Постанова від 29.01.2025 по справі 640/5939/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/5939/21 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2025 року м. Київ

Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В.В.,

суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М.,

за участю секретаря Барміної Г.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби судової охорони, третя особа - Вища рада правосуддя, про визнання протиправним та скасування наказу, встановлення відсутності компетенції, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Служби судової охорони, в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 01 лютого 2021 року № 49;

- встановити відсутність компетенції (повноважень) Голови Служби судової охорони створювати дисциплінарну комісію в порядку Закону України Про Дисциплінарний статут Національної поліції України та Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року № 893;

- встановити відсутність у період з 1 по 5 лютого 2021 року, компетенції (повноважень) дисциплінарної комісії, створеної на підставі наказу Голови Служби судової охорони №49 від 01.02.2021, а саме відсутність у цієї комісії повноважень дисциплінарної комісії, визначених у Законі України Про Дисциплінарний статут Національної поліції України та Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року № 893.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2021 року прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній та визначено, що справа буде розглядатись без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2021 року суд ухвалив вийти із спрощеного провадження та призначити розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

У підготовчому судовому засіданні 07 червня 2021 року судом залучено в якості третьої особи Вищу раду правосуддя.

На підставі вимог Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» дану справу передано до Київського окружного адміністративного суду за належністю.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року прийнято справу до провадження та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що станом на лютий 2021 року законодавцем не розповсюджено дію Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року №2337-VIII, на співробітників Служби, що свідчить про відсутність у відповідача відповідної компетенції у межах спірних правовідносин. Вказано, що у період часу з 1 по 5 лютого 2021 року не було закону, який би визначав для співробітників Служби судової охорони діяння, що є дисциплінарними правопорушеннями, та за які накладається дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із займаної посади. Відтак, Голова Служби судової охорони не мав повноважень створювати дисциплінарну комісію в порядку Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» та Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 листопада 2018 року.

Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні просив задовольнити вимоги апеляційної скарги, а спірне рішення суду першої інстанції скасувати, задовольнивши позовні вимоги.

Представник Служби судової охорони заперечив проти задоволення вимог апелянта, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Представник Вищої ради правосуддя, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з`явився. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення питання, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, колегія суддів, з урахуванням положень п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без представника Вищої ради правосуддя.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 18 січня 2021 року Головою Служби судової охорони Бондарем В.І. було направлено до Вищої ради правосуддя подання про звільнення полковника Служби судової охорони ОСОБА_1 з посади заступника Голови Служби судової охорони (керівника апарату Голови Служби).

Підставами для звернення до Вищої ради правосуддя з зазначеним поданням виступила низка фактів здійснення заступником Голови Служби судової охорони (керівником апарату Голови Служби) полковником Служби судової охорони ОСОБА_1 порушень службової дисципліни, невиконання покладених на нього функціональних обов`язків та вчинення інших дій, несумісних зі статусом співробітника Служби судової охорони.

Рішенням від 28 січня 2021 року № 151/0/15-21 Вища рада правосуддя призначила службове розслідування за фактами, викладеними у поданні Голови Служби судової охорони Бондаря В.І. від 18 січня 2021 року, стосовно заступника Голови Служби судової охорони (керівника апарату Голови Служби) ОСОБА_1 ; зобов`язала Голову Служби судової охорони невідкладно відповідно до Закону України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» створити дисциплінарну комісію для проведення службового розслідування за викладеними фактами: у місячний термін надати Вищій раді правосуддя висновок за результатами вказаного службового розслідування; на час проведення службового розслідування та прийняття відповідного рішення відсторонила ОСОБА_1 від виконання обов`язків за посадою заступника Голови Служби судової охорони (керівника апарату Голови Служби).

Приймаючи вказане рішення, Вища рада правосуддя виходила з того, що викладені у поданні факти і додані до нього докази можуть свідчити про наявність у діях заступника Голови Служби судової охорони (керівника апарату Голови Служби) ОСОБА_1 ознак дисциплінарних проступків.

