Постанова

від 30.10.2024 по справі 127/28975/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/28975/24

Провадження № 22-ц/801/2209/2024

Категорія: 10

Головуючий у суді 1-ї інстанції Медяна Ю. В.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 рокуСправа № 127/28975/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Панасюка О. С., Сопруна В. В.

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 18 вересня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання права власності на частку у спільній сумісній власності,

Ухвалу постановила суддя Медяна Ю. В.

Ухвалу постановлено у відсутності учасників справи у м. Вінниця

Дата складання повного тексту ухвали 18 вересня 2024 року,

Встановив:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ТОВ «ФК «Укрфінстандарт», ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання права власності на частку у спільній сумісній власності.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 04 вересня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «ФК «Укрфінстандарт», ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання права власності на частку у спільній сумісній власності, залишено без руху.

Позивачу надано строк 8 днів з дня отримання копії ухвали суду для усунення недоліків позову. Роз`яснено, що в разі невиконання вимог суду в установлений строк, позовна заява вважатиметься неподаною і буде повернута позивачу.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18 вересня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «ФК «Укрфінстандарт», ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання права власності на частку у спільній сумісній власності повернуто позивачу разом з доданими до неї додатками.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції для її розгляду по суті заявлених вимог.

Зазначила, що ухвала суду винесена з порушенням норм матеріального і процесуального права та Конституції України (стаття 55).

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що у встановлений ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 04 вересня 2024 року строк недоліки були усунуті, оскільки суду були надані: квитанція до платіжної інструкції № 51 про сплату судового збору в сумі 10 600,00 грн; копія витягу з «Висновку про оцінку майна №VL-240829-01 ФОП ОСОБА_3 »; копія довідки № 351 від 02 вересня 2024 року про місце проживання та склад сім`ї ОСОБА_1 ; копія технічного паспорта реєстраційного номера у реєстрі будівельної діяльності ТІ01:8115-9151-2673-6003 від 31 серпня 2024 року. Вона вважає, що вимоги ухвали про залишення її позовної заяви без руху були виконані нею в повному обсязі, а тому ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви є незаконною та необґрунтованою.

Відповідач ОСОБА_2 надав відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому просить ухвалу суду скасувати, а матеріали позовної заяви направити до суду першої інстанції для її розгляду по суті заявлених вимог.

Інші відповідачі відзив на апеляційну скаргу позивача не надали.

18 жовтня 2024 року позивачем ОСОБА_1 було подано клопотання про відмову від апеляційної скарги та повернення матеріалів справи, у якому позивач просила повернути їй апеляційну скаргу, у зв`язку з безпідставним зволіканням розгляду апеляції та невизначеної дати розгляду апеляційної скарги, позбавлення скаржника на участь у розгляді скарги Вінницьким апеляційним судом.

24 жовтня 2024 року позивачем ОСОБА_1 було подано заяву, у якій вона просила залишити без розгляду подане клопотання від 18 жовтня 2024 року, щодо відмови від апеляційної скарги та повернення позовних матеріалів, та провести розгляд апеляційної скарги згідно її вимог.

Відповідно до норми ч. 4 ст. 364 ЦПК України, особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї, а інша сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині до закінчення апеляційного провадження. За відмови від апеляційної скарги суд, за відсутності заперечень інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги, постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Частиною 1 ст. 182 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі (ч. 2 ст. 182 ЦПК України).

Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлено - він встановлюється судом (частина третя статті 182 ЦПК України).

Нормами цивільного процесуального законодавства України не врегульовано питання про залишення без розгляду клопотання про відмову від апеляційної скарги.

Разом з тим, згідно ч. 9, 10 ст. 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

За таких підстав апеляційний суд вважає за необхідне в порядку аналогії закону застосувати норму п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

Відповідно п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Таким чином, враховуючи процесуальну поведінку позивача апеляційний суд вважає, що подане ОСОБА_1 клопотання про відмову від апеляційної скарги підлягає залишенню без розгляду.

Відповідно до ч. 13 ст. 7, п. 6 ч. 1 ст. 353, ч. 2 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з урахуванням наступного.

Судом встановлено, що 02 вересня 2024 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила здійснити поділ спільного майна подружжя та визнати за нею ОСОБА_1 право у спільній сумісній власності на частки житлового будинку загальною площею 227,3 кв. м. з господарськими спорудами розташованих на земельній ділянці, площею 0,0600 га, кадастровий номер 0510137000:03:053:0138 за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 1-9).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 04 вересня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «ФК «Укрфінстандарт», ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання права власності на частку у спільній сумісній власності залишено без руху.

Позивачу надано строк 8 днів з дня отримання копії ухвали суду для усунення недоліків позову. Роз`яснено, що в разі невиконання вимог суду в установлений строк, позовна заява вважатиметься неподаною і буде повернута позивачу (а. с. 17).

В ухвалі суд вказав, що позовна заява подана без додержання вимог, передбачених статтями 175, 177 ЦПК України: в позовній заяві не зазначено ціну позову, не викладено обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, не зазначено та не додано до позовної заяви докази, які їх підтверджують, а саме що вказані будинок та земельна ділянка були набуті за спільні кошти позивача та відповідача ОСОБА_2 , та/або будинок був побудований їх спільною працею, а також не сплачено судовий збір у встановленому законом розмірі.

