Постанова

від 24.10.2024 по справі 2-117/09

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 2-117/09 Головуючий у 1-й інстанції Стельмащук П.Я Провадження № 22-ц/817/3/24 Доповідач - Гірський Б.О.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2024 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Гірський Б.О.

суддів - Костів О. З., Хома М. В.,

за участю секретаря - Сович Н.А.

представника виконавчої служби

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу №2-117/09 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 січня 2022 року (постановлену суддею Стельмащуком П.Я., повний текст складено 10 січня 2022 року) в справі за скаргою представника скаржника ОСОБА_1 адвоката Кметика Володимира Степановича на бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Івано-Франківськ) щодо не винесення постанови про закінчення виконавчого провадження та зобов`язання в.о. начальника відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Івано-Франківськ) поновити порушене право боржника шляхом винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, -

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2021 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Кметика В.С. звернувся до суду із вказаною скаргою.

Обґрунтовуючи скаргу посилався на те, що на виконанні у 1-му відділі ДВС ТМУЮ в Тернопільській області, а в подальшому у відділі примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Івано-Франківськ) знаходиться дублікат виконавчого листа №607/7887/14-ц виданий 24 вересня 2014 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики в розмірі 4089907,50 грн., 3% річних від простроченої суми боргу в розмірі 216409,29 грн., 1700 грн. сплаченого держмита та 30 грн. витрат на ІТЗ.

03 липня 2015 року стягувач ОСОБА_2 направив рекомендованим листом до Першого відділу ДВС ТМУЮ в Тернопільській області заяву про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення Тернопільського міськрайонного суду від 08 грудня 2009 року по справі 2-117/09 та Договір повернення боргу (позики) від 03 липня 2015 року.

07 липня 2015 року ОСОБА_2 написав заяву Першому відділу ДВС ТМУЮ про те, що договору повернення боргу від 03.07.2015 та заяви про повернення виконавчого документа стягувачу не укладав, не підписував та коштів від ОСОБА_1 не отримував.

В подальшому ОСОБА_2 звинуватив ОСОБА_1 у підробці згаданих документів та подав заяву до ТМВ УМВС України в Тернопільській області про вчинення кримінального правопорушення.

ОСОБА_1 , в свою чергу, також подав заяву до правоохоронних органів щодо ОСОБА_2 за завідомо неправдиве повідомлення про злочин та завідомо неправдиве показання свідка.

На даний час на розгляді Тернопільського міськрайонного суду перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. 2 статті 383 та ч. 2 статті 384 КК України.

В ході досудового слідства за заявами сторін, проводились судово-почеркознавчі експертизи.

Висновками проведених судово-почеркознавчих експертиз від 10.08.2015 (ТВ КНДІСЕ), від 26.08.2015 (ТВ КНДІСЕ), від 16.10.2015 (НДЕКЦ при УМВСУ в Тернопільській області) встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 у заяві про повернення виконавчого документа стягувачу від 03.06.2015 та підпис у рядку «Кредитор ОСОБА_2 » в договорі повернення боргу (позики) від 03.03.2015 року виконані ОСОБА_2 .

Крім цього, ОСОБА_2 звертався до суду із позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору повернення боргу від 03.07.2015 року.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року, відмовлено у задоволення позову.

Судами встановлено, що позивачем не доведено той факт, що він не підписував договір повернення боргу від 03.07.2015 року.

Отримавши повний текст постанови Тернопільського апеляційного суду представник боржника ОСОБА_3 13.12.2021 звернувся до відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Івано-Франківськ) (далі - Відділ) із заявою про винесення постанови про закінчення виконавчого провадження відповідно до п.9 ч. 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення Тернопільського міськрайонного суду від 08.12.2009 року та зняття арешту з майна боржника.

21 грудня 2021 року представник боржника ОСОБА_3 отримав письмову відповідь Відділу про відмову винести постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до п. 9 ч. 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із відсутністю для цього підстав.