На виконання вказаного вище рішення Вищої ради правосуддя наказом Служби судової охорони від 01 лютого 2021 року № 49 було утворено дисциплінарну комісію співробітників та працівників центрального органу управління Служби судової охорони, на яку наказом Служби судової охорони від 01 лютого 2021 року № 50 були покладені завдання щодо проведення службового розслідування за фактами порушень заступником Голови Служби судової охорони (керівником апарату Голови Служби) полковником Служби судової охорони ОСОБА_1 службової дисципліни та невиконанню покладених на нього функціональних обов`язків.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з даним позовом до адміністративного суду.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване рішення відповідає наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правова позиція ОСОБА_1 в суді першої інстанції була обґрунтована, зокрема, тим, що оскільки співробітники Служби ОСОБА_2 і ОСОБА_3 подавали рапорти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці, їх включення до складу дисциплінарної комісії є порушенням вимог частини 4 статті 15 Дисциплінарного статуту Національної поліції України та пункту 10 Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України № 893 від 7 листопада 2018 року, позаяк ці особи були зацікавлені у результатах розслідування, а саме в тому, щоб під час проведення службового розслідування надані ними раніше показання підтвердились та повинні були перевірити і надати оцінку своїм же показанням і діяли в умовах потенційного конфлікту інтересів.

Так, відповідно до частини 4 статті 15 Дисциплінарного статуту Національної поліції України забороняється включення до складу дисциплінарної комісії осіб, які є: підлеглими поліцейського, стосовно якого призначено службове розслідування; осіб, які сприяли вчиненню або приховуванню дисциплінарного проступку; осіб, зацікавлених у результатах розслідування.

Аналогічна норма міститься у пункті 10 Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року № 893.

Полковник Служби судової охорони ОСОБА_2 займає посаду начальника відділу оперативно - чергової служби центрального органу управління Служби судової охорони та підпорядковується першому заступнику Голови Служби судової охорони, тому за своїм посадовим положенням не був підлеглим позивача - заступника Голови Служби судової охорони (керівника апарату Голови Служби).

Старший лейтенант Служби судової охорони ОСОБА_3 займав посаду провідного спеціаліста (оперативного чергового) відділу оперативно - чергової служби та безпосередньо підпорядковується начальнику відділу оперативно - чергової служби центрального органу управління Служби судової охорони полковнику Служби судової охорони ОСОБА_2 . Як зазначено вище, відділ оперативно - чергової служби підпорядковується першому заступнику Голови Служби судової охорони. Тому за своїм посадовим положенням старший лейтенант Служби судової охорони ОСОБА_3 також не був підлеглим позивача.

Полковник Служби судової охорони ОСОБА_2 та старший лейтенант Служби судової охорони ОСОБА_3 не вчиняли дій щодо сприяння або приховування дисциплінарного проступку ОСОБА_1 . У матеріалах справи відсутні дані, які б свідчили про вчинення зазначеними особами таких дій, що не заперечується і самим позивачем. Не надано таких і під час апеляційного розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» потенційний конфлікт інтересів - це наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об`єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Нормами цього Закону надається визначення поняття «приватний інтерес», яким є будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв`язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.

Матеріали справи не містять відомостей про наявність у полковника Служби судової охорони ОСОБА_2 та старшого лейтенанта Служби судової охорони ОСОБА_3 будь-яких особистих, сімейних, дружніх чи інших позаслужбових стосунків з позивачем, а також інших майнових чи немайнових інтересів, а тому вважається, що зазначені особи не мали приватного інтересу у результатах службового розслідування, та, як наслідок, у них у даному випадку був відсутній потенційний конфлікт інтересів у розумінні частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання корупції».

