Постанова

від 28.10.2024 по справі 915/435/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/435/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Діброви Г.І.

секретар судового засідання Шаповал А.В.

за участю представників сторін у справі:

Від ДП «Миколаївський морський торговельний порт» - адвокат Мокан О.О.

Від ТОВ «Марконі» - адвокат Жук Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт»

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2024, суддя суду першої інстанції Адаховська В.С., м. Миколаїв, повний текст рішення складено 31.07.2024

по справі №915/435/23

за позовом: Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Марконі»

про: стягнення 733 432,75 грн,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

22.03.2023 Державне підприємство «Миколаївський морський торговельний порт» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Марконі» заборгованість за договором стандартного бербоутного чартеру Балтійської та міжнародної морської ради (БІМКО) проформи «BARECON 89» № 13-П від 07.06.2013 у сумі 733 432,75 грн, яка складається з: 585 143,06 грн основного боргу, 148 289,69 грн пені, а також 11 001,49 грн судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором стандартного бербоутного чартеру Балтійської та міжнародної морської ради (БІМКО) проформи «BARECON 89» №13-П від 07.06.2013.

Короткий зміст оскаржуваного рішення.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2024 відмовлено в задоволенні позову в повному обсязі.

Судове рішення мотивоване тим, що внаслідок неможливості використання відповідачем з 24.02.2022 буксиру «Зюйд», переданого йому позивачем на підставі укладеного між сторонами договору стандартного бербоутного чартеру Балтійської та міжнародної морської ради (БІМКО) проформи «BARECON 89" №13-П від 07.06.2013, Товариство з обмеженою відповідальністю «Марконі» в силу приписів частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України підлягає звільненню від сплати виставлених Державним підприємством «Миколаївський морський торговельний порт» рахунків.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2024 по справі №915/435/23.

У своїй апеляційній скарзі ДП «ММТП» стверджує, що ТОВ «Марконі» не надано жодних доказів невикористання орендованого майна, а саме буксир «Зюйд» у період часу з 24.02.2024, а відтак застосування судом першої інстанції до правовідносин сторін положень ч. 6 ст. 762 ЦК України є безпідставним. І навпаки в матеріалах справи є підписані акти виконаних робіт, що на думку Позивача підтверджує використання Відповідачем буксира «Зюйд» у спірний період.

Апелянт вказує, що відсутні будь-які документи, які відповідно до умов Договору №13-П від 07.06.2013 є підставою для звільнення від сплати бербоут-чартерної ставки, а саме документи, які підтверджують неморехідний стан буксиру «Зюйд», або документи, які свідчать про його загибель (стаття 10 частини II Договору бербоутного чартеру).

На думку апелянта, лише наявність Миколаївської області у переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, на думку Позивача, не є обставиною, яка свідчить про те, що майно не могло бути використане.

Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2024 у справі № 915/435/23 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Марконі» надійшов відзив на апеляційну скаргу Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2024 по справі №915/435/23.

Відповідач посилається на те, що безпосередньо сам зміст договору стандартного бербоутного чартеру Балтійської та міжнародної морської ради (БІМКО) проформи «BARECON 89» №13-П від 07.06.2013 визначає, що предметом цього договору виступає передача судна у користування на певний строк, а не надання послуг з перевезення, у зв`язку з чим вказаний правочин за своєю природою є саме договором найму (оренди).

Водночас, за твердженням відповідача, сам по собі факт наявності підписаних сторонами актів надання послуг (виконаних робіт) жодним чином не унеможливлює застосування у спірних правовідносинах положень частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України, тим більше, що неможливість використання Товариством з обмеженою відповідальністю «Марконі» з 24.02.2022 буксиру «Зюйд», переданого йому позивачем на підставі вищенаведеного договору, підтверджена належними доказами, що містяться у матеріалах справи.

Крім того, відповідач вказує, що обставини щодо існування блокування судноплавства в регіоні Миколаївської та Херсонської областей (Дніпровсько-Бузький лиман, по якому проходить БДЛК, територія вздовж Кінбурнської коси) вже неодноразово встановлювались судами України: так,наприклад, подібні обставини встановлювались у рішеннях Верховного Суду по справам №915/436/23 та №915/458/23.

Керуючись викладеним вище, відповідач просить апеляційну скаргу Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2024 року у справі №915/435/23 залишити без змін.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №915/435/23 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді Поліщук Л.В., Діброва Г.І що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2024.

