Постанова

від 09.10.2024 по справі 754/14258/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2024 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/13574/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Писаної Т. О., Гаращенка Д. Р.

при секретарі Мудрак Р. Р.

за участі: представників відповідача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

позивача ОСОБА_3 та її представника - адвоката Шохи С. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Паруль Юлії Олегівни, в інтересах Автогаражного кооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_2»,

на рішення Деснянського районного суду міста Києва у складі судді Зотько Т.А.

від 21 травня 2024 року

у цивільній справі № 754/14258/23 Деснянського районного суду міста Києва

за позовом ОСОБА_3

до Автогаражного кооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_2»

про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона є власником гаражного боксу № НОМЕР_1 , який розташований на території АК «ІНФОРМАЦІЯ_2» за адресою: АДРЕСА_1 . У квітні 2023 року позивачка виявила, що відсутній доступ до частини її гаражного боксу, а саме до кладової. Зазначене приміщення було розділено, його частина незаконно використовується як душова, яка складає приблизно 5 кв. м. З даного приводу позивачка неодноразово зверталася до керівника АК «ІНФОРМАЦІЯ_2». 13.04.2023 року у відповідь на звернення позивачки, відповідачем було надано Витяг із рішення правління від 14.03.2023 року про зобов`язання її звільнити душову до 15.04.2023 року. Позивачка вважає дане рішення незаконним, оскільки відповідно до Акту ревізійної комісії АК «ІНФОРМАЦІЯ_2» від 28.03.2015 року до складу приміщень зазначеного авто-гаражного кооперативу не входить будь-яке приміщення «душової», а також кладова, що входить до складу її гаражного боксу, АК «ІНФОРМАЦІЯ_2» в особі його керівника - ОСОБА_1 незаконно займає частину її гаражного боксу № НОМЕР_1 та утримує його, перешкоджаючи користуватись даним приміщенням чим обмежує її права, у зв`язку з чим, посилаючись на положення ст.ст. 321, 391 ЦК України позивачка просила усунути перешкоди у користуванні належним їй на праві власності нежитловим приміщенням - гаражним боксом № НОМЕР_1 , що знаходиться на території Автогаражного кооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_2» шляхом зобов`язання Автогаражного кооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_2» не чинити будь-яких перешкод у користуванні гаражним боксом № НОМЕР_1 , звільнити його, повернути у попередній технічний стан, відповідно до технічного паспорту, демонтувавши незаконно встановлені конструкції у приміщенні гаражного боксу № НОМЕР_1 (у кладовій).

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 21 травня 2024 року позов задоволено.

Усунуто ОСОБА_3 перешкоди у користуванні належним їй на праві власності нежитловим приміщенням - гаражним боксом № НОМЕР_1 , що знаходиться на території Автогаражного кооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_2» шляхом зобов`язання Автогаражний кооператив «ІНФОРМАЦІЯ_2» не чинити будь-яких перешкод у користуванні гаражним боксом № НОМЕР_1 , звільнити його, повернути у попередній технічний стан, відповідно до технічного паспорту, демонтувавши незаконно встановлені конструкції у приміщенні гаражного боксу № НОМЕР_1 (у кладовій).

Стягнуто з Автогаражного кооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_2» на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 073, 60 гривень та оплати правової допомоги у розмірі 2 000,00 гривень.

В апеляційній скарзі адвокат Паруль Ю. О., в інтересах Автогаражного кооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_2», посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Вважає, що позивач у вказаній справі є неналежним, оскільки є недобросовісним набувачем. Зазначає, що відповідно до ордеру № 26, що виданий Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією ОСОБА_4 , саме останній має право на зайняття гаражного боксу № НОМЕР_1 в Гаражно-будівельному кооперативі «ІНФОРМАЦІЯ_2» Деснянського районну м. Києва. Ордер, виданий згідно розпорядження Ватутінської районної у м. Києві державної адміністрації від 28 листопада 2000 року, № 1183, і є єдиним документом на право користування ним. Вказує, що належним позивачем у справі є ОСОБА_4 , а не ОСОБА_3 . Також вважає, що суд першої інстанції залишив поза увагою у який спосіб набула право власності позивач.

