Рішення

від 24.10.2024 по справі 488/2679/20

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/2679/20

Провадження № 2/488/116/24 р.

РІШЕННЯ

Іменем України

24.10.2024 року м.Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючої по справі судді - Селіщевої Л.І.,

за участю секретаря судового засідання - Волошиній Я.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міськради, Державного реєстратора Миколаївської районної державної адміністрації Холодкова Дмитра Юрійовича, Приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Горобченко Сніжани Георгіївни, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Якушевої Олени Іванівни та Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання незаконним та скасування рішення міськради, скасування рішення про державну реєстрацію, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів Миколаївської міськради, Державного реєстратора Миколаївської районної державної адміністрації Холодкова Д.Ю., Приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Горобченко С. Г., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в обґрунтування якого вказала наступне.

Позивач є власником житлового будинку разом із прилеглими до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Це нерухоме майно позивачка успадкувала після смерті свого чоловіка ОСОБА_5 , який придбав його за договором купівлі-продажу від 19.09.2008 р.

За життя ОСОБА_5 , у 2010 році розпочав процедуру приватизації земельної ділянки за вищевказаною адресою, однак через хворобу не зміг довести цю справу до кінця.

Розпорядженням Миколаївського міського голови № 28 від 19.02.2016 р. «Про перейменування об`єктів топоніміки» від 19.02.2016 р., АДРЕСА_1 було перейменовано у вулицю Національної гвардії.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Позивач, в порядку спадкування після смерті свого чоловіка, отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 20.04.2018 р., на даний житловий будинок. Після цього, у жовтні 2019 року вона звернулась до Миколаївського міського голови із заявою про передачу їй у власність земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває у її фактичному користуванні. До цієї заяви були додані необхідні документи, зокрема, правовстановлюючий документ на житловий будинок за цією адресою, технічний паспорт, позитивний висновок Головного управління містобудування та архітектури, топографо-геодезичний план земельної ділянки та інші документи.

Однак, з незрозумілих позивачці причин, рішенням Миколаївської міськради № 40/126 від 17.07.2018 року земельна ділянка по АДРЕСА_1 , площею 930 кв.м. була передана громадянці ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських і побутових будівель і споруд. У зв`язку із цим позивачці було повідомлено про неможливість передачі їй у власність земельної ділянки за даною адресою.

На підставі рішення Миколаївської міськради № 40/126 від 17.07.2018 року державним реєстратором Миколаївської районної державної адміністрації Холодковим Д.Ю. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 42437389 від 08.08.2018 р. про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 930 кв.м., з кадастровим номером 4810136600:07:031:0036, по АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2

18.10.2018 року відповідачка - ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горобченко С.Г., продала вищевказану земельну ділянку ОСОБА_3 .

Позивачка зазначила, що ОСОБА_2 на час прийняття Миколаївською міськрадою рішення № 40/126 від 17.07.2018 року, не мала жодного відношення до житлового будинку по АДРЕСА_1 , тому рішення міськради є незаконним. Так само є незаконними подальша державна реєстрація за нею права власності на цю земельну ділянку та договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки ОСОБА_3 .

В свою чергу існування рішення Миколаївської міськради № 40/126 від 17.07.2018 року позбавляє позивачку її законного права на приватизацію земельної ділянки, на якій розташований належний їй житловий будинок разом із господарськими та побутовими будівлями і спорудами.

Посилаючись на викладене, позивачка просила суд:

-визнати незаконним та скасувати рішення Миколаївської міськради № 40/126 від 17.07.2018 року, про погодження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 930 кв.м. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ;

-скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 42437389 від 08.08.2018 р., про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 930 кв.м. з кадастровим номером 4810136600:07:031:0036, що розташована по АДРЕСА_1 ;

-визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, який був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 18.10.2018 р., та посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горобченко С.Г. за реєстр. № 1126;

-скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:07:031:0036, що розташована по АДРЕСА_1 , внесене до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за індексним номером: 43554333 від 18.10.2018 р., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1616996648101.