На момент надходження апеляційної скарги матеріали справи №915/435/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2024 по справі №915/435/23 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Миколаївської області невідкладно надіслати матеріали справи №915/435/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №915/435/23.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 поновлено Державному підприємству «Миколаївський морський торговельний порт» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2024 по справі №915/435/23; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2024 по справі №915/435/23; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 10.10.2024; призначено справу №915/435/23 до розгляду на 24.10.2024 о 14:30; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, зал судових засідань № 7, 3-ій поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.

24.10.2024 у судовому засіданні взяли участь представник ДП «Миколаївський морський торговельний порт» - адвокат Мокан О.О. та представник ТОВ «Марконі» - адвокат Жук Ю.В.

Фактичні обставини, встановлені судом.

07 червня 2013 року за №13-П між Державним підприємством «Миколаївський морський торговий порт», як судновласником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Марконі», як фрахтувальником, укладений договір стандартного бербоутного чартеру Балтійсної та міжнародної морської ради проформи «BARECON 89», відповідно до умов п.1 Адендуму до вказаного Договору, судновласник передає фрахтувальнику за обумовлену плату (бербоут-чартерна ставка) у користування на строк, встановлений даним Адендумом, судно згідно з додатком №1 до договору.

Строк дії договору бербоут-чартера 6 місяців з можливістю продовження на кожні наступні 6 місяців за рішенням судновласника у випадку відсутності претензій судновласника та фрахтувальника один до одного з обов`язковим повідомленням уповноваженого органу управління (п.2 Адендуму до договору).

Судно за даним договором розуміється як об`єкт з усіма механізмами та обладнаннями до нього, включаючи двигуни, електростанцію, радіостанцію, рятувальні засоби, розвантажувально-навантажувальні механізми, навігаційні та вимірювальні прилади, інше судове обладнання, протипожежні, рятувальні та захисні засоби, аварійне постачання та інструмент, які є невід`ємною частиною судна у відповідності до його проекту та вимог Класифікаційного суспільства (п.3 Адендуму).

Пунктом 4 Адендуму визначено, що бербоут-чартерная ставка становить за місяць 3820,51 дол.США.

Судновласник надає фрахтувальнику рахунок та акт виконаних робіт (наданих послуг) за звітний місяць у строк до 10 числа наступного місяця. Акти підписуються уповноваженими особами судновласника та фрахтувальника та засвідчуються їх печатками. Рахунки, направлені фактом або електронною поштою, вважаються переданими та прийнятими. Дата направлення рахунка фактом або електронною поштою є датою його вручення (п.6 Адендуму)

Пунктом 7 Адендуму фрахтувальник оплачує бербоут-чартерну ставку протягом 5 банківських днів з моменту отримання рахунку та акту виконаних робіт (наданих послуг) за звітний місяць, але не пізніше 20 числа.

Відповідно до умов п.10 Адендуму, з моменту передачі судна в бербоут-чартер фрахтувальник експлуатує судно від свого імені відповідно з умовами договору та діючим законодавством України.

У пункті 13 аддендуму до договору №13-П від 07.06.2013 узгоджено, що Фрахтувальник зобов`язаний повернути судно Судновласнику в порту Миколаїв на дозволеному портовою владою причалі. Повернення судна оформлюється актом повернення судна із бербоут-чартеру. Форма акту надається Фрахтувальником. Акт підписується уповноваженими представниками Судновласника і Фрахтувальника. Повернення судна здійснюється у строк, зазначений у боксі 20 частини 1 договору.

За умовами пункту 15 аддендуму до договору №13-П від 07.06.2013 виявлені протягом дії цього договору будь-які невідповідності судна вимогам Регістру судноплавства України та інших органів нагляду за безпекою судноплавства Фрахтувальник зобов`язаний усунути власними коштами у встановлені строки.

Положеннями пункту 17 аддендуму до договору №13-П від 07.06.2013 визначено, що Фрахтувальник на весь період бербоут-чартеру здійснює власними коштами страхування судна на користь Судновласника від морських ризиків, ризику від відповідальності Фрахтувальника перед третіми особами з наступним наданням Судновласнику копій договорів і документів, що підтверджують оплату страхових платежів. Фрахтувальник продовжує договори страхування таким чином, щоб протягом всього строку бербоут-чартеру судно було застраховане.

Пунктами 18, 20 аддендуму до договору №13-П від 07.06.2013 передбачено, що будь-які конструктивні зміни судна, здійснені Фрахтувальником за згодою Судновласника, а також без такої згоди стають власністю Судновласника, а грошові кошти, витрачені на їх здійснення, відшкодуванню Фрахтувальнику не підлягають. Поточні ремонти судна Фрахтувальник виконує власними силами або із залученням спеціалізованих підприємств.