Вважав, що відмова в.о. начальника Відділу є незаконною, оскільки положеннями Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено виключного переліку документів, які б підтверджували факт погашення боргу чи надавали б право державному виконавцю піддавати сумніву надрукований і підписаний стягувачем Договір про повернення боргу від 03.07.2015 про отримання ним коштів від боржника, а також заяви від 03.06.2015 про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку із повним та фактичним його виконанням.

Вказував на те, що, на його думку, аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.09.2021 у справі №364/1128/13-ц.

Вважав дії Відділу такими, що порушують права боржника на законне винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №46984590 на підставі п. 9 ч. 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Стверджував, що договір повернення боргу (позики) від 03.07.2015 та заява про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення Тернопільського міськрайонного суду від 08 грудня 2009 року у справі №2-117/09 є належними доказами того, що рішення суду виконане.

Вказував на те, що державний виконавець при розгляді заяви про закінчення виконавчого провадження, вийшов за межі своїх повноважень, надавши перевагу словам стягувача, які ґрунтуються лише на припущеннях та є безпідставними.

Зазначав, що державний виконавець не наділений повноваженнями з`ясовувати обставини написання стягувачем документів про отримання коштів в рахунок погашення боргу.

Відтак просив визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Відділу щодо невнесення постанови про закінчення виконавчого провадження №46984590 з примусового виконання дубліката виконавчого листа №607/7887/14-ц виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики в розмірі 4089907,50 грн., 3% річних від простроченої суми боргу в розмірі 216409,29 грн., 1700 грн. сплаченого держмита та 30 грн. витрат на ІТЗ. та просив зобов`язати в.о. начальника Відділу поновити порушене право боржника ОСОБА_1 шляхом винесення постанови про закінчення виконавчого провадження відповідно до вимог п.9 ч.1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 січня 2022 року в задоволенні скарги відмовлено.

ОСОБА_1 через свого представника адвоката Кметика В.С. подав апеляційну скаргу на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 січня 2022 року, в якій просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги його скарги на бездіяльність державного виконавця.

Вважає, що ухвалу суду постановлено при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням процесуального права.

Посилається на помилковість висновку суду першої інстанції про те, що обставина щодо погашення боргу не є встановленою, оскільки така підтверджується договором про повернення боргу від 07.07.2015 року та заявою про повернення виконавчого документа стягувачу від 03.07.2015 року, які були підписані саме ОСОБА_2 , що підтверджено відповідними експертизами.

Вважає, що судом безпідставно не взято до уваги вказані докази та вказує на необґрунтованість посилання суду першої інстанції на те, що державний виконавець не наділений повноваженнями надавати оцінку таким доказам, коли стягувач подав заяву про невиконання боржником рішення суду та продовження здійснення його примусового виконання.

Посилається на те, що судом безпідставно не взято до уваги висновки, що містяться в постанові Верховного Суду від 01.09.2021 року у справі №2-117/09, оскільки обставини у зазначеній справі та у справі, що є предметом цього розгляду є ідентичними.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

В судовому засіданні представник відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Івано-Франківськ) Наконечна І.В. заперечила проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, учасника процесу, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов наступного висновку.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду відповідає.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 26.03.2015 року на підставі заяви стягувача ОСОБА_2 , державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження ВП №46984590 з виконання дубліката виконавчого листа №607/7887/14-ц виданого 29.09.2014 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми неповернутого основного боргу в розмірі 4089907,50 грн., 3% річних від простроченої суми боргу в розмірі 216409,29 грн., 1700 грн. сплаченого держмита та 30 грн. витрат на ІТЗ (на виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.12.2009 по справі №2-117/09).

07.07.2015 року до Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції в Тернопільській області поштою надійшла заява від 03.06.2015 від імені стягувача ОСОБА_2 про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення Тернопільського міськрайонного суду від 08.12.2009 у справі №2-117/09 та Договір повернення боргу (позики) від 03.07.2015 року.