На виконання ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 04 вересня 2024 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Семенюк І. В. 16 вересня 2024 року подав заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої було долучено квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки № 51 від 16 вересня 2024 року на суму 10 600 грн. Крім цього, представником позивача до заяви про усунення недоліків позовної заяви було долучено звіт про оцінку майна №VL-240829-01 від 30 серпня 2024 року, з якого вбачається, що ринкова вартість житлового будинку зі спорудами АДРЕСА_2 , загальною площею 227,3 кв. м., який належить ОСОБА_2 , становить 5 080 744 грн. без ПДВ (а. с. 26-28).

Постановляючи ухвалу суду про повернення позовної заяви та керуючись ст. 185 ЦПК України, суд першої інстанції посилався на те, що судовий збір за подання даного позову було сплачено не в повному обсязі, тому станом на 18 вересня 2024 року позивач недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі від 04 вересня 2024 року, не усунула. Отже, оскільки позивач не усунула недоліки позовної заяви у повному обсязі, позовна заява підлягає поверненню відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України (а. с. 29-30).

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За правилом ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд, згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позовну заяву ОСОБА_1 було повернуто з тих підстав, що на думку суду першої інстанції позивач не усунула недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, а саме не сплатила судовий збір у повному обсязі.

Згідно із частиною четвертою статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно частини другої статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі, якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України у пункті 16 постанови № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом вимог ЦПК такий обов`язок покладається на позивача. Проте, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд. Остаточне визначення в процесі розгляду справи ціни позову (дійсної вартості спірного майна), а отже, і суми судового збору, здійснюється судом із наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору.

Системний аналіз вказаних норм прав свідчить про те, що визначення ціни позову входить до предмета доказування у даному спорі і встановлюється судом під час розгляду справи по суті на підставі поданих учасниками судового процесу доказів, тобто, такі обставини є предметом доказування у справі та оцінки судом відповідно до положень статей 76 ЦПК України.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 914/3659/21 та від 15 березня 2023 року у справі № 759/10375/19.

Відповідно ч. ч. 1, 2 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст.175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Таким чином, хоча встановлення ціни позову для визначення розміру судового збору в порядку частини другої статті 176 ЦПК України і належить до компетенції суду, проте здійснюється воно на підставі доказів, поданих сторонами. При цьому саме на суд покладено процесуальний обов`язок визначення конкретної суми судового збору що підлягає сплаті.

Разом з тим, в ухвалі Вінницького міського суду Вінницької області від 04 вересня 2024 року точну суму судового збору не зазначено, оскільки не було визначено ціну позову.

На виконання ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 04 вересня 2024 року позивачем надано витяг з Висновку про оцінку майна №VL-240829-01 ФОП ОСОБА_3 (а. с. 69) та квитанцію про доплату судового збору у розмірі 10 600,00 грн. (а. с. 68).

Отже, з урахуванням надання суду відомостей про оцінку майна, суд першої інстанції не був позбавлений можливості визначити точну суму судового збору, що підлягає до сплати позивачем.

Відповідно до положень ч. 2, 5 ст. 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

Законодавець не покладає на суд обов`язок продовжити строк на усунення недоліків у разі усунення недоліків позовної заяви частково. При цьому вказані процесуальні приписи не позбавляють суд права в разі усунення недоліків не в повному обсязі постановити ухвалу, якою продовжити строк для усунення недоліків позовної заяви. При цьому варто враховувати і процесуальну поведінку позивача, адже подавши заяву про усунення недоліків позовної заяви, ОСОБА_1 вважала, що виконала вимоги ухвали суду першої інстанції про залишення її позовної заяви без руху.

Разом з тим, у випадку неповної сплати судового збору позивачем у зв`язку з некоректним його розрахунком, суд першої інстанції із урахуванням часткового усунення недоліків мав продовжити позивачу відповідний строк, а тому повернення позовної заяви здійснене судом першої інстанції передчасно, з порушенням норм процесуального права та принципів цивільного судочинства.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах КЦС Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 757/27298/20-ц, КЦС Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 147/127/17, КЦС Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 521/21388/19.

Отже у цій справі суд першої інстанції не здійснив усіх передбачених законом дій для забезпечення особі права на доступ правосуддя, зокрема після часткового усунення недоліків позовної заяви, суд мав постановити ухвалу, якою продовжити строк для усунення недоліків, зазначивши конкретну суму судового збору, що підлягала сплаті при поданні позову та вірний розрахунок цього збору, чим виконати свій процесуальний обов`язок, передбачений ст. 185 ЦПК України.

З огляду на викладене, ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви постановлена з порушенням норм цивільного процесуального права, обмежує права позивача і перешкоджає їй у доступі до правосуддя.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України підставами дляскасування ухвалисуду,що перешкоджаєподальшому провадженнюу справі,і направленнясправи дляпродовження розглядудо судупершої інстанції,є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

У зв`язку з допущенням судом першої інстанції порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про відкриття провадження у справі, оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 368, 367, 369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовільнити.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 18 вересня 2024 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ. В. Матківська СуддіО. С. Панасюк В. В. Сопрун