та на схемі під № НОМЕР_3 (418) (т. 2 а.с 113).

Таким чином, в позасудовому порядку позивачі позбавлені можливості оформити своє право власності на успадковане майно.

Щодо позовної вимоги про визнання права власності на земельну ділянку.

Судом встановлено,що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прийняли спадщину після смерті свого батька ОСОБА_8 , та інших спадкоємців померлого ОСОБА_8 , окрім позивачів, немає, а тому спадщина належить позивачам з часу її відкриття.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово нагадувала, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження№ 14-208цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19) та багатьох інших.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.

Частиною п`ятою статті 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Отже, у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає у нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього (див. правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12, постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 754/11747/18 (провадження№ 61-22947св19), від 15 березня 2023 року у справі № 759/8653/17 (провадження № 61-15468св19)).

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивачів як спадкоємців про визнання права власності на спірну спірну земельну ділянку є неефективним способом захисту їх прав, оскільки ефективним способом є вимога про витребування цієї земельної ділянки.

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в Постанові від 15.05.2024 року у справі № 755/12399/21, в Постанові від 10.07.2023 року у справі № 757/11526/19-ц, та в Постанові від 07.12.2022 року у справі № 757/26182/14-ц.

Щодо позовної вимоги про витребування земельної ділянки.

Статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року у справі № 752/13695/18 (провадження№ 61-6415св19)).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (правовий висновок сформульований у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року в справі № 6-2407цс15).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач),власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3)вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року в справі № 6-54цс17).

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року у справі № 1522/25684/12).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої статті 81 ЦПК України).

Представник відповідача - адвокат Губська Ю.О., як на підставу для відмови в позові, вказала, що втручання у право власності відповідача ОСОБА_4 порушить справедливий баланс інтересів, оскільки можливі позитивні наслідки вилучення земельної ділянки для захисту інтересів позивачів не переважають дотримання прав власника ОСОБА_4 , який законним шляхом набув у власність майно, покладаючись на добросовісність та компетентність посадових осіб Веселинівської селищної ради, і який унаслідок віндикації може втратити свою власність.

Суд з цими доводами представника відповідача не погоджується в повній мірі, з огляду на таке.

Так, в ході судового розгляду достеменно встановлено, що земельна ділянка, яка передана у власність відповідачу ОСОБА_4 є тією самою земельною ділянкою, яку отримали у спадщину після смерті свого батька ОСОБА_8 позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Вказане сторонами не оспорюється та підтверджується дослідженими доказами, які зазначені вище.

Таким чином, відповідач ОСОБА_4 безвідплатно отримав у власність спірну земельну ділянку, яку йому було передано відповідачем Веселинівською селищною радою, яка не мала права її відчужувати.

Спірна земельна ділянка вибула з володіння позивачів не з їх волі, а внаслідок того що Веселинівська селищна рада безпідставного визначила цю земельну ділянку як таку, що не надана у власність чи користування, та її незаконного передання у власність ОСОБА_4 , хоча відумерлою спадщиною земельна ділянка не визнавалась та в комунальну власність Веселинівської територіальної громади не передавалась.

Тобто, відчуження спірної земельної ділянки відбулось поза волею її співвласників - позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , і без їх відома, на підставі рішення Веселинівської селищної ради № 27 від 18.04.2023 року, яке суперечить нормам чинного законодавства, оскільки саме Веселинівська селищна рада належним чином не перевірила технічну документацію та бепідставно передала у власність земельну ділянку, яка належить позивачам, відповідачу ОСОБА_4 .

Відповідач ОСОБА_4 дійсно є добросовісним набувачем, оскільки не знав і не міг знати про те, що це майно вибуло із власності позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 поза їх волею, однаквідповідно до частини третьої статті 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

При цьому, розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палати від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20).

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див.: рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07).

У даній справі відповідач ОСОБА_4 набув право власності на спірну земельну ділянку не за відплатним договором, а безоплатно в особи, яка не права розпоряджатись спірним майном. А тому, позивачі як власники спірного майна мають право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. До того ж, варто зазначити, що відповідач ОСОБА_4 не позбавлений можливості повторно звернутись до Веселинівської селищної ради з заявою про отримання іншої земельної ділянки (частки паю).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як спадкоємці свого батька ОСОБА_8 та власники спірної земельної ділянки, оскільки спадщина належить їм з часу її відкриття, у яких майно вибуло не з їх волі, мають право на витребування спірної земельної ділянки від відповідача ОСОБА_4 на підставі статті 388 ЦК України, і це не призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції».

