Рішення

від 28.10.2024 по справі 754/9212/24

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/4523/24

Справа №754/9212/24

РІШЕННЯ

Іменем України

(повне, виготовлено 28.10.2024)

28 жовтня 2024 року м. Київ, Деснянський районний суд м. Києва, суддя О. Грегуль, секретар судового засідання І. Вакуленко, справа № 754/9212/24

ОСОБА_1 - позивач

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля - відповідач

Вимоги позивача: скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди

Докієн Д.Б. - представник позивача (адвокат)

Щукіна І.В. - представник відповідача

ВСТАНОВИВ:

Представником позивача 18.06.2024 підписано і 18.06.2024 поштою подано позов у якому посилаючись на порушення трудових прав позивач просить: 1) Визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 24.02.2023 № 57-к в частині звільнення позивача з посади доцента кафедри комп`ютерно-інтегрованих систем управління факультету інформаційних технологій та електроніки відповідача; 2) Поновити позивача на посаді доцента кафедри комп`ютерно-інтегрованих систем управління факультету інформаційних технологій та електроніки відповідача; 3) Стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з дати звільнення (28.02.2023) по дату ухвалення судового рішення, а саме за період з 01.03.2023 по 16.10.2024 за 426 робочих днів у сумі 359884,80 грн.; 4) Стягнути з відповідача на користь позивача 50000 грн. - моральної шкоди, яка виражається в душевних стражданнях, погіршенні психічного стану сповільненні процесу реабілітації і реінтеграції в суспільство після пережитого полону, моральних переживаннях через дії відповідача, необхідності звертатись до суду та необхідності доводити перед судом правомірність своїх вимог; 5) Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі; 6) Судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 01.07.2024 відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 01.07.2024 витребувано докази.

Внесеною до протоколу судового засідання ухвалою суду від 23.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Про час і місце розгляду справи всі учасники справи повідомлялись належним чином через повідомлені і доступні суду засоби зв`язку відповідно: поштою, електронною поштою, SMS, додаток «Дія», під розписку, а також інформація про рух справи розміщується на офіційному сайті суду і є загальнодоступною.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, а представник відповідача позов не визнав.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи суд у судовому засіданні встановив наступне.

Відповідно до запису від 11.10.2019 наданої стороною позивача і завіреної представником позивача копії трудової книжки позивача, наказом відповідача № 266-к від 11.10.2019 позивач переведений на посаду доцента кафедри комп`ютерно-інтегрованих систем управління до обрання за конкурсом.

Відповідно до наданої стороною позивача завіреної представником позивача копії укладеного між позивачем і відповідачем контракту з науково-педагогічним працівником від 26.06.2020 позивач призначається на посаду доцента кафедри КІСУ на строк з 01.07.2020 по 30.06.2025.

Перебування позивача з відповідачем у трудових відносинах відповідачем не заперечується.

З 02.03.2022 позивач перебував у полоні та 03.01.2024 був звільнений з полону, що підтверджується листом державного підприємства «Український національний центр розбудови миру № 483-24 від 10.01.2024 та випискою з Єдиного реєстру осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України № 06-08/3197 від 04.03.2024.

З приводу позбавлення волі позивача до ЄРДР 12.05.2022 в 11:44:58 внесено відомості за ч. 1 ст. 146 КК України.

Наказом відповідача від 30.03.2022 № 49-к «Про оголошення простою» відповідачем на підставі ч. 1 ст. 113 КЗпП України з 01.04.2022 встановлено простій.

Наказом відповідача від 30.04.2022 № 135/01 «Про призупинення дії трудового договору» з позивачем призупинено дію трудового договору з 01.05.2022 за ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в у мовах воєнного стану».

Наказом відповідача від 24.02.2023 № 57-к «Про звільнення» наказано у відповідності з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ на підставі актів про відсутність на роботі співробітників від керівників структурних підрозділів, табелів обліку робочого часу з урахуванням тривалої відсутності на роботі протягом понад 4 місяці поспіль та відсутності доказів поважних причин, звільнити 28.02.2023 у зв`язку з відсутністю позивача на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль за п. 8-3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Згідно п. 8-3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України «Підставами припинення трудового договору є: 8-3) відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль».