В силу пункту 29 аддендуму до договору №13-П від 07.06.2013 Фрахтувальник приймає на себе зобов`язання з експлуатації судна відповідно до положень системи управління безпекою судноплавства на морському та річковому транспорті по управлінню безпечною експлуатацією суден і попередженню забруднення та виконує вимоги Міжнародного кодексу по охороні суден і портових засобів.

Відповідно до пунктів 35, 41 аддендуму до договору №13-П від 07.06.2013 при формуванні екіпажу судна Фрахтувальник надає перевагу працівникам Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт». Фрахтувальник зобов`язується прийняти на роботу за переведенням 57 працівників портового флоту Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» на умовах, не гірших, ніж у Судновласника.

Бербоут-чартерна ставка, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати. Пеня сплачується окремими платіжними дорученнями на розрахунковий рахунок основного платежу (пункт 37 аддендуму до договору №13-П від 07.06.2013).

У пункту 38 аддендуму до договору №13-П від 07.06.2013 вказано, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за договором, якщо воно стало наслідком природних явищ, дії зовнішніх об`єктивних факторів та інших обставин непереборної сили, і якщо ці обставини безпосередньо вплинули на невиконання договору.

12.06.2013 позивач за відповідним актом, підписаним без зауважень та скріпленим печатками сторін, передав відповідачу буксир «Зюйд» у технічно несправному стані.

За умовами статті 9 частини ІІ Стандартного бербоут-чартеру "БЕРКОН 89" судно має протягом терміну дії чартеру перебувати у повному володінні та в абсолютному розпорядженні для всіх цілей фрахтувальників та в усіх відношеннях під їх повним контролем. Фрахтувальники зобов`язані утримувати судно, його механізми, котли, пристрої та запасні частини у належному відремонтованому стані та у доброму робочому стані відповідно до звичайної комерційної експлуатаційної практики та, крім того, що передбачено у статті 13(1), забезпечити наявність на борту судна класифікаційних документів з терміном дії, який не сплив, для збереження класу, зазначеного в боксі 10, та інших необхідних свідоцтв, дійсних протягом всього часу. Фрахтувальники зобов`язані вживати негайних заходів для необхідного ремонту в межах розумного терміну. Якщо не погоджено інше, у разі виникнення необхідності вдосконалення, конструктивних змін або придбання коштовного нового обладнання для подальшої експлуатації судна через нові класифікаційні вимоги або обов`язкові правила вартістю понад 5% від вартості морського страхування судна, як зазначено в боксі 27, величина, на яку ставка бербоут-чартерної плати має бути змінена, та пропорція, на яку згадана вартість підлягає розподілу між зацікавленими сторонами, з метою досягнення справедливого розподілу її між судновласниками і фрахтувальниками з урахуванням, крім іншого, тривалості строку бербоут-чартера, що залишився, по даному чартеру, повинна за відсутності згоди бути передана до арбітражу згідно зі статтею 26. Фрахтувальники зобов`язані внести і підтримувати фінансове забезпечення або зобов`язання щодо збитків від забруднення моря нафтою іншими речовинами на вимогу будь-якого уряду, включаючи федеральні, штатні або муніципальні, або інші підрозділи або органи, для того, щоб судно могло без сплати штрафу або збору законно входити, залишатися в будь-якому порту або виходити з нього, з будь-якого місця, територіальних або прилеглих вод будь-якої країни, штату або округу при виконанні чартеру без будь-яких затримок. Це зобов`язання застосовується незалежно від того, чи запроваджена така вимога законодавчим шляхом таким урядом або його відділів або органом. Фрахтувальники зобов`язані досягти і підтримувати всі домовленості через гарантію або інакше, дивлячись за необхідністю, для задоволення таких вимог виключно за рахунок фрахтувальників, а останні звільняють судновласників від відповідальності за будь-які наслідки (у тому числі за втрату часу) у разі неможливості прийняття таких заходів судновласниками (підпункт (а). Фрахтувальники зобов`язані власним коштом укомплектувати екіпаж, харчування, судноплавство, експлуатацію, постачання, бункерування і ремонт судна у будь-який час протягом терміну дії чартеру, і оплачують власним коштом всі збори та витрати будь-якого роду і характеру, у будь-якому випадку їх використання та експлуатації судна за даним чартером, включаючи будь-які місцеві та іноземні загальні муніципальні та/або державні податки, у тому числі будь-які податки та/або збори на бербоут-чартерну плату. Капітан, командний склад та екіпаж судна є службовцями фрахтувальників у будь-якому разі, навіть якщо вони з якоїсь причини призначені судновласниками. Фрахтувальники щодо командного та рядового складу екіпажу підпорядковуються законам країни прапора судна (підпункт (b). Протягом терміну дії цього чартеру судно має зберігати свою назву, як зазначено у боксі 5 (підпункт (с). Фрахтувальники не повинні робити жодних конструктивних змін на судні або змін у механізмах, котлах, допоміжному обладнанні або запасних частинах до них без отримання на це у кожному разі дозволу судновласників. Якщо судновласники дозволяють це, фрахтувальники повинні на вимогу судновласників привести судно в його колишній стан до закінчення строку чартеру (підпункт (d).