08.07.2015 року до Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції в Тернопільській області надійшла заява ОСОБА_2 від 07.07.2015 про продовження проведення виконавчих дій, спрямованих на примусове виконання судового рішення. У заяві ОСОБА_2 повідомив, що судове рішення ОСОБА_1 не виконане, жодних грошових коштів не отримував, заява від 03.06.2015 та договір від 03.07.2015 року є підробленими.

Державними виконавцями Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції в Тернопільській області постанова про закінчення виконавчого провадження не виносилась та на даний час виконавче провадження знаходиться на виконанні у Відділі примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Івано-Франківськ).

02.07.2020 року представник боржника подав до Відділу заяву про винесення постанови про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним та фактичним виконанням рішення Тернопільського міськрайонного суду від 08.12.2009 року за п. 9 ч. 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» з посиланням на наявність заяви стягувача від 03.06.2015 року та договору про погашення боргу (позики) від 03.07.2015 року.

13.07.2020 року Відділ надав відповідь заявнику, із змісту якої вбачається, що враховуючи вичерпний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження визначений статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження», у державного виконавця не було правових підстав для закінчення виконавчого провадження №46984590.

10.08.2020 представник скаржника ОСОБА_1 - адвокат Кметик В.С. звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із скаргою на бездіяльність державного виконавця. Просив суд визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Відділу щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження №46984590 з примусового виконання дубліката виконавчого листа №607/7887/14-ц виданого Тернопільським міськрайонним судом 29.09.2014 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму неповернутого основного боргу в розмірі 4089907,50 грн., а також 3% річних від простроченої суми боргу в розмірі 216409,29 грн., 1700,00 грн. сплаченого державного мита та 30,00 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільної справи. Також просив зобов`язати державного виконавця Відділу поновити порушене право боржника ОСОБА_1 .

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23.06.2021 по справі №2-117/09 у задоволенні скарги відмовлено. Ухвала не оскаржувалась та є чинною.

ОСОБА_2 звертався до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору повернення боргу від 03.07.2015. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06.09.2021 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 02.12.2021 року, у задоволенні позову відмовлено, оскільки позивач не довів того, що оспорюваний договір є недійсним на підставі вимог частин 3, 5 статті 203 та статей 225, 229 ЦК України.

14.12.2021 року представник боржника ОСОБА_3 подав до Відділу заяву від 13.12.2021 року про винесення постанови про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення Тернопільського міськрайонного суду від 08.12.2009 за п. 9 ч. 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», обґрунтовуючи заяву наявністю заяви стягувача від 03.06.2015 та договору про погашення боргу (позики) від 03.07.2015.

21.12.2021 року Відділ надав відповідь заявнику, із змісту якої вбачається, що у державного виконавця відсутні правові підстави для закінчення виконавчого провадження згідно п. 9 ч. 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Виконавчий документ (дублікат виконавчого листа) є чинним та не визнаний судом таким, що не підлягає виконанню. Стягувач заперечує погашення боржником боргу. У договорі про повернення боргу (позики) від 03.07.2015 немає прив`язки до рішення суду, яке знаходиться на примусовому виконанні.

Також судомбуло встановлено,що нарозгляді Тернопільськогоміськрайонного судуТернопільської областіперебуває справа№607/21860/20за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Відділу про визнання припиненим зобов`язання за рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.12.2009 по справі №2-117/09, з підстав наявності договору повернення боргу (позики) від 03.07.2015 року, а також про зобов`язання державного виконавця Відділу винести постанову про закінчення виконавчого провадження, згідно вимог п. 9 ч. 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із припиненням зобов`язання згідно рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.12.2009 по справі №2-117/09, внаслідок його добровільного виконання.

