Постанова

від 28.10.2024 по справі 1309/4455/12

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 1309/4455/12

адміністративне провадження № К/990/10609/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Берназюка Я.О., Стародуба О.П.,

розглянув у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року (суддя Гулик А.Г.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року (колегія у складі суддів Кухтея Р.В., Шевчук С.М., Шинкар Т.І.)

у справі № 1309/4455/12

за позовом Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради

до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

треті особи - Управління земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради, Львівська міська рада, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

про зобов`язання демонтувати самочинну прибудову.

І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

1. У липні 2008 року Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ) та ОСОБА_6 (далі - ОСОБА_6 ) (разом - відповідачі), у якому просила зобов`язати відповідачів демонтувати самочинно побудовану на землях міськземфонду двоповерхову прибудову до житлового будинку АДРЕСА_1 , розміром 4,60 х 6,30 м.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

2. Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №1072 від 06.08.1953 залишено в користуванні за будинковолодінням АДРЕСА_2 площу 344.3 кв.м. із земель житлової та громадської забудови та частину земельної ділянки, яка належала до будинковолодіння АДРЕСА_3 , яка використовувалась для городництва попередніми власниками будинковолодіння АДРЕСА_2 .

3. За змістом вказаного рішення, власники будинковолодіння по АДРЕСА_1 порушили межі A-Б між земельними ділянками будинковолодінь АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , оскільки самовільно зайняли та долучили до своєї земельної ділянки земельну ділянку, яка належала до знесеного будинковолодіння по АДРЕСА_4 , яка їм не належить та побудували на ній самовільно двоповерховий будинок.

АДРЕСА_5 . Крім того, рішенням Залізничного районного суду від 19.09.2014 у справі №462/1025/14-ц встановлено, що ОСОБА_2 самовільно зайняла земельну ділянку загальною площею 0,0072 га по АДРЕСА_1 . На самовільно зайнятій земельній ділянці площею 0,0056 га по межі «А-Б» розташована прибудова до приватного житлового будинку.

5. Факт зведення добудови до будинку по АДРЕСА_1 в межах земельної ділянки третіх осіб по АДРЕСА_2 відображено в актах державних виконавців від 23.04.2019 (Т.2, а.с.216; Т.3 а.с.19), в листі Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Львівської міської ради (Т.4, а.с.4), в технічному паспорті на будинок за адресою АДРЕСА_2 (Т.4, а.с.103).

6. Розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради № 340 від 07.04.2008 затверджено висновок міжвідомчої комісії №9 від 18.03.2008 та зобов`язано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 . співвласників буд. АДРЕСА_1 демонтувати самочинно побудовану на землях міськземфонду двоповерхову прибудову розміром 4,6 м х 6,3 м до житлового будинку по АДРЕСА_1 . Термін виконання розпорядження встановлено до 15.05.2008.

7. На виконання згаданого розпорядження адміністрація Львівське комунальне підприємство «Левандівка» тричі попереджала відповідача про необхідність демонтажу вказаної прибудови, що відповідачами виконано у встановлений строк не було, не демонтовано спірну споруду і на час розгляду справи у суді.

8. Самочинне будівництво підтверджується також постановою №159-3 у справі про адміністративні правопорушення від 14.03.2007, згідно з якою ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за самовільно здійснене будівництво житлової прибудови до житлового будинку по АДРЕСА_1 згідно зі статтею 97 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу в розмірі 102 грн., який нею оплачений, про що свідчить квитанція про оплату штрафу.

9. У зв`язку з самостійним невиконанням відповідачами розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради №340 від 07.04.2008 (далі - Розпорядження №340) позивач звернувся до суду.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

10. Позивач покликався на те, що розпорядження голови Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 07.04.2008 №340 «Про самочинне будівництво гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 » до 15.05.2008 добровільно не виконане, а тому демонтаж самочинної прибудови розміром 4,6 м х 6,3 м до належного їм житлового будинку слід провести в судовому порядку.

11. Відповідачі подали зустрічну позовну заяву, у якій зазначали, що згідно з договором міни №3840 від 09.12.2003 вони набули право власності на будинковолодіння на АДРЕСА_1 , розташоване на земельній ділянці площею 0,0555 га, яка належить їм на праві приватної власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НА №200538, виданого 20.01.2005.

12. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зверталися з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , у якому просили суд визнати самочинно збудовану відповідачами за первісним позовом прибудову розміром 4,6 м. х 6,3 м. до належного їм будинку (з правої сторони фасаду) на АДРЕСА_1 такою, що є перешкодою у виконанні рішення Залізничного районного суду м. Львова від 26.12.2008 у справі №2-2011/2008 та зобов`язати відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 земельною ділянкою на АДРЕСА_2 шляхом демонтажу самочинно збудованої ними прибудови.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ

13. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 23.02.2017, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 21.06.2018, позов Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради задоволено та зобов`язано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , які є співвласниками будинку АДРЕСА_1 , демонтувати самочинно побудовану на землях міськземфонду двоповерхову прибудову розміром 4,6 м х 6,3 м до житлового будинку АДРЕСА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 відмовлено; у задоволенні позову ОСОБА_4 , ОСОБА_5 відмовлено.

14. Постановою Верховного Суду від 08.07.2020 касаційну скаргу відповідачів задоволено частково: рішення Залізничного районного суду м. Львова від 23.02.2017 та постанову Апеляційного суду Львівської області від 21.06.2018 в частині позовних вимог Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про зобов`язання демонтувати самочинну прибудову скасовано; в іншій частині рішення Залізничного районного суду м. Львова від 23.02.2017 та постанову Апеляційного суду Львівської області від 21.06.2018 залишено без змін; провадження у справі в частині позовних вимог Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про зобов`язання демонтувати самочинну прибудову закрито.

15. Ухвалою Верховного Суду від 02.09.2020 справу № 1309/4455/12 передано для продовження розгляду до Львівського окружного адміністративного суду в частині позовних вимог Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про зобов`язання демонтувати самочинну прибудову.

16. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.02.2022, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2023, позов задоволено.

17. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач має право на звернення до суду про демонтаж самочинного будівництва для забезпечення правильності експлуатації та схоронності майна житлового фонду згідно з делегованими Львівською міською радою повноваженнями.

Строк звернення до суду не пропущено з огляду на триваючий характер правопорушення.

Суд встановив, що відповідачі без дозвільних документів та проекту здійснили будівництво на земельній ділянці, речове право на яку у них відсутнє.

Наявність у відповідачів переважного права на приватизацію спірної земельної ділянки не змінює правової природи здійсненої забудови як самочинної.

Відхиляючи доводи відповідачів про незастосовність ст. 376 ЦК України з покликанням на п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», суд зазначив, що така не може бути врахована судом при розгляді цієї справи, оскільки спірна прибудова не є балконом, мансардою, горищем тощо у багатоквартирному житловому будинку.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

18. Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у касаційній скарзі просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову або залишення позову без розгляду.

19. Як на підставу касаційного оскарження відповідачі покликаються на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що прибудова зведена в межах земельної ділянки третіх осіб ОСОБА_4 .

Вказане спростовується рішеннями судів, зокрема у справі № 1309/2-3209/11 від 25.03.2013, яким відмовлено ОСОБА_4 у демонтажі прибудови ОСОБА_7 та зазначено, що прибудова ОСОБА_2 знаходиться на земельній ділянці, яка ОСОБА_4 не належить, а належить ОСОБА_8 , законному користувачу, власнику житлового будинку по АДРЕСА_6 , який дав нотаріально завірену згоду на вилучення у нього 56 м2 землі та долучення для обслуговування житлового будинку скаржників по АДРЕСА_1 .

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 31.08.2018 у справі № 462/888/17 відмовлено ОСОБА_5 у задоволенні позову до Львівської міської ради про визнання права користування та права на приватизацію самовільно захоплених сусідніх земельних ділянок.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 29.06.2022 у справі № 2-297/12 відмовлено ОСОБА_5 у позові про усунення перешкод у встановленні межі земельної ділянки шляхом перенесення прибудови ОСОБА_7 в межах земельної ділянки, яка їм належить.

У справі № 461/1334/14-а встановлено, що згідно із нотаріально засвідченою заявою ОСОБА_8 від 28.07.2009, зареєстрованою приватним нотаріусом ЛМНО Миронович А.І. в реєстрі за №1398, ОСОБА_8 дає згоду на вилучення земельної ділянки площею 56 кв.м., яка є у його користуванні за адресою: АДРЕСА_6 і долучення її до земельної ділянки для обслуговування індивідуального житлового будинку АДРЕСА_1 .

Також зазначають про те, що підставою для звернення до суду було розпорядження Залізничної районної адміністрації № 340 від 07.04.2008, яким було затверджено висновок міжвідомчої комісії №9 від 18.03.2008 та зобов`язано скаржників демонтувати самочинну прибудову розміром 4,6 х 6,3 до житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Однак суди не дослідили вказане розпорядження, не оцінили його законності. Стверджують, що перевірок стосовно встановленню самочинного будівництва адміністрація не проводила, актів, приписів не виносила, на засіданні комісії вони не були присутні, оскільки не були повідомлені. Штраф ОСОБА_2 у розмірі суми 102 грн було сплачено, але за прибудову розміром 2 х 2 м.

Ст. ст. 24, 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 14 Закону України «Про основи містобудування», інші нормативні акти, що регулюють відносини у сфері будівництва, станом на момент винесення оскаржуваного розпорядження, не передбачали повноважень органів місцевого самоврядування ухвалювати рішення стосовно знесення самочинного будівництва.

Розпорядження № 340 від 07.04.2008 не є доказом, що будівництво є самочинним.

Стаття 376 ЦК України передбачає наявність умов для знесення самочинного будівництва, а саме: об`єкт розміщений на земельній ділянці, яка не була відведена під будівництво, істотне відхилення від проекту, суперечність суспільним інтересам або порушення прав інших осіб, істотне порушення будівельних норм і правил, неможливість проведення відповідної перебудови. Можливість знесення самочинного будівництва закон пов`язує саме з цими обставинами, а не з виконанням розпорядження.

Також зазначають, що суди неправомірно відхилили доводи скаржників щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, покликаючись на триваючий характер порушення.

20. ОСОБА_4 , ОСОБА_5 подали відзиви, у яких просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Зазначають про те, що скаржники не надали жодних доказів про наявність у них прав на земельну ділянку під самочинною забудовою. Судовими рішеннями неодноразово було встановлено факт самочинного будівництва скаржниками на земельній ділянці, що перебуває у комунальній власності та передана у користування третіх осіб (рішення Залізничного районного суду від 26.12.2008 у справі № 2-2011/2008; рішення Залізничного районного суду від 19.09.2014 у справі № 462/1025/14-ц; ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.07.2015 у справі № 462/1052/14-ц).

Також зазначають про те, що виконавчий орган місцевого самоврядування - Залізнична районна адміністрація міської ради - у межах своїх повноважень має право на звернення до суду про демонтаж самочинного будівництва для забезпечення правильної експлуатації та схоронності майна згідно з делегованими Львівською міською радою повноваженнями.

Щодо пропуску строку, то звертають увагу на те, що розпорядженням Залізничної РА №340 від 07.04.2008 було затверджено висновок міжвідомчої комісії № 9 від 18.03.2008 та зобов`язано відповідачів як співвласників будинку демонтувати самочинно побудовану на землях міськземфонду двоповерхову прибудову розміром 4,6 х 6,3 м. Термін виконання розпорядження встановлено до 15.05.2008. Оскільки самостійно відповідачі жодного монтажу не провели, 08.07.2008 Залізнична районна адміністрація звернулася до суду. Отже, з моменту закінчення терміну на самостійний демонтаж відповідачами прибудови (15.08.2008) та до дня звернення з позовом до суду (08.07.2008) пройшло менше двох місяців, що цілком відповідає встановленим на той час строкам звернення до суду.

VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

21. Верховний Суд перевірив правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у межах доводів касаційної скарги та дійшов такого висновку.

22. Згідно ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

(а) щодо повноважень Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради ухвалювати рішення стосовно знесення самочинного будівництва

23. Відповідно до положень ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування" від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, організація благоустрою населених пунктів та здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів.

24. Відповідно до ч. 7 ст. 55 Закону №280/97-ВР голова районної, обласної, районної у місті ради в межах своїх повноважень видає розпорядження.

25. Згідно зі ст. 10 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" від 06.09.2005 №2807-IV (далі - Закон №2807-IV) до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження правил благоустрою територій населених пунктів. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо.

26. Відповідно до ст. 12 Закону №2807-IV суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.

27. У відповідності до ст. 34 Закону №2807-IV Правила благоустрою території населеного пункту (далі - Правила) - нормативно-правовий акт, яким установлюється порядок благоустрою та утримання територій об`єктів благоустрою.