Ухвалою судді від 21.09.2020 р. було відкрито провадження у даній справі і її розгляд був призначений за правилами загального позовного провадження.

Після відкриття провадження у справі, до початку підготовчого засідання у справі, представник позивача подав заяву про зміну предмета позову, залучення до участі у справі співвідповідачів та третьої особи без самостійних вимог на предмет спору (а.с. 73 тому 1). У заяві представник позивача вказав, що після відкриття провадження у справі, він отримав витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якого слідує, що власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 , на підставі договору купівлі-продажу від 03.07.2020 р., посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Якушевою О.І. за реєстр. № 559. Представник позивача зазначає, що відповідачка ОСОБА_2 не змогла одразу після приватизації спірної земельної ділянки, відчужити її, тому що за цією адресою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містилася інформація про нерухоме майно, належне позивачці. Тому ОСОБА_2 вирішила змінити адресу нерухомого майна, для чого звернулася із відповідною заявою до Виконкому Миколаївської міськради, і рішенням від 28.09.2018 р. земельній ділянці площею 930 кв.м. по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 4810136600:07:031:0036, була надана нова адреса АДРЕСА_2 . Після цього ОСОБА_2 продала цю земельну ділянку ОСОБА_3 , а він продав її ОСОБА_4 .

Посилаючись на викладене, представник позивача доповнив первісні позовні вимоги вимогами такого змісту:

-визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 03.07.2020 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який був посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Якушевою О.І. за реєстр. № 559;

-скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 37157833 від 03.07.2020 р. про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,093 га з кадастровим номером 4810136600:07:031:0036, за ОСОБА_4 , внесений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Якушевою О.І. на підставі посвідченого нею договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.07.2020 р. за реєстр. № 559;

-скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,093 га з кадастровим номером 4810136600:07:031:0036.

Також представник позивача просив залучити до участі в справі в якості співвідповідачів - ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Якушеву О.І. та Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Виконавчий комітет Миколаївської міськради.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 06.09.2021 р. вищевказана заява була прийнята до спільного розгляду із первісними позовними вимогами. Також до участі в справі були залучені співвідповідачі та третя особа без самостійних вимог на предмет спору, яких просив залучити представник позивача.

У судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач Миколаївська міськрада подала клопотання про розгляд справи у її відсутність та відзив (а.с. 102-107 тому 1), у якому заперечувала проти позову у повному обсязі. У відзиві відповідач посилався на те, що відповідач ОСОБА_2 звернулась до Миколаївської міськради з приводу відведення у власність земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (на даний час АДРЕСА_1 ). Пунктами 1, 1.1 рішення Миколаївської міськради № 40/126 від 17.06.2018 р. був наданий дозвіл ОСОБА_2 на складання проекту землеустрою щодо відведення у її власність земельної ділянки площею 930 кв.м. за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 . Наданий відповідачкою ОСОБА_2 проект землеустрою мав усі необхідні погодження, тому був цілком правомірно затверджений, а вказана земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_2 . В подальшому, рішенням виконкому Миколаївської міськради № 911 від 28.09.2018 р. земельній ділянці площею 930 кв.м. по АДРЕСА_3 . Відповідач також вказав, що на даний час земельна ділянка, на якій розташований належний ОСОБА_1 житловий будинок, є вільною.

Відповідач Державний реєстратор Миколаївської РДА Холодков Д.Ю. у судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання був повідомлений своєчасно та належним чином, причини неявки суду невідомі.

Відповідач приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Горобченко С.Г. подала заяву про слухання справи у її відсутність, та зазначила, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 18.10.2018 р. за реєстр. № 1126 був посвідчений нею відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, її представники заперечували проти позову та подали відзив (а.с. 80-83). Відзив мотивований тим, що згідно матеріалів справи, земельна ділянка, площею 510 кв.м. по АДРЕСА_1 , на якій розташований належний позивачці житловий будинок, і земельна ділянка, площею 930 кв.м. з кадастровим номером 4810136600:07:031:0036, по АДРЕСА_2 , яка належить відповідачці ОСОБА_2 , це абсолютно різні земельні ділянки, які не є суміжними та розташовані на значній відстані одна від одної. Крім цього, представники відповідача посилались на те, що рішення Миколаївської міськради, які оспорює позивачка, фактично не стосуються її прав та інтересів та не порушують їх.

