Рішення

від 30.10.2024 по справі 640/5939/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2024 року № 640/5939/21

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби судової охорони, третя особа - Вища рада правосуддя, про визнання протиправним та скасування наказу, встановлення відсутності компетенції, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Служби судової охорони (далі також Служба, ССО, відповідач), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 01 лютого 2021 року № 49;

- встановити відсутність компетенції (повноважень) Голови Служби судової охорони створювати дисциплінарну комісію в порядку Закону України Про Дисциплінарний статут Національної поліції України та Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року № 893;

- встановити відсутність у період з 1 по 5 лютого 2021 року, компетенції (повноважень) дисциплінарної комісії, створеної на підставі наказу Голови Служби судової охорони №49 від 01.02.2021, а саме відсутність у цієї комісії повноважень дисциплінарної комісії, визначених у Законі України Про Дисциплінарний статут Національної поліції України та Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року № 893.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2021 року позовну заяву залишено без руху. Позивач у встановлені судом строки усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2021 року прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі № 640/620/21 та визначено, що справа буде розглядатись без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2021 року суд ухвалив вийти із спрощеного провадження та призначити розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

У підготовчому судовому засіданні 07 червня 2021 року судом залучено в якості третьої особи Вищу раду правосуддя та оголошено перерву.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2021 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі №640/5939/21 в частині позовних вимог щодо:

- встановлення відсутності компетенції (повноважень) Голови Служби судової охорони створювати дисциплінарну комісію в порядку Закону України Про Дисциплінарний статут Національної поліції України та Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року №893;

- встановлення відсутності у період з 1 по 5 лютого 2021 року, компетенції (повноважень) дисциплінарної комісії, створеної на підставі наказу Голови Служби судової охорони №49 від 01.02.2021, а саме відсутність у цієї комісії повноважень дисциплінарної комісії, визначених у Законі України Про Дисциплінарний статут Національної поліції України та Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року №893.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва зупинено провадження у справі №640/5939/21 до набрання законної сили рішенням суду у справі №9901/72/21 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 11 лютого 2021 року №339/0/15-21 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Служби судової охорони (керівника апарату Голови Служби)».

На підставі вимог Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» дану справу передано до Київського окружного адміністративного суду за належністю.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року прийнято справу до провадження та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач наголошує на безпідставності оскаржуваного рішення з огляду на, зокрема, те, що до складу дисциплінарної комісії, утвореної для проведення службового розслідування наказом Голови Служби від 01 лютого 2021 року № 49, входили співробітники Служби ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , які своїми рапортами засвідчили відсутність позивача на робочому місці. Відтак участь указаних осіб у роботі дисциплінарної комісії свідчить про потенційний конфлікт інтересів у вказаних осіб та порушення порядку проведення службового розслідування.

Також позивач наголошує, що законодавцем не розповсюджено дію Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року №2337-VIII, на співробітників Служби, що свідчить про відсутність у відповідача відповідної компетенції у межах спірних правовідносин.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві наголошує, що оскаржуване рішення прийняте ним відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені у наданому суду відзиві.

Такі доводи заперечені позивачем у наданій суду відповіді на відзив.

Заслухавши у судовому засіданні 09 вересня 2024 року позиції присутніх представників учасників справи (позивача та відповідача), дослідивши наявні у справі докази, судом, за згодою таких учасників справи, вирішено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 січня 2021 року Головою Служби судової охорони ОСОБА_4 було направлено до Вищої ради правосуддя подання про звільнення полковника Служби судової охорони ОСОБА_1 з посади заступника Голови Служби судової охорони (керівника апарату Голови Служби).

Підставами для звернення до Вищої ради правосуддя з зазначеним поданням виступила низка фактів здійснення заступником Голови Служби судової охорони (керівником апарату Голови Служби) полковником Служби судової охорони ОСОБА_1 порушень службової дисципліни, невиконання покладених на нього функціональних обов`язків та вчинення інших дій, несумісних зі статусом співробітника Служби судової охорони.

Рішенням від 28 січня 2021 року № 151/0/15-21 Вища рада правосуддя призначила службове розслідування за фактами, викладеними у поданні Голови Служби судової охорони ОСОБА_4 від 18 січня 2021 року, стосовно заступника Голови Служби судової охорони (керівника апарату Голови Служби) ОСОБА_1 ; зобов`язала Голову Служби судової охорони невідкладно відповідно до Закону України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» створити дисциплінарну комісію для проведення службового розслідування за викладеними фактами: у місячний термін надати Вищій раді правосуддя висновок за результатами вказаного службового розслідування; на час проведення службового розслідування та прийняття відповідного рішення відсторонила ОСОБА_1 від виконання обов`язків за посадою заступника Голови Служби судової охорони (керівника апарату Голови Служби).