Як вбачається з матеріалів справи, начальником відділу оперативно-чергової служби центрального органу управління Служби судової охорони полковником ОСОБА_2 були подані чотири рапорти про відсутність позивача на робочому місці, а саме:

1) від 04 грудня 2020 року про відсутність заступника Голови Служби судової охорони (керівника апарату Голови служби) полковника Служби судової охорони ОСОБА_1 на робочому місці 03 грудня 2020 року з 09.45 до 12.50 та про його відбуття о 15.45 цього ж дня без подальшого повернення;

2) від 04 грудня 2020 року про відсутність заступника Голови Служби судової охорони (керівника апарату Голови служби) полковника Служби судової охорони ОСОБА_1 на робочому місці 04 грудня 2020 року з 13.41 до 15.42;

3) від 05 січня 2021 року про відбуття заступника Голови Служби судової охорони (керівника апарату Голови служби) полковника Служби судової охорони ОСОБА_1 з робочого місця 05 січня 2021 року о 11.03 без подальшого повернення;

4) від 14 січня 2021 року про відсутність заступника Голови Служби судової охорони (керівника апарату Голови служби) полковника Служби судової охорони ОСОБА_1 на робочому місці 14 січня 2021 року з 12.01 до 16.05 та про його відбуття о 16.19 цього ж дня без подальшого повернення.

Провідним спеціалістом (оперативним черговим) відділу оперативно-чергової служби центрального органу управління Служби судової охорони старшим лейтенантом Служби судової охорони ОСОБА_3 на ім`я свого безпосереднього керівника - начальника відділу оперативно - чергової служби центрального органу управління Служби судової охорони полковника Служби судової охорони ОСОБА_2 було подано один рапорт про відсутність позивача на робочому місці, а саме від 22 грудня 2020 року про відсутність заступника Голови Служби судової охорони (керівника апарату Голови служби) полковника Служби судової охорони ОСОБА_1 на робочому місці 22 грудня 2020 року з 13.06 до 15.09. Доповідь за зазначеним рапортом ОСОБА_2 в цей же день була подана Голові Служби судової охорони.

Всього вищезазначеними співробітниками було подано 5 рапортів про відсутність заступника Голови Служби судової охорони (керівника апарату Голови служби) полковника Служби судової охорони ОСОБА_1 на робочому місці у зазначені дати та час.

Вищезазначені рапорти були складені на виконання покладених на співробітників відділу оперативно - чергової служби обов`язків щодо здійснення пропускного режиму та контролю за наявністю співробітників центрального органу управління Служби судової охорони. За своїм змістом зазначені документи мають суто технічний характер.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції вірно вказав, що зважаючи на відсутність можливості з боку полковника Служби судової охорони ОСОБА_2 та старшого лейтенанта Служби судової охорони ОСОБА_3 вплинути чи зумовити прийняття відповідного рішення з боку керівництва Служби судової охорони щодо безпідставно відсутніх осіб, приватний інтерес у написанні вказаними особами таких рапортів чи потенційний конфлікт інтересів був відсутній, що не спростовано доводами апеляційної скарги.

Розгляд обставин відсутності позивача на робочому місці у зазначені дати здійснювався членом дисциплінарної комісії провідним спеціалістом служби психологічного забезпечення та соціальної роботи управління по роботі з персоналом центрального органу управління Служби судової охорони підполковником Служби судової охорони Бобром Сергієм Васильовичем, яким були отримані пояснення від співробітників відділу оперативно - чергової служби центрального органу управління Служби судової охорони ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які несли чергування у відповідні дати, та досліджені вищезазначені обставини.

Визначення потенційного конфлікту інтересів міститься у частині 1 статті 1 Закону України «Про запобігання корупції», де розкривається зміст такого терміну як приватний інтерес, яким є будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв`язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.

Виходячи із системного аналізу вказаних термінів, для встановлення факту потенційного конфлікту інтересів необхідно чітко установити, що:

1) приватний інтерес наявний;

2) він міститься у сфері, в якій особа виконує свої службові чи представницькі повноваження;

3) він може вплинути на об`єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Для встановлення ж наявності факту прийняття рішення в умовах потенційного конфлікту інтересів, у тому числі і для кваліфікації рішення як такого, що прийняте в умовах потенційного конфлікту інтересів, необхідно також встановити наявність обов`язкової сукупності таких юридичних фактів, як:

1) наявність факту приватного інтересу, який має бути чітко сформульований (артикульований) та визначений;

2) наявність факту суперечності між приватним інтересом і службовими чи представницькими повноваженнями із зазначенням того, у чому саме ця суперечність знаходить свій вияв або вплив на прийняття рішення;

3) наявність повноважень на прийняття рішення;

4) наявність факту реального впливу суперечності між приватним та службовим чи представницьким інтересом на об`єктивність або неупередженість рішення.