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області у судове засідання не з`явилися, про час та місце судового засідання були повідомлені своєчасно та належним чином, причини неявки суду невідомі.

Відповідач приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Якушева О.І. подала заяву про слухання справи у її відсутність.

Представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Виконкому Миколаївської міськради у судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання був повідомлений своєчасно та належним чином, причини неявки суду невідомі.

Заслухавши пояснення учасників справи та їх представників, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 12 ЦПК України визначає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справимають рівніправа щодоздійснення всіхпроцесуальних правта обов`язків,передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частинами першою, четвертою-сьомою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаютьсясторонами таіншими учасникамисправи. Доказуванняне можеґрунтуватися наприпущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач є підставою для відмови у позові; а у разі якщо на тому наполягає відповідач для відхилення його заперечень проти позову, та, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач по даній справі ОСОБА_1 є власницею житлового будинку разом із прилеглими до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що розташовані у АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.04.2018 р., виданого державним нотаріусом П`ятої Миколаївської державної нотаріальної контори Коваленко Н.В. за реєстр. № 1-208 (а.с. 14-15 тому 1). Це нерухоме майно позивачка успадкувала після смерті свого чоловіка ОСОБА_5 , який придбав його за договором купівлі-продажу від 19.09.2008 р., та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За життя, ОСОБА_5 у вересні 2010 року звертався до Миколаївського міського голови із заявою про передачу йому у власність земельної ділянки, площею 510 кв.м., на якій розташований вищевказаний житловий будинок, для обслуговування останнього. До своєї заяви ОСОБА_5 надав перелік необхідних документів (а.с. 25 тому 1).

Із матеріалів справи вбачається, що відповідного рішення за заявою ОСОБА_5 відповідачем Миколаївською міськрадою прийнято не було.

Після смерті ОСОБА_5 , його дружина, позивачка по даній справі ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 20.04.2018 року, видане державним нотаріусом П`ятої Миколаївської державної нотаріальної контори за реєстр. № 1-208. Згідно цього свідоцтва позивач стала власником житлового будинку разом із прилеглими до нього господарськими будівлями і спорудами, що розташовані у АДРЕСА_1 (а.с. 14). Із копії технічного паспорту на житловий будинок (а.с. 18-21), вбачається, що будинок та прилеглі до нього господарські та побутові будівлі і споруди розташовані на земельній ділянці площею 510 кв.м.

У жовтні 2019 року, позивачка звернулась до Миколаївського міського голови із заявою про передачу їй у власність земельної ділянки, площею 510 кв.м. по АДРЕСА_1 , на якій розташований вищевказаний житловий будинок, для обслуговування останнього.

Листом від 13.05.2020 р. Департамент архітектури та містобудування Миколаївської міськради вважав за можливе оформити у власність позивачки земельну ділянку орієнтовною площею 510 кв.м. по

АДРЕСА_1 , для обслуговування індивідуального житлового будинку та прилеглих до нього господарських будівель і споруд.

Проте листом б/н Виконком Миколаївської міськради повідомив позивачку про те, що рішенням Миколаївської міськради № 40/126 від 17.07.2018 р. земельна ділянка площею 930 кв.м. по АДРЕСА_1 , була передана у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 31-32 тому 1).

Рішенням виконкому Миколаївської міськради № 911 від 28.09.2018 року земельній ділянці площею 930 кв.м. по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 4810136600:07:031:0036, яка була надана у власність ОСОБА_2 , було надано нову адресу - АДРЕСА_2 (а.с. 78).

18.10.2018 р. на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горобченко С.І. за реєстр. № 1126, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:07:031:0036 було зареєстровано за ОСОБА_3 (а.с. 22).

