Постанова

від 18.02.2025 по справі 754/9212/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

18 лютого 2025 року

м. Київ

провадження №22-ц/824/4658/2025

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Желепи О. В., Поливач Л. Д.,

за участю секретаря Марченка М. С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля, в інтересах якого діє Щукіна Ірина В'ячеславівна,

на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2024 року

та на додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 06 листопада 2024 року

у цивільній справі №754/9212/24 Деснянського районного суду м. Києва

за позовом ОСОБА_1

до Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля

про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди

У С Т А Н О В И В:

В червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (далі - відповідач, Університет) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що під час перебування у трудових відносинах з відповідачем, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, він 02.03.2022 потрапив у полон. 03.01.2024 він був звільнений з полону та протягом тривалого часу проходив медичну, реабілітаційну та психологічну допомоги. Після часткового покращення здоров'я, він звернувся до відповідача про отримання інформації щодо стану трудових відносин, та 15.05.2024 року дізнався, що у період перебування позивача у полоні, його було звільнено.

Посилаючись на те, що за приписами ст. 119-1 КЗпП України позивач має право збереження місця роботи протягом усього періоду перебування у полоні просив:

визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 24.02.2023 №57-к в частині звільнення позивача з посади доцента кафедри комп`ютерно-інтегрованих систем управління факультету інформаційних технологій та електроніки відповідача;

поновити позивача на посаді доцента кафедри комп`ютерно-інтегрованих систем управління факультету інформаційних технологій та електроніки відповідача;

стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з дати звільнення (28.02.2023) по дату ухвалення судового рішення, а саме за період з 01.03.2023 по 16.10.2024 за 426 робочих днів у сумі 359 884,80 грн;

стягнути з відповідача на користь позивача 50 000 грн моральної шкоди, яка виражається в душевних стражданнях, погіршенні психічного стану сповільненні процесу реабілітації і реінтеграції в суспільство після пережитого полону, моральних переживаннях через дії відповідача, необхідності звертатись до суду та необхідності доводити перед судом правомірність своїх вимог.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2024 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля від 24.02.2023 №57-к в частині звільнення. Поновлено ОСОБА_1 на посаді доцента кафедри комп`ютерно-інтегрованих систем управління факультету інформаційних технологій та електроніки Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 197 682,12 грн та 50 000 грн моральної шкоди.

Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 06 листопада 2024 року стягнуто з Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 937,50 грн.

Не погоджуючись з судовим рішенням в частині задоволення майнових позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та з додатковим рішенням щодо розподілу судових витрат відповідач звернувся до апеляційного суду з апеляційними скаргами.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги на рішення суду посилався на порушення судом норм процесуального права. Вважав, що суд першої інстанції не дослідив належним чином зібрані у справі докази, не надав належної оцінки матеріалам, які знаходяться у справі та не встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та не надав належної правової оцінки доводам і доказам відповідача.

Посилався на незаконність дій суду щодо відкриття провадження у справі без належної перевірки дотримання позивачем вимог, передбачених ст. 177 ЦПК України.

Суд не виконав свого обов`язку щодо надсилання позовної заяви з додатками, чим позбавив відповідача права на подання відзиву на позовну заяву, яку відповідач не отримував.

Судом розглянуто справу на підставі неналежних доказів за відсутності оригіналу контракту та трудової книжки.

Судом неправильно встановлено обставини справи та не враховано, що на час видання оспорюваного наказу про звільнення у відповідача були відсутні належні документи, які б підтверджували факт перебування позивача у полоні, та як наслідок право на збереження робочого місця.

Доводив, що позивач не виконував своїх трудових функцій не внаслідок видання наказу про звільнення, а внаслідок перебування у полоні та у зв`язку з подальшою реабілітацією, що виключає вину відповідача у порушенні прав позивача, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Також доводив, що відповідач не може нести відповідальність за завдання позивачу моральної шкоди внаслідок перебування у полоні.

Просив скасувати рішення суду першої інстанції від 28.10.2024 в частині задоволених позовних вимог про стягнення 197 682,12 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу та про стягнення моральної шкоди в розмірі 50 000 грн.