Без наявності хоча б одного із зазначених фактів із цієї сукупності, потенційний конфлікт інтересів не виникає.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем не наведено будь-яких відомостей про те, що співробітниками Служби ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , як членами Комісії, було умисно спотворено або неповно висвітлено у висновку встановлені в ході службового розслідування обставини, що вони будь-яким чином впливали на членів дисциплінарної комісії, а також те, що вони безпосередньо приймали участь у перевірці обставин відсутності позивача на робочому місці.

Не доведено і того, що співробітники служби ОСОБА_2 і ОСОБА_3 мали зацікавленість або приватний інтерес у результатах службового розслідування, проведеного стосовно позивача.

Стосовно доводів апелянта про те, що Голова Служби судової охорони не мав повноважень створювати дисциплінарну комісію в порядку Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» та Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року №893, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 листопада 2018 року за №1356/32808, а також про те, що у дисциплінарної комісії, яка створена на підставі наказу Голови Служби судової охорони №49 від 01 лютого 2021 року, відсутні повноважень дисциплінарної комісії, про яку вказано у вищезазначених законодавчих та нормативно-правових актах, колегія суддів виходить з такого.

На виконання вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів» утворено Службу судової охорони, як державний орган у системі правосуддя для підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, охорони приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу. Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України (статті 160 - 161 Закону).

Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Положення про Службу судової охорони затверджує Вища рада правосуддя.

Відповідно до пункту 3 Положення про Службу судової охорони, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя від 4 квітня 2019 року № 1051/0/15-19 (зі змінами), Служба у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, актами Вищої ради правосуддя та Державної судової адміністрації України, іншими актами законодавства.

Вказане свідчить про те, що видання наказу Служби судової охорони від 01 лютого 2021 року № 49 «Про створення дисциплінарної комісії» було здійснено Службою у відповідності до Положення про службу судової охорони та на виконання рішення Вищої ради правосуддя від 28 січня 2021 року № 151/0/15-21, обов`язковість виконання якого, як і будь-якого іншого рішення Вищої ради правосуддя, прямо зазначається у Положенні про Службу.

Вказане рішення Вищої ради правосуддя скасоване не було.

Порядок проходження служби співробітниками Служби судової охорони визначається у відповідному положенні, яке затверджується Вищою радою правосуддя за поданням Голови Служби судової охорони, погодженим з Державною судовою адміністрацією України (частина 6 статті 161 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Такий Порядок, зокрема, затверджений рішенням Вищої ради правосуддя від 04 квітня 2019 року № 1052/0/15-19 (далі - Порядок).

Згідно з п. 2 Розділу II Порядку співробітник ССО може бути понижений у спеціальному званні на один ступінь унаслідок застосування відповідного дисциплінарного стягнення на підставах і в порядку, визначених для поліцейських Дисциплінарним статутом Національної поліції України, а відповідно до пп. 6), п. 2 Розділу XII Порядку, також звільнений зі служби, у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

В контексті викладеного, колегія суддів погоджується з тим, що стягнення за дисциплінарні проступки, що можуть бути підставою для пониження у спеціальному званні, а також звільнення зі служби в ССО мають застосовуватись до співробітників ССО в порядку, визначеному для поліцейських Дисциплінарним статутом Національної поліції України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського, яке проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.

Згідно з частиною 3 статті 14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку (частина 4 статті 14 Статуту).

У відповідності частин 1, 7 статті 15 Дисциплінарного статуту Національної поліції України проведення службових розслідувань за фактом порушення поліцейським службової дисципліни здійснюють дисциплінарні комісії, порядок утворення яких та їх повноваження визначаються Міністерством внутрішніх справ України.