Статтею 10 частини ІІ Стандартного бербоут-чартеру "БЕРКОН 89" передбачено, що фрахтувальники сплачують судновласникам плату за бербоут-чартер судна на умовах люмпсум за календарну добу, як зазначено в боксі 21, починаючи з дати та години здачі судна фрахтувальникам, та виплачують узгоджену тверду суму (люмпсум) за будь-яку частину доби. Оплата бербоут-чартера триває до дати та години, коли судно повертається фрахтувальниками його власникам (підпункт (а). Виплата плати за бербоут-чартер, за винятком першого та останнього платіжних місяців, якщо застосовується підпункт (с) цієї статті, провадиться відповідно до умов, зазначених в аддендумі (підпункт (b). Плата за бербоут-чартер за перший та останній платіжні місяці, якщо вони становлять не повний місяць, розраховується пропорційно числу повної та неповної доби у конкретному календарному місяці, та виплата проводиться відповідно (див. аддендум) (підпункт (с). У разі загибелі або зникнення судна оплата припиняється з дня його загибелі або від часу отримання останньої звістки про нього. Будь-яка плата за бербоут-чартер, видана авансом, регулюється відповідно (підпункт (d). Будь-яка затримка з виплатою бербоут-чартерної плати дає судновласникам право на отримання відсотків за ставкою згідно з боксом 22. Якщо ж бокс 22 не заповнений, то за існуючою ринковою ставкою в тій країні, де розташована головна контора судновласників (підпункт (f).

Фрахтувальники не мають права переуступати цей чартер або здавати судно в суббербоут-чартер (стаття 20 частини ІІ Стандартного бербоут-чартеру "БЕРКОН 89").

Згідно з додатком №1 до договору №13-П від 07.06.2013 судном, яке Судновласник передає Фрахтувальнику, виступає буксир «Зюйд».

В період дії договору його учасниками були підписані додаткові угоди:

- №1 від 29.12.2015 (якою визначили строк дії договору три роки з 07.12.2015 по 07.12.2018, збільшили розмір бербоут-чартерної ставки в розмірі 4393,59 дол.США, узгодили заборону фрахтувальнику здавати судно в суббербоут-чартер та обов`язок фрахтувальника виконувати за узгодженням із судновласником всі ремонти судна власними силами або із залученням спеціалізованих підприємств за власний рахунок, тощо);

- №2 від 25.01.2018, якою, зокрема збільшили бербоут-чартерну ставку до розміру 5089,07 дол.США;

- №3 від 19.03.2018, якою, продовжили строк дії договору по 31.12.2030;

- №4 від 06.02.2019, якою збільшили бербоут-чартерну ставку до розміру 5233,60 дол.США;

- №5 від 20.02.2020, якою збільшили бербоут-чартерну ставку до 5234,0 дол.США;

- №6 від 05.04.2021, якою збільшили бербоут-чартерну ставку до 5243,85 дол.США.

На виконання договору №13-П від 07.06.2013 між сторонами були підписані без зауважень та скріплені печатками акти наданих послуг (виконаних робіт), відповідно до яких загальна сума бербоут-чартерної ставки щодо буксиру «Зюйд» становить 585 143,06 грн (зокрема, акти №08051973 від 31.05.2022 (за період з 24.02.2022-28.02.2022) на суму 32 873,15 грн; №08061973 від 31.05.2022 (за березень місяць 2022 року) на суму 184 089,97 грн; №08071973 від 31.05.2022 (за квітень місяць 2022 року) на суму 184 089,97 грн; №08081973 від 31.05.2022 (за травень місяць 2022 року) на суму 184 089,97 грн).

На підставі вищенаведених актів наданих послуг (виконаних робіт) Державне підприємство «Миколаївський морський торговельний порт» виставило відповідачу відповідні рахунки №08051973 від 31.05.2022 на суму 32 873,15 грн; №08061973 від 31.05.2022 на суму 184 089,97 грн; №08071973 від 31.05.2022 на суму 184 089,97 грн та №08081973 від 31.05.2022 на суму 184 089,97 грн.