Згідно ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-ІХ, 1. Призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором. Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади. 2. Призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому, зокрема, зазначається інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім`я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору. Наказ (розпорядження) про призупинення дії трудового договору, укладеного з посадовими особами державних органів та органів місцевого самоврядування, роботодавець подає для погодження до військової адміністрації, яка здійснює свої повноваження на відповідній території (військові адміністрації населених пунктів та районні військові адміністрації, а за їх відсутності - обласні). 3. У разі незгоди працівника (працівників) із наказом (розпорядженням) роботодавця про призупинення дії трудового договору працівником або профспілкою за дорученням працівника (працівників) відповідний наказ (розпорядження) може бути оскаржений до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, або його територіального органу, який, вивчивши зміст наказу (розпорядження) та підстави для його видання, за погодженням з військовою адміністрацією може внести роботодавцеві припис про скасування відповідного наказу (розпорядження) або про усунення порушення законодавства про працю іншим шляхом, що є обов`язковим до виконання роботодавцем протягом 14 календарних днів з дня отримання такого припису. Приписи у разі оскарження наказу (розпорядження) про призупинення дії трудового договору, укладеного з посадовими особами, зазначеними в абзаці другому частини другої цієї статті, можуть бути внесені роботодавцеві за погодженням з військовою адміністрацією. Припис центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, або його територіального органу може бути оскаржений роботодавцем протягом 10 календарних днів у судовому порядку. 4. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

Згідно ст. 15 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-ІХ, 1. Відшкодування працівникам та роботодавцям пов`язаних із трудовими відносинами грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України, здійснюється за рахунок коштів держави-агресора, а також коштів, отриманих з/від відповідних фондів на відновлення України, у тому числі міжнародних, міжнародної технічної та/або поворотної чи безповоротної фінансової допомоги, інших джерел, передбачених законодавством. 2. Порядок визначення і відшкодування працівникам та роботодавцям пов`язаних із трудовими відносинами грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» від 26.01.2022 № 2010-ІХ, 1. Прийняття рішень з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України здійснюється Комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (далі - Комісія).

Відповідно до листа Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 22/С-14951-6.2-10754 від 18.10.2023 комісія з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України на засіданні 22.09.2023 ухвалила рішення про встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України ОСОБА_1 (позивач).

Відповідно до довідки КПН КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» від 14.06.2024 ОСОБА_1 (позивач) з 03.06.2024 по теперішній час знаходиться на лікуванні в КПН КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини».

Згідно ст. 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» від 26.01.2022 № 2010-ІХ, 1. За особою, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, зберігається місце роботи (посада) протягом усього періоду позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а також протягом шести місяців з дня звільнення, у разі проходження такою особою заходів з медичної, реабілітаційної, у тому числі психологічної, допомоги, санаторно-курортного лікування, інших відновлювальних (постізоляційних, реінтеграційних) заходів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 2. Держава забезпечує додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, після їх звільнення шляхом надання права на одноразове отримання ваучера для підтримання конкурентоспроможності на ринку праці шляхом перепідготовки, спеціалізації, підвищення кваліфікації, отримання освіти за професіями та спеціальностями для пріоритетних видів економічної діяльності в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 3. До страхового стажу особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, зараховується фактичний строк позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України. 4. Дія цієї статті не поширюється на осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, з числа військовослужбовців.

Згідно ст. 119-1 КЗпП України «За особою, стосовно якої згідно із Законом України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей" встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, зберігається місце роботи (посада) протягом усього періоду позбавлення свободи, а також протягом шести місяців з дня звільнення у разі проходження такою особою заходів з медичної, реабілітаційної, у тому числі психологічної, допомоги, санаторно-курортного лікування, інших відновлювальних (постізоляційних, реінтеграційних) заходів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.».

Листом від 25.04.2024 позивач звернувся до відповідача з проханням повідомити про стан трудових відносин.

Листом відповідача від 15.05.2024 № 414/01 позивачу на його лист від 25.04.2024 повідомлено про його звільнення.

