Постанова

від 24.10.2024 по справі 463/10998/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/10998/23 Головуючий у 1 інстанції: Жовнір Г.Б.

Провадження № 22-ц/811/1249/24 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С.М.,

суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретар судового засідання Марко О.Р.,

з участю представника відповідача адвоката Богуцького О.Ю., представника позивача адвоката Курилича А.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», яка підписана представником Богуцьким Остапом Юрійовичем, на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 11 квітня 2024 року (повний текст рішення складено 18 квітня 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про поновлення на роботі, стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

у грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про поновлення на роботі на посаді головного лісничого філії «Львівське лісове господарство» ДП «Ліси України» та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Свої позовні вимоги мотивував тим, що 06 липня 2023 року його було прийнято на посаду головного лісничого філії «Львівське лісове господарство» ДП «Ліси України» згідно із наказом від 05 липня 2023 року № 287/К/тр, з яким його було ознайомлено. Також про прийняття позивача на роботу було вчинено відповідний запис у трудовій книжці. Однак, в подальшому позивача було повідомлено про його звільнення із даної посади та повернуто трудову книжку, в якій зроблено відмітку про те, що запис про прийняття на роботу недійсний. З 12 липня 2023 року по час звернення з позовом позивача до роботи не допускають, заробітну плату не нараховують.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 11 квітня 2024 року позов задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лісничого філії «Львівське лісове господарство» ДП «Ліси України» з 06 липня 2023 року.

Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Львівське лісове господарство» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 липня 2023 року по 11 квітня 2024 року в розмірі 150428 грн 70 коп.

Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Львівське лісове господарство» в дохід держави 1073 грн 60 коп. судового збору.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць.

Рішення суду оскаржило Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», подавши в квітні 2024 року апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просять скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 11 квітня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що у справі, яка переглядається, відсутній предмет спору, адже позивач не приймався на посаду головного лісничого філії «Львівське лісове господарство» ДП «Ліси України», відтак не міг бути і звільнений з цієї посади. Накази з цього приводу не виносились, в матеріалах справи такі відсутні. Щодо позивача не проводились жодні процедури, які є необхідними для зайняття посади головного лісничого. Станом на 05 липня 2023 року посада головного лісничого обіймалась не позивачем, а ОСОБА_3 , останній не був виконувачем обов`язків керівника на цю дату. Судом першої інстанції надано невірну оцінку поясненням головного бухгалтера філії щодо подання до органів податкової служби інформації про прийняття працівника на роботу. Зазначає також про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з вказаним позовом, а судом помилково розраховано середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В червні 2024 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, який підписаний представником ОСОБА_4 , який мотивований законністю та обґрунтованістю оскаржуваного рішення.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 04 липня 2023 року № 667-к ОСОБА_1 звільнено з посади директора філії «Львівське лісове господарство» ДП «Ліси України» 05 липня 2023 року за угодою сторін відповідно до пункту першого частини першої статті 36 КЗпП України (т. 1 а.с. 16).

Наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 05 липня 2023 року № 286/К/тр позивачу оголошено наказ від 04 липня 2023 року № 667-к (т. 1 а.с. 17).

Відповідний запис 05 липня 2023 року внесено до трудової книжки позивача під номером 32 (т. 1 а.с. 5).

Законність цього звільнення позивачем не оспорюється.

У трудовій книжці позивача міститься запис № 33 від 06 липня 2023 року такого змісту: «Прийнятий на посаду головного лісничого філії «Львівське лісове господарство» ДП «Ліси України. Наказ від 05.07.2023 №287/К/тр».

Після цього запису відсутні відомості щодо особи, яка його вчинила.

Під цим записом міститься інший запис такого змісту: «Запис № 33 не дійсний. Пров. інженер з п/к Уляна Савка» (т. 1 а.с. 5).

Листом від 17 листопада 2023 № 32809/6/13-01-54-03 Головним управлінням ДПС у Львівській області повідомлено, що відповідно до бази даних ІКС «Податковий блок» філією «Львівське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 45111920) подано 05.07.2023 (початкове) Повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту (наказ № 287/К/тр від 05.07.2023) та подано 07.07.2023 (скасовуюче) Повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту (наказ №287/К/тр. від 05.07.2023) по громадянину ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )» (т. 1 а.с. 18).

Наказ Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 05 липня 2023 року № 287/К/тр про призначення ОСОБА_1 на посаду головного лісничого філії «Львівське лісове господарство» ДП «Ліси України» в матеріалах справи відсутній.

Згідно з поясненнями головного бухгалтера філії «Львівське лісове господарство» ДП «Ліси України» Віоріки Висоцької, яка подала повідомлення про прийняття працівника на роботу від 05.07.2023, таке нею було зроблено на підставі усного її повідомлення ОСОБА_1 про його прийняття на посаду лісничого на підставі наказу № 287/К/тр від 05.07.2023, реквізити якого внесені нею до відповідного повідомлення. 06.07.2023 року їй стало відомо, що такий наказ щодо ОСОБА_1 не виносився, а наказ № 287/К/тр від 05.07.2023 стосувався переведення ОСОБА_5 , тому 07.07.2023 нею було подано скасовуючи повідомлення про прийняття ОСОБА_1 на посаду лісничого (т. 1 а.с. 78).

Як убачається зі змісту наказу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 05 липня 2023 року №287/К/тр, ним переведено ОСОБА_6 , виконуючого обов`язки лісничого Красівського лісництва за його згоди з 06 липня 2023 року на посаду лісничого Красівського лісництва з оплатою праці згідного штатного розпису (т. 1 а.с. 83).

Наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 12 липня 2023 року № 691/К покладено тимчасове виконання обов`язків директора філії «Львівське лісове господарство» підприємства «Ліси України» на ОСОБА_3 з 12 липня 2023 року до призначення в установленому законодавством порядку директора філії (т. 1 а.с. 84).

13 липня 2023 року тимчасово виконуючий обов`язки директора філії «Львівське лісове господарство» підприємства «Ліси України» ОСОБА_3 звернувся з листом на ім`я директора Карпатського лісового офісу ОСОБА_7 , в якому просив погодити призначення на посаду головного лісничого ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 114).

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки між позивачем та відповідачем з 06 липня 2023 року виникли фактичні трудові відносини, а саме прийняття позивача на посаду головного лісничого філії, що підтверджується як матеріалами справи, так і показами свідка ОСОБА_3 , і такі відносини тривали до 12 липня 2023 року, їх припинення здійснене з ініціативи відповідача, без згоди позивача та без необхідної правової підстави.

Проте, з такими висновками суду погодитись не можна, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі (речення перше частини першої статті 24 КЗпП України).

Згідно з частиною четвертою статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок повідомлення ДФС та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 (далі - Постанова № 413).

Відповідно до абзацу першого постановляючої частини Постанови №413 (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації) та/або резидентом Дія Сіті до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором та/або до початку виконання робіт (надання послуг) гіг-спеціалістом резидента Дія Сіті засобами електронного зв`язку з використанням електронного підпису відповідальних осіб, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу.

Статтею 48 КЗпП України визначено, що облік трудовоїдіяльності працівниказдійснюється велектронній формів реєстрізастрахованих осібДержавного реєструзагальнообов`язкового державногосоціального страхуванняу порядку,визначеному ЗакономУкраїни «Прозбір таоблік єдиноговнеску назагальнообов`язкове державнесоціальне страхування». Навимогу працівника,який впершеприймається нароботу,трудова книжкаоформляється роботодавцемв обов`язковомупорядку непізніше п`ятиднів післяприйняття нароботу. Роботодавецьна вимогупрацівника зобов`язанийвносити дотрудової книжки,що зберігаєтьсяу працівника,записи проприйняття нароботу,переведення тазвільнення,заохочення танагороди зауспіхи вроботі. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 N 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція).

Згідно зпунктом 2.2.Інструкції дотрудової книжкивносяться: відомостіпро працівника:прізвище,ім`ята побатькові,дата народження; відомостіпро роботу,переведення наіншу постійнуроботу,звільнення; відомостіпро нагородженняі заохочення:про нагородженнядержавними нагородамиУкраїни тавідзнаками України,заохочення зауспіх уроботі таінші заохоченнявідповідно дочинного законодавстваУкраїни; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) (пункт 2.4. Інструкції).

Питання внесення виправлень, визнання записів в трудовій книжці недійсними врегульовано в пунктах 2.6.-2.10. Інструкції.

Підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45) (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України).

Частиною першою статті 235 КЗпП України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимогЗакону України«Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно з частиною шостою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації (крім випадків виконання робіт чи надання послуг за гіг-контрактом у порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні»), орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи.

Під час апеляційного розгляду встановлено, що згідно табеля обліку використання робочого часу за липень 2023 року ОСОБА_1 табельований з 3 по 5 липня 2023 року як такий, що виходив у ці дні на роботу 8 год. щодня (т. 1 а.с. 255).

У журналі реєстрації наказів з кадрових питань за 2023 року (номенклатурний номер НОМЕР_2 ), оригінал якого оглянутий судом та учасниками справи в судовому засіданні 24 жовтня 2024 року, 05 липня 2023 року зареєстровано 5 наказів, зокрема, під номером 286/К/тр наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади директора філії, а під номером 287/К/тр про переведення ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 256-260).