Приймаючи вказане рішення, Вища рада правосуддя виходила з того, що викладені у поданні факти і додані до нього докази можуть свідчити про наявність у діях заступника Голови Служби судової охорони (керівника апарату Голови Служби) ОСОБА_1 ознак дисциплінарних проступків.

На виконання вказаного вище рішення Вищої ради правосуддя наказом Служби судової охорони від 01 лютого 2021 року № 49 було утворено дисциплінарну комісію співробітників та працівників центрального органу управління Служби судової охорони, на яку наказом Служби судової охорони від 01 лютого 2021 року № 50 були покладені завдання щодо проведення службового розслідування за фактами порушень заступником Голови Служби судової охорони (керівником апарату Голови Служби) полковником Служби судової охорони ОСОБА_1 службової дисципліни та невиконанню покладених на нього функціональних обов`язків.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Позивач вважає, що оскільки співробітники Служби ОСОБА_2 і ОСОБА_3 подавали рапорти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці, їх включення до складу дисциплінарної комісії є порушенням вимог частини 4 статті 15 Дисциплінарного статуту Національної поліції України та пункту 10 Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України № 893 від 7 листопада 2018 року, так як ці особи були зацікавлені у результатах розслідування, а саме в тому, щоб під час проведення службового розслідування надані ними раніше показання підтвердились та повинні були перевірити і надати оцінку своїм же показанням і діяли в умовах потенційного конфлікту інтересів.

Оцінюючи такі доводи позивача суд виходить з такого.

Відповідно до частини 4 статті 15 Дисциплінарного статуту Національної поліції України забороняється включення до складу дисциплінарної комісії осіб, які є:

підлеглими поліцейського, стосовно якого призначено службове розслідування,

осіб, які сприяли вчиненню або приховуванню дисциплінарного проступку,

осіб, зацікавлених у результатах розслідування.

Аналогічна норма міститься у пункті 10 Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року № 893.

В свою чергу, полковник Служби судової охорони ОСОБА_2 займає посаду начальника відділу оперативно - чергової служби центрального органу управління Служби судової охорони та підпорядковується першому заступнику Голови Служби судової охорони, тому за своїм посадовим положенням не є підлеглим заступника Голови Служби судової охорони (керівника апарату Голови Служби) полковника Служби судової охорони ОСОБА_1 .

Старший лейтенант Служби судової охорони ОСОБА_3 займає посаду провідного спеціаліста (оперативного чергового) відділу оперативно - чергової служби та безпосередньо підпорядковується начальнику відділу оперативно - чергової служби центрального органу управління Служби судової охорони полковнику Служби судової охорони ОСОБА_2 . Як зазначено вище, відділ оперативно - чергової служби підпорядковується першому заступнику Голови Служби судової охорони. Тому за своїм посадовим положенням старший лейтенант Служби судової охорони ОСОБА_3 також не є підлеглим заступника Голови Служби судової охорони (керівника апарату Голови Служби) полковника Служби судової охорони Гавришука О.М.

В свою чергу, полковник Служби судової охорони ОСОБА_2 та старший лейтенант Служби судової охорони ОСОБА_3 не вчиняли дій щодо сприяння або приховування дисциплінарного проступку ОСОБА_1 . У матеріалах справи відсутні дані, які б свідчили про вчинення зазначеними особами таких дій, що не заперечується і самим позивачем.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» потенційний конфлікт інтересів - це наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об`єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Також нормами цього Закону надається визначення поняття «приватний інтерес», яким є будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими4 стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв`язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.

Матеріали справи не містять відомостей про наявність у полковника Служби судової охорони ОСОБА_2 та старшого лейтенанта Служби судової охорони ОСОБА_3 будь-яких особистих, сімейних, дружніх чи інших позаслужбових стосунків з позивачем, а також інших майнових чи немайнових інтересів, а тому вважається, що зазначені особи не мали приватного інтересу у результатах службового розслідування, та, як наслідок, у них у даному випадку був відсутній потенційний конфлікт інтересів у розумінні частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання корупції».