Як на підставу скасування додаткового рішення суду посилався на те, що судом невірно вирішено питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу. Просив скасувати додаткове рішення суду від 06.11.2024 та ухвалити нове судове рішення яким визначити суму правничої допомоги, що підлягає стягненню на користь позивача у розмірі 4 937,50 грн.

У судовому засіданні представник відповідача - Щукіна І. В. апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити, а рішення суду в оскаржуваній частині скасувати.

Представник ОСОБА_1 - Докієн Д. Б. у судовому засіданні апеляційного суду просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухав доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідив матеріали справи, перевірив доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга на рішення суду підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що станом на 02.03.2022 сторони у справі перебували у трудових відносинах.

Перебування позивача з відповідачем у трудових відносинах відповідачем не заперечується.

Наказом відповідача від 30.03.2022 №49-к «Про оголошення простою» відповідачем на підставі ч. 1 ст. 113 КЗпП України з 01.04.2022 встановлено простій.

Наказом відповідача від 30.04.2022 №135/01 «Про призупинення дії трудового договору» з позивачем призупинено дію трудового договору з 01.05.2022 за ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в у мовах воєнного стану».

Наказом відповідача від 24.02.2023 №57-к «Про звільнення» наказано у відповідності із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ на підставі актів про відсутність на роботі співробітників від керівників структурних підрозділів, табелів обліку робочого часу з урахуванням тривалої відсутності на роботі протягом понад 4 місяці поспіль та відсутності доказів поважних причин, звільнити 28.02.2023 у зв`язку з відсутністю позивача на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль за п. 8-3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Згідно п. 8-3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, «Підставами припинення трудового договору є: 8-3) відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль».

Факт відсутності позивача у вказаний період на роботі не заперечується.

Однак, задовольняючи позовні вимоги про скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді, суд виходив з того, що з 02.03.2022 позивач перебував у полоні та 03.01.2024 був звільнений з полону, що підтверджується листом державного підприємства «Український національний центр розбудови миру №483-24 від 10.01.2024 та випискою з Єдиного реєстру осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України №06-08/3197 від 04.03.2024.

З приводу позбавлення волі позивача до ЄРДР 12.05.2022 в 11:44:58 внесено відомості за ч. 1 ст. 146 КК України.

Рішення суду в частині задоволення позовних вимог про скасування наказу про звільнення та про поновлення на посаді відповідачем не оскаржується.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що суд дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Так, згідно ст. 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» від 26.01.2022 №2010-ІХ, за особою, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, зберігається місце роботи (посада) протягом усього періоду позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а також протягом шести місяців з дня звільнення, у разі проходження такою особою заходів з медичної, реабілітаційної, у тому числі психологічної, допомоги, санаторно-курортного лікування, інших відновлювальних (постізоляційних, реінтеграційних) заходів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до листа Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №22/С-14951-6.2-10754 від 18.10.2023, комісія з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України на засіданні 22.09.2023 ухвалила рішення про встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України ОСОБА_1 (позивач).

Судом встановлено, що в полоні ОСОБА_1 перебував з 02.03.2022 та 03.01.2024 був звільнений з полону.

Також з матеріалів справи вбачається, що протягом майже шести місяців після звільнення з полону ОСОБА_1 отримував медичну, реабілітаційну та психічну допомоги.

Відповідно до довідки КПН КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини» від 14.06.2024, ОСОБА_1 (позивач) з 03.06.2024 все ще знаходився на лікуванні в КПН КОР «Київський обласний центр реабілітаційної медицини».

Також з матеріалів справи вбачається, що під час проходження реабілітації позивач, листом від 25.04.2024 звернувся до відповідача з проханням повідомити про стан трудових відносин.

Листом відповідача від 15.05.2024 №414/01 позивачу на його лист від 25.04.2024 повідомлено про його звільнення.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що на час звільнення у відповідача були відсутні належні докази про перебування ОСОБА_1 у полоні.

Однак, отримав від позивача належні докази перебування у полоні, відповідач був зобов`язаний, з урахуванням положень ст. 119-1 КЗпП України, з власної ініціативи скасувати наказ про звільнення та відновити порушене право позивача, а не змушувати його відновлювати своє право в судовому порядку.