Із наявної у справі інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (а.с. 77) вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу від 03.07.2020 р., посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Якушевою О.І. за реєстр. № 559, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:07:031:0036 було зареєстровано за ОСОБА_4 .

Відповідно до ст. 12 ЗК України (у редакції, що діяла на час відповідних правовідносин), - до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Стаття 40 ЗК України визначала, що громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Відповідно до ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (ч. 5 ст. 116 ЗК).

Статтею 118 ЗК України визначався порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, зокрема, визначено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуваєу йогокористуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122цього Кодексу.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача(уразі вилученняземельної ділянки,що перебуваєу користуванніінших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленомустаттею 186?цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивноговисновкутакої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно ч.ч. 1-2 ст. 120 ЗК України, до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Судовим розглядом встановлено, що оспорюване позивачкою рішення Миколаївської міськради № 40/126 від 17.07.2018 р. суперечить вищевикладеним положенням законодавства. Зокрема, судом встановлено, що на час його прийняття ОСОБА_2 не була ні користувачем земельної ділянки по АДРЕСА_1 , ні власником житлового будинку за цією адресою. Більше того, судовим розглядом встановлено, що на момент винесення Миколаївською міськрадою рішення № 40/126 від 17.07.2018 р., земельна ділянка площею 510 кв.м. по АДРЕСА_1 , перебувала у фактичному користуванні позивачки по даній справі ОСОБА_1 , на цій земельній ділянці був розташований належний їй на праві власності житловий будинок та прилеглі до нього господарські будівлі і споруди, і в установленому законом порядку ця земельна ділянка у неї не вилучалася. За такого, і з врахуванням положень земельного законодавства, які наведені судом вище, надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1 , є незаконним.

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що рішення Миколаївської міськради № 40/126 від 17.07.2018 р. є незаконним, порушує права та інтереси позивачки по даній справі, а тому підлягає скасуванню.

Також суд знаходить обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню

позовну вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , виходячи із такого.

Так, згідно ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-ІУ від 01.07.2004 р. (із внесеними змінами), - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно (ст. 4 Закону № 1952-ІУ).

Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону № 1952-ІУ).

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченомупунктом 1частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються (ч. 3 ст. 26 Закону № 1952-ІУ).

До того ж, вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 є похідною від вимоги про скасування рішення Миколаївської міськради № 40/126 від 17.07.2018 р., яке суд вважає незаконним і таким, що підлягає скасуванню.

Щодо іншої частини заявлених позивачкою позовних вимог, то суд не вбачає підстав для їх задоволення виходячи із такого.

Зокрема, позивачкою також були заявлені вимоги про:

-визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18.10.2018 р., який був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

-скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:07:031:0036, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 18.10.2018 р. з індексним номером 43554333;

-визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.07.2020 р., який був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

-скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:07:031:0036, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 03.07.2020 р. запис № 37157633;

-скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 0,093 га з кадастровим номером 4810136600:07:031:0036.

Частина 2 ст. 16 ЦК України передбачає такий спосіб захисту порушеного права особи як визнання недійсним правочину.

При цьому Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно статті 217 зазначеного Кодексу недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

У розуміннінаведених положеньзаконодавства оспорюватиправочин усуді можеодна ізсторін правочинуабо іншазаінтересована особа.За відсутностівизначення поняття"заінтересованаособа"такою особоює кожен,хто маєконкретний майновийінтерес воспорюваному договорі.Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не був, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (зокрема, постанови від 01.06.2016 р. у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 р. у справі № 910/31110/15, від 16.10.2020 р. у справі № 910/12787/17), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

За такого, позивач у даній справі ОСОБА_1 , яка не була стороною вищевказаних договорів купівлі продажу земельної ділянки, зобов`язана довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи, були безпосередньо порушені оспорюваними договорами і в результаті визнання цих договорів (чи їх окремих положень) недійсними, її майнові права та інтереси будуть захищені та відновлені.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилалась на те, що рішення Миколаївської міськради № 40/126 від 17.07.2018 р. є незаконним, тому укладені на його підставі договір купівлі-продажу земельної ділянки від 18.10.2018 р.між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , та договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03.07.2020 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , також мають бути визнані судом недійсними як такі, що суперечать закону.