Як вбачається з матеріалі справи, начальником відділу оперативно-чергової служби центрального органу управління Служби судової охорони полковником Служби судової охорони Черкашиним О.В. були подані чотири рапорти про відсутність позивача на робочому місці, а саме:

1)від 04 грудня 2020 року про відсутність заступника Голови Служби судової охорони (керівника апарату Голови служби) полковника Служби судової охорони Гавришука О.М. на робочому місці 03 грудня 2020 року з 09.45 до 12.50 та про його відбуття о 15.45 цього ж дня без подальшого повернення;

2)від 04 грудня 2020 року про відсутність заступника Голови Служби судової охорони (керівника апарату Голови служби) полковника Служби судової охорони Гавришука О.М. на робочому місці 04 грудня 2020 року з 13.41 до 15.42;

3)від 05 січня 2021 року про відбуття заступника Голови Служби судової охорони (керівника апарату Голови служби) полковника Служби судової охорони Гавришука О.М. з робочого місця 05 січня 2021 року о 11.03 без подальшого повернення;

4)від 14 січня 2021 року про відсутність заступника Голови Служби судової охорони (керівника апарату Голови служби) полковника Служби судової охорони Гавришука О.М. на робочому місці 14 січня 2021 року з 12.01 до 16.05 та про його відбуття о 16.19 цього ж дня без подальшого повернення.

Провідним спеціалістом (оперативним черговим) відділу оперативно-чергової служби центрального органу управління Служби судової охорони старшим лейтенантом Служби судової охорони Максимовим М.Г. на ім`я свого безпосереднього керівника - начальника відділу оперативно - чергової служби центрального органу управління Служби судової охорони полковника Служби судової охорони Черкашина О.В. було подано один рапорт про відсутність позивача на робочому місці, а саме від 22 грудня 2020 року про відсутність заступника Голови Служби судової охорони (керівника апарату Голови служби) полковника Служби судової охорони Гавришука О.М. на робочому місці 22 грудня 2020 року з 13.06 до 15.09. Доповідь за зазначеним рапортом ОСОБА_2 в цей же день була подана Голові Служби судової охорони.

Всього вищезазначеними співробітниками було подано 5 рапортів про відсутність заступника Голови Служби судової охорони (керівника апарату Голови служби) полковника Служби судової охорони Гавришука О.М. на робочому місці у зазначені дати та час.

Вищезазначені рапорти були складені на виконання покладених на співробітників відділу оперативно - чергової служби обов`язків щодо здійснення пропускного режиму та контролю за наявністю співробітників центрального органу управління Служби судової охорони. За своїм змістом зазначені документи мають суто технічний характер.

Враховуючи викладене вище, а також зважаючи на відсутність можливості з боку полковника Служби судової охорони ОСОБА_2 та старшого лейтенанта Служби судової охорони ОСОБА_3 вплинути чи зумовити прийняття відповідного рішення з боку керівництва Служби судової охорони щодо безпідставно відсутніх осіб, суд доходить висновку про відсутність приватного інтересу у написанні вказаними особами таких рапортів, як і відсутність у них потенційного конфлікту інтересів.

Також суд звертає увагу на те, що полковником Служби судової охорони ОСОБА_2 та старшим лейтенантом Служби судової охорони ОСОБА_3 в ході проведення службового розслідування обставини відсутності позивача на території центрального органу управління Служби судової охорони 3, 4, 22 грудня 2020 року та 5 і 14 січня 2021 року не перевірялись. Розгляд обставин відсутності позивача на робочому місці у зазначені дати здійснювався членом дисциплінарної комісії провідним спеціалістом служби психологічного забезпечення та соціальної роботи управління по роботі з персоналом центрального органу управління Служби судової охорони підполковником Служби судової охорони ОСОБА_5 , яким були отримані пояснення від співробітників відділу оперативно - чергової служби центрального органу управління Служби судової охорони Шевченка Ю.П., ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які несли чергування у відповідні дати, та досліджені вищезазначені обставини.

Як було зазначено вище, визначення потенційного конфлікту інтересів міститься у частині 1 статті 1 Закону України «Про запобігання корупції», де розкривається зміст такого терміну як приватний інтерес, яким є будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв`язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.

Виходячи із системного аналізу вказаних термінів, для встановлення факту потенційного конфлікту інтересів необхідно чітко установити, що:

1)приватний інтерес наявний;

2)він міститься у сфері, в якій особа виконує свої службові чи представницькі повноваження;

3)він може вплинути на об`єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Для встановлення ж наявності факту прийняття рішення в умовах потенційного конфлікту інтересів, у тому числі і для кваліфікації рішення як такого, що прийняте в умовах потенційного конфлікту інтересів, необхідно також встановити наявність обов`язкової сукупності таких юридичних фактів, як:

1)наявність факту приватного інтересу, який має бути чітко сформульований (артикульований) та визначений;

2)наявність факту суперечності між приватним інтересом і службовими чи представницькими повноваженнями із зазначенням того, у чому саме ця суперечність знаходить свій вияв або вплив на прийняття рішення;

3)наявність повноважень на прийняття рішення;

4)наявність факту реального впливу суперечності між приватним та службовим чи представницьким інтересом на об`єктивність або неупередженість рішення.

Без наявності хоча б одного із зазначених фактів із цієї сукупності, потенційний конфлікт інтересів не виникає.

При цьому, конфлікт інтересів повинен бути реальним (очевидним) і передбачуваним. Тобто, конфлікт інтересів має місце тоді, коли вказана суперечність фактично вплинула чи могла вплинути на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, на вчинення чи не вчинення дій під час виконання наданих особі службових повноважень.

Разом із тим, позивачем не наведено будь-яких відомостей про те, що співробітниками Служби ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , як членами Комісії, було умисно спотворено або неповно висвітлено у висновку встановлені в ході службового розслідування обставини, що вони будь-яким чином впливали на членів дисциплінарної комісії, а також те, що вони безпосередньо приймали участь у перевірці обставин відсутності позивача на робочому місці.

Крім того, позивачем не наведено будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що співробітники служби ОСОБА_2 і ОСОБА_3 мав власну зацікавленість та приватний інтерес у результатах службового розслідування, оскільки не містять відомостей про те, що від результатів службового розслідування залежав його кар`єрний ріст, матеріальний достаток чи вирішення питання про його притягнення до дисциплінарної відповідальності, або будь-який інший приватний інтерес.

Враховуючи викладене вище, твердження позивача щодо існування у ОСОБА_2 і ОСОБА_3 потенційного конфлікту інтересів під час їх участі у роботі дисциплінарній комісії, створеної наказом Служби судової охорони №49 від 01 лютого 2021 року, є необґрунтованими, а тому вони не визнаються судом в якості підстави для скасування такого рішення відповідача.

Позивач зазначає, що Голова Служби судової охорони не мав повноважень створювати дисциплінарну комісію в порядку Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» та Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року №893, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 листопада 2018 року за №1356/32808, а також про те, що у дисциплінарної комісії, яка створена на підставі наказу Голови Служби судової охорони №49 від 01 лютого 2021 року, відсутні повноважень дисциплінарної комісії, про яку вказано у вищезазначених законодавчих та нормативно-правових актах.

Оцінюючи такі доводи позивача, суд зазначає таке.

У відповідності до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» утворено Службу судової охорони, як державний орган у системі правосуддя для підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, охорони приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу. Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України (статті 160 - 161 Закону).

Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Положення про Службу судової охорони затверджує Вища рада правосуддя.

Відповідно до пункту 3 Положення про Службу судової охорони, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя від 4 квітня 2019 року № 1051/0/15-19 (зі змінами), Служба у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, актами Вищої ради правосуддя та Державної судової адміністрації України, іншими актами законодавства.

Таким чином, видання наказу Служби судової охорони від 01 лютого 2021 року № 49 «Про створення дисциплінарної комісії» було здійснено Службою у відповідності до Положення про службу судової охорони та на виконання рішення Вищої ради правосуддя від 28 січня 2021 року № 151/0/15-21, обов`язковість виконання якого, як і будь-якого іншого рішення Вищої ради правосуддя, прямо зазначається у Положенні про Службу.

Водночас, вищезазначене рішення Вищої ради правосуддя скасоване у визначеному законом порядку не було.

Порядок проходження служби співробітниками Служби судової охорони визначається у відповідному положенні, яке затверджується Вищою радою правосуддя за поданням Голови Служби судової охорони, погодженим з Державною судовою адміністрацією України (частина 6 статті 161 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Такий Порядок, зокрема, затверджений рішенням Вищої ради правосуддя від 04 квітня 2019 року № 1052/0/15-19 (далі - Порядок).

Так, у відповідності до п. 2 Розділу II Порядку співробітник ССО може бути понижений у спеціальному званні на один ступінь унаслідок застосування відповідного дисциплінарного стягнення на підставах і в порядку, визначених для поліцейських Дисциплінарним статутом Національної поліції України, а відповідно до пп. 6), п. 2 Розділу XII Порядку, також звільнений зі служби, у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

За таких обставин, стягнення за дисциплінарні проступки, що можуть бути підставою для пониження у спеціальному званні, а також звільнення зі служби в ССО мають застосовуватись до співробітників ССО в порядку, визначеному для поліцейських Дисциплінарним статутом Національної поліції України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського, яке проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.

Згідно з частиною 3 статті 14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

При цьому, підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку (частина 4 статті 14 Статуту).

У відповідності частин 1, 7 статті 15 Дисциплінарного статуту Національної поліції України проведення службових розслідувань за фактом порушення поліцейським службової дисципліни здійснюють дисциплінарні комісії, порядок утворення яких та їх повноваження визначаються Міністерством внутрішніх справ України.