Не скасування відповідачем наказу про звільнення позбавило позивача права на працю.

Тому висновок суду про наявність правових підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди є таким, що ґрунтується на положеннях норм матеріального права, а саме ст. 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» та ст. 119-1 КЗпП України.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, щодо відсутності вини відповідача у порушенні прав позивача на працю у період перебування ОСОБА_1 у полоні та протягом шести місяці після звільнення з полону.

Дійсно, за діючим законодавством за особою, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, зберігається місце роботи (посада) протягом усього періоду позбавлення особистої свободи, а також протягом шести місяців з дня звільнення, однак не перебачено права на збереження заробітної плати у вказаний період.

Враховуючи, що з полону ОСОБА_1 звільнено 03.01.2023, то за ним зберігалося місце роботи до 04.07.2023 у відповідності до вимог закону.

Оскільки з 04.07.2023 ОСОБА_1 не міг реалізувати своє право на працю з вини відповідача, який не скасував наказ про звільнення з власної ініціативи, то саме з цього часу в нього почався вимушений прогул і він має право на отримання середнього заробітку за період по день відновлення порушеного права (станом на час ухвалення судом першої інстанції рішення) у розмірі 70 118, 40 грн (844,80х83).

Також колегія суддів погоджується з доводами апеляційної інстанції, що задовольняючи позовні вимоги про стягнення 50 000 грн у відшкодування моральної коди, суд першої інстанції не звернув уваги, що в обґрунтування вимог про відшкодування моральної шкоди позивач посилався не лише на завдання такої шкоди внаслідок винних дій відповідача, але й внаслідок душевних страждань, погіршенні психічного стану, сповільненні процесу реабілітації і реінтеграції в суспільство після пережитого полону. За наведених підстав колегія суддів вважає, що рішення суду в цій частині підлягає зміні шляхом зменшення розміру моральної шкоди яка підлягає стягненню з відповідача з 50000 грн до 20 000 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Щодо додаткового рішення суду

Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 06 листопада 2024 року стягнуто з Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 937,50 грн.

Частиною 3 статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Судом встановлено, що підтвердження понесення витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 надано наступні докази: Договір про надання правничої допомоги №б/н від 22.05.2024, укладений між адвокатом Докієн Д. Б. та ОСОБА_1 ; Додаткову угоду №1 від 27.05.2024 до Договору про надання правничої допомоги; Акт наданої правничої допомоги від 29.10.2024; Детальний опис робіт від 29.10.2024 (том 2, а. с. 78-87).

У вказаних Акті наданої правничої допомоги від 29.10.2024 та Детальному описі робіт від 29.10.2024 зазначено, що загальна вартість витрат позивача на професійну правничу допомогу становить 12 500 грн. Проте, оскільки позовну вимогу майнового характеру задоволено частково, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 10 937,50 грн, що пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення суду першої інстанції зводяться до того, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи та не взяв до уваги, що витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 10 927,50 грн не відповідають критерію розумності та реальності, а також те, що включено послуги, які було не доцільно виконувати під час розгляду справи. Вважав, що неминучими та необхідними витратами позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції є витрати в сумі 4 937,50 грн.

Колегія суддів погоджується з такими доводами відповідача, з огляду на наступне.

В детальному описі робіт (наданих послуг) від 29.10.2023 зазначена послуга зі складання та подання клопотання про витребування доказів від 18.06.2024 (2 години, вартість - 1 000 грн).

Проте, така послуга необґрунтована та є такою, що не потребувала свого виконання з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 30.05.2024 надіслав на адресу відповідача лист від 29.05.2024, в якому просив надати йому письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми заробітної плати, довідку про розмір заробітної плати, довідку про посаду та розмір посадового окладу, довідку про нараховані суми заробітної плати та компенсації за час призупинення дії трудового договору, а також надати трудову книжку ті інші види нарахувань.

Такий лист був отриманий Відповідачем 04.06.2024, запит було надіслано від цивільної особи, а не адвокатський запит (том 2, а. с. 161-162).