Щодо позовної вимоги про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Позовом про витребування майна (віндикаційним позовом) є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності індивідуально визначеного майна, до особи, яка ним заволоділа, про витребування цього майна з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Негаторний позов - це вимога власника, який володіє річчю, або її титульного володільця, про усунення існуючих перешкод у здійсненні користування і розпорядження нею (стаття 391 ЦК України).

Володіння нерухомим майном підтверджується зокрема фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18)).

Тобто, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача права володіння майном. Відсутність або наявність в особи права володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння. Особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Таким чином, з огляду на те, що у позивачів відсутнє право володіння спірною земельною ділянкою, оскільки право власності за ними на неї не зареєстровано, то негаторний позов в даному випадку буде неефективним способом захисту.

Проте, як вже зазначалося вище, судом також було встановлено, що Веселинівська селищна рада не тільки передала у власність відповідачу ОСОБА_4 земельну ділянку, яка належить позивачам, а й цю ж земельну ділянку передала в оренду відповідачу ТОВ "Веселинівська машинно-технологічна станція", що підтверджується копією договору оренди від 01.05.2023 року (т. 1 а.с. 29-31).

Таким чином, на час пред`явлення позову, хоча право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_4 , однак вказана земельна ділянка перебуває у користуванні ТОВ "Веселинівська машинно-технологічна станція".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі№ 367/2022/15-ц наведено правовий висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей387і388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

У зв`язку із наведеним, суд звертає увагу на те, що витребування спірної земельної ділянки у ТОВ "Веселинівська машинно-технологічна станція" без оскарження договору оренди, укладеного із Веселинівською селищною радою, відповідає вищевикладеним правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду, відповідно до яких майно підлягає витребуванню у останнього набувача без необхідності визнання недійсними останніх правочинів щодо такого майна. При цьому витребування спірної земельної ділянки також у орендаря, який виступає користувачем земельної ділянки, тобто останнім набувачем, відповідатиме меті віндикаційного позову, спрямованого на захист прав власника майна.

Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 672/362/20.

Отже, врахувавши те, що Веселинівська селищна рада не мала права передавати спірну земельну ділянку в оренду ТОВ "Веселинівська машинно-технологічна станція", то суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом витребування спірної земельної ділянки і у ОСОБА_4 , і уТОВ "Веселинівська машинно-технологічна станція".

При цьому витребування спірної земельної ділянки також у орендаря, який виступає користувачем земельної ділянки, тобто останнім набувачем, відповідатиме меті віндикаційного позову, спрямованого на захист прав власника майна.

Витребування земельної ділянки у ТОВ "Веселинівська машинно-технологічна станція", а не усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою як того просить позивач, суд не вважає виходом за межі позовних вимог, оскільки суд вправі самостійно визначити, яку вимогу по суті (а не за формою) пред`являє позивач, і відповідно застосувати належні норми законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з позовом позивачами сплачено судовий збір в розмірі 2207,68 гривень за позовні вимоги, та 605,60 гривень судового збору за заявою про забезпечення позову, що загалом становить 2813,28 гривень. Тобто, кожен з позивачів сплатив судовий збір по 1406,64 гривень. Таким чином, кожен відповідач повинен сплатити кожному позивачу по 468,88 гривень (1406,64 / 3).

За таких обставин, враховуючи, що позовні вимоги задоволено, суд вважає за необхідне стягнути з кожного відповідача на користь кожного позивача сплачений судовий збір за позовну заяву та за заяву про забезпечення позову в розмірі по 468,88 гривень з кожного.

Суд вважає за необхідне стягнути судовий збір саме з усіх трьох відповідачів, а не лише з тих у кого витребовує земельну ділянку, оскільки саме на підставі рішень Веселинівської селищної ради, які суперечать чинному законодавству, відбулось порушення прав позивачів, а тому є справедливим стягнення судового збору (судових витрат) також із Веселинівської селищної ради.