28. Статтею 40 Закону №2807-IV визначено, що самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами. Самоврядний контроль за станом благоустрою населених пунктів здійснюється шляхом: 1) проведення перевірок території; 2) розгляду звернень підприємств, установ, організацій та громадян; 3) участі в обговоренні проектів благоустрою територій населених пунктів, іншої технічної документації з питань благоустрою і внесення відповідних пропозицій на розгляд органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій; 4) подання позовів до суду про відшкодування шкоди, завданої об`єктам благоустрою внаслідок порушення законодавства з питань благоустрою населених пунктів, Правил благоустрою території населеного пункту.

29. Таким чином, законодавством передбачено повноваження виконавчих органів міських рад щодо здійснення контролю за станом благоустрою, а розпорядження спрямоване на забезпечення такого контролю.

30. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у справах №464/3864/15-а (постанова від 24.04.2019) та №450/3297/14-а (постанова від 20.11.2019).

31. Щодо доводів скаржника про те, що суди не дослідили розпорядження №340 від 07.04.2008, то колегія суддів звертає увагу на те, що це розпорядження не є предметом оскарження у цій справі, а тому Суд не бере до уваги ці доводи.

(б) щодо підстав знесення самочинного будівництва

32. Відповідно до частин 1, 4, 7 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

33. У постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №822/2149/18 зазначено наступне:

«Правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майно залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва.

За змістом частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі: (1) істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, (2) істотного порушення будівельних норм і правил.

У цих випадках з позовом про зобов`язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови, суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва.

У випадках, коли до суду з позовом про знесення самочинного будівництва звертається орган державного архітектурно-будівельного контролю, належить керуватися частиною першою статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI, за якою у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

Можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва перевіряється на стадії виконання припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів. Невиконання припису без поважних причин може свідчити про неможливість перебудови або небажання особи, яка здійснила самочинне будівництво, усувати його наслідки.

В інших випадках самочинного будівництва, зокрема, (1) якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або (2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи (3) належно затвердженого проекту, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.

Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України).

В цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови.

У справі, яка розглядається, встановлено, що ОСОБА_1 здійснив будівництво без документів, що дають право на це, а саме: без повідомлення про початок виконання будівельних робіт, без відповідного документа на право власності чи користування земельною ділянкою, без належно затвердженого проекту.

Це означає, що у спірних правовідносинах має місце той вид самочинного будівництва, для якого Цивільний кодекс України не встановлює правила, що знесенню передує рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Тобто, частина 7 статті 376 Цивільного кодексу України спірні правовідносини не регулює.

Натомість, для висновку про задоволення позову у цьому випадку визначальним та достатнім є той факт, що відповідач здійснив будівництво без документів, що дають право на це, і без належно затвердженого проекту та не виконав вимоги зобов`язального припису, яким вимагалось усунути виявлені порушення.»

34. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачі без будь-яких дозвільних документів та належним чином оформленого проекту здійснили будівництво на земельній ділянці, речове право на яку у них відсутнє.

35. Отже, у спірних правовідносинах має місце той вид самочинного будівництва, для якого Цивільний кодекс України не встановлює правила, що знесенню передує рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Тобто, частина 7 статті 376 Цивільного кодексу України спірні правовідносини не регулює.

36. Натомість, для висновку про задоволення позову у цьому випадку визначальним є те, що відповідачі здійснили будівництво без документів, що дають право на це, і без належно затвердженого проекту.

37. Зазначене свідчить про обґрунтованість позову та наявність підстав для його задоволення шляхом зобов`язання відповідачів демонтувати самочинно побудовану двоповерхову прибудову до житлового будинку АДРЕСА_1 , розміром 4,60 х 6,30 м, у зв`язку із чим, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій у цій справі.

38. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи та незгоди з судовими рішеннями.

39. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

40. За правилами частини третьої статті 375 КАС України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

41. З огляду на результат касаційного розгляду, виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.02.2022 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2023 слід поновити.

Керуючись статтями 341, 343, 350, 355, 356, 359, 375 КАС України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року у справі № 1309/4455/12 залишити без змін.

Поновити виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року у справі № 1309/4455/12.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і її не може бути оскаржено.

Суддя В.М. Кравчук

Суддя Я.О. Берназюк

Суддя О.П. Стародуб