Позивача на роботі не поновлено.

Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 235 КЗпП України «У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.».

Згідно ст. 237-1 КЗпП України, Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно ст. 13 ЦПК України, 1. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. 2. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. 3. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. 4. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Згідно ч. 1 - ч. 3 ст. 21 КЗпП України: «Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.».

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.07.2022 у справі № 487/1448/20: «Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (справа про тлумачення терміну «законодавство»), контракт, як особлива форма трудового договору, повинен спрямовуватися на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівника, враховуючи його індивідуальні здібності й професійні навички, його правову і соціальну захищеність. Умови контракту, які погіршують становище працівника, порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними (стаття 9 КЗпП України) (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини). На момент прийняття Конституційним Судом України Рішення від № 12-рп/98 положення частини третьої статті 21 Кодексу передбачали, що сфера застосування контракту визначається законодавством. Надаючи офіційне тлумачення цій нормі Конституційний Суд України зазначив, що терміном «законодавство» охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Законом України «Про управління об`єктами державної власності», зокрема статтею 6, визначено, що сферою застосування контрактної форми трудового договору є трудові відносини між уповноваженими органами управління (в даному випадку відповідачем) та керівниками підприємств, установ та організацій (позивачем). Порядок укладення контрактів із керівниками підприємств, установ та організацій державної форми власності визначений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності». Пунктом 3 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України передбачено, що з керівниками підприємств, раніше обраними чи призначеними на посаду, також укладаються або переукладаються контракти. У разі відмови міністерства або іншого підвідомчого Кабінету Міністрів України органу виконавчої влади укласти контракт з керівником підприємства, трудовий договір розривається на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. У разі відмови керівника підприємства укласти контракт, трудовий договір з ним припиняється на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України. У постанові Верховного суду від 06 березня 2018 року у справі № 664/2284/16-ц викладено висновок про те, що відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін. Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.».

Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).

ЄСПЛ підкреслив, що право на доступ до суду є невід`ємним аспектом гарантій, закріплених у Європейській конвенції з прав людини, посилаючись на принципи верховенства права та уникнення свавілля, які лежать в основі багатьох Конвенції. Можливі обмеження вищезазначеного права не повинні обмежувати доступ, наданий особі, таким чином або в такому обсязі, щоб була порушена сама суть права. Так, ЄСПЛ зазначив, що, застосовуючи процесуальні норми, суди повинні уникати надмірного формалізму, який би зашкодив справедливості розгляду.

Вирішуючи спір у межах заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.

На час судового розгляду справи суду не надано доказів про втрачу чинності/законної сили наказу відповідача від 30.04.2022 № 135/01 «Про призупинення дії трудового договору» по відношенню до позивача.

При детальному з`ясуванні судом у відповідача щодо долі наказу відповідача від 30.04.2022 № 135/01 «Про призупинення дії трудового договору» по відношенню до позивача представник відповідача суду повідомив, що на час судового розгляду справи наказ відповідача від 30.04.2022 № 135/01 «Про призупинення дії трудового договору» по відношенню до позивача є чинним.

По суті позивача було звільнено у період дії наказу відповідача від 30.04.2022 № 135/01 «Про призупинення дії трудового договору» з позивачем без прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору і сам наказ видано коли позивач вже перебував у полоні (02.03.2022 - початок полону).

Після звільнення позивача з полону відповідач відмовляється поновлювати позивача на роботі з дати звільнення з урахуванням вимог ст. 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» від 26.01.2022 № 2010-ІХ.

Тому, позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу відповідача від 24.02.2023 № 57-к в частині звільнення позивача та позовні вимоги про поновлення на роботі суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

При детальному з`ясуванні судом у сторони позивача інформації про статус позивача та його доходи суду повідомлено, що до полону позивач перебував у статусі цивільного та не відносився до числа військовослужбовців. На даний час позивач не працевлаштований і доходу у виді заробітної плати або грошового забезпечення, як військовослужбовець не отримує і позивач не є військовослужбовцем.

Статус УБД позивач отримав до війни за участь в АТО.