Також, ухвалою суду від 08.02.2024 року було застосовано заходи забезпечення позову, а саме:

- заборонено ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ), відчужувати будь-яким способом (продавати, дарувати тощо) земельну ділянку із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,2234 га, із кадастровим номером: 4821782500:03:000:0030, яка розташована на території Веселинівської селищної ради (Веселинівська територіальна громада) Вознесенського району Миколаївської області (раніше - Миколаївської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області).

Відповідно доч.7та ч.8ст.158ЦПК України у разіухвалення судомрішення прозадоволення позовузаходи забезпеченняпозову продовжуютьдіяти протягомдев`яноста днівз днянабрання вказанимрішенням законноїсили абоможуть бутискасовані завмотивованим клопотаннямучасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Таким чином, відповідно до ч. 7 та ч. 8 ст. 158 ЦПК України застосовані судом заходи забезпечення позову згідно з ухвалою Веселинівського районного суду Миколаївської області від 08 лютого 2024 року продовжують діяти протягом 90 (дев`яноста) днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 ,Товариства зобмеженою відповідальністю"Веселинівськамашинно-технологічнастанція",Веселинівської селищноїради Вознесенськогорайону Миколаївськоїобласті провизнання праваспільної частковоївласності наземельну ділянкув порядкуспадкування,витребування земельноїділянки зчужого незаконноговолодіння,усунення перешкодв користуванніземельною ділянкою,- задовольнити частково.

Витребувати у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , та уТовариства зобмеженою відповідальністю"Веселинівськамашинно-технологічнастанція" (вул. Київська, буд. 23 с-ще Веселинове Вознесенського району Миколаївської області, поштовий індекс: 57001, код ЄДРПОУ: 25379682), на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 , уродженця с. Урсолівка Веселинівського району Миколаївської області, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_6 , уродженки с. Урсолівка Веселинівського району Миколаївської області, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , в рівних частках по 1/2 кожному, земельну ділянку із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,2234 га, із кадастровим номером: 4821782500:03:000:0030, яка розташована на території Веселинівської селищної ради (Веселинівська територіальна громада) Вознесенського району Миколаївської області (раніше - Миколаївської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області).

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права спільної часткової власності на земельну ділянку в порядку спадкування та в усуненні перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , Товариства зобмеженою відповідальністю"Веселинівськамашинно-технологічнастанція" (вул. Київська, буд. 23 с-ще Веселинове Вознесенського району Миколаївської області, поштовий індекс: 57001, код ЄДРПОУ: 25379682), та Веселинівськоїселищної радиВознесенського районуМиколаївської області (вул. Мозолевського, буд. 14 с-ще Веселинове Вознесенського району Миколаївської області, поштовий індекс: 57001, код ЄДРПОУ: 04376044), на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,реєстраційний номероблікової карткиплатника податків: НОМЕР_5 ,уродженця с.Урсолівка Веселинівськогорайону Миколаївськоїобласті,який зареєстрованийза адресою: АДРЕСА_1 , судовий збірза розглядсправи всуді першоїінстанції таза розглядзаяви прозабезпечення позовув розмірі по 468 (чотириста шістдесят вісім) гривень 88 (вісімдесят вісім) копійок з кожного.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , Товариства зобмеженою відповідальністю"Веселинівськамашинно-технологічнастанція" (вул. Київська, буд. 23 с-ще Веселинове Вознесенського району Миколаївської області, поштовий індекс: 57001, код ЄДРПОУ: 25379682), та Веселинівськоїселищної радиВознесенського районуМиколаївської області (вул. Мозолевського, буд. 14 с-ще Веселинове Вознесенського району Миколаївської області, поштовий індекс: 57001, код ЄДРПОУ: 04376044), на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_6 , уродженки с. Урсолівка Веселинівського району Миколаївської області, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , судовий збірза розглядсправи всуді першоїінстанції таза розглядзаяви прозабезпечення позовув розмірі по 468 (чотириста шістдесят вісім) гривень 88 (вісімдесят вісім) копійок з кожного.

Відповідно до ч. 7 та ч. 8 ст. 158 ЦПК України застосовані судом заходи забезпечення позову згідно з ухвалою Веселинівського районного суду Миколаївської області від 08 лютого 2024 року продовжують діяти протягом 90 (дев`яноста) днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разіпропуску зінших поважнихпричин,крім випадків,зазначених участині другійстатті 358цього Кодексу.

Повний текст рішення суду складено 14 жовтня 2024 року.

Суддя Веселинівського районного суду

Миколаївської області Л.О. Орленко