В адресованому позивачу листі б/н від 25.07.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «Марконі» зазначило про те, що з початку військової агресії Російська Федерація фактично блокує порти України на вхід/вихід та здійснює мінування Чорного моря, у зв`язку з чим закриття роботи більшості морських портів України фактично унеможливлює виконання відповідачем зобов`язань за договором №13-П від 07.06.2013 на час дії таких обставин. Крім того, відповідач зауважив на тому, що на даний час на території України (зокрема, на території Миколаївської області) агресором ведуться активні бойові дії, що унеможливлює здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю «Марконі» господарської діяльності в акваторії морського порту Миколаїв та за його межами, оскільки становлять реальну загрозу життю і здоров`ю мешканців України та працівників підприємства. За таких обставин, посилаючись на норми частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України, відповідач повідомив позивача про неможливість виконання прийнятих на себе зобов`язань зі своєчасної та повної сплати бербоут-чартерної ставки за вищенаведеним договором, а також просив звільнити його від обов`язку сплати бербоут-чартерної ставки до офіційного закінчення форс-мажорних обставин та відновлення можливості використання майна за відповідним договором.

За результатами опрацювання зазначеного вище звернення Державне підприємство «Миколаївський морський торговельний порт» надало відповідь №06/371 від 26.07.2022, в якому наголосило на тому, що укладені між сторонами договори фрахту (бербоут-чартеру) є договорами перевезення, а не договорами оренди, у зв`язку з чим чинне законодавство та умови вказаних договорів не передбачають правових підстав для звільнення Товариства з обмеженою відповідальністю «Марконі» від сплати платежів, нарахованих згідно з такими договорами.

У претензіях №06/384 від 05.08.2023 та №06/607 від 29.12.2022 позивач просив Товариство з обмеженою відповідальністю «Марконі» погасити заборгованість за договором №13-П від 07.06.2013.

Відповідач у відповіді на претензію №10-п від 25.02.2023 повідомив про те, що розпорядженнями капітана Миколаївського морського порту №15 та №15/1 від 09.03.2022 заборонено рух всіх суден та плавзасобів по річках Південний Буг та Інгул; відшвартування всіх суден, буксирів та інших плавзасобів, які перебувають біля причалів портів та терміналів Миколаївського регіону, а також рух всіх суден та плавзасобів від 1 коліна БДЛК до 3 коліна Спаського каналу. З огляду на викладене, Товариство з обмеженою відповідальністю «Марконі», посилаючись на приписи частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України, зазначило, що останнє з 24.02.2022 позбавлене можливості використовувати буксир «Зюйд» внаслідок ведення військових дій на території держави, у зв`язку з чим підстав для оплати виставлених позивачем рахунків немає, оскільки заборгованість за договором №13-П від 07.06.2013 відсутня.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Марконі» на підтвердження обґрунтованості своїх заперечень проти позовних вимог до місцевого господарського суду також було подано копії:

- податкової консультації Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області №1370/10/14-03-06-33 від 02.10.2013;

- експертного висновку незалежної фахової науково-правової експертизи №05/7.1/23-021 від 22.02.2023, проведеної щодо правових норм, що регулюють правовідносини перевезення та найму (оренди) в інституційній моделі Цивільного кодексу України та субінституту правовідносин фрахтування (чартеру) в розумінні Кодексу торговельного мореплавства України, а також змісту договірних норм, зокрема, за договором №13-П від 07.06.2013;

- висновку Торгово-промислової палати України №653/1.2 від 09.03.2023 щодо унеможливлення виконання зобов`язань, в тому числі за договором №13-П від 07.06.2013, спричиненого обставинами, за які жодна зі сторін не відповідає, з якого вбачається, що у період, за який позивач вимагає оплати рахунків за використання суден, відповідні судна, у тому числі і буксир «Зюйд», перебували у акваторії Миколаївського морського порту та не могли бути використані відповідачем.

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і певних правових наслідків, дійсним намірам сторін спору при укладенні оспорюваного договору, встановити фактичні правовідносини, які склалися між сторонами, і застосувати до цих правовідносин відповідні норми матеріального права

Як зазначалося вище, 07.06.2013 між сторонами був укладений договір №13-П від 07.06.2013, який має назву "договір стандартного бербоутного чартеру".

Згідно зі статтею 912 Цивільного кодексу України за договором чартеру (фрахтування) одна сторона (фрахтівник) зобов`язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам. Порядок укладення договору чартеру (фрахтування), а також форма цього договору встановлюються транспортними кодексами (статутами).

Статтею 133 Кодексу торговельного мореплавства України передбачено, що за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов`язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт). Фрахтувальником і фрахтівником визнаються особи, що уклали між собою договір фрахтування судна (чартер).

Відповідно до статті 134 Кодексу торговельного мореплавства України договір морського перевезення вантажу повинен бути укладений у письмовій формі. Документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є: 1) рейсовий чартер - якщо договір передбачає умову надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень; 2) коносамент - якщо договір не передбачає умови, зазначеної в пункті 1 цієї статті; 3) інші письмові докази.

Положеннями статті 203 Кодексу торговельного мореплавства України унормовано, що за договором чартеру (фрахтування) судна на певний час судновласник зобов`язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час. Надане фрахтувальнику судно може бути укомплектоване екіпажем (тайм-чартер) або не споряджене і не укомплектоване екіпажем (бербоут-чартер).

Договір чартеру (фрахтування) судна на певний час повинен бути укладений у письмовій формі. Наявність і зміст договору чартеру (фрахтування) судна на певний час можуть бути доведені виключно письмовими доказами (стаття 204 Кодексу торговельного мореплавства України).

За умовами статті 205 Кодексу торговельного мореплавства України у договорі чартеру (фрахтування) судна на певний час повинні бути вказані найменування сторін договору, назва судна, його технічні і експлуатаційні дані (вантажопідйомність, вантажомісткість, швидкість тощо), район плавання, мета фрахтування, розмір фрахту, термін дії договору, місце приймання і здавання судна.

В силу статті 206 Кодексу торговельного мореплавства України, яка має назву "Суборенда" фрахтувальник може в межах прав, що надаються йому за договором чартеру (фрахтування) судна на певний час, укласти від свого імені самостійний договір чартеру (фрахтування) судна з третьою особою. Укладання такого договору не звільняє фрахтувальника від виконання договору, укладеного ним з судновласником. До договору чартеру (фрахтування) судна на певний час, укладеного фрахтувальником з третьою особою, відповідно застосовуються правила цієї глави.

У статті 207 Кодексу торговельного мореплавства України зазначено, що судновласник зобов`язаний передати судно фрахтувальнику в стані, придатному для використання його з метою, передбаченою договором чартеру (фрахтування) судна на певний час. При фрахтуванні судна за тайм-чартером судновласник зобов`язаний, крім того, спорядити і укомплектувати судно екіпажем, а також підтримувати судно протягом терміну тайм-чартеру в морехідному стані, сплачувати його страхування і утримання суднового екіпажу.

Відповідно до статті 208 Кодексу торговельного мореплавства України фрахтувальник зобов`язаний здійснювати експлуатацію судна відповідно до умов фрахтування, визначених договором чартеру (фрахтування) судна на певний час.

Якщо судно зафрахтоване для перевезення вантажів, фрахтувальник має право від свого імені укладати договори перевезення вантажів, підписувати чартери, видавати коносаменти та інші перевізні документи. Він несе відповідальність за зобов`язаннями, що випливають з цих документів, зокрема, з коносаментів або інших перевізних документів (стаття 209 Кодексу торговельного мореплавства України).

Згідно зі статтею 212 Кодексу торговельного мореплавства України фрахтувальник сплачує судновласнику фрахт в порядку і терміни, передбачені договором чартеру (фрахтування) судна на певний час. Він звільняється від сплати фрахту і витрат щодо судна за час, протягом якого судно було непридатне для експлуатації внаслідок неморехідного стану, за винятком випадків, коли непридатність судна настала з вини фрахтувальника.

Отже, колегія суддів вбачає, що Кодексом торговельного мореплавства України передбачено укладення низки відмінних між собою договорів, а саме: статтею 133 цього Кодексу регламентовано укладення договорів морського перевезення (чартеру), у той час як статтею 203 даного Кодексу визначена можливість укладення договорів фрахтування судна на термін з екіпажем (тайм-чартер) та фрахтування судна без екіпажу (бербоут-чартер).

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору №13-П від 07.06.2013 та наявних у матеріалах справи первинних документів, наданих позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог, апеляційний господарський суд зазначає про відсутність правових підстав для кваліфікації вказаного правочину в якості договору перевезення, оскільки до суду першої інстанції не подано жодного доказу, з яким чинне законодавство пов`язує здійснення перевезень (зокрема, коносаментів, рейсових чартерів тощо). Крім того, узгоджені у договорі №13-П від 07.06.2013 права та обов`язки сторін також не є характерними для змісту зобов`язань з перевезення.

Щодо співвідношення договору чартеру (стаття 912 Цивільного кодексу України та статті 133 Кодексу торговельного мореплавства України) і договору найму (оренди) судна (статті 759, 798 Цивільного кодексу України), то судом апеляційної інстанції враховується, що за договором найму у наймача виникає право володіння предметом найму як річчю (окремим об`єктом майна), у той час як право фрахтувальника за договором чартеру (у розумінні вищенаведених норм) виникає лише на всю або частину місткості у транспортному засобі для одного чи декількох рейсів з метою перевезення вантажу, пасажирів, багажу та ін.