Відповідно до наданої відповідачем довідки про заробітну плату за травень 2021 - квітень 2022 від 28.06.2024 № 125 заробітна плата позивача в січня 2022 становила 16473,51 грн. і в лютому 2022 становила 16473,51 грн..

16473,51 грн. + 16473,51 грн. : 2 = 16473,51 грн. - розмір середнього заробітку за один місяць.

З урахуванням положень ч. 1 і ч. 2 ст. 235 КЗпП України 16473,51 грн. х 12 місяців (1 рік) = 197682,12 грн. - розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за 1 рік.

Тому, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд вважає частково обґрунтованими і такими, що задовольняються частково.

Вищевикладене дає правові підстави для висновку про порушення трудових прав.

Суд вважає, що порушенням трудових прав позивачу заподіяно моральну шкоду. Наявність вини відповідача в порушенні трудових прав позивача судом встановлена. Що ж до розміру морального відшкодування то з урахуванням ступеня вини відповідача, обставин заподіяння моральної шкоди, тривалості страждань та негативних наслідків, які настали для позивача в зв`язку з порушенням його трудових прав суд вважає, що 50000 грн. про стягнення яких просить позивач є достатнім і співмірним розміром для відшкодування заподіяної позивачу моральної шкоди.

За таких обставин позов задовольняється частково.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, 1. Судовий збір справляється: у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.

Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, 3. При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Згідно ч. 1, ч. 2, ч. 6, ч. 7 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 6. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 7. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивачем судовий збір не сплачувався, як учасником бойових дій (посвідчення серія НОМЕР_1 від 19.02.2020).

197682,12 : 100 % = 1976,8212 (після математичного округлення) = 1976,82 грн. - розмір судового збору за позовні вимоги майнового характеру.

1211,20 х 3 (три позовні вимоги немайнового характеру, зокрема 1) визнання незаконним та скасування наказу; 2) поновлення на роботі; 3) відшкодування моральної шкоди) = 3633,60 грн. - розмір судового збору за позовні вимоги немайнового характеру.

1976,82 грн. + 3633,60 грн. = 5610,42 грн..

Питання про відшкодування правничої допомоги судом по суті не вирішується, оскільки до початку судових дебатів сторона позивача зробила заяву, що докази витрат на правничу допомогу будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Згідно п. 2 і п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, 1. Суд допускає негайне виконання рішень у справах про: 2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; 4) поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Керуючись ст. 263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (місцезнаходження: 01042, м. Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, буд. 17, ЄДРПОУ 02070714) від 24.02.2023 № 57-к в частині звільнення позивача з посади доцента кафедри комп`ютерно-інтегрованих систем управління факультету інформаційних технологій та електроніки відповідача.

Поновити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до довідки переселенці 3003-7501766577 від 13.06.2024 адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на посаді доцента кафедри комп`ютерно-інтегрованих систем управління факультету інформаційних технологій та електроніки Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (місцезнаходження: 01042, м. Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, буд. 17, ЄДРПОУ 02070714).

Стягнути з Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (місцезнаходження: 01042, м. Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, буд. 17, ЄДРПОУ 02070714) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до довідки переселенці 3003-7501766577 від 13.06.2024 адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 197682,12 грн. - середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Стягнути з Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (місцезнаходження: 01042, м. Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, буд. 17, ЄДРПОУ 02070714) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до довідки переселенці 3003-7501766577 від 13.06.2024 адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 50000 грн. - моральної шкоди.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до довідки переселенці 3003-7501766577 від 13.06.2024 адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на посаді доцента кафедри комп`ютерно-інтегрованих систем управління факультету інформаційних технологій та електроніки Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (місцезнаходження: 01042, м. Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, буд. 17, ЄДРПОУ 02070714).

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (місцезнаходження: 01042, м. Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, буд. 17, ЄДРПОУ 02070714) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до довідки переселенці 3003-7501766577 від 13.06.2024 адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 16473,51 грн. - заробітної плати за один місяць.

Стягнути з Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (місцезнаходження: 01042, м. Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, буд. 17, ЄДРПОУ 02070714) у дохід держави 5610,42 грн. - судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ: