Ухвала

від 28.10.2024 по справі 925/854/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 925/854/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранця О.М. - головуючого, Кролевець О.А., Студенця В.І.,

розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Ходаківської І.П., Владимиренко С.В., Демидової А.М.,

від 11.09.2024 (повний текст складено 16.09.2024),

у справі за позовом Ткачука Річарда Миколайовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Шпола-Продукт"

до ОСОБА_1 ,

про стягнення 272 640 грн,

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення 272 640,00 грн збитків, завданих юридичній особі її посадовою особою.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 20.11.2023 (у складі судді Чевгуз О.В.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2024: рішення Господарського суду Черкаської області від 20.11.2023 скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю: стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шпола-Продукт" 272 640 грн збитків.

07.10.2024 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 у справі №925/854/23.

Склад колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду визначено відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2024 (головуючий суддя - Баранець О.М., судді Кролевець О.А., Студенець В.І.).

10.10.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Шпола-Продукт" до Верховного Суду надійшли заперечення проти відкриття касаційного провадження у справі, які мотивовані тим, що касаційну скаргу подано на судове рішення, яке ухвалене в справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскарженого судового рішення у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга має виняткове значення для скаржника.

Перевіривши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, зважаючи на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За приписами пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову у справі № 925/854/23 є стягнення 272 640 грн збитків, завданих юридичній особі її посадовою особою.

Суд звертається до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №910/13737/19 відповідно до якої майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 162, пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 163 ГПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №907/9/17, провадження № 12-76гс18).

Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Позовні вимоги у цій справі про 272 640 грн збитків, завданих юридичній особі її посадовою особою мають вартісну оцінку та носять майновий характер.

Позов у цій справі подано в 2023 році.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" з 01.01.2023 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 684 гривень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Як було зазначено вище предметом позову у справі №925/854/23 є стягнення 272 640 грн, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на момент подання позову до суду (1 342 000 грн), тому в розумінні ГПК України судові рішення у цій справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених підпунктів "а-г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження, посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Зі змісту касаційної скарги також убачається, що скаржник посилається на обставини справи та виключний випадок передбачений підпунктом "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України; зазначає, що справа має для скаржника виняткове значення; зокрема, винятковість значення цієї справи для скаржника полягає в тому, що: ОСОБА_1 в даній справі виступає як фізична особа проти юридичної особи, яка об`єктивно є більш матеріально спроможною; є особою з інвалідністю та отримує пенсію; стягнення в розмірі 272 640 грн та судові збори призведе до неможливості його виконання через матеріальну неспроможність та лише збільшить розмір цієї заборгованості; скаржник позбавлений можливості звернутися з позовом до ГО "Січ" як набувача дизельного палива з вимогою його повернути, адже ОСОБА_1 не є стороною угоди про передачу такого дизпалива та не може бути позивачем у такому спорі.

Посилання скаржника на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами "а" - "г" пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Колегія суддів зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до заперечення встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи з одночасним їх власним тлумаченням, до переоцінки доказів, які були здійснені судом апеляційної інстанції під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи. Звідси, такі доводи та аналіз судових рішень не дають підстав для висновку про те, що справа має виняткове значення для скаржника, а відтак наявність у цьому випадку підстави допуску цієї справи до касаційного провадження, яка передбачена у підпункті "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України в межах перевірки матеріалів касаційної скарги не підтвердилась.

Одним із принципів господарського судочинства, визначених у частині третій статті 2 ГПК України, є змагальність сторін, зміст якого відображений у статті 13 цього Кодексу.

Згідно з приписами частин другої - четвертої статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, Суд зазначає, що у поданій касаційній скарзі скаржник хоча й зазначив підпункт "в" підпункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, проте не навів належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішенням судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні таких судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття таких рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.

За змістом статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.

На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення одної з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.

З огляду на відсутність належного обґрунтування обставин, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 у справі №925/854/23 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 у справі №925/854/23.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кролевець

В. Студенець