Наведене узгоджується з витягом із цього журналу, поданого до суду першої інстанції (т. 1 а.с. 101).

Як убачається з журналу реєстрації заяв (оригінал якого оглянутий судом та учасниками справи в судовому засіданні 24 жовтня 2024 року) 05 липня 2023 року у такому не зареєстровано жодних заяв ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 261-264).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Цивільна справа має бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними єдокази,які містятьінформацію щодопредмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У справах, що випливають з трудових відносин тягар доказування правомірності прийнятих рішень, вчинених дій покладається, як правило, на роботодавця (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц та від 13 листопада 2019 року у справі № 207/1385/16-ц).

Згідно із Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» (далі - Закон) внесено зміни, зокрема до статті 24 КЗпП України, звідки виключено частину четверту, в якій йшлося про те, що трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи. Частину третю викладено у новій редакції: «працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».

Одночасно цим Законом змінено назву статті 235 КЗпП України та доповнено її після частини п`ятої новою частиною наступного змісту: «При винесенні рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи».

Тлумачення цієї норми дозволяє зробити висновок, що у судовому порядку може бути встановлено факт трудових відносин з працівником та характер виконуваної роботи без укладення трудового договору, що є підставою для нарахування та стягнення судом заборгованості з заробітної плати за встановлений період роботи.

Встановивши, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо укладення 05 липня 2023 року трудового договору між сторонами у справі щодо прийняття позивача на посаду головного лісничого

філії «Львівське лісове господарство» ДП «Ліси України» з 06 липня 2023 року, зокрема письмового трудового договору або наказу про його оформлення (прийняття на роботу), колегія суддів вважає, що виходячи з цього, такий трудовий договір не міг бути припинений, в тому числі з ініціативи відповідача та без згоди самого позивача, адже не можна припинити відносини, які не виникли як помилково вважав суд першої інстанції.

У цьому зв`язку, колегія суддів відхиляє покази свідка ОСОБА_3 щодо підстав та обставин виникнення трудових відносин між ОСОБА_1 та відповідачем, адже такі покази не можуть вважатися допустимим доказом за обставинами даної справи, а також з огляду на відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів виникнення цих відносин.

Щодо посилання суду першої інстанції як на доказ укладення між сторонами трудового договору на повідомлення роботодавця про прийняття позивача на роботу, колегія суддів вважає такі не обґрунтованими, адже таке повідомлення не є доказом укладення між сторонами трудового договору та повинно надсилатися до відповідного органу роботодавцем саме після його укладення, чого у справі, що переглядається встановлено не було.

Колегія суддів звертає увагу і на те, що таке повідомлення було відкликано роботодавцем одразу після того, як йому стало відомо про відсутність наказу про прийняття позивача на роботу.

Не може бути доказом виникнення між сторонами трудових відносин і запис до трудової книжки, адже такий не є первинною підставою для виникнення цих відносин, а вноситься на підставі належним чином оформленого наказом трудового договору, який, як встановлено під час розгляду справи, роботодавцем не виносився.

Під час апеляційного розгляду, зокрема, встановлено, що наказ, який зазначений як в трудовій книжці позивача, так і в повідомленні про прийняття на роботу, скеровано до органів ДПС, винесений не щодо позивача, а щодо іншої особи та про її переведення, а не прийняття позивача на роботу.

Окрім цього, до трудової книжки позивача внесено запис, яким відповідний запис про його прийняття на роботу визнано недійсним у передбаченому законодавством порядку, і такий позивачем не оспорюється.

Також колегія суддів під час розгляду справи, враховуючи як принцип диспозитивності в цивільному процесі, так і межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, звертає увагу на те, що ОСОБА_1 за наявної у справі доказової бази не пред`явлено позовних вимог про встановлення факту трудових відносин з працівником та характеру виконуваної роботи без укладення трудового договору.

Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, або змінює рішення.

За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення слід скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог як про поновлення на роботі, так і похідних позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід відмовити.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі закону, а також з огляду на характер оскаржуваного рішення, відповідачу слід компенсувати за рахунок держави, в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України судовий збір, сплачений ним за подання апеляційної скарги у розмірі 3866 грн 84 коп.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», яка підписана представником Богуцьким Остапом Юрійовичем, задовольнити.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 11 квітня 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про поновлення на роботі, стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Компенсувати Державному спеціалізованому господарському підприємству «Ліси України» за рахунок держави, в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України 3866 (три тисячі вісімсот шістдесят шість) грн 84 коп. судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 28 жовтня 2024 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич