Рішення

від 08.11.2010 по справі 10/342

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  10/342

08.11.10

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до                  Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»

про                визнання договору недійсним

                                                                                                                      суддя Котков О.В.

Представники сторін:

від позивача:     ОСОБА_1., довіреність від 27.09.2010 року;

від відповідача: Ступак О.М., довіреність від 04.11.2009 року;

В судовому засіданні 08.11.2010 року на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Підопригора Віталій Володимирович (надалі ФОП ОСОБА_1, позивач) звернулась до суду з позовом про визнання недійсним кредитного договору № 010/26/497 від 24.12.2007 року укладеного з Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль»(надалі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», відповідач).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір суперечить одночасно декільком нормам законодавства України, оскільки укладений в валюті відмінній від гривні України, а плата за користування кредитними коштами, що має сплачуватись позичальником банку має здійснюватись законним засобом платежу, яким на території України є гривня.

Наводячи в позовній заяві перелік статтей ЦК України, ГК України, позивач вважає наявними підстави для звернення до суду з вимогами про визнання недійсним укладеного договору.

04.11.2010 року від позивача через канцелярію господарського суду міста Києва надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи –представника Національного Банку України.

Відповідно до положень ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Суд розглянувши вказане клопотання відмовив в його задоволенні в зв’язку з необґрунтованістю, так як позивачем не вказано кого саме (якого представника НБУ) необхідно залучити до участі у справі в якості третьої особи та не зазначено на якій підставі належить залучити до участі у справі третю особу.

Відповідачем позову не визнано, відзиву на позов не надано, до суду представлено довіреності на представників якими підписано оспорювану угоду, положення про Білоцерківську філію Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», дозвіл та банківську ліцензію, в судовому засіданні представник зазначив про безпідставність заявленого позову.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представників сторі, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

24 грудня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ФОП ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 010/26/497, який, за твердженням позивача, суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524, 533 Цивільного кодексу України, ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 35 ЗУ «Про Національний Банк України», в зв’язку з чим є підстави вважати даний договір недійсним.

Згідно ст. 202, ч. 2 ст. 203, 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків; правочин може вчинятися  усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується  особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

До матеріалів справи на вимоги суду відповідачем представлено довіреності від 16.11.2006 року, від 13.11.2006 року видані ОСОБА_2 ОСОБА_3, якими підписано спірний договір. Зазначені довіреності є нотаріально посвідченими та містять визначений обсяг повноважень, в тому числі зазначеним особам надано право укладати та підписувати від імені ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»правочини (договори), що стосуються діяльності Філії та підпорядкованих їй відділень, в тому числі: пов’язані із здійсненням банківських операцій, відповідно до повноважень, наданих банком філії, письмовим дозволом на здійснення операцій та положеням про філію.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти –це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня; забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України.

Згідно із ч. 1 ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Однак, у відповідності до ч. 2 ст. 192 ЦК України у випадках і в порядку, встановлених законом в Україні може використовуватися іноземна валюта.

Таким чином, зважаючи на визначення кредитного договору, встановлене ст. 1054 ЦК України, та поняття «кошти»за ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк може надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, у національній валюті (гривні) або іноземній валюті - у випадках і в порядку, встановлених законами України.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7). Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.

Частиною 2 статті 524 ЦК України визначено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Статтею 189 ГК України вказано, що ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб’єкти господарювання (п.1). Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. (п.3).

Положеннями ч. 2 ст. 198 ГК України передбачено, що грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Згідно із ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Порядок використання іноземної валюти визначаються Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України»і Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», виданими відповідно до них нормативними актами, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержанні комерційного чи банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні.

Статті 47 і 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

У положеннях ч. 2 ст. 44 Закону «Про Національний банк України» зазначено, що Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить, зокрема видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 5 Декрету Національним банком України видаються генеральні ліцензії комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

При цьому, відповідно до норм пп. «г»п. 4 ст. 5 Декрету використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави віднесено до операцій, які потребують ліцензії.

У нормах ст. 47 Закону «Про банки і банківську діяльність»зазначено, що банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії.

Таким чином, зазначеними положеннями законів України встановлено, що уповноважені банки на підставі виданої НБУ банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями, мають право використовувати іноземну валюту на території України при здійсненні розрахунків, в тому числі і здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Як слідує з матеріалів справи, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»діє на підставах положень чинного законодавства та підзаконних нормативно-правових актів України, тому НБУ видано йому банківську ліцензію № 10, яка зареєстрована 27.03.1992 року за номером 94 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону «Про банки і банківську діяльність», серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями.

Невід’ємною частиною цієї ліцензії є Дозвіл від 11.10.2006 року за № 10-4 з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»з валютними цінностями.

Пунктами 1-4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»передбачено, що банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди: 1) операції з валютними цінностями; 2) емісію власних цінних паперів; 3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів.

Відтак, відповідач мав право укладати кредитні договори, видавати кредити та відповідно, вимагати виконання зобов’язання в іноземній валюті.

Виходячи з наведеного, судом відхиляються доводи позивача щодо необхідності отримання банком індивідуальної ліцензії для можливості укладення кредитного договору з позивачем та погодження сплати відсотків у валюті кредиту у зв’язку з наступним.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції. Відповідно до пп. «в», «г»ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:

- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Водночас, відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Позивач у своїй позовній заяві не вказує та не конкретизує у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов’язане з укладенням спірного договору у валюті відмінній від гривні України.

В даному випадку метою звернення позивача з позовом до суду є не захист порушених прав, а необхідність вирішення певних питань (в тому числі і можливість уникнення виконання договору тощо) шляхом створення судового процесу, що не узгоджується з нормами чинного законодавства.

За встановлених обставин, наведені приписи чинного законодавства, та зокрема ст. ст. 203, 205, 207, 208, ч. 2 ст. 524 і ст. 533 ЦК України, ч. 2 ст. 198 ГК України, позовні вимоги ФОП ОСОБА_3 щодо недійсності кредитного договору № № 010/26/497 від 24.12.2007 року з наведених останнім підстав, визнані судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.  

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                                                                              О.В. Котков

                                                                   дата підписання повного тексту рішення 15.11.2010р.