Відмовляючи у задоволенні скарги на бездіяльність державного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виконавчого провадження наявний спір щодо повернення чи не повернення боржником боргу стягувачу згідно із виконавчим документом і з урахуванням відсутності волі стягувача щодо закінчення виконавчого провадження обґрунтовано вважав, що держаний виконавець діяв законно, в межах своїх повноважень та прав боржника не порушив.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України, статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно ч. 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців.

Відповідно до п. 1) ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до п. 9 ч. 1, ч. 2 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Постанова про закінчення виконавчого провадження виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Статтею 447 ЦПК України передбачено право сторін виконавчого провадження звернутись до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Частиною 3 статті 451 ЦПК України зазначено, що якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчиненні відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Так, судом першої інстанції правильно встановлено, що розглянувши 23.06.2021 року скаргу представника боржника на бездіяльність державного виконавця Відділу суд надав правову оцінку усім обставинам на які покликався скаржник та відхилив їх, встановивши відсутність підстав для закінчення виконавчого провадження.

Відмінною обставиною, яка не була предметом розгляду Відділу та суду, є саме наявність рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06.09.2021 року по справі №607/4131/19, яке залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 02.12.2021 року.

Так, вищевказаним судовим рішеннями відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору повернення боргу від 03.07.2015 року.

Із мотивувальної частини згаданого судового рішення вбачається, що позивач не довів того, що оспорюваний договір є недійсним на підставі вимог частин 3, 5 статті 203 та статей 225, 229 ЦК України.

Разом з тим, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06.09.2021 року у справі №607/4131/19 не встановлено обставини щодо повернення чи не повернення боржником боргу стягувачу згідно із виконавчим документом.

Апеляційний суд вважає правильним висновок щодо наявності міжсторонами виконавчогопровадження спорущодо виконанняборжником ОСОБА_1 грошового зобов`язанняперед ОСОБА_2 за рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.12.2009 по справі №2-117/09, оскільки на розгляді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області перебуває позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання припиненим зобов`язань за рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.12.2009 року в справі №2-117/09.

З урахуванням відсутності волі стягувача у закінченні цього виконавчого провадження, а також належних доказів фактичного виконання боржником в повному обсязі рішення у справі №2-117/09 згідно з виконавчим документом та наявної чинної ухвали суду, у якій надавалась оцінка обставинам, викладеним у скарзі на повторну відмову державного виконавця у винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження з аналогічних підстав, суд першої інстанції вірно вважав, що держаний виконавець діяв законно, в межах своїх повноважень та прав боржника не порушив.

Так, з матеріалів справи вбачається, що подана ОСОБА_2 державному виконавцю заява про повернення виконавчого документа датована 03.06.2015 року, отримана відділом ДВС 07.07.2015 року і містить посилання на договір повернення боргу (позики), який був укладений в майбутньому - 03.07.2015року. Даний договір не містить посилання на виконавчий документ, а з його змісту не вбачається про отримання коштів стягувачем ОСОБА_2 в рахунок виконання рішення суду у справі №2-117/09. Крім того, 07.07.2015 року ОСОБА_2 була подана заява до відділу ДВС про продовження примусового виконання за вищевказаним виконавчим листом, з посиланням на підроблення заяви від його імені, датованої 03.06.2015 року та підписаного ним договору, датованого 03.07.2015 роком. Тому, дії державного виконавця по не винесенню постанови про закінчення виконавчого провадження є правомірними, оскільки факт погашення боргу належним чином не був підтверджений і між сторонами існує судовий спір з приводу виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 , як боржника у виконавчому провадженні, є законним та обґрунтованим.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо не застосування судом першої інстанції правової позиції, що міститься в постанові Верховного Суду від 01.09.2021 року у справі №364/1128/13-ц, оскільки правовідносини у даній справі не є аналогічними встановленим судом у цій справі, а тому спірні правовідносини не є подібними.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На підставі зазначеного та керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 31 жовтня 2024 року.

Головуючий: Гірський Б.О.

Судді: Костів О.З.

Хома М.В.