Відповідно до пункту 1 аддендуму до договору №13-П від 07.06.2013 позивач передає відповідачу за обумовлену плату у користування на певний строк судно (буксир Зюйд) в цілому як окремий транспортний засіб, а не місткість у ньому, що безумовно підтверджує неможливість віднесення вказаного правочину до договорів чартеру, передбачених статтею 912 Цивільного кодексу України та статтею 133 Кодексу торговельного мореплавства України.

Суд також наголошує на тому, що предмет договору буксир Зюйд за умовами останнього на підставі акту приймання-судна передано відповідачу у повне володіння та у абсолютне розпорядження для усіх цілей фрахтувальників та у всіх відношеннях під їх повним контролем, що додатково свідчить про спрямованість зазначеного договору на виникнення між сторонами саме орендних правовідносин.

Крім того, зміст договору свідчить про те, що останній має низку інших ознак, характерних для договору найму (оренди), а саме: судно передається за плату на певний строк; автоматична пролонгація договору; проведення ремонту судна за рахунок фрахтувальника; страхування судна фрахтувальником та ін.

При цьому суд також враховує, що використання у договорі таких найменувань сторін як Судновласник та Фрахтувальник замість традиційних для орендних правовідносин назв наймодавець та наймач жодним чином не спростовує наявності правових підстав для кваліфікації зазначеного правочину саме як договору найму (оренди) транспортного засобу, а лише свідчить про те, що цей правочин має свої особливості, які першочергово пов`язані з певною специфікою самого предмета найму судна.

Отже, з урахуванням наведеного, враховуючи положення спірного договору, суд зазначає, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором найму (оренди) транспортного засобу буксиру Зюйд, у зв`язку з чим застосуванню підлягають відповідні норми законодавства, що регулюють вказані правовідносини.

Позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 08.08.2019 у справі № 821/2494/14, стосовно того, що фрахт (до якого відноситься договір бербоут-чартеру) слід розглядати як послуги, пов`язані із перевезенням вантажу/пасажирів, стосувалась питання визначення оподаткування та не стосується правовідносин між сторонами за відповідним договором бербоут-чартером, відтак, в даному випадку, господарський суд не враховує відповідний висновок Верховного Суду.

Колегією суддів враховано висновки, зроблені Верховним Судом при розгляді касаційної скарги ДП Миколаївський морський торговельний порт у справі №915/458/23 (постанова КГС ВС від 19.03.2024), щодо визначення правової природи договору чартеру (фрахтування).

З врахуванням наявних правових висновків Верховного Суду, слід зазначити, що Кодексом торговельного мореплавства України передбачено укладення відмінних між собою договорів, зокрема, ст. 133 цього Кодексу регламентовано укладення договорів морського перевезення (чартеру), а ст. 203 цього Кодексу визначена можливість укладення договорів фрахтування судна на термін з екіпажем (тайм-чартер) та фрахтування судна без екіпажу (бербоут-чартер).

Приписами 759 ЦК України унормовано, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За ч. 1 ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує. Сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу (ст. 798 ЦК України).

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору від 07.06.2013 №13-П, встановивши те, що позивачем не надано жодного доказу, з яким чинне законодавство пов`язує здійснення перевезень, зокрема, коносаментів, рейсових чартерів тощо та, що узгоджені у договорі від 07.06.2013 № 13-П права та обов`язки сторін не є характерними для зобов`язань із перевезення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для кваліфікації вказаного договору як договору перевезення.

Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною шостою статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Вказана норма не містить вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин та засобів їх підтвердження, а тому підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Саме такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 08.05.2018 у справі №910/7495/16.

Отже, для застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає, тобто позивач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем, і він не відповідає за ці обставини.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили чи у зв`язку з природними властивостями майна, що є об`єктом оренди тощо.

Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми Закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати. У разі коли за відповідний період часу, протягом якого орендоване майно не використовувалось, орендну плату було внесено, орендар вправі вимагати її повернення.

Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 11.07.2018 у справі №905/1510/17 та від 05.07.2018 у справі №910/16005/17.

Звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Ознаками таких обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності. При цьому сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань.