За змістом пункту 3 розділу II Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожного співробітника Служби під час виконання службових обов`язків, з-поміж іншого: чесно і сумлінно додержуватися Присяги співробітника Служби, виконувати закони України; демонструвати культурне та чемне спілкування із громадянами, не допускати порушень законодавства; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно- правових актів, посадових (функціональних) інструкцій, наказів керівництва.

Таким чином, суд доходить висновку, що у разі вчення співробітником ССО дисциплінарного проступку, що може бути підставою для пониження його у спеціальному званні, а також звільнення зі служби, особа, котра наділена повноваженнями із застосування до такого співробітника дисциплінарного стягнення має за письмовим наказом призначити службове розслідування, а також одночасно з прийняттям рішення про призначення службового розслідування письмовим наказом створити відповідну дисциплінарну комісію.

У свою чергу, як зазначалось вище, підставою для створення оскаржуваним наказом Служби судової охорони від 01.02.2021 року № 49 відповідної дисциплінарної комісії, стало рішення Вищої ради правосуддя від 28 січня 2021 року № 151/0/15-21, яким було призначено службове розслідування за фактами, викладеними у поданні Голови ССО від 18 січня 2021 року стосовно заступника Голови ССО (керівника апарату Голови Служби) ОСОБА_1 .

Зокрема, у вищезазначеному рішенні Вищої ради правосуддя зазначається про таке.

Відповідно до статті 14 Статуту з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку проводиться службове розслідування. Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

Враховуючи, що заступник Голови Служби судової охорони (керівник апарату Голови Служби) призначається на посаду і звільняється з посади Вищою радою правосуддя, службове розслідування відповідно до статті 14 Статуту призначається на підставі рішення Вищої ради правосуддя.

Проведення службових розслідувань за фактом порушення поліцейським службової дисципліни здійснюють дисциплінарні комісії. Дисциплінарні комісії формуються з поліцейських та працівників поліції, які мають відповідні знання та досвід, необхідні для ефективного проведення службового розслідування.

Відповідно до підпунктів 22, 36 пункту 19 Положення про Службу судової охорони, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 4 квітня 2019 року № 1051/0/15-19, Голова Служби утворює комісії з питань, що відносяться до повноважень Служби; забезпечує в межах повноважень, передбачених законом, здійснення заходів щодо запобігання та виявлення корупції, порушень законності, службової дисципліни співробітниками та іншими працівниками Служби.

Голова Служби з питань, що належать до його повноважень, видає накази, розпорядження та доручення, організовує та контролює їх виконання (пункт 20 Положення про Службу судової охорони).

Таким чином, Голова Служби судової охорони В. Бондар станом на 01 лютого 2021 року мав всі необхідні повноваження та законі підстави для створення дисциплінарної комісії у порядку передбаченому Дисциплінарним статутом Національної поліції України та Положенням про дисциплінарні комісії в Національній поліції України, затвердженим Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року № 893, а також відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 28 січня 2021 року № 151/0/15-21.

У свою чергу, дисциплінарна комісія створена на підставі наказу Голови Служби судової охорони від 01 лютого 2021 року № 49 у період з 01 по 05 лютого 2021 року мала всі необхідні повноваження та законі підстави для проведення службового розслідування за фактами дисциплінарних проступків, вчинених позивачем.

Суд звертає увагу на те, що зазначені вище обставини підтверджуються постановою Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2022 року по справі № 9901/72/21, предметом розгляду у якій було визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 11 лютого 2021 року № 339/0/15-21 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Служби судової охорони (керівника апарату Голови Служби)», прийняте саме на підставі здійснення дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_1 , правомірність якого є предметом розгляду даної адміністративної справи.

Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог по справі № 9901/72/21 судом також досліджувались обставини правомірності здійснення дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_1 , за наслідком чого встановлено відсутність правових порушень реалізації вказаної процедури.

Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Наведене, додатково до встановлених вище судом обставин, підтверджує безпідставність заявлених у межах даної справи позовних вимог.

Беручи до уваги зазначене, суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) було доведено правомірність прийнятого ним рішення та наявність компетенції на вчинення оскаржуваних дій.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1)чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване рішення відповідає наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Служби судової охорони (01601, місто Київ, вулиця Липська, будинок 18/5; код ЄДРПОУ 42902258), третя особа - Вища рада правосуддя (04050, місто Київ, вулиця Студентська, будинок 12-а; код ЄДРПОУ 00013698), про визнання протиправним та скасування наказу, встановлення відсутності компетенції відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.