Відповідь позивачу було надано 02.07.2024 (том 2, а. с. 166).

Крім того, представник позивача у своєму клопотанні про витребування доказів від 18.06.2024 посилається на лист - запит від 29.05.2024 та зазначає, що на момент подання клопотання відповідь на лист не надано.

З наведеного слідує, що така послуга складання та подання клопотання про витребування доказів була недоцільною та необґрунтованою, а тому не може бути сплачена за рахунок відповідача.

Щодо послуги ознайомлення з матеріалами справи (2 години, вартість - 1 000 грн) слід зазначити, що така послуга не була необхідною, оскільки засобами поштового зв'язку позивач отримав від відповідача лист з повідомленням, в якому містилися пояснення по справі надані відповідачем, але незважаючи на це представник позивача 25.09.2024 в судовому засіданні просив оголосити перерву з метою ознайомлення з матеріалами справи.

Крім того, додаткове ознайомлення з матеріалами справи не віднесено до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені в ст. 1, 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". А тому витрати на здійснення такого виду послуги не можуть бути відшкодовані як витрати на професійну правничу допомогу.

В Описі робіт вказана послуга - складання та подання заперечень на письмові пояснення від 10.10.2024 (6 годин, вартість - 1 500 грн).

Відповідно до ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2. ст. 174 ЦПК України, заявами по суті справи є: позовна заява, відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення особи щодо позову або відзиву.

Згідно з ч. 4. ст. 174 ЦПК України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Суд може зобов`язати державний орган чи орган місцевого самоврядування подати відповідну заяву по суті справи (крім позовної заяви).

В ч. 5. ст. 174 ЦПК України визначено, що суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи визнає це за необхідне.

Отже, оскільки відповідно до ЦПК України подання заяв по суті справи є правом учасників, вважаємо, що така послуга як подання заперечень на письмові пояснення відповідача не була обов`язковою. Крім того, слід зауважити, що надання заперечень на письмові пояснення не змінила правову позицію позивача не та додало нових обставин по справі. А окремих питань під час розгляду справи не розглядалося.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що послуги на загальну суму 3 500 грн не були необхідними під час розгляду справи, а відтак не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Таким чином, розмір доведених та належним чином обґрунтованих позивачем витрат на професійну правничу допомогу становить 7 437,50 грн (10937,50-3500).

Проте, оскільки позовні вимоги задоволено частково, то судові витрати на професійну правничу допомогу, відповідно до вимог ч. 2 ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню у розмірі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом першої інстанції задоволено три позовні вимоги немайнового характеру, а вимогу майнового характеру судом апеляційної інстанції задоволено частково, а саме на загальну суму 90 118,40 грн, тоді як майнові вимоги позивач просив задовольнити в сумі 337 232 грн. Тобто, фактично задоволено чотири позовні вимоги.

При цьому, розмір задоволених вимог майнового характеру становить 26,72%.

Проте, в апеляційній скарзі відповідач визнав витрати на правничу допомогу в розмірі 4 937,50 грн.

Однак, враховуючи, що в апеляційній скарзі на додаткове рішення відповідач визнав витрати позивача на правничу допомогу в розмірі 4 937,50 грн, колегія суддів вважає, що такий визнаний відповідачем розмір витрат є розумним та співмірним зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час відповідають реальності таких витрат. Тобто такий розмір витрат відповідає критерію справедливості.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля, в інтересах якого діє Щукіна Ірина В'ячеславівна рішення суду - задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2024 року в частині задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - змінити та зменшити розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 197 682 грн 12 коп. до 70 118 грн 40 коп., зменшити розмір моральної шкоди з 50 000 грн до 20 000 грн.

Апеляційну скаргу Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля, в інтересах якого діє Щукіна Ірина В'ячеславівна на додаткове рішення суду - задовольнити.

Додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від06 листопада2024 року - змінити та зменшити розмір витрат на правничу допомогу з 10 937 грн 50 коп. до 4 937 грн 50 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 19 лютого 2025 року.

Головуючий О. Ф. Мазурик

Судді О. В. Желепа

Л. Д. Поливач