Однак суд знаходить такі доводи безпідставними і не може їх взяти до уваги через те, що судовим розглядом встановлено, що після прийняття Миколаївською міськрадою рішення № 40/126 від 17.07.2018 р., нею було прийнято рішення № 911 від 28.09.2018 р. «Про надання адрес земельним ділянкам», і п. 5 цього рішення земельній ділянці площею 930 кв.м. по АДРЕСА_1 (з кадастровим номером 4810136600:07:031:0036), було надано нову адресу АДРЕСА_2 .

Із наявниху матеріалахсправи матеріалівтопографічної зйомкивбачається,що земельнаділянка,яка знаходитьсяу користуванніпозивачки іна якійрозташовані належнийїй житловийбудинок зприлеглими донього спорудами,та якувона бажаєприватизувати,розташована укварталі міжвулицями ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ,а земельнаділянка,що булавиділена ОСОБА_2 ,розташована біляпровулку Багрицького.При цьомуфактична площаземельної ділянки,якою користується позивачка 532 кв.м., а тієї, що виділялась ОСОБА_2 930 кв.м. Вказані земельні ділянки не є суміжними, мають різну конфігурацію і розташовані на відстані близько 2 км. одна від одної. Крім цього, вони мають різні кадастрові номери: виділена ОСОБА_2 - 4810136600:07:031:0036, а земельна ділянка, що перебуває у користуванні позивачки - 4810136600:08:003:0019 (а.с. 193-198).

Таким чином, земельна ділянка, що була предметом оспорюваних договорів купівлі-продажу по АДРЕСА_4 , якою користується позивачка, є абсолютно різними земельними ділянками.

За такого, на думку суду, оспорювані позивачкою договори купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:031:0036, не порушують прав та інтересів позивачки, і визнання їх недійсними не призведе до захисту та відновлення її законних прав та інтересів. Тому у задоволенні вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 18.10.2018 р. та від 03.07.2020 р. суд вважає необхідним відмовити. Також не підлягають задоволенню похідні від цих вимог вимоги позивачки про скасування у Державному реєстрі речових прав відповідних записів про державну реєстрацію права власності, які здійснені на підставі даних договорів купівлі-продажу.

Щодо вимог позивачки про скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 0,093 га з кадастровим номером 4810136600:07:031:0036, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ст. 79? ЗК України формування земельноїділянки полягаєу визначенніземельної ділянкияк об`єктацивільних прав.Формування земельноїділянки передбачаєвизначення їїплощі,меж тавнесення інформаціїпро неїдо Державногоземельного кадастру. Сформованіземельні ділянкипідлягають державнійреєстрації уДержавному земельномукадастрі.Земельна ділянкавважається сформованоюз моментуприсвоєння їйкадастрового номера. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі:

-поділу або об`єднання земельних ділянок;

-скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації;

-якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно доЗакону України"Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру визначено Законом України «Про Державний земельний кадастр».

Так, згідно ст.1Закону України«Про Державнийземельний кадастр» від 07.07.2011 № 3613-VI, - державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

За змістом частини 1 статті 24, частини 4 статті 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно дост.25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» поземельна книга є документом Державного земельного кадастру, який містить такі відомості про земельну ділянку:

а) кадастровий номер;

б) площа;

в) місцезнаходження (адміністративно-територіальна одиниця);

г) склад угідь;

ґ) цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель);

д) нормативна грошова оцінка;

е) відомості про обмеження у використанні земельної ділянки;

є) відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки;

ж) кадастровий план земельної ділянки;

з) дата державної реєстрації земельної ділянки;

и) інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки, а також внесені зміни до цих відомостей;

і) інформація про власників (користувачів) земельної ділянки відповідно до даних про зареєстровані речові права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

ї) дані про бонітування ґрунтів;

й) відомості про заходи щодо охорони земель і ґрунтів.