Також звертає увагу суду на те, що свідоцтво про право власності на ім`я позивача є недостовірним з огляду на те, що одним з документів на підставі якого воно отримано, є довідка № 5 від 18.07.2012 року. Водночас, відповідно до висновку експерта №CE-19/111-24/9779-ПЧ від 23 лютого 2024 року підпис від імені ОСОБА_5 , який розташований у графі «Головний бухгалтер» Довідки № 5 від 18.07.2012 виконаний не ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а іншою особою. Окрім цього, у вказаний документ внесені інші технічні зміни, що суттєво впливають на право власності.

Також зазначає, що наданий позивачем технічний паспорт також не відповідає технічним характеристикам гаража.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу адвокат Шоха Світлана Іванівна, в інтересах ОСОБА_6 , посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги, просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення. Вказує на безпідставність доводів про неналежного позивача, адже матеріалами справи підтверджується факт наявності у позивача, станом на момент звернення до суду у 2023 році і на зараз права власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 , а матеріали справи не містять жодного документу, який би спростовував той факт, що позивач - власник гаражного боксу № НОМЕР_1 у автогаражному кооперативі і є якісь інші особи, які мають право власності на даний гаражний бокс № НОМЕР_1 . Щодо нумерації гаражів зазначає, що тверджень про відсутність гаражу № НОМЕР_1 на час закінчення будівництва за Актом державної приймальної комісії про прийняття в експлантацію закінченого будівництва об`єкта, вказує на доводівтверджень апелянта, який стверджуючи, що гаражів за актом було 766, одночасно наполягає на тому, що наступного року ордер (на спірний гаражний бокс) № НОМЕР_1 виданий ОСОБА_4 . Вважає, що у даній справі такі докази не мають значення, адже спір стосується не дати виникнення прав на гаражний бокс (чи 1999 чи 2000 роки), а взаємовідносин діючого власника - позивачки та відповідача, який порушує її права у 2023 році.

Крім того, адвокат Шоха С.І., яка діє в інтересах ОСОБА_3 просить стягнути на користь позивача судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу адвоката Шоха С.І. у сумі 3500,00 грн.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представники скаржника підтримали апеляційну скаргу із викладених у ній підстав та доводів.

Позивач та його представник проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили залишити рішення суду без змін та стягнути із відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 3500 грн.

Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представників скаржника-відповідача, а також позивача та його представника, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву до неї, колегія суддів виходить з наступного.

Задовольняючи позов суд першої інстанції керувався положенням ст. 41 Конституції України, ст.ст. ст. 316, 317, 321 та 391 ЦК України, та дійшов висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції з наступних підстав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Судом встановлено й підтверджується матеріалами справи, що відповідно до копії Свідоцтва про право власності на нерухоме майно та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 17.05.2013, гаражний бокс № НОМЕР_1 , загальною площею 88,1 кв.м, за адресою: автогаражний кооператив «ІНФОРМАЦІЯ_2» в АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_3 на праві приватної власності (а.с.6,7).

Згідно із технічним паспортом на спірний гараж № НОМЕР_1 за адресою: АК « ІНФОРМАЦІЯ_2» по АДРЕСА_1 , дане приміщення складається з підсобного приміщення (підв.) площею 15,9 кв.м, гаража площею, 29,9 кв.м, кладової - 10,2 кв.м та підсобного приміщення 32,1 кв.м, загальна площа становить 88,1 кв.м, з них основна - 29,9 кв.м, підсобна - 58,2 кв.м (а.с.8-11).

Відповідач заперечуючи позов й право позивача вимагати усунення перешкод у користуванні майном, вважає, що позивач є недобросовісним набувачем. Такі ж доводи зазначені й в апеляційній сказі.

Відхиляючи наведене доводи колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане відповідно до закону, належить до документів, яке посвідчує право власності, і на підставі яких згідно із Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», проводиться державна реєстрація права.

Право власності позивача на гаражний бокс посвідчено Свідоцтвом від 17.05.2023 року, державна реєстрація права власності проведена 17.05.2013 року ,

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на наведене, колегія суддів вважає що позивачем належними та допустимими доказами доведено наявність права на захист якого подано позов. У свою чергу, відповідачем на підтвердження своїх доводів належних доказів отримання позивачем свідоцтва про право власності від 17.05.2013 р. без законних підстав та визнання недійсним, не подано.