Факт, що дію обставин непереборної сили необхідно довести, не виключає того, що наявність таких обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом. Зокрема, наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами у відповідності до статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" шляхом видачі сертифіката.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

На підтвердження обставини неможливості користування на підставі договору №13-П від 07.06.2013 орендованим майном (буксиром «Зюйд») відповідач надав до суду першої інстанції висновок Торгово-промислової палати України №653/1.2 від 09.03.2023 щодо унеможливлення виконання зобов`язань, в тому числі за договором №13-П від 07.06.2013, спричиненого обставинами, за які жодна зі сторін не відповідає, з якого вбачається, що у період, за який позивач в межах цієї справи вимагає стягнення оплати за користування буксиром «Зюйд», відповідне судно перебувало у акваторії Миколаївського морського порту та не могло бути використане відповідачем.

Крім того, беручи до уваги те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість нарахована за період з 24.02.2022 по травень місяць 2022 року (включно), місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення було обґрунтовано враховано в якості загальновідомих обставин факт здійснення з 24.02.2022 повномасштабної агресії Російської Федерації проти України, яка і досі перешкоджає судноплавству по річках Південний Буг та Інгул, а також унеможливлює безпечний вихід суден у Чорне море. Тимчасова окупація територій Миколаївської та Херсонської областей, яка підтверджуються відомостями з Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, фактично паралізувала морські та річкові перевезення в акваторії морського порту Миколаїв, при цьому відповідно до боксу 19 та статті 5 частини ІІ договору №13-П від 07.06.2013 використання буксиру «Зюйд» можливо лише в межах та кордонах акваторії морського порту Миколаїв і зоні відповідальності порту, а також БДЛК (Бузько-Дніпровсько-лиманський канал).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що неможливість використання відповідачем з 24.02.2022 буксиру «Зюйд», переданого йому позивачем на підставі договору №13-П від 07.06.2013, який за своєю правовою природою виступає договором найму (оренди), в силу приписів частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України зумовлює наявність правових підстав для звільнення Товариства з обмеженою відповідальністю «Марконі» від сплати нарахованої позивачем за період з 24.02.2022 по травень місяць 2022 року (включно) плати за цим договором.

Твердження позивача про підписання відповідачем без заперечень та зауважень актів наданих послуг (виконаних робіт), що на думку позивача підтверджує факт використання відповідачем буксиру у спірний період, не приймається судом, з огляду на наступне.

Як вже встановлено судом, умовами спірного договору бербоут-чартеру від 07.06.2013 №13-П його учасники погодили передачу позивачем судна буксиру «Зюйд» у користування відповідачу. Відповідно, оплата мала відбуватись саме за використання судна згідно з умовами договору.

З наданих позивачем актів наданих послуг (виконаних робіт) взагалі не вбачаться факт використання судна, надання позивачем послуг з перевезення вантажів відповідача даним судном (з урахуванням тверджень позивача, що спірний договір є договором перевезення), тощо.

Усі надані суду акти містять в якості підстави для оплати лише посилання на бербоут-чартерну ставку без зазначення факту як використання буксиру, так і надання позивачем відповідних послуг з перевезення.

У матеріалах справи немає доказів, які б підтверджували факт здійснення у спірний період відповідачем діяльності або виконання зобов`язань, що є предметом укладеного між сторонами договору. Окрім наявних актів виконаних робіт, у матеріалах справи відсутні також інші документи - коносаменти, рейсові чартери тощо, які б могли опосередковано свідчити, що послуги за договором були фактично надані позивачем.

Оскільки такі документи відсутні у матеріалах справи, і вони не були надані ні позивачем, ні відповідачем, у суду відсутня можливість встановити дійсні обставини з фактичного використання буксиру «Зюйд» відповідно до умов договору від 07.06.2013 №13-П у спірний період.

Таким чином, сама по собі наявність підписаних між сторонами на виконання договору №13-П від 07.06.2013 актів наданих послуг (виконаних робіт) жодним чином не впливає на можливість застосування у спірних правовідносинах положень частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України, оскільки не спростовує доведений за допомогою належних та допустимих доказів факт неможливості користування відповідачем орендованим буксиром «Зюйд».

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком Господарського суду Миколаївської області про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Марконі» на користь Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» 585 143,06 грн заборгованості за договором №13-П від 07.06.2013.

Водночас, враховуючи звільнення Товариства з обмеженою відповідальністю «Марконі» від сплати нарахованої Державним підприємством «Миколаївський морський торговельний порт» за період з 24.02.2022 по травень місяць 2022 року (включно) плати за договором №15-П від 07.06.2013, позовні вимоги про стягнення 148 289,69 грн пені також не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки апеляційного господарського суду.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2024 по справі №915/435/23, за результатами його апеляційного перегляду, колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2024 по справі №915/435/23 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2024 по справі №915/435/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2024 по справі №915/435/23 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 28.10.2024.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

Г.І. Діброва