За змістом пункту 3 розділу II Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожного співробітника Служби під час виконання службових обов`язків, з-поміж іншого: чесно і сумлінно додержуватися Присяги співробітника Служби, виконувати закони України; демонструвати культурне та чемне спілкування із громадянами, не допускати порушень законодавства; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно- правових актів, посадових (функціональних) інструкцій, наказів керівництва.

Отже, у разі вчення співробітником ССО дисциплінарного проступку, що може бути підставою для пониження його у спеціальному званні, а також звільнення зі служби, особа, наділена повноваженнями із застосування до такого співробітника дисциплінарного стягнення, має за письмовим наказом призначити службове розслідування, а також одночасно з прийняттям рішення про призначення службового розслідування письмовим наказом створити відповідну дисциплінарну комісію.

Підставою для створення оскаржуваним наказом Служби судової охорони від 01.02.2021 року № 49 відповідної дисциплінарної комісії, стало рішення Вищої ради правосуддя від 28 січня 2021 року № 151/0/15-21, яким було призначено службове розслідування за фактами, викладеними у поданні Голови ССО від 18 січня 2021 року стосовно заступника Голови ССО (керівника апарату Голови Служби) ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 14 Статуту з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку проводиться службове розслідування. Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

Відповідно до підпунктів 22, 36 пункту 19 Положення про Службу судової охорони, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 4 квітня 2019 року № 1051/0/15-19, Голова Служби утворює комісії з питань, що відносяться до повноважень Служби; забезпечує в межах повноважень, передбачених законом, здійснення заходів щодо запобігання та виявлення корупції, порушень законності, службової дисципліни співробітниками та іншими працівниками Служби.

Голова Служби з питань, що належать до його повноважень, видає накази, розпорядження та доручення, організовує та контролює їх виконання (пункт 20 Положення про Службу судової охорони).

Відтак, Голова Служби судової охорони станом на 01 лютого 2021 року був наділений повноваженнями для створення дисциплінарної комісії у порядку, передбаченому Дисциплінарним статутом Національної поліції України та Положенням про дисциплінарні комісії в Національній поліції України, та відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 28 січня 2021 року № 151/0/15-21.

Дисциплінарна комісія створена на підставі наказу Голови Служби судової охорони від 01 лютого 2021 року № 49 у період з 01 по 05 лютого 2021 року мала повноваження та підстави для проведення службового розслідування за фактами дисциплінарних проступків, вчинених позивачем.

При розгляді даного спору суд першої інстанції доречно врахував, що зазначені вище обставини підтверджуються, зокрема, постановою Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2022 року по справі № 9901/72/21, предметом розгляду у якій було визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 11 лютого 2021 року № 339/0/15-21 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Служби судової охорони (керівника апарату Голови Служби)», прийняте саме на підставі здійснення дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_1 , правомірність якого є предметом розгляду даної адміністративної справи.

Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог по справі № 9901/72/21 судом досліджувались обставини правомірності здійснення дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_1 , за наслідком чого встановлено відсутність правових порушень реалізації вказаної процедури.

Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позивачем в доводах апеляційної скарги не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.

Дослідивши зміст апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вирішив даний спір у відповідності до вимог чинного законодавства та практики Європейського суду з прав людини, відмовивши в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що позивачем в апеляційній скарзі не доведено протиправності дій та рішення відповідача в межах спірних правовідносин, а відтак підстави для задоволення позовних вимог та апеляційної скарги - відсутні.

Крім того, апеляційна скарга не містить суттєво інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у позовній заяві, з урахуванням яких, суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга позивача не містить.

Надаючи оцінку кожному окремому доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби судової охорони, третя особа - Вища рада правосуддя про визнання протиправним та скасування наказу, встановлення відсутності компетенції - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач В. В. Кузьменко

Судді: Я. М. Василенко

О. М. Ганечко

Повний текст постанови складено 29.01.2025.