Доводи скаржника про те, що позивачка не є власником спірного гаражного боксу, оскільки документи оформлені на ім`я « ОСОБА_7 », а не на « ОСОБА_7 », а також наявний Висновок спеціаліста №14 від 03.11.2023 щодо додрукування тексту у наданій на дослідження довідці АК «ІНФОРМАЦІЯ_2» від 18.07.2012 на ім`я ОСОБА_3 , а саме: «з терасою, кладовою та сходами 20 кв.м» та підпис виконаний не головним бухгалтером ОСОБА_5 , колегія суддів відхиляє як безпідставні й такі що не стосуються предмету доведення у межах даної справи.

Належність гаражного боксу позивачці відповідачем не спростована, підстав використання належного позивачці приміщення не надано.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження 14-364цс19 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, провадження № 14-499цс19 (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, провадження № 12-84гс20).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачкою, віна у цій справі наполягає на усуненні перешкод у користуванні гаражним боксом, вважаючи, що його частина (кладова) знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373//16-ц (пункт 67) звернула увагу на те, що володіння, як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні.

Зайняття нежитлового приміщення фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не позбавляє власника його права володіння на майно, не створює перешкоди у розпорядженні цим майном, а створює лише перешкоди в користуванні володільцем своїм майном. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник нежитлового приміщення вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, тобто негаторний позов (такі висновки наявні й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції встановивши обставини що мають значення, правильно визначив зміст спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку, про те, що право позивач підлягає захисту в обраний спосіб, а саме шляхом усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням - гаражним боксом № НОМЕР_1 , що знаходиться на території Автогаражного кооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_2» шляхом зобов`язання Автогаражний кооператив «ІНФОРМАЦІЯ_2» не чинити будь-яких перешкод у користуванні гаражним боксом № НОМЕР_1 , звільнення, й повернення у попередній технічний стан, відповідно до технічного паспорту, демонтувавши незаконно встановлені конструкції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.

Щодо розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду, колегія суддів виходить з такого.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини 1, 2 статті 133 ЦПК України).

Згідно з положенням пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята-шоста статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).

З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3)розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22)).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження №14-280цс18), зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

У відзиві на апеляційну скаргу зазначено про те, що витрати на правничу допомогу, які планує понести позивач та просить стягнути із відповідача, становлять 3500 грн.

Клопотання із доказами понесених витрат подано до суду засобами електронного суду 31.07.2024 року, копія направлена відповідачу.

До клопотання додана платіжна інструкція про сплату послуг адвоката у справі на суму 3500 грн, копія рахунку фактури №02 від 17.07.2024 року на оплату послуг згідно договору від 21.11.2023 року у Київського апеляційному суду та ордер адвоката на представництво інтересів (т. 2, а.с. 33-35).

У матеріалах справи (т.1 а.с 128-133) міститься копія договору №21/11/2023 від 21 листопада 2023 року, укладеного між адвокатом Шохою С. І. та позивачкою ОСОБА_3 на правову допомогу від 21 листопада 2023 року, а також калькуляція послуг адвоката.

Ураховуючи, що відповідь на відзив не містить заперечень щодо необґрунтованості чи нерозумності розміру заявлених позивачем витрат на правничу допомогу й такі заперечення не озвучені представниками відповідача в засіданні суду апеляційної інстанції, колегія суддів, ураховуючи подані на підтвердження витрат на правову допомогу докази, вважає заявлений розмір витрат розумним, надані послуги необхідними, з огляду на, що покладає такі витрати на відповідача у заявленому розмірі - 3 500 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Паруль Юлії Олегівни, в інтересах Автогаражного кооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_2», залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 травня 2024 року залишити без змін.

Стягнути з Автогаражного кооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_2» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій 22871132 на користь ОСОБА_3 (РНКОПП НОМЕР_2 ) 3500 грн витрат на правничу допомогу.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 17 жовтня 2024 року.

Судді Є. П. Євграфова

Т. О. Писана

Д. Р. Гаращенко