Поземельна книга відкривається одночасно з державною реєстрацією земельної ділянки.

Поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

У статті 15 ЦК передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Оскільки, відповідно до статті 16 ЦК порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту, тому суд при вирішенні спору має надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

Однак, заявляючи вимогу про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:031:0036, позивач не обґрунтувала належним чином цю вимогу, не вказала у чому саме полягає порушення її прав та інтересів, а також в порушення ч. 3 ст. 12 ЦПК України не надала на підтвердження цього належних доказів.

З огляду на це, суд не вбачає підстав для задоволення такої вимоги.

Також суд вважає необхідним окремо зупинити увагу на складі відповідачів у даній справі.

Так, відповідачами у даній справі позивачкою були зазначені приватні нотаріуси Миколаївського міського нотаріального округу Горобченко С.Г. та ОСОБА_8 , які посвідчували договори купівлі-продажу земельної ділянки від 18.10.2018 р. та від 03.07.2020 р. відповідно, та діяли як державні реєстратори.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових права на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав з урахуваннямвимог,встановлених абзацамипершим-третімцієїчастини,крім випадку,передбаченогостаттею 31?цього Закону,та автоматичноїдержавної реєстраціїправ увипадках,передбачених цимЗаконом (абзац 4 ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових права на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Тобто державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором не з власної ініціативи, а на підставі відповідної заяви, поданої зацікавленою особою. Відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових права на нерухоме майно та їх обтяжень» нотаріус є державним реєстратором.

В силу ч. 1 ст. 27 цього ж Закону державна реєстрація права власності та інших речивих прав проводиться, зокрема, на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката .

Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено Законом України «Про нотаріат» № 3425-ХІІ від 02.09.1993 р. (із внесеними до нього змінами).

Статтею 1 Закону № 3425-ХІІ встановлено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Згідно ст. 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість, оскільки саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір.

За загальними положеннями цивільного судочинства, відповідач це сторона, якій пред`явлено позов, тобто особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Слід зазначити, що нотаріус як публічна особа, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності, діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення.

Такі висновки суду узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), згідно з яким належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 р. у справі № 523/9076/16-ц Верховний Суд підкреслив, що, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтування позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

З огляду на таке нотаріуси не є належними відповідачами у даній справі. З цих же мотивів, не є належним відповідачем у справі - державний реєстратор Миколаївської РДА Холодков Д.Ю.

На підставі ст. 142 ЦПК України суд відшкодовує позивачці понесені нею судові витрати по сплаті судового збору, пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 12,13,ч.ч.9-10ст.158,258-259,264-265,268,354ЦПК України,суд,-

Вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення Миколаївської міськради № 40/126 від 17.07.2018 року про погодження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 930 кв.м. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 42437389 від 08.08.2018 р., про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 930 кв.м. з кадастровим номером 4810136600:07:031:0036, що розташована по АДРЕСА_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути зВиконавчого комітетуМиколаївської міськрадина користь ОСОБА_1 судовийзбір урозмірі 840,80грн.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення. У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач Миколаївська міська рада, місцезнаходження: 54001 м. Миколаїв, вул. Адміральська 20, код ЄДРПОУ 26565573.

Відповідач - Державний реєстратор Миколаївської районної державної адміністрації Холодков Дмитро Юрійович, 54036 м. Миколаїв, вул. Одеське шосе 18-а.

Відповідач - Приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Горобченко Сніжана Георгіївна, АДРЕСА_6 .

Відповідач - ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач - ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Відповідач - ОСОБА_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_9 , реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий.

Відповідач - Приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Якушева Олена Іванівна, АДРЕСА_10 .

Відповідач Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, місцезнаходження: 54034 м. Миколаїв, пр. Миру 34, код ЄДРПОУ невідомий.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Виконавчий комітет Миколаївської міськради, місцезнаходження: 54001 м. Миколаїв, вул. Адміральська 20, код ЄДРПОУ 04056612.

Повний текст рішення суду складено 31.10.2024 року

Суддя